Соціально-економічні та правові дослідження в суспільстві знань: Матеріали доповідей Міжнародної науково-практичної конференції 16-17 травня 2012 р



Сторінка78/171
Дата конвертації29.03.2020
Розмір2,96 Mb.
1   ...   74   75   76   77   78   79   80   81   ...   171
Р. А. Крамченко завідувач кафедри фінансів, обліку і аудиту

Львівського інституту МАУП
АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНИХ ВИТРАТ НА ОСВІТУ В РОЗРІЗІ ЇХ ПРОВАЙДЕРІВ І ФІНАНСУЮЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Освітня діяльність є фундаментальною основою людського розвитку і поступу суспільної системи, формуючи її інтелектуальний, духовний і трудовий потенціал, розвиваючи компетентнісні характеристики його носіїв. Соціально-економічні трансформації у нашій країні актуалізують необхідність реформування фінансового забезпечення галузі освіти у напрямі створення системи, яка відповідала б сучасним світовим стандартам[1, с.27]. Головне завдання у цьому напрямі – оптимізація структури фінансових джерел та потоків грошових коштів. Це зумовлює актуальність дослідження структури та динаміки витрат на освіту у розрізі їх провайдерів та фінансуючих організацій.

У якості інформаційної основи даного дослідження обрано дані допоміжних рахунків освіти – стандартного набору таблиць, які усебічно відображають національні витрати на освіту, включаючи державні, приватні та донорські. Цей набір таблиць, показує рух фінансових потоків: від постачальників послуг освіти до функцій освіти (видів діяльності); від джерел фінансування/ фінансуючих організацій до постачальників послуг освіти; від джерел фінансування, фінансуючих організацій до функцій освіти (видів діяльності). Крім інформування про надходження коштів із кожного джерела, вони показують рух фінансових потоків від одного учасника системи освіти до іншого[2, с.4]. Аналіз витрат дозволяє більш точно, ніж аналіз статей, наприклад державних бюджетів, оцінювати використання коштів, виділених за кошторисом витрат, які в кінцевому випадку не завжди використовуються за призначенням. Загальні витрати аналізуються у розрізі семи груп провайдерів у відповідності з освітніми рівнями: допочаткове навчання (МСКО 0); початкова освіта/перший етап базової освіти (МСКО 1); перший етап середньої освіти/другий етап базової освіти (МСКО 2); другий етап середньої освіти (МСКО 3); після середня, не вища освіта (МСКО 4); перший етап вищої освіти (МСКО 5); другий етап вищої освіти (МСКО 6).

Обсягам загальних витрат на освіту в Україні притаманна висхідна тенденція (протягом 2007-2012 рр. вони зросли у 2,1 раза). Найвищий темп приросту цього показника у 2008 р. (31,6%), а у наступні роки динаміка дещо уповільнилася (2009 р. – 10,0%; 2010 р. – 17,6%; 2011 р. – 7,2%; 2012 р. – 13,9%). Перераховані дані за обмінним курсом долара США у цілому також виявляють тенденцію до зростання (із 10,6 млрд. дол. США у 2007 р. до 13,9 млрд. дол. США у 2012 р.). У % до ВВП цей показник змінюється різнобічно (упродовж 2007-2009 рр. зростає із 7,42% до 8,48%; у наступні два роки знижується із 8,41% до 7,50%; у 2012 р. зростає до 7,88%). Синхронно варіює динаміка рівня державних витрат на освіту у % до ВВП.

Найбільшим адміністратором центрального бюджету виступає Міністерство освіти і науки, яке контролює близько 70% центрального фінансування і майже 23% державного сектора. Решта коштів розподіляється між Мінагрополітики, МОЗ, МВС, Мінкультом, Мінфіном. Суттєву роль відіграють регіональні та місцеві органи управління, що здійснюють пряме фінансування за рахунок коштів місцевих бюджетів, які вдвічі перевищують кошти з Державного бюджету. Місцеві урядові структури розподіляли у 2012 р. 69,0% державних фондів і 58,4% загальних витрат на освіту.

Серед фінансуючих організацій домінують державні структури (рис.1), причому їх частка щорічно зростає на тлі зниження вкладу у фінансове забезпечення освіти приватних організацій та домогосподарств.


Рис. 1. Структура загальних витрат на освіту в Україні за фінансуючими організаціями протягом 2007-2012 рр., %
Навчальні заклади, що надавали освіту за рівнями, які відповідають МСКО 0-1 та МСКО 5 є найбільшими споживачами фінансових ресурсів: 26,4% та 40,7% (2011 р.) і 28,7% та 38,0% (2012 р.). Для забезпечення другого етапу вищої освіти (МСКО 6) було спожито лише 1,6% (2011 р.) і 1,5% (2012 р.). Водночас, якщо серед постачальників початкової загальної освіти кошти для МСКО 0 та МСКО 1 розподілялися майже на одному рівні, то серед постачальників середньої освіти кошти, в основному, спрямовувались для забезпечення МСКО 2 – 68,6% (2011 р.) і 68,7% (2012 р.) від витрат на середню освіту, а серед постачальників першого етапу вищої освіти для МСКО 5 (ВНЗ III-IV р. а.) – 79,5% (2011 р.) 78,8% (2012 р.) і від витрат на перший етап вищої освіти. Постачальники, які надають послуги з отримання освітніх рівнів за МСКО 0-4 більше 90% споживали коштів із державного сектора, тоді як для МСКО 5-6 цей показник складав 67-70%. Причому, навчальні заклади рівня МСКО 5 на 32% (2011 р.) і на 29% (2012 р.) фінансувалися за рахунок коштів домогосподарств.

У загальних витратах на освіту левова частка припадає на основні послуги у сфері освіти: 2011 р. 78,0% або 76,2 млрд. грн; 2012 р. 78,9% або 87,2 млрд. грн. На другорядну діяльність в межах закладів освіти було витрачено відповідно 16,0% і 15,6%, а на другорядну діяльність, що пов'язана з навчанням – 6,0% і 5,5%. Більшість функцій оплачуються державним сектором. Так, винятково за рахунок державного сектора фінансуються медичні і транспортні послуги, а також фінансові послуги у вигляді трансфертів населенню. Причому, якщо фінансування послуг у вигляді трансфертів населенню здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів майже на одному рівні, то медичні і транспортні послуги переважно фінансуються на регіональному рівні. Домогосподарства здійснюють основні витрати на харчування, що відносяться до другорядної діяльності в межах закладів освіти; придбання інвентарю та обмундирування, підручників та канцелярських товарів (другорядна діяльність, що пов'язана з навчанням). Приватні фірми та корпорації здійснюють за рахунок коштів роботодавців фінансування тільки основних послуг у сфері освіти.

Середні витрати на навчання одного учня/студента в Україні у 2012 році 13513 грн., з них 85% кошти державного сектора. За рівнями освіти зазначені витрати становили 10634 грн (МСКО 0), 10250 грн (МСКО 1), 10250 грн (МСКО 2), 14848 грн (МСКО 3), 15647 грн (МСКО 4), 19454 грн (МСКО 5) та 45757 грн (МСКО 6). Слід відмітити, що порівняно з 2011, 2010, 2009, 2008 роками середні витрати на навчання одного учня/студента збільшились відповідно на 15%, 26%, 52%, 73%, а з 2007 роком у 2,3 раза. Дослідження розподілу середніх витрат на навчання одного учня/студента за провайдерами та фінансуючими організаціями свідчить, що державний сектор оплачує більшість витрат на освіту. Однак, якщо витрати державного сектора на одного учня на початкову загальну освіту, середню освіту та післясередню, не вищу освіту становили у 2011 р. відповідно 94,4%, 93,1% та 90,0% й у 2012 р. відповідно 95,2%, 94,1% та 91,3% від середніх витрат на учня за відповідним рівнем освіти, то частка витрат держави на перший та другий етап вищої освіти складали у 2011 р. лише 67,2% та 55,1% і у 2012 р –77,6% і 67,9%. В Україні порівняно з розвинутими європейськими країнами досить низький рівень витрат у розрахунку на одного учня/студента (менше 20% від середніх витрат на учня/студента у країнах ЄС).

Фінансування закладів дошкільної освіти (МСКО 0) здійснюється коштом державного і місцевих бюджетів, коштів підприємств та внесками батьків. Плата батьків складала 4,0% (2011 р.) і 3,7% (2012 р.) загальної вартості дошкільної освіти. Обсяг платних послуг по утриманню дітей в дошкільних закладах склав відповідно за роками близько 498 млн. грн і 556 млн. грн, у середньому відповідно 367 грн і 389 грн на одну дитину.

Фінансування середньої освіти (МСКО 1-3) в Україні здійснюється, в основному, за рахунок коштів місцевих бюджетів, які виділяються із державного бюджету відповідно до нормативів на одного учня, встановлених для певної території. Однією із вагомих причин браку коштів є зростання цін на енергоносії, що спричиняє збільшення витрат школи. Комунальні платежі складають близько 12% поточних витрат державного сектора на загальноосвітні навчальні заклади. Через обмеженість фінансування його ледве вистачає на заробітну плату вчителям, яка складає майже 80% зазначених поточних витрат. Кошти, які вносять батьки у формі оплати спеціальних занять, підручників, харчування та інших матеріалів, не можуть вирішити проблему дефіцитності бюджетів шкіл.

Діяльність закладів професійно-технічної освіти (МСКО 4) на понад 90% фінансується з державного бюджету. Тут комунальні платежі складають десяту частину, а заробітна плата біля 60%. Грошей хронічно не вистачає і ефективність такої освіти знижується. Це підтверджує і той факт, що кількість учнів та слухачів професійно-технічних навчальних закладів на кожні 10 тис. населення зменшилась протягом 2000-2012 років на 13,1%. Плата домогосподарств у 2012 році складала 7,0% загальної вартості професійно-технічної освіти. Поряд з цим, роботодавці покривали лише 1,6% загальної вартості професійно-технічної освіти.

У вищій школі також наочною є незбалансованість між масштабами діяльності та обсягами фінансування. Майже третина коштів залучається вищою освітою у формі часткової плати за навчання.

Наслідком дефіцитності бюджетів навчальних закладів, нерегулярного надходження державних коштів, непрозорості їхнього розподілу на обласному і місцевому рівнях є зниження якості та ефективності освітніх послуг. Крім того, перекладання значної частини витрат на батьків є подвійним тягарем, оскільки вони вже сплатили податки. Проте, держава має сприяти притоку приватного капіталу в освіту. У цьому напрямі Т. Майорова[1, с.30] пропонує низу заходів: страхування ризиків, пов'язаних із неповерненням кредитів, що надавалися громадянам для оплати освітніх послуг; передачі в управління недержавним консалтинговим фірмам, компаніям державних навчальних закладів, залучення приватного сектора як рівноправного учасника освітнього процесу; створення регіональних програм спільного фінансування освіти державою, громадським сектором, муніципальними органами; впровадження корпоративного зв'язку навчальних закладів з роботодавцями на основі двосторонніх угод; формування системи багаторівневих податкових платежів, які забезпечують кожному органу управління освітою певні фонди, що необхідні для розвитку територіальних освітніх комплексів відповідно до визначених державних стандартів.

Частка витрат державного сектора на освіту в Україні відповідає рівню країн ЄС. Це свідчить про те, що кошти, які спрямовані на фінансування освіти відповідають економічному стану країни. Перспективи збільшення обсягів фінансування освіти вбачаються в активізації поступального розвитку країни. За недостатності державних коштів слід створити сприятливий інвестиційний клімат для залучення приватного, у тому числі й іноземного капіталу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   74   75   76   77   78   79   80   81   ...   171


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка