Секція права та психології


СПІВВІДНОШЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ І ПРАВА У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ



Сторінка85/292
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,41 Mb.
1   ...   81   82   83   84   85   86   87   88   ...   292
СПІВВІДНОШЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ І ПРАВА У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ

СТАНІСЛАВА ОРІХОВСЬКОГО
Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566) – один з найвизначніших українських мислителів періоду Відродження, автор концепції державного правління та природного права.

Виникнення польської держави вважав вершиною на шляху політичного розвитку суспільства. Мета держави – гарантувати права і свободи кожній людині. Він описує систему взаємних обов’язків громадянина перед державою і держави перед громадянином. С. Оріховський послідовно обстоював принцип публічно-правової держави. В ідеальному суспільстві всі коряться праву, а право не може коритися нікому – ні королю, ні сейму, ні шляхті, ні народу. Право – це визначальна ознака ідеальної держави. Його велика сила дає силу державі. Воно гарантує розвиток держави.

На думку С. Оріховського, людина наділена свободою волі й розумом. Свобода волі потрібна їй, аби творити добро чи зло. Вона має відповідати за своє майбутнє через здійснені нею вчинки, тому майбутнє визначається людиною, а не Богом. Сенс життя людини, за С. Оріховським, – у досягненні щастя та особистої свободи. Найбільша вартість людського життя – залишитися в пам’яті нащадків після смерті.

Справедливість, рівність та демократизм у будь-яких відносинах, особливо у відношенні між королем та народом, на думку С. Оріховського, є важливою рисою функціонування держави. Зауважимо, що загалом, справедливість як соціально-політична і морально-правова категорія дуже цікавить гуманістів. Вона характеризує відповідність між практичною роллю індивідів або соціальних груп у житті суспільства та їх соціальним становищем, між їхніми правами й обов’язками, між вчинками і винагородами, заслугами людей та їх суспільним визначенням. На думку С. Оріховського, справедливість – це душа держави, головна чеснота, на основі якої мають вирішуватися всі питання.

У структурі справедливого суспільства С. Оріховський виокремлює дві постаті, кожна з яких є визначальною для держави, – король і священик. Баланс цих двох гілок – державного організму і церкви – забезпечує справедливі відносини в суспільстві. Саме для справедливості дав Бог людям священиків і королів. Крім того, справа священика є вічною, а король є тимчасовим правителем.

С. Оріховський звертається до короля, закликаючи його дбати про справедливість, «якщо хочеш у країні зажити слави найсправедливішого». Справедливість бачиться мислителем як особиста риса людини. Також він виокремлює іншу справедливість, ту, що тримається на законах. «Цю другу частину справедливості ти мусиш цінувати у твоїй державі, яка є немов ліками для зцілювання ран, а першою є справедливість, а не сила».

Не поступалась найкращим середньовічним європейським зразкам обґрунтована С. Оріховським теорія праворозуміння. Закон для нього ‑ "душа і розум держави", але вище від людських законів ‑ природне право як першооснова закону, запорука свободи, рівності і справедливості. Якщо людські закони суперечать природному праву, їх необхідно змінювати або скасовувати. Хто порушує природне право, той "гірший від найзапеклішого ворога". Закон природи є втіленням чесності, гідності, доблесті і мужності, мірило, критерій не тільки свободи, а й рабства, праведного і неправедного, справедливості і несправедливості, добра і зла, прав і обов'язків як громадян, так і правителів, гарантія існування, розвитку і зміцнення держави. Найвище для мислителя право - це "щастя народу".

З часу створення та розвитку суспільних відносин склались два основні підходи до розуміння права – позитивістський і натуралістичний. В основі першого лежить розуміння права як нормативного регулятора, створеного державою, тобто право цей підхід асоціює із законом. Суть другого полягає в тому, що існує право, яке не залежить від людини, право, встановлене природою, об’єктивними умовами людського співжиття, природним ходом подій у світі. Воно відповідає вічним законам справедливості, адже є символом всього істинного, такого, що не залежить від випадку, від сліпого втручання людини, її бажання. Воно існує від природи, а не створюється штучно, тому є первинним щодо позитивного права, тобто закону.

Природне право, на думку Оріховського, стоїть вище від людських законів, які в разі необхідності можна змінювати. Писав, що всі люди мають дотримуватися закону природи, який є мірилом свободи і рабства, прав і обов’язків, надає людині можливість користуватися її правами в умовах безпеки як зовнішньої, так і внутрішньої. Дотримання закону – не обмеження, а запорука справжньої свободи, «гамівна сорочка» для свавільників, які вирішують судові справи на свій власний розсуд.

Як стверджує Оріховський у «Напученні королю Сигізмунду Августу», навіть король повинен неухильно дотримуватись закону. На його думку, король − вуста, очі й вуха закону. Не людина править у державі, а закон, людина є лише його інтерпретатором, що зміцнює віру в королівстві й нічого іншого, крім того, що вимагає закон, не робить. Той же, хто чинить усупереч природному праву, є ворогом справедливої держави.

Першоосновою права Оріховський вважає мораль, точніше, − справедливість: «Шануй справедливість і саму її ретельно зрощуй», − настановляє він. А оскільки уособленням права в державі є король, то йому мислитель дає пораду: «Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості».

Справедливість у державі можлива за двох умов: по-перше, щоб король під час правління ні про що інакше не дбав, як про гаразди підданих, по-друге, щоб піддані були цілком переконані, що їх правитель мудріший, сильніший і кращий за них, завжди показує приклади справедливості.

Вважалося, що тільки у співдружності з розумними і гідними людьми Бог може встановити справедливість на Землі. Гідність досягається освітою, знаннями, доброчинством, всебічним розвитком, що є задоволенням земних потреб людини, наслідуванням законів природи.

Отож, можна зробити висновки, що сьогодні, в переломний період історії, думки Станіслава Оріховського-Роксолана звучать з новою силою та гостротою. Останнім часом стає дедалі зрозумілішим факт, що покладання лише на позитивістське розуміння права під час реформування правової системи не дасть позитивних наслідків, не використає всіх можливостей ціннісного підходу до розуміння права, не зверне уваги на духовні аспекти права. Суспільство переконалося, що держава повинна визнавати свободу людської особистості, яка належить людині первинно, незалежно від закону, бо дана їй природою та Богом. Будь-яка держава повинна гарантувати людині права, що відповідають вічним законам справедливості. У такій ситуації використання попередніх надбань філософської думки є немалою підмогою, адже звернення до них розкриває правову ментальність народу, долає правовий нігілізм, орієнтує на цінності, які завжди шанувалася, дає підґрунтя для створення таких законів, які б відповідали духові народу та звичайно, беззаперечно дотримувалися народом.



Каталог: sites -> default -> files
files -> Пояснювальна записка Вступне випробування з соціальної роботи до магістратури зі спеціальності «023 Соціальна робота»
files -> Рущенко І. П. Соціологія: курс лекцій. Харків: Ун-т внутр справ. 1996 а 0с.,-, ї.;'
files -> Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Вип
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Робочу програму по фізиці і пояснювальній записці до неї підготували члени науково-методичної ради по фізиці Міністерства вищої і середньої фахової освіти срср, професор доктор В
files -> Загальна характеристика роботи
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   81   82   83   84   85   86   87   88   ...   292


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка