Соціально-економічні та правові дослідження в суспільстві знань: Матеріали доповідей Міжнародної науково-практичної конференції 16-17 травня 2012 р


ТРАНСФОРМАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА



Сторінка71/171
Дата конвертації29.03.2020
Розмір2,96 Mb.
1   ...   67   68   69   70   71   72   73   74   ...   171
ТРАНСФОРМАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
Забезпечення екологічної безпеки держави в значній мірі залежить не лише від проведення відповідної внутрішньої екологічної політики, але й узгодженої взаємодії в реалізації міжнародних та міждержавних екологічних програм, заходів та спільних дій в царині екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища. Ефективність реалізації екологічної політики визначається низкою чинників, серед яких важливе значення має організаційний механізм (організаційна структура, функціональні обов’язки та способи їх реалізації) здійснення управлінської діяльності по охороні навколишнього природного середовища.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища [1].

Ефективна організаційна система управління екологічною безпекою покликана забезпечувати надання державі та регіонам можливостей використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення природоохоронних заходів та проведення комплексу управлінських дій щодо зміни галузевої й технологічної структури виробництва в напрямку зменшення його впливу на стан довкілля. Реалізація цієї політики здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіональному та місцевому.

В цілому в Україні склалася кількарівнева система управління екологічною безпекою, яка включає державне, корпоративне, місцеве і громадське екологічне управління. Державне регулювання і його системна організація визначені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1].

Аналіз чинного законодавства України та вивчення практики організації системи забезпечення екологічної безпеки дозволяє з наукових позицій виділити такі основні групи органів держави, форми їхньої правової організації та повноваження у галузі забезпечення екологічної безпеки [2, с.142]:

1) органи загальної компетенції, їхні спеціалізовані структури та повноваження у сфері екологічної безпеки;

2) органи спеціальної компетенції та їхні повноваження у цій сфері;

3) органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені державні органи з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

На державні органи покладається обов’язок щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу (ст. 16 Конституції України).

Президент України здійснює такі повноваження як прийняття, у разі необхідності, рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України вирішує питання щодо забезпечення діяльності по виконанню вимог нормативно-правових актів з охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади з цих питань.

Потрібно також згадати про систему уповноважених державних органів, що здійснюють державний контроль у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Ними виступають Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державний комітет ядерного регулювання України, Державний комітет по земельних ресурсах України, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України та їх відповідні органи на регіональному рівні, а також відповідні Ради народних депутатів. Нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснюють органи прокуратури, зокрема створені спеціалізовані екологічні підрозділи.

На сучасному етапі головним (провідним) органом у системі центральних та інших органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища є Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України), на яке покладено завдання забезпечення раціонального використання природних ресурсів, екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Громадські природоохоронні організації розробляють і пропагують власні природоохоронні програми. Вони можуть створювати фонди охорони природи, здійснювати разом з державними органами управління в галузі охорони довкілля громадський контроль виконання підприємствами та організаціями природоохоронних планів і заходів, дотримання вимог екологічного законодавства.

Чинний організаційний механізм екологічної безпеки слабо орієнтований на виконання зобов’язань по міжнародному співробітництву у сфері охорони


навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної
безпеки, зокрема щодо «розширення співробітництва з питань запобігання
транскордонному забрудненню навколишнього природного середовища» [3], передбаченими Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року».

Регіональні підрозділи органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища та спеціально уповноважених державних органів з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів не наділені повноваженнями здійснювати правочини з питань організації управлінської діяльності по транскордонному співробітництву в екологічній сфері. Це не стимулює органи виконавчої влади з охорони навколишнього природного середовища та виконавчі підрозділи органів місцевого самоврядування прикордонних регіонів до активізації транскордонного співробітництва з питань забезпечення екологічної безпеки і охорони навколишнього природного середовища.

Варто зазначити, що досить активно в цьому напрямку співпрацюють громадські організації та рухи, проте їхня діяльність націлена, здебільшого, на моніторинг та громадський контроль екологічного стану навколишнього природного середовища і результати мають зазвичай рекомендаційний характер.

Безперечно, за умов прагнення України до інтеграції в європейський економічний простір, організаційний механізм екологічної безпеки держави має зазнати трансформаційних змін та наблизитися до діючих в європейських країних, зокрема тих, з яким в України є спільний кордон: Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Це розширить організаційні можливості та стимулюватиме до налагодження співпраці та реалізації спільних програм, проектів та планів дій із забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища у транскордонних регіонах.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   67   68   69   70   71   72   73   74   ...   171


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка