Серія «Графіті» заснована у 2004 році Художник-оформлювач



Сторінка9/20
Дата конвертації09.01.2020
Розмір2,57 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20
Мовчати

Модна країна


Давай виключим світло і будем мовчати Про то, шо не можна словами сказати, Не можна писати, неможливо зіграти, А тільки мовчати, тихенько мовчати...

Давай мовчати про то, шо дівчата Не вміють сховати, не можуть спати, Давай про мене і про тебе мовчати, Мовчати, аж поки не захочем кричати...

Місяць впав, темно в кімнаті. Як добре, шо ти навчилась мовчати Про то, шо ніколи не змогла би збрехати Про то, шо ніколи мені не спитатись...

Ми будем з тобою у ліжку лежати, Лежати, як сніг, водою стікати. Ми будемо жадно свої сльози ковтати, А з ними слова, яких не сказати...

Давай помовчу тобі просто на вушко, Холодною стала чаю кружка. А ми ше маєм про шо помовчати, А ми ше маєм про шо полежати...

Як світло проб'ється через наші штори, Ми знову з тобою, як сніг, заговорим. А поки ше темно є в нашій кімнаті, Давай з тобою будем ПРОСТО...

Я іду скоро, бо чекає мене Європа, Везу віддати в Інтерпол своє нове фото. Наклею вуса, домалюю великі брови, Нехай німаки доганяють, шо я струйовий.

Дороги наші, ями, я їх не помічаю, На «гольфі» за сто марок не іду, а літаю. Хрипят динамики — надрьівно поет Земфира За пів години вже таможня і кінець ефіру.

А може, всьо піде ше на краще, Бо, може, не піде ше на гірше...

О майне лібен штрасе, як я за вами скучив! Хто знає, де купити паспорт, шоб жити тута? В Берліні на одного німця два українця, Тому німецьку мову вивчити не спішіться.

Везу додому я товара на пів-КамАЗа, Я не боюся — на таможні залізна маза. Ціла Європа знає, шо то є Україна, Така струйова супермодна країна.

А може, всьо піде ше на краше, Бо, може, не піде ше на гірше...



Моя дочка Україна

На твоїй ніжній дитячій долоньці

Я роздивляюсь дороги, якими ти входиш

Тихенько

В круті лабіринти невідомих історій.



На твоїй ніжній дитячій долоньці Всі лінії долі розходяться і зливаються ріками в море широке твоєї любові.

Виростай, виростай — частинка мого серця, Зацвітай, зацвітай — мого життя деревце. Виростай, виростай, маленька Україна, Я з тобою — я тут — ти рідна моя дитина...



Виростай!.. Виростай!..

В твоїх бездонних дитячих очках я бачу промінчики

сонця, які підсвітять тобі незнані дороги. В твоїх бездонних дитячих очках я бачу себе, Знов такого малого-малого, І хочу рости в морі твоєї любові.

Виростай, виростай — частинка мого серця, Зацвітай, зацвітай — мого життя деревце. Виростай, виростай, маленька Україна, Я з тобою — я тут — ти рідна моя дитина...

Виростай, кохана пташка — сили набирай, Не шкодуй платити людям — ти запам'ятай. Виростай з гніздечка свого — різні будуть дороги. Ти свою шукай!..

Моя королева

Я люблю твої губи, їх смак шоколаду, Люблю твої руки, їх дотик нереальний, Люблю твої очі, твоє молочне тіло, Люблю тебе так сильно, шо, певно, з'їв би...

Моя королева, поцілуйся зі мною, Моя королева, буду тільки з тобою!

Я люблю твій голос, як подих вітру свіжий, Люблю твій спокій, коли ти засинаєш ніжно, Люблю тебе вдома, люблю на роботі, Люблю тебе так сильно, аж сохне в роті...



Мудрий, бо німий

Багато-гато років, як я був дуже малий, Всі риби жили в небі, а дерева в воді. А я ходив до школи на високій горі, І люди були добрі... я був дуже малий... Багато-гато часу і немало вина, Старі сухі дерева догоріли дотла. Нема кого питати, де я маю піти? Не хочуть говорити мої мудрі птахи...

Земля собі летіла... осінь-літо-зима... І небо там висіло, де вже нині нема. Я можу набрехати і лишитися сам, Я можу написати і забути слова. Ходили мої ноги, а не видно слідів, Робили мої руки всьо, шо я захотів-хотів. Дивились мої очі, але їх вже нема, Колись ще мої губи говорили слова...

О-о!.. мудрий, бо німий...

О-о!.. мудрий, бо німий...

Я не хочу того всього за собою забирати, І не можу вже ніколи нові гори малювати. Плакати не час, ніхто не хоче того знати, Тільки сльози будуть довго свої знаки малювати.



Плакати не час, гаряче море тихо впало. Я лишився на піску і там, де риби повмирали, Вже не чути наші кроки, там нема чого ходити. Я лікарства не шукаю, бо ним можна отравитись

О-о!.. мудрий, бо німий...

О-о!.. мудрий, бо німий...

На даху

На даху треба дивитися в небо І обережно ходити не треба, Бо дах — то є місце, де ходить птах. Це — дах.

На даху треба сісти на комин І повдихати той дим, що виходить, Бо дах — то є місце, де ходить птах. Це — дах.

На даху добре... На даху добре...

На даху треба закрити очі, Скакати у хмари білої ночі, Бо дах є високо, але крил не треба На дах...

Що треба на даху, я знаю добре,

Бо курс я пройшов ходіння по сходах,

Але я не хочу, щоб ще хтось сюди заходив...


Каталог: authors
authors -> Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович
authors -> Коваленко діана олександрівна моделювання образів часопростору в сучасному українському романі
authors -> Ю. В. Сорока Хотин Історія України в романах
authors -> Василь іванишин
authors -> Дмитро Дорошенко. Нарис історії України, том 2
authors -> Дмитро Дорошенко. Нарис історії України, том 1
authors -> Дисертація формування барокового стилю у творчості літераторів острозького кола
authors -> Василь Бережний
authors -> Жозе Сарамаґо


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка