Соціально-економічні та правові дослідження в суспільстві знань: Матеріали доповідей Міжнародної науково-практичної конференції 16-17 травня 2012 р



Сторінка34/171
Дата конвертації29.03.2020
Розмір2,96 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   171
О. С. Дмишко, кандидат психологічних наук,

завідувач кафедри психології Львівського інституту МАУП,

Кулеша В. С., студентка Львівського інституту МАУП
ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ТА САМОСВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ
Національна свідомість та самосвідомість являються один з основних і визначальних критеріїв існування етносу. Головними ознаками національної свідомості та самосвідомості є усвідомлення етнічної спільності, особливих етнопсихологічних рис, особливої етнічної культури, а також соціально-моральна самооцінка, етнічна самоідентифікація тощо. Тому їх вивчення на сучасному етапі розвитку Української держави, що характеризується високим динамізмом і потребує руйнування старих стереотипів, зміни ставлень особистості до всіх сфер життєдіяльності, є необхідним.

Національна свідомість та самосвідомість являють собою споріднені, але не тотожні явища. У реальній дійсності, у життєдіяльності етнічної групи вони виступають як нероздільне ціле, як форми відтворення етносом своєї єдності і відмінності від інших етнічних груп. Тому розподіл національної свідомості і самосвідомості можливий абстрактно, як методичний прийом, необхідний для їх більш детального вивчення [1].

Однак, значна частина психологів, які вивчають проблеми етносу, розрізняють ці поняття.

Так, П. Гнатенко [3] наводить три пункти, за якими відрізняються національна свідомість і національна самосвідомість.

1. Різниця за змістом. У національній свідомості, на відміну від самосвідомості, формуються уявлення, образи, знання не тільки про власну націю, а й про інші нації і перш за все про них, але з позицій власного етносу.

2. Різниця за формою. Якщо національна самосвідомість виявляється як на рівні індивіду, так і на рівні нації, то національна свідомість виявляється тільки на рівні нації. Отже, суб'єктом національної самосвідомості є особистість та національна спільність, а суб'єктом національної свідомості - тільки нація.

3. Різниця ступеня вираження емоційного фактора. Значнішу роль емоційний фактор відіграє у національній самосвідомості.

Національна самосвідомість є елементом національної психології. Національна свідомість не функціонує на побутовому рівні, а входить до складу національної психології і функціонує на теоретичному рівні суспільної свідомості. Національну свідомість можна визначити як усвідомлення місця і ролі своєї нації в системі суспільних відносин, розуміння національних інтересів, взаємовідносин своєї нації з іншими соціально-етнічними спільнотами, які проявляються в ідеях, почуттях, прагненнях.

Національна свідомість являє собою систему поглядів, ідей, уявлень етнічної групи, що виникли на основі взаємодії з іншими етнічним групами і відтворюють її знання про них, ставлення до них, а також стан і форми самовиділення своєї етнічної групи. Національна свідомість – це одна із форм відтворення етносом наявності інших етнічних груп і ставлення до них. Виникнення етнічної свідомості пов’язане із здатністю етнічної групи виділяти себе з інших етнічних груп. Ця здатність передбачає формування у даної етнічної групи складність системи образів, що відтворюють особливості іншої етнічної групи і емоційне ставлення до неї, що визначає сприйняття представників іншої етнічної групи.

Одним з основних і визначальних критеріїв існування етносу є національна самосвідомість [5].

Національна самосвідомість – це усвідомлення народом у цілому та кожною особистістю, яка складає народ, своєї належності до певного етносу, що базується на спільності мови, культури, рис, історичної долі та визнанні особливих специфічно-історичних рис свого народу. Національна самосвідомість є одним з головних наслідків об'єднавчих процесів. Вона виступає суттєвим компонентом структури етносу поряд з іншими складовими, такими, як спільність походження, культура, мова, господарське життя тощо. Наявність національної самосвідомості свідчить про певний стан етногенетичного процесу, зокрема про народження етносу. Вона пов'язана також із самоназвою народу, зміни якої віддзеркалюють трансформацію як самосвідомості етносу, так і національної ідеї. Національна самосвідомість виникає і розвивається в рамках національної свідомості. Як і самосвідомість індивіда, яка «не є самостійне явище психіки, вона – та ж свідомість, тільки з іншим скеруванням», національна самосвідомість – це та ж національна свідомість, але скерована на інший об’єкт.

Здатність етнічної групи до самовідображення є національною самосвідомістю, яка об’єктивізується у мові етнічної групи, у системі народних звичаїв і традицій, у легендах, міфах, переказах, прикметах, національних стилях, смаках тощо. Відтворення особливостей власної етнічної групи здійснюється у формі побудови ряду суб’єктивних образів, які не рідко перешкоджають створенню об’єктивного представлення про власну групу. Феномен національної самосвідомості пов'язаний з усвідомленням етнозначущих елементів матеріальної,соціальної і духовної культури. Ключевим моментом національної самосвідомості являється ідентифікація індивідів з певною етнічною спільністю, яка проявляється у самосвідомості.

До нього належить комплекс ідей і уявлень, який утворює систему етнодиференціюючих символів, які служать для виділення членів своєї групи із всієї сукупності етнічних спільнот.

Самосвідомість, як і всі інші компоненти національної свідомості, – категорія історична. На різних етапах історичного розвитку суспільства вона має різний зміст. Відповідно, змінюється і її концептуальна обумовленість..

Серед факторів, що найактивніше впливають на формування національної свідомості будь-якого народу, найважливіше місце посідає культура та її окремі елементи. Пріоритет серед цих елементів належить мові. Видатний вітчизняний філософ і філолог О. Потебня розглядав мову не тільки як етнодиференціюючу, а й як етноформуючу ознаку будь-якого народу. При цьому «етнічна специфіка полягає не в тому, що виражається, а в тому, як виражається». З цього положення випливає ряд наслідків [6]:

1) втрата народом своєї мови рівнозначна денаціоналізації;

2) білінгвізм у ранньому дитячому віці призводить до маргіналізації;

3) культурний та, зокрема, мовний розвиток у ранньому віці сприяє розвитку національної свідомості.

На прикладі дискримінації української мови за часів тоталітарної влади ми можемо спостерігати, як ця дискримінація впливала на національну свідомість українців. І навпаки, як піднесення національної свідомості українців вплинуло на відродження української мови. У період після Другої світової війни спостерігалась тенденція звуження сфери застосування української мови, зниження національної свідомості. Наприкінці 50-початку 60-х років XX ст. майже 5 мільйонів українців (12,8 %) назвали рідною мовою російську; на початку 70-х років вже біля 6 мільйонів (14;5 %); а на початку 80-х років -7,8 мільйона (майже 18 %). Але наприкінці 80-х років почалось прозріння національної свідомості, і під час перепису населення число українців, що назвало рідною мовою російську, значно скоротилось і мало 12 %. Але мовна ситуація в Україні серйозніша, ніж свідчить статистка. Значна частина українців, що назвала рідною мовою українську, у повсякденному житті розмовляють російською мовою. Такому стану речей сприяв не тільки міський спосіб життя, а й певна русифікація системи освіти. У середині 80-х років 75 % шкіл залишались україномовними, але в них навчалась лише половина всіх учнів. У вищих навчальних закладах і технікумах викладання велося в основному російською мовою. Широке використання російської мови пояснювалось не стільки зверхнім ставленням до рідної, української, мови з боку українського населення переважно з інтелігентних сімей, а модою, сліпим наслідуванням.

На початку 90-х років прогресивна національна інтелігенція оцінила існуючий стан як загрозу існування етносу. Втративши мову, етнос не перестає існувати як біосоціальна спільність. Але, втративши мову, етнос може втратити владу та державність.

У сучасну епоху велике значення для формулювання національної самосвідомості мають історичні факти, які, завдяки освідченості широких верств населення, діяльності засобів масової інформації тощо, стають доступними і починають грати роль етнічних символів. Ю. В. Бромлей [2] назвав це явище «етнічним парадоксом», так як національна самосвідомість укріплюється, не дивлячись на послаблення національних властивостей такого головного носія, як культура, яка у наш час має тенденцію до уніфікації.

Окрім ідентифікації і системи етнодиференціюючих символів та уявлень, до сфери національної самосвідомості відносяться національні автостереотипи і національні почуття [6]. У національній самосвідомості відображаються не тільки особливості матеріальної культури етносу і специфіка його соціального буття. Важливим компонентом національної самосвідомості являється усвідомлення групою свого морального і психологічного єднання. Джерелом формування психологічної спільності етносу, поряд з іншими елементами духовної культури, можуть виступати звичаї і ритуали, духовні цінності, думки, релігійні погляди, колективні налаштування і почуття, які являються важливими чинниками формування соціального цілого. Національна самосвідомість не тільки містить знання про особливості своєї етнічної групи, але і пронизана складним матеріалом емоційних переживань, органічно включених у її структуру. Самовідображення етнічної групи, супроводжуючись переживанням відображених етнодиференційованих признаків, проявляється у широкому спектрі відчуттів, безпосередньо пов’язаних із членством в етнічній групі. У відношенні до своєї етнічної групи більше характерні позитивні відчуття, які проявляються у любові, задоволенні, гордості тощо. Однак, позитивні етнічні почуття до власної етнічної групи не виключають критичного ставлення до застарілих, зживших себе явищам і сторонам життя, які заважають прогресу, проявляючись в елементах фольклору (прислів’ях, приказках, анекдотах тощо).

Отже, національна свідомість та національна самосвідомість, як її складова, – це складний, багатовекторний психологічний феномен. Формування національної самосвідомості потребує постійних зусиль та уваги у любому суспільстві, незалежно від його приналежності до соціально-економічної формації. Тому проблеми національної свідомості та самосвідомості потребують подальшого ґрунтовного вивчення.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   171


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка