Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка17/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,13 Mb.
ТипКнига
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   47
Бо цілий рік будуть, до другої весни,
акорди ці тужні у тобі обзиватись,
луною давніх мрій надитимуть вони...
[21, 8].

Мінорна тональність поезій, журливий настрій ліричного героя пов'язана із передчуттям змін у природі й у власному житті.

Ці ліричні ноти звучатимуть і в деяких віршах інших, пізніших циклів. Так, „Сніг шепотить" (циклу „Криниця ніжности") – елегійна поезія, де ліричний герой веде діалог зі старим столітнім парком, який починає пробуджуватися із зимового сну.

В останній поезії циклу „Волинський рік" – „Він ще у гробі" – звучить ідея одвічних метаморфоз у природі, перевтілень живої та неживої матерії. Початково цей вірш мав назву – „Панові" [1, Арк. 17], отже, присвячений грецькому богові пастухів, лісів і полів.

У цьому творі дивовижне переплетіння християнських елементів із оживленою природою, грецькою мітологією:

гай, ніби мертвий Христос,
...мусить встати й простити злуду.


Зеленим краєм ризи прикриє
і під акорди твойого хору
він омофором своїм розвіє
осінній сумнів, зимову змору...
[21, 9].

У поетичній творчості Л. Мосендза, як і в деяких інших поетів-вісниківців, провідними є: тема боротьби за незалежність України, тема вимушеної еміґрації з рідної землі.

Євген Маланюк висловлює думку, що його покоління отримало своєрідну „психічну травму": непорозуміння із старшою ґенерацією та втрачену державність. До політичної зрілості це покоління прийшло лише в „розпачливо-таборових умовах обеззброєного війська". Ця „психічна травма" і привела до зародження поезії вісниківців [219, 174].

Намаганням збагнути причини програної визвольної боротьби, загоїти духові рани від цієї поразки, важким переживанням втрати батьківщини можна пояснити звертання Л. Мосендза та інших вісниківців до теми боротьби за Українську державу, до проблеми еміґрації з рідного краю, залишеного на поталу окупантові.

Тема боротьби за Українську державу в поезії Леоніда Мосендза має широке розгалуження – мотиви, які часто між собою переплітаються, впливають на творення своєрідної образної системи.

Одним із таких мотивів є прославлення вояків, котрі боролися зі зброєю в руках за нашу незалежність. Він, зокрема, звучить у „Баляді про побратима" [4]. Звертаючись до недавнього героїчного минулого, поет творить реквієм побратимові через своєрідну синекдоху. Цей побратим багатоіменний:



Разом зі мною виріс він
друг щирий, більш ніж брат,
. . . . . . . . . . . . . . . .
Носив багато він імен:
Петро, Данило, Гнат...

Хоч і згодом вони розлучились „на кілька довгих літ", але життя знову їх звело на шляху боротьби:



Над нами маяла тоді
поперше коругов
та, на якій стоїть девіз:
завзяття і любов!


Під нею з другом ми пройшли
увесь той довгий шлях...
через Гетьманщини піски,
по Таврії ланах,
під тьмяним вітром степовим
по балках і ярах
[21, 51–52].

Ліричний герой клянеться не забути, що побратима „забив ... північний кат" і помститися за нього – за того, „хто звавсь Петро, Данило, Гнат...".

Поет переконаний у тому, що полеглі в бою загинули не намарно.

Мотиви прославляння вояків-борців за незалежну Україну звучать і в інших поетів-вісниківців: Є. Маланюка, О. Ольжича, О. Стефановича. Однак у Л. Мосендза своєрідність цього мотиву полягає в тому, що його ліричний герой найчастіше перебуває „всередині" вояцької спільноти, є лише однією з її частинок (але не „розчиняється" у загалі). Зчаста цей ліричний герой говорить не від першої особи однини, а від першої особи множини.

В одному з віршів циклу „Ми були" [30], який є відгуком на поезію О. Ольжича „Археологія" (з присвятою Л. Мосендзові), поет знову вдається до синекдохи, подібної до тієї, що в „Баляді про побратима". Але тут немає трансформації вояка-героя в сотні побратимів, які мають багато імен. Тут ліричний герой трансформується в діахронну єдність тих, що „без краю, без ліку" протягом століть полягли за рідну землю:

В Суботові мав я могилу,
дрімаю у фінській землі,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
в Галаці лежу, над Дунаєм,
прийшла нам в Базарі черга,
нам „вічную пам'ять" співає
дбайлива сибірська пурга...

Та коли прийде потреба, цей ліричний герой, у сотнях таких, як він, встане знову до бою:






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка