Серія «Графіті» заснована у 2004 році Художник-оформлювач



Сторінка6/20
Дата конвертації09.01.2020
Розмір2,57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
Коли ми станемо старими пеньками І під під'іздами чесати язиками. І буде гарно, бо знову ми, як діти, І буду я тебе так само любити!

Чи є гроші, чи в мене їх нема — Ніколи ти не залишишся одна. Чи є гроші, чи в мене їх нема — Нам буде добре, ти не будеш сама.



До смерті і довше

Ті сходи, дерева, камені малюю собі.

Як шкода, ніхто ше ніколи сюда не ходив!

Із моря, із крові, із солі ти вийшов один. Під сонцем і небом літаєш, як проклятий син.

Фарбуєш на чорно і біло свої слова, Ніколи нічого не маєш — то твоє життя...

Літаєш собі — літай, До смерті і довше. Нікого тут не шукай, Хто був, той пішов вже...

Високо собі літай, До смерті і довше. Нікого не піднімай — Ніхто вже не схоче...

А знизу наскоро між нами мурують стіну, Я хтів би з тобою так само і, може, піду.

Літаєш собі — літай, До смерті і довше. Нікого тут не шукай, Хто був, той пішов вже...

Високо собі літай, До смерті і довше. Нікого не піднімай — Ніхто вже не схоче...



Духи

Я хочу бути твоїми духами

І затікати — там, де не пускала нікого до мене.

Я хочу бути твоїми думками

І прочитати — то, шо не сказала ніколи словами.

Я — грішний син свої мами, П'яний гріхами. Я — грішний дух свого тіла, Спалюю крила...

Я хочу бути твоїми слідами

І заходити — там, де ти ховаєш свої очі.

Я хочу бути твоїм власним небом,

Я хочу бути близько біля тебе, як повітря.

Я — грішний син свої мами, П'яний гріхами. Я — грішний дух свого тіла, Спалюю крила...



Я хочу бути твоїми духами,

Твоїми духами...

Так, то я,



Я хочу бути духами...

Душа і плоть

Біль відчаю хвилею котиться зверху, Кидає на вітер нетлінні слова. На трупах стою і очікую смерті. О Боже! Я бачу кусок кістяка.

Розплаяна плоть в неземному конверті Летить у безвихідь, зникає в пітьмі. Я знову у фальші думок круговерті — Очікую Бога, а топлюсь в багні.



Засмоктують сохлі мої почуття,

Страхіттями живлять вже мертву ідею.

Душа відлітає кудись в небуття,

А плоть...

Душа відлітає кудись в небуття,



А плоть...

Плоть вже розклалася, злившись з землею.

Злившись з землею...

З Новим роком

Цілий рік його чекали, і коли вже зима Понакрила білим снігом і приспала поля, Позаносила ялинки нам до хати живі, Ми наїлися цукерок і бажаєм собі...

Шоби в наші теплі хати не заходив мороз, Шоби наше добре серце не хворіло на зло, Шоби в космос полетіли всі космічні літаки, Скрябін хоче всім добра...

З Новим роком!

А ми зустрінем Новий рік і понап:ємося вина, Будем голосно стріляти, але то не війна. Самі ліпші подарунки подарує нам життя, Самі ліпші побажання попридумуй собі сам...


Шоби в наші теплі хати не заходив мороз, Шоби наше добре серце не хворіло на зло, Шоби з космосу вернулися космічні літаки, Скрябін хоче всім добра...

З Новим роком!

Шоби в наші теплі хати не заходив мороз...

З Новим роком!

Шоби наше добре серце не хворіло на зло...

З Новим роком!

Шоби в космос полетіли всі космічні літаки

З Новим роком!

Шоби з космосу вернулися космічні літаки..

Скрябін хоче всім добра...

З Новим роком!

Загублений рай

До себе в хату входиш через вікно, Напам'ять знаєш це недобре кіно. Читаєш ти газети, тихо кричиш, Тобі не треба ніц, хіба коли спиш.

Холодні сльози свої не витирай І мову риб ніколи не забувай... Нікого злого ти сюда не пускай — В загублений рай!

Ті свої сни нікому не віддавай І всьо, шо маєш, ти від них заховай... Вони всі хочуть зла, ти скоро тікай — В загублений рай!

І знов хтось брудний залізає на трон, Слюною з рота плює в твоє вікно... То параноя тихо косить всіх нас, А голі стіни в хаті слухають джаз...

А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз...

Зламані крила

Десь там, глибоко в тобі, Тіло, сковане льодом, Просить, а ти не чуєш, Сонце сама замуруєш над ним.

Десь там по коридорах Ходиш, втоплена в сором, Плачеш, ніхто не знає, Де ти — сон заховає твій біль.

Мала в руках і об землю розбила, Було так близько — не долетіла, Кинула вниз свої зламані крила...

Десь там, на краю міста, Темно, розбиті вікна, Холод на вухо скаже — Потім жити не страшно.

Попелом страху очі закрила, Голосу тіла чути не вміла, Світло закрили зламані крила...



Змучений

(Я не маю сил)

Голосом людей, Стуками дверей, Десь поїхав ліфт — Я змучений...

Запахом рослий, Звуками тварин, Пиво, як вода — Я змучений...

Я не маю сил, Я не маю сил, Ше десь треба йти, А я не маю сил...

Скільки днів робив Сам не знаю шо, Я вже як дурний — Я змучений...

Хворий кожен день, Хворий кожну ніч, Бачу твої сни — Я змучений...

/ буде так

Я п'ю молоко і заїдаю хлібом, А збоку мій кіт миє руки з милом. І добре є нам, нема шо говорити, Закрийте вікно, щоб мух не напустити.

І буде так цілий час... І буде так цілий час...

Я люблю твій дім, я люблю твої ноги, Вдихаю той дим, шо вижити поможе. Три рази на день мию свої зуби, Я, може, дурний, складаю всьо до купи.

І буде так цілий час... І буде так цілий час...

/ так то вже є

Не надіявся я на це, так то вже є.

То був хтось, кого я знав і міг зрозуміти.

Не знаю, шо тепер зробити,

Не знаю, ким ти є тепер.

То, шо говориш, звучить так,

Шо відчуваю я знов когось чужого.

Не знаю, з чого почати,

І не хочу того знову почути.

Не вірю вже...

Це тільки знаю, чув це вже все раніше —

І не вірю вже...

Пам'ятаю твій голос,

Перш ніж надто сталося,

Бачив то й був певний,

Шо все було таке молоде й нове.

То відбувалося вже пару років раніше

І так то вже є...

Коханки приходять, відходять. Здається тобі, шо вже знаєш, А то є зовсім не правда...


Не знаю, від чого почати, Не хочу вже то слухати. Не вірю вже... Чув то вже все раніше...

І тільки то одно знаю, Знаю, шо вже не повірю. І не вірю вже... І так то вже є...



Коханки приходять, відходять. Здається тобі, шо вже знаєш. А то є зовсім не правда...

Казка

Давай заснем і тихо звідси підем, І буде добре і не буде так зле, Бо коли спиш собі, то бачиш той світ Таким, як він ніколи б бути не міг.

Багато бачив я тих ваших казок, І злим буває добрий Дідо Мороз, І не велика є людина гора, І в короля ніколи грошей нема.

Багато бачив я тих ваших чудес, І добра фея любить тільки себе, І Білоспіжка вже продалась давно. Та ваша казка — то попсуте кіно.



Коралі

Я дуже рано встав, нікого не чекав, Скоро сів на машину і додому почесав. Я сам не знаю чо', і то ніхто не знає того, Маю досвід, маю досвід...

То небо надоїло, шо не може вже висіти, Собаки, люди, свині, заминайте вже отут. Беріть лопати в руки, бо вже треба щось робити, Кожен косить, кожен косить...

На дорозі троха ями, не люди, а плями, Всі жиють в одному місті вечорами і днями. Ти гуляй собі помалу, не чіпай нічо, заки Ніхто не просить і не просить...

На вокзал, на вокзал приміський, треба зал, Гроші в касу запихаю, з-за кишень нічо не вкрали. Електричку доганяю, на газеті засинаю, Я читаю, я читаю...

То я іду додому... То я їду додому...

А то мої колеги — дуже файні музиканти, Не дайте хліба з'їсти, тільки дайте шось заграти. Та ніхто не має грошей, але настрій то не псує, Поговорим, поговорим...

На вулиці зараза і на воді зараза,

Нема кого здурити — всі вже мудрі на відмазу.

Тут кожен собі має своє радіо-FM,

То є добре, то є добре...

Тут кожен день туман, тут кожен день дощ, Кобітки ходять парами туда-сюда по площі.

6 К. Скрябін «Я. «Побєда», і Берлін»



А птека є за рогом, непочатий край роботи Молодому, молодому...

Я трохи постарію, я трохи посивію,

Я багато обкурив, ну а ше більше не хотів.

Ніхто не зрозуміє вже,

Чого я так завжди хотів додому...

Любити платити

Через мої окуляри

Я часто бачу, шо буде, шо буде з нами.

Такі окуляри!

Куда ми з вами живемо?

Хтось каже: нам то не треба — кому зто надо!

І лишається ззаду.

Через мої окуляри

Всьо виглядає ясніше — ну зовсім як правда!

І може навчити —

Може навчити хотіти,

Може навчити любити,

Любити платити!

Шоби потім цінити

Наше життя — то мінне поле.

Куда не сунься — чужі навколо.

Надійся на себе — своїх, може, й не буде.

В нас є тільки ми — озимі люди...

І шо тут саме цікаве:

Ти ж то їх маєш так само — такі окуляри!

Візьми і вийми з футляру.

Наше життя — то мінне поле.

Куда не сунься — чужі навколо.

Надійся на себе — своїх, може, й не буде.




Каталог: authors
authors -> Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович
authors -> Коваленко діана олександрівна моделювання образів часопростору в сучасному українському романі
authors -> Ю. В. Сорока Хотин Історія України в романах
authors -> Василь іванишин
authors -> Дмитро Дорошенко. Нарис історії України, том 2
authors -> Дмитро Дорошенко. Нарис історії України, том 1
authors -> Дисертація формування барокового стилю у творчості літераторів острозького кола
authors -> Василь Бережний
authors -> Жозе Сарамаґо


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка