Секція права та психології



Сторінка88/292
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,41 Mb.
1   ...   84   85   86   87   88   89   90   91   ...   292
Література


  1. Сартр Ж.-П. Екзістенціалізм це гуманізм // Полное собрание сочинений Сартра / Ж. -П. Сартр – М., Эксмо, 2007. – 697 с.

  2. Шинкарук В.І. Філософія Григорія Сковороди / В. І. Шинкарук - Київ, Наукова думка, 1972 р. – 256 с.



Н. Малик

Науковий керівник – к.ю.н., ас. С.Б. Цебенко
РУСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ КИЄВО-РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Однією з провідних суспільно-політичних структур Київської Русі, яка виконувала також окремі державні функції, була Руська православна церква. Вона неабияк впливала на всі сфери державного життя й фактично була частиною самої держави. Церква і держава – дві могутні організації, що мали спільні економічні та політичні інтереси, і це робило їх союзниками.

Таким чином, прийняття Руссю християнства в 988–989 рр. вплинуло на весь подальший державно-правовий розвиток Київської держави. Досить швидко православна церква стала ідеологічною та моральною силою в державі, а також відігравав значну соціально-політичну роль. Введення християнства швидко піднесло міжнародний авторитет Київської Русі і дозволило їй ввійти до кола провідних держав того часу.

Економічне положення церкви визначалось її природнім входженням в надбудовану структуру Давньоруської держави. Вже «Уставом» князя Володимира Святославича церкві віддавалась десятина частина доходів «во всій землі Руській». З часом її юридичне право на стягування десятини ще більше розширилось. До ХІІ ст., про що свідчить літопис і князівські устави, Руська православна церква виросла в великого землевласника, так як великі монастирі і храми обзавелися земельними угіддями, селами і містами.

Разом з тим Руська православна церква справила велику допомогу князівській владі в об’єднанні східнослов’янських земель в єдину державну систему, адже саме церква була однією із реальних зв’язків між різними давньоруськими землями і сприяла утвердженню в народі почуття державної єдності. Пізніше, коли Древня Русь виявилася розірваною монгольськими і литовськими феодалами на частини, гасла православ’я грали істотну роль в боротьбі за об’єднання давньоруських земель [1].

Особлива роль Руської православної церкви і політичного життя в значній степені визначалось особливостями її організаційної структури, оскільки існувала централізація церковного управління і на чолі церкви стояв Митрополит Київський, який призначався патріаршим синодом. Його посвячення виконувалось константинопольським патріархом, а акт інтронізації проходив в Києві зі згоди великого князя. Інтереси держави і церкви в ХІІ-ХІІІ ст. на Русі настільки тісно переплітались, що часом не можливо було розрізнити, де закінчується компетенція юрисдикції державної і починається церковна і навпаки [2, c. 30].

Основою церковного права в Київської Русі були церковні устави. До наших часів збереглося лише 6 церковних уставів. Найважливішими серед них були церковний устав князя Володимира та церковний устав Ярослава Мудрого. Ці устави мали важливе значення для церковного права, а більш за все для церковного судочинства. Існували і інші. Але вони не мали такого значення, як виші назви.

Також велику роль в розвитку Київської держави відіграло чорне духовенство – ченці. У монастирях жили і працювали кращі вчені, зокрема, усім відомий літописець Нестор, митрополити Іларіон, Никон, лікарі, художники, які вели літописи, переписували книги, організовували різні школи при монастирях та церквах. Перше місце на той час займав Києво-Печерський монастир. Він став зразком для інших монастирів і мав величезний моральний вплив на князів та на їх оточення.

Крім чорного духовенства існувало й біле, до якого належали церковники: священики, диякони, дяки, причетники. Все духовенство в соціальній та правовій структурі Київської Русі належало до соціального розряду “церковних людей”. Церковне право Київської Русі формувалося під сильним впливом Візантійського права, а саме, укладеного під час правління імператорської династії Іраклідів правового кодексу “Номоканон” [3].

Слід зазначити, що Руська православна церква надала значну допомогу князівській владі в об’єднанні східнослов’янських земель в одній державі, стала ефективним і впливовим об’єднувальним чинником між різними давньоруськими землями, відіграла значну роль у їхній боротьбі за національну незалежність країни.

Церква також виконувала роль посередника у складних взаємовідносинах між руськими князями. Адже представники духовної влади в основному піклувалися про те, щоб запобігти кровопролиттю, утримували від міжусобиць, а тому для них не так важливо було знати чи правий чи неправий був князь.

Авторитет і влада київських митрополитів визначались їхніми повноваженнями. Митрополити разом із князями забезпечували висунення кандидатур єпископів, засновували єпископські кафедри, судили єпископів, які порушували богословські канони, здійснювали миротворчу діяльність. Окрім митрополитів, активну участь у державному житті руських князівств брали єпископи, ігумени великих монастирів, священики. Вони виконували різні доручення своїх князів, виступали як посередники й посли. Роль єпископів у суспільно-політичному житті Київської Русі не обмежувалася посольськими обов’язками або участю у князівських з’їздах і радах. Інколи за відсутності у місті князя його функції виконував єпископ [2, c. 30-31].

Потрібно зазначити тісне переплетення інтересів держави і церкви у Київській Русі та зближення компетенцій державної й церковної юрисдикції. Значна роль, яку відігравала церква у політичній системі феодальної держави, була зумовлена її великим впливом на формування суспільної свідомості, послідовною позицією в обстоюванні державної єдності Русі, особливо в умовах політичної нестабільності і постійної міжкнязівської ворожнечі.

Отже, однією з провідних тенденцій політичного розвитку Давньоруської держави, становлення та еволюції її політичної системи, було те, що конфігурація влади у Київській Русі поєднувала в собі монархічну, аристократичну, демократичну й теократичну моделі управління, які водночас конкурували між собою. Саме баланс різних напрямів та гілок політичної влади забезпечував єдність і цілісність цієї держави, її внутрішню стабільність на довготривалому відрізку історичного часу існування Київської Русі. На наш погляд, об’єктивне всебічне вивчення історичного досвіду Київської держави має і науково-пізнавальний сенс, і практичне значення для подолання розбалансованості та деструктивних тенденцій у діяльності суб’єктів новітньої політичної системи України [4].


Каталог: sites -> default -> files
files -> Пояснювальна записка Вступне випробування з соціальної роботи до магістратури зі спеціальності «023 Соціальна робота»
files -> Рущенко І. П. Соціологія: курс лекцій. Харків: Ун-т внутр справ. 1996 а 0с.,-, ї.;'
files -> Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Вип
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Робочу програму по фізиці і пояснювальній записці до неї підготували члени науково-методичної ради по фізиці Міністерства вищої і середньої фахової освіти срср, професор доктор В
files -> Загальна характеристика роботи
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   84   85   86   87   88   89   90   91   ...   292


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка