Соціально-економічні та правові дослідження в суспільстві знань: Матеріали доповідей Міжнародної науково-практичної конференції 16-17 травня 2012 р



Сторінка30/171
Дата конвертації29.03.2020
Розмір2,96 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   171
М.В. Щербовських, викладач кафедри гуманітарних дисциплін

Львівського інституту МАУП
Мовна особистість та її формування

у культурному просторі

Мова є характерним для людського суспільства специфічним видом знакової діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикуляційно-звукових актів для позначення явищ об’єктивної дійсності, їх ідеальних відображень у свідомості з метою обміну між членами спільноти певної інформацією та її фіксації шляхом механічного звукозапису або переведення у звук. Як зазначив Ф. де Соссюр, “мова – це систематизована сукупність правил, необхідних для комунікації ” [9, с. 84]. Але водночас мова є не просто засобом спілкування, вона є виразом та проявом культури. Тому, зв’язок мови з культурою є незаперечним, оскільки саме мова є найпотужнішим знаряддям культури.

Одним із основних завдань мови, на сьогодні, є формування особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно-виправдано користується мовними засобами у різних формах, сферах і жанрах мовлення. В аспекті сучасних антропоцентиричних досліджень актуальним є вивчення мови як інструменту пізнавальної діяльності людини. У мові людина зберігає і закріплює результати пізнання навколишньої дійсності, і через мову передає здобуті знання.

Питання вивчення мовної особистості неодноразово ставало предметом комплексних досліджень у вітчизняних лінгвістичних студіях. До основних питань теорії мовної особистості у межах цього підходу є визначення типів мовних особистостей, встановлення їх мовленнєвих портретів та ідеостилів. Поряд з цим порушуються проблеми функціонування мовної особистості в умовах спілкування, де вона розглядається як узагальнений образ носія культурно-мовних цінностей, настановлень, знань, поведінкових реакцій, за якими визначають типологічні особливості і стилі спілкування мовної особистості. Проблема співвідношення мови, культури й особистості не є новою, її освітлювали ще такі науковці, як В. фон Гумбольдт та О. Потебня. Зокрема, В. фон Гумбольдт уважав, що мова – це дух народу, і культура представлена перш за все у мові [4]. Мовна особистість, як лінгвістична та лінгводидактична категорія, також сьогодні не втрачає своєї актуальності у багатьох дослідників. Вивчає мовну компетенцію особистості Н. Шумарова (активний словник у сферах родинного, позародинно-побутового та професійного спілкування), Л. Паламар розглядає питання відбору лінгвістичного матеріалу на початковому етапі вивчення української мови нефілологічною аудиторією вищих навчальних закладів, О. Смолінська досліджує лінгводидактичні основи національно-мовного виховання особистості засобами українського фольклору. Окремі питання з становлення мовної особистості знаходимо у працях Ф. Буслаєва, І. Білодіда, О. Потебні, І. Франка, В. Виноградова, С. Єрмоленко, Л. Мацько, О. Біляєва, М. Вашуленка, М. Пентилюк та ін.

Дослідження з питань мови, культури й особистості досягло свого розквіту наприкінці ХХ ст., коли відбувалася зміна моделі наукових досліджень, і на першому місці постали проблеми антропоцентризму, функціональної і когнітивної лінгвістики, які в центр досліджень ставлять людину. Тобто, відбулося зміщення інтересів дослідника з об’єкта пізнання на суб’єкт. На цьому, новому етапі розвитку науки увага дослідників змістилася з центру на периферію і на межі різних галузей лінгвістики виникли суміжні дисципліни: психолінгвістика, когнітивна психологія, соціолінгвістика, етнолінгвістика та ін.

При формуванні антропоцентричної моделі відбулося повернення до мовознавчої проблематики в напрямі людини та її місця в культурі, оскільки в центрі уваги культури та культурної традиції є мовна особистість в усьому різноманітті виявів. Мова безпосередньо пов’язана з відображенням рис особистості. Тому, поняття мовної особистості – є похідним від мови. Визначний психолінгвіст О. Леонтьєв відмітив, що між мовою й особистістю існує зв’язок: “...мова є перш за все мовою особистості” [7, с. 83]. Учений розглянув це поняття не лише як сукупність знаків, підпорядкованих мовним законам фонології, лексики, граматики, прагматики, а, передусім, як засіб психічного відображення, узагальнення і перетворення дійсності, що має як колективне, так і індивідуальне начало. З точки зору загального поняття, мова відтворює особливості філогенетичного розвитку людства та віддзеркалює сукупність здійснених ним доцільних перетворень в ході суспільно-історичного розвитку. На відміну від цього існує індивідуальний аспект, в якому мова слугує важливим чинником та знаряддям соціалізації особистості. Поняття “мовна особистість” є складним міждисциплінарним терміном, у значенні якого поєднано філософські, соціологічні та психологічні погляди. В даному аспекті Мовна особистість виступає як об’єкт лінгвокультурологічних досліджень - людина як носій мови здатна до мовленнєвої діяльності [10, с. 64]. Ми розглядаємо це як особливості, що дають змогу індивіду утворювати та сприймати мовленнєві повідомлення.

Також, існують і інші пояснення “мовної особистості”. Зокрема, “мовна особистість”, як сукупність особливостей вербальної поведінки. У такому випадку можна розглядати людину, яка використовує мову як засіб спілкування, – у цьому разі йдеться про комунікативну особистість [2, с. 3]. При тлумаченні “мовної особистістості” як базового, національно-культурного прототипа носія певної мови, йдеться про етносемантичну особистість, оскільки основою для створення цього образу є особливості світогляду та мовленнєвої поведінки, закріплені словниками [3, с. 65].

При відтворенні образу людини за даними мови, який відбувається через етнокультурну авторизацію поняття, що подібно до авторизації етносемантичної особистості як зафіксованого в семантичній системі мови базового національно-культурного прототипу носія цієї мови [1, с. 348], А. Богуш дав таке визначення мовної особистості: “Під мовною особистістю розуміємо високорозвинену особистість, носія як національно-мовленнєвої, так і загальнолюдської культури, який володіє соціокультурним і мовним запасом, вільно спілкується рідною, державною та іншими мовами в полікультурному просторі, адекватно застосовує набуті полікультурні знання, мовленнєві вміння і навички у процесі міжкультурного спілкування з різними категоріями населення” [11, с. 36]. Отже, складовою формування мовної особистості є її духовне становлення, виховання любові й поваги до рідного слова, землі, народу, його одвічних цінностей та ідеалів, усвідомлення необхідності та внутрішньої потреби в спілкуванні й пізнанні світу засобами рідної мови. Тому, мовна особистість формується у своєрідній системі координат, яка задана тими чи іншими цінностями, які існують у народу, зразками соціальної поведінки, особливостями сприйняття світу. Про давність цієї проблеми свідчать навчання давньоруських князів, досвід навчання та виховання в монастирях, братських школах, Києво-Могилянській академії тощо. Одночасно з процесом розвитку суспільства щодалі більше загострюється питання мовної особистості як носія українського національно-культурного простору.

Щодо структури “мової особистості” можемо навести приклад російського ученого Ю. Караулова, який розробив рівні мовної особистості з опорою на художній текст та дав ґрунтовне визначення цьому поняттю [5, c. 43–56]. Відповідно до цієї структури, мовну особистість поділено на три структурні рівні:


  1. Вербально-семантичний – відображає ступінь володіння побутовою мовою.

  2. Когнітивний – актуалізує та ідентифікує релевантні знання та уявлення, які властиві соціуму (мовній особистості). Цей рівень є особливо цікавим у ході аналізу колективної мовної особистості, він передбачає відображення мовної моделі світу особистості, її тезаурусу та культури.

  3. Прагматичний (найвищий) - охоплює характеристику мотивацій, які керують розвитком мовної особистості.

Дана рівнева модель мовної особистості відображає узагальнений тип особистості. Конкретних мовних особистостей у цій культурі може бути багато, вони відрізняються варіаціями значущості кожного рівня в складі особистості. Тому у данному контексті ми можемо говорити, що мовною особистістю може виступати будь-яка людина, що послуговується мовою не лише як сукупністю лінгвістичних правил, а, передусім, як засобом вираження національно-культурного простору. Розвиток мовної особистості ґрунтується на всебічному охопленні усіх її структурних компонентів (когнітивного, емоційного, мотиваційного), що перебувають під впливом соціальних чинників. Саме на рівні мовленнєвої особистості з’являється національно-культурна специфіка мовної особистості [8, с. 119].

У суті мовної особистості зазвичай наявні такі компоненти як, світоглядний (система цінностей); культурологічний (рівень оволодіння культурою як ефективний засіб підвищення інтересу до мови); особистісний, (те індивідуальне, що існує в кожній людині) [8, с. 81]. Тобто, мовна особистість виступає як соціальне явище, що має й індивідуальний аспект. Індивідуальність в мовній особистості формується через внутрішнє відношення до мови. Мовленнєво-мисленнєва діяльність займає особливий статус у становленні мовної особистості відповідно до норм певної етнокультури та процесів засвоєння законів соціальної психології народу, оскільки процес присвоєння національної культури та формування соціальної психології народу можливі лише засобом мови [8, с. 82].

Підсумовуючи викладені тут спостереження, можна зробити висновок: мовна особистість існує в культурному просторі який відображений в мові, у формах суспільної свідомості, у стереотипах поведінки, у предметах матеріальної культури. При процесі впливу мови на становлення мовної особистості можуть виникати труднощі та деяка суперечливість. Це відбувається внаслідок того, що мова є механізмом перетворення індивідуальної мовної особи у мовну особистість з її стійким характером ментальності, осмисленими формами культурного буття, регулюванням завдяки мові реальної поведінки особистості, яка під впливом мови орієнтована на певні цінності. Ці цінності за допомогою мови гармонізуються зі здійсненими чи перспективними ідеалами і нормами, а також з досягненнями багатовікової культури, що сформована в суспільстві. Тож, особлива роль мови полягає в тому, що вона є основним способом існування, усвідомлення і розвитку культури особистості.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   171


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка