Соціально-економічні та правові дослідження в суспільстві знань: Матеріали доповідей Міжнародної науково-практичної конференції 16-17 травня 2012 р



Сторінка93/171
Дата конвертації29.03.2020
Розмір2,96 Mb.
1   ...   89   90   91   92   93   94   95   96   ...   171
Н.Г. Міценко, доцент кафедри економіки підприємства

Львівської комерційної академії
СОЦІАЛЬНІ ЕФЕКТИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В АПК
Сучасна аграрна політика спрямована на гарантоване продовольче забез­пе­чення держави, формування конкурентоспроможного сільського господарст­ва та інших галузей агропромислового виробництва на засадах рівності усіх суб’єктів права власності на землю, засоби виробництва та вироблену продукцію, на розвиток сільських територій.

Своєрідність природно-кліматичних зон, непередбачуваність погодних умов, сезонність і циклічний характер сільськогосподарського вироб­ництва при­зво­дять до нестабільності сировинної бази підприємств переробної промис­ло­вос­ті. Вищезгадане зумовлює необхідність налагодження тривалого співробітництва переробних підприємств із сільськогосподарськими – агропромислової інте­гра­­ції, яка здійснює розподіл ризиків між її учасниками (що особливо актуально в умовах структурної кризи сільського господарства, харчової та переробної промисло­вості країни).

Основною формою вертикальної інтеграції в АПК є агропромислове формування зі збереженням або втратою його учасниками статусу юридичної особи. В ньому поєднуються інтереси сільськогосподарських товаровиробників і підприємств, що переробляють їхню продукцію й обслуговують аграрний сектор економіки (за рахунок встановлення паритетних цін на продукцію, що вироб­ляєть­ся учасниками інтегрованих формувань). У такому розумінні поняття «агро­про­мислова інтеграція» – це розвиток виробничих і економічних зв'язків між га­лу­зями й підприємствами АПК, пов'язаними техноло­гіч­но та орієнтованими на виробництво кінцевої продукції із сільсько­госпо­дарсь­кої сировини.

Найважливішими цілями агропромислової інтеграції є одержання прибутку, який за своїм розміром перевищує суму прибутків структурних підрозділів (тобто забезпечення синергічного ефекту), досягнення надійності та стабільності їхньої господарської діяльності. Згадане стає можливим завдяки координуванню та збалансуванню етапів виробничого процесу – від виробництва сировини до продажу готової продукції, раціональному використанню матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, усуненню втрат, підвищенню якості продукції, ліквідації багатьох посередницьких ланок. Метою інтеграції є, насамперед, поєднання економічних інтересів сільськогос­подарських товаро­вироб­ників і підприємств промислової переробки сільськогосподарської сирови­ни, спрямованих на високий кінцевий результат.

В інтегрованих формуваннях створюються сприятливі умови для задоволення інтересів різних господарських суб'єктів, посилюється зацікавленість партнерів у поліпшенні якості кінцевих результатів роботи. Станов­лення інтегрованих формувань сприяє комплексному вирішенню питань виробництва, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської про­дукції. Основними завданнями агропромислової інтеграції є оптимізація роз­мірів сировинних зон переробних підприємств, транспортних потоків сиро­вини і технологічних відходів переробки, поліпшення використання побічної продукції, сприяння процесам спеціалізації та концентрації, вирішення соці­альних проблем. Розвиток агропромислової інтеграції зумовлений необ­хідністю забезпечення технічної, технологічної, організаційно-управлінської, економічної єдності й неперервності етапів виробництва, заготівлі, транспор­тування, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції з метою стабілізації економічного стану агропромислового виробництва і підвищення його ефективності. Передумовами агропромислової інтеграції є розвинені форми виробничих відносин, високий рівень розвитку науки та практичне застосування на практиці її досягнень, рівня підготовки працівників, розга­лужена і взаємопов'язана система економічних важелів та методів регулю­вання міжгалузевих виробничих зв'язків.

За умови ефективної реалізації будь-яка стратегія інтеграції пере­робних, торговельних і аграрних підприємств розв'язує низку проблем:



  • поєднує інтереси виробників кінцевої продукції й інших рівнів ланцюга;

  • стимулює інвестування капіталу переробних підприємств у виробництво сировини, внаслідок чого розподіл інвестицій здійснюється в оптимальних пропорціях;

  • підвищує ефективність роботи аграрних підприємств за рахунок спеціа­лі­зації та концентрації виробництва, підвищення рівня товарності продукції;

  • нарощує обсяги виробництва сировини, що дозволяє максимально завантажити потужності переробних підприємств, поліпшити якість й урізно­манітнити асортимент готової продукції, знизити її собівартість, а у підсумку – підвищити конкурентоспроможність виготовленої продукції;

  • поліпшує інформаційні зв'язки між аграрними, переробними й торго­вель­­ними підприємствами, що поліпшує прогнозування й планування їх діяль­ності.

Висока економічна ефективність інтегрованих структур досягається за рахунок розширення масштабів вироб­ництва, поглиблення його спеціалізації, поліпшення якості та підвищення конкурентоспроможності продукції, зниження витрат (у тому числі на реалізацію), визначення пріоритетних напрямів інвесту­ван­ня, впровадження досягнень НТП в усіх галузях. Крім вищезазначених переваг, агропромислові формування одержують додатковий ефект за рахунок виробництва і реалізації кінцевої продукції, яка завжди оці­нюєть­­ся вище, ніж сировина. Одержуючи більше доходів, агропро­мислові форму­ван­ня забезпе­чують вищу соціальну захищеність своїх праців­ників, гарантують повнішу їх зайнятість.

Створення агропромислових формувань в АПК має на меті забезпечення позитив­но­го економічного ефекту, але при цьому можуть та повинні вирішу­ва­ти­ся й соціаль­ні завдання. Останні полягають у створенні нових робочих місць, підви­щен­ні рівня оплати та покращенні умов праці, розширенні можливостей для про­фе­сійного зростання персоналу підприємств, розвитку сучасних заготівельних, перероб­них та торговельних підприємств з усіма позитивними наслідками (ріст обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції та валового регіонального продукту, посилення інноваційного складника конкурентоспроможності еконо­мі­ки, підвищення рівня задоволення потреб населення у товарах і послугах), збіль­шен­­­ні надходжень до місцевих бюджетів, забезпеченні розвитку сільських територій.



Проявом соціальної ефективності агропромислових формувань є сприяння по­сту­­повому та поетапному покращенню галузевої структури економіки, усу­нен­ня диспропорцій соціально-економічного просторово-територіаль­ного розвитку, демо­нополізація виробничої сфери і споживчого ринку, посилення прозорості та керованості процесами виробництва і збуту продукції АПК, збалансування її ціноутворення.

Саме соціальну ефективність створення і функціонування агропро­мис­ло­вих формувань потрібно вважати головним системоутворюючим чинником як узгод­жен­ня (інтеграції), так і стимулювання процесів реалізації економічних інтересів стейкхолдерів: суспільства (громадян, що проживають на певній тери­то­рії), пер­со­налу, підприємств – учасників об’єднання, галузевих, регіональних та центральних органів влади.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   89   90   91   92   93   94   95   96   ...   171


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка