Серія «Графіті» заснована у 2004 році Художник-оформлювач



Сторінка10/20
Дата конвертації09.01.2020
Розмір2,57 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   20
Най буде дощ

Той вітер — то страшний дивак І зовсім робить всьо не так. Якби я силу його мав, До купи хмари би збирав.

Най буде дощ, Най миє нас, Най змиє бруд За весь той час...

Зимні краплі моїх сліз Вкрили землю, як роса. Хто не спав, не бачив снів, А я завжди тільки спав. Через то коли відкрив Очі, сльози потекли. Не спинити вже тих сліз, Такі файні були сни.

Най буде дощ, Най миє нас, Най змиє бруд За весь той час...

Втікає дим крізь пальці, Не втримати його в руках. І скільки не старайся, Він собі як вільний птах. А я так хтів тримати дим, Затиснув пальці аж до крові. Та залишились пусті Мої скривавлені долоні.

Най буде дощ, Най миє нас, Най змиє бруд За весь той час...


Наприклад

Наш останній танець


Так кожен день, Постійно цілий час Я роблю своє діло, Ніц не маю до вас. І кожен день я кажу «Альо» в телефон, І кожен день Я плюю на шкло.

Наприклад...

І кожний ранок

Я виходжу на балкон.

Якісь бики мішають

Для будови бетон.

А я собі стою



В своїх зелених трусах.

Захочете дістати,

Я залізу на дах.



Наприклад...

А як я маю досить Тих дурних муравлів, Побути на їх місці Я б ніяк не хотів. Всі лазять десь І носять собі Всяку фігню. Я ліпше йду додому, Може, трохи посплю.

Ти танцювала так близько до мене, Ти танцювала так довго, Шо я постарівся і чуть не вмер. Ти танцювала небезпечно для себе, Загасло світло, музика стала — І шо тепер?

То є наш останній танець... Танцюй — покажи ше раз. То є наш останній танець... Не плач — поки маєм час. То є наш останній танець... Малюй тіні наших рук. То є наш останній танець... Забудь — просто йди на звук.

Ти танцювала так легко, як небо, Ти танцювала так дивно, шо я Забувся і не зняв той фільм. Ти танцювала, не жаліючи себе. Останній вихід — публіка встала — І шо тепер?

Наше місто

Вчора на паркеті хтось забувся свої зуби, Певно, Юрік трохи випив і, напевне, знов забуде. Лампи не світили, було ще не дуже пізно, В туалеті знов місились — то є наше місто.

Торбич на балконі випив зовсім небагато, То для мене є смертельно, як два пальці обісцяти. Колонки сильно гупали, стояли всі на місці, Шкло і технологія, а збоку — наше місто.


П'ятниця, субота і неділя — порнографія, Бо то є сателіт, а не просто фотографія. Кнопки натискає Саня Скрябін, мій колега, Треба вміти натискати, а не вмієш — то не треба.

Зоська має риби і я тоже хочу мати,

Я не буду ніц робити, буду риби годувати.

Я знаю, шо в тістечках можна кожен день поїсти,

Ну, бо хулі тут робити, якшо то є наше місто?

Наші

Ми — діти країни з червоними зірками, великими бровами і стабільними рублями, ми — діти революції — кров з молоком І вся наша історія — то радіо «шансон». Ми — діти країни, якої вже немає, і до сих пір

нас часом ше совками називають, Але ми — українці, нормальні, здорові, Напишем своїм дітям правильну історію.

Наші хлопаки давно не люблять сало, Наші хлопаки не носять шаровари, Наші дівчата вміють нас любити, Бо наші — найкращі — чого нам ше хотіти?!

Ми ходимо по вулицях з своїми рюкзачками, Ми добре розбираємось — де ліво, а де право. Стидайтеся, панове, Україна — то не Африка, І ми давно не чумаки, і ви давно не мавпи. Ми гуляєм вечером з дівчатами, Бо ми їх любим і в нас дівчат багато, І діти будуть в нас нормальні і здорові, І ми їм напишем правильну історію.

Наші хлопаки давно не люблять сало,

Наші хлопаки не носять шаровари,

Наші дівчата вміють нас любити,



Бо наші — найкраші — чого нам ше хотіти?!

Не вмирай

Відкрий ті свої очі, підемо над став, Там всі прозорі хвилі — я руками їх брав. Відкрий і подивися, я боюся тут сам, Вже темно за дверима, але ти не вмирай...

Тільки ти не вмирай...

Ти маєш дивне світло у своїх очах, Відкрий мені їх, бо їсть мене страх. Холодні твої руки — я боюся їх сам, Загрію тобі пальці, тільки ти не вмирай...

Але ти не вмирай...

Відкрий ті свої очі, підемо над став, Там всі прозорі хвилі — я руками їх брав. Тихенько риби плачуть, і ми підем туда, Ніколи не побачать нас — глибока вода там.

А ти не вмирай... Глибока вода... Тільки ти не вмирай...

Тільки ти не вмирай...

Тільки ти не вмирай...


Не дай

Не клич мене туда, там тихо й зимно. Брехня, моя брехня солодка, як крила. Не дай...

Не дай, шоб бачив я, як плачуть твої очі, Не дай, шоб злий язик будив нас серед ночі.

Не клич, я не піду, бо більше не треба, Дороги не завжди збираються в небо. Не дай...

Не дай, шоб я лишив тебе, нам буде тяжко, Не дай забути сни, без того жити страшно, Не дай, шоб бачив я, як плачуть твої очі, І не дай, шоб злий язик будив нас серед ночі.

Не йди ніде, я сплю на твоїх колінах. Не кожен день встає сонце на стінах. Не дай...

Не дай, шоб я лишив тебе, нам буде тяжко, Не дай забути сни, без того жити страшно, Не дай, шоб бачив я, як плачуть твої очі, І не дай, шоб злий язик будив нас серед ночі. Не дай...




Каталог: authors
authors -> Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович
authors -> Коваленко діана олександрівна моделювання образів часопростору в сучасному українському романі
authors -> Ю. В. Сорока Хотин Історія України в романах
authors -> Василь іванишин
authors -> Дмитро Дорошенко. Нарис історії України, том 2
authors -> Дмитро Дорошенко. Нарис історії України, том 1
authors -> Дисертація формування барокового стилю у творчості літераторів острозького кола
authors -> Василь Бережний
authors -> Жозе Сарамаґо


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   20


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка