Про історію викладання предметів художньо-естетичного циклу у вітчизняній освіті



Сторінка1/6
Дата конвертації19.04.2019
Розмір56,5 Kb.
  1   2   3   4   5   6
Людмила Масол,

провідний науковий співробітник лабораторії

естетичного виховання Інституту

проблем виховання АПН України,

кандидат педагогічних наук,

головний редактор фахового журналу „Мистецтво та освіта”.

співавтор програми «Художня культура».
Про історію викладання предметів художньо-естетичного циклу

у вітчизняній освіті
Навчання і виховання особистості засобами різних видів мистецтва у вітчизняному шкільництві має давню історію. Коріння цього процесу можна відшукати в надрах української етнопедагогіки: це народні традиції, фольклор, ігри та обряди з піснями й хороводами, народна іграшка – солом’яні ляльки, яскраво розмальовані чудернацькі коники з дерева чи пташки-свищики з глини – все це ставало основою залучення дитини до художніх цінностей у родинному і соціальному оточенні.

Симптоматично, що до головних ознак української ментальності поряд із іншими дослідники включають архетип краси. Замилування гармонією природного довкілля, естетизація власного буття, побуту, одягу, ліризм та емоційність у сприйнятті людиною світу (кордоцентризм, за Г. Сковородою) здавна притаманні українцям. Це спостерігається в усьому: від символічних орнаментів народної вишивки до різнобарв’я мелодій народних пісень, що супроводжували їх упродовж життя в праці й на дозвіллі, в радості й горі.

Як свідчать джерела, перші документальні згадки про навчання учнів співу пов’язані зі школою Київської Русі; пізніше у козацьких школах юнаків навчали й гри на бандурі. У стародавніх українських колегіумах створювалися хори, виникло специфічне мистецтво шкільної драми. Зрозуміло, що в епоху середньовіччя під впливом пануючої тоді релігійної картини світу естетичне виховання учнів здійснювалося переважно у межах сакральної культури. Храм – це унікальний синтез мистецтв, який має значний поліхудожній вплив завдяки тому, що слово (риторичний засіб) і візуальні образи – архітектура, іконопис, декоративно-ужиткове мистецтво (церковні атрибути, декор інтер’єрів та екстер’єрів), поєднувалися в єдиному естетичному просторі сакральної культури з хоровим співом і театралізованими обрядовими діями. Потужні естетико-виховні імпульси цієї культури безперечні.

Окрім церковного хорового співу, предмети мистецтва тривалий час не включалися до обов’язкових програм навчання у загальноосвітніх закладах. Проте рівень так би мовити „факультативного” викладання інструментального виконавства, вокалу, мистецтва танцю у деяких привілейованих українських гімназіях і ліцеях ХІХ ст. був настільки високим, що силами учнів на шкільній сцені ставилися класичні драми й комедії, інколи навіть опери! Наприклад, у Ніжинському ліцей, де вчився Микола Гоголь.

На початку ХХ ст. підвалини шкільної естетичної освіти в Україні закладали відомі митці. Хоровий диригент і автор знаменитого „Щедрика” Микола Леонтович узагальнив власний багаторічний музично-педагогічний досвід у посібнику ”Практичний курс навчання співу у середніх школах України”, його соратник композитор Кирило Стеценко розробив шкільну програму з музики, а відомий фольклорист Філарет Колеса уклав „Шкільний співаник”. Таких прикладів можна навести чимало. А от сьогодні навіть важко уявити, щоб професійні митці прийшли до школи, як це, приміром, практикується у спеціальних проектах Франції чи Німеччині.

Традиції шкільної художньої освіти, порівняно з музичною, в Україні були менш розвинутими. Загалом так склалося, що професійна і масова мистецька освіта розвивалися паралельно і мало перетиналися. Перша, представлена різними типами навчальних закладів від шкіл мистецтв, училищ і коледжів до консерваторій і академій, успішно розвивалася протягом минулого століття, плекаючи плеяду видатних музикантів, художників, акторів, але досить автономно від другої – масової, яка, на відміну від шкільної математичної, літературної, історичної, завше була мінімізованою. Система загальної мистецької освіти проіснувала досить значний час майже без кардинальних змін. Її не можна назвати повноцінною, адже вона не охоплювала ані всі основні види мистецтва, ані всю шкільну вертикаль. Із дисциплін художньо-естетичного циклу найбільше поталанило „Музиці”, яка викладалася у 1-8-х класах по 1 годині на тиждень, переймаючи хорові традиції від попередніх „Співів”, які, у свою чергу, успадкували досягнення церковного хорового виховання попередніх поколінь. Предмет „Образотворче мистецтво” (попередник – „Малювання”) школярі опановують на рік менше, тобто лише до 7-го класу включно. Театральне мистецтво, як і мистецтво танцю, „пробивалися” в окремі школи, де завдяки фахівцям-ентузіастам створювалися самодіяльні гуртки чи аматорські студії. На жаль, зараз хореографія перетворюється на сферу платних послуг. А ось наймолодша муза – кіномистецтво – взагалі рідкісна гостя у шкільних класах, особливо сільської школи, адже потребує досить дорогої „світи” – спеціального обладнання. Хоча, як відомо, саме завдяки телебаченню екранні мистецтва перетворилися на найпотужніший чинник впливу на естетичні смаки сучасних дітей і молоді. Ось така картина. І ніхто й досі не може переконливо аргументувати, чому наші діти позбавлялися педагогічно керованого, цілеспрямованого спілкування з художніми цінностями в школі саме тоді, коли в них пробуджувався свідомий інтерес до мистецтва і здатність осмислювати, критично оцінювати твори мистецтва – тобто у старшому шкільному віці.

З огляду на сказане вважаю – як це не виглядає пафосно – що затвердження Державного стандарту загальної середньої освіти і введення художньої культури в 9-11- х класах як


Каталог: files -> vuhovna
files -> Затвердити Порядок вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей, до сімейних форм виховання (далі Порядок), що додається
files -> Конкурси Вакансії
files -> Секція права та психології
files -> Освіта. Виховання. Навчання актуальні проблеми дошкілля
files -> Спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – невичерпне джерело світла, енергії і любові
files -> Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю
files -> Впровадження педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського щодо гармонійного розвитку особистості учня, формування його життєвої компетентності у н/в процесі на основі формули "Три люблю"
files -> Таран Ірина Миколаївна, вчитель англійської мови, вихователь нвк «Кіровоградський колегіум»
vuhovna -> Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах Загальні положення Концепція розроблена


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка