Прийомна сім'я згідно з українським законодавством є однією з форм сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування



Дата конвертації11.10.2019
Розмір0,49 Mb.
ТипЗакон

Прийомна сім'я згідно з українським законодавством є однією з форм сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Часто такі  сім'ї плутають з сім'ями, де живуть усиновлені діти або діти, взяті під опіку. Насправді ж це зовсім інша форма влаштування. Прийомна сім'я — це сім'я, яка взяла добровільно з дитячих будинків, шкіл-інтернатів чи притулків дітей від 1 до 4 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. 
    На Миколаївщині нині  створено 110  таких сімей, в яких виховується 211 дітей. У нашому місті функціонує сім прийомних сімей, де виховується 10 дітей. Хочеться розповісти про одну таку родину, де уже два з половиною роки виховуються прийомні діти. 
     Сергійко цілий місяць мовчав… Все ніяк не міг оговтатися від того, що з ним відбувається. Незнайома, але затишна атмосфера у новому домі, чужа, але така рідна мама Олена, дві сестрички – Яна з минулого життя, Тетяна — теперішнього, серйозна, але така лагідна бабуся… І все це в одну мить  "звалилося" на його дитячу голівку. Він звик абсолютно до іншого, та й у притулку все було не так...   
    Поруч щебетала невгамовна Яночка. Для неї теж все було у "диковинку". Коли б це вони з братиком мали окрему кімнату, власні ліжечка, письмовий стіл, комп’ютер! Діти ніяк не могли повірити у те, що це реалії їхнього нового життя.  Про те минуле зовсім не хотілося  згадувати. Там залишилися ті "батьки", яким до них байдуже, холод і надокучливий  голод, крихти хліба, заховані про всяк випадок, лайки і побої… Дівчинка здригнулася від жахливих спогадів. Її личком пробігли страх і відраза. Вона вся  зіщулилася і подивилася на маму Олену, неначе шукаючи у неї захисту та порятунку.
    — У нас на цю тему табу, — тихо проговорила мама Олена, діти не люблять згадувати те життя, та й ми з бабусею намагаємося вкрай рідко говорити про це. Ми все більше про сьогодення. У нас нові турботи, клопоти, знайомство з новим життям. Хоча за два з половиною роки, — продовжує жінка, — діти багато чому навчилися. Вони у нас тепер справжні "чомучки"! А як згадаю, якими вони були! Сергійко все зиркав з-під лоба зляканими оченятами, Яночка весь час їсти просила. Ми їх ніяк нагодувати все не могли! Вони увесь час приходили з вулиці з гостинцями. Довелося їх від "жеб¬ра¬ць¬ко¬го" настрою відучувати. А як вони голосно розмовляли! Нам навіть доводилося вуха затуляти. Тепер, — з посмішкою згадує Олена Павлівна, — зовсім інша справа. Діти поступово звикли до нового ритму життя, у кожного  свої обов’язки. Вони по черзі миють посуд, Сергійко бігає до магазину, виконує чоловічу роботу, Яночка прибирає, підмітає. Словом — у нас дисципліна! А з дітьми по-іншому і не можна. Це я вам як педагог кажу, — акцентує увагу жінка, — при цьому ласкаво поглядаючи на дітей.
    — А ми щойно повернулися з моря, — весело  втручається в розмову Яночка. Знаєте, як там добре було! Це наша мама нас туди відправила. А зараз ми до нашого табору "Гарт" ходимо. — Днями поїдемо на екскурсію до Грушівки, — приєднується до розмови Сергійко. Та взагалі стільки цікавого у таборі! У нас щодня щось відбувається… Ось погляньте, це мої грамоти за участь у конкурсах!     — А у мене теж є грамоти! — підхоплює Яночка. — Це за успіхи у навчанні, а це за конкурси. Ми ж із Сергійком, окрім школи, ще й  гуртки відвідуємо.
    — Я, — поспішає сказати Сергійко, —  на кораблебудування ходжу до центру науково технічної творчості, на танці, а ще на футбол! Знаєте, ким стати хочу?! (лукаво позирає на маму) Та  ось тільки мама з бабусею проти. Я футболістом стати хочу!
    — А я теж мрію маю, — не без гордості в голосі  говорить Яночка, — стати вчителем початкових класів, як мій класний керівник Наталя Володимирівна! — Вона така розумничка, — підхвалює донечку мама, — вчиться на відмінно, у конкурсах бере участь, танцює, рукоділлям захоплюється. Ось і цього року брала участь в екологічному конкурсі і не безуспішно. Та взагалі моїм дітям усе цікаво, їм хочеться всього навчитися, все побачити. Ви знаєте, у нас навіть уже й родинна традиція з'явилася — це мандрівки рідним краєм. Якось ми ходили у похід до Кримківського лісу, то назад ледь на електричку не запізнилися, — сміючись пригадує Олена Павлівна. Ось погляньте, які вони кумедні на фото! Взагалі, ми з мамою, — продовжує розмову Олена Павлівна, — дуже багато часу приділяємо дітям. Бабуся їх балує смачненькими стравами, пиріжки випікає, я з ними уроки готую, читаємо дуже багато. Знаєте, Сергійко ж навіть букв не знав! У нас з бабусею таке правило: спочатку інтереси дітей, потім уже власні.
    Скільки треба ж мати любові та доброти в серці, щоб так поріднитися  з чужими дітьми! — мимоволі подумала я. На такий подвиг далеко не кожен здатний. Між іншим, у Олени Павлівни своя власна донька є, нині студентка Миколаївського кораблебудівного вузу, а ще — відповідальна робота, працює вчителем в тій же школі, де її діти навчаються. І при цьому всьому абсолютно відсутні чоловічі руки.
    — У нас, крім Сергійка та кота, жартуючи  розповідає жінка, — більше в сім'ї чоловіків немає. Щоправда брат допомагає, та і Сергійко береться за чоловічу роботу. Загалом нас дуже добре підтримує служба у справах дітей, центр соціальних служб, сім'ї, дітей та молоді. Ми в будь який час доби можемо отримати кваліфіковану допомогу, бо іноді бувають випадки, коли ми самі не можемо впоратися з ситуацією.
    Як на мене, то родина вийшла дружна та весела. Вони скрізь разом: у школі, вдома, у походах, і все у них  виходить ладно і гармонійно. Діти кажуть, як виростуть, обов’язково мамине прізвище візьмуть, і від мами — нікуди!
    Скільки ж довелося настраждатися цим дітям, щоб так не по-дитячому розмірковувати. До речі, у Яночки були серйозні  проблеми зі здоров'ям. Їй довелося перенести дві операції. Тепер вона абсолютно здорова, і здійснила свою давню мрію — змогла танцювати. Обличчя Яночки світиться щастям, вона безтурботно щебече, клопочеться у домашніх справах,  і лише зрідка згадує про те життя. Сміються, коли пригадують, як Яна не хотіла знімати з себе стару подірявлену  дублянку, сміючись пригадують, в яких чоботях ходили, та як самі піч топили, їсти варили, і як Сергійка у мішку зав’язаним тримали. Сміються — а в очах жах, аби ніколи це не повторилося!  Свою маму Олену вони ні на кого не проміняють!
    Вони просто щасливі. Щаслива і мама Олена, що вчасно розгледіла своїх дітей. Щаслива бабуся, яка і підкинула своїй доньці цю  ідею. Думаю, життєва історія цієї родини зможе стати прикладом для тих, хто ще сумнівається у створенні гармонійної сім'ї. Благородні справи віддячуються сторицею.

 

Наталія КЛИМЕНКО

 


 

 
Соціум
З дітьми не розлучаються
    "Від нас пішов батько", — ці слова, як хірургічний скальпель розрізають одного разу дитячу свідомість, залишаючи незгладимий рубець і почуття непоправної втрати на все життя. Як же зробити так, аби  хоча б трохи зменшити  душевний біль дитини від такого  підступного удару долі? Про це і йдеться у роздумах начальника міської служби у справах дітей Наталії ПЕРКОВОЇ.

—У часи мого дитинства розлучення в Україні було рідким явищем, — каже Наталія Миколаївна. —  Сьогодні ж цим нікого не здивуєш. По статистиці майже 45% українських дітей живе в неповних сім'ях. Для гармонійного розвитку дитина повинна рости в повноцінній сім'ї, або хоча б періодично спілкуватися з батьком. Батько дитині потрібен, але бувають ситуації, коли це твердження опиняється під питанням. Якщо ваш чоловік своїми діями наносить вам моральні та фізичні травми, якщо дитина боїться його і мріє швидше вирости, щоб втекти з сім'ї, то треба серйозно замислитися, чи потрібен їй такий батько? Адже немає нічого страшніше і глибше образ, які беруть початок з дитинства. Вони здатні супроводжувати нас усе життя і нерідко стають причиною багатьох дорослих помилок.
    У ранньому віці у дітей формуються навик рольової поведінки. Дивлячись на батька, хлопчик вчиться чоловічим манерам, а дівчинка набуває досвід спілкування з протилежною статтю. Батько та мати сприймаються ними, як єдине ціле. Навіть якщо батьки розлучені, їхні відношення продовжують служити прикладом взаємодії між чоловіком і жінкою. Дитина копіює не тільки манери, жести, слова і інтонації, вона запам'ятовує і нюанси відносин матері та батька. Якщо між ними немає поваги, то це обов'язково відобразиться на дитячому сприйнятті, і, подорослівши, дитина втілює ту саму модель поведінки. Повага повинна зберігатися і після розлучення, щоб маленька людина бачила — навіть дуже серйозні проблеми не здатні зруйнувати авторитет рідних їй людей.
    Намагайтеся не порушувати балансу "батько та мати — єдине ціле" і, якщо батько не хоче бачити свою дитину, знайдіть йому достойну заміну для спілкування. Це може бути дідусь, рідний дядько або близький друг. Адже повна відсутність чоловічого начала у вихованні, як хлопчика, так і дівчинки, може стати в майбутньому причиною їхніх серйозних психологічних проблем.
    Якщо ви хочете, щоб дитина, знаходячись поруч з вами, відчувала спокій і впевненість, не накопичуйте негативних емоцій, не подавляйте в собі біль і образу, будьте відкритою і чесною. Говоріть дитині про її батька лише хороше. Поясніть, що любий син або донька не винні в тому, що батько не з ними. Відвертість — кращий засіб завоювати довіру маленької людини. Поясніть дитині, що дорослі не завжди живуть разом. Коли їм стає зовсім погано один з одним, вони розходяться. Але обов'язково скажіть дитині, що батько, як і раніше любить її, але просто зараз не може бути поруч. Це — єдина неправда во спасіння, яка можлива у даній ситуації. Дитина повинна знати, що її люблять обоє батьків, інакше в ній може сформуватися комплекс неповноцінності. Не шукайте у дитині співчуття, ваші дорослі проблеми можуть викликати у неї тяжкій стрес.
    Дитячі психологи рекомендують розлученим батькам облаштовувати свою квартиру так, щоб дитина відчувала себе в ній як вдома: іграшки, книжки, комп'ютер, дитячі речі.
    Крім цього, батько може займатися з нею господарськими справами, брати її з собою у магазин за покупками. Все це потрібно для того, щоб малюк не відчував себе об'єктом для виконання якихось спеціальних обов'язків. Дуже часто, зустрічаючись з "недільними татками", діти сприймають їх подарунки відкупом, а веселі розваги — засобом заслужити прощення. Все це спотворює дійсність і вносить штучність у відносини. Тому і потрібно зразу пояснити дитині, що в розлученні ніхто не винен, так склалися обставини, але життя триває.
    Що ж стосується дитячого шантажу, то він — перша ознака недовіри дорослим, яка виникає на фоні конкуренції мами і тата. Намагаючись переманити дитину на свій бік, не забувайте про те, що вона не іграшка і теж заслуговує поваги. Втративши довіру до дорослих, які загралися, діти здатні здійснити найнеочікуваніші, під час невиправні вчинки.
    Чому деякі батьки кидають своїх дітей назавжди. Існує версія, що чоловіки сприймають дружину і дитину як єдине ціле, а розлюбивши її, автоматично стають холодними і до своїх чад. І навпаки — закохавшись у жінку, розповсюджують свої почуття на її малюка. Так це, або інакше, але біля 8 тисяч (!) українських тат не турбуються про дітей, яких покинули, і матері вимушені звертатися до суду, щоб в примусовому порядку отримувати від колишнього чоловіка фінансову допомогу на утримання дитини. При цьому більше 10 тисяч чоловіків в нашій країні не платять аліменти навіть примусово.
    Як бути, якщо батько після розлучення все рідше приходить до своєї дитини? Якщо ваші прохання і умовляння не діють? Якщо він регулярно не стримує своїх обіцянок? Згідно статистиці, більше 30% батьків після розлучення не відвідують своїх дітей. Аби не травмувати ніжну дитячу психіку, психологи радять зовсім виключити такі побачення. Адже, не дочекавшись тата, маля починає думати, що той його розлюбив. І причину шукає в собі: я поганий, негарний, нерозумний. Так з'являються дитячі комплекси, які залишаються з людиною на все життя. Однак, і дуже часті зустрічі з батьком, який залишив сім'ю, небажані. В цьому випадку діти починають сподіватися на те, що батьки помиряться, і сильно переживають, коли цього не відбувається. Тому намагайтеся знайти золоту середину, коли ваша дитина буде сприймати батьків не як єдине ціле, як двох близьких, але окремо існуючих людей.
    Батьки мають рівні права і обов'язки по відношенню до дитини — незалежно від того, в шлюбі вони чи ні. Це визначено ст. 1ё41 СкУ. Згідно з цією статтею, розірвання шлюбу не впливає на об'єм їх прав і не звільняє їх від обов'язків. Завжди краще домовитися без суду про участь у вихованні та утриманні дитини. Якщо забороняти батьку спілкуватися з дитиною, він може звернутися в орган опіки та піклування (а саме у службу у справах дітей), який і прийме відповідне рішення про зустріч батька з дитиною, визначить місце та час їх зустрічі. А якщо колишня дружина, матір дитини, не буде виконувати рішення органу опіки та піклування, її притягнуть до відповідальності через суд. Адже виконання рішення є обов'язковим для обох батьків.
    Дитина самостійно вибудовує в пам'яті образ батька, тому не потрібно нав'язувати їй своє відношення до колишнього чоловіка. Лише 35% дітей після розлучення батьків приймають бік батька. 75% розлучених жінок настроюють своїх дітей проти батька.       
       Для внутрішнього спокою дитини, її зустрічі з батьком повинні бути систематичними. Часто невиконання обіцяного дорослими, стає для дитини справжньою трагедією. Їй здається, що батько, або матір покинули її, розлюбили. Маленька людина не в змозі зрозуміти якихось побутових причин, її свідомість чиста від дорослих умовностей. Тому будьте дуже уважними і обережними зі словами зі словами. А надавши обіцянку — виконуйте її, або знайдіть спосіб пояснити малюку, що ваш загальний план переноситься, але залишається в силі.
    Що ж стосується розподілу обов'язків після розлучення, то дорослим дуже важливо правильно домовитися між собою. По-перше, встановіть чіткий графік спілкування батька з дитиною. А позапланові зустрічі обговоріть окремо і зарання. По-друге, визначте кордони дозволеного і не балуйте малюка. Часто "недільний тато" боїться втрати зв'язок з дитиною і недостатність часу для спілкування з дитиною, намагається компенсувати подарунками, солодощами, всякого разу розвагами. При цьому дитині дозволяється все або майже все. В результаті батько стає хорошим, а матір поганою. Поясніть колишньому чоловікові, що це нечесний хід, і зароблена таким чином репутація недовговічна і тільки зашкодить дитині. Якщо ж батько продовжує балувати дитину, то підіть на хитрість, залиште дитину з батьком не довгий час — 3-4 дні, в все швидко вернеться на свої місця.
    Безумовно, і в повній сім'ї бувають свої негаразди, не всі пари щасливі. Але батькам, які проживають окремо, потрібно пам'ятати, що їхня дитина, позбавлена через них повноцінної сім'ї, важче пристосовується до колективу. 67% дітей, які виросли без батьків мають проблеми у спілкуванні з однолітками. Через розлучення батьків, заборону спілкуватися з одним з них може вирости замкнутою, недружелюбною. Крім того, в майбутньому в неї виникнуть складнощі із затвердженням власної сім'ї. тож в інтересах дитини умійте домовлятися, йти на компроміс. І тоді ви в уяві дитини залишитеся єдиним цілим, хоча кожен вже незворотно існує окремо. 
 

 
Каталог: userfiles
userfiles -> Методичні вказівки до курсу «Педагогічна психологія»
userfiles -> Диплом за освітньо- кваліфікаційним рівнем «Молодший спеціаліст»
userfiles -> Загальна характеристика роботи
userfiles -> Звіт щодо проведення моніторингового дослідження реалізації завдань Базового компонента дошкільної освіти
userfiles -> Словник педагогічних термінів
userfiles -> Бідило андрій анатолійович стратегії тнк у сфері науково-технологічного обміну
userfiles -> Та напрями вдосконалення
userfiles -> Методи, прийоми навчання
userfiles -> Урок як основна форма організації навчально-виховного процесу


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка