Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка18/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,13 Mb.
ТипКнига
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   47
...ми встанем, ми встанем без ліку,
щоб в чеснім ще вмерти бою!..
[21, 99].

Шукаючи причини втрати держави, поет підсвідомо намагається виправдатися перед самим собою, а тим самим перед „і мертвими, і живими, і ненарожденними" (Т. Шевченко), що все, що можна було зробити у цій боротьбі, ті, хто мав зброю у руках, чесно зробили. Мотиви виконаного обов'язку перед Батьківщиною звучать у циклі „Pomona militans" [43], який присвячений Д. Донцову і завершує збірку „Зодіяк". Поезія „Вітер свище в багнетах..." присвячена тим, хто у 1919-му йшов у кривавий бій за нашу волю. Це „нащадки воїв княжих, нащадки степових ізгоїв". Вони були свідомі своєї нелегкої історичної дороги:



за ними – князівські змови,
за ними – погрози Калки,
з гребель берестецьких стогін,
пожеж батуринських згар...
[21, 104].

Ця тяглість із минулого бойових традицій, постійне нависання минулого над сучасним, відчуття зв'язку ліричного героя-вояка з тими, хто сотні років тому теж із зброєю в руках боронив Україну, наявні і в інших творах Л. Мосендза – приміром у вірші „Коли ми ранками рушали з сіл":



Той сам над нами був нічний зеніт,
що й за доби Великої Руїни
[21, 106].

Той же мотив виконаного обов'язку притаманний поезії „Рясні були тоді серпневі дні". Вірш має мотто з Є. Маланюка: „Не мед, а меч...". Ті, що відступали перед російським окупантом, зустріли „погорду матері, сестри і жінки". Й тоді



Спинились ми, спинились! І там
наш кулемет відсвяткував дожинки...
[21, 107].

У поемі „Волинський рік" поет висловлює надію, що хоча „ще прийдуть жертви на вівтар свободи", але після того, як „останній упаде Борець, остання жертва звільненого роду", всі борці за незалежність України прийдуть у Пантеон предківської слави:

Усі прийдуть тоді: чубасті вої
із мудрими князями на чолі
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ті, що віддали міць сердець і рук
за невмирущу візію Богдана,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
що їм Парижу
1 й Роттердаму2 брук
ятрив істоту, як пекуча рана...
[12, 55].

Характерною для творчості Леоніда Мосендза є тема втраченої Вітчизни. Ця тема теж розкладається на кілька мотивів, які, до певної міри, мають між собою причинно-наслідковий зв'язок: мотив покидання рідної землі, еміґрації, мотив берладництва, мотив туги за втраченою батьківщиною, мотив надії на повернення у батьківський край, мотив віри у визволення рідної землі.

Цю ж тему розробляв поет у драмі „Вічний корабель", де він висловлює думку, що той, хто кидає рідну землю на поталу ворогові, приречений на прокляття.

У поезії „Дві пісні" (1924) змальовано лицарів-хрестоносців і раба, які пливуть на кораблях у Палестину. Перші вірять у щасливе повернення додому з перемогою. Раб усвідомлює, що закінчення хрестового походу все одно не поверне йому свободи й батьківщини. Настрій раба поет передає риторичним запитанням:



Краю мій, краю, краю далекий,
Чи я побачу ізнов тебе, краю?
Вереск у квітах, на схилах смереки...
Чи пропаду для лицарського раю?
[42].

Полемізуючи зі самим собою, автор шукає виправдання еміґрації і в сонеті, що з'явився в „Літературно-Науковому Вістнику" в двох варіантах: спочатку без назви („Посеред океану каравелла..." [44]), а потім під заголовком „Mia Stella" („Що перед океаном каравелля ?..." [32]):



Нехай на сході доля нас завела,
Та закувать [,проте,] не встигла в пута.
На захід, каравелло! Східна скрута
Не перейде через Саргаські зела!

Мотиви вигнанництва звучать у „Берладницькій сестіні", епіграфом до якої взято слова І. Франка:



І досі нам сниться,
І досі маниться
блакитного того Дону
шоломом напиться...

Ліричний герой знову й знову у пам'яті проходить



...шляхами ... краю
завузленими між Дністром і Богом,
шляхами чести, боротьби і слави...
[21, 58].

Герой вірить у те, що „з заграви останніх хвиль, напружених до краю", розгориться „заграва волі над Дніпром і Богом" (тобто Бугом). Паралельний мотив знаходимо у новелі Л. Мосендза „Берладник".

У поезії „Ізгоєм прозивають люди..." [30] (з циклу „Ми були") мотив берладництва звучить дещо в іншому регістрі: ізгої знову закладають Берлад – тож пісні тих, хто не втратив „ізгойний дух в новій пустелі", ще знайдуть відгук у рідній землі:

Вільні пісні вільного ладу
повторить Хортицька луна,
знов скличе на майдан громаду...
І знов могутніти Берладу –
рости з степового зерна!
[21, 100].

Мотиви туги за втраченою батьківщиною характерні майже для всіх письменників-еміґрантів. Поширені ці мотиви як у європейській, так і в світовій літературі. Звучать вони і в багатьох поезіях Леоніда Мосендза. Так, у пейзажах чеської землі (цикл „Подєбрадські дні") поетові вбачаються подільські ниви:






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка