Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка14/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,51 Mb.
ТипКнига
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   47
Друга вісь класифікації в цій координатній системі – це розподіл поезій за їх емоційною тональністю (найбільшим емоційним напруженням). Класифікація на цій осі більш складна, ніж на попередній.

Неформальний критерій встановлення емотивної висоти, емоційної напруги у поезії Іван Фізер бачить в опозиції між чіткою семантичною референцією та поетичною риторикою, що розрахована на емоцію, зауважуючи, що чим більше вірш логічно переконливий, то менше він емоційно насичений.

Одним із формальних складників емоційного напруження є те, що І. Фізер називає стилістичним крещендо, якого поет досягає різними мовними засобами: зміною ритму у вільному вірші або впертим його повторюванням; мініатюрною фабулою, початок і кінець якої схоплюється раптово, контрастами, свіжими метафорами [289, XXIX].

Таких емоційних крещендо мало у поетів, які перебували під впливом неокласицизму. У їхніх поезіях емоційна напруга планомірно розподілена по всьому поетичному творі. Цей рівномірний емоційний розподіл є досить характерним для поетичної творчості Леоніда Мосендза.

І. Фізер ділить українських поетів на Заході на шість груп – відповідно до емоційного зростання та емоційної насиченості їхньої поезії. До першої відносить поетів, твори яких мають найменшу емоційну тональність (М. Орест, Є. Маланюк, Ю. Клен); Л. Мосендза тут можна зачислити, поруч із О. Ольжичем та Ю. Липою, до другої групи [289, XXX] . У третій групі, з вісниківців,– лише О. Теліга. У наступних групах вісниківців немає.

Третя вісь координат – класифікація за формальною будовою (складністю) вірша – поділяє поетів на три групи: від тих, у яких вірш побудований ізометрично (що можна розглядати як одну з рис класичного способу поетичної творчості), у яких „синтаксична музика не розбиває синтаксичного сенсу", до тих, у кого „така цілість розбивається відносною автономією складових елементів, які з погляду музики часто створюють почуття енгармонійности" [289, XXXI].

На цій осі координат Л. Мосендза, на нашу думку, можна віднести до першої групи поетів, поруч із Є. Маланюком, Ю. Кленом, М. Орестом.

Дослідження творчості Л. Мосендза за цими трьома мистецькими координатами дає можливість, на наш погляд, знайти ту приблизну художню „координату" в поетичному просторі, яка не тільки характеризує основні параметри його поетичних творів, але й допомагає вписати цю літературну координату в контекст української літератури другої чверті нашого століття.

Отже, щодо місця Леоніда Мосендза у празькій школі, за розглянутими параметрами класифікації Джона Крова Рансома, можна зробити однозначний висновок: і за коефіцієнтом зростання багатотематичності парафрази, і за розподілом поезій відповідно до їх емоційної тональності, і за формальною будовою вірша Мосендзова поезія цілковито вписується в рамки творчості вісниківців.

Водночас близьке, майже тотожне „скупчення" мистецьких координат поетів-вісниківців у тримірному „Рансомовому літературному просторі" є ще одним потвердженням того, що цю літературну групу єднала не тільки спільна ідеологія та світогляд, але й особливості їх поетичного мовлення, версифікації тощо.

Євген Маланюк, розмірковуючи над ідейними, літературно-мистецькими, стилістичними особливостями Мосендзової творчості й виокремлюючи її своєрідність у вісниківському творчому колі, підкреслює, що „з Леоніда Мосендза був один з найцікавіших письменників 30-х років, наскрізь своєрідний, якого літературне обличчя не сплутаєш з іншими і який, не маючи предтеч, ані вийшовши з будь-якої традиційної у нас „школи", був, властиво, піонером у своїй тематиці і стилі, особливо в новелях і поезіях, прокладачем нових шляхів і відкривачем нових обріїв. Коли б пильно пошукати його „родоводу", прийшлося б, зупинившись на Лесі Українці, перейти за кордони нашої літератури..." [217, 244] .

Про Мосендзову орієнтацію на найкращі зразки європейської культури та письменства О. Тарнавський у статті про роман „Останній пророк" пише: „Леонід Мосендз близько стоїть до проблем сучасної світової літератури. Він письменник європейської культури, і в його творах переважають загальнолюдські теми. Вже новеля „Людина покірна", найпопулярніший прозовий твір Мосендза серед української читацької публіки, свідчить про Мосендза не лише як письменника-майстра, але й письменника, який розробляє загальнолюдські проблеми, між якими свобода людини є основною. Навіть у поезії, що її темою у великій мірі є патріотизм, Мосендз виявляється справжнім європейцем, далеким від звичного сентиментального шабльону" [285].

Про захоплення Леоніда Мосендза європейською літературою свідчать хоча б згадки у поемі „Волинський рік" таких імен, як Андре Шеньє, Вольфганг Ґете, Герберт Велс, Хрістіан Моргенштерн, Адам Міцкевич, Фрідріх Шіллер, Райнер Марія Рільке, Джон Кітс; ремінісценції з Самуеля Річардсона, Франсуа Рабле, Міґуеля де Сервантеса, Джованні Бокаччо.

Про постійні звертання Л. Мосендза до надбань європейської літератури, культури та історії говорить Зенон Гузар, аналізуючи збірку поезій „Зодіяк": „Поет на диво, сказати б, європейський, коли пише про імператора Рудольфа й де Браге... Дорога Ньютона, глибини Ереба... Флячелькти і менестрелі. Голендерець-літун. І багато інших таких образів" [159, 41].

У одній із поезій другої половини 20-х років Л. Мосендз писав про самого себе:






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка