Стосовно економічних процесів поняття «кон'юнктура» стало застосовуватися порівняно недавно. Прийнято вважати, що Ф. Лассаль першим ужив термін «кон'юнктура»



Скачати 175,5 Kb.
Дата конвертації19.04.2019
Розмір175,5 Kb.




1.1. Аксіоматика поняття «кон'юнктура»
Якщо як критерій затребуваності категорійно-понятійного апарату прийняти тривалість використання, то кон'юнктуру варто віднести до найбільш затребуваних понять, оскільки її „вік” виміряється десятками століть. Так, у давньому світі коливання між благополуччям і кризами сприймалися людьми як невідворотність, щось дане зверху. Тому у давній астрології слово «кон'юнктура» позначало визначене положення зірок, що впливають на долі людей. Зараз ним найбільш часто оперують політика й економіка. Назва походить від італійського слова congiutura, перетвореного від піздньолатинського conjuncture на основі єдиного латинського кореня conjungo. У широкому розумінні це сукупність умов, явищ або обставин у їх взаємозв'язку, обстановка, що склалася, положення речей у якій-небудь галузі. Потрібно відзначити, що поняття не змінилося за настільки значний проміжок часу. Отже, якісні риси, що визначають кон'юнктуру, є устояними і загальновизнаними, що дозволяє прийняти їх як вихідні положення при розкритті значеннєвого навантаження. Це досягається за допомогою використання дефініції через рід і видову відмінність, що припускає виявлення специфічних властивостей того, що визначається (definiendum).

Стосовно економічних процесів поняття «кон'юнктура» стало застосовуватися порівняно недавно. Прийнято вважати, що Ф.Лассаль першим ужив термін «кон'юнктура». Первісні визначення поняття в економіці зв'язують з кон’юнктуристською течією західної економічної думки другої половини ХIХ - першої половини ХХ сторіч. Відповідно до думки М.Д.Кондратьєва, такі помітні представники цього напрямку, як Ф.Лассаль, А.Шеффле, А.Вагнер, В.Зомбарт, Г.Кассель і В.Репке однаково розуміли зміст кон'юнктури - взаємодія сукупності факторів, що визначають стан економіки в кожний даний момент часу [1,64-66]. Під взаємодією у даному випадку мається на увазі не сама дія, а стан, обумовлений нею.

У сучасній англійській економічній термінології «кон'юнктура» використовується як допоміжний термін. Для опису зльотів і падінь в економіці в англійській мові використовується термін «цикл» (cycle) або «економічний цикл» (business cycle). Серед сучасних західних економістів, що залучають кон'юнктуру як характеристику економічних циклів, варто виділити послідовників нової макроекономічної і нової кейнсіанської теорій. До перших відносяться Ф.Кидленд, Р.Кинг, Ч.Плоссер, Э.Прескотт та ін. До других – Дж.Акерлоф, О.Бланчард, Л.Болл, Э.Джонс, Н.Кийотаки, Р.Купер, Д.Ромер.

Багато відомих економістів використовували кон'юнктуру для характеристики певних боків господарського життя. Наприклад, К.Маркс уживав для характеристики короткочасних, випадкових умов, що складаються на ринку в момент реалізації товару, внаслідок яких ринкові ціни відхиляються від вартості товару [2,328]. На думку Й.Шумпетера, теорія кон'юнктури повинна була пояснити неможливість збуту товарів за цінами, що покривають витрати на їх виробництво, і зв'язану з цим неплатоспроможність [3,416]. А.Пезенти визначив кон'юнктуру як «рух усього комплексу показників, що представляють економічну дійсність» [4,415]. Ф.Бродель використовував кон'юнктуру для пояснення коливань державних бюджетів європейських країн у XV-XVIII ст. [5].

В епоху панування командно-адміністративної системи в колишньому Радянському Союзі значення кон'юнктури ототожнювалося з ринковими принципами господарювання, а тому мало яскраво виражений експресивний характер. Однак навіть тоді визнавалася необхідність її вивчення, про що свідчить діяльність Всесоюзного науково-дослідного інституту кон'юнктури і попиту. В історії відношення до цього поняття умовно можна виділити три періоди. Перший відноситься до двадцятих - тридцятих років ХХ ст. і зв'язаний з іменами М.Д.Кондратьєва й Є.С.Варги. Для їхніх поглядів був властивий скоріше науково-пізнавальний характер, ніж викривальний. Під економічною кон'юнктурою М.Д.Кондратьєв розумів «напрямок і ступінь зміни сукупності елементів народногосподарського життя в порівнянні з попереднім моментом» [1,70]. «Напрямок» і «ступінь» можна інтерпретувати як щось таке що здійснилося, а виходить, кон'юнктура фіксує зміни економічних параметрів. Є.С.Варга, використовуючи поняття для характеристики стану економіки європейських країн після першої і другої світових воєн, тим самим демонстрував своє ставлення до кон'юнктури як до результату процесів у капіталістичній економіці [6].

Другий період співвіднесений з періодом економічних реформ кінця п'ятидесятих - початку шістдесятих років. Його типовим представником був Ф.О.Крутиков. Під кон'юнктурою ринку при соціалізмі він розумів «конкретні умови, що, складаються на кожний даний момент, реалізації продуктів соціалістичного виробництва в їхньому взаємозв'язку і взаємозумовленості» [7,38]. У такому трактуванні кон'юнктуру подано як результат.

Протягом третього періоду розробка теорії й удосконалювання методики вивчення кон'юнктури, як правило, зв'язувалися у зовнішньоекономічною діяльністю радянських підприємств. Цьому присвячені роботи Ф.Г.Пископпеля, В.А.Шильдкрута, Д.І.Костюхіна, Ф.М.Левшина, А.А.Манукяна, С.П.Нікітіна. Поряд з цим Ф.О.Крутиков, І.Д.Шєпєлєв, О.Н.Шохін розглядали можливість використання поняття на внутрішньому ринку споживчих товарів [8; 9; 10].

Ф.Г.Пископпель був у числі тих, хто перший зробив кон'юнктуру предметом дослідження. Він визначив її як «процес відтворення капіталістичного господарства, розглянутий у його ринковому вираженні, у повсякденних коливаннях і змінах, у всіх зв'язках і опосередкуваннях» [11,35]. Дана інтерпретація містить неявно виражене протиріччя. З одного боку, ототожнюючи кон'юнктуру з процесом, автор має на увазі незакінчену дію. З іншого, «коливання», «зміни», «зв'язки» і «опосередкування» є характеристиками процесу, тобто підтверджують те, що здійснилося. Усвідомлюючи двозначність тлумачення, автор уточнює: «Кон'юнктура є формою вираження процесу відтворення, що відбувається, і співвідношення між кон'юнктурою і відтворенням таке ж, як між явищем і сутністю» [11,35]. Таке формулювання не дає приводу сумніватися, що зміст кон'юнктури означає дію, яку зроблено.

Ф.М.Левшин присвятив проблемі вивчення кон'юнктури товарних ринків понад тридцять років. Його роботи відрізняє широкий спектр поглядів на те, що варто розуміти під кон'юнктурою. Він визначає її як «стан економіки на даний момент» [12,4; 13,3], «сукупність умов, явищ, узятих у їхньому взаємному зв'язку, ситуація, обстановка, що створилася » [12,3], «конкретний процес циклічного відтворення» [12,4; 14,5], «сукупність факторів і умов, що впливають на розвиток» [12,4; 15,4; 13,3; 14,5]. Спектр звужується до «стану на даний момент», коли мова йде про види кон'юнктури – народногосподарської та галузевий. Такий підхід характеризує кон'юнктуру як результат.

Неоднозначний підхід до визначення кон'юнктури демонструє Д.І.Костю­хін. З одного боку, визначаючи кон'юнктуру як економічне поняття, він бачить у ній «процес капіталістичного відтворення». З іншого, дослідження кон'юнктури означає вивчення стану ринку [16,10]. Вибір між «процесом» і «станом» вирішується на користь останнього, коли автор, розкриваючи економічний зміст терміна «кон'юнктура», вважає, що мова йде про «поточне положення справ» [16,8].

На відміну від попередніх авторів, С.П.Нікітін однозначно визначає кон'юнктуру як результат. Він вважає, що «кон'юнктура є форма прояву на ринку системи економічних закономірностей і факторів розвитку певного способу виробництва у конкретних умовах його функціонування, що склалися на кожний даний момент або період часу» [17,21].

Таким чином, незважаючи на те, що економічна наука колишнього Радянського Союзу знаходилася в ізоляції, позиції західних і радянських учених щодо значеннєвого навантаження кон'юнктури тотожні: вона трактується як результат ринкової діяльності. Якщо відкинути ідеологічні нашарування, то багато тез з робіт названих авторів можуть бути прийняті як вихідні при визначенні сутності поняття.

Проголошення суверенітету України й узятий курс на проведення ринкових реформ у вітчизняній економіці розбудили інтерес до даного поняття. Варто погодитися з думкою С.М.Злупко, який вважає засновником української наукової школи економічної кон'юнктури М.І.Туган-Барановського [18,75-82]. Автор аргументовано доводить величезний внесок цього видатного економіста у розвиток не тільки вітчизняної, але й світової економічної думки. Н.І.Конд­ратьєв був учнем М.І.Туган-Барановського, що продовжив і розвив його теорію економічної кон'юнктури.

Розширення і поглиблення реформ у даний час підсилюють увагу до кон'юнктури. Прикладом є роботи А.І.Бутенка, В.Р.Кучеренка, В.А.Карпова, С.В.Скибінського, К.В.Гуменюка, С.С.Гаркавенка, Т.Є.Деревянченка. А.І.Бу­тенко, В.Р.Кучеренко і В.А.Карпов одноголосно визначають суть ринкової кон'юнктури: „Це сформована на ринку економічна ситуація, що характеризує співвідношення між попитом і пропозицією, рівень цін, товарні запаси та інші економічні показники” [19,7; 20,10]. К.В.Гуменюк під ринковою кон'юнктурою розуміє „конкретну економічну ситуацію, що склалася на ринку на даний момент або за обмежений відрізок часу” [21,30]. С.В.Скибінський визначає кон'юнктуру товарного ринку „як певну економічну ситуацію, що є наслідком впливу умов макро- та мікросередовища маркетингу” [22,536]. С.С.Гаркавенко формулює кон'юнктуру ринку як стан економіки [23,65]. Т.Є.Дерев'янченко пише: „Кон'юнктуру розуміють як конкретну економічну ситуацію, яка склалася зараз, сьогодні внаслідок взаємодії факторів і умов, що визначають структуру, динаміку та співвідношення попиту й пропозицій” [24,35]. Таким чином, ні в кого немає сумніву, що кон'юнктура – результат.

Зростання конкретного наукового інтересу спостерігається у багатьох економістів пострадянського простору. Серед них варто виділити праці російських економістів І.К.Бєляєвського, С.Г.Свєтунькова, А.М.Романова, білоруських М.К.Мельникова, В.А.Дадалко, В.В. Мігаса, А.А.Нечая. На думку І.К.Беляєв­ського, кон'юнктура ринку - це «стан ринку або конкретна економічна ситуація, що склалася на ринку на даний момент або обмежений відрізок часу під впливом комплексу сил, факторів і умов" [25,107]. Ототожнюючи кон'юнктуру з ринковою ситуацією, автор переконаний, що кон'юнктура є результатом.

Різноманітність трактувань поняття пояснюється двома обставинами. З одного боку, вчені, що зробили кон'юнктуру предметом дослідження, при визначенні поняття акцентують увагу на певних його аспектах, що мають для них найбільший інтерес. З іншого, вчені, що використовують поняття як інструмент теоретичних і прикладних досліджень, переслідують різні цілі. При цьому, як у першому, так і в другому випадку різноманітність відноситься лише до формулювань і не торкається значеннєвого навантаження поняття.

Таким чином, незалежно від того, до якого періоду часу відносяться погляди того або іншого вченого, або до якої наукової школи він належить, спостерігається єдність думок щодо змісту поняття. Це дає підставу стверджувати, що серед економістів склалася думка про кон'юнктуру. Суть поняття утворюють три якісні риси. Перша подає кон'юнктуру як результат, щось реально здійснене, конкретне і єдине. Така постановка питання має немаловажне значення для методології досліджень кон’юнктури (далі – ДК), тому що розкриває співвідношення між формами емпіричного і наукового знання. Оскільки будь-якому результату передує процес, то друга риса визначає вид процесу. Щодо кон'юнктури таким є товарний обіг. Так, з погляду М.Д.Кондратьєва, оскільки економічна дійсність динамічна за самою своєю сутністю, то «кон'юнктура» являє собою видове поняття стосовно загального, родового поняття «економічна динаміка» [1,48]. Третя риса уточнює сутність товарного обігу. Прийнявши за основу тезу про те, що суть кожного процесу визначена природою взаємодіючих сил, можна зробити висновок, що товарний обіг обумовлений взаємодією попиту та пропозиції. Таким чином, ринкову кон'юнктуру необхідно розглядати як результат взаємодії попиту та пропозиції.

Метод визначення кон'юнктури через рід і видову відмінність був використаний Ф.Г.Пископпелем та І.К.Бєляєвським. Так, Ф.Г.Пископпель виділяє п'ять її характерних рис: мінливість, постійну зміну і часті коливання; виняткову суперечливість; нерівномірність; єдність протилежностей; ринкове вираження [11,29-34]. І.К.Бєляєвський – чотири: динамічність, пропорційність, варіабельність і циклічність [25, 109]. Примітно, що виділені авторами якісні риси мають відношення не до кон'юнктури, а до процесу, що вона відбиває. У змішанні рис немає нічого дивного, оскільки взаємодія попиту та пропозиції первинна, а результат вторинний. Сформульовані Ф.Г.Пископпелем та І.К.Бєляєвським тенденції ринкових відносин є формою взаємодії попиту та пропозиції. Ф.О.Кру­тиков, відзначаючи складність і багатогранність кон'юнктури, вважає, що властиві їй закономірності є «тривалі, стійкі, багаторазово повторювані тенденції внутрішнього розвитку процесу» [7,58]. Отже, з'ясування суті кон'юнктури безпосередньо зв'язано з розглядом проявів ринкового товарного обігу, які вона характеризує.

Основним проявом товарного обігу, що демонструє кон'юнктура, є відповідність обсягів попиту та пропозиції. Про це висловлюються кон’юнктурознавці як минулого, так і сьогодення. Так, В.А.Шильдкрут вважав, що вивчення балансу попиту та пропозиції завжди було центральною проблемою кон'юнк­турного дослідження [26,31], додавши, що не тільки кон'юнктурного, але ринкових досліджень у цілому. Ф.О.Крутиков пише: «Кон'юнктура характери­зується, насамперед, визначеним співвідношенням попиту та пропозиції» [7,41]. С.В.Скибінський вважає збалансованість попиту та пропозиції основним економічним критерієм [22,532].

Перш ніж приступити до розгляду результатів взаємодії попиту та пропозиції, доречними будуть зауваження загальнотеоретичного характеру. По-перше, оскільки попит та пропозиція є основними категоріями товарного виробництва, то їх теоретичні аспекти добре подано у численних літературних джерелах. Тому, керуючись розуміннями логічного порядку, недоцільно наводити думки всіх авторів, але при цьому необхідно прагнути враховувати єдність і різноманітність думок. По-друге, оскільки теорію категорій було розроблено порівняно давно, то до цього часу об'єктивно виробилася цілісність поглядів, що дає підставу говорити про єдність думок багатьох авторів як про традиційний підхід.

Категорії попиту та пропозиції є найбільше затребуваними в економічній теорії. Однак, незважаючи на настільки значущу роль, вони не мають однозначного тлумачення. На підставі думок багатьох авторів можна зробити висновок про наявність різних форм їх трактувань при єдності змісту. По суті, попит представляє, з одного боку, незадоволені потреби, а, з іншого, - можливості для їх задоволення [19,4; 27,32; 28,6; 29,55; 30,61; 31,89; 32,281; 33,41]. Образно попит може бути зображений у виді ваг, де на одній чаші знаходяться потреби, а на другій – кошти. Якщо ваги схиляються убік першої чаші, то мова йде про незадоволений попит, а якщо убік другий – надлишковий. Ідентичну ситуацію можна спостерігати й відносно формулювань пропозиції. Суть пропозиції полягає в наявності двох складників: бажання виробляти і можливості виробляти [27,32; 28,23; 30,67; 31,95; 32,282]. Виділення складників попиту та пропозиції дозволяє побачити в їхній взаємодії дві протилежні основи: єдність та антагонізм попиту й пропозиції.

По-перше, це єдність попиту та пропозиції. Оскільки це категорії товарного виробництва, то основу в них одна - задоволення потреб. А.Маршалл з цього приводу висловлюється так: «Наступний досвід показав такий тісний взаємозв'язок проблеми розподілу й обміну, що сумнівно, чи принесе яку-небудь користь спроба розглядати їх роздільно» [34,145]. Й.Шумпетер в одному випадку категорично висловлюється: «На будь-яку пропозицію в народному господарстві вже мається попит» [3,63], а в іншому: «Кожен крок у виробництві будь-якого блага відбувається безпосередньо під впливом існуючого попиту, що, у свою чергу, прямо обумовлюється наявними потребами і коштами» [3,133].

В економіці прийнято установлювати відповідність між обсягами попиту та пропозиції за допомогою рівня цін. Оскільки кон'юнктура – це результат, то акт купівлі-продажу вже відбувся і товар придбано. Стало бути, кон'юнктура характеризує , з одного боку, задоволений попит, а, з іншого, реалізовану пропозицію. Ціна в цьому випадку прийнятна для того й другого, тобто рівноважна. У межах локального ринку споживачі мають можливості пошуку більш дешевого товару при збереженні вимог до якості, якщо витрати на пошук не будуть перевищувати можливої економії. При цьому частина споживачів придбає аналогічний товар за більшою ціною, а частина – за меншою. Разом з тим, більшість споживачів купить його за «середньою» ціною. На думку Ж.Б.Сея, у масштабі суспільства пропозиція та попит завжди врівноважуються, а, значить, надвиробництво неможливе в принципі. Суть закону Сея полягає в тому, що оскільки в економіці відбувається товарообмін, то кожен продавець одночасно і покупець, а сукупний попит та сукупна пропозиція взаємозалежні [35,81-83]. Це означає, що в ідеалі кількість зробленого товару повинна відповідати кількості необхідного. Дж.Р.Хикс, характеризуючи цю ситуацію, пише: «У певному розумінні (при існуванні умов конкуренції) поточна пропозиція та поточний попит завжди врівноважуються» [36,237]. Для позначення даної ситуації користуються термінами «рівновага» і «збалансованість». Ґрунтуючись на думках окремих авторів, можна прийти до висновку, що взаємодія попиту та пропозиції еволюціонує до єдиного кінцевого стану - економічної рівноваги [32,284; 31,100; 27,44; 30,72]. Концепція економічної рівноваги не є новою. У її основі стояв Л.Вальрас. Його лінія досліджень простежується у роботах Г.Касселя, який запропонував систему рівнянь загальної рівноваги [37]. У різний час її прихильниками були такі видатні економісти, як В.Парето, Дж.Р.Хикс, П.Самуельсон, О.Ланге, В.Леонтьєв. Докладну характеристику наукових поглядів прихильників теорії загальної рівноваги подано у роботах Б.Селигмена і М.Блауга [38; 39]. Суть сучасного трактування теорії економічної рівноваги в літературній формі викладена Е.Р.Вайнтраубом [40,175-199].

По-друге, це протиріччя попиту та пропозиції. Основу взаємодії складають мотиви поводження сторін, що беруть участь в обміні. Психологія поведінки продавців і споживачів така, що перші зацікавлені в найшвидшій реалізації всіх вироблених товарів при максимізації доходів, а другі прагнуть як можна повніше задовольнити потреби при мінімальних витратах. Це дозволяє говорити про протиставлення інтересів продуцентів і споживачів як про крайності. З даної тези випливає, що досягти збалансованості попиту та пропозиції не реально. Цієї думки дотримував Дж.Р.Хикс [36,131]. К.Маркс зробив висновок, що попит та пропозиція в дійсності ніколи не покривають один одного, а якщо і покривають, то випадково [41]. В.А.Шильдкрут, думаючи, що в дійсності попит та пропозиція не збігаються, ставить під сумнів існування між ними рівноваги [26,4].

У літературі, як правило, процес взаємодії попиту та пропозиції характеризується графічно. Під впливом детермінантів криві попиту та пропозиції зміщаються паралельно або вправо, або вліво, що приводить до нової рівноваги [27,57; 29,58; 30,65; 31,94,99; 32,94]. Оскільки фактори впливають на співвідношення попиту та пропозиції увесь час, то і зрушення кривих постійні. А.Маршалл вважає, що «на ділі шкали попиту та пропозиції не залишаються однаково незмінними протягом тривалого часу, вони постійно піддані коливанням, а кожна їхня зміна порушує рівноважну кількість і рівноважну ціну» [42,30]. Р.Ф.Харрод думає, що завдяки постійному впливу окремих змін або коливань ніколи не досягається стійка рівновага [43,16].

Подано дану ситуацію на рис. 1.1, для чого використовано декартове простір, де на осі абсцис показано значення обсягів продажів на визначену дату (Q(t)), а на осі ординат – ціну (Р(t)). У безлічі всіх можливих значень Р(t) і Q(t) існує підмножина значень, що відповідають точкам рівноваги. Сукупність точок рівноваги на визначені дати протягом деякого часового інтервалу i (де i = 1,2, …n). у декартовому просторі складає область кон'юнктурних коливань. Позначимо її «А». Верхньою межею області «А» за Р(t) буде ціна , що символізує надлишкову пропозицію першого порядку, а нижньою – ціна , що символізує незадоволений попит першого порядку. Як інтервал виступає будь-як період часу, де точками рівноваги є ціни і відповідні їм обсяги продажів на визначені дати.



У наступному часовому інтервалі «А» може або залишитися в колишніх межах, або змінити їх. Зміни можуть бути незначними, коли частково трансформуються одна або обидві межі і тим самим збільшується або зменшується площа області. Площа «А» характеризує рівень зрілості ринку: чим він більш зрілий, тим менше щільність розсіювання точок, і навпаки. Зміни меж можуть бути значними, і тоді область переміститься. Останнє на рис. 1.1 подано областю «Б», де ціна символізує надлишкову пропозицію другого порядку, а ціна - незадоволений попит другого порядку. Область може розсіятися, а потім відтворитися в колишніх або в нових межах.












Q








P

Рис.1.1. Динаміка областей кон'юнктурних коливань
Таким чином, виділення двох протилежних основ у взаємодії попиту та пропозиції обумовлює два погляду на співвідношення обсягів попиту та пропозиції. Перший припускає наявність рівноваги, другий – його відсутність. Рівновага і нерівновага асоціюються з явищем, зовнішньою формою вираження процесу товарного обігу. Симетрія й асиметрія асоціюються із сутністю і можуть бути внутрішнім змістом процесу, що виражається в єдності різноманітних форм. Отже, співвідношення між симетрією і рівновагою, а також асиметрією і нерівновагою родинні співвідношенню філософських категорій «сутність» і «явище». Я.Корнаі з цього приводу пише: "Неокласична мікроекономічна теорія розглядає ролі постачальника і споживача як зовсім симетричні. У споживача - функція попиту, у постачальника - функція пропозиції, і обидва залежать від цін" [44,131]. Разом з тим Дж.Р.Хикс стверджує, що про існування асиметрії між пропозицією та попитом давно відомо, і це є відкриттям Л.Вальраса [36,132]. Їм названо можливі причини нерівноваги [36,241]. Аналогічної думки дотримує Я.Корнаі [44,133].

Розв’язання питання про симетрію або асиметрію попиту та пропозиції вимагає розширення меж знань до рівня загальнонаукового підходу. Окремі автори проводять аналогію між тепловою рівновагою у фізиці й економічною рівновагою [45; 46; 47; 48;]. У фізиці рівновага описується другим законом термодинаміки, відповідно до якого замкнута система деградує від більш упорядкованого стану до менш упорядкованого до повного вирівнювання енергій і настання термодинамічної рівноваги. Таким чином, за аналогією, прагнення економічної системи до рівноваги означає, що вона рецимізується, і те, що К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю називають станом спокою і гармонії, є не що інше, як фатальний результат [30,73].

Еволюція господарських систем, навпроти, свідчить про рух від слабко упорядкованих до добре упорядкованих станів. Це значить, що характер цієї зміни не тотожний другому закону термодинаміки. Ототожнювати економічні системи із замкнутими фізичними системами не коректно, тому що перші відносяться до дисипативного типу, тобто є завжди відритими, а не ізольованими. Системи цього типу далекі від термодинамічної рівноваги, оскільки підвищення упорядкованості компенсується зростанням ентропії у навколишнім середовищі. В.А.Карпов і В.Р.Кучеренко пишуть про це так: „Необоротний знижувальний процес в економіці прийнято називати ентропією економіки. Прискорена ентропія характеризує її стагнацію” [20,16]. Збалансованість є ідеальною ситуацією, до якої прагнуть і продуценти, і споживачі, а, виходить, її варто віднести до галузі наукових абстракцій. У реальному світі симетрія ніколи не виступає безпосередньо в чистому вигляді, вона завжди опосередкується асиметрією. Й.Шумпетер називає зовсім очевидною обставою те, «що теорія економічної рівноваги, як і будь-яка чиста теорія, логічно уточнює лише деякі риси дійсності» [3,50].

Таким чином, вищевикладене дозволяє зробити висновок, що попит та пропозиція – нероздільні полюси, що знаходяться в кореляції. Оскільки кожна крайність сама по собі не має змісту, то їх варто розглядати у взаємодії. Отже, попит та пропозицію мають такі властивості, як комлементарність [від англ. complementary – взаємодоповнюваність] та інтерферентність [від англ. interference – взаємний вплив]. У свою чергу, відносини протилежностей, що виникають одна з іншої, їх перехід одна в одну є не що інше, як єдність і боротьба протилежностей - один з основних законів діалектики. Отже, кон'юнктура виступає як діалектична єдність двох протилежностей - попиту та пропозиції. Слід погодитися з думкою Й.Шумпетера, який вважає, що «варто вийти за межі теорії рівноваги, як ми виявляємося в сфері проблем кон'юнктури, і жодне явище не може бути пояснене поза зв'язком з нею» [3,43]. Цього погляду дотримував Ф.А.Крутиков, який думає, що «розвиток ринку відбувається через постійне подолання протиріч між попитом та пропозицією, що визначає всю діалектику даної економічної категорії» [7,41]. І.К.Бєляєвський пише про це так: «Прагнення попиту та пропозиції до збалансованості проявляється усього лише як тенденція, подолання взаємних диспропорцій, постійні коливання у часі та просторі» [25,109].

При всій очевидності твердження, дана властивість попиту та пропозиції не одержала відображення в літературі як розкриваюча суть цих категорій, так і з проблем кон'юнктури. Разом з тим, діалектика попиту та пропозиції є основною рушійною силою дії механізму ринкового товарного обміну. Саме вона дає підставу вважати, що механізм буде функціонувати доти, поки існують незадоволені потреби, з одного боку, і можливості їхнього задоволення, з іншого. Даний висновок є основним для розуміння сутності кон'юнктури, тому що в принципі виключає відповідність між попитом та пропозицією. Отже, кон'юнктура характеризує рівень нерівноваги ринку.

Другим проявом, що демонструє кон'юнктура, є стихійний характер ринку. Дану властивість ринкового товарного обігу виділяють усі без винятку економісти. Воно є похідним від антагонізму інтересів продавців і споживачів і демонструє тип взаємодії попиту та пропозиції. Відповідність між обсягами попиту, пропозиції і рівнем цін задається табличним і графічним способами. Таблиці мають різні назви, але зміст залишається незмінним: попит, пропозиція і ціна є змінні величини [28,34; 30,64,69; 31,93,98; 34,159; 42,26]. Відповідно до традиційного підходу, значення попиту та пропозиції змінюються залежно від значень ціни, тобто ціна є незалежною перемінною, а попит та пропозиція – залежними. Пояснення цьому можна знайти, якщо звернутися до періоду формування і розвитку традиційних поглядів. Він приходиться на час, коли існував «ринок продавця». В умовах, коли усе, що вироблялося, знаходило свого покупця, ціна була головним знаряддям конкурентної боротьби, і тому цілком закономірним було виводити залежність попиту та пропозиції від неї. З настанням епохи «ринку покупця» ситуація діаметрально змінилася: чим більше пропозиція, тим нижча ціна і навпаки. Тому необхідно говорити не про однобічну, а про двобічну залежність перемінних.

Дані, що містяться у таблицях, свідчать про наявність лінійного типу відносин між аргументом і залежними перемінними. У свою чергу, графіки, побудовані на підставі даних таблиць, називаються «кривою попиту» і «кривою пропозиції», але, оскільки залежність лінійна, то у вищезгаданих публікаціях «криві» зображуються у вигляді прямих. Оскільки зниження ціни веде до зростання попиту, то «крива попиту» є спадною. Зворотно пропорціональну залежність між рівнем ціни й обсягом попиту Н.Г.Менкью назвав всеосяжною і справедливою для більшості товарів [31,90]. Навпроти, збільшення ціни веде до зростання пропозиції, та, отже, «крива пропозиції» буде висхідною. Явища ці настільки фундаментальні, що зведені у ранг законів (закони попиту та пропозиції). Уже сам факт настільки високого теоретичного статусу свідчить про те, що їх сутність усіма розуміється однаково. Разом з тим Дж.Р.Хикс стверджує, що закон попиту діє майже безвідмовно. Винятки з нього рідкі і незначущі [36,130]. Але сам факт визнання винятків дозволяє говорити про гіпотетичний характер дії законів попиту та пропозиції. Наведемо аргументи на користь даної тези. По-перше, закони дійсні відносно більшості, а не всіх товарів. У літературі добре подано ситуацію, коли на престижні дорогі, а також марочні товари при збільшенні ціни попит зростає [49,636; 50,360; 51,489; 52,289]. Це знаходить прояв в ефекті «сноба», що відбиває прагнення людей до винятковості, виділенню себе з «юрби», або в ефекті Веблена, що полягає у бажанні виглядати в очах оточуючих матеріально забезпеченим.

По-друге, закони діють лише за певних умов. Н.Г.Менкью вважає доречним уживання виразу «ceteris paribus», тобто «за інших рівних умов» [31,92]. На цьому моменті варто зупинитися більш докладно, оскільки традиційний підхід не завжди реально відображає сучасну господарську практику. Як було відзначено раніше, закон попиту сформульовано в епоху, коли ціна була практично єдиним детермінантом, що визначає величину попиту. У сучасних умовах ціна важлива, але вона не є єдиною визначальною, про що добре висловився П.Хейне [33,48]. Одні автори називають п'ять детермінантів функції попиту [29,59;30,67], інші – шість [32,95], треті - одинадцять [27,43], четверті – п'ятнадцять [28,14]. Аналогічну ситуацію можна спостерігати й відносно функції пропозиції. Головне полягає не в кількості детермінантів, а в тім, що, з одного боку, їх може бути багато, і, з іншого, вони є незалежними перемінними.

Під впливом детермінантів графіки кривих попиту та пропозиції зміщаються паралельно або вправо, або вліво, але при цьому властивість лінійності зберігається [27,57; 29,58; 30, 65; 32,94]. Дана думка не зовсім вірна, тому що не беруться до уваги обставини, що визначають вплив детермінантів. Не претендуючи на повноту, назвемо них. Перша: у різних ситуаціях ті самі детермінанти можуть або збільшувати, або зменшувати значення попиту та пропозиції. Друга: усі вони тісно зв'язані між собою і визначають один одного. Третя: вони діють одночасно. Четверта: у кожного детермінанта своя сила впливу, що може змінитися в будь-який момент. Урахування обставин дозволяє стверджувати, що практично неможливо пророчити, як зміняться величини попиту та пропозиції, оскільки вони є функціями від випадкових перемінних. Тим самим створюються умови невизначеності, а виходить, функції попиту та пропозиції в n-мірному гіперпросторі перемінних не обов'язково будуть лінійними. У підтвердження приведемо думку Б.С.Разуміхіна, який, розглядаючи функцію попиту в моделі обміну, вважає, що припущення про її лінійність не є реалістичним [47,234]. Математично ця задача формулюється в більш суворому вигляді, але в даному випадку інтерес полягає у підтвердженні того, що кон'юнктура як результат відбиває стохастичний характер взаємодії попиту та пропозиції.

Таким чином, кон'юнктура є результат взаємодії попиту та пропозиції, що має стохастичний характер. На рис. 1.1 характер взаємодії виявляється у тому, що область кон'юнктурних коливань «А» може переміститися у кожному з напрямків, а, значить місце розташування «Б» має імовірнісний характер. При цьому напрямки, темпи і відстані переміщення є довільними.

Третім проявом, що демонструє кон'юнктура, є циклічний характер товарного обігу. Незважаючи на те, що дану властивість виділяють усі кон’юнк­турознавці, трактується вона по-різному. Будучи похідною від єдиної основи діяльності продавців і споживачів – задоволення потреб, циклічність має на увазі прагнення до рівноваги. Ф.Лассаль, А.Шеффле й А.Вагнер зв'язували природу кон'юнктури з теорією криз надвиробництва. Інших поглядів дотримував В.Зомбарт, який запропонував розглядати кон'юнктуру з позицій загальної динаміки відтворення, не обмежуючись лише кризами. З його погляду, «слід розгорнути, насамперед, вчення про кон'юнктуру, усередині якого варто було б трактувати проблему «криз», як частину загальної проблеми» [53,194]. Прихильники даного підходу В.Репке, Г.Кассель та У.Мітчелл під кон'юнктурою мали на увазі сукупність взаємозалежних умов, що визначають перехід з одного стану в інший. У В.Репке можна зустріти такий вислів: «...тим самим теорія криз поза теорією кон'юнктури втрачає ґрунт під ногами» [54,26]. М.Кассель вважав, що «вивченню підлягають не кризи, як особливі явища, а зміни кон'юнктури, як щось ціле, як зв'язне, завжди безперервний рух народного господарства» [37,3]. Він описує цей рух, як: «великий господарський хвилеподібний рух» [37,7]. Як аргумент на користь того, що від поняття «криза» варто відмовитися, У.Мітчелл приводить такий довід: «Із кризою асоціюється щось нищівне, тим часом, поворот кон'юнктури не обов'язково має характер кризи» [55,391].

Сучасні кон’юнктурознавці дотримують аналогічної думки. Так, погляди Ф.М.Левшина відрізняє сталість. В усіх його роботах першопричиною феномена кон'юнктурних коливань є циклічний характер розвитку капіталістичної економіки [12; 15; 13; 14]. І.К.Бєляєвський вважає, що параметри ринку «піддані коливанням, як випадковим, так і таким, що постійно виявляються (циклічним і сезонним)» [25, 109]. Причому, з його погляду, «розмах і тривалість цих коливань обумовлені комплексом і сполученням різноманітних факторів і сил навколишнього середовища маркетингу» [25,110].



Таким чином, вимірюючи рівень незбалансованості попиту та пропозиції, кон'юнктура тим самим визначає, на якій стадії відтворювального циклу знаходиться ринок.

Отже, розгляд аксіоматики поняття «кон'юнктура» дозволив зробити такі висновки. По-перше, розширення обріїв пізнання кон'юнктури демонструє відносність знань на тому неточному описовому рівні, вище якого неможливо піднятися при сучасному сполученні часткового знання з частковим неведенням. По-друге, кон'юнктура має феноменологічні риси, що дозволяють розглядати її як результат взаємодії попиту та пропозиції. По-третє, взаємодії попиту та пропозиції властиві єдність і антагонізм. Отже, кон'юнктура відбиває діалектику двох протилежностей, що є рушійною силою ринкового механізму саморегулювання. По-четверте, кон'юнктура демонструє такі явища товарного обігу, як нерівноважність, стихійність і циклічність.

Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789 -> 18341
123456789 -> Керівництво самостійною роботою студентів під час їх підготовки до практичних занять
123456789 -> Л. О. Рощина, О. О. Захаров
123456789 -> Методичні вказівки для підготовки до заліків та іспитів із дисципліни "Державне управління"
123456789 -> Розкриття сутності поняття «соціально-педагогічна діяльність» у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників
18341 -> Проголошення суверенітету України визначило реформування всієї системи освіти у напрямку становлення державності та національної свідомості. Це повною мірою відноситься і до такої її частини, як вища освіта


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка