Програма повинна стати головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до єс за всім спектром



Сторінка8/21
Дата конвертації23.03.2020
Розмір6,8 Mb.
ТипПрограма
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21

Розділ 6. ВНУТРІШНІЙ РИНОК БЕЗ КОРДОНІВ
6.1. Загальні питання
6.1.1. Державні закупівлі
Поточна ситуація
Система державних закупівель товарів, робіт та послуг, що діє

в Україні, започаткована Законом України "Про поставки продукції

для державних потреб" ( 493/95-ВР ), прийнятим Верховною Радою

України 22 грудня 1995 року, і постановою Кабінету Міністрів

України від 29 лютого 1996 року N 266 ( 266-96-п ) "Про Порядок

формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції

для державних потреб і контролю за їх виконанням".
З огляду на зміни, що сталися в національній економіці,

виникла потреба в удосконаленні механізму організації роботи з

проведення державних закупівель та внесення коректив до

нормативних актів з цього питання.


У першу чергу це пов'язано з намірами України приєднатися до

системи СОТ (WTO) та інтегруватися в ЄС. Головною умовою для

реалізації цих намірів є приведення законодавства України, у тому

числі з питань державних закупівель, у відповідність із нормами і

правилами міжнародної торгівлі.
У рамках здійснення заходів з удосконалення системи державних

закупівель в Україні та з метою наближення діючих процедур

розміщення державних закупівель до передбачених вимогами системи

СОТ у 1997-1998 роках було прийнято постанови Кабінету Міністрів

України від 28 червня 1997 року N 694 ( 694-97-п ) "Про

організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних

закупівель товарів (робіт, послуг)", від 24 вересня 1997 року

N 1058 ( 1058-97-п ) "Про створення єдиної системи закупівель

товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету та

іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів

України" і від 1 вересня 1998 року N 1369 ( 1369-98-п ) "Про

проведення торгів (тендерів) у будівництві".


З метою вдосконалення норм і процедур закупівлі товарів

(робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету та іноземних

кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України,

прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 22 листопада

1999 року N 2113 ( 2113-99-п ) "Про вдосконалення системи

державних закупівель".


Дія законодавства України з державних закупівель поширюється

тільки на органи державної влади, організації, установи,

підприємства, які провадять закупівлю товарів, робіт, послуг за

рахунок коштів державного бюджету, державних позабюджетних фондів

та кредитів, наданих під гарантії Кабінету Міністрів України.

Чинне законодавство визначає норми щодо:


організації та проведення торгів (тендерів);
підготовки та ведення тендерної документації;
організації тендерних комітетів;
контролю за дотриманням вимог законодавства при здійсненні

державних закупівель та інших процедурних питань.


З урахуванням рекомендацій ЮНСІТРАЛ про державні закупівлі,

Уругвайської угоди про державні закупівлі СОТ і відповідних

Директив ЄС з ініціативи Кабінету Міністрів України Верховною

Радою України прийнято Закон України "Про закупівлю товарів, робіт

і послуг за державні кошти" ( 1490-14 ), який набрав чинності у

липні 2000 року.


Закон передбачає створення на законодавчому рівні правової

бази, яка в цілому відповідатиме загальноприйнятим правилам

міжнародної торгівлі.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Гармонізація українського законодавства

до норм і правил ЄС


Діючі нормативно-правові акти і Закон України "Про закупівлю

товарів, робіт і послуг за державні кошти" ( 1490-14 ) в цілому

відповідають основним директивам ЄС у цій сфері, в тому числі

директивам 93/36/ЄЕС (Директива про суспільну закупівлю товарів)

та 93/37/ЄЕС (Директива про суспільну закупівлю робіт). Однак з

прийняттям зазначеного Закону ( 1490-14 ) виникла потреба у

розробленні відповідних нормативно-правових актів, які

безпосередньо регламентували б реалізацію окремих його положень,

зокрема щодо:
особливостей інформаційного забезпечення тендерних процедур,

подання оголошень у спеціальному інформаційному бюлетені "Вісник

державних закупівель";
проведення моніторингу та контролю за дотриманням вимог

законодавства у разі здійснення державних закупівель;


розгляду спірних питань та оскаржень, які виникатимуть у

процесі проведення тендерів, а також інших процедурних питань.


Ці питання повинні бути вирішені у тримісячний термін з дня

набрання чинності Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і

послуг за державні кошти" ( 1490-14 ).
З 2000 року запроваджена державна статистична звітність щодо

проведення торгів (тендерів) з державних закупівель, яка стане

основою їх моніторингу.
Для подальшої гармонізації українського законодавства до норм

і правил ЄС необхідно протягом 2000-2001 років забезпечити:


переклад та опрацювання відповідних директив ЄС, інших

регламентуючих документів та нормативів СОТ українською мовою з

метою їх практичного використання;
достатнє комп'ютерно-офісне та програмне забезпечення аналізу

і розроблення національних регламентів з питань державних

закупівель;
набуття теоретичних знань та практичного досвіду державними

службовцями центральних органів виконавчої влади з питань

законодавства, моніторингу, інформаційного забезпечення проведення

тендерів, у тому числі шляхом організації навчальних візитів до

окремих європейських країн;
навчання державних службовців місцевих органів виконавчої

влади з питань застосування законодавства щодо державних

закупівель та організації роботи з проведення тендерів.
Довідково. Для підготовки кадрів відповідного професійного

рівня Міністерством економіки України досягнута домовленість з

міжнародними організаціями (Світовий банк, Шведське агентство з

міжнародного розвитку про надання підтримки у реалізації освітньої

програми для українських фахівців), які безпосередньо займаються

питаннями державних закупівель. У рамках реалізації цих

домовленостей розглядатиметься законодавство України та ЄС і

практичні аспекти державних закупівель відповідно до законодавства

України.
Для успішного проведення навчання необхідна підтримка ЄС,

зокрема щодо надання аналітичних матеріалів з питань державних

закупівель в цілому по ЄС, окремих державах - членах ЄС, державах

з першої групи претендентів на вступ до ЄС та норм СОТ (у першу

чергу в таких державах, як Великобританія, Франція, Німеччина,

Швеція, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща), а також норм і правил

СОТ.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Проведення роботи щодо удосконалення нормативно-правової бази

згідно з нормами ЄС:


поступова законодавча імплементація директив ЄС щодо

державних закупівель: 89/665/ЄЕС (директива щодо оскаржень);


розроблення проекту українського варіанту європейської

системи класифікаторів CPV;


подальша гармонізація норм українського законодавства з

європейськими нормами.


Удосконалення роботи спеціального центрального органу з

питань координації закупівель товарів, робіт і послуг для

державних потреб:
удосконалення технічних засобів (офісної та комп'ютерної

техніки);


створення мережі місцевих представників спеціального

уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань

координації закупівель товарів, робіт і послуг для державних

потреб, які б координували державні закупівлі на регіональних та

місцевих рівнях;
розвиток інформаційної бази з проведення державних

закупівель;


поширення інформації з державних закупівель в електронній

мережі Internet, що стане першим кроком до уніфікації з

європейською системою інформаційної підтримки суспільних

закупівель, зокрема з електронною системою TED (Tender Electronic

Daily);
здійснення міжнародного співробітництва з державами ЄС та

державами - претендентами шляхом організації спільних семінарів

разом з аналогічними національними відповідальними органами;
забезпечення реалізації навчальних програм;
створення навчального центру з державних закупівель та

раціонального використання державних коштів на базі спеціального

уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань

координації закупівель товарів, робіт, послуг для державних потреб

за участю Міністерства фінансів України, Головдержказначейства,

Головного контрольно-ревізійного управління, Рахункової палати,

представників ЄС та Світового Банку.
Заходи підтримки:
перекласти відповідні директиви та регламенти ЄС на

українську мову;


закупити комп'ютерну та офісну техніку для спеціально

уповноваженого органу, забезпечити Internet-підтримку;


провести навчальні семінари на базі створеного навчального

центру.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)


Продовження роботи щодо вдосконалення нормативно-правової

бази згідно з нормами та директивами ЄС;


поступова законодавча імплементація директив ЄС щодо

суспільних закупівель;


перехід до європейської системи класифікаторів CPV.
Продовження реалізації навчальних програм, зокрема щодо

навчання службовців місцевого рівня:


організація і проведення спеціальним навчальним центром з

державних закупівель виїзних семінарів для службовців місцевого

рівня;
здійснення міжнародного співробітництва з країнами ЄС та

Центральної Європи з питань державних закупівель на рівні органів

місцевої влади, в тому числі реалізація спільних навчальних

програм.
Напрями підтримки:


забезпечити переклад відповідних директив та регламентів ЄС

на українську мову;


організувати та провести регіональні та муніципальні семінари

з питань державних закупівель на базі філій Академії державного

управління при Президентові України та обласних (міських)

державних адміністрацій.


6.1.2. Державна допомога
Поточна ситуація
З метою підтримки вітчизняного виробника органами державної

влади України різного рівня надається державна допомога у великих

розмірах та різноманітних формах, зокрема у формі прямих платежів

підприємствам та у непрямій формі через надання режиму сприяння

підприємствам, позики під нижчі проценти, пільгові зниження рівня

державних внесків та виплат на соціальну допомогу, пільгові тарифи

на енергію, відстрочення сплати податків, списання боргів,

закупівля акцій за надмірно високою ціною або надання фондів за

зниженою вартістю тощо).
Зниження обсягів субсидування суспільного виробництва країни

разом із стимулюванням інвестицій на його технічне переоснащення є

найважливішою передумовою реформування економіки, стабілізації

бюджету, збільшення бюджетних доходів та зниження державних

витрат.
На сьогодні в Україні немає прозорої, чітко визначеної

процедури надання державної допомоги та органу, який би мав

повноваження щодо здійснення контролю за наданням державної

допомоги (моніторинг).


Українське законодавство не дає визначення поняття "державна

допомога (субсидії)" і не містить правових норм, які забезпечували

б системний контроль за наданням такої допомоги і регулювали б її

застосування як інструмента державної економічної політики.


На сьогодні правовим підґрунтям упорядкування державної

допомоги в Україні є тільки стаття 6 Закону України "Про обмеження

монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у

підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) та стаття 49 УПС

( 998_012 ), яка накладає зобов'язання загального характеру щодо:
утримання від надання державної допомоги окремим

підприємствам чи виробникам товарів (крім первинних товарів,

визначених ( 995_264 )) та послуг за умови, що така допомога

спотворює або може спотворити конкуренцію і таким чином впливає на

торгівлю між ЄС та Україною;
надання інформації на прохання однієї із Сторін іншій Стороні

про свої схеми допомоги або про окремі випадки надання державної

допомоги.
Однак ці правові норми не містять визначення ні допомоги, ні

процедурних правил. Разом з тим стаття 49 УПС ( 998_012 )

посилається на визначення ГАТТ ( 995_264 ) щодо переліку товарів,

до яких застосовується правило "м'якої заборони".


Загалом, у рамках Угоди ( 998_012 ) Україна взяла на себе

зобов'язання "лібералізувати торгівлю на принципах, які містяться

у ГАТТ ( 995_264 ), з поправками, внесеними Уругвайським раундом".
Виходячи із зазначеного, та за умови, що приєднання України

до ГАТТ/СОТ є невід'ємною складовою розвитку економічних реформ в

Україні та її інтеграції в ЄС, постає проблема приведення

механізму державної підтримки підприємств у відповідність з

нормами ЄС і принципами ГАТТ/СОТ.
Довідково. Угода про субсидії та компенсаційні заходи

( 981_015 ) СОТ вперше дає визначення субсидій, зокрема особливих

та неспецифічних субсидій, і встановлює по суті три категорії

субсидій:


заборонені (експортні субщидії та субсидії на заміщення

імпорту);


субсидії, які не дають підстав для компенсаційних заходів

(неспецифічні субсидії, призначені для здійснення

науково-дослідних робіт, а також для розв'язання регіональних

проблем та проблем довкілля);


субсидії, які не забороняються, але можуть бути оскаржені та

підлягають компенсаційним заходам у випадку, якщо вони мають

негативні наслідки для членів СОТ.
Зазначена Угода ( 981_015 ) чітко регулює процес надання

субсидій промисловим підприємствам, передбачає, що уряд має право

втручатися в економіку країни для досягнення певного сприятливого

економічного і соціального ефекту. Саме тому відповідно до норм і

принципів ГАТТ/СОТ заходи щодо регулювання субсидій здійснюються з

метою заборони або обмеження надання субсидій, які справляють

найбільш спотворювальний вплив на конкуренцію, і сприяння іншим

видам субсидій, спрямованих на розв'язання нагальних

соціально-економічних проблем.
Визначення субсидій у рамках ГАТТ/СОТ базується на широкому

трактуванні цього поняття.


До субсидій у широкому розумінні належать усі форми втручання

держави в економічну діяльність, які ведуть до зміни цін на товари

або чинників виробництва, а отже, до зміни умов конкуренції на

користь окремих підприємств.


Субсидії в широкому розумінні включають не тільки бюджетне

фінансування поточних витрат і податкові пільги, але також:


державний контроль за цінами;
обмеження щодо виходу на ринок;
покриття або списання збитків суб'єктів економічної

діяльності;


бюджетне фінансування інвестицій;
заходи митного захисту та інші заходи щодо регулювання

зовнішньоекономічної діяльності;


надання підприємствам державних гарантій для отримання

кредитів з правом регресної вимоги держави до підприємств.


Крім цього, стосовно державних підприємств у світовій

практиці використовується поняття "приховані субсидії". Такими

вважаються:
пільгові кредити;
багаторазові відстрочення виплати основної суми кредиту і

процентів за ним, повне списання боргів за кредитами;


заборгованість із сплати податків, списання податкової

заборгованості;


привілеї щодо отримання державних замовлень;
привілеї в купівлі товарів і послуг у держави або інших

підприємств за цінами, нижчими від ринкових;


користування державними землями і будівлями без сплати за

оренду.
Основними ознаками, які характеризують поняття "державна

допомога" з точки зору законодавства ЄС і є критерієм при

здійсненні контролю за її наданням, є такі:


наявність переваг, які отримує підприємство, та їх характер;
джерело допомоги (надається державою чи з державних

ресурсів);


підтримка окремих підприємств чи виробництва окремих товарів;
спотворення чи загроза спотворення конкуренції;
вплив на міждержавну торгівлю.
У процесі приєднання до ГАТТ/СОТ та інтеграції до ЄС Україні

необхідно привести механізм державного субсидування підприємств у

відповідність до норм ГАТТ/СОТ та ЄС, одночасно забезпечуючи

використання механізму захисту внутрішнього ринку від імпорту,

який є предметом забороненого субсидування. Закон України від

22 грудня 1998 року "Про захист національного товаровиробника від

субсидованого імпорту" ( 331-14 ) передбачає запровадження системи

державного захисту національного товаровиробника на засадах норм

та правил ГАТТ/СОТ у випадку здійснення нелегітимного імпорту.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Здійснення заходів щодо виявлення та перевірки наявних форм

державної допомоги, яка надається органами державної влади всіх

рівнів, на відповідність статті 49 УПС ( 998_012 ).
Підготовка проекту Закону України про врегулювання надання

державної допомоги підприємствам та пропозицій стосовно

опрацювання інших нормативно-правових актів, якими регулюються

надання державної допомоги з урахуванням:


статті 49 УПС ( 998_012 );
статей 92, 93, 94, 150а та 130в Римського договору про

заснування Європейського Співтовариства ( 994_017 ) (в

Амстердамському договорі, який набрав чинності в 1999 році, це

відповідно статті 87, 88, 89, 158 та 159);


положення Угоди СОТ про субсидії і компенсаційні заходи

( 981_015 ).


Опрацювання концепції діяльності структурного підрозділу,

який здійснюватиме функції контролю за державною допомогою

(моніторинг).
Забезпечення захисту конкуренції та запобігання її обмеженню

шляхом запровадження процедури погодження з Антимонопольним

комітетом України надання усіх видів державної допомоги.
Інституційні потреби
Визначення системи органів, відповідальних за здійснення

контролю за наданням державної допомоги.


Розподіл функціональних обов'язків між органами державної

влади щодо здійснення контролю за наданням державної допомоги із

забезпеченням дотримання норм ЄС та СОТ щодо субсидування.
Створення структурного підрозділу, який здійснюватиме функції

контролю за державною допомогою (моніторинг), забезпечить

отримання необхідної інформації від задіяних урядових структурних

підрозділів проведення необхідної експертизи. Визначення

повноважень та функціональних обов'язків підрозділу.
Проведення комплексного навчання та підготовка фахівців, які

займатимуться проблемами опрацювання нормативно-правової бази з

контролю за наданням державної допомоги та здійсненням процедури

контролю (20 осіб).


Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Опрацювання процедури системного контролю за наданням

державної допомоги на основі процедурних норм законодавства ЄС,

яка має забезпечити прозорість процесу надання державної допомоги.
Інституційні потреби
Започаткування створення інформаційної бази у сфері державної

допомоги.


Підвищення кваліфікації спеціалістів, які займаються

проблемами надання державної допомоги, та організація стажування у

відповідних структурах ЄС і державах - кандидатах на вступ до ЄС.
Проведення семінарів для державних службовців з питань

запровадження в Україні міжнародних правил стосовно субсидування.


Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Удосконалення правових норм у галузі контролю за наданням

державної допомоги з метою досягнення необхідного рівня адаптації

законодавства щодо державної допомоги.
Здійснення систематичної перевірки всіх форм державної

допомоги на сумісність з правилами ЄС та СОТ з урахуванням

положень щодо забезпечення спеціальних умов для розв'язання

проблем перехідного періоду.


Забезпечення запровадження процедури інформування

Європейської Комісії про схеми та окремі випадки надання державної

допомоги.
Оцінка фінансових витрат на реалізацію заходів щодо контролю

за наданням державної допомоги на період (2001-2002 роки)


Бюджетні витрати - 1 млн. гривень;
Потреба у технічній допомозі - 2 млн. гривень.
6.1.3. Захист прав інтелектуальної власності
Поточна ситуація
Україна виконує зобов'язання щодо вимог Угоди (стаття 50,

Додаток III та стаття 51 ( 998_012 ). Постійно проводиться робота,

пов'язана із вдосконаленням нормативно-правової бази і правового

поля в цілому стосовно права інтелектуальної власності.


Україна приєдналася до таких міжнародних конвенцій та

договорів:


31 травня 1995 р. - до Бернської конвенції про охорону

літературних і художніх творів ( 995_051 );


26 грудня 1992 р. - до Паризької конвенції з охорони

промислової власності ( 995_123 );


2 червня 1995 р. - до Міжнародної конвенції про охорону нових

сортів рослин (UPOV) у редакції 1978 року ( 995_856 );


1 листопада 1996 р. - до Будапештського договору про

міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної

процедури ( 995_039 ) від 28 квітня 1977 року та Інструкції до

нього від 31 січня 1981 року.


Крім зазначених вище, Україна бере участь у таких міжнародних

договорах:


Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація

інтелектуальної власності ( 995_169 ) (з 26 квітня 1970 р.);


Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків

( 995_134 ) (з 26 серпня 1992 р.);


Всесвітній конвенції про авторське право ( 995_052 )

(з 23 грудня 1993 р.);


Договорі про патентну кооперацію ( 895_001 ) (з 26 серпня

1992 р.);


Угоді про заходи щодо охорони промислової власності та про

створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності

( 997_515 ) (з 12 березня 1993 р.);
Угоді про співробітництво в галузі охорони авторського права

та суміжних прав ( 997_045 ) (з 27 січня 1995 р.);


Договорі про закони щодо товарних знаків ( 995_102 ) (з

13 жовтня 1995 р.);


Найробському договорі про охорону Олімпійського символу

( 995_995 ) (з 13 березня 1998 р.);


Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від

незаконного відтворення їхніх фонограм ( 995_124 ) (з 15 червня

1999 р.).
1 червня 2000 року Верховною Радою України прийнято рішення

про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про

Міжнародну реєстрацію знаків ( 995_583 ) та до Ніццької угоди про

Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків

( 995_066 ). Прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону

України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"

( 1771-14 ), розроблено проект Закону України "Про внесення змін і

доповнень до Закону України "Про охорону прав на промислові

зразки", в яких враховано положення Директиви ЄС N 1768/92 та

вимоги Угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності

(Угода TRIPs) ( 981_018 ), а також проект Закону України "Про

внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України

щодо посилення відповідальності за порушення прав на об'єкти

інтелектуальної власності".


16 червня 1999 року прийнято Закон України "Про охорону прав

на зазначення походження товарів" ( 752-14 ), де враховано

положення Директиви ЄС N 2081/92 та статей 22-24 Угоди TRIPs

( 981_018 ). У першому читанні прийнято проект Закону про внесення

змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на сорти

рослин", що містить положення, передбачені конвенцією UPOV у

редакції 1991 року.
Готуються документи з питань приєднання до нового Акта

Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків

( 995_601 ), що сприятиме зміцненню державної системи охорони

промислової власності і активізації роботи з приєднання України до

СОТ та інтеграції до ЄС.
Згідно з пунктами 1 і 2 статті 51 УПС ( 998_012 ) під час

розроблення проектів нормативно-правових актів щодо внесення змін

і доповнень до діючих Законів України та під час розроблення нових

проектів законів про охорону прав на об'єкти промислової власності

враховуються положення, що містяться в Директивах ЄС та Угоді

TRIPs ( 981_018 ).


На розгляді у Верховній Раді України перебувають проекти

Законів України про приєднання України до Римської конвенції про

охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій

мовлення 1961 р., про приєднання України до Конвенції про

поширення несучих програми сигналів, переданих через супутники. Ці

конвенції стосуються охорони прав виробників фонограм та

аудіовізуальних творів, і приєднання до них має бути важливим

кроком з точки зору забезпечення захисту авторських і суміжних

прав, в тому числі боротьбі з так званим "піратством".
У Верховній Раді України готується до другого читання проект

Закону України про внесення змін і доповнень до Закону України

"Про авторське право і суміжні права", в якому, зокрема, є

положення щодо охорони комп'ютерних програм і баз даних (Директива

Ради 91/250/ЄЕС ( 994_065 ) від 14 травня 1991 року, Директива РЄ

та Європейського парламенту 96/9/ЄС ( 994_241 ) від 11 березня

1996 року).
З 23 березня 2000 року набрав чинності Закон України "Про

розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм"

( 1587-14 ).
Законодавча неврегульованість питань, пов'язаних з митним

контролем та митним оформленням товарів та інших предметів, що

містять об'єкти інтелектуальної власності, при їх переміщенні

через митний кордон України зумовила внесення до проекту нового

Митного кодексу України статті 496, якою передбачено

відповідальність за переміщення через митний кордон України

товарів та інших предметів з порушенням права інтелектуальної

власності.


Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові

(2002-2003 роки) пріоритети


Адаптація нормативно-правових актів України, гармонізація

положень національного законодавства з законодавством ЄС,

забезпечення остаточного розроблення та прийняття Законів України:
Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів

України щодо посилення відповідальності за правопорушення у сфері

інтелектуальної власності;
Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону

прав на промислові зразки" ( 3688-12 );


Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону

прав на знаки для товарів і послуг" ( 3689-12 );


Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону

прав на сорти рослин" ( 3116-12 );


Про охорону результатів селекційної діяльності;
Про приєднання України до Римської конвенції про охорону прав

виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення ( 995_763 )

1961 р.;
Про приєднання України до Конвенції про поширення несучих

програми сигналів, переданих через супутники ( 995_250 );


Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про

авторське право і суміжні права" ( 3792-12 ).


Створення необхідної нормативно-правової бази щодо митного

контролю і митного оформлення товарів та інших предметів, які

містять об'єкти інтелектуальної власності, при їх переміщенні

через митний кордон України та механізму її застосування,

включаючи підготовку відповідних фахівців з урахуванням досвіду

країн ЄС.


Розроблення та реалізація заходів щодо виконання Україною

зобов'язань, що випливають з багатосторонніх конвенцій у сфері

інтелектуальної власності.
Прийняття комплексу заходів щодо запровадження голографічного

маркування фонографічної, аудіо-, відео- та програмної продукції

на вінілових, магнітних та оптичних носіях з метою їх

ідентифікації під час здійснення операцій із ввезення,

транспортування, реалізації цієї продукції на території України.
6.1.4. Бухгалтерський облік та аудит
Поточна ситуація
Правові засади регулювання, організації, ведення

бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні

визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову

звітність в Україні" ( 996-14 ), постанова Правління Національного

банку України від 12 грудня 1997 року N 436 ( v0436500-97 ) "Про

затвердження "Правил організації фінансової та статистичної

звітності банків України" та ін.
Програма реформування системи бухгалтерського обліку із

застосуванням міжнародних стандартів, яка передбачає здійснення в

1999-2001 роках заходів щодо прискорення процесу приведення

національної системи бухгалтерського обліку у відповідність з

вимогами ринкової економіки та міжнародними стандартами

бухгалтерського обліку, була затверджена постановою Кабінету

Міністрів України від 28 жовтня 1998 року N 1706 ( 1706-98-п ).
Для трансформації системи бухгалтерського обліку Міністерство

фінансів України і Європейський Союз у 1998 році уклали угоду про

здійснення проекту "Підтримка реформування системи бухгалтерського

обліку" за програмою Tacis.


Проект передбачає реалізацію заходів з експертної оцінки

проектних розробок національних положень (стандартів)

бухгалтерського обліку, а також розроблення окремих національних

положень (стандартів), які в цілому складуть пакет нормативних

актів з регулювання всіх питань бухгалтерського обліку і

звітності, що охоплюються міжнародними стандартами фінансової

звітності.
До пакету положень (стандартів) увійде 25 національних

положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які передбачається

ввести в дію протягом 2000-2001 років після затвердження

Міністерством фінансів України.


Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову

звітність в Україні" ( 996-14 ), прийнятий Верховною Радою України

16 липня 1999 року, законодавчо закріпив основні принципи ведення

бухгалтерського обліку і загальні вимоги до фінансової звітності.


Управління у сфері аудиторської діяльності здійснюється

Аудиторською палатою України відповідно до Закону України "Про

аудиторську діяльність" ( 3125-12 ) і спрямоване на створення

системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів

власника. У 1998 році Палатою затверджено 32 національні стандарти

з аудиту на основі міжнародних стандартів.


Повне та успішне здійснення заходів реформування системи

бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів

потребуватиме кількох років. Для цього необхідно розширювати

регулювання у полі нормативно-правових актів та привести їх у

відповідність з директивами ЄС.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Здійснення заходів щодо подальшого розроблення та

впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського

обліку відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку

(МСБО).
Подальше співробітництво з міжнародними спеціалізованими

організаціями щодо забезпечення дотримання національних положень

(стандартів) бухгалтерського обліку суб'єктами підприємницької

діяльності.
Розроблення методичних рекомендацій щодо аудиторських

перевірок окремих груп учасників фондового ринку.


Середньострокові (2002-2003 роки) та довгострокові

(2004-2007 роки) пріоритети


Подальше вдосконалення чинного законодавства з урахуванням

таких норм ЄС:


Четверта директива Ради від 25 липня 1978 р., прийнята на

підставі статті 54 (3) (g) Договору щодо щорічних звітів певних

типів компаній;
Восьма директива Ради 84/253/ЄЕС ( 994_461 ) від 10 квітня

1984 р., прийнята на підставі статті 54 (3) (g) Договору щодо

затвердження осіб, відповідальних за здійснення встановлених

законодавством перевірок бухгалтерських документів;


Реалізація Програми реформування систем бухгалтерського

обліку із застосуванням міжнародних стандартів ( 1706-98-п ) (до

кінця 2001 року).
Підготовка та реалізація середньострокових та довгострокових

заходів, програм ведення бухгалтерського обліку та аудиту.


6.2. Вільний рух товарів
Поточна ситуація
Регулювання зовнішньої торгівлі товарами здійснюється

відповідно до Законів України: "Про зовнішньоекономічну

діяльність" ( 959-12 ), "Про Єдиний митний тариф" ( 2097-12 ),

"Про захист національного товаровиробника від демпінгового

імпорту" ( 330-14 ), "Про захист національного товаровиробника від

субсидованого імпорту" ( 331-14 ), "Про застосування спеціальних

заходів щодо імпорту в Україну" ( 332-14 ), "Про систему

оподаткування" ( 1251-12 ), "Про операції з давальницькою

сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" ( 327/95-ВР ), "Про

державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції"

( 468/97-ВР ), "Про регулювання товарообмінних (бартерних)

операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" ( 351-14 ).


УПС ( 998_012 ) створює можливість для обох сторін узгодити

торговельну та пов'язану з торгівлею політику. Разом з тим поняття

"вільний рух товарів" потребує уточнення. Адже навіть за умови

існування між державами - партнерами угоди про вільну торгівлю

товари, якими вони торгують між собою, не звільняються від

обкладення внутрішніми податками, а також від проведення

сертифікації та оцінки відповідності.
Таким чином, коротко- та середньостроковими пріоритетами у

зазначеному контексті можна вважати забезпечення порівняно

вільного руху товарів, і насамперед максимальне спрощення митних

процедур з урахуванням досвіду країн ЄС.


При цьому мають враховуватися вимоги статей 18 та 19 УПС

( 998_012 ).


У проекті нового Митного кодексу України передбачено нові,

більш прозорі та демократичні процедури митного контролю.


Державною митною службою впроваджується принцип "зеленого"

коридору стосовно добросовісних суб'єктів підприємницької

діяльності. Передбачається незастосування деяких заходів

нетарифного регулювання до товарів, що надходять на підприємства,

які є прибутковими, не мають заборгованості за

зовнішньоекономічними операціями та з податків і зборів до

бюджетів, не допускають порушень митного і податкового

законодавства. Уже затверджено критерії та порядок визначення

таких підприємств.
Згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України

( 550-2000-п ) Державний комітет промислової політики України

спрямовує свою роботу на підвищення експортного потенціалу

промисловості, зменшення обсягу бартерних операцій, залучення

іноземних кредитів та інвестицій, створення бар'єрів від

недобросовісної конкуренції на вітчизняному ринку шляхом

удосконалення тарифного регулювання, впровадження механізму,

передбаченого антидемпінговим законодавством.


Статтею 5 Угоди по сільському господарству ( 981_005 )

ГАТТ/СОТ передбачена можливість захисту власного товаровиробника

та внутрішнього ринку шляхом застосування кількісних обмежень

імпорту, додаткових змішаних імпортних зборів, мінімальних

імпортних цін, вибіркового ліцензування тощо. Статтею 6 цієї Угоди

( 981_005 ) передбачена також можливість застосування внутрішньої

підтримки сільгоспвиробників за певних умов, які конкретизовані у

додатку 2 до Угоди ( 981_005 ); статтею 8 - можливість експортних

субсидій за умови додержання певних вимог Угоди, а стаття 12

передбачає можливість застосування експортних обмежень. Угодою про

застосування санітарних та фітосанітарних заходів ( 981_006 )

передбачається прийняття і застосування заходів, необхідних для

охорони життя або здоров'я людей, тварин або рослин, до яких,

зокрема, належить контроль за проникненням на територію шкідників,

захворювань, токсинів тощо. Актами чинного українського

законодавства також передбачається застосування захисних

механізмів, передбачених ГАТТ/СОТ.
У 1996 році був виданий Указ Президента України N 255

( 255/96 ) "Про Концепцію трансформації митного тарифу України на

1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ". Згідно з пунктом 3

Концепції ( 255/96 ) трансформація митного тарифу має

здійснюватися за такими принципами:
поступовість зміни чинних ставок ввізного мита;
запобігання імпорту певного товару, що призводить або може

призвести до заподіяння серйозної шкоди національному виробництву,

у процесі реформування внутрішнього ринку шляхом поступової - від

3 до 10 років (перехідний період) - гармонізації згідно з вимогами

ГАТТ/СОТ граничних рівнів ставок ввізного мита;
гарантування на засадах взаємності доступу до внутрішнього

ринку України імпортерів - країн - членів СОТ.


При цьому мають встановлюватися ставки ввізного мита на

промислові товари, граничний рівень яких не перевищує

30 відсотків, а на сільгосппродукцію - 70 відсотків від їхньої

митної вартості, і низькі ставки ввізного мита на сировину,

середні - на напівфабрикати та високі ставки на готову продукцію.
Складовою забезпечення вільного руху товарів є проблема

усунення технічних бар'єрів у торгівлі, яка має розв'язуватися

шляхом гармонізації національних нормативно-правових актів з

міжнародними та європейськими. Крім державних стандартів України

(ДСТУ) в Україні діє близько 18 тис. міждержавних стандартів,

частина яких не гармонізована чи гармонізована з попередніми

виданнями міжнародних або європейських стандартів. Це ж стосується

і галузевої стандартизації, адже в усіх галузях економіки нині діє

близько 40 тис. галузевих стандартів колишнього СРСР.

Запровадження багатьох міжнародних та європейських стандартів

можливе лише за умови освоєння нових технологій та матеріалів,

нового обладнання, навчання кадрів.


Згідно з положеннями статті 56 УПС ( 998_012 ) Кабінет

Міністрів України 19 березня 1997 р. прийняв постанову N 244

( 244-97-п ) "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні

вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних,

ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських

стандартів", яка визначає основні напрями та пріоритети зближення

системи національного технічного регулювання через розроблення

25 нормативно-правових актів (змін і доповнень до актів

законодавства) та 14 програм впровадження в Україні стандартів для

конкурентоспроможної продукції за галузями економіки,

гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами.
Укладення угод про взаємне визнання оцінки відповідності між

Україною та ЄС, Україною та державами - членами ЄС сприятиме

усуненню зайвих перешкод у торгівлі товарами.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові

(2002-2003 роки) пріоритети


Проведення аналізу стану відповідності національного

законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності правилам і

нормам ЄС та імплементація правил і норм ЄС в законодавство

України та національну торговельну практику.


Забезпечення порівняно вільного руху товарів шляхом

максимального спрощення митних процедур з урахуванням досвіду

країн ЄС та запровадження правил недискримінації згідно з розділом

III УПС ( 998_012 ) "Торгівля товарами" і правилами та нормами

багатосторонньої торговельної системи ГАТТ/СОТ.
При розробленні нових актів законодавства, що стосуються

забезпечення вільного руху товарів, зокрема нової редакції Закону

України "Про зовнішньоекономічну діяльність", проект якого вже

опрацьовується, слід врахувати такі нормативні акти ЄС:


Правила Ради 92/2913/ЄЕС від 12 жовтня 1992 року щодо

введення в дію Митного кодексу Співтовариств, зміненого Додатком I

глави XIII щодо Актів приєднання Австрії, Фінляндії, Швеції;
Правила Комісії 93/2454/ЄЕС від 2 липня 1993 року, які

встановлюють положення про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС щодо

введення в дію Митного кодексу Співтовариств, зміненого Додатком I

глави XIII щодо Актів приєднання Австрії, Фінляндії, Швеції

(OJ C 241, 29.8.94);
Правила Комісії 93/3655/ЄЕС від 21 грудня 1993 року, якими

внесено зміни до Правил 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради

92/2913/ЄЕС про введення в дію Митного кодексу Співтовариств;
Правила Комісії 94/0665/ЄЕС від 24 березня 1994 року, якими

внесено зміни до Правил Комісії 93/2454/ЄЕС про виконання Митного

кодексу Співтовариств стосовно необхідності застосування єдиного

адміністративного документа та кодексів;


Правила Ради 94/1500/ЄЕС від 21 червня 1994 року, якими

внесено зміни до (додатки 37 та 38) Правил Комісії 93/2454/ЄЕС про

виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного

кодексу Співтовариств;


Правила Комісії 94/2193/ЄЕС від 8 вересня 1994 року, якими

внесено зміни до Правил 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради

92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;
Перелік виправлень від 19 жовтня 1994 р., якими внесено зміни

до Правил 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про

ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;
Правила Ради 94/3254/ЄЕС від 19 грудня 1994 року, якими

внесено зміни до Правил 93/2425/ЄЕС про виконання Правил Ради

92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;
Правила Ради 83/0918/ЄЕС від 28 березня 1983 року, які

встановлюють систему звільнення від сплати мита у Співтовариствах;


Правила Комісії 83/2288/ЄЕС від 29 липня 1983 року, які

запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС. Зміни і доповнення до

Правил внесено Правилами 1798/84 (OJ L 168, 28/6.84), 2340/86 (OJ

L 203, 26.7.86), 3692/87 (OJ L 347, 11.12.87) та 213/89 (OJ L 25б,

28.01.89);
Правила Комісії 83/2289/ЄЕС від 29 липня 1983 року, які

запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС. Зміни і доповнення до

Правил внесено Правилами 1746/85 (OJ L 167, 27.06.85), 85/3399

(OJ L 322, 03.12.85) та 735/92 (OJ L 81, 26.03.92) та Додатком 1

до актів про приєднання Іспанії і Португалії (1985) та Швеції,

Австрії, Фінляндії (OJ L 1, 1.1.95);


Правила Комісії 83/2290/ЄЕС від 29 липня 1983 року, які

запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС. Зміни і доповнення до

Правил внесено Правилами 745/85 (OJ L 167, 27.06.85), 85/3399

(OJ L 322, 03.12.85), 3893/88 (OJ L 346, 15.12.88), 1843/89

(OJ L 180, 27.06.89) та 734/92 (OJ L 81, 26.03.92) та Додатком 1

до актів про приєднання Іспанії і Португалії (1985) та Швеції,

Австрії, Фінляндії (OJ L 1, 01.01.95);
Правила Комісії 88/3915/ЄЕС від 15 грудня 1988 року, які

запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС;


Правила Ради 94/3295/ЄЕС від 22 грудня 1994 року, які

встановлюють заходи щодо заборони на випуск, вільне використання

експорту, реекспорту або щодо застосування процедури відносно

контрабандних товарів;


Рішення 87/0415/ЄЕС щодо Конвенції про Єдині правила транзиту

від 20 травня 1987 року;


Рішення 1/92 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, яке

вносить поправку до Додатка I (OJ L 402 від 31.12.92);


Рішення 2/92 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту

(OJ L 402 від 31 грудня 1992 року);


Рекомендації 1/91 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту,

які вносять зміни і доповнення до Конвенції (OJ L 25 від 2 лютого

1993 року);
Рішення 1/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які

вносять зміни і доповнення до Додатка III (OJ L 12 від 15 січня

1994 р.);
Рішення 2/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які

вносять зміни і доповнення до Додатка II (OJ L 12 від 15 січня

1994 року);
Рекомендації 1/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту,

які вносять зміни і доповнення до Конвенції;


Рекомендації 1/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту,

які вносять зміни і доповнення до Конвенції;


Рішення 1/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які

вносять зміни і доповнення до Додатка II;


Рішення 2/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які

вносять зміни і доповнення до Додатка II;


Рішення 3/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які

вносять зміни і доповнення до Додатка II;


Короткий порадник (компендіум) щодо адміністративних

вказівок, висновків та тлумачень стосовно транзиту та єдиного

адміністративного документа;
Рішення Ради 87/267/ЄЕС від 28 квітня 1987 року щодо

застосування Конвенції про спрощення порядку обміну товарами;


Рекомендація 1/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA, яка вносить

поправку до Конвенції;


Правила Ради 87/2658/ЄЕС від 23 липня 1987 року щодо тарифу

та статистичної номенклатури Співтовариств;


Правила Комісії 94/3115/ЄЕС від 20 грудня 1994 року, які

доповнюють Додатки I та II до Правил Ради (ЄЕС) N 2658/87 щодо

тарифу та статистичної номенклатури Співтовариств.
Імплементація положень щодо переважного походження в рамках

Європейських угод та висновків Засідань Європейської Ради у

Копенгагені (червень 1993 року) та Ессені (грудень 1994 р.)
Імплементація положень щодо взаємної адміністративної

допомоги в рамках Угод (Європа) та посилення законодавства про

охорону інформації з огляду на вдосконалення положень стосовно

взаємної допомоги у зв'язку із запропонованою заміною Правил Ради

(ЄЕС) N 1468/81.
Набуття членства України в СОТ.
Розроблення та прийняття нормативно-правових актів,

передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня

1997 р. N 244 ( 244-97-п ) "Про заходи щодо поетапного

впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу,

санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та

міжнародних і європейських стандартів".


Організація навчання фахівців відповідних міністерств, які

займатимуться підготовкою нормативно-правових актів у сфері

забезпечення вільного руху товарів, за допомогою відповідних

інституцій ЄС.


6.2.1. Система ліцензування
Поточна ситуація
З метою спрощення існуючої системи ліцензування в Україні

проведено роботу з удосконалення нормативно-правової бази у

зазначеній сфері.
Зокрема, у 1998-99 роках було видано Укази Президента

України:
від 17 листопада 1998 р. N 1257 ( 1257/98 ) "Про

запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у

сфері природних монополій", яким передбачалося ліцензування таких

видів підприємницької діяльності: зберігання природного газу в

обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та

правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання

природного газу (ліцензійними умовами); постачання природного

газу, транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними

трубопроводами, транспортування природного і нафтового газу

трубопроводами тощо;
від 1 лютого 1999 р. N 108 ( 108/99 ) "Про внесення змін і

доповнень до Положення про Національну комісію регулювання

електроенергетики України";
від 20 травня 1999 р. N 539 ( 539/99 ) "Про запровадження

дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності", яким було

встановлено, що єдиним документом дозвільного характеру, який дає

право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, що

підлягає відповідно до законодавства обмеженню, є ліцензія. Указ

( 539/99 ) вимагав визначення вичерпного переліку документів,

необхідних для одержання ліцензій та введення заборони для

органів, які видають ліцензії, вимагати інші додаткові документи,

дозволи, сертифікати тощо.
Згідно із Законом України "Про електроенергетику"

( 575/97-ВР ), актами Президента України та Кабінету Міністрів

України функції ліцензування підприємницької діяльності в

енергетичному секторі України здійснює Національна комісія

регулювання електроенергетики України. Будь-яка діяльність з

виробництва, передачі та постачання електроенергії, а також з

транспортування та постачання природного газу не може провадитися

без ліцензії. Ліцензування створює можливість регулювати

діяльність природних монополістів у цих галузях.
1 червня 2000 року було прийнято Закон України "Про

ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ).

Цим Законом установлено, що ліцензування має запроваджуватися для

тих видів господарської діяльності, результати чи об'єкти якої

можуть завдати непоправної або відчутної шкоди здоров'ю і майну

населення чи навколишньому середовищу, створюють загрозу

національній безпеці тощо. Перелік цих видів діяльності має

встановлюватися лише Законом України "Про ліцензування певних

видів господарської діяльності" ( 1775-14 ).
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові

(2002-2003 роки) пріоритети


Спрощення системи ліцензування в Україні згідно з принципом

доцільності обмеження видів діяльності.


Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Подальша робота над удосконаленням законодавства в частині

ліцензування у галузях природних монополій з урахуванням вимог

нормативно-правових актів ЄС:
Директиви 96/92/ЄС ( 994_197 ) Європейського парламенту та

Ради від 16 грудня 1996 р. щодо відкриття внутрішнього ринку

електроенергії;
Директиви 98/30/ЄС ( 994_499 ) Європейського парламенту та

Ради від 22 червня 1998 р. щодо відкриття внутрішнього ринку

природного газу;
Директиви Ради 90/377/ЄЕС ( 994_195 ) від 26 червня 1990 р.

щодо прозорості цін на газ та електроенергію;


Директиви Ради 90/547/ЄЕС ( 994_196 ) від 29 жовтня 1990 р.

щодо транзиту електроенергії;


Директиви Ради 91/296/ЄЕС ( 994_505 ) від 31 травня 1991 р.

щодо транзиту газу.


6.2.2. Ліцензування у галузях природних монополій
Поточна ситуація
Згідно з Концепцією розвитку державної системи ліцензування

підприємницької діяльності за її видами, затвердженою постановою

Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1996 р. N 1164

( 1164-96-п ), окремим напрямом у системі ліцензування повинно

стати створення державних комісій з питань регулювання діяльності

суб'єктів природних монополій, до компетенції яких мають перейти

функції ліцензування підприємницької діяльності на ринках, які

перебувають у стані природної монополії, а також на деяких

суміжних ринках. Згідно із Законом України "Про природні

монополії" ( 1682-14 ), національні комісії регулювання діяльності

суб'єктів природних монополій здійснюють ліцензування діяльності

суб'єктів природних монополій у таких сферах:


транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами:
транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та

його розподіл;


транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;
передачі та розподілу електроенергії;
користування об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух

залізничного транспорту загального користування;


управління повітряним рухом;
зв'язку загального користування;
централізованого водопостачання та водовідведення;
централізованого теплопостачання;
спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів,

аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів

України.
Ліцензуванню підлягає також підприємницька діяльність на

деяких суміжних ринках.


Нині в Україні діє лише один орган регулювання діяльності

суб'єктів природних монополій - Національна комісія регулювання

електроенергетики України (НКРЕ), яка виконує функції ліцензування

підприємницької діяльності в енергетичному секторі України.

Будь-яка діяльність з виробництва, передачі та постачання

електроенергії, а також з транспортування та постачання природного

газу не може здійснюватися без ліцензії НКРЕ. Ліцензування створює

можливість підвищити рівень конкуренції у галузі енергетики,

регулювати діяльність природних монополістів з метою підвищення

ефективності їх роботи та захисту прав споживачів їх товарів і

послуг.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Створення національних комісій регулювання діяльності

суб'єктів природних монополій у галузях телекомунікацій та

транспорту.
Запровадження ліцензування господарської діяльності із

зберігання природного газу і транспортування нафти та

нафтопродуктів магістральними трубопроводами.
Продовження роботи над проектом Закону України про

національні комісії регулювання діяльності суб'єктів природних

монополій у частині вдосконалення системи ліцензування в галузях

природних монополій України.


Середньострокові (2002-2003 роки) та довгострокові

(2004-2007 роки) пріоритети


Створення національних комісій та запровадження ліцензування

діяльності всіх суб'єктів природних монополій, як це передбачено

Законом України "Про природні монополії" ( 1682-14 ).
Продовження роботи над удосконаленням законодавства щодо

ліцензування у галузях природних монополій з урахуванням вимог

нормативно-правових актів ЄС:
Директиви 96/92/ЄС ( 994_197 ) Європейського парламенту та

Ради від 16 грудня 1996 року щодо відкриття внутрішнього ринку

електроенергії;
Директиви 98/30/ЄС ( 994_499 ) Європейського парламенту та

Ради від 22 червня 1998 року щодо відкриття внутрішнього ринку

природного газу;
Директиви Ради 90/377/ЄЕС ( 994_195 ) від 26 червня 1990 року

щодо прозорості цін на газ та електроенергію;


Директиви Ради 90/547/ЄЕС ( 994_196 ) від 29 жовтня 1990 року

щодо транзиту електроенергії;


Директиви Ради 91/296/ЄЕС ( 994_505 ) від 31 травня 1991 року

щодо транзиту газу.


6.2.3. Стандартизація, оцінка відповідності та акредитація
Поточна ситуація
Законодавчою базою створення національних систем

стандартизації та сертифікації є Декрет Кабінету Міністрів України

від 10 травня 1993 р. N 46 ( 46-93 ) "Про стандартизацію і

сертифікацію", а також понад 30 законів і законодавчих актів

України, якими встановлено вимоги до сертифікації окремих видів

продукції.


З 1993 року Україна є повноправним членом міжнародних

організацій із стандартизації ISO та IEC*, з 1997 р. -

членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої

метрології (OIML) та членом-кореспондентом Європейського комітету

із стандартизації (CEN).
Україна у 1996 році приєдналася до Кодексу доброчинної

практики щодо підготовки, прийняття та запровадження стандартів у

межах Угоди про технічні бар'єри в торгівлі (ТВТ) ( 981_008 ).
Довідково. З 2920 національних стандартів, чинних в Україні

на 1 січня 2000 р., близько половини гармонізовані з міжнародними;

з 1996 року набрали чинності міжнародні стандарти ISO серії 9000,

які охоплюють системи забезпечення якості; з січня 1998 року -

стандарти ISO серії 14000, які охоплюють сферу управління

навколишнім середовищем; з 1 липня 1998 р. - європейські стандарти

EN 45000, які регулюють діяльність у сфері оцінки відповідності.
Нормативні документи державної системи сертифікації продукції

(Системи сертифікації УкрСЕПРО) розроблені на основі настанов

ISO/IEC, міжнародних та європейських стандартів; імпортним товарам

гарантується національний режим.


Україна у 1996 році набула членства в ISONET, за допомогою ЄС

(у рамках проекту програми Tacis отримано обладнання для

Інформаційного центру ГАТТ/СОТ).
Система стандартизації та сертифікації в Україні не повною

мірою відповідає міжнародній і європейській практиці та

недостатньо ефективно сприяє захисту прав споживачів, підвищенню

конкурентоспроможності продукції і розвитку підприємницької

діяльності.
Питання контролю за якістю та безпекою продукції на ринку

частково регулюються Законами України "Про захист прав

споживачів" ( 1023-12 ), "Про забезпечення санітарного та

епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ), "Про метрологію

та метрологічну діяльність" ( 113/98-ВР ) і Декретом Кабінету

Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" ( 46-93 ).


Тим часом інтеграція України до ЄС вимагає вирішення значних

за обсягом завдань щодо подальшої гармонізації у сфері

стандартизації та процедур оцінки відповідності. Асоційоване

членство в ЄС, зокрема режим вільної торгівлі, вимагає врахування

в національному законодавстві України директив ЄС, що встановлюють

вимоги до продукції, а також не менше ніж 80 відсотків чинних

європейських стандартів.
Основним напрямом реформування національних систем

стандартизації, сертифікації, акредитації є їх адаптація і

зближення з міжнародною та європейською практикою.
Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації

України, починаючи з 1996 року, визначав одним з основних завдань

на найближчі роки у сфері стандартизації та суміжних видів

діяльності (сертифікації та акредитації) реалізацію зобов'язань

України, передбачених статтями 51, 56, 60, 63, 66, 67, 77 Угоди

( 998_012 ).


Основні напрями та пріоритети у сфері стандартизації уточнені

в постанові Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р.

N 244 ( 244-97-п ) "Про заходи щодо поетапного впровадження в

Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних,

екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і

європейських стандартів". Постановою затверджено план заходів,

яким передбачено:
розроблення протягом 1997-1998 років 25 актів законодавства

(змін і доповнень до актів законодавства) з питань безпечності

промислової продукції та окремих її видів; якості і безпеки

харчових продуктів, у тому числі окремих видів харчових продуктів

(молока і молокопродуктів, м'яса і м'ясних виробів, цукру,

кондитерських виробів тощо); стандартизації і сертифікації;

акредитації та інших;
підготовка 14 програм впровадження в Україні стандартів для

конкурентоспроможної продукції, гармонізованих з міжнародними та

європейськими стандартами, і організація протягом 1998-2000 років

роботи з реалізації цих програм. Передбачалося розробити програми

для таких галузей економіки та сфер діяльності: агропромисловий

комплекс, машинобудування, зв'язок та засоби телекомунікації,

транспорт, металургія, легка та переробна промисловість,

енергетика, енергозбереження, нафтогазова промисловість, екологія,

безпека праці, медична промисловість.
Верховною Радою України прийнято Закони України "Про якість

та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини"

( 771/97-ВР ) і "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію,

знищення або подальше використання неякісної та небезпечної

продукції" ( 1393-14 ).
Розроблено ряд проектів інших Законів України, зокрема, про

відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію

неякісної і небезпечної продукції, про акредитацію, про молоко і

молокопродукти, про безпечність електротехнічних виробів, про

рибу, морепродукти та продукцію з них, про безпечність промислової

продукції. Деякі з них перебувають на різних стадіях погодження і

з огляду на адміністративну реформу і реорганізацію міністерств

більшість з них мають бути доопрацьовані та погоджені повторно.


Згідно з Указом Президента України від 22 січня 2000 року

N 89 ( 89/2000 ) "Про запровадження єдиної державної регуляторної

політики у сфері підприємництва" розроблюються проекти законів

України про підтвердження оцінки відповідності, про акредитацію

органів з оцінки відповідності.
Прийняття Законів України про відповідальність постачальників

за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції,

про підтвердження оцінки відповідності має сприяти впровадженню

модульного підходу до оцінки відповідності на основі декларації

постачальника про відповідність, розвитку добровільної

сертифікації продукції та послуг, істотному скороченню Переліку

продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, а прийняття

Закону України про акредитацію органів з оцінки відповідності -

розмежуванню функцій сертифікації та акредитації, створенню

Національного органу з акредитації, переходу до добровільності

акредитації.
З метою створення сприятливого торговельного режиму для

доступу українських товарів на ринок ЄС і рівноправності стосунків

у галузі технічного регулювання вживаються заходи щодо укладення

двосторонніх угод з державами - торговельними партнерами, в тому

числі державами - членами ЄС, про взаємне визнання оцінки

відповідності, як це обумовлено статтею 6 Угоди про технічні

бар'єри в торгівлі ( 981_008 ) СОТ.
Згідно з положенням статті 6 Угоди про технічні бар'єри в

торгівлі ( 981_008 ) та з метою створення сприятливого

торговельного режиму для доступу українських товарів на ринок ЄС і

рівноправності стосунків у галузі технічного регулювання укладено

угоди про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та

сертифікації з Францією та Грецією. Ведуться переговори щодо

можливості укладення угод з Німеччиною, Італією, Австрією.
З огляду на міжнародну та європейську практику передбачені

цією Програмою роботи у сфері стандартизації, оцінки відповідності

та акредитації має очолити Державний комітет стандартизації,

метрології та сертифікації України - національний орган

стандартизації разом з Державним комітетом будівництва,

архітектури та житлової політики України - органом стандартизації

в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів та

Державним комітетом зв'язку та інформатизації України,

відповідальним за стандартизацію у сфері зв'язку та співпрацю з

ITU та ETSI.


До роботи залучатимуться технічні комітети стандартизації

(ТК). На сьогодні створено 132 ТК практично в усіх галузях

економіки.
Розшифрування абревіатур. ISO - Міжнародна організація із

стандартизації; IEC - Міжнародна електротехнічна комісія; ITU -

Міжнародний союз телекомунікацій; ETSI - Європейський інститут

стандартів у сфері телекомунікацій; CEN - Європейський комітет із

стандартизації; CENELEC - Європейський комітет із стандартизації у

галузі електротехніки; EA - Європейська асоціація із акредитації;

IAF - Міжнародний форум з акредитації.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Забезпечення прийняття Законів України про стандартизацію,

про підтвердження оцінки відповідності, про акредитацію органів з

оцінки відповідності, про державну санітарно-гігієнічну

експертизу, про відповідальність постачальників за виготовлення і

реалізацію неякісної і небезпечної продукції.
Взаємна акредитація випробувальних лабораторій у рамках

реалізації укладених угод, вступ України до Європейської асоціації

з акредитації (ЕА) та до Міжнародного форуму з акредитації (IAF),

членами якого є ЄС та провідні європейські країни.


Започаткування консультацій і переговорів щодо можливості

підписання Протоколу угоди стосовно європейської системи оцінки

відповідності між Україною та ЄС.
Здійснення перекладу та науково-технічного редагування

директив, постанов, рішень Ради ЄС у сфері стандартизації,

сертифікації та акредитації:
92/59 ЄЕС "Про загальну безпеку продукції";
67/548 ЄЕС "Про класифікацію, пакування та етикетування

небезпечних речовин" (з усіма змінами і доповненнями);


79/112 ЄЕС "Про етикетування, презентацію та рекламу харчових

продуктів для продажу кінцевому споживачу" (з усіма змінами і

доповненнями);
80/590 ЄЕС "Про визначення символу на матеріалах і виробах,

що контактують з харчовими продуктами";


87/354 ЄЕС "Про скорочені позначення назв країн на

промислових виробах";


87/357 ЄЕС "Про вироби, які через свій оманливий вигляд

загрожують здоров'ю та безпеці споживача";


91/155 ЄЕС "Про визначення та порядок створення системи

спеціального інформування щодо небезпечних речовин на виконання

пункту 10 директиви 88/379 ЄЕС" (з усіма змінами і доповненнями);
93/67 ЄЕС "Про принципи оцінювання небезпеки для людей та

навколишнього середовища, яку становлять речовини, зазначені в

директиві 67/548 ЄЕС".
Впровадження директив Нового підходу ЄС, які встановлюють

вимоги для конкретних видів продукції шляхом прийняття відповідних

національних нормативно-правових актів та технічних регламентів.
Підготовка відповідних українських органів із сертифікації та

випробувальних лабораторій до акредитації за видами продукції, яка

підпадає під дію директив Нового підходу ЄС (загалом

22 директиви).


Проведення експертизи проектів національних стандартів і

запровадження міжнародних та європейських стандартів, розроблених

згідно з програмами запровадження стандартів у промисловості,

сільському господарстві, енергетиці, на транспорті, у сферах

зв'язку та телекомунікацій, захисту природного довкілля, безпеки

праці тощо.


Завершення перегляду та затвердження основоположних

стандартів національної системи стандартизації з урахуванням нових

директив, настанов та регламентів ISO, IEC, CEN, CENELEC.
Організація інформаційного забезпечення в рамках роботи

Інформаційного центру ISONET.


Розроблення та ведення бібліографічного банку даних

міждержавних стандартів.


Розроблення англомовної версії каталогу нормативних

документів України.


Розроблення україномовної версії каталогів міжнародних та

європейських стандартів.


Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Вступ України до CENELEC, EA, IAF.
Переклад та науково-технічне редагування директив, постанов,

рішень Ради ЄС та Європейської комісії, зазначених у розділах 1.1,

1.2, 1.4 Програми інтеграції України до ЄС у галузі

стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології (крім

директив, зазначених у заходах короткострокового пріоритету).
Аналіз національних (ДСТУ) та міждержавних (ГОСТ)

загальнотехнічних стандартів і запровадження міжнародних

стандартів (уніфікація термінів, понять, умовних позначень та

символів, правил виконання креслень тощо).


Продовження робіт щодо експертизи проектів національних

стандартів і запровадження міжнародних чи європейських стандартів

і, насамперед, стандартів, передбачених директивами Нового

підходу. (Роботи згідно з галузевими програмами, розробленими

відповідно до завдань постанови Кабінету Міністрів України від

19 березня 1997 року N 244 ( 244-97-п ).


Перегляд правил сертифікації продукції, яка підлягає

обов'язковій сертифікації з урахуванням директиви 93/68 ЄС (із

зміною до директив 87/404; 88/378; 89/106; 89/336; 89/392; 83/686;

90/384; 90/385; 90/396; 91/263; 92/42; 73/23) в частині уточнення

процедури підтвердження відповідності та правил маркування знаком

"СЕ".
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)


Завершення робіт щодо експертизи проектів національних

стандартів і запровадження міжнародних чи європейських стандартів

згідно з галузевими програмами.
Перегляд та внесення змін до національних стандартів у

зв'язку із змінами в міжнародній і європейській системах

стандартизації, сертифікації та акредитації.
Створення нових технічних комітетів стандартизації та

залучення їх до роботи у відповідних технічних комітетах та

органах ISO, IEC, CEN, CENELEC, інших міжнародних та європейських

організаціях із стандартизації.


Оцінка необхідних обсягів фінансування
Загальні витрати на реалізацію завдань цього підрозділу

складаються з витрат на:


переклад та науково-технічне редагування директив ЄС;
розроблення законів, технічних регламентів та

організаційно-методичних стандартів національних систем

стандартизації та процедури підтвердження відповідності;
впровадження європейських стандартів;
інформаційне забезпечення.
Розрахунок обсягів фінансування наведено в таблиці 6.1.
Довідково. Вихідні дані для розрахунків.
1. Загальна кількість директив, які стосуються

стандартизації, підтвердження відповідності та акредитації

(розділи 1.1, 1.2, 1.4 Програми інтеграції України до ЄС в галузі

стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології), - 76.


2. Загальна кількість сторінок А4 - 1220.
3. Вартість перекладу однієї сторінки формату А4 -

23,4 гривні (з ПДВ).


4. Кількість чинних стандартів EN (CEN, CENELEC) - 7948.
5. Кількість розроблюваних стандартів EN - 5474.
6. Кількість стандартів ETSI - 1500.
7. Загальна кількість стандартів, які мають бути запроваджені

протягом 2000-2007 років - 80 відсотків чинних стандартів, у тому

числі по пріоритетах:
короткострокові усього - 12, в тому числі
2000 р. - 4
2001 р. - 8
середньострокові усього - 20, в тому числі
2002 р. - 8
2003 р. - 12
довгострокові усього - 48, в тому числі
2004 р. - 12
2005 р. - 12
2006 р. - 12
2007 р. - 12
8. Перелік основних робіт при запровадженні міжнародних чи

європейських стандартів та частка затрат (у відсотках):


- переклад та науково-технічне редагування - 60;
- висновок виробника, користувача, органів нагляду щодо

можливості застосування - 20;


- підготовка до затвердження, затвердження та видання - 20.
9. Орієнтовна вартість запровадження одного стандарту -

12,5 тис. гривень.


10. Орієнтовна вартість розроблення проекту закону,

технічного регламенту - 40 тис. гривень.


11. Орієнтовна вартість розроблення проекту

організаційно-методичного стандарту - 30 тис. гривень.


Таблиця 6.1
Обсяги фінансування для реалізації заходів щодо

інтеграції України до ЄС у сфері стандартизації,

оцінки відповідності та акредитації
------------------------------------------------------------------

Перелік основних| Обсяг робіт | Обсяг фінансування

заходів | | (тис. гривень)

|------------------------+------------------------

|усього| у тому числі |усього| у тому числі

| |-----------------| |-----------------

| |2000-|2002-|2004-| |2000-|2002-|2004-

| |2001 |2003 |2007 | |2001 |2003 |2007

------------------------------------------------------------------

1. Переклад та

науково-технічне

редагування

директив 76 10 66 30 5 25 -
2. Розроблення

проектів законів 10 3 3 4 400 120 120 160


3. Розроблення

організаційно-

методичних

стандартів 34 16 8 10 1020 480 240 300


4. Запровадження

європейських

стандартів -

всього 7560 1130 1890 4540 94500 14125 23625 56750


4.1 Промисловість 3800 575 950 2275 47500 7190 11875 28435
4.2 Сільське

господарство та

харчова

промисловість

(класи 65, 67) 195 30 50 115 2440 380 625 1435
4.3 Енергетика

(класи 27 + 20

відсотків

стандартів

класу 29) 240 35 60 145 3000 440 750 1810
4.4 Транспорт

(10 відсотків

стандартів

класів 43, 45,

47, 49; 50

відсотків

стандартів

класу 03) 60 10 15 35 750 125 190 435


4.5 Безпека

праці


(50 відсотків

стандартів

класу 13) 240 35 60 145 3000 440 750 1810
4.6 Захист

природного

довкілля

(50 відсотків

стандартів

класу 13) 240 35 60 145 3000 440 750 1810


4.7 Охорона

здоров'я


(клас 11) 350 50 90 210 4375 625 1125 2625
4.8 Інформаційні

технології,

телекомунікації,

зв'язок


(класи 33, 35 та

стандарти ETSI) 1970 295 490 1185 24625 3690 6125 14810


4.9 Загально-

технічні


стандарти

(класи 01, 07,

19, 37; 50

відсотків

стандартів

класів 03, 55) 410 60 100 250 5125 750 1250 3125


РАЗОМ 95950 14730 24010 57210
Вартість робіт зазначена в цінах станом на січень 2000 року.
З таблиці видно, що загальний обсяг фінансування орієнтовно

становить майже 96 млн. гривень. З цієї суми 80 відсотків має бути

виділено на фінансування технічних комітетів стандартизації,

науково-дослідних інститутів - головних та базових організацій із

стандартизації - на запровадження європейських стандартів у різних

галузях економіки.


Орієнтовні обсяги фінансування організації роботи

Інформаційного центру ГАТТ/СОТ - 220 тис. гривень.


Для реалізації Програми необхідно підготувати фахівців у

галузі стандартизації, оцінки відповідності, акредитації,

метрології, всього 25 чоловік. Орієнтовні обсяги фінансування -

150 тис. гривень.


Запровадження директив та європейських стандартів вимагатиме

переоснащення окремих галузей, застосування нових технологій і

матеріалів, підготовки персоналу тощо. Ці витрати не

враховувалися.


6.2.4. Реєстрація
Поточна ситуація
Для забезпечення єдиних принципів ідентифікації нормативних

документів, усунення їх дублювання, ведення державного обліку

оригінальних авторських текстів та документів щодо їх розроблення

стандарти, настанови, регламенти та інші нормативні документи

підлягають реєстрації. Реєстри стандартизації ведуться технічними

комітетами, каталоги чинних стандартів тощо - з постійною їх

актуалізацією. Каталоги національних стандартів укладені згідно з

Міжнародною класифікацією стандартів (ICS).


Система оцінки відповідності передбачає ведення реєстрів як

органів сертифікації, випробувальних лабораторій (центрів) та

атестованих аудиторів, так і сертифікованої продукції та систем

якості.
Для захисту виробників та споживачів від наслідків

недостовірних вимірювань ведеться Державний реєстр засобів

вимірювальної техніки, які пройшли випробування в акредитованих

лабораторіях і забезпечують належну точність вимірювання. !
Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації

України укладає та веде реєстри згідно з міжнародною практикою.


Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Закінчення робіт з перекодування міждержавних стандартів

(ГОСТ) і видання каталогу ГОСТ, укладеного згідно з ICS. Укладати

реєстри згідно з ICS мають і органи виконавчої влади, які

розробляють нормативні документи у сферах, що належать до їхньої

компетенції (Державний комітет будівництва, архітектури та

житлової політики України, Міністерство праці та соціальної

політики України, Міністерство охорони здоров'я України).
Надання інформації про проекти національних стандартів та

процедури підтвердження відповідності згідно з вимогами Угоди про

технічні бар'єри в торгівлі.
Створення серверу в мережі Internet "Інформаційні ресурси в

галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології" з

окремим розділом стосовно інформації про чинні реєстри, каталоги

тощо.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)


Укладення єдиного каталогу нормативних документів (з

переліком нормативних документів Міністерства екології та

природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України,

Міністерства праці та соціальної політики України тощо).


Розвиток системи "Інформаційні ресурси в галузі

стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології" в мережі

Internet.
Фінансові потреби
Орієнтовні обсяги фінансування підготовки і видання

каталогів - 100 тис. гривень.


6.2.5. Метрологія
Поточна ситуація
Законодавчою основою національної метрологічної системи є

Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність"

( 113/98-ВР ), який охоплює всі основні аспекти організації та

провадження метрологічної діяльності в Україні. Закон

гармонізований з положеннями документів Міжнародної організації

законодавчої метрології (OIML), членом-кореспондентом якої Україна

є з 1997 року.
З 1992 року Україна є членом регіональної Організації

державних метрологічних установ країн Центральної і Східної Європи

(СООМЕТ), з 1998 року - членом-кореспондентом Організації

національних метрологічних установ держав Європи - EUROMET. У

рамках членства в цих організаціях Державний комітет

стандартизації, метрології та сертифікації України отримує всі

документи цих організацій і використовує їх для гармонізації норм

національного законодавства з міжнародними нормами, проводить

звірення державних еталонів з національними еталонами інших країн,

що необхідно для визнання результатів вимірювань і випробувань,

які проводяться в Україні.
Нормативна база національної метрологічної системи

складається із 132 національних нормативних документів (ДСТУ) і

630 міждержавних стандартів (ГОСТ) (додаток 1). Національна

еталонна база України включає 35 національних і 56 вихідних

еталонів. Науковими метрологічними центрами України проведено

звірення еталонів національними еталонами Німеччини, США,

Російської Федерації, Болгарії та інших держав.
Двосторонні угоди про співробітництво укладено з

національними метрологічними службами Великобританії, Нідерландів,

Німеччини, Франції, Литви, Болгарії.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Проведення аналізу вимог директив 90/384/ЄЕС "Про

неавтоматичні вагові прилади" (із зміною, внесеною директивою

93/68/ЄЕС), 76/211/ЄЕС "Про фасування продукції з дозуванням її за

вагою чи об'ємом" (із зміною, внесеною директивою 93/68/ЄЕС),

80/181/ЄЕС "Про одиниці вимірювань" (із зміною, внесеною

директивами 85/1, 89/617) та внесення (у разі необхідності) змін

до закону або рішень Уряду України.
Проведення звірення трьох національних еталонів України з

національними еталонами Німеччини (РТВ) та Франції (BNM).


Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Здійснення перекладу інших директив, зазначених у пункті 1.3

Програми інтеграції України до ЄС в галузі стандартизації,

сертифікації, акредитації та метрології, проведення аналізу вимог

та внесення (у разі необхідності) змін чи розроблення відповідних

документів.
Проведення звірення 3 національних еталонів України з

національними еталонами Великобританії (NPL), Нідерландів (NMI),

Польщі.
Розроблення національних еталонів ідентифікаційних карток та

звірення їх з первинними та вторинними еталонами, затвердженими

Phisikalisch-Technische Bundesanstalt (Lab.14 - Bundesalle 100,

D-3816 Braunchweig, Germany).


Запровадження європейських стандартів з метрології та

вимірювання.


Фінансові потреби
Загальні витшити на реалізацію завдань цього підрозділу

складаються з витрат на:


переклад та науково-технічне редагування директив;
запровадження європейських стандартів;
внесення змін та доповнень до чинних законів і розроблення

нових проектів законів.


Вихідні дані для розрахунків:
1. Загальна кількість директив (розділ 1.3 Програми

інтеграції України до ЄС в галузі стандартизації, сертифікації,

акредитації та метрології) - 38.
2. Кількість чинних європейських стандартів (клас 17 -

додаток 2) - 265.


Орієнтовний обсяг фінансування - 690 тис. гривень, в тому

числі:
2000-2001 роки - 150 тис. гривень;


2002-2003 роки - 300 тис. гривень;
2004-2007 роки - 240 тис. гривень.
6.3. Вільний рух капіталу
Поточна ситуація
Режим здійснення валютних операцій на території України,

повноваження державних органів, функції банків та інших

фінансово-кредитних установ, валютний контроль та відповідальність

за порушення валютного законодавства визначаються в Декреті

Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15 ( 15-93 )

"Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Валютні

операції здійснюються резидентами та нерезидентами - юридичними

особами на території України через уповноважені банки та інші

фінансово-кредитні установи за умови отримання відповідної

ліцензії Національного банку України.


Згідно із статтею 9 цього Декрету ( 15-93 ) валютні цінності

та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України,

підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

При цьому банк гарантує таємницю цієї інформації.


Згідно із статтею 13 Декрету ( 15-93 ) Національний банк

України є головним органом валютного контролю, що:


здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних

операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим

Декретом ( 15-93 ) до компетенції інших державних органів;
забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо

здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом ( 15-93 ) та

іншими актами валютного законодавства України.
Національним банком України встановлено обмеження щодо:
можливості укладання строкових угод на здійснення операцій з

іноземною валютою I групи Класифікатора ( v0521500-98 ) та з

купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні;
здійснення операцій через кореспондентські рахунки

банків-нерезидентів, відкритих в уповноважених банках України, у

гривнях;
здійснення обов'язкового продажу надходжень в іноземній

валюті I групи Класифікатора ( v0521500-98 ) на користь юридичних

осіб - резидентів в обсязі 50 відсотків;
переказу фізичними особами - резидентами та нерезидентами

іноземної валюти за межі України.


Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними

операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці

банки.
Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий

контроль за валютними операціями, які провадяться резидентами і

нерезидентами на території України.
Державний комітет зв'язку та інформатизації України здійснює

контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання

валютних цінностей через митний кордон України.
Державна митна служба України здійснює контроль за

додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний

кордон України.
Інвестиції резидентів (у тому числі банків) за межі України

(у тому числі придбання в Україні та за її межами цінних паперів)

дозволяється здійснювати на підставі індивідуальної ліцензії

Національного банку України на здійснення разової валютної

операції згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів

України від 19 лютого 1993 р. N 15 ( 15-93 ) "Про систему

валютного регулювання і валютного контролю" з метою здійснення

контролю за рухом капіталу та за доходами резидентів, одержаними

від інвестиційної діяльності за кордоном. Порядок видачі згаданих

ліцензій визначений Інструкцією про порядок видачі індивідуальних

ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, яка затверджена

постановою Правління Національного банку України від 16 березня

1999 р. N 122 ( z0259-99 ) (зареєстровано в Міністерстві юстиції

України 26 квітня 1999 р. за N 259/3552). Резиденти можуть

інвестувати також майнові цінності за межами України з метою

внесення їх до статутних фондів підприємств, створених за

кордоном, закріплення за філіями, представництвами та іншими

відокремленими підрозділами для виконання покладених на них

завдань відповідно до Указу Президента України від 13 вересня

1995 р. N 839 ( 839/95 ) "Про інвестування майнових цінностей

резидентами за межами України". Інвестування майнових цінностей за

межами України підлягає ліцензуванню. Видачу індивідуальних

ліцензій на проведення такого інвестування здійснює Міністерство

економіки України.


Дозволяється здійснення іноземних інвестицій в Україну. З

метою запобігання припливу в Україну нестабільної іноземної валюти

постановою Правління Національного банку України від 20 липня

1999 р. N 356 ( z0533-99 ) передбачено, що інвестиції здійснюються

у вільно конвертованій валюті).
З метою захисту банківської системи України від

неконтрольованого припливу іноземного капіталу та забезпечення

надійності комерційних банків та відповідно до Закону України від

20 березня 1991 р. "Про банки та банківську діяльність" ( 872-12 )

(із змінами і доповненнями) іноземні інвестиції в банківську

систему України потребують дозволу Національного банку України.

Крім того, встановлено більш жорсткі вимоги до мінімального

розміру статутного капіталу банку за участю нерезидентів

(порівняно з резидентами), що має на меті запобігання штучному

збільшенню статутного капіталу банків. Забороняються зустрічні

інвестиції до статутних капіталів між українськими банками. Внески

нерезидентів до статутних фондів банків здійснюються виключно у

вільно конвертованій валюті (постанова Правління Національного

банку України від 21 липня 1998 р. N 281 ( z0541-98 ).


Вивезення валютних цінностей (за деякими виключеннями)

дозволяється на підставі ліцензії Національного банку України

(Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15

( 15-93 ) "Про систему валютного регулювання і валютного

контролю").
З метою підвищення надійності повернення кредитів, підтримки

ліквідності банківської системи кредити в іноземній валюті не

надаються:
фізичним особам-резидентам, крім тих, які займаються

підприємницькою діяльністю (постанови Правління Національного

банку України від 28 вересня 1995 р. N 246 ( va299500-95 ) та від

22 грудня 1999 р. N 601 ( z0004-00 ), оскільки єдиним законним

засобом платежу на території України є гривня, а отже, реально

погашати кредит фізична особа-резидент може лише гривнею, крім

кредитів за операціями з використанням платіжних карток

міжнародних платіжних систем;


юридичним та фізичним особам - нерезидентам, крім

нерезидентів - банківських установ (постанова Правління НБУ від

22 грудня 1999 р. N 601 ( z0004-00 ).
У питанні регулювання капітальних операцій уже немає

принципових розбіжностей між УПС ( 998_012 ) та чинним

законодавством України.
Законодавство України у сфері регулювання інвестиційної

діяльності складається з:


Закону України "Про інвестиційну діяльність" ( 1560-12 ),
Закону України "Про режим іноземного інвестування"

( 93/96-ВР ),


Указу Президента України від 13 вересня 1995 р. N 839

( 839/95 ) "Про інвестування майнових цінностей резидентами за

межами України".
Згідно із Законом України "Про режим іноземного інвестування"

( 93/96-ВР ) для іноземних інвесторів на території України

встановлюється національний режим інвестиційної та іншої

господарської діяльності, за винятками, передбаченими

законодавством України та міжнародними договорами України. Для

окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють

інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що

реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних

галузей економіки, соціальної сфери і територій, може

встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої

господарської діяльності. Передбачено також, що законами України

можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних

інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується

або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної

безпеки.
Випуск в Україні цінних паперів, а також обіг цінних паперів

резидентів та нерезидентів регулюється Державною комісією з цінних

паперів та фондового ринку. Відповідно до нормативних документів

Комісії функціонує дозвільна система для обігу іноземних цінних

паперів, а також для обігу українських цінних паперів за межами

України. Комісією встановлено вимоги до випуску цінних паперів у

документарній та бездокументарній формі.
В Україні діють дві торговельно-інформаційні системи, які

мають дозвіл Комісії на провадження професійної діяльності з

організації торгівлі на ринку цінних паперів. Ці інституції

забезпечують обіг цінних паперів на їх організаційно оформленому

ринку.
Організації торгівлі є саморегулюючими організаціями. В

Україні діють й інші саморегулюючі організації, які об'єднують

професійних учасників ринку цінних паперів за видами діяльності,

що здійснюється, зокрема, торговцями цінними паперами, яких в

Україні налічується близько 800.
Запроваджено систему обліку прав власності на цінні папери. В

Україні функціонує близько 370 незалежних реєстраторів,

75 зберігачів цінних паперів. Створено дві депозитарні установи

для корпоративних цінних паперів - Національний депозитарій

України та кліринговий депозитарій.
Усі види професійної діяльності на ринку цінних паперів

здійснюються на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що

видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Комісією також встановлюються технічні, фінансові вимоги щодо

провадження такої діяльності.
1999 рік став для фондового ринку України роком виходу з

кризи, що була спричинена світовою фінансовою кризою.

Спостерігається значне зростання обсягів торгівлі та кількості

угод з цінних паперів. У 1999 році спостерігалося також значне

збільшення обсягів торгівлі на організаційно оформленому ринку

цінних паперів, які склали близько 12 млрд. гривень, що втричі

перевищує рівень 1998 року.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Розроблення програми створення Національної системи

організованої торгівлі (НСОТ), яка б передбачала:


визначення організатора торгівлі, на базі електронної

торговельно-інформаційної мережі (ЕТІМ) якого буде об'єднано

фондові біржі, що не мають власної ЕТІМ, та підрозділи термінових

контрактів товарних бірж, або визначення заходів, згідно з якими

всі організатори торгівлі та підрозділи термінових контрактів

товарних бірж обладнуються ЕТІМ;


визначення організаційно-правової форми НСОТ;
запровадження єдиних правил кодифікації цінних паперів

відповідно до міжнародних стандартів;


запровадження кодування класифікації товарів, що

виставляються на торги;


уніфікація правил торгівлі товаром, цінними паперами та їх

похідними в рамках НСОТ згідно з вимогами, що їх встановлено для

аналогічних систем у державах - членах ЄС;
визначення першочергових дій державних установ на

підготовчому та наступних етапах створення НСОТ;


визначення термінів реалізації Програми створення НСОТ на

фондовому ринку України;


вирішення питання фінансового та матеріально-технічного

забезпечення НСОТ.


Розроблення Програми приєднання України до Європейської

асоціації центральних депозитаріїв (ECSDA), яка б визначала

фундаментальні засади з питань:
створення в Україні розрахунково-клірингової системи за

угодами щодо цінних паперів, яка б за своїми

організаційно-технічними можливостями була здатна інтегруватися до

аналогічних систем у ЄС;


створення Національних стандартів для розрахункових систем,

які б узгоджувалися із стандартами для розрахункових систем ЄС

(SSS);
встановлення кореспондентських відносин між депозитаріями, що

функціонують в Україні, і депозитарними установами ЄС;


реалізація заходів щодо інтеграції розрахунково-клірингових

систем за угодами щодо цінних паперів з відповідними системами ЄС;


введення в дію Національних стандартів обліку права власності

на цінні папери, які узгоджуються з відповідними нормами, що діють

у ЄС.
Опанування українськими фахівцями навчальних програм з

питань:
організації та функціонування організованих ринків у

країнах - членах ЄС;
організації та функціонування розрахунково-клірингової

системи за угодами щодо цінних паперів, навчальних програм у

депозитарних установах держав - членів ЄС, а також з питань

переходу прав на цінні папери.


Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Удосконалення чинного законодавства України з питань

іноземного інвестування з урахуванням.


Впровадження заходів, передбачених Програмами створення

Національної системи організованої торгівлі (НСОТ) та приєднання

України до Європейської асоціації центральних депозитаріїв

(ECSDA).
Розробити нові та вдосконалювати розроблені заходи (системи

заходів), що забезпечуватимуть безперешкодний та контрольований

рух капіталу між Україною та ЄС, зокрема зняти обмеження щодо

розміщення українськими емітентами цінних паперів за межами

України.
Розширювати регулювання у полі нормативно-правових актів щодо

руху капіталу та привести їх у відповідність до директив ЄС.
6.4. Вільний рух послуг
6.4.1. Банківська справа
Поточна ситуація
Однією з ключових передумов реформування української

економіки, забезпечення її сталого зростання є створення сильної

банківської системи. Процес трансформації банківської системи в

Україні, що розпочався після здобуття незалежності, привів до

перетворення державних банків у комерційні фінансові установи та

створення великої кількості нових банків (за період

1992-1998 років в Україні створено близько 230 банків). Нині

комерційні банки відіграють вирішальну роль у нагромадженні 0

заощаджень населення, кредитуванні інвестиційних і споживчих

витрат. Ці банки є основними операторами кредитно-фінансового

ринку.
Водночас банківський сектор характеризується значною

нерозвинутістю, недостатнім обсягом банківського капіталу та

незацікавленістю у кредитуванні економіки. Сума балансового

прибутку банківського сектору України за січень - серпень 1999 р.

становила 1137,3 млн. гривень, або 1,45 відсотка ВВП.

Пристосувавшись до високих темпів інфляції, комерційні банки

протягом досить тривалого часу спрямовували переважну частину

кредитних ресурсів насамперед у ті галузі, які забезпечували

швидке повернення та високу прибутковість операцій - у сферу

торгівлі, громадського харчування, операцій на валютному ринку та

інші.
Крім того, набула поширення практика комерційного (товарного)

кредитування між підприємствами, що свідчить про усунення

банківського сектору як фінансового посередника від участі у

створенні національного продукту та продовження негативної

тенденції бартеризації економіки. Незважаючи на сталу тенденцію

збільшення загального обсягу залишків вкладів населення в

національній та іноземній валюті у комерційних банках, які на

кінець вересня 1999 року становили 3900 млн. гривень, тобто

збільшилися порівняно з кінцем 1998 року на 26 відсотків,

банківський сектор залишається слабким і неспроможним істотно

впливати на реальний сектор економіки.
У 1999 році частині комерційних банків не вдалося виконати

вимоги Національного банку України щодо статутного капіталу. Тому

однією з найгостріших проблем, яка постала перед банківською

системою України у 2000 році, є капіталізація комерційних банків.


Відповідно до нормативних актів Національного банку України

вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу комерційного

банку встановлюються тільки новостворюваним банкам. Ліцензійні

вимоги визначаються на підставі загальної суми капіталу.


Сплачений статутний капітал нині діючих комерційних банків у

гривневому еквіваленті на кінець вересня 1999 р. становив

2567 млн. гривень. У доларовому еквіваленті сплачений статутний

капітал нині діючих комерційних банків становить 574 млн. доларів

США, що на 6,6 відсотка менше порівняно з початком 1999 року

(614 млн. доларів США).


На кінець вересня 1999 р. сукупні активи Національного банку

України становили 36596,6 млн. гривень, що у доларовому

еквіваленті дорівнює 8187,7 млн. доларів США.
У Законі України "Про банки і банківську діяльність"

( 872-12 ), який прийнято 20 березня 1991 р., визначено правові

основи створення банків, основні принципи їх діяльності. Однак,

виходячи з основних Директив ЄС щодо банківської діяльності,

окремі положення підлягають удосконаленню.
Національний банк України, отримуючи значну допомогу

співтовариства донорів, зробив істотні кроки на шляху реалізації

базових інституційних заходів щодо регулювання сучасного ринково

орієнтованого банківського сектору для підтримки швидко

зростаючого приватного сектору.
Однак тиск на банки, викликаний значно меншим рівнем

інфляції, і тиск на підприємства, які є клієнтами банків,

спричинений приватизацією та економічним спадом, виявив слабкість

великої кількості українських банків і зумовив потенційні системні

загрози.
Ситуація у банківській сфері ускладнюється через фінансову та

платіжну кризу, некомплексність здійснення ринкових перетворень,

гальмування інвестиційних процесів, серйозні недоліки в діяльності

комерційних банків у сфері кредитування і розрахунків, порушення

багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість

законодавства і нестабільність нормативно-правового регулювання.


Вищою стратегічною метою є створення сильної,

диференційованої та ефективної банківської системи, яка повинна

відповідати таким вимогам:
чітко реалізувати функції нагромадження заощаджень та їх

ефективного розподілу;


дисциплінувати діяльність економічних суб'єктів;
ефективно конкурувати із зарубіжними фінансовими установами.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Забезпечення введення в дію нової редакції Закону України

"Про банки і банківську діяльність", де буде враховано положення:


Першої Директиви Ради 77/780/ЄЕС ( 994_297 ) від 12 грудня

1977 р. щодо координації законів, правил та адміністративних

приписів стосовно заснування та ведення справ кредитних установ;
Директиви Ради 89/299/ЄЕС ( 994_450 ) від 17 квітня 1989 р.

щодо власних фондів кредитних установ;


Директиви Ради 89/647/ЄЕС ( 994_354 ) від 18 грудня 1989 р.

щодо індексу платоспроможності кредитних установ;


Директиви Ради 94/19/ЄС ( 994_275 ) від 30 травня 1994 р.

щодо схем захисту вкладів;


Директиви Ради 91/308/ЄЕС ( 994_148 ) від 10 червня 1991 р.

про запобігання використанню фінансових систем з метою

"відмивання" коштів;
Другої Директиви Ради 89/646/ЄЕС ( 994_353 ) від 15 грудня

1989 р. щодо координації законів, нормативних та адміністративних

актів стосовно відкриття та діяльності кредитних установ.
Забезпечення прийняття Закону України "Про Фонд гарантування

вкладів фізичних осіб".


Підвищення якості регулювання та нагляду за комерційними

банками, зокрема шляхом підвищення ефективності нагляду

Національного банку України за економічними показниками діяльності

банків, розв'язання питань надмірної кількості проблемних позик

банків, удосконалення системи реєстрації та порядку видачі

ліцензій на здійснення банківських операцій.


Підвищення ефективності процесу ліквідації неплатоспроможних

банків. Здійснення реорганізації, реструктуризації банків з метою

підвищення рівня капіталізації, платоспроможності і їх

ліквідності, формування стійкої, надійної банківської системи,

захисту інтересів вкладників і кредиторів.
Впровадження другого етапу програми реструктуризації Ощадного

банку України.


З метою підвищення довіри населення до банківської системи

запровадження стабільної системи страхування депозитів та вкладів

до запитання.
Середньострокові (2001-2003 роки) та довгострокові

(2004-2007 роки) пріоритети


Зміцнення незалежної позиції Національного банку України, як

емісійного банку держави, а також фінансового агента Уряду.


Активізація ролі банківського сектору в процесі економічного

зростання шляхом додаткової капіталізації банків, поліпшення

безпеки господарського обороту, проведення відповідної політики

розвитку конкуренції на ринку довгострокових кредитів тощо. З цією

метою приділятиметься увага:
процесу поглинання більш ефективними банками слабших, які не

в змозі діяти самостійно;


додатковій капіталізації банків як шляхом залучення ними

додаткового акціонерного капіталу та капіталізації свого прибутку,

так і завдяки використанню певної техніки приватизації,

рефінансування та інших форм фінансової підтримки.


Проведення Національним банком України ефективної валютної

політики, спрямованої на розвиток валютного ринку, з метою

зміцнення конкурентного середовища та зменшення витрат на

фінансове посередництво, а також забезпечення стабільності

валютного курсу та безперебійності міжнародних розрахунків.
Поширення застосування фізичними особами безготівкових форм

розрахунків через комерційні банки.

!

Забезпечення незалежності банків від безпосередніх втручань



органів державної влади.
Створення передумов для попередження "рецидиву поганих

боргів", а також запровадження моніторингу ситуації в цій сфері.


Розширення участі вітчизняних банків в управлінні державним

майном, приватизації державних підприємств, а також їх санації.


Залучення банками іноземних кредитних ресурсів відповідно до

інвестиційного попиту на них української економіки.


6.4.2. Ринок цінних паперів
Поточна ситуація
У сучасній фінансово-економічній ситуації неможливо

переоцінити роль фондового ринку у реформуванні національної

економіки, створенні сприятливого інвестиційного клімату в країні.

Як свідчить світова практика, фондовий ринок, як обов'язковий

елемент ринкового господарства, є потужним механізмом мобілізації,

розподілу та перерозподілу інвестиційних ресурсів, необхідних для

динамічного розвитку економіки, сприяє акумулюванню інвестиційних

капіталів у виробничу та соціальну сфери.


Правова основа функціонування фондового ринку в Україні

визначена Законами України "Про цінні папери і фондову біржу"

( 1201-12 ), "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), "Про

Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу

цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ), "Про державне регулювання

ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ), Указом Президента

України від 19 лютого 1994 року N 55 ( 55/94 ) "Про інвестиційні

фонди та інвестиційні компанії".


Досягненням порівняно нетривалої історії розвитку фондового

ринку в Україні стала можливість впровадження вже на початку його

формування найсучасніших здобутків у світовій практиці

функціонування ринків капіталу. Зокрема формуванню

нормативно-правової бази депозитарної, в т. ч. реєстраторської та

розрахунково-клірингової діяльності, сприяв досвід, нагромаджений

у державах - членах ЄС. Система розкриття інформації емітентами

цінних паперів в Україні відповідає МСБО.


Все це створює належні передумови для ефективного розвитку не

тільки ринку цінних паперів, а й економіки України в цілому.


Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові

(2002-2003 роки) пріоритети


Врахування в подальшій роботі над удосконаленням

законодавства вимог:


Директиви Ради 89/298/ЄЕС ( 994_183 ) від 17 квітня 1989 р.

щодо узгодженості вимог до проектування, перевірки та

розповсюдження проектів, що публікуються під час випуску

переказних цінних паперів;


Директиви Ради 79/279/ЄЕС ( 994_449 ) від 17 березня 1979 р.

щодо узгодженості умов включення цінних паперів до офіційного

біржового лістингу;
Директиви Ради 88/627/ЄЕС ( 994_443 ) від 12 грудня 1988 р.

щодо інформації, яка публікується, коли контрольний пакет

компанії, цінні папери якої внесено до офіційного біржового

лістингу, купується або пропонується до продажу;


Директиви Ради 89/592/ЄЕС ( 994_184 ) від 13 листопада

1989 р. стосовно координації вимог щодо відносин усередині

компанії, Директиви Ради 85/611/ЄЕС ( 994_293 ) від 20 грудня

1985 року щодо узгодженості законів, правил та адміністративних

приписів стосовно зобов'язань з колективного інвестування в цінні

папери;
Директиви ЄС від 1 березня 1993 р. N 93/22 ( 994_187 ) "Про

інвестиційні послуги".
Розвиток нормативно-правової бази в частині регулювання

функціонування ринку похідних цінних паперів, обігу векселів,

діяльності інститутів спільного інвестування.
Удосконалення механізмів корпоративного управління в частині

створення умов для формування ефективного власника, забезпечення

захисту прав акціонерів та вдосконалення механізмів розкриття

інформації про діяльність емітентів цінних паперів.


Створення умов для виходу цінних паперів українських

емітентів на міжнародні фінансові ринки шляхом комплексного

регулювання питань випуску та обігу депозитарних розписок та інших

фінансових інструментів.


Подальший розвиток інфраструктури фондового ринку, що має

забезпечити ефективне функціонування системи реєстрації прав

власності на цінні папери та розрахунково-клірингової системи

відповідно до міжнародних вимог.


Запровадження системи моніторингу фондового ринку шляхом

створення баз даних про діяльність учасників ринку цінних паперів

та системи оприлюмнення інформафії про їх діяльність.
Удосконалення системи захисту прав інвесторів і, насамперед,

забезпечення документарного підтвердження права кожного

громадянина України на частку власності, отриману під час

приватизації державного майна, згодом сприяння створенню та

функціонуванню громадських організацій, метою діяльності яких є

надання інформаційно-правової підтримки та забезпечення захисту

прав інвесторів.
Фінансові потреби
Для фінансування заходів Комплексної програми розвитку

фондового ринку України потрібно близько 10 млн. євро щороку, крім

коштів, передбачених у державному бюджеті (технічна допомога

донорів, кредитні ресурси Світового банку, зокрема за проектом

"Позика на розвиток приватного сектору").
Інституційні потреби
Створення інформаційної мережі для забезпечення передачі

інформації між професійними учасниками фондового ринку.


Розширення діяльності центру громадської інформації шляхом

створення регіональних відділень.


Підвищення ролі саморегулювальних організацій, зокрема шляхом

делегування їм передбачених чинним законодавством повноважень

стосовно регулювання діяльності професійних учасників фондового

ринку.
6.4.3. Страхування


Поточна ситуація
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту

майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання

певних подій (страхових випадків), визначених договором

страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів,

що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами

страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).


Відносини у сфері страхування регулюються Законом України

"Про страхування" ( 85/96-ВР ). Цей Закон спрямований на створення

ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових

інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.


Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові

(2002-2003 роки) пріоритети


Удосконалення законодавства щодо страхування з урахуванням

вимог:
Першої Директиви Ради 73/239/ЄЕС ( 994_281 ) від 24 липня

1973 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних

приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, іншою, ніж

страхування життя;
Першої Директиви Ради 79/267/ЄЕС ( 994_286 ) від 5 березня

1979 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних

приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, пов'язаною

із страхуванням життя;


Директиви Ради 91/674/ЄЕС ( 987_003 ) від 19 грудня 1991 р.

щодо підготовки щорічних та консолідованих звітів про заняття

страховою діяльністю;
Третьої Директиви Ради 92/49/ЄЕС ( 994_290 ) від 18 червня

1992 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних

приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, іншою, ніж

страхування життя;


Третьої Директиви Ради 92/96/ЄЕС ( 994_186 ) від 10 листопада

1992 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних

приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, пов'язаною

із страхуванням життя;


статті 67 УПС ( 998_012 ), відповідно до якої

співробітництво, зокрема, спрямовується на полегшення участі

України в загальноприйнятих системах взаємних розрахунків.
Створення необхідних умов для заснування страхових компаній

Співтовариства згідно з пунктом 1.2 Додатка V до УПС ( 998_012 ),

а також спільних страхових компаній відповідно до пункту 2а

статті 30 УПС.


6.4.4. Боротьба з "відмиванням" грошей
Поточна ситуація
З 1998 року для України набрала чинності Європейська

конвенція (від 8 листопада 1990 р.) про "відмивання", пошук, арешт

та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом ( 995_029 ).
Однак реалізація положень Конвенції ( 995_029 ) неможлива без

прийняття відповідного закону. Уже розроблено проект Закону

України "Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним

шляхом". Частково це питання врегульовано в новій редакції статті

62 Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ),

згідно з яким з боку Національного банку посилюється контроль за

порушенням банківського законодавства та надається право вживати

жорстких заходів.


У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що

спричинило значну втрату активів або доходів і настання

неплатоспроможності банку чи іншої фінансово-кредитної установи,

або заподіяло істотну шкоду інтересам їх клієнтів, приховування

будь-яких рахунків, інших документів чи активів, Національний банк

має право відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських

операцій та прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію

банку, призначити ліквідатора.


На вдосконалення банківського законодавства спрямований

проект нової редакції Закону України "Про банки і банківську

діяльність", в якому є положення про запобігання легалізації

грошей, здобутих злочинним шляхом. У проекті пропонується

визначення легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом, під яким

розуміється внесення до банку грошей чи іншого майна, здобутих з

порушенням вимог законодавства, або переказ таких грошей чи майна

через банківську систему України з метою приховання джерел

походження цих коштів чи створення видимості їх легальності.
У проекті передбачаються вимоги до банків щодо запобігання

такій легалізації. Банкам забороняється вступати в договірні

стосунки з анонімними чи підставними особами. Банки зобов'язані

ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на

суми, що в еквіваленті перевищують 50000 євро, або угоди з

готівкою на суму, що в еквіваленті перевищує 10000 євро за курсом

Національного банку.
Банки зобов'язані ідентифікувати осіб, які здійснюють

розрахунки за угодами на суму, нижчу, ніж зазначено вище, якщо

угода явно пов'язана з іншою угодою і загальна сума оплати за цими

угодами перевищує встановлену межу або у разі виникнення

обґрунтованої підозри в тому, що кошти здобуто злочинним шляхом.
Методи та механізми контролю працівниками НБУ за додержанням

комерційними банками вищезазначених вимог передбачені в Методичних

вказівках з інспектування банків в Україні (розділ "Відмивання

грошей та банківське шахрайство").


Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові

(2002-2003 роки) пріоритети


Прийняття нової редакції Закону України "Про банки і

банківську діяльність". Удосконалення законодавства з урахуванням

положення Директиви Ради 91/308/ЄЕС ( 994_148 ) від 10 червня

1991 р. про запобігання використанню фінансових систем з метою

"відмивання" коштів.
Опрацювання разом з відповідними структурами ЄС можливості

здійснення спільних програм у сфері боротьби з "відмиванням"

грошей (зокрема створення відповідних підрозділів для здійснення

превентивних заходів і контролю за фінансовими операціями банків

та інших суб'єктів підприємницької діяльності, рухом грошей тощо),

внесення змін до порядку реєстрації суб'єктів підприємницької

діяльності, впровадження дієвого механізму ідентифікації осіб -

замовників комерційних структур та перевірки джерел походження

коштів, за рахунок яких вони створюються.
Реалізація Програми "Розроблення системи контролю щодо

запобігання та протидії "відмиванню" коштів, здобутих незаконним

шляхом".
Прийняття Закону України "Про запобігання легалізації коштів,

здобутих злочинним шляхом".


З метою попередження можливості створення і діяльності

фіктивних фірм, незаконної конвертації грошових коштів з

використанням фіктивних документів та переказу їх за межі України

необхідно вжити заходів щодо реалізації Віденської конвенції від

19 грудня 1988 р. стосовно торгівлі наркотиками ( 995_096 ),

Європейської конвенції про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію

доходів, здобутих злочинним шляхом ( 995_029 ), Директиви ЄС

(91-308-ЄЕС) ( 994_148 ) з питань попередження "відмивання" грошей

шляхом прийняття нової редакції Закону України "Про банки і

банківську діяльність" та "Про внесення змін і доповнень до

Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України і

Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з

встановленням відповідальності за легалізацію ("відмивання")

доходів, здобутих незаконним шляхом", а також до Законів України

"Про боротьбу з "відмиванням" коштів, здобутих злочинним шляхом";

"Про ідентифікацію осіб під час здійснення фінансових операцій",

де передбачити вимогу до банків встановлювати особу клієнта до

надання йому фінансових послуг, переліки методів ідентифікації,

винятків тощо, Закону України "Про повідомлення стосовно

незвичайних фінансових операцій", відповідно до якого кожен

працівник банку, що надає фінансові послуги клієнту, зобов'язаний

буде повідомити про проведені або очікувані незвичайні фінансові

операції, буде визначено правила їх розкриття, процедури

внутрішнього контролю та механізм необхідної підготовки персоналу

для попередження таких операцій тощо.
Посилення контролю за додержанням вимог чинного законодавства

працівниками банків та клієнтами в рамках існуючих систем

внутрішнього контролю на рівні комерційних банків (служби безпеки,

контрольно-ревізійні управління).


Запровадження в законодавчому порядку адміністративної та

кримінальної відповідальності посадових осіб установ банків за

невиконання функцій із встановлення (ідентифікації) осіб клієнтів

до надання фінансових послуг.


Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Вивчення та імплементація міжнародних рекомендацій з питань

запобігання "відмиванню" грошей, а саме - 40 рекомендацій FATF,

відповідних комітетів Ради Європи, Міжнародної конференції ООН з

попередження "відмивання" грошей і використання прибутків від

злочинної діяльності та боротьби з ними (Італія, червень 1992 р.),

зокрема щодо:


оптимізації доступу правоохоронних органів до інформації про

діяльність фінансових установ;


Довідково. Проблема полягає в тому, що відкритість інформації

про діяльність фінансових установ може негативно вплинути на їх

конкурентоспроможність. Враховуючи, що "брудні" гроші найчастіше

поширюються тими ж каналами, що і законні, важливо, щоб банки вели

облік даних про своїх клієнтів і співпрацювали з правоохоронними

органами у випадках, коли виникає підозра про незаконні операції,

та необхідно зміцнити механізми контролю над банківськими

операціями і навіть забезпечити централізоване збереження

інформації такого роду. Правоохоронні органи повинні мати

можливість здійснювати систематичний збір та аналіз усієї

відповідної інформації з усіх джерел для підготовки і використання

оперативних даних.


Методи, які застосовуються для збирання такої інформації,

повинні регламентуватися законодавством. Ця проблема може бути

розв'язана шляхом створення та зміцнення відділів по боротьбі з

"відмиванням" грошей або боротьбі зі злочинністю з використанням

банківської системи в ГУДСБЕЗ та ГУБОЗ МВС України, або окремого

бюро в системі Національного банку України (так звані FIUs).


визнання "відмивання" злочинних прибутків (як пов'язаних, так

і не пов'язаних з наркотиками) кримінальним карним діянням;

визнання "відмивання" злочинно здобутих коштів - кошти, цінні

папери і корпоративні права та доходи від них, права

інтелектуальної власності, вимоги і боргові зобов'язання, отримані

внаслідок скоєння злочинів, передбачених статтями Кримінального

кодексу України ( 2001-05, 2002-05, 2003-05 );
застосування для фінансових установ правила "знай свого

клієнта";


звуження практики конфіскації активів і можливості

застосування таких тимчасових заходів, як заморожування або арешт

активів не тільки на прибутки від наркотиків (за умови

обов'язкової належної поваги до встановлених національним законом

процесуальних гарантій майнових прав), а й в інших випадках,

пов'язаних з "відмиванням" грошей.


Приєднання до інших міжнародних документів з питань

запобігання відмиванню грошей.


6.5. Вільне пересування осіб
6.5.1. Трудова міграція
Поточна ситуація
За даними державної статистичної звітності, протягом

1999 року за кордоном працювало понад 28,2 тис. громадян України.

За цей період дозволи на працевлаштування в Україні одержали понад

3 тис. іноземних громадян.


Проблеми працевлаштування іноземців в Україні регулюються

Конституцією України (стаття 26) ( 254к/96-ВР ), Законами України

"Про зайнятість населення" ( 803-12 ), "Про правовий статус

іноземців" ( 3929-12 ), "Про біженців" ( 3818-12 ), "Про

громадянство України" ( 1636-12 ), нормативними актами

Міністерства праці та соціальної політики України і рядом

міжвідомчих документів. Іноземці, які на законних підставах

перебувають в Україні, мають ті самі права щодо працевлаштування,

що й громадяни України.
Регулювання зайнятості іноземних громадян в Україні

здійснюється на основі дозволу на працевлаштування, який видається

органами державної служби зайнятості на підставі постанови

Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. N 2028

( 2028-99-п ) "Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та

особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні".


Проблеми тимчасового працевлаштування громадян України, які

виїжджають за кордон, розв'язуються шляхом укладення

багатосторонніх та двосторонніх міжурядових угод про

працевлаштування та соціальний захист трудящих мігрантів.


Україна є стороною 12 багатосторонніх (у рамках СНД)

міждержавних договорів у сфері пенсійного забезпечення; захисту

прав інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, жертв

військових конфліктів, сімей військовослужбовців, захисту прав

трудящих мігрантів, а також у сфері охорони праці.
Укладено 2 міждержавні угоди про соціальне забезпечення

громадян - з Королівством Іспанія ( 724_005 ) та Латвійською

Республікою ( 428_016 ); 17 міжурядових угод про співробітництво в

галузі пенсійного забезпечення, про трудову діяльність та

соціальний захист громадян, які працюють за межами своїх держав -

з Азербайджанською Республікою ( 031_644 ), Республікою Білорусь

( 112_678 ), Республікою Вірменія ( 051_628 ), Соціалістичною

Республікою В'єтнам ( 704_003 ), Республікою Грузія ( 268_513 ),

Естонською Республікою, Латвійською Республікою ( 428_016 ),

Литовською Республікою ( 440_545 ), Республікою Молдова

( 498_637 ), Республікою Польща, Російською Федерацією

( 643_266 ), Словацькою Республікою, Чеською Республікою; 14

міжвідомчих угод у сферах, що належить до компетенції Міністерства

праці та соціальної політики України.


Згідно з Законом України "Про ліцензування певних видів

господарської діяльності" ( 1775-14 ) посередництво у

працевлаштуванні громадян на роботу за кордоном здійснюється лише

на підставі ліцензії, яка видається органом, визначеним Кабінетом

Міністрів України.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Прийняття Державної міграційної програми України на

2000-2001 роки.


Довідково. Ця Програма, спрямована на послідовну і комплексну

практичну реалізацію завдань державної міграційної політики,

сприятиме упорядкуванню роботи як державних, так і недержавних

підрозділів, які займаються, зокрема, проблемами трудової

міграції.
Проведення порівняльного аналізу чинного законодавства

України та законодавства ЄС, зокрема Римського договору (1958),

Амстердамського пакту (1999) та ін.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
На основі проведеного аналізу європейських стандартів у сфері

трудової міграції забезпечити подальший розвиток та вдосконалення

нормативно-правової бази у сфері міграції в Україні.
Приєднання до Європейської соціальної хартії ( 994_062 ) в

частині, що стосується питань міграції (статті 18 і 19).


Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Створення правових, економічних і соціальних засад для

регулювання міграційних процесів в Україні.


Приведення чинного законодавства України у сфері трудової

міграції до вимог ЄС.


6.5.2. Лібералізація візового режиму
Поточна ситуація
Важливим елементом зовнішньополітичної діяльності, складовою

забезпечення правового статусу українських громадян за кордоном є

міграційно-візова політика. Актуальність цього питання

безпосередньо пов'язана з курсом України на європейську

інтеграцію.
Протягом останніх років в Україні вироблено власну концепцію

візової політики, прийнято відповідні нормативні акти, зокрема

Закони України "Про громадянство" ( 1636-12 ), "Про біженців"

( 3818-12 ), "Про правовий статус іноземців" ( 3929-12 ).


Реалізація концепції візової політики передбачає

індивідуальний підхід до держав - стратегічних партнерів України,

учасників СНД, аплікантів до ЄС, членів ЄС, потенційних

постачальників нелегальних мігрантів тощо.


На виконання положень Стратегії інтеграції України до

Європейського Союзу ( 615/98 ), інших документів, що визначають

курс зовнішньої політики, вже здійснено цілий ряд кроків, які

мають на меті наближення до європейських стандартів в частині

відповідальності держави як за в'їзд іноземця, так і за його

повернення. Це, зокрема:


запровадження з 1999 року нового порядку оформлення візових

документів для в'їзду в Україну, а також нової візової етикетки,

що відповідає міжнародним стандартам;
запровадження Україною з 1 грудня 1997 року в односторонньому

порядку безвізового режиму поїздок в Україну для власників

дипломатичних паспортів - громадян держав-членів ЄС.
Необхідність приведення договірно-правової бази, що регулює

питання в'їзду-виїзду, пересування та перебування іноземців в

Україні, у відповідність з міжнародними стандартами залишається

нагальною потребою.


Подальша реалізація курсу на інтеграцію в Європу потребує

внесення певних коректив у проведення візової політики в Україні.


Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові

(2001-2003 роки) пріоритети


Питання можливих змін у візовій політиці ЄС стосовно "третіх

країн", зокрема її лібералізації, на цьому етапі є надзвичайно

гострим. Напруженість посилюється зростанням кількості нелегальних

мігрантів і здебільшого - з країн Центральної та Східної Європи.

Це призводить, з одного боку, до загострення криміногенної

обстановки, а з другого - спричиняє додаткове фінансове

навантаження на бюджет ЄС.
Водночас (з точки зору подальших тактичних дій) необхідно

зосередитися на створенні відповідних внутрішніх та зовнішніх

передумов для розв'язання проблеми спрощення візового режиму між

Україною та державами-членами ЄС.


Продовжуючи роботу з державами - учасницями СНД з

урегулювання режиму взаємних поїздок громадян за документами,

дійсними для поїздок за кордон, слід:
вжити заходів для зміцнення східного кордону України (уже

готуються до підписання угоди, що регулюватимуть режим взаємних

поїздок за закордонними паспортами, з Вірменією, Казахстаном,

планується перейти на аналогічний режим поїздок з усіма

державами - учасницями СНД; з Грузією таку угоду вже укладено);
продовжити вивчення та узагальнення досвіду запровадження

безвізового режиму між окремими державами - кандидатами та

державами - членами ЄС (Польща, Угорщина і Чехія із Німеччиною і

Австрією тощо), зокрема консульсько-правових, прикордонних та

технічних аспектів;
активізувати зусилля, спрямовані на збереження максимально

спрощеного режиму поїздок між Україною і державами - кандидатами

"першої та другої хвилі" розширення ЄС хоча б до часу їх

приєднання до ЄС;


акцентувати увагу керівництва ЄС на запровадженні Україною в

односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для

власників дипломатичних паспортів - громадян держав - членів ЄС і

в подальшому - на здійснення односторонніх кроків щодо

лібералізації візового режиму, але з додержанням з боку ЄС

принципів взаємності;


організувати моніторинг виконання державами - членами ЄС

вимог Шенгенських угод, зокрема стосовно можливого укладення між

ЄС чи будь-якою державою - членом ЄС окремої угоди з візових

питань з будь-якою "третьою державою", або надання громадянам цієї

держави привілеїв щодо безвізового перетинання зовнішніх кордонів

ЄС. За результатами моніторингу (насамперед у разі юридичного

прецеденту) та оцінки ситуації в ЄС визначитися щодо доцільності

висунення адекватної ініціативи з боку України. У разі

запровадження цими державами візового режиму в'їзду для громадян

України, поряд із зустрічними кроками на основі взаємності,

домагатися мінімізації можливих негативних наслідків запровадження

такого режиму.


Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Закінчення перегляду нормативно-правової бази України у сфері

візової політики та досягнення необхідного рівня адаптації її до

відповідних нормативно-правових документів ЄС.
6.6. Конкуренція
6.6.1. Адаптація законодавства України до конкурентних правил

Європейського Союзу


Поточна ситуація
Принципи забезпечення державного захисту конкуренції у

підприємницькій діяльності, недопущення зловживань монопольним

становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і

недобросовісної конкуренції закріплені у статті 42 Конституції

України ( 254к/96-ВР ).
Основою нормативно-правової бази у сфері конкурентної

політики в Україні є Закони України "Про обмеження монополізму та

недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій

діяльності" ( 2132-12 ), "Про захист від недобросовісної

конкуренції" ( 236/96-ВР ), "Про Антимонопольний комітет України"

( 3659-12 ), "Про природні монополії" ( 1682-14 ), Укази

Президента України від 26 лютого 1999 року N 219 ( 219/99 ) "Про

Основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 роки та заходи

щодо їх реалізації", від 19 серпня 1997 року N 853 ( 853/97 ) "Про

заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних

монополій".
Цими актами законодавства визначаються основні правила

конкуренції та обмеження монополізму в Україні і надаються

повноваження стосовно здійснення державного контролю за їх

додержанням. Державний контроль здійснюється за такими напрямами:


виявлення і припинення зловживань монопольним становищем;
виявлення і припинення антиконкурентних узгоджених дій;
виявлення і припинення дискримінації суб'єктів господарювання

органами державної влади, органами місцевого самоврядування,

адміністративно-господарського управління та контролю;
виявлення і припинення недобросовісної конкуренції;
додержання вимог антимонопольного законодавства у процесі

перетворення державної власності;


контроль за економічною концентрацією;
додержання антимонопольних вимог у процесі антимонопольного

регулювання та прийняття рішень органами державної влади, органами

місцевого самоврядування, адміністративно-господарського

управління та контролю.


Норми стосовно правил конкуренції містяться також у Законах

України "Про підприємництво" ( 698-12 ), "Про підприємства в

Україні" ( 887-12 ), "Про банки і банківську діяльність"

( 872-12 ), "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), "Про

господарські товариства" ( 1576-12 ), "Про цінні папери і фондову

біржу" ( 1201-12 ), в актах законодавства про приватизацію та ін.


Крім цього, прийнято кілька нормативно-правових актів

Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів

виконавчої влади, які регулюють деякі питання реалізації

конкурентної політики. Чинне законодавство України з питань

конкуренції містить подібні до ключових принципи основних розділів

конкурентних правил ЄС. Виняток становлять правила контролю за

наданням державної допомоги (проблеми контролю за наданням

державної допомоги у цій Програмі виділено в окремий розділ).


Однак правова система України у сфері конкурентної політики

досить складна, що викликає необхідність принципового

удосконалення з метою забезпечення регулювання у повному обсязі

питань обмежувальних угод, зловживання монопольним становищем,

контролю за економічною концентрацією та максимального наближення

до правил конкуренції ЄС.


Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Удосконалення положень нормативно-правових актів з питань

конкуренції України та досягнення часткового зближення

законодавства України з первинним законодавством ЄС у сфері

конкурентної політики (статті 85, 86, 90 Договору про ЄС

( 994_017 ) шляхом прийняття Закону України про захист економічної

конкуренції.


Забезпечення контролю за діяльністю державних монополій

комерційного характеру та підготовка пропозицій щодо удосконалення

чинного законодавства з метою врегулювання питання недопущення

дискримінації громадян з боку державних монополій комерційного

характеру щодо умов закупівлі і продажу товарів (стаття 49 УПС

( 998_012 ) та стаття 37 Договору про ЄС ( 994_017 ).


Підготовка пропозицій щодо удосконалення правил контролю за

економічною концентрацією та їх зближення з відповідними правилами

ЄС (постанова Ради ЄС від 21 грудня 1989 р. N 4064 та постанова ЄК

від 21 грудня 1994 р. N 3384).


Залучення технічної допомоги з боку ЄС для забезпечення

наближення законодавства та підготовки кадрів.


Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Підготовка пропозицій щодо вдосконалення чинного

законодавства з метою досягнення часткового зближення

законодавства України з вторинним законодавством ЄС у сфері

конкурентної політики:


загальні процедурні правила: постанова Ради ЄС від 2 лютого

1962 р. N 17/62; постанови ЄК від 3 травня 1962 р. N 27/62, від

25 липня 1963 р. N 99/63/ЄЕС, від 26 листопада 1974 р. N 2988/74;
постанови щодо надання групових пільг ("блоків винятків") для

певних секторів або категорій підприємств:


угоди про надання виняткових прав на продаж: постанова Ради

ЄС від 2 березня 1965 р. N 19/65/ЄЕС; постанови ЄК від 22 червня

1983 р. N 1983/83 та N 1984/83;
угоди про надання ліцензій на передачу технологій: постанови

ЄК від 23 липня 1984 р. N 2349/84, від 30 листопада 1988 р.

N 556/89;
угоди про спеціалізації наукових досліджень та розвитку:

постанова Ради ЄС від 20 грудня 1971 р. N 2821/71; постанови ЄК

від 19 грудня 1984 р. N 417/85 та N 418/85;
франшизні угоди: постанова ЄК від 30 листопада 1988 р.

N 4087/88;


страхування: постанова Ради ЄС від 31 травня 1991 р.

N 1534/91; постанова ЄК від 21 грудня 1992 р. N 3932/92.


Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Закінчення перегляду нормативно-правової бази України у сфері

конкурентної політики щодо її відповідності законодавству ЄС та

досягнення необхідного рівня адаптації законодавства.
6.6.2. Розвиток та удосконалення інституційної бази захисту

конкуренції та механізмів проведення конкурентної політики


Поточна ситуація
Державну політику у сфері розвитку конкуренції в Україні

проводять: Міністерство економіки України, Антимонопольний комітет

України, Фонд державного майна України, Національна комісія

регулювання електроенергетики України, інші центральні та місцеві

органи виконавчої влади.
Державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності

забезпечує Антимонопольний комітет України, завданнями якого є

здійснення державного контролю за додержанням антимонопольного

законодавства, захист законних інтересів суб'єктів господарювання

та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання,

виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства в

межах своїх повноважень, сприяння розвитку добросовісної

конкуренції в усіх сферах економіки.


Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Підвищення якості роботи та поліпшення взаємодії органів, що

належать до інституційної бази захисту конкуренції.


Створення системи органів, що мають здійснювати регулювання

діяльності суб'єктів природних монополій, з наданням їм

повноважень на видачу ліцензій на відповідні види господарської

діяльності.


Підвищення кваліфікації працівників Антимонопольного комітету

України та інших органів виконавчої влади, що відповідають за

проведення конкурентної політики, шляхом комплексного навчання та

стажування за кордоном (50 осіб).


Забезпечення підвищення ефективності функціонування

інституційної бази захисту конкуренції шляхом впровадження

інформаційної системи органів Антимонопольного комітету України.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Формування нових елементів інституційної бази - недержавних

інституцій з питань розвитку конкуренції та захисту від

недобросовісної конкуренції.
Розроблення концепції створення спеціалізованого суду з

питань конкуренції.


Удосконалення взаємодії механізмів регулювання та розвитку

конкуренції у фінансовому секторі економіки та на ринках

агропромислового комплексу.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Закінчення формування інституційної бази захисту конкуренції

та механізмів проведення конкурентної політики з метою створення

дієвої системи конкуренції.
6.6.3. Створення соціально-економічних умов для вільної і

справедливої конкуренції на ринку за правилами конкуренції


Поточна ситуація
У результаті вжитих протягом останніх років правових та

організаційних заходів в Україні створено умови для практичної

реалізації конституційного принципу забезпечення державного

захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання

зловживанню монопольним становищем, неправомірному обмеженню

конкуренції та недобросовісній конкуренції.


Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади разом з

Антимонопольним комітетом України провели значну роботу щодо

реорганізації заснованих на державній власності суб'єктів

господарювання у процесі підготовки їх до приватизації, поділу

державних монопольних утворень, ліквідації державних

організаційних структур монопольного типу. У результаті цього, а

також неструктурної демонополізації на загальнодержавних та

регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів

господарювання, що створило передумови для розвитку конкуренції в

Україні.
Водночас на шляху загальнодержавних ринків, а також на

окремих регіональних ринках все ще зберігається високий рівень

монополізації.


На розвитку економіки позначається недосконалість системи

державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій,

хоча вже зроблено важливі кроки в напрямі реструктуризації та

посилення державного контролю у цій сфері.


Важливу роль в об'єднанні зусиль та координації діяльності

органів державної влади, спрямованих на створення ефективної

соціально орієнтованої економіки в Україні, усунення перешкод на

шляху розвитку підприємництва та вдосконалення конкурентного

середовища відіграв Указ Президента України від 26 лютого

1999 року N 219 ( 219/99 ) "Про Основні напрями конкурентної

політики на 1999-2000 роки та заходи щодо їх реалізації".
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Реалізація заходів з метою усунення перешкод на шляху

розвитку підприємництва та конкуренції, визначених Указом

Президента України від 26 лютого 1999 р. N 219 ( 219/99 ) "Про

Основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 роки та заходи

щодо їх реалізації".
Здійснення заходів щодо реформування природних монополій.
Обмеження практики поєднання функцій органів виконавчої

влади, органів місцевого самоврядування з господарськими

функціями.
Забезпечення розповсюдження та популяризації серед

підприємців і споживачів інформації про законодавство з питань

конкуренції, конкурентну політику, правила чесної конкуренції.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Закінчення реформування сектора природних монополій.
Здійснення комплексу правових та організаційних заходів,

спрямованих на звуження "тіньового" сектору економіки та значне

послаблення його негативного впливу.
Усунення всіх видів дискримінації стосовно умов закупівлі і

збуту товарів, вироблених державними підприємствами комерційного

характеру.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Закінчення створення економічних передумов для забезпечення

добросовісної конкуренції на ринку за правилами чесної

конкуренції.
Оцінка фінансових витрат на реалізацію заходів щодо розвитку

конкуренції на короткостроковий період (2001-2002 роки)


Бюджетні витрати - 3 млн. гривень;
Потреба у технічній допомозі - 5 млн. гривень.
6.7. Приватизація
Поточна ситуація
Одним із стратегічних напрямів ринкових перетворень в Україні

є удосконалення відносин власності шляхом закінчення процесу

приватизації. Для цього прийнято рішення про проведення виключно

грошової приватизації із залученням інвестицій на поповнення

обігових коштів підприємств, передприватизаційну підготовку

стратегічно важливих об'єктів, продаж підприємств разом із

земельними ділянками, післяприватизаційне супроводження та у разі

необхідності реприватизацію і удосконалення управління державними

корпоративними правами.
За підсумками 1999 року форму власності змінили 5232 об'єкти.

До державного бюджету було перераховано близько 700 млн. гривень.


До кінця 2000 року змінять форму власності ще не менш як

3,7 тис. великих і середніх підприємств. Здійснюватимуться заходи

щодо закінчення у 2000 році приватизації об'єктів агропромислового

комплексу та малої приватизації. За договорами купівлі-продажу

об'єктів до 2003 року повинно надійти інвестицій на суму близько

2,24 млрд. гривень і 671,8 млн. доларів США.


Згідно з Указом Президента України від 29 грудня 1999 року

N 1626 ( 1626/99 ) "Про невідкладні заходи щодо прискорення

приватизації майна в Україні" та Державною програмою приватизації

на 2000-2002 роки ( 1723-14 ), затвердженою Законом України від

18 травня 2000 року, розпочато реалізацію широкомасштабної

трьохрічної програми грошової приватизації із забезпеченням

відкритості та прозорості її процесу, наданням переваги

стратегічним інвесторам та активізацією внутрішніх інвестиційних

потоків. Особлива увага приділятиметься приватизації об'єктів

природних монополій, стратегічно важливих для економіки і безпеки

держави підприємств, насамперед об'єктів електроенергетики та

телекомунікацій. Реалізація зазначеного Указу ( 1626/99 )

забезпечить надходження до Державного бюджету України коштів від

приватизації державного майна в 2000-2002 роках у сумі,

еквівалентній 3 млрд. доларів США, у тому числі в 2000 році -

500 млн. доларів США.


З метою підвищення привабливості підприємств, що

приватизуються, проводитиметься їх реструктуризація з вилученням

із складу майнових комплексів структурних підрозділів, що не

належать до основного виробництва.


Основою приватизаційної стратегії є пошук промислового

інвестора, для якого повинні бути створені сприятливі умови шляхом

продажу цілісного майнового комплексу або контрольного пакета

акцій стратегічних підприємств чи підприємств-монополістів без

обтяжливих інвестиційних зобов'язань. Продаж об'єктів

здійснюватиметься учасникам конкурсів (тендерів), які повинні

відповідати кваліфікаційним вимогам з метою забезпечення гарантій

державі з боку покупців. Крім цього, до участі в конкурсах

(тендерах) допускатимуться вітчизняні та зарубіжні промислові

інвестори, а також їх об'єднання, тобто інвесторів, які виробляють

продукцію, виконують роботи або надають послуги, аналогічні

відповідним підприємствам, що приватизуються.


Створення інвестиційно привабливого клімату в Україні для

покупців підприємств, які мають стратегічне значення для економіки

та безпеки держави або займають монопольне становище на

загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг,

забезпечуватиметься шляхом:
залучення радників (національних та іноземних) для пошуку

інвесторів та продажу контрольних пакетів акцій;


продажу контрольних пакетів акцій без обтяжливих

інвестиційних зобов'язань;


гарантування покупцю контрольного пакета акцій першочергового

права на подальше придбання пакета акцій, закріпленого у державній

власності, після закінчення терміну закріплення, за умови

виконання покупцем зобов'язань за договором купівлі-продажу.


До приватизації передусім буде залучено підприємства

електроенергетики, нафтопереробки, цивільної авіації, зв'язку,

транспорту, агропромислового комплексу. Кошти від приватизації

спрямовуватимуться насамперед на розвиток і структурну перебудову

економіки, погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій та

інших соціальних виплат.


З метою посилення контролю за приватизаційним процесом

передбачається забезпечити стовідсоткове охоплення перевірками

угод купівлі-продажу пакетів акцій щодо виконання покупцями

інвестиційних зобов'язань, передбачених угодами купівлі-продажу.

Одночасно вживатимуться заходи для повернення в судовому порядку у

державну власність пакетів акцій у випадках невиконання покупцями

взятих ними зобов'язань, а також майна приватизованих підприємств,

які мають довгострокову заборгованість перед державним бюджетом і

Пенсійним фондом, у тому числі шляхом застосування до таких

підприємств механізмів банкрутства.


Удосконалюватиметься система ефективного управління

корпоративними правами держави.


Держава сприятиме подальшому розвитку фондового ринку,

ринкової інфраструктури, що обслуговує операції з власністю. Для

біржового продажу інвесторам пропонуватимуться пакети акцій

привабливих підприємств.


Для залучення коштів окремих громадян до приватизації

передбачається спрощення процедури придбання акцій. Обслуговування

таких акціонерів здійснюватиметься із забезпеченням широкого

інформування через місцеві засоби інформації про умови

акціонування, досягнення місцевого бізнесу та створення нових

підприємств.


Слід зазначити, що невирішення на законодавчому рівні

багатьох проблемних питань приватизаційного процесу ускладнює

можливість довгострокового прогнозування кількісних і фінансових

показників реформування відносин власності з достатнім ступенем

достовірності. У зв'язку з цим Уряд продовжуватиме роботу з

удосконалення чинного законодавства з питань приватизації.


Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Створення національної депозитарно-клірингової системи та

системи реєстрації прав на майно.


Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Забезпечення виходу українських цінних паперів на міжнародний

фондовий ринок.


Перетворення державних підприємств, що не визначені

казенними, у державні акціонерні товариства (компанії).


Систематичний перегляд переліку підприємств, що не підлягають

приватизації, з метою його скорочення.


Проведення приватизації майна у соціальній сфері (готелі,

санаторії та інші об'єкти).


Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Закінчення формування багатоукладної соціально орієнтованої

ринкової економіки.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка