Секція права та психології



Сторінка61/292
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,41 Mb.
1   ...   57   58   59   60   61   62   63   64   ...   292
Підсекція кафедри
ТЕОРІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ПРАВА
,Науковий керівник підсекції –

доктор юридичних наук, професор С. С. СЛИВКА


ТЕЗИ ВИСТУПІВ
Л. Шевців

Науковий керівник – д. ю. н., проф. С. С. Сливка


РЕПАРАЦІЯ – ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЧИ АКТ ГУМАННОСТІ
Питання війни і миру завжди були актуальними для світу. Незважаючи на розвиток цивілізації і нераціональність розв’язання будь-яких державних чи міждержавних конфліктів воєнним шляхом, вони не втратили своєї значущості і сьогодні.

Будь-які воєнні дії рано чи пізно завершуються дипломатичним шляхом врегулювання конфліктів, що призводить до миру. Дипломатичні відносини між державами – учасниками воєнного конфлікту дедалі поглиблюються, проте чи несуть вони фактичний характер, тобто чи виконуються норми – зобов’язання які закріплюють суб’єкти між собою? Дане питання залишається відкритим для наукових пошуків та дискусій, зокрема: яким способом повинно забезпечуватися виконання міжнародних правил і норм, та хто чи що повинно бути тим засобом примусу, який би забезпечував їх виконання?

Зважаючи на гостру актуальність даних питань, спробуємо розглянути їх в контексті аналізу міжнародного інституту репарацій, що є одним із наслідків війни.

Вважаємо за необхідне спершу проаналізувати поняття «репарація».

Репарація – повне або часткове відшкодування (за мирним договором або іншими міжнародними актами) державою, що розв’язала агресивну війну, збитків заподіяних державі, яка зазнала нападу [1, с. 620].

Репарація – у міжнародному праві одна з форм матеріальної відповідальності суб’єкта міжнародного права за шкоду заподіяну в наслідок вчиненого ним правопорушення іншому суб’єкту міжнародного права. Виплата репарацій проводиться у вигляді реституцій, грошової або іншої матеріальної компенсації, або одночасно реституцій та компенсацій [4, с. 796].



У міжнародному праві реституцією є повернення за мирним договором майна, неправомірно вилученого під час війни однією державою з території іншої держави [8].

Проаналізувавши дані поняття слід сказати, що під час застосування інституту репарації здійснюється компенсація не лише реальної шкоди, але інших збитків, які понесла держава яка зазнала нападу.

Репарація – повне або часткове відшкодування переможеною державою збитків, завданих у ході війни, державі-переможниці [2, с. 257].

На нашу думку, дане визначення є не гуманним і спирається на оціночні поняття. Не гуманний підхід тут проявляється у тому, що пропагує принцип сили, оскільки державі-переможниці повинні відшкодовуватися збитки, тобто сильніший має владу над слабшим. Нерідко по закінченню збройних конфліктів між державами важко визначити хто з учасників зазнав поразки, а хто переміг, тому дані оціночні поняття можуть ускладнити застосування інституту репарації на практиці.

Звернувшись до історії слід зазначити, що інститут репарації вперше було зафіксований у Версальському мирному договорі 1919 р., який зобов’язав Німеччину відшкодувати збитки, заподіяні нею під час І світової війни 1914-1918 рр. [4, с. 796].

Інститут репарацій особливо розвинувся після ІІ світової війни, а саме з укладенням рішення про їх виплату на Берлінській (Потсдамській) конференції в серпні 1945 р.

Дана конференція ухвалила, що засобом економічного роззброєння та демілітаризації Німеччини стануть репарації у вигляді демонтажу промислових підприємств і передачі їхнього устаткування країнам, які найбільше постраждали від німецької агресії. Загальна суму репарацій визначено у розмірі 20 млрд. доларів США [5].

Крім цього, зафіксовано, що репараційні претензії СРСР задовольнятимуться шляхом вилучення обладнання та продукції з радянської зони окупації й додаткового одержання протягом двох років із західних зон 15% вилученого промислового устаткування (з компенсацією протягом п'яти років) та 10 % безоплат­но. В радянські репарації враховувалося також викорис­тання праці військовополонених. Польща мала одержати репарації з частки СРСР. Претензії США, Англії та інших країн, які мали право на репарації, домовлено задоволь­няти шляхом вилучення промислового обладнання із за­хідних зон окупації. Але для США й Англії більше зна­чення мало те, що конференція узаконила захоплені ними німецьких золота, валюти, патентів, технічної доку­ментації та закордонних активів у всіх країнах (крім Бол­гарії, Фінляндії, Угорщини, Румунії й Східної Австрії) [6].

Таким чином, із вище наведених історичних даних, можна зробити висновок, що репарації після ІІ світової війни здійснювалися не з ініціативи і з доброї волі Німеччини, а під прямим примусом держав-переможниць.

Для того щоб дати відповідь на основне питання нашого дослідження – що є в міжнародному праві застосування інституту репарації, необхідно розглянути та охарактеризувати дефініції гуманізм та зобов’язання.

Гуманізм – світогляд оснований на ставленні до людини як до найвищої цінності, на захисті права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей [1, с. 182].

Гуманізм — це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку[7].

Дані визначення доповнюють поняття гуманізм маючи в основі людину, її права і свободи як найвищу соціальну цінність, захист яких повинно забезпечуватися державою.

Зобов’язання – поставлене перед собою завдання, обіцянка, що неодмінно має бути виконане [1, с. 284].

Зобов’язання – цивільне правовідношення, за яким одна сторона має право вимагати від іншої здійснення певних дій, які боржник повинен виконати [3, с. 54].

Зазначені положення характеризують зобов’язання з двох сторін, в залежності яким чином воно буде здійснюватися чи під примусом, чи добровільно.

Отже, розглянувши дані визначення і проаналізувавши з історії найяскравіші приклади застосування інституту репарацій, слід зазначити, що його застосування немає нічого спільного з гуманізмом, оскільки при витребуванні з держави-агресора відшкодування збитків жоден суб’єкт міжнародних відносин не мав на меті через даний засіб відновити права і свободи громадян держави, яка зазнала збитків, не враховував шкоди завданої їм та їхнім сім’ям. При прийнятті рішення про репарації бралися до уваги матеріальна шкода держави-переможниці в цілому, а не людські втрати та матеріальні збитки людини. Тому можна з впевненістю сказати, що репарації є зобов’язаннями, які в силу різних обставин, як то прагнення держави-агресора відновити становище на міжнародній арені чи прямий примус держав-переможниць, бере на себе держава яка зазнала поразки.




Каталог: sites -> default -> files
files -> Пояснювальна записка Вступне випробування з соціальної роботи до магістратури зі спеціальності «023 Соціальна робота»
files -> Рущенко І. П. Соціологія: курс лекцій. Харків: Ун-т внутр справ. 1996 а 0с.,-, ї.;'
files -> Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Вип
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Робочу програму по фізиці і пояснювальній записці до неї підготували члени науково-методичної ради по фізиці Міністерства вищої і середньої фахової освіти срср, професор доктор В
files -> Загальна характеристика роботи
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   57   58   59   60   61   62   63   64   ...   292


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка