Соціально-економічні та правові дослідження в суспільстві знань: Матеріали доповідей Міжнародної науково-практичної конференції 16-17 травня 2012 р


ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДМІННОСТЕЙ ГЕНДЕРНОЇ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТІ



Сторінка55/171
Дата конвертації29.03.2020
Розмір2,96 Mb.
1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   ...   171
ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДМІННОСТЕЙ ГЕНДЕРНОЇ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТІ
Сучасний етап дослідження гендерних відмінностей набирає великих обертів, вони займають своє законне місце в освітніх та громадських проектах в усьому світі.

Аналізуючи типові ґендерні властивості, дослідники стверджують, що в уявленнях молодого покоління, психологія чоловіка лишається орієнтована переважно на виконання професійних, соціальних ролей, тобто на предметно-інструментальну діяльність у колі людських контактів, а жінки – на сімейні, побутові ролі, на емоційно-регулюючу діяльність. Таким чином, зазначені якості умовно об'єднуються у групи ділових, комунікативних якостей, особливостей ставлення до себе, зовнішні дані. Воля, інтелект, самовпевненість, – ці характеристики більше притаманні чоловічому характеру; жінкам притаманні більш комунікативні, моральні та соціально-перцептивні якості.

Кожна здорова особистість відображає і засвоює традиційне розрізнення типово чоловічої і жіночої поведінки як, відповідно, домінуючої та другорядної. Адже індивід народжується не тільки індивідом певної статі, а взагалі особистістю, живою істотою, яка «приречена» на взаємодію зі світом. У цій взаємодії вона повинна займати певне місце, якось впливати на оточуючий світ. Особистість одночасно опановує середовище, підпорядковує його собі і сама піддається його впливам.

Українські науковці Т. Говорун і О. Кікінеджі тлумачать ґендер як соціально-психологічну характеристику, набуту у процесі соціалізації, яка формує людину як чоловіка чи жінку і значною мірою визначається особливостями культури, традицій, вихованням та соціальними очікуваннями [1].

Фемінність і маскулінність, як компоненти гендерної, ідентичністю вважаються дуже істотними характеристиками особистості, що визначають ґендерні особливості особистості, вважаються ознаками мужності чи жіночності. Розглянемо це детальніше.

Маскулінність і фемінність – це властивості, що традиційно вважаються чоловічими або жіночими, певними психологічними характеристиками особистості, які визначають відповідність власній психологічній статі, ґендерним ролям та стереотипам, формам поведінки, стилям і способу життя, а також особливості самореалізації, формування цінностей, установок, світоглядних позицій. Маскулінність і фемінність втілюють також певний статевий символізм, пов'язаний з буденним абсолютизуванням психофізіологічних і соціальних відмінностей статей, ототожнюючи чоловіче з активно-творчим, соціальним, жіноче – з пасивно-репродуктивним, природним [2].

Тривалий час вважалося, що маскулінність та фемінність – це протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних психологічних концепціях статі і статево-рольової поведінки ці властивості розглядаються, як відносно незалежні один від одного конструкти. Тобто можливий одночасно високий розвиток обох характеристик, або одночасно низький рівень цих статево-рольових проявів.

Поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі) отримало назву андрогінність.

Андрогінність – система властивостей особистості, характеристик поведінки, можливостей і сподівань, пов'язаних із поєднанням в індивіді маскулінних і фемінних рис [2].

Досить багато моделей поведінки, якщо не всі, закладаються в ранньому дитинстві. І. Таннен, спостерігаючи за стилями та формами спілкування хлопчиків і дівчаток, вивела кілька цікавих закономірностей, які можна екстраполювати на поведінку дорослих чоловіків і жінок. Природно, це не означає, що абсолютно всі хлопчики і дівчатка використовують закладені в дитинстві програми спілкування. Відмінностей в стилях спілкування хлопчиків і дівчаток багато. Є, однак, два основних, з яких випливають всі інші [3]:

1) Дівчатка сконцентровані більше на важливості спілкування, а хлопчики на статусі спілкування.

2) Для дівчаток важливий сам процес спілкування, тоді як для хлопчиків – його результат. Як наслідок, дівчатка воліють уникати тих ігор, в яких одна з них може бути кращим за інший, і схильні вибирати ті, в яких вони всі на рівних. Вони з великим задоволенням грають в маленьких групах або з одною кращою подругою. Адже саме при такому «камерному» спілкуванні можна налагодити близькі дружні відносини, поділитися секретами, обмінятися враженнями. З раннього дитинства дівчатка знають, що якщо вони будуть звучати занадто самовпевнено, то не будуть мати успіх у своєму колі. Тому вони вчаться говорити таким чином, щоб збалансувати власні інтереси з інтересами партнерів по спілкуванню.

Виявлено, що у всіх конфліктних ситуаціях, що виникають в сімейному і домашньому колі, жінки проявляють більше терпимості і прагнення до компромісного примирення інтересів. У чоловіків дана тенденція виражена слабо. У конфліктах чоловіки частіше вдаються до «міцних» виразів і нецензурної лайки, а жінки швидше готові заплакати. Проте з часом реакція змінюється і в деяких жінок-керівників (особливо в більш досвідчених і старших за віком), проявляється та ж тенденція, що і в чоловіків, – до «міцних» виразів [4].

Встановлено, що емоційно-орієнтовані форми з віком втрачають популярність, зберігаючи високу частоту використання лише у 10 осіб з яскраво вираженою феміністю, а проблемно-орієнтовані форми конфліктної поведінки, навпаки, використовуються частіше, але їх застосування сильно залежить від роду проблем, з якими стикається суб'єкт. Показано, що не тільки вік впливає на вибір тієї чи іншої форми протистояння конфліктних ситуацій, – не меншу роль грає і приналежність людини до великого і малого соціуму – етнічної групи і соціального прошарку, прийняття ним певної соціальної ролі, а також придбаний соціальний досвід [4].

Виявлено, що жінки чекають і переживають неприємності, пов'язані з конфліктними ситуаціями, значно частіше, ніж чоловіки; останні воліють активний вплив на проблемно-конфліктні ситуації, тоді як жінки – емоційно-експресивні форми впливу; в конфліктних ситуаціях жінки середніх років і більш старшого віку частіше орієнтуються на підтримку сім'ї, а не друзів, бо останнє більш характерно для чоловіків і молодих жінок. У процесі конфлікту жінки частіше згадують минулі образи, «старі гріхи» і помилки, допущені в минулому. Чоловіки ж у конфліктній ситуації нечасто згадують минулі промахи, а більше дотримуються проблеми, через яку стався конфлікт.

Показано, що при вирішенні конфліктів жінки-керівники більше орієнтуються на чужу думку і прислухаються до нього, що додає велику значущість ролі посередника у вирішенні конфлікту за участю жінок. Чоловіки-керівники вибирають посередника з його діловим і статусних параметрами без урахування зовнішніх даних, а жінки-керівники надають значення і зовнішності посередника [4].

Відзначаються взаємозв'язку між вибраними керівниками та персоналом стратегіями конфліктної взаємодії і статевими, гендерними особливостями. Поведінка чоловіків-керівників у конфліктах в чому залежить від статі опонента і змінюється в залежності від нього. Жінкам при реалізації своїх початкових завдань властива більш виражена установка на активізацію інших людей, ніж чоловікам, які в аналогічній ситуації частіше схиляються до більш пасивному поведінці. Чоловіки більш чітко розглядають і розрізняють конфліктні ситуації, ніж жінки, і диференціюють свою поведінку в залежності від сфери конфлікту.

Отримано дані про те, що жінки-менеджери частіше використовують особистісно-емоційну і ділову сферу вирішення конфліктів, тоді як чоловіки-менеджери – інструментальну і ділову [4].

При подоланні конфліктів у чоловіків-керівників більш явно на відміну від жінок-керівників виражені конкуренція і особливо компроміси. У жінок-керівників – співробітництво і пристосування. Стратегія уникнення (ухилення) використовується в однаковій мірі часто і чоловіками, і жінками-керівниками.

Схильність особистості до конфліктних взаємодій може бути пов'язана не тільки з віком, що визначає вибір тієї чи іншої форми протистояння конфліктних ситуацій, але і професійним стажем, характером професійної діяльності, приналежністю людини до чоловічої або жіночої статевої групі, на превеликий або малому соціуму – етнічної групи і соціальної верстви, прийняття ним певної соціальної ролі, а також з соціальним досвідом в цілому [3].

Р. Березовська, І. Грошев пишуть: «Жінки гірше справляються з емоційними проблемами і виникаючими труднощами, сильніше переживають сімейні й особисті конфлікти» [3].

Е. П. Ільїн пише: «Жінки відчувають пригніченість, прагнуть думати про можливі причини свого стану. Ця реакція призводить до нав'язливого фокусуванню на проблемі і збільшує вразливість жінки по відношенню до стрес-фактору. Чоловіки навпаки, намагаються відгородитися від депресивних емоцій, концентруюся на чомусь іншому, наприклад, здійснюючи фізичну активність, щоб таким спосіб розрядити виникло негативне напруга» [4, с. 359].

Чоловіки і жінки по-різному вирішують конфліктні ситуації, що виникають в сімейному і домашньому колі. Жінки виявляють більше терпимості і прагнення до компромісного примирення інтересів. Чоловіки у цій ситуації частіше вдаються до «міцним» виразами і лайкам, а жінки швидше готові заплакати.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   ...   171


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка