Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка15/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,51 Mb.
ТипКнига
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   47
Було прочитано томи книжок,
томи своїх написав...
Читаний, писаний – кожен рядок
краплю душі відбирав
[21, 35].

Сучасниця Леоніда Мосендза пише про його літературні уподобання: „Мосендз був дуже начитаний. Читав переважно по-чеськи, бо чехи мали всю класичну світову літературу, перекладену на свою мову, особливо читав французьких класиків – Золя, Бальзака, Флобера та інших...

Дуже скоро Мосендз захопився англійською літературою. Знаю, що читав він Кіплінга, Уелса, Честертона, Ґолсворси, а пізніше і Лонґфелло; в останні часи вже так знав по-англійськи, що починав читати оригінали і потрохи перекладати поезію" [256, 1358–1359].

У тісному колі друзів та знайомих письменник висловлював свої думки щодо можливих шляхів розвитку української літератури. Пізніше ці думки знайшли відображення в його поезії та прозі: „Читаючи західню літературу, Мосендз усе більше й більше переконувався, що Україні дорога лежить із Заходом, а не зі Сходом..." [256, 1359].

Цікаві роздуми про українську літературу та письменницьку творчість, про пошук власного місця у системі мистецьких цінностей знаходимо в листах Леоніда Мосендза до О. Данського (Данила Чайковського). Висловлюючи думку про якусь із надісланих йому книжок, Мосендз зізнається про вплив на нього творчості Мопассана: „Мені здається, його (автора книжки) стиль дуже нагадує мій, чи то пак, Мопассанів. Бо я від того автора вчився писати. Він – простий, влучний, ощадний і до прецизности мальовничий... Велика простота – є першою ознакою краси, як у творах великих клясиків...". І додає: „Писати – це творити. Творити – судити себе самого. Тому такі великі клясики..." [162, 93].

Ставлячись із великою вимогливістю до письменницької праці, Л. Мосендз відзначає: „Читача раніше треба виховати на добрих речах (незалежно від жанру). Про це так гарно й переконуюче говорив Ґете в своїх розмовах з Екерманом, розказуючи, як він підносив рівень Ваймарського театру..." [162, 91].

Незважаючи на те, що Л. Мосендз учився писати зокрема у Ґі де Мопассана, він не любив ні французької літератури, ні мови. Письменник не брався перекладати жодного з французьких авторів. У приватному листі 1948 року він писав: „По хранцузькому все читаю і розумію досить, але не люблю ані тої мови, ані літератури. Все якесь поверхове, гниле, як той їхній Нобельпрайстреґер А. Жід. Жах!" [228, 194].

Леонід Мосендз вважав, що „українська література не тоді стане світовою, коли свої проблеми зінтернаціоналізує, а коли світові зукраїнізує" [162, 93].

Низка невеликих літературно-критичних оглядів, написаних Мосендзом, додає декілька штрихів до його поглядів на європейськість письменницької творчості.

У короткій рецензії на збірку поезій Леоніда Полтави „За мурами Берліну", написаній у 1946 році, Мосендз висловлює переконання, що й поетові, й прозаїкові слід шукати „гармонійну цілість між формою і змістом" [126] . Про поезію Л. Полтави він пише, що у цього поета „рими свіжі й дзвінкі, без примар „віршоплетної" дієслівности, розмір струнко витриманий, вираз ощадно-скупчений, епітети припасовані, образи ясні й рельєфні" [126] .

Оцінивши негативно збірку новел Володимира Русальського „Місячні ночі" (рецензія написана того ж року), Л. Мосендз відзначає, що нових тем у письменстві дуже небагато й що письменники змушені послуговуватися „тематикою старою як світ, опрацьовуваною від Соломона до Гамсуна, але все такою новою для тих, що мусять її переживати на собі" [122, 82], однак при цьому „мабуть-таки тяжко писати про такі прості в своїй одвічності речі без великого таланту... Стефаника, Ю. Яновського, Гамсуна або Ґелсворси" [122, 83].

Письменники, на думку Мосендза, мусять прагнути писати твори високого „мистецького діапазону та літературної вправности. Бо при сучасному стані українського письменства вертатися до настроєвости „Під тихими вербами" й чеховських російських епігонів – це вже анахронізм. Тим більше, що західно-європейська література може послужити авторові кращими зразками й то з першої руки, від джерел" [122, 83].

Леонід Мосендз як поет, прозаїк, літературний критик був надзвичайно вимогливим до своєї творчості, і до творів інших авторів.

* * *

Студії над координатами художнього світу Леоніда Мосендза засвідчують, що він був неординарною індивідуальністю в письменстві, створив неповторні зразки поезії та прози і посів в українській літературі ХХ століття гідне місце.

Стилістично на творчість Л. Мосендза мав вплив київський неокласицизм. Ця орієнтація має у письменника кілька причин. Індивідуальним джерелом занурення в неокласичний стиль для Мосендза є те, що він за покликанням був ученим, фахівцем у галузі точних наук. Письменницька праця для Мосендза – це прагнення наповнити прозу та поезію красою й досконалістю точних наук.

Поряд із неокласицизмом, який домінує в поезії Мосендза, його проза має певні елементи неоромантизму. Дещо слабшим є вплив імпресіоністичного стилю як у його поезії, так і в прозі.

Однак усі ці три стильові напрямні творчості Л. Мосендза не творять художньої колізії. Вони об'єднуються у своєрідну синтезу, яка й утворює неповторну специфічність його художніх творів, характерну винятковість письма.

Дослідження поезії Л. Мосендза за трьома параметрами, запропонованими Д. К. Рансомом, дозволяє твердити, що і за коефіцієнтом зростання багатотематичності парафрази, і за емоційною тональністю, і за формальною будовою вірша Леонід Мосендз своєю поезією найближче стоїть до групи поетів-вісниківців. Зрештою, Леонід Мосендз є типовим представником цієї групи, яка об'єднувалася навколо „Вістника" Дмитра Донцова.






А. Дюрер. Чотири вершники. Гравюра на дереві із серії „Апокаліпсис". 1498




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка