Савицький В. М., Хільчевський В. К., Чунарьов О. В., Яцюк М. В


ОСНОВНІ НАПРЯМИ СУЧАСНОЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРИРОДИ ТА ПРИ ПОВОДЖЕННІ З ВІДХОДАМИ



Сторінка29/82
Дата конвертації27.01.2020
Розмір2,06 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   82
5. ОСНОВНІ НАПРЯМИ СУЧАСНОЇ
НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРИРОДИ
ТА ПРИ ПОВОДЖЕННІ З ВІДХОДАМИ


5.1. Становлення національної системи
екологічного законодавства в Україні

За роки незалежності в Україні створено практично нове природоохоронне законодавство, яке, зокрема, включає Земельний (1992) та Водний (1995) кодекси України, Кодекс України про надра (1994), Закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), "Про природно-заповідний фонд" та "Про охорону атмосферного повітря" (1992), "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" (1994), "Про поводження з радіоактивними відходами" та "Про екологічну експертизу" (1995), "Про відходи" (1998), "Про затвердження Державної програми поводження з токсичними відходами" (1999), "Про приєднання до Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням" (1999), "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" та "Про об'єкти підвищеної небезпеки" (2000) та багато інших.

Державна екологічна політика України, особливо у сфері поводження з відходами, регулюється також рядом постанов Кабінету Міністрів, серед яких насамперед слід відзначити такі, як "Державна програма використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 р." (№ 668 від 28.06.97) та "Державна програма поводження з радіоактивними відходами" (№ 480 від 29.04.96), а також постанови "Порядок здійснення державного обліку та паспортизації відходів" (№ 2034 від 01.11.99), "Про переробку відходів брухту та свинцю" (№ 1972 від 26.10.99), "Про комплексну державну експертизу" (№ 1308 від 27.08.98) тощо.

На загальнодержавному нормативному рівні поводження з відходами на сьогодні регламентується державними стандартами України: ДСТУ 2195-99 "Охорона природи. Поводження з відходами, технічний паспорт відходу", ДСТУ 3910-99 "Класифікація відходів. Порядок найменування відходів за генетичним принципом і віднесення їх до класифікаційних категорій", ДСТУ 3911-99 "Охорона природи. Поводження з відходами. Виявлення відходів і подання інформаційних даних про відходи". Розробка і вдосконалення подібних нормативів завжди були і залишаються дуже актуальними. Тому робота в даному напрямі є найважливішим завданням відповідних природоохоронних установ і організацій. Права громадян на екологічно безпечне життя закріплені в Конституції України, згідно з якою забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, охорона довкілля від забруднення, зокрема, відходами виробництва і споживання, подолання наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру є прямим конституційним обов'язком держави.

Контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства і чинних нормативних документів здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, тобто Міністерством охорони природного середовища, Держкомземом, Держводгоспом та ін.

Основним завданням цих установ і відомств є:

Ø     підвищення ефективності екологічного контролю з метою забезпечення неухильного дотримання чинного природоохоронного законодавства;

Ø     постійне вдосконалення законодавчо-нормативної бази;

Ø     поширення сучасних методів і технологій ведення моніторингу довкілля;

Ø     поліпшення методичного та довідково-інструктивного забезпечення природоохоронної діяльності, а також контроль, зокрема, за:

Ø     використанням та охороною земель, надр, у тому числі підземних вод;

Ø     використанням та охороною поверхневих вод, морського середовища;

Ø     охороною атмосферного повітря;

Ø     поводженням з небезпечними речовинами, у тому числі токсичними промисловими і побутовими відходами;

Ø     дотриманням вимог природоохоронного законодавства та норм екологічної безпеки при переміщенні через державний кордон транспортних засобів та вантажів.

На сьогодні можна вважати, що національне екологічне і природоохоронне законодавство України практично пройшло шлях становлення, проте ще не стало повністю дієздатною системою нормативно-правового забезпечення екологізації національного шляху розвитку. Проблема дієздатності зазначеної системи, забезпечення її ефективними механізмами виконання вимог чинного законодавства потребує першочергового вирішення.

Гостро стоять також проблеми постійного вдосконалення чинного законодавства відповідно до сучасних вимог реформування економіки та реальних умов діяльності суб'єктів господарювання із законодавчим закріпленням загального принципу "забруднювач платить", а також гармонізації національного екологічного законодавства з європейським.

 

5.2. Деякі аспекти природоохоронного законодавства


Європейського Союзу

 

Розвиток економіки, надійність структури інвестицій у соціально-економічну сферу будь-якої розвиненої країни Європи і світу, їх ефективність значною мірою залежать від політики, спрямованої на раціональне використання, захист та відтворення навколишнього природного середовища. Протягом багатьох років держави-члени Європейського Союзу (ЄС) у межах своєї компетенції впроваджували концепцію сталого розвитку для всіх сфер життя, включаючи захист усіх без винятку компонентів біосфери. Сталий розвиток держав-членів ЄС включає серед інших і такі принципи, як свобода доступу до інформації стосовно навколишнього природного середовища, запобігання шкоді довкіллю, оцінка антропогенного впливу на нього, захист клімату, біологічної різноманітності природи, управління навколишнім середовищем тощо.



На форми правової охорони довкілля ЄС та інших країн, у тому числі України, безперечно вплинули "Рапорт У. Танта "Людина та її середовище" (1969), "Рапорт Комісії Брундтлянд", Декларація, проголошена в Ріо-де-Жанейро на "Зустрічі Землі" (1992), іншими словами, "Хартія Землі" і "Порядок денний на 21 століття" (або Глобальна програма дій) і, врешті, Декларація з проблем сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002).

Ідея сталого розвитку, викладена в документах ООН, реалізується рядом міжнародних правових угод, що стосуються охорони навколишнього природного середовища. Держави, підписуючи і ратифікуючи ці угоди, зобов'язалися переносити їх умови у площину внутрішнього законодавства, яке можна змінювати і постійно вдосконалювати.

Система законодавства ЄС щодо охорони довкілля становить специфічний приклад законодавчих рішень міжнародного характеру, вони обов'язкова для всіх країн-членів ЄС і дає змогу гармонізувати внутрішнє законодавство кожного з цих членів із загальноєвропейським.

Обговорюючи правову систему охорони природного середовища ЄС, треба неодмінно ознайомитися з терміном asquis communautaire (фр.), який означає правовий доробок Європейської спільноти. У цей доробок вкладені первинне законодавство, міжнародне законодавство у формі визначених правових актів, судові органи, міжнародні угоди та угоди, пов'язані з діяльністю країн-членів ЄС. Кожна держава-член цього союзу, а також держави, які вступають до нього, повинні визнати asquis communautaire і в обов'язковому порядку ввести його до внутрішнього законодавства. Водночас цей термін означає не тільки власне законодавчі акти, а й також (а можливо, передусім) їх розуміння, правове застосування, відповідальність тощо.

Правові документи ЄС можна поділити на документи обов'язкового характеру, застосування і дотримання яких є обов'язковим, вони мають значення "твердого законодавства" (англ. hard law), та документи необов'язкового характеру, що визначаються як "м'яке законодавство" (англ. soft law).

До документів, які мають обов'язковий характер, належать первинні і вторинні законодавчі акти. Первинні законодавчі акти – це:

Ø     засновницькі трактати;

Ø     трактати, що вносять зміни в засновницькі трактати;

Ø     трактати про прийняття нових членів (трактати про приєднання).

Друга група документів – це вторинні законодавчі акти (акти, які постійно можна змінювати (доопрацьовувати)). Серед них обов'язкові акти: директиви, розпорядження, рішення та документи, які не мають обов'язкового характеру: програми, експертизи, рекомендації, Зелена Книга, Біла Книга, ухвали, рапорти.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   82


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка