Студентське товариське життя буковини (1875–1940 рр.) The life of the student societies in bukovina (1875–1940) Торончук І. Ж



Скачати 117,29 Kb.
Сторінка4/6
Дата конвертації23.03.2020
Розмір117,29 Kb.
1   2   3   4   5   6
Виклад  основного  матеріалу. 

У  першому  сто-

літті  австрійського  панування  на  Буковині,  окрім 

життєво-необхідних  суспільно-політичних  питань, 

важливими  залишалися  проблеми  й  у  галузі  вищої 

освіти:  життя  вимагало  покращення  підготовки 

наукового  потенціалу  краю.  Так,  гостро  постало 

питання про заснування університету в Чернівцях, у 

відкритті якого було зацікавлене не лише населення 

краю, а й урядовці та німецькі колоністи, представ-

ники  торгівельно-промислових  і  фінансових  кіл 

Буковини. 

У день 100-річчя приєднання Буковини до Австрії 

й  водночас  іменин  імператора  Франца-Йозефа  І  –  

4  жовтня  1975  р.  –  відбулося  урочисте  відкриття 

університету на Буковині. Поява в столиці краю уні-

верситету (хоча й німецькомовного), хвиля іммігра-

ції  науковців,  професорів  з  університетів  та  інших 

навчальних  закладів  західних  земель  Австрії  при-

звели  до  культурного  й  господарського  піднесення 

краю,  а  сприятлива  атмосфера  нового  навчального 



27

Науковий вісник Ужгородського національного університету, 201

7



закладу створила необхідні передумови для виник-



нення та діяльності академічних об’єднань [1, с. 86].

Студентське  товариське  життя  новоутвореного 

німецького  університету  в  Чернівцях  розвивалося 

аналогічно  до  університетів  Німецької  імперії  та 

Австро-Угорської монархії, а ідея зародження таких 

товариств  підтримувалася  викладачами  Франціско-

Йозефіни,  колишніми  студентами  західних  уні-

верситетів,  тому  що  студентський  корпоративний 

рух давно вже був невід’ємною частиною західних 

німецьких університетів [1, с. 87].

Зразком для утворення студентських товариств у 

Чернівецькому  університеті  послугувало  віденське 

об’єднання  буковинських  студентів  (“Bukowiner 

Studentenverein”),  і  26  жовтня  1875  р.  за  ініціа-

тиви  ректора  університету  професора  К.  Томащука 

було  утворене  товариство  «Академічна  читальня» 

(“Akademische Lesehalle”). Згідно зі статутом згада-

ного товариства, дійсними його членами могли бути 

не тільки студенти, а й доценти та службовці Чер-

нівецького  університету,  які  спільними  зусиллями 

мали сприяти примиренню й гармонізації відносин 

на Буковині [2].

Оскільки австрійська влада забороняла студентам 

брати участь у політичних організаціях, то дозвіл на 

заснування  студентських  товариств  давався  лише 

в  тому  разі,  коли  в  їхніх  статутах  стверджувалося 

про  неполітичний  характер  такого  об’єднання.  За 

таких умов цілі та завдання майже всіх академічних 

товариств  збігалися:  виховання  своїх  членів  духо-

вно  збагаченими,  вірними  цісарю  й  імперії  грома-

дянами, визнання провідної ролі німецької культури 

та мови. Однак ні владним силам, ні першому рек-

торові К. Томащуку не вдалося виховати в студент-

ських  об’єднаннях  відданих  цісареві  «австрійців» 

під  тиском  процесу  національного  пробудження 

різних етносів Буковини. Навіть товариство «Акаде-

мічна читальня», яке було нейтральною територією 

для всього студентства, не оминув вир національних 

рухів, що яскраво відобразилося в його діяльності. 

Газета “Czernowizer Chronik” у 1881 р. повідомляла: 

«На  жаль,  національні  розбіжності  серед  студент-

ства  «Академічної  читальні»  дуже  їй  зашкодили, 

тому  вона  сьогодні  нараховує  лише  33  члени»  [3]. 

Цього  ж  року  німецькі  студенти  отримали  біль-

шість  в  «Академічній  читальні»  й  розпочали  в  ній 

діяльність під гаслами: «Німецькому університетові 

та  «Академічній  читальні»  –  німецький  характер!» 

[4, s. 14]. У результаті цього насамперед румунські 

та  польські  студенти  почали  активно  вступати  до 

товариства як антинімецька опозиція, що вирівняло 

національні  сили,  й  «Академічна  читальня»  знову 

стала нейтральною територією. Але й такий перебіг 

подій тривав недовго. У 1900 р., у день святкування 

25 річниці Чернівецького університету, відбувся сво-

єрідний  протест  чернівецького  студентства,  спря-

мований  проти  діяльності  «Академічної  читальні». 

З крайової газети «Буковина» читаємо: «Ся «Акаде-

мічна читальня», котру, як відомо, заложив перший 

ректор  нашого  університету  Томащук,  має  за  ціль 

бути  збірною  точкою  для  всіх  студентів,  має  бути 

жерелом ідеального і правдивого самообразованя. Се 

була ціль Томащука, творця «Академічної читальні». 

Однак, «замість бути збірною точкою всіх студентів, 

як «читальні» інших університетів, замість плекати 

правду і науку, есть “Akademische Lesehalle” полем 

для  діланя  кількох  людей,  котрі  для  своїх  приват-

них  інтересів  визискують  добру  славу  товариства»  

[5, с. 3]. Доказом цього було безпідставне відокрем-

лення від інших товариств, труднощі та різні пере-

пони для вступу в товариство. На той час воно нара-

ховувало  лише  12–14  людей.  Не  представляючи 

інтересів  і  двадцятої  частини  чернівецьких  студен-

тів, товариство, однак, прагнуло отримувати різного 

роду субсидії від сейму й інших державних органів.

У  перші  роки  діяльності  університету  кількість 

студентів  швидко  зростала.  Лише  на  юридичному 

факультеті з 1875 по 1900 навчальні роки кількість 

студентів збільшилась майже утричі – з 104 до 292 

[6,  с.  326].  І,  відповідно,  кількість  академічних 

об’єднань  також  зросла,  у  діяльності  яких  активну 

участь брав і професорсько-викладацький склад. 

За  національною  ознакою  серед  студентів  домі-

нуюче  становище  належало  німцям  і  євреям,  зна-

чно  поступалися  румуни,  поляки,  українці.  Так, 

з-поміж  студентських  товариств  з’являються  як 

інтернаціональні, так і ті, які представляли головні 

етнічні групи краю. До перших належали “Austria” 

(1875 р.), “Gothia” (1876 p.), “Alemannia” (1877 р.), 

“Humanitas”  (1900  р.)  та  ін.  Другу  групу  з  чітко 

вираженими  національними  цілями  представляли 

такі  товариства:  румунські  –  “Arboroasa”  (1875  p.), 

“Junimea”  (1878  р.)  та  “Bucovina”  (1880  p.);  укра-

їнське  –  «Союз»  (1875  р.);  польське  товариство  – 

“Ognisko” (1876 р.); німецьке академічне товариство 

“Dacia” (1876 р.). 

«Рускі  (від  авторів  –  українські)  студенти  були 

перші,  що  заложили  своє  національне  товариство 

«Союз»; на двох сходинах під проводом д-ра Клима 

Ганкевича уложили статут і подали його до затвер-

дження»  [7,  с.  2].  Головою  товариства  був  Семака, 

його  заступник  –  Д.  Вінцковський,  комітет  товари-

ства представляли М. Івашко та Н. Левіцький. Через 

чотири тижні «союзівці» влаштували «перший вече-

рок»  із  нагоди  офіційного  заснування  товариства, 

який відвідав сам ректор університету К. Томащук. 

Товариство  «Союз»  мало  своє  приміщення  по  вул. 

Петровича, 2 (сучасна – вул. Ломоносова), де члени 

товариства  збиралися  вирішувати  різні  питання, 

передусім  організацію  благодійних  концертів, 

публічних виступів науковців [8, с. 2]. Так, 17 лютого 

1901 р. товариство «Союз» організувало виступ про-

фесора  М.  Кордуби  з  власним  виданням  «Корот-

кий огляд історії України-Руси» [9, с. 2]. 14 жовтня 

1905 р. в м. Кіцмань «союзівці» влаштували вечор-

ниці  з  танцями,  частина  коштів  від  такого  заходу 

призначалася  на  кіцманську  бурсу  [10,  с.  3].  Орга-

нізатором дійства був представник від юридичного 

факультету Чернівецького університету В. Ганкевич.

Наприкінці  1900  р.  поступова  українська  ака-

демічна  молодь  заснувала  в  Чернівцях  товариство 

«Молода Україна», метою якого було вшанування забу-



28

Серія ПРАВО. Випуск 44. Том 1

тих чи заборонених талантів українських поетів, пись-



менників, музикантів, народного фольклору [11, с. 3].  

Для  цього  члени  товариства  досить  часто  організо-

вували масові забави для інтелігенції, міщан і селян 

із виїздами по різних містах і селах Буковини. Окрім 

цього, науковий гурток товариства проводив науково-

роз’яснювальні зустрічі для громадськості. Зокрема, 

13 червня 1902 р. з доповіддю «Релігійний, політич-

ний і економічний лібералізм» виступив Л. Когут. Ака-

демічний комітет «Молодої України» розташовувався 

по  вул.  Нового  світу,  10  (сучасна  –  вул.  Шевченко). 

Його  представляли  четверо  студентів  Чернівецького 

університету, серед яких були і двоє студентів-прав-

ників – М. Левицький і В. Данчул.

На  початку  ХХ  ст.  значна  частина  української 

молоді  Буковини  гуртувалася  в  різноманітних  гро-

мадських  об’єднаннях  національно-культурного 

характеру. Чільне місце серед них посідали пожежно-

гімнастичні  товариства  «Січ».  Мета  діяльності 

«Січей» полягала у вихованні національної гідності, 

почуття  патріотизму  серед  широких  кіл  україн-

ського селянства [12, с. 301]. Однак уже з 19 лютого 

1902 р., відповідно до внесених змін до статуту това-

риства  «Січ»,  воно  перетворюється  на  академічне 

об’єднання, головою якого став Р. Перфецький, його 

заступником  був  О.  Боцян,  писарем  –  Л.  Посаць-

кий  (голова  та  писар  були  студентами  юридичного 

факультету Чернівецького університету) [13, с. 3].

Українські  студентські  академічні  об’єднання 

на початку ХХ ст. брали активну участь у просвіт-

ницькій  роботі  на  Буковині.  З  рефератами  та  пові-

домленнями з різних питань виступали самі органі-

затори або запрошені ними поважні буковинці. При 

товариствах існували наукові гуртки, які займалися 

цією справою. Така робота стимулювала молодь до 

самоосвіти й науково-дослідної діяльності, а також 

допомагала  в  доступній  формі  поширювати  серед 

населення  відомості  з  багатьох  актуальних  питань 

того часу. Різноманітні виступи проводилися безко-

штовно, що давало можливість усім бажаючим від-

відувати їх.

Серед усього студентства Чернівецького універ-

ситету, в т. ч. на юридичному факультеті, студентів-

євреїв  була  досить  висока  питома  вага.  Однак  до 

1891  р.  єврейські  студенти  брали  активну  участь  в 

австро-німецьких студентських об’єднаннях. І лише 

14  липня  1891  р.  на  Буковині  засновано  агресивно 

настроєну корпорацію “Hasmonaea”, метою якої було 

«піднесення  національної  свідомості,  національної 

належності єврейських студентів, а також плекання 

національної історії, літератури та мови» [14]. Такі 

самі цілі  й  завдання  ставили  перед  собою  і  згодом 

створені  єврейські  національні  студентські  товари-

ства “Zephirah” (1897 р.) і “Hebronia” (1899 р.). Але, 

незважаючи  на  переважаючу  більшість  студентів-

євреїв в університеті, діяльність окремих єврейських 

академічних  об’єднань,  помітно  відчувався  утиск 

єврейської національності. 7 лютого 1903 р. в одній 

із  зал  Чернівецького  університету  відбулося  віче 

єврейської академічної молоді «в справі признання 

жидівської народности», де виступали представники 

всіх  єврейських  студентських  об’єднань,  україн-

ського  товариства  «Союз»  і  керівництво  універси-

тету  [15,  с.  2].  Однак  усі  зусилля,  яких  докладали 

студенти-євреї  для  визнання  їхньої  національності, 

не зазнавали успіху. Процес визнання був довгим і 

малоефективним.

Незважаючи  на  вільний  культурний  і  духовний 

розвиток  в  “Аlma  mater”  усіх  національностей, 

із  року  в  рік  ненімецьке  студентство  порушувало 

питання  про  порушення  своїх  «народних  прав», 

зокрема  прав  на  спілкування  та  навчання  рідною 

мовою [16, с. 2]. Одними з перших студентів, яким 

удалося  вибороти  деякі  національні  права  під  час 

навчання,  були  румуни.  Румунське  академічне  сту-

дентство підтримав і посол А. Ончул, який у 1908 р., 

як пише газета «Буковина», вказував на брак руму-

номовного  викладання  передусім  на  юридичному 

факультеті. Не гаючи часу, 11 червня 1908 р. україн-

ське студентство в залі «Народного дому» прийняло 

резолюцію про скликання віча української академіч-

ної  молоді  у  справі  введення  в  університеті  кафе-

дри  української  історії  та  мови,  проведення  якого 

планувалося на 21 червня того самого року. Однак 

тогочасний  ректор  Козак  відмовив  «страйкарям»  у 

проведенні  запланованого  заходу  [17,  с.  1].  І  лише 

31  жовтня  1909  р.  в  одній  із  університетських  зал 

відбулося  віче  чернівецької  української  академіч-

ної  молоді  з  питань  відкриття  кафедри  української 

історії й дозволу викладання на факультетах україн-

ською мовою хоча б деяких предметів. Два студенти 

юридичного факультету, Р. Ясенський та О. Суховер-

ський, виступили з рішучими промовами про непри-

йнятність  навчання  в  Чернівецькому  університеті 

виключно  німецькою  мовою  й  вимагали  від  адмі-

ністрації офіційного введення української мови для 

діловодства [18, с. 3]. Також вони порушили питання 

про  національну  дискримінацію  під  час  прийняття 

документів  на  вступ  на  юридичний  факультет:  сві-

доцтва про народження та інші документи, написані 

українською мовою й не перекладені німецькою та 

не посвідчені нотаріально, не приймалися.

У листопаді 1918 р. територію Буковини окупу-

вали румунські війська, а через три місяці королів-

ським указом відбулося офіційне приєднання Буко-

вини до Румунії. 12 вересня 1919 р. декретом короля 

Фердінанда І Чернівецький німецькомовний універ-

ситет  було  реорганізовано  в  румунський,  із  1  жов-

тня  1919  р.  всі  факультети  повинні  були  повністю 

перейти  на  румунську  мову  навчання  протягом 

трьох років [19, с. 74]. За таких політико-правових 

перетворень  на  перший  план  «вийшли»  румунська 

мова, румунське громадянство та румунська націо-

нальність, що призвело до різкого скорочення пито-

мої ваги студентів інших національностей, зокрема 

українців.  Змінилося  й  правове  становище  сту-

дентського товариського життя: воно регулювалося 

румунськими  нормативно-правовими  актами  про 

вищу  освіту,  зокрема  Регламентом  порядку  та  дис-

ципліни студентів університету.

Згідно зі ст. 27 Регламенту порядку та дисципліни, 

студенти  мали  право  об’єднуватись  у  студентські 



29

Науковий вісник Ужгородського національного університету, 201

7



товариства. Адміністрація університету реєструвала 



лише ті об’єднання, метою яких було вдосконалення 

знань зі спеціальності, й товариства на рівні області 

та районів виключно з культурною метою, а також 

спортивні гуртки.

Відповідно  до  Регламенту  (ст.  28),  студентські 

товариства не могли бути створені без дозволу уні-

верситетського сенату. Сенат утворював спеціальну 

раду, яка готувала запит ректорові університету, до 

якого  додавалися  статут,  правила  гуртка,  а  також 

список  прізвищ  членів-засновників.  Прізвища  сту-

дентів  зі  списку  проходили  ретельну  ректорську 

перевірку. І лише після такої перевірки об’єднання 

офіційно реєструвалися.

У  кожному  гуртку  діяла  рада.  Усі  ради  гурт-

ків  утворювали  студентський  центр  університету. 

Завданням університетського центру було прослав-

лення  румунської  мови,  культури,  національності, 

вірнопідданості  королю.  Центр  підтримував  куль-

турні зв’язки між студентами Чернівецького універ-

ситету і студентами інших університетів країни й за 

кордоном. 

Цензом для вступу до студентських гуртків була 

робота в державних чи приватних установах, окрім 

університетської,  а  також  виключення  студента, 

закінчення  чи  добровільного  залишення  ним  уні-

верситету  [20,  art.  29].  Після  розірвання  правових 

зв’язків  з  університетом  студенти-члени  гуртків 

більше не вважалися такими.

Діяльність  студентських  об’єднань  у  1918–

1940  рр.  мала  чітко  визначені  межі  своїх  повнова-

жень. Згідно зі згаданим Регламентом, серед право-

вих  обмежень  діяльності  студентських  товариств 

можна  виділити  такі:  інформативні  повідомлення 

не  могли  бути  зроблені  за  допомогою  плакатів  на 

території  університету  без  дозволу  адміністрації 

університету (ст. 34); у гуртках могли розглядатися 

лише ті питання, які були передбачені їхніми стату-

тами (ст. 35); жодна студентська організація не мала 

права брати участь у публічних об’єднаннях, зібран-

нях,  а  також  скликаннях  іншого  характеру,  окрім 

культурних  заходів;  не  можна  було  брати  участь  у 

секретних організаціях, або організаціях з анархіч-

ним характером і в роботі неавторизованих сенатом 

гуртків (ст. ст. 40, 41); якщо на засіданнях були при-

сутні  особи,  які  не  були  студентами  університету, 

голова  товариства  притягався  до  відповідальності 

згідно  зі  ст.  18  Регламенту  порядку  та  дисципліни 

студентів  університету.  До  порушників  застосо-

вувалися  такі  дисциплінарні  стягнення:  а)  усна 

догана; б) догана з розголошенням; в) утрата права 

з’являтися на екзаменаційну сесію або на дві послі-

довні сесії; г) виключення з університету назавжди; 

д)  виключення  з  усіх  університетів  країни  наза-

вжди.  Декан  факультету  міг  призначити  покарання 

лише у вигляді усної догани, ректор Чернівецького 

університету  –  стягнення,  передбачені  пунктами  а) 

і  б).  Університетський  сенат  мав  право  застосову-

вати всі види дисциплінарних покарань. Покарання 

у вигляді виключення з університету чи з усіх уні-

верситетів  країни  назавжди  накладалося  універси-

тетським сенатом. Для накладення такого покарання 

вимагалася  обов’язкова  присутність  не  менше  ніж  

2/3 усього складу університетського сенату. У тому 

разі,  коли  порушення  вчинялися  студентами  поза 

університетом,  покарання  ст.  18  Регламенту  могли 

застосовуватися  й  Міністерством  освіти  та  релігії 

Румунії за згодою університетського сенату.

Усі студенти університету, у тому числі на юри-

дичному  факультеті,  знаходилися  під  ретельним 

наглядом ректорату й деканатів за їхнім громадським 

життям.  Функцію  контролю  за  поведінкою  студен-

тів  здійснювала  дисциплінарна  комісія  факультету. 

Вона складалася з 3 викладачів-асесорів і 2 викла-

дачів, що обиралися жеребкуванням на початку кож-

ного навчального року з усіх викладачів факультету. 

До дисциплінарної комісії юридичного факультету в 

різні роки входили такі провідні румунські науковці-

педагоги,  як  Георге  Алексіану,  Георге  Дрегенеску, 

Константін Ісопеску-Грекул та ін.

Відповідно  до  Регламенту,  у  студентських  това-

риських зібраннях мали право брати участь і викла-

дачі  університету  (як  правило,  з  метою  контролю). 

Ректор і декани факультетів могли розпустити будь-

яке зібрання, що відступило від поставленої мети.

Румунська  влада  в  університеті  насаджувала 

шовіністичні  настрої,  заохочувала  створення  та 

підтримувала  діяльність  фашистських  організа-

цій  “Arboroasa”,  «Зелені  сорочки»  й  ін.  [21,  с.  11]. 

І  наприкінці  1930-х  рр.,  у  зв’язку  із  загостренням 

суспільно-політичної ситуації в країні, напередодні 

Другої  світової  війни,  поступово  згортають  свою 

діяльність  різноманітні  студентські  товариства,  а 

в 1938 р. всі вони були заборонені урядом. Замість 

них, створюється єдине офіційне студентське това-

риство,  яке  в  обов’язковому  порядку  повинні  були 

відвідувати всі вихованці університету [19, с. 8].

Не говорячи вже про студентські об’єднання наці-

ональних меншин, через постійні перевірки та полі-

тичні репресії припинило свою діяльність й одне з 

найстаріших  товариств  румунських  студентів  на 

Буковині “Junimea”, засноване ще в 1878 р. Це това-

риство й в австрійський, і в румунський періоди істо-

рії розвитку Чернівецького університету відігравало 

велику роль в активізації культурного життя румун-

ського  студентства  Буковини.  Вагомим  кроком  для 

культурного розвитку краю було створення на перед-

місті  Чернівців  Роща  «Народної  академії»  (згодом 

«Селянський  університет»).  Ініціатором  утворення 

такого народного закладу стало товариство студентів-

румунів “Arboroasa”, яке було засноване ще в 1875 р., 

але відновило свою діяльність лише в 1921 р. У рам-

ках такого культурного проекту професори та викла-

дачі  університету  постійно  виступали  з  лекціями 

про досягнення науки й техніки, актуальні питання 

культури  та  народної  освіти  [19,  с.  82].  Від  юри-

дичного факультету в різні навчальні роки зі своїми 

лекціями (т. зв. «Курси популяризації» для буковин-

ського населення) виступали А. Штефенеску-Ґалаці 

з  лекцією  «Виховання  і  політична  культура,  націо-

нальна проблема, факти й поради» в 1923–1924 н. р.;  

Т.  Іонашку  з  лекцією  «Політика  об’єднання  зако-



30

Серія ПРАВО. Випуск 44. Том 1

нодавства»,  І.  Ґіцеску  з  лекцією  «Засоби  одужання 



економіки»,  А.  Папакостя  з  лекцією  «Традиціона-

лізм і політичний раціоналізм», К. Петреску-Ерчя з 

лекцією «Законодавча влада в законодавстві різних 

держав» в 1924–1925 н. р.; Г. Дрегенеску з лекцією 

«Соціальна  функція  права»,  І.  Ґіцеску  з  лекцією 

«Фашизм з політичного, соціального та культурного 

поглядів» у 1925–1926 н. р. [22, р. 14].

До заборони в університеті продовжували діяти й 

товариства національних меншин, а саме: німецьке 

“Dacia”,  польське  “Ognisko”,  а  також  українські  – 

«Запороже», «Чорноморе». Як правило,  їхня діяль-

ність була спрямована на проведення різноманітних 

культурно-освітніх заходів у селах Буковини.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка