Савицький В. М., Хільчевський В. К., Чунарьов О. В., Яцюк М. В



Сторінка20/82
Дата конвертації27.01.2020
Розмір2,06 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   82
Опріснення шляхом дистиляції тривалий час домінувало серед усіх інших методів, що застосовувалися для цього. Цей метод дозволяє будувати і використовувати багатокорпусні потужні випарники будь-якої продуктивності. Однак за енергетичними витратами він є найдорожчим.

За сумарною продуктивністю другим методом опріснення води (після дистиляційного) є електродіаліз. Для мало- і середньомінералізованих вод (3–10 г/дм3) цей метод можна також вважати достатньо прийнятним і за економічними критеріями.

На сучасному етапі технічного розвитку гірничодобувного комплексу для демінералізації шахтних і кар'єрних вод найбільш економічно вигідним можна вважати метод зворотного осмосу. Перспективним напрямом у його практичній реалізації є застосування динамічних мембран. Такі мембрани формуються в процесі фільтрування опріснюваної води, до якої додаються спеціальні дисперсні добавки, через пористі підложки з відповідним розміром фільтруючих пор. Проникність таких мембран на порядок вища від проникності значно поширених ацетилцелюлозних мембран, крім того, вони дуже легко регенеруються.

Головним недоліком мембранних методів опріснення води (електродіалізу і зворотного осмосу) є невисокий ступінь концентрування солей (лише в 3–5 разів). До того ж їх широкому застосуванню перешкоджає відсутність ефективних способів утилізації розбавлених розсолів, що утворюються на опріснювальних установках, та утворення осадів на мембранах.

Для успішної роботи технологічної мембранної апаратури вміст завислих речовин у воді, яка опріснюється, має відповідати нормам, прийнятим для питної води (до 1,5 мг/дм3). Вивільнення шахтних вод від зависей і колоїдів до такого рівня, а також від мікроорганізмів може бути досягнуто шляхом коагуляції зазначених домішок із сульфатом алюмінію або хлоридом заліза (ІІІ).

При опрісненні води електродіалізом існує два технологічних бар'єри: карбонатний і сульфатний. Перший із них зумовлюється відкладенням на мембранах карбонату кальцію, другий – сульфату кальцію. Через це із шахтної, кар'єрної (рудничної) води перед електродіалізом необхідно вилучити іони кальцію до концентрацій 0,05–1,0 мг-екв/дм3. Такий високий ступінь декальціонування води перед електродіалізом може бути досягнутий тільки із застосуванням Na-катіонування або додаткового фосфатного пом'якшення. Регенераційні розчини хлориду натрію для натрій-катіонних фільтрів можна легко отримати при комплексній переробці шахтних вод. За іншою схемою застосування електродіалізу для декальціонування води доцільно проводити реагентним методом, а додаткове пом'якшення її здійснювати на катіонітових фільтрах.

Підвищений вміст у шахтних водах розчинених органічних речовин погіршує перебіг процесу електродіалізу, тому їх концентрації не повинні перевищувати нормативів, установлених для води джерел господарсько-побутового і питного водопостачання. При опрісненні води мембранними методами особливо небезпечним є підвищений вміст іонів і інших розчинених сполук заліза і марганцю. Концентрація заліза не повинна перевищувати 0,1 мг/дм3.

Для запобігання біологічним обростанням у мембранних апаратах і трубопроводах доцільно здійснювати попереднє хлорування опріснюваної води дозами, які дають концентрацію залишкового хлору 0,3–0,5 мл/дм3. В електродіалізаторах для цієї мети може використовуватись хлор, який виділяється в анодній камері.

 

3.3. Зменшення впливу скидних вод гірничодобувних


підприємств на довкілля

 

У сучасних умовах найбільш поширені в Україні технологічні схеми діючих і проектованих очисних споруд для шахтних і рудничних (кар'єрних) вод передбачають в основному видалення з них завислих речовин, частково – органічних забруднень, знезараження, реагентну обробку та освітлення води, що скидається. Загальний вміст розчинених мінеральних сполук, зокрема іонів лужних і лужноземельних металів, а також гідрокарбонатних, сульфатних і хлоридних іонів при очистці шахтних чи рудничних вод практично не змінюється. Це зумовлюється тим, що ці сполуки (іони) із солонуватих, наприклад, шахтних вод на очисних спорудах не виділяються і не затримуються.



Зазначена специфіка технології очистки скидних і стічних вод шахт і рудників є однією з основних причин зниження якості води у природних водоймах-приймачах навіть очищених стічних (скидних) вод за таким показником, як загальна мінералізація. Тобто відбувається сольове забруднення природних водних об'єктів. Так, за даними багаторічного екологічного моніторингу, на Донбасі внаслідок збільшення техногенного навантаження на гідросферу спостерігається постійний розвиток масштабів і кількості осередків забруднення підземних вод, стійкий ріст їх мінералізації за останні 25–30 років: від 0,5–1,0 до 1,5–3,0 мг/дм3 і більше. При цьому площі розвитку прісних підземних вод із загальним солевмістом до 1,0 мг/дм3 скоротилися в чотири рази, а площі вод з підвищеною мінералізацією зустрічаються практично на всіх територіях даного регіону.

Зменшення негативного впливу гірничих підприємств на довкілля потребує здійснення заходів комплексного характеру. Необхідно постійно вдосконалювати економічні механізми регулювання природокористування, у тому числі водокористування з врахуванням повного обсягу витрат на відшкодування збитків, що наносяться виробничим процесом навколишньому середовищу. Важливе значення при цьому надається створенню галузевого екологічного фонду на основі існуючої законодавчої і нормативної бази.

Для отримання неперервної і повної інформації про стан довкілля необхідно розвивати і вдосконалювати систему екологічного моніторингу, який має забезпечувати достовірну оцінку зазначеного стану та обґрунтування керівних рішень щодо його поліпшення. Заходи мають включати формування комплексних програм розвитку виробництва для кожного підприємства щодо забезпечення раціонального і безпечного природокористування.

У технологічному аспекті найважливішим завданням є зменшення скидів забруднених шахтних і кар'єрних вод за рахунок підвищення якості їх очистки, ширшого використання очищених вод на технічні потреби підприємств. У разі такого використання до води ставляться загальні вимоги: безпечність для здоров'я обслуговуючого персоналу, відсутність негативних органолептичних властивостей, корозійної дії щодо металу і бетону. Така вода не повинна спричиняти біологічних обростань і сольових відкладень, погіршувати техніко-економічні показники виробничого процесу, зумовлювати виникнення нештатних чи аварійних ситуацій.

Стосовно використання очищених (освітлених, демінералізованих або пом'якшених, обов'язково знезаражених) скидних чи стічних вод конкретного гірничого підприємства, зокрема вугільної шахти, слід відзначити, що вони, насамперед, можуть слугувати:

Ø     теплоносіями для безконтактного охолодження різних продуктів чи захисту машин і апаратів від руйнування внаслідок перегріву (при цьому вода лише нагрівається і додатково не забруднюється);

Ø     середовищем, що поглинає і транспортує механічні чи розчинні домішки при безпосередньому контакті з ними (збагачення вугілля, пилоподавлення, при яких вода повторно забруднюється твердими зваженими і розчиненими речовинами);

Ø     середовищем і теплоносієм при прямому контакті з сировиною і побічними продуктами виробництва, наприклад, при уловлюванні і очистці підземних чи викидних газів (при цьому вода нагрівається і стає більш активною у фізико-хімічному відношенні).

Пилоподавлення є одним із найбільш водоємнісних процесів у технології добування вугілля. У загальному об'ємі водоспоживання витрати води на нього становлять близько 40 %. У шахтах зі значним виділенням метану проводиться обов'язкова дегазація вугільних пластів з допомогою вакуум-насосних станцій. Вода використовується як охолоджувач. Для цього вона проходить попередньо підготовку (пом'якшення, зменшення загального солевмісту). Таку воду можна використовувати для профілактичного замулювання гірничих виробок, при гідравлічному добуванні вугілля, для технічних потреб механічних цехів, котельних установок, у процесах гідрозакладки, гасіння пожеж тощо.

Загальні витрати води для котельних установок приймаються рівними 0,58 м3/Гкал, у тому числі на поповнення втрат зворотної системи тепломережі – 0,25 м3/Гкал, на водопідготовку і продувку котлів та інші потреби – 0,33 м3/Гкал. Прісна (опріснена) шахтна вода, що використовується для живлення котлоагрегатів, має проходити відповідну підготовку, характер і масштаби якої залежить від хімічного складу та інших властивостей вихідної води. Така підготовка передбачає зниження лужності води, її пом'якшення, зменшення вмісту заліза, марганцю, загального вмісту солей.

При використанні води в процесах гідрозакладки виробленого підземного простору особливих вимог до її складу не висувається, за винятком запаху, що не повинен перевищувати 3 балів, і величини рН, яка має дорівнювати 6–8 одиницям з врахуванням корозійної стійкості обладнання.

 

4. ЗАПОБІГАННЯ ТА ЗМЕНШЕННЯ


НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ ВІДХОДІВ НА ДОВКІЛЛЯ

Згідно із Законом України "Про відходи" пріоритетний захист навколишнього природного середовища та здоров'я людини від негативного впливу відходів має передбачати повне збирання, ефективне знешкодження і видалення відходів, а також дотримання вимог екологічної безпеки при поводженні з ними. Для цього на загальнодержавному, відомчому і місцевому рівнях необхідно забезпечити зведення до мінімуму утворення будь-яких відходів та зменшення їх токсичності. Крім того, необхідно також сприяти максимально можливій утилізації різних відходів шляхом їх прямого, повторного чи альтернативного використання як потенційної чи реальної ресурсно-цінної сировини.

 

4.1. Залучення відходів до відтворювального циклу



 

Залучення відходів виробництва і споживання у відтворювальний цикл у вигляді вторинної сировини виступає важливим джерелом задоволення потреб економіки, і що особливо актуально на сьогодні, – складовою частиною виконання програм охорони навколишнього природного середовища.

Частка вторинної сировини в загальному споживанні ресурсів в Україні завжди була досить відчутною і наприкінці XX ст. складала близько 20 %. При цьому не враховувалося використання багатьох багатотоннажних відходів як інертної маси для засипання балок, будівництва дамб, робіт з рекультивації відвалів, засипання кар'єрів за технологією зворотного відвалоутворення тощо.

Незважаючи на певні позитивні зрушення в переробці відходів як вторинної сировини, протягом останнього десятиріччя зазначена проблема не втратила своєї гостроти. І досі використовується не більше третини найцінніших відходів. У деяких галузях промисловості, насамперед гірничодобувних, нагромадження відходів триває. Відповідно зростають витрати на їх вивезення і складування. Значні обсяги утворення, накопичення і складування як промислових, так і побутових відходів призводять до подальшого відчуження цінних земельних угідь, забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних водних ресурсів. Це особливо стосується тих регіонів, де зосереджена важка промисловість.

Найбільше відходів, які можна використовувати в господарському комплексі країни, виникає у процесі гірничо-збагачувального виробництва. Однак на сьогодні повторне використання цих відходів не перевищує 50–60 %. Триває накопичення золи і золошлакових відходів, основними джерелами яких є теплові електростанції. Рівень використання цих відходів залишається низьким, становлячи в цілому близько 16–20 %.

На шахтах і збагачувальних фабриках України на початок 2000-х років щорічно утворювалося понад 30 млн т супутніх порід та інших твердих і рідких відходів, однак рівень їх використання не перевищував


10–15 %. Це призводить до постійного збільшення обсягів накопичення відходів вуглевидобутку і вуглезбагачення, абсолютна величина яких на сьогодні наближається до 200–250 млн т.

На підприємствах металургійної промисловості щорічно утворюється 20–30 млн т металургійних шлаків доменного, сталеплавильного і феросплавного виробництва. Рівень їх використання на початку 90-х років минулого століття становив понад 90 %. На початок 2000-х років він зменшився більш ніж удвічі.

Значні площі земель відводяться під складування шламів глиноземного виробництва (червоних шламів), майже вся кількість яких утворюється в Миколаївській області. Низький рівень їх використання (не більше 5 %) призводить до того, що кожного року загальний обсяг їх накопичення збільшується на 2–3 млн т.

У Дніпропетровській області інтенсивно накопичуються відходи, утворені при збагаченні поліметалічних руд. Щорічно їх утворюється


4–5 млн т. Зазначені відходи збагачені токсичними важкими металами і становлять значну загрозу як джерело забруднення земель, місцевих водних об'єктів, ґрунтових вод.

Слід однак відзначити, що в Україні є й такі відходи, які традиційно використовуються (як вторинна сировина) доволі інтенсивно. Так, частка використання глин бентонітових для виробництва керамзиту постійно тримається на рівні 80–90 %.

Існує можливість дезактивації (для наступного використання) деяких промислових відходів біологічними методами. Їх застосування дозволяє здійснити утилізацію відходів з отриманням екологічно прийнятних речовин, які можна використовувати як удобрювальні добавки. Для цього застосовуються методи ґрунтової біотехнології, умовами успішної реалізації якої є підбір відповідного середовища живлення, сприятливого для життєдіяльності і розвитку мікроорганізмів, визначення їх якісного складу та оптимальних співвідношень. Особливістю таких методів є можливість регулювання характеру біологічних процесів, що здійснюються спільнотами мікроорганізмів (біоценозом), пов'язаними в єдиний комплекс складними взаємовідносинами (симбіоз, метабіоз тощо).

Існують розробки щодо біологічної переробки і дезактивації, наприклад, нафтових відходів і забруднених ними природних і штучних речовин і субстратів з допомогою анаеробних і аеробних мікроорганізмів-деструкторів, спеціально селекціонованих для трансформації і розкладу нафтових вуглеводнів.

Ефективність процесів мікробіологічної деструкції тих чи інших відходів залежить від чинників, які можна регулювати в достатньо широких межах. Наприклад, змінюючи температуру, яка для аеробних процесів має становити 20–30 0С, однак для різних видів бактерій і найпростіших може варіювати від 5 до 85 0С. На розвиток таких мікроорганізмів впливають і інші фізико-хімічні чинники, наприклад вологість чи рН середовища, які теж можна відповідним чином оптимізувати.

Зазначені методи доцільно використовувати для переробки бурого вугілля і відходів, утворених при його добуванні і кондиціюванні, лігніну, сланців, відходів цукрового виробництва (дефекаційний шлам), маточно-спиртової барди, інших відходів, збагачених органічними речовинами і такими елементами живлення, як азот, фосфор, калій. При цьому як калійну сировину можна використовувати цементний пил, який накопичується на електрофільтрах цементних заводів. Із відходів хімічної промисловості цінною калійною вторинною сировиною є поташ, який утворюється при переробці нефелінів. Важливою калієвмісною вторинною сировиною є шлаки алюмінієвого виробництва, які містять майже 25 % хлориду калію (KCl), галітові відвали калійних комбінатів, у яких поряд з іншими компонентами міститься до 8 % К2О. Біологічні методи можуть застосовуватися також для переробки і наступної утилізації відходів кукурудзяно-крохмального виробництва, стічних вод і активного мулу біологічних очисних споруд, стічних вод дріжджових заводів, відходів виробництва сульфітної целюлози, нафтозабруднених ґрунтів тощо.

Окрім великотоннажних відходів суто промислового походження, в Україні в досить широких масштабах використовується як вторинна сировина значна кількість відходів споживання. До них належать макулатура, зношені шини, полімерні матеріали й вироби з них, відходи деревини, склобій тощо. Повторне споживання таких відходів за їх різними видами змінюється від 0,5–1,0 (відходи будівництва) до 70–80 % (макулатура).

На даний час у цілому, з врахуванням існуючих технологічних та економічних передумов, із загальної кількості накопичених в Україні відходів виробництва і споживання пряму ресурсну цінність мають щонайменше 720–760 млн т (з накопичених 25–30 млрд т). Однак рівень утилізації цієї ресурсно-цінної частини відходів протягом останніх 10–15 років не перевищував 40 %. Це свідчить про великі резерви щодо ефективного залучення багатьох видів відходів у відтворювальний цикл, масштабного використання різних великотоннажних промислових відходів, наприклад, супутніх порід, шлаків, золи тощо в будівництві, при спорудженні дорожніх насипів, планування територій.

На сьогодні недостатньо залучаються до промислового перероблення найбільші за обсягами утворення і накопичення розкривні породи, відходи збагачення корисних копалин. Не забезпечується селективна розробка і відокремлене складування деяких супутніх корисних копалин під час уведення в дію та експлуатації багатьох рудних і нерудних родовищ, унаслідок чого втрачаються значні ресурсні можливості.

Потребують більш ефективної реалізації проектні розробки стосовно створення маловідходних і безвідходних виробничих комплексів у вугільній і особливо металургійній і хімічній галузях промисловості України. Причиною цих та інших недоліків у сфері поводження з відходами є міжгалузевий характер проблеми, незначні обсяги цільових капіталовкладень у зазначену сферу, недосконалість ціноутворення на продукцію із вторинних ресурсів, невідпрацьованість адміністративно-правових механізмів, недостатній розвиток нормативної бази. У зв'язку з цим протягом існування України як незалежної держави рівень утилізації (використання) відходів у цілому ніколи не перевищував 25–30 % від їх загального об'єму. У розвинених країнах різних відходів використовуються набагато більше (до 60–65 % від загальної кількості), а це свідчить про значні потенційні можливості використання накопичених і утворюваних відходів у нашій державі. Реалізація зазначених можливостей дозволить значно знизити антропогенний тиск на довкілля, особливо в південно-східних, південних і центральних регіонах України.

 

4.2. Еколого-економічні передумови переробки


та утилізації відходів

 

Існує досить велика група відходів виробництва і споживання, які створюють типові екологічні проблеми в кожному регіоні України (засмічення території, забруднення ґрунтів, підземних і поверхневих вод, спотворення ландшафтів, погіршення стану приземних шарів атмосферного повітря).



До числа таких відходів слід віднести макулатуру, деревинні, текстильні і полімерні відходи, зношені шини, відходи будівництва, інші промислові і побутові відходи. Більшість подібних відходів є, як правило, багатотоннажними. При цьому значна частина таких відходів має комерційну цінність. Виробництва з їх переробки існують. Однак у більшості випадків зазначені відходи не збираються і не утилізуються. Разом з тим різними організаціями вже розроблені і пропонуються досить ефективні технології з переробки багатьох видів відходів виробництва і споживання. Номенклатура продуктів, які можна отримати з використанням подібних відходів, вельми різноманітна. Вона визначається властивостями того чи іншого відходу як потенційної вторинної сировини, а також співвідношенням цін і місцевими особливостями попиту на взаємозамінні види продукції із первинних і вторинних сировинних матеріалів.

На сьогодні в зв'язку з постійним зростанням об'ємів захоронення відходів (як промислових, так і побутових) на різноманітних звалищах і полігонах гострота питання про збільшення частки екологічно грамотної утилізації відходів постійно зростає.

Із зарубіжного досвіду відомо, що значна частина різноманітних відходів переробляється середніми і малими підприємствами, ефективність роботи яких визначається сукупністю збалансованих економічних і адміністративних заходів підтримки. Використання відходів того чи іншого виду залежить від ряду чинників. До них належать: об'єм партії відходу, який має перевищувати об'єм транспортної партії, потужність підприємства щодо його переробки, економічна рентабельність транспортування відходів від місць їх утворення до місця переробки, склад і особливі властивості відходу, попит на продукцію, отриману на його основі, наявність відповідних технологій. Усі зазначені чинники об'єднуються поняттям споживчі властивості відходів. Залежно від цих властивостей усі відходи як вторинну сировину можна поділити на чотири категорії:

Ø     відходи, що є високоякісною вторинною сировиною, переробка якої в місцевих умовах дозволяє отримувати продукцію, яка користується постійним попитом і забезпечує високу рентабельність виробництва (промислові відходи, що утворюються у вигляді побічної готової продукції, лом чорних і кольорових металів, високоякісні марки макулатури, чисті виробничі текстильні відходи, чисті виробничі відходи полімерів, незабруднений склобій тощо);

Ø     відходи, що є вторинною сировиною середньої якості, переробка якої дозволяє випускати продукцію, яка користується попитом, однак доходи від її реалізації приблизно дорівнюють витратам на збирання, первинну обробку та остаточну переробку відходів (відходи добування і збагачення вугілля і різноманітних руд, макулатура зі значною кількістю картону, змішана макулатура і текстиль, полімери зі сторонніми домішками, текстильні відходи споживання у вигляді некондиційних виробів, шматки деревини і забруднена тирса, змішаний склобій, зношені шини);

Ø     мало придатні для безпосередньої утилізації відходи, затрати на переробку яких перевищують доходи від їх використання або для переробки яких відсутні прийнятні технологічні рішення (відходи добування і збагачення багатьох видів мінеральної сировини, відходи металургійних і хімічних виробництв, переробка яких з метою вилучення цінних компонентів є збитковою, вологостійкі відходи паперу і картону, суміші різних полімерів, виробниче сміття, пух текстильного виробництва, відходи вентиляційних камер, сильнозабруднені склобій і полімери);

Ø     небезпечні відходи, що не підлягають утилізації, переробка яких здійснюється тільки для їх знешкодження за рахунок постачальника таких відходів або за рахунок цільового чи іншого спеціального фінансування.

Як показує вітчизняний і зарубіжний досвід, суттєвому зменшенню негативного антропогенного впливу на екологічний стан довкілля за рахунок збирання, переробки і наступного використання відходів ефективно сприяє одночасна (паралельна) реалізація відповідних дій, які полягають у збиранні і переробці компактів відходів виробництва, відходів споживання, відходів від населення.

При цьому в першу чергу збираються і переробляються відходи високої якості і частково відходи середньої якості у вигляді компактів від виробничої сфери. Потім збирають такі ж відходи (також у вигляді компактів) від сфери споживання і частково від населення. І тільки після цього переходять до найбільш повного збору та утилізації всіх відходів.

З екологічного погляду зазначені дії цілком обґрунтовані. Однак слід зауважити, що якщо в першому випадку збирання і переробка відходів економічно вигідні, у другому – рентабельність переробки невисока і залежить від існуючої економічної ситуації і місцевих умов, то практично повне збирання і переробка відходів в більшості випадків збиткові.

Так, у Німеччині досить добре поставлена система збирання і переробки відходів поліетилену та інших пластичних матеріалів і використаних виробів із них, які є справжнім "екологічним лихом" для довкілля, у вторинний гранулят. При цьому останній виявляється на 20 % дорожчим від первинного продукту. Незважаючи на екологічну доцільність, економію матеріальних і енергетичних ресурсів, повний збір і переробка таких відходів у цілому є збитковими через високі затрати ручної праці на збирання, сортування і первинну обробку відходу, а також високі транспортні витрати. Стосовно полімерних відходів слід також відзначити і проблему їх сортування, що виникає через відсутність маркування відпрацьованих полімерних виробів за видом полімеру.

На даний час провадиться промислова заготівля і переробка повністю високоякісної вторинної сировини і певної частини відходів середньої якості. Малотоннажне виробництво, тобто екологічно й економічно обґрунтована переробка більшої частини відходів середньої якості і відходів, утилізація яких у рентабельному промисловому масштабі є малоефективною, може бути зосереджене на відповідних цільових середніх і малих підприємствах. Для функціонування і розвитку цих підприємств необхідні такі умови: наявність пропозицій з переробки відходів та відповідних технологій щодо її здійснення, а також зацікавленість суспільства як на загальнодержавному, так і регіональному і місцевому рівнях у переробці або ефективній утилізації відходів як беззаперечного чинника поліпшення екологічного стану найважливіших компонентів довкілля: атмосфери, ґрунтів, природних водойм і водотоків.

Однією з головних умов створення і функціонування таких підприємств є відповідні інвестиції. У реальних економічних умовах України надання подібних інвестицій передбачає короткострокове повернення вкладених коштів (або короткий строк окупності капітальних витрат). Як правило, цей строк становить не більше 1–2 років. Однак, незважаючи на те, що більшість існуючих на сьогодні технологій малотоннажної переробки чи знешкодження різних відходів передбачають саме такі строки окупності відповідних витрат, значного розвитку малих підприємств з переробки відходів поки що не відбулося. Крім того, у процесі оцінки ефективності технологій з переробки відходів необхідно враховувати рівень екологічних платежів (платежів за розміщення відходів) порівняно з рівнем необхідних капітальних витрат на організацію виробництва. Як правило, на сьогодні ці платежі на порядок менші від зазначених витрат і не слугують стимулом для організації екологічно ефективних виробництв з утилізації відходів.

Необхідними передумовами створення і стимулювання таких виробництв на сьогодні є:

Ø     надання пільгових кредитів, субсидій і дотацій за рахунок державного бюджету і бюджетів місцевих організацій державного управління, екологічних фондів та інших інвестиційних ресурсів, зокрема, великим підприємствам з оплати екологічних платежів, якщо вони будуть спрямовуватися на створення виробництв з ефективної переробки і утилізації відходів;

Ø     формування системи муніципального замовлення на продукцію з використанням відходів, що може забезпечити її реалізацію;

Ø     введення заборони на розміщення на полігонах загального користування відходів, що підлягають обов'язковій переробці, а також плати за їх прийом на переробку.

Підприємства, які організовують і здійснюють переробку й утилізацію власних відходів, повинні:

Ø     вишукувати і виробляти з відходів дефіцитні для їх регіону матеріали і продукти;

Ø     використовувати відходи чи продукти на їх основі у виробництві основної для даного підприємства продукції;

Ø     найповніше застосовувати власні відходи чи продукцію з них для потреб підприємства;

Ø     відносити частково чи повністю витрати на переробку відходів на собівартість основної продукції;

Ø     оцінювати екологічну ефективність зазначених заходів.

 

4.3. Переробка відходів,


збагачених органічною речовиною, з отриманням біогазу

 

Органічні відходи і відходи з підвищеним вмістом органічних речовин при неорганізованих скидах і стихійному складуванні є найбільш небезпечними для будь-яких складових навколишнього середовища. До них належать відходи деревообробки (тирса, стружка, листя, гілки тощо), харчової промисловості (жом, меляса, шрот), переробки сільськогосподарської продукції (дефекат, солома, висівки), осади стічних вод, тверді побутові відходи. Головним чинником їх негативної дії є процеси гниття та інші біохімічні перетворення, які супроводжуються інтенсивним накопиченням і міграцією в суміжні середовища дуже токсичних, часто добре розчинних органічних продуктів.



Суттєвим поштовхом для поліпшення ситуації у цій сфері стала затверджена Кабінетом Міністрів України "Програма поводження з твердими побутовими відходами" № 265 від 14.03.04 строком дії до 2011 р. Згідно з нею передбачається організація розподільного збору окремих компонентів побутових відходів, застосування компостування їх органічної частини, піролізу, спалювання та інших способів утилізації або видалення шкідливих компонентів у місцях утворення відходів, забезпечення локалізації негативного впливу на довкілля виведених з експлуатації полігонів ТПВ, а також створення сучасних полігонів побутових відходів зі знешкодженням фільтрату або отриманням та наступним використання біогазу. Фінансове забезпечення виконання Програми передбачено здійснювати за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, а також із залученням приватного капіталу.

Складність утилізації побутових і багатьох виробничих відходів, їх традиційне вивезення на звалища, незначна частина спалювання як повного знешкодження органічної компоненти відходів, недостатнє остаточне розв'язання проблеми знешкодження цих субстратів зумовлюють постійний пошук альтернативних підходів до поводження з відходами і практичних способів їх реалізації. Один із таких способів пов'язаний з тим, що в багатьох випадках відходи як побутового, так і промислового походження мають достатній потенціал для отримання з них теплової енергії, а також можуть бути використані як паливо. Це зумовлено тим, що при деструкції, наприклад, 1 т сміття на традиційному міському звалищі в атмосферу виділяється до 300 м3 біогазу, головним чином метану, що може бути використаний як альтернативне паливо для роботи опалювальних систем житлових і промислових приміщень. За умови вловлювання вуглекислого газу, що входить до складу утворюваної при цьому газової суміші, вона може слугувати газовим моторним пальним для двигунів внутрішнього згорання.

У країнах Західної Європи за рахунок зазначених альтернативних теплоносіїв покривається до 20 % загальних потреб палива в промисловості. В Україні здійснюються лише перші кроки в даному напрямі, незважаючи на те, що масштаби накопичення побутового сміття і збагачених органікою промислових та інших господарських відходів дозволяють вважати їх потужним джерелом альтернативного палива.

Біогаз являє собою суміш приблизно 65 % метану (СН4), 30 % вуглекислого газу (СО2), 1–2 % сірководню (Н2S) і незначних домішок азоту (N2), кисню, водню і окису вуглецю (СО). За сучасними підходами він класифікується як один із видів нетрадиційних відтворюваних джерел теплової енергії. Енергія 28 м3 біогазу еквівалентна енергії 16,8 м3 природного газу, 20,8 л нафти або 18,4 л дизельного палива. Зазначений газ утворюється в результаті анаеробної ферментації органовмісних відходів різного походження.

Біохімічний і мікробіологічний процес отримання біогазу здійснюється у три етапи:

Ø     розчинення і гідролізу органічних складових відходів;

Ø     ацидогенезу утворених субстратів за участі бактеріальної мікрофлори, яка спричиняє деструкцію складних органічних речовин з утворенням простих органічних продуктів: альдегідів, кетонів, спиртів, низькомолекулярних органічних кислот (оцтової, пропанової, масляної молочної тощо), а також водню і вуглекислого газу;

Ø     метаногенезу продуктів ацидогенезу (зокрема вуглекислого газу), який полягає у відновленні даного газу метаноутворювальними бактеріями в метан з поглинанням вільного водню.

З біохімічного погляду метаногенез, або метанове "бродіння", – це не що інше, як процес анаеробного дихання мікроорганізмів (метанобактерій), у ході якого електрони з органічної речовини переносяться на вуглекислий газ і відновлюють останній до метану. Цей процес проходить у кілька етапів, наприклад:

6Н5СООН (бензойна кислота) + 24Н2О ® 12СН3СООН + 4НСООН + 8Н2,

12СН3 СООН (ацетатна кислота) ® 12СН4 + 12 СО2,

4НСООН (форміатна кислота) ® 4СО2 + 4Н2,

3СО2 + 12 Н2 ® 3СН4 + 6Н2О, тобто

6Н5СООН + 18Н2О ® 15СН4 + 13СО2.

Слід відзначити, що метаногенез інтенсивно проходить при температурах вище 30–35 0С і відсутності кисню, оскільки для всіх метанобактерій (до 10 видів) характерна здатність до інтенсивного розвитку в присутності водню і вуглекислого газу в безкисневому середовищі.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   82


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка