Стислий нарис про історію розвитку логіки



Сторінка5/6
Дата конвертації13.08.2020
Розмір116 Kb.
ТипЗакон
1   2   3   4   5   6
Ян Лукасевич – польський логік, вів інтенсивно дослідницьку роботу у форматі математичної логіки. Йому належать основні роботи в галузі багатозначної логіки, а також ряд досліджень з побудови та аксіоматизації систем пропозиціональної логіки, модальної логіки, з розробки оригінальної логічної символіки (без дужок). Низку праць Лукасевич присвятив історії логіки (логічні ідеї ранніх стоїків, силогістика Аристотеля, які він описав у вигляді формалізованої системи тощо). Результати досліджень в галузі логіки він використав для обґрунтування раціоналістичної позиції на противагу ірраціоналізму в науці й філософії.

Казимеж Айдукевич – польський логік, також належав до львівсько-варшавської школи логіків. Розробляв логіко-семантичну концепцію значення, згідно з якою значення і зміст терміну визначаються способом його вживання у певній концептуальній системі. Ототожнивши наукову теорію із замкненою в логіко-семантичному відношенні системою понять, він прийшов до так званого радикального конвенціоналізму. Айдукевич вважав, що вихідні принципи й поняття мови науки, а також правила логічного висновку та емпіричної інтерпретації наукових пропозицій грунтуються на конвенціях, тобто певних домовленостях. Теорія, яка зображує “картину реальності”, на його думку, цілком залежить від системи понять і змінюється при переході від однієї системи до іншої.

Отже львівсько-варшавська школа – це група польських логіків і філософів, які працювали у Варшаві й Львові в період між двома світовими війнами. Саме представники цієї школи поклали початок семіотичним та логіко-методологічним дослідженням у Польщі. Школі було притаманне негативне, заперечне відношення до ірраціоналізму, прагнення до зближення філософських і наукових. досліджень, використання засобів логічного аналізу для зміцнення та обґрунтування раціоналістичних позицій, для підвищення точності й однозначності мови науки і філософії. Представники цієї школи зробили вагомий внесок у логічну семантику, теорію множин, модальну й багатозначну логіку, в математичну логіку, у металогіку і методологічні дослідження (теорія індукції, побудова і функції наукової теорії, розробка аксіоматичного методу, теорія ймовірностей) та інші галузі наукового знання.

Істотний внесок у розвиток математики й логіки, викликаний як прагненням зблизити актуальну і потенційну нескінченності, так і потребами практики, належить відомому американському вченому Л.А. Заде, який став основоположником нечіткої логіки. Стосовно некласичних підмножин класичних множин він зробив базовими поняттями “нечіткість”, “неясність”, “правдоподібність”, “випадковість”, “можливість”. Як зазначає відомий французький математик А. Кофман, у самому поєднанні термінів “нечіткий” і “логіка” криється щось незвичне. Однак застосування апарату нечіткої логіки вже дало змогу успішно розв’язувати цілий клас важливих практичних завдань.

Реальне життя дає широкі можливості досить часто зустрічатися з ситуаціями і проблемами, в яких просто необхідно враховувати неясність і неточність інформації про явища і процеси навколишнього світу, і тут теорія Заде дозволяє дати хоча б схематичний начерк розв’язання таких проблем. Заде протиставляє двозначній і навіть многозначній логіці логіку з нечіткою істинністю, нечіткими зв’язками і нечіткими висновками. На його переконання, саме така логіка, ще не досить вивчена, відіграє основну роль у здатності людського мислення вибирати з широкого інформаційного потоку лише ті відомості, які мають хоча б посереднє відношення до розв’язуваної проблеми. У першу чергу це стосується здатності людини вибирати корисну інформацію з повідомлень, сформульованих за допомогою природної мови.

Відносно новим напрямком стала і так звана модальна логіка. Під модальністю прийнято розуміти спосіб ставлення суб’єкта, що висловлюється, до предмета висловлення. Свого часу ще І. Кант відносив до модальних такі види суджень: асерторичні (які констатують факти дійсності, не виражаючи їх незаперечної логічної необхідності), проблематичні (які виражають можливість) і аподиктичні (які виражають необхідний зв’язок між предметами), хоча вони й не вичерпують всієї множини можливих відношень модальності. Протягом певного часу модальність не притягувала увагу логіків і вважалась ними скоріше предметом психологічного вивчення. І тільки у ХХ ст. ставлення логіків до модальності істотно змінилось. Вона стала об’єктом всебічного, глибокого і системного логіко-філософського аналізу. Вагомий внесок у його здійснення належить американському логіку К.І. Льюїсу, який у публікаціях 1916 і 1932 рр., виходячи з досягнень сучасної йому символічної логіки, запропонував формалізовану систему класичних модальностей і спробував побудувати теорію строгої імплікації.

При цьому основна ідея Льюїса полягала у проведенні розрізнення між зв’язками, які виступають вираженням логічної необхідності, та зв’язками, які її не виражають. У результаті йому вдалося виразно позначити розмежування матеріальної (або інтуїтивно-змістовної) і строгої (або необхідної) імплікації. Пізніше цю систему назвали численням алетичних модельностей, які дають змогу досліджувати проблеми логічного слідування, яке, на думку Льюїса, тісно пов’язане з поняттями необхідності й можливості. Сьогодні модальна логіка є досить розвиненою галуззю формальної логіки.



За радянських часів формальну логіку протягом певного періоду ігнорували, а то й критикували її як підвалин у метафізичного методу. Але починаючи з другої половини 40-х років вона посідає належне місце як навчальний предмет у вищих навчальних закладах і навіть в деяких середніх школах. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, зневажливо називали логістикою. Вагомий внесок у розвиток сучасної логіки внесли російські філософи Є.К. Войшвілло, В.Ф. Асмус, Д.П. Горський, О.А. Зінов’єв, М.І.Кондаков.

Логіко-філософська думка в Україні також активно розвивалася. Такі філософи, як В. Іванов, В. Шинкарук, А. Яценко широко досліджували ціннісні форми свідомості. Проблеми логіки філософського і наукового знання вивчались Т. Ойзерманом, В. Шинкаруком, М. Поповичем і С.Б. Кримським. Ці вчені та їх учні С.А. Васильєв, А.Є. Конверський, В.Д. Титов та інші зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики й семіотики і пробудили інтерес до цієї цікавої і конче необхідної галузі знань як важливого засобу пізнання об’єктивної дійсності.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка