Савицький В. М., Хільчевський В. К., Чунарьов О. В., Яцюк М. В



Сторінка30/82
Дата конвертації27.01.2020
Розмір2,06 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   82
Директива є правовим актом, який розробляється для держав-членів ЄС, зобов'язує їх доступними для себе засобами та механізмами реалізувати мету, окреслену в ній. Директиви не виконуються безпосередньо! Тільки національні законодавчі акти, прийняті на підставі директив, є основою прав та обов'язків для фізичних та юридичних осіб.

Розпорядження є правовим актом загального характеру, яке у внутрішньому законодавстві відповідає законам. Розпорядження застосовується безпосередньо в державах-членах ЄС. Розпорядження визначає права та обов'язки фізичних і юридичних осіб.

Рішення є правовим актом індивідуального характеру, яке скероване до конкретно визначених адресатів, якими можуть бути держава, кілька країн-членів ЄС або фізичні чи юридичні особи.

Значну роль в охороні та відтворенні навколишнього природного середовища відіграють програми, які є актами необов'язкового характеру. Ці документи мають політично-стратегічне значення. Програма – це список дій, які виконують відповідні компетентні органи країн-членів ЄС у визначеній сфері за певний час. На сьогодні у сфері охорони природного середовища Європейська спільнота впровадила шість Програм дій.

У процесі прийняття вторинних законодавчих актів в ЄС мають місце чотири процедури: консультативна процедура, процедура співпраці, процедура прийняття спільного рішення, а також процедура згоди. Спільним елементом для цих процедур є те, що Рада або Парламент з Радою ЄС можуть затвердити законодавчий акт лише на підставі пропозиції відповідної Комісії.

Реалізація політики сталого розвитку країн-членів ЄС можлива за умови встановлення "твердого законодавства" у формі директив, розпоряджень, а також внутрішніх законодавчих актів.

У правовій системі ЄС прийнято та досить успішно впроваджено близько 300 законодавчих актів (директиви, розпорядження, пропозиції тощо), які регламентують діяльність у сфері охорони довкілля. Відповідно до сфери застосування їх можна поділити на такі категорії: загальні законодавчі акти, захист водних ресурсів та атмосферного повітря від забруднення, захист навколишнього природного середовища від негативного впливу відходів, заходи щодо запобігання вичерпуванню озонового шару, хімічні речовини, промислові ризики та біотехнологія, охорона природи, боротьба з шумовими викидами тощо.

Порівнюючи структуру і конкретні завдання основних складових правової системи охорони природного середовища ЄС і України, слід відзначити, що ієрархія природоохоронних нормативно-правових відносин у нашій країні на сьогодні досить відрізняється від загальноєвропейських підходів. Відповідно до Конституції України правові і нормативні акти України у сфері охорони довкілля і використання природних ресурсів мають таку ієрархію: Конституція України; закони, кодекси та міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; нормативні документи міністерств і відомств (накази, положення, доручення, розпорядження, інструкції тощо); нормативні документи місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вага яких визначена Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (1997) та Указом Президента України "Про концепцію державної регіональної політики" від 25.05.01.

Необхідно відзначити, що в Україні, як і в ЄС, у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема при поводженні з відходами й управлінні ними, значну роль відіграють цільові програми, відповідні концепції тощо, які визначають загальну стратегію держави в цих сферах.

5.3. Гармонізація національного


природоохоронного законодавства з європейським

На виконання Указу Президента України № 1072 від 14.09.2000 "Про програму інтеграції України до Європейського Союзу" урядом країни розробляється і впроваджується деталізований комплекс заходів щодо наближення національного природоохоронного законодавства до відповідного європейського. Інтеграція України до ЄС має здійснюватися шляхом створення правової нормативно-методичної та організаційної бази, гармонізованої з європейською, яка має відповідати вимогам національної та загальноєвропейської екологічної безпеки. З цією метою на загальнодержавному рівні розроблено нові законодавчі акти: "Про екологічний аудит", "Про екологічне страхування" та "Про екологічну (природно-техногенну) безпеку" (1995) тощо. Прийнято закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля" (2002). Розроблено ряд законодавчих і нормативних актів, необхідних для реалізації в Україні вимог Монреальського протоколу щодо викидів речовин, які забруднюють атмосферу і руйнують озоновий шар. Запроваджено ліцензування експорту та імпорту відходів, особливо небезпечних речовин і матеріалів, озоноруйнуючих речовин. Відпрацьовуються механізми законодавчо-нормативного регулювання взаємодії природоохоронних органів з іншими уповноваженими в цій галузі органами виконавчої влади, включаючи правоохоронні органи. Набув чинності і виконується Закон України "Про програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки".

Таким чином, екологічна інтеграція України до ЄС має здійснюватися шляхом системного вдосконалення і приведення у відповідність з європейською правовою, нормативно-методичною та інституціональною базою екологічного управління й екологічної безпеки, взаємодії з громадськими об'єднаннями. Для цього необхідно в першу чергу ідентифікувати національну екологічну політику і привести її у відповідність із загальноєвропейською екологічною політикою.

У цьому зв'язку дуже важливого значення набуває формування реальних еколого-економічних механізмів природокористування та природоохоронної діяльності. Основними елементами цих механізмів є:

Ø     збір за забруднення навколишнього природного середовища, зокрема за рахунок утворення та накопичення відходів виробництва і споживання;

Ø     система зборів за спеціальне використання природних ресурсів (мінеральних, земельних, водних та ін.);

Ø     відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону довкілля.

Запровадження еколого-економічних важелів створює необхідні стимули до більш раціонального використання природних ресурсів та їх охорони, визначає реальні джерела фінансування природоохоронної діяльності.

Для фінансування природоохоронних витрат, пов'язаних з відтворенням та підтриманням довкілля в належному стані, у Державному бюджеті України з 1994 р. було створено окремий розділ "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека". Розділом передбачені витрати на охорону і раціональне використання мінеральних, земельних і водних ресурсів, утримання відповідних місцевих природоохоронних органів.

З 1992 р. в Україні діє система державних цільових екологічних фондів охорони навколишнього природного середовища на загальнодержавному та місцевому рівнях. З 1998 р. їх включено до складу відповідних бюджетів (до цього вони були позабюджетними).

Об'єднання екологічних фондів в єдиній фінансовій системі за умов збереження всіх елементів самостійності відповідних регіональних фондів забезпечує надійні можливості взаємного страхування, кредитування, об'єднання ресурсів для виконання спеціальних екологічних проектів.

Держава активно сприяє впровадженню інвестиційних проектів екологічного спрямування. Реалізуються пріоритетні проекти з охорони довкілля, у тому числі в рамках "Національної програми оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води" (1997), "Програми використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 року", державних програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів України тощо.

Із залученням кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку завершується розширення і реконструкція центральних очисних споруд м. Запоріжжя, загальна потужність яких складе 435 тис. м3 на добу. У рамках програми допомоги України урядом Данії реалізується ряд багатоцільових інвестиційних проектів, спрямованих на реконструкцію комунально-господарських об'єктів у дев'яти містах України, проводяться роботи щодо здійснення інвестиційного проекту (загальний обсяг 100 млн дол США) з розв'язання проблеми поводження з відходами м. Києва. У рамках програми допомоги уряд Японії реалізує проект з очищення стічних вод м. Кривий Ріг.

5.4. Інтеграція до Європейської екологічної спільноти

У 2000 р. в Україні було затверджено "Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки". Її розроблено відповідно до рекомендацій "Загальноєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття" (1995). У документі значну увагу приділено питанням формування загальноєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом довкілля.

Поєднання національної екологічної мережі з екологічними мережами сусідніх країн, що входять до відповідної загальноєвропейської мережі, передбачається здійснити шляхом створення спільних транскордонних елементів екологічної мережі в межах природних регіонів та коридорів, узгодження проектів природокористування і землеустрою на прикордонних ділянках.

Процесам екологічної європейської інтеграції України сприяє чинна угода про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною, зокрема спільна стратегія ЄС щодо нашої країни.

Співробітництво з ЄС здійснюється в рамках програми ТАСІS, а також деяких інших цільових програм і проектів. Впровадження в Україні природоохоронних проектів за програмою ТАСІS сприяє підвищенню ефективності природоохоронних заходів, що здійснюються як на державному, так і на регіональному рівнях, робить реальним виконання Україною зобов'язань, що випливають із підписаних конвенцій та угод у галузі охорони довкілля.

На сьогодні Україна є стороною 35 двосторонніх угод, 14 з яких міжвідомчі. Партнерами України є, зокрема, такі країни, як Республіка Польща, Республіка Молдова, Угорська Республіка, Російська Федерація, Республіка Білорусь, Словацька Республіка, Румунія, Республіка Болгарія. Значного розвитку набуло співробітництво в екологічній сфері зі США, Канадою, Нідерландами, Данією, Німеччиною, Швейцарією, Великою Британією. Здійснюються заходи щодо укладення міжвідомчих угод про співробітництво в природоохоронній сфері з Естонією, Чехією, Грецією, Марокко, Аргентиною, Казахстаном, Бразилією. Україна уклала з Польщею угоду про транскордонне перевезення небезпечних відходів (1994) та з Російською Федерацією угоду про співробітництво з питань відходів, що містять ртуть (1997). У 1993 р. Україна підписала рамкову угоду з Республікою Молдова про співробітництво в галузі охорони довкілля. Обидві країни уклали також окрему угоду про використання і захист транскордонних водних об'єктів. Створено спільну робочу групу, яка має контролювати негативний вплив різних техногенних чинників на басейн р. Дністер.

Українсько-голландське співробітництво охоплює екологічне управління, розвиток і захист від забруднення природного заповідного фонду, управління водними ресурсами. Двосторонні угоди з Нідерландами і Швейцарією стосуються водоочисних споруд у м. Одеса та очисних споруд на цукрових заводах, а також реконструкції насосних стацій м. Маріуполя на Азовському морі. Результатом співробітництва з Данією стали, зокрема, пілотні проекти заводів для переробки токсичних відходів в індустріальних регіонах України, проект "чистих технологій" у машинобудівній галузі та ін.

Особливу цінність мають двосторонні відносини в частині вивчення досвіду розв'язання конкретних екологічних проблем та принципів побудови державної екологічної політики.

У вересні 1997 р. представники Білорусі, Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Молдови, Румунії та України підписали Торунську декларацію про співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища в країнах Центральної і Східної Європи. Країни зобов'язалися розвивати співробітництво в різних сферах охорони довкілля, включаючи зміни клімату, проблеми енергетичного забезпечення і здоров'я людини, моніторинг різних природних компонентів і довкілля в цілому, погоджувати загальні й організаційні питання екологічної політики, сприяти регіональним стратегіям сталого розвитку. Представники країн, що підписали Декларацію, проводять щорічні зустрічі з метою обміну інформацією і досвідом.

Для поглиблення економічних зв'язків між країнами-учасниками Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ) та Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), вироблення і впровадження конкретних проектів у сфері охорони навколишнього природного середовища Україна активно використовує потенціал і досвід співробітництва в рамках цих угруповань.

Таким чином, Україна як природна складова загальноєвропейського природного простору проводить активну інтегруючу політику як з ЄС у цілому, так і на двосторонній основі. Підписано і виконується багато договорів (двосторонніх і багатосторонніх), спільних програм. Так, Україна виконала зобов'язання Меморандуму про взаєморозуміння між урядами країн "великої сімки", Європейської комісії і України щодо закриття Чорнобильської АЕС, яка являє собою еколого-техногенну загрозу не тільки національного, а й європейського масштабу.

5.5. Нормативно-правова діяльність Європейського Союзу
та України у сфері поводження з відходами

Україна як сучасна правова держава вибрала для себе одним із пріоритетних напрямів розвитку спрямованість на ЄС, зокрема, шляхом гармонізації сучасного українського законодавства до європейських стандартів, адаптації положень нормативно-правових актів, у тому числі і щодо відходів. Тому розв'язання проблеми поводження з відходами на державному рівні має здійснюватись, насамперед, шляхом впровадження ефективного законодавчого регулювання, яке повинно будуватись на врахуванні національних особливостей у вирішенні цього питання та позитивному досвіді відповідного європейського законодавства.

Політика управління відходами ЄС передбачає ряд принципів, які мають загальний характер, тому їх застосування та інтерпретація залишають державам-членам та країнам-претендентам на членство в ЄС можливість поступової адаптації національних особливостей до європейського законодавства.

Головним нормативно-правовим документом ЄС у сфері поводження й управління відходами, яким визначено правові рамки та основні принципи поводження з ними, є Директива 75/442/EWG. Ця директива вводить єдині визначення термінів і понять "відходи", "пошук", "утилізація" тощо. Під відходами розуміється "кожна субстанція чи предмет, яких власник позбувається, хоче позбутися або мусить позбутися відповідно до чинного законодавства". Зазначеною директивою визначені такі категорії відходів: промислові та харчові рештки; продукти, які не відповідають установленим вимогам; продукти, для яких закінчився термін придатності; предмети, які не придатні для використання (використані батарейки, каталізатори тощо); відходи виробництва (шлаки, рештки після дистиляції); рештки від видобутку і переробки сировини (гірничі шлаки, важкі оливи з нафтових полів); продукти, для яких власник не знаходить подальшого застосування (відходи сільського господарства, підсобних господарств тощо). Загалом ця директива налічує 16 категорій відходів, на основі яких впроваджений єдиний Європейський каталог відходів (рішення 2000/532/EWG), що періодично переглядається й оновлюється.

Також у директиві визначені основні принципи управління відходами, що регулюють діяльність суб'єктів господарювання в цій сфері. До них відносять: запобігання росту об'ємів утворення відходів та зниження ступеня їх шкідливості; повторне використання та вторинна переробка, вилучення цінних компонентів з відходів; утилізація з метою отримання енергії; безпечне кінцеве розміщення відходів (застосовується в крайньому випадку, коли всі вищезазначені дії не є можливими).

Іншим визначальним принципом організації поводження з відходами, закріпленим у директиві, є "відповідальність виробника". Суб'єкти господарювання, насамперед виробники продукції, повинні приймати безпосередню участь у забезпеченні належного поводження з речовинами й продуктами, що утворюються в процесі їх виробництва, протягом всього експлуатаційного циклу. Це безперечно змушує виробників вже на стадії проектування продукції впроваджувати заходи щодо зменшення утворення відходів та брати активну участь у заходах з управління ними.

Слід відзначити, що витрати на організацію прийому та розміщення відходів покладаються на виробників та власників відходів, які передають їх підприємствам зі збирання і розміщення відходів, за принципом "забруднювач платить".

Незважаючи на це, згідно з директивою країни ЄС зобов'язані створити комплексну і розвинену мережу об'єктів розміщення відходів з урахуванням передових наукових та економічних технологій. Оскільки директива не забороняє захоронення відходів, а забороняє лише недбале поводження з ними, їх несанкціоноване розміщення, то перед підприємствами постає досить складне завдання, наприклад: поділ відходів на види, облік та рух відходів, отримання необхідних дозволів в уповноважених органах влади тощо.

У той же час директива не регулює способи та процедури утилізації певного ряду відходів, до яких належать:

Ø     газові забруднення атмосфери, які охоплені іншими правовими актами;

Ø     радіоактивні відходи;

Ø     відходи, утворені при дослідницьких роботах, видобутку, переробці і зберіганні мінеральної сировини та експлуатації каменоломень;

Ø     останки тварин та такі відходи сільськогосподарського походження, як тваринні рештки та інші небезпечні природні органічні субстанції;

Ø     стоки, за винятком рідких відходів;

Ø     знешкоджені вибухові матеріали.

Правила поводження з вищенаведеними небезпечними та подібними відходами визначені в ряді спеціальних директив, прийнятих ЄС (додаток 3).

Крім Директиви 75/442/EWG, що прямо стосується відходів, основою законодавчої бази країн-членів ЄС у цій сфері є також Директива 91/689/EWG про небезпечні відходи. Суттю цього документа є стандартизація нормативно-правових актів держав Спільноти з контролю за управлінням небезпечними відходами. Директива містить певні вимоги до Директиви 75/442/EWG, що стосуються небезпечних відходів, та визначає обов'язки й обмеження для власників небезпечних відходів, зокрема нею забороняється змішувати між собою різні категорії небезпечних відходів.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   82


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка