Секція права та психології



Сторінка275/292
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,41 Mb.
1   ...   271   272   273   274   275   276   277   278   ...   292
Література

  1. Дзасохов С. А. Контрольный механизм в сфере международной защиты прав человека: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1989. – 19 с.

  2. Денисов В. Н. Организация Объединенных Наций как гарант поддержания мира и безопасности // Международное право XXI века. К 80-летию И. И. Лукашука. – К., 2006. – с. 138.

  3. Рабінович П. В., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина. – Київ: Iтака, 2004. – с. 454. 


О. Сірант

Науковий керівник – д.ю.н., професор В. Б. Ковальчук
міжнародний тероризм: правовий аспект

Тероризм як антигромадське явище сягає в глибину віків у вигляді насильницького способу захоплення та утримання влади. Узагальнення світового досвіду свідчить, що терористична діяльність може приймати форми внутрішнього і міжнародного тероризму. Протягом XIX ст. тероризм залишався переважно внутрішнім явищем. У XX ст. міжнародний тероризм набув загрозливих масштабів.



Внутрішній і міжнародний тероризм характеризуються: внутрішній тероризм – здійснюється на території однієї держави; терористи і жертви – громадяни цієї держави; міжнародний тероризм – здійснюється терористами проти представників іноземних держав і міжнародних організацій, громадян іноземних держав на території країн, громадянами якого терористи не є.

Безпосередньо тероризм втілюється у вигляді вчинення терористичного акту – здійснення злочину терористичного характеру, що є завершальним етапом терористичної операції. Терористична операція продовжується тривалий час, включає підготовку і здійснення терористичного акту. У проведенні операції можуть брати участь бойові групи, групи розвідки, матеріального, пропагандистського забезпечення і забезпечення безпеки. Терористична група – підрозділ терористичної організації, в обов'язок якої входить діяльність, безпосередньо пов'язана з підготовкою і проведенням терористичного акту. Терористична група характеризується тісною взаємодією між собою членів, об'єднаних конкретними цілями і складається з терористів, що беруть безпосередню участь у терористичній діяльності. Терористична діяльність характеризується численністю рядів, порівняно тривалим часом існування, наявністю керівної ієрархії, поділом функцій керування, проведення терористичних акцій, розвідки, пропаганди і фінансування. Можлива наявність філій у різних регіонах країни і на території декількох держав.

Терористичні акти можуть бути виражені в таких намірах – спробах: насильницької зміни конституційного ладу або захоплення влади; організації масових безпорядків, диверсій; блокади окремих місцевостей; розпалення міжнаціональних і регіональних конфліктів, що супроводжуються насильством, знищенням чи спробою знищення політичних діячів або кримінальних елементів, загрозою життю, безпеці громадян або нормальній діяльності державних інститутів, організацій; вчинення значних аварій, підпалів, вибухів, а також захоплення заручників із метою впливу на прийняття органами влади бажаного терористам рішення.

Міжнародна практика останніх десятиріч свідчить про те, що з’явилась значна кількість нових видів злочинів. Вони зачіпають інтереси держав у самих різних галузях. Зокрема, протягом багатьох років помітне місце в діяльності ООН посідають питання правового захисту офіційних посадових осіб держав та їх представників в іноземних державах. Стосовно цієї категорії було вироблено термін «особа, що користується міжнародним захистом» [1, с. 20].

14 грудня 1974 р. Генеральна Асамблея ООН текст соціального міжнародного договору – Конвенцію про запобігання та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.

Згідно зі ст. 1 Конвенції, до категорії «особа, що користується міжнародним захистом», віднесені: глава держави, прем’єр-міністр, міністр закордонних справ та члени їх сімей під час перебування в іноземній державі, представник держави або інша посадова особа, яка має право на спеціальний захист, а також члени їх сімей, що мешкають разом із ними, посадова особа або інший агент міжурядової міжнародної організації.

Конвенція у ст. 2 дає вичерпну відповідь на питання про те, які дії кваліфікуються як навмисні злочини, а саме: вбивство, викрадання або інший напад проти особи або свободи особи, що користується міжнародним захистом; насильницький напад на офіційне помешкання, житлове приміщення або транспортний засіб такої особи, якщо напад загрожує його особі або свободі; в) загроза будь-якого такого нападу; г) спроба будь-якого такого нападу; д) співучасть у такому нападі.

Спираючись на цю Конвенцію, кожна держава у своєму національному законодавстві кваліфікує вказані протиправні діяння як злочини і з урахуванням їх тяжкого характеру передбачає відповідні міри покарання.

Так, у Кримінальному кодексі України існує відповідна санкція – «Посягання на життя представника іноземної держави», яка за скоєння вказаного злочину передбачає сувору міру покарання – позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією чи без такої або смертну кару з конфіскацією майна чи без такої [2].

У Конвенції ООН містяться також норми, які регламентують дії держав-учасниць щодо встановлення своєї юрисдикції над злочином. Ст. 3 фіксує норми, згідно з якою юрисдикція держави згідно злочину, що регламентується, здійснюється в таких випадках: 1) якщо злочин скоєно на території цієї держави або на борту судна (літака), зареєстрованого у цій державі; 2) коли припустимий злочинець є громадянином цієї держави; 3) коли злочин здійснено проти особи, яка користується міжнародним захистом і яка виконує офіційні функції від імені цієї держави.

Захоплення заручників. Із самого початку міжнародне-публічне право засуджувало лише взяття заручників з числа цивільних осіб в умовах воєнних дій, збройних конфліктів. Норми, які забороняли взяття заручників, містилися в Конвенції 1979 р. про захист мирного населення під час війни, а потім – у Протоколах 1977 р. 17 грудня 1979 р. Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Міжнародна Конвенція про боротьбу з захопленням заручників.

Згідно зі ст. 1 Конвенції, злочином є захоплення або утримання осіб, які супроводжуються погрозою вбивства, заподіяння ушкоджень або подальше утримання таких осіб (заручників) для того щоб примусити третю сторону (державу, міжурядову організацію, фізичну або юридичну особу, або групу осіб) здійснити будь-який акт або утриматись від здійснення такого як пряма або непряма умова звільнення заручників. Злочином визнається також спроба здійснення захоплення заручників та співучасть у цьому.

Згідно п. 1 ст. 5 Конвенції, держава здійснює юрисдикцію, якщо злочин захоплення заручників скоєно: на її території або на борту зареєстрованого в ній морського або повітряного судна; будь-який з її громадян; для того, щоб примусити цю державу учинити будь-який акт або утриматись від його здійснення; стосовно заложника, що є громадянином цієї держави [3].

Сьогодні світове суспільство має справу з міжнародним тероризмом, процеси якого охоплюють вже не окремий регіон, а весь світ. Тероризм переслідує політичні, економічні та релігійні цілі. Філософія тероризму безпринципна, тому що універсальна, однакові методи застосування для терору «правого» і «лівого» напрямку, націоналістичного та інтернаціонального [46, c. 233].

Аналітики фонду «Співдружність» пропонують розглянути окремі доповнення до концепції національної безпеки, які додатково акцентують увагу на потенційних загрозах як громадянам України, так і інститутам державної влади: диверсійні війни як засіб дестабілізації ситуації на території України з боку окремих держав і антиукраїнських зарубіжних центрів; економічний тероризм як результат незахищеності інформаційного простору середовища на території України; ядерний тероризм як наслідок стратегічного розташування України на шляху транзиту нелегальних поставок радіоактивних компонентів, матеріалів та ізотопів, а також наявність АЕС на території країни; хіміко-бактеріологічний тероризм як результат низького рівня санітарного і епідеміологічного контролю, системи сертифікації товарів, що перевозяться через кордон держави, а також відсутність матеріально-технічної бази для ліквідації наслідків можливих епідемій, епіфітотій і епізоотій в Україні; державний тероризм, що сприймається не як втручання іноземної держави у внутрішні справи України, а як засіб вирішення внутрішньополітичних, між кланових конфліктів всередині держави; збройна боротьба з метою реалізації політичних прав і свобод, що набирає форму тероризму, до якої належить терористична діяльність повстанців проти військових, поліцейських об’єктів та органів влади.


Каталог: sites -> default -> files
files -> Пояснювальна записка Вступне випробування з соціальної роботи до магістратури зі спеціальності «023 Соціальна робота»
files -> Рущенко І. П. Соціологія: курс лекцій. Харків: Ун-т внутр справ. 1996 а 0с.,-, ї.;'
files -> Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Вип
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Робочу програму по фізиці і пояснювальній записці до неї підготували члени науково-методичної ради по фізиці Міністерства вищої і середньої фахової освіти срср, професор доктор В
files -> Загальна характеристика роботи
files -> Академія праці і соціальних відносин
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   271   272   273   274   275   276   277   278   ...   292


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка