Серія «Графіті» заснована у 2004 році Художник-оформлювач


Я не твій брат — ти не сестра моя



Сторінка8/20
Дата конвертації09.01.2020
Розмір2,57 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20
Я не твій брат — ти не сестра моя. Ніколи не розказуй мені, хто і в чому є винний

на нашій землі — Люди, як кораблі.

Кожен пливе, поки хвиля несе і поки глибока вода, Глибока і темна до самого дна, До самого-самого дна...

На глибині зустрічаються всі, Так ніби в морі місця нема, І труться бортами, аж стогне земля від зависті,

підлості й зла..

Хтось не доплив,

Бо йому помогли набрати повні трюми води,

Бо стати героями тої війни дуже хотіли вони...

А до берега тихо хвилі несуть Поранені душі живих кораблів. А від берега знову в море ідуть Ті, хто вірив і правду знати хотів...

Наш Океан знає більше, ніж ми, Секрети всі у нього на дні. А ми ходим зверху, великі й малі, — Люди, як кораблі.

Гордо пливем — і не вірить ніхто, Шо ним зацікавилось зло, І серед вітрів ми не чуєм щурів, які прогризають нам дно...

А до берега тихо хвилі несуть Поранені душі живих кораблів. А від берега в море ідуть Ті, хто вірив і правду знати хотів...



Маленька зимна пташка

Я зимними руками — так-так, Беру і всьо кидаю — то не так. А потім запитаю — так-так, Чому навколо мене всьо не так?

Маленька зимна пташка — так-так, Велике зимне сонце — то не так...

Я зимними руками — так-так. Беру гаряче сонце — то не так. А потім запитаю — так-так, Чого воно гаряче — то не так?

Маленька зимна пташка — так-так, Велике зимне сонце — то не так...

То не так... То не так... То не так...

Маленька зимна пташка — так-так, Велике зимне сонце — то не так...



Малий

Коли я був малий-дурний давно

І думав трохи забагато,

Я в голову забив, шо зміню той світ.

Тепер лежу, як камінь, і спокій заливає, А потім, може, піду-піду десь вбік...

Коли я був малий-дурний, Хотів дістати небо, а вийшло, Шо від себе сам кудись втік.

Тепер лежу, як камінь, і нічого мені не треба, Я хочу тільки чути, як підуть всі...

Смерть — то є спокій і ніч...



Манекен

Медор


Я — манекен з пластмаси, І мої мертві очі Не дивляться нікуди, Вони зроблені зі скла.

Я майже як людина За грубим склом вітрини, Але під модним костюмом Моє холодне тіло.

Посеред магазину

Стою і приміряю різні маски —



То мудрі і веселі,

То бідні і нещасні.

А я хотів би жити, Я міг би полюбити. Поміняйтеся зі мною, Хто змучився від свої ролі!

Одягніть на мене шкіру, Пришийте мені серце — Я дуже хочу жити, Я не можу бути мертвим...

Я манекен з пластмаси, Дурна пап'є-машина, Ненатуральним сміхом, Криве моє лице...

Є люди-манекени, Є манекени, як люди. Хто знає, кому більше Від Бога треба тепла?

Тихо... тихо... то я, і не підходь заблизько, Витри соплі, дивись мені в рот. Всьо, шо зара' почуєш, запиши на листок

і не забудь вже. Не роби мені зле... Він був добрий і тому собі все Носив за спиною важкий пістолет, Шоб стріляти дурних. І за то я його поважав і любив. Я був друг.

Його пес Медор, шо мав очі, як кров, Білі зуби і лапи мінні, як залізо, Любив з ним гуляти, вони разом ішли Туда, де завжди було повно дурних. А над домом його висів прапор добра, А під домом стояв БТР, і коли Хтось наглий вилазив на голову людям,



він їхав І всі дихали легше.

І сусіди, і просто люди любили його,

І ствердно махав головою наш бог,

Як дивився на нього від себе згори,

Аіе та, як все, всьо то, шо зле і дурне,

Ніколи не спить і все чекає момент.

Мені тяжко казати, але треба, шоб чули ви:

Його давній і нібито вірний друг

Купився за гроші і зрадив.

І довго не міг зрозуміти Медор,

Чому йому треба сидіти в підвалі, і вмер...

Ате то ше не всьо... Десь всередині я чую,

шо можу так само, як він. Я тоже вже маю велику собаку і пістолет. Не роби мені зле...

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка