Секція права та психології


ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА



Сторінка78/292
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,41 Mb.
1   ...   74   75   76   77   78   79   80   81   ...   292
ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
У період формування правової держави зростають вимоги до організованості, дисциплінованості, обов’язковості та активності юридичних працівників. Останнім часом здійснюється широка програма законодавчої діяльності. Розроблені та прийняті закони мають велике соціальне значення. Проте створення законів – це лише початок справи, бо прийняті закони важливо втілити в життя, практично зреалізувати. Щоб закони мали реальний вплив на всі суспільні процеси, необхідно виховати у всього населення, а особливо у працівників правоохоронних органів, високу правову культуру. Звичайно, ці процеси проходять еволюційно, але велику роль відіграє цілеспрямоване правове виховання. Цей термін широко вживається у спеціальній (правовій, соціологічній, управлінській) літературі, в професійній та повсякденній мові. Причому різні автори вкладають у нього різний зміст. Так, розрізняють правове виховання у широкому та вузькому змісті [3, с. 35], [2, с. 160-163], [7, с. 43]. У широкому значенні правове виховання особистості – це багаторічний процес впливу на її правосвідомість і правову культуру, який передбачає вплив соціального устрою життя, чинного законодавства, юридичної практики, моральної атмосфери, традицій суспільства, освіти і спеціального навчання. Причому такий вплив можуть не усвідомлювати одна чи навіть ободві сторони (суб’єкт і об’єкт) правовиховного процесу. У вузькому розумінні правове виховання – це спеціально організований і цілеспрямований вплив на правосвідомість. Він має значно меншу кількість функцій, ніж правове виховання у широкому значенні. Правове виховання у вузькому значенні є складовою частиною правового виховання у широкому розумінні [7, с. 4]. Інші науковці вважають, що правове виховання – це, передусім, діяльність, яка має скерований вплив на правову свідомість і поведінку громадян [8, с. 86], діяльність державних органів і громадських організацій, яка проводиться з метою здійснення впливу на свідомість чи психологію людей та виховання у них глибоких, а також стійких уявлень, переконань, які відповідають вимогам сучасного правового розвитку суспільства, прищеплення громадянам навиків і звичок правомірної поведінки, підвищення рівня їхньої правосвідомості, правової культури та соціально-правової активності [4, с. 22].

Головними джерелами правового виховання є Конституція України, чинне законодавство, рішення Верховної Ради, Президента України, органів виконавчої влади, відомчі нормативні документи. Метою правового виховання є формування, прищеплення навиків і звичок правомірної поведінки, бажання додержувати закону, перетворення правових знань у переконання, виховання соціально-правової активності [24, с. 61]. Приєднуємося до тих авторів, які розрізняють головну і другорядну мету, кінцеву і проміжну, загальну і часткову (спеціальні), віддалену, ближню, безпосередню тощо [8, с. 87]. Суб’єктами правового виховання юристів є державні органи та установи – міністерства, управління, прокуратура, суди, органи юстиції, держадміністрації. Об’єктами правового виховання правника є працівники правоохоронних органів. Правове виховання є складовою частиною комплексної роботи з працівниками правоохоронних органів, тому воно ґрунтується на загальних принципах: науковості, правдивості, зв’язку з життям, доступності, популярності.

Принцип науковості передбачає диференціацію та систематизацію правовиховних заходів, урахування вікових, освітніх, професійних та інших особливостей різних підрозділів правоохоронних органів. Він орієнтує на планомірну роботу щодо формування та розвитку правосвідомості з використанням результатів і висновків конкретних соціологічних досліджень, специфіки службової діяльності. Важливе значення для правового виховання юриста має принцип правдивості інформації. Відхід від гострих питань, замовчування існуючих проблем у сфері законності можуть викликати недовіру до правовиховної роботи, завдати значної шкоди процесові формування правової культури, поваги до права. Не менш важливим принципом правового виховання є його органічний зв’язок із життям, діяльністю щодо зміцнення законності та правопорядку. Правовиховна робота лише тоді досягає мети, коли перекладає загальнотеоретичні, загальнополітичні ідеї мовоюу практики, пов’язує проблеми з конкретними завданнями певного правового інституту. Принцип доступності й популярності вимагає, щоб навіть найскладніші правові питання були викладені у максимально доступній формі. При цьому популярність має обов’язково поєднуватися з науковістю. Доступність нерівнозначна спрощенню, що завдає правовиховному процесові суттєвої шкоди, робить його поверховим, малоефективним.

У процесі правового виховання правника можна виділити три рівні: 1) перше знайомство з проблемою, 2) набуття нових знань, активний процес перетворення знань у переконання і, нарешті, 3) вищий рівень – дія, вчинок, поведінка. Отже, вищий ступінь у процесі правового виховання юриста – це формування у законослухняному працівникові дієвого начала, готовності й уміння особисто брати участь в охороні законності, прав, майна громадян під час виконання службових обов’язків. Діяльність працівників правоохоронних органів характеризується постійним зіткненням зі ситуаціями, фактами, які мають юридичний характер, потребують чіткої правової регламентації. Тому тверде знання основ законодавства – одна з першочергових умов якісного виконання функціональних обов’язків.

А тепер розглянемо, які засоби, форми та методи використовуються в правоохоронних органах у процесі правовиховної діяльності. Засобами правового виховання юриста виступають сучасні джерела інформації, експозиційні матеріали, наукова і навчальна література тощо. За їх допомогою здійснюється безпосередній вплив на підвищення рівня правової культури, посилення правової активності працівників правоохоронних інститутів. Засоби правоохоронної роботи поступово вдосконалюються. Вони дедалі більше впливають на її результативність. Водночас наявність самих засобів недостатня для досягнення бажаного результату. Для цього потрібні ще кваліфіковані спеціалісти, які б володіли досвідом і навиками роботи та здійснювали правильний добір її методів. Існує чимало форм правовиховної роботи, однак науково їх ще не кваліфікували, не визначено їхні критерії, не розроблено єдиний підхід до поняття “форма правовиховної роботи”. На нашу думку, форма правовиховної роботи – це організована система правового виховання, яка об’єднує різноманітні методи та засоби і спрямована на підвищення рівня правової культури, зміцнення професійної дисципліни та законності, піднесення правової активності юриста.

Правовий процес здійснюється в таких формах: правове навчання (здобуття освіти в навчальних закладах, на курсах підвищення кваліфікації, службова підготовка, самоосвіта); правова пропаганда як діяльність щодо поширення правових знань; правозастосовна практика у процесі виконання службових обов’язків; участь у діяльності громадських організацій; індивідуальна правовиховна робота; участь у роботі щодо правового виховання населення.



Деякі автори виділяють форми правового виховання за напрямами: правове навчання, правова пропаганда, організована і контрольована соціально- правова практика [6, с. 97]. Кожна форма правового виховання має свої особливості, характерні ознаки. Їх можна класифікувати з різних підходів. Зокрема, одним із критеріїв розмежування форм правового виховання юриста є кількість осіб, з якими проводиться правове виховання. Треба вміло поєднувати індивідуальну, групову, масову форми для досягнення найбільш ефективного результату правовиховної роботи. Форми правового виховання правника бувають загальними та спеціальними (за призначенням, метою, змістом) [8, с. 100-104]. Загальним формам властиві ознаки різних видів виховання (морального, етичного), у тому числі правового. Вони в основному комплексні, багатоцільові. Для загальних форм правове виховання не є основною метою. У правоохоронних органах використовуються і спеціальні форми правового виховання – службові заняття, бесіди, лекції. Вважається, що методи правового виховання юриста – це способи впливу керівників різних рівнів на підлеглих, педагогічно доцільна організація їхньої службової діяльності з метою підвищення рівня правової культури, зміцнення професійної дисципліни та законності, піднесення правової активності працівників. Серед науковців немає єдиної думки щодо кількості методів правового виховання. Вказують основні переконання, заохочення, організація виховних ситуацій, критика і самокритика, примус, наслідування [8, с. 104-105]. Є всі підстави висловити сумніви з цього приводу. В умовах формування правової держави слід інтенсифікувати пошук нових, прогресивніших методів правового виховання правників. Це, зокрема, привчання підлеглих до конкретного виду правоохоронної роботи чи систематичного підвищення своїх теоретичних знань шляхом самоосвіти, особистий приклад начальника, залучення працівників до інших видів службової діяльності. У практиці правового виховання трапляються різноманітні комбінації цих методів. Їх поєднання – одна з важливих умов підвищення рівня правосвідомості юристів. Деякі з перелічених методів можуть виступати у правовиховному процесі то в ролі методу, то в ролі засобу виховання. Динамічність понять пояснюється складністю самого процесу. Ефективність тих чи інших форм і методів правового виховання не є незмінною, абсолютною. Стосовно однієї групи юристів можуть бути більш ефективними одні форми та методи, а стосовно іншої – інші. Використовувати їх треба з відчуттям міри. Суттєвим є те, що у всіх випадках потрібно враховувати вже набуті працівниками правові знання та переконання, переходити від простого до складного. Зі зміною умов форми та методи можуть бути замінені іншими. Одне з головних завдань правового виховання – формування звичок, які є еталоном правосвідомості юриста. До таких звичок можна віднести: звичку додержувати норм права (утримання від здійснення заборонених правом дій); звичку виконувати норму права та юридичні обов’язки (вчинення позитивних дій); звичку використовувати норми права (ініціативна і творча реалізація права). Метою правового виховання є прагнення формування одночасно всіх цих звичок. Як бачимо, правове виховання формує у юриста професійну дисципліну, відповідальність, почуття обов’язку, позитивно впливає на його правосвідомість. Воно допомагає розвиткові активної життєвої позиції: формує здатність приймати рішення та домагатися їх виконання. Правове виховання працівників правоохоронних органів формує в них морально-психологічну готовність до виконання службових обов’язків, яка регулюється, захищається, стимулюється нормами права.

Каталог: sites -> default -> files
files -> Пояснювальна записка Вступне випробування з соціальної роботи до магістратури зі спеціальності «023 Соціальна робота»
files -> Рущенко І. П. Соціологія: курс лекцій. Харків: Ун-т внутр справ. 1996 а 0с.,-, ї.;'
files -> Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Вип
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Робочу програму по фізиці і пояснювальній записці до неї підготували члени науково-методичної ради по фізиці Міністерства вищої і середньої фахової освіти срср, професор доктор В
files -> Загальна характеристика роботи
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   74   75   76   77   78   79   80   81   ...   292


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка