«Потреби та програми для впо. Взаємодія з місцевими громадами»


Психологічний стан, посттравматичний стресовий розлад



Скачати 433,5 Kb.
Сторінка14/19
Дата конвертації29.03.2020
Розмір433,5 Kb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19
Психологічний стан, посттравматичний стресовий розлад.

Досвід військового конфлікту, загрози життю, вимушеного переселення, втрати майна є важким і травматичним досвідом, який лишає значний психологічний відбиток і може позначатися на процесі адаптації в нових містах. Більшість ВПО говорили про те, що вони виїздили з своїх міст на кілька місяців під час гострої фази конфлікту, і у них були очікування, впевненість, що ось-ось їх рідні міста буде звільнено, і вони повернуться до рідних домівок. Таким чином люди виїздили не взявши будь-які необхідні для облаштування життя речі. Розуміння, що конфлікт триває і доведеться лишатися у нових містах надовго приходило не одразу і було болісним – хтось сподівався на повернення додому через кілька місяців, хтось через пів року. Розуміння того, що повернення додому відбудеться нескоро (ніколи?) часто призводило до депресивних важких станів і у чоловіків, і у жінок. Викликом ставала необхідність адаптації, облаштування життя – пошуку роботи, житла тощо. Частині респондентів ВПО довелося переїздити з місця на місце, шукати кращих умов, так частина респондентів у Вінниці та Києві поміняли 3-5 міст проживання, значна частина респондентів багато разів змінили помешкання у містах. Частина респондентів були в обставинах прямої загрози життю – в полоні, переслідуванні, були жертвами доносів – відтак рятували свої життя і розуміли, що навряд чи зможуть повернутися додому, від’їздили «спаливши всі мости», одначе таких респондентів все таки меншість.



«Мы бежали именно из города. Не просто уезжали, потому что по доносу соседей был арестован муж. Я его выкупала с очень большими проблемами и приключениями. Бежали мы вообще без ничего. Мы надеялись, что все это очень скоро закончится. Бежали в Запорожье. Прожили там несколько месяцев, потому что старшего сына отправили накануне, и он там снимал квартиру. А потом переехали в Винницу. Я в Виннице с 5 октября 14-го года. Естественно, никуда не выезжаю, потому что туда поехать я не могу. Сейчас я знаю, что дом мой разграблен.» (Вінниця, ВПО, жінки)

Наслідки стресу, важкі стани досі мають місце, про це частіше говорять жінки. Чоловіки більшою мірою вдаються до профілактики депресії працею, одначе також зазначають, що цим вони відволікаються від важкого емоційного стану, але не долають його і негативні наслідки можуть виникнути пізніше. Відтак для респондентів необхідним і привабливим є спілкування з ВПО, які пережили схожий досвід – таке спілкування є терапевтичним, про цілющий ефект проговорення важкого досвіду говорили респонденти ВПО під час ФГД. Отримання фахової психологічної допомоги не є поширеною практикою, у респондентів немає чіткого розуміння, яку допомогу може надати психолог і в яких випадках необхідно до нього звертатися. В таких випадках більш ефективною є групова і нецілеспрямована терапія –через спілкування, спільну діяльність, навчання. Також бажано вести інформаційну, просвітницьку діяльність щодо ознак, випадків, в яких краще звернутися до психолога, а також роз’яснення, що таке психологічна допомога, якими є методи психологів, як розрізнити наскільки фаховою є допомога тощо.



«Первые 2 месяца, пока я здесь жила, я вообще никого не хотела видеть, ни слышать. Я просто сидела дома и ни с кем не общалась. А потом в силу обстоятельств или в силу работы своей я просто стала ощущать потребность в общении. И я просто стала искать людей любыми способами подобных себе.» (ВПО, Київ, жінки)

«Пускай меня откинуло, но я уже прошел эту ситуацию. И в принципе, у меня есть уверенность, что я пройду ее еще раз. А женщина, она немножко более…Ну как сказать, я не знаю. Может, у них просто порог прочности меньше, чем у мужчин. И да, истерики случаются..» (Вінниця, ВПО, чоловіки)

В переживанні стресових ситуацій чоловіки і жінки поводяться по різному, певну різницю респонденти зазначали. Ці відповіді були швидше припущеннями, ніж впевненістю, про гендер і про стани говорити було важко. Якщо підсумовувати, то чоловіки швидше мобілізуються починають діяти в нових умовах, вони відчувають більшу відповідальність за облаштування на новому місці, одначе тим самим чоловіки заганяють стрес всередину. Чоловіки швидше відпускають минуле, минулі набутки, одначе відчувають більшу напругу від того, що в майбутньому треба відновити статус, дохід, житло тощо. Жінки можуть довше і інтенсивніше емоціонувати (ридати, бути в істеричному, вкрай неврівноваженому стані), дуже довго відпускати минуле, згадувати в деталях полишені цінні речі, житло, не приймати поточну ситуацію, одначе, з іншого боку, жінки швидше і природніше починають спілкуватися, налагоджувати нові зв’язки і коло спілкування. В той же час чоловіки без усталеного і звичного кола спілкування почувають себе відірваними від середовища, нові зв’язки не виникають, якщо не вдалося вписатися в колектив, почати реалізувати себе професійно чи в бізнесі. Жінки більш комунікабельні, швидше знаходять нових подруг і цим полегшують свій емоційний стан. З іншого боку, якщо жінка домогосподарка і не дуже відкрита до спілкування, то вона може опинитися сам на сам із важким станом депресії та апатії, про такі ситуації в родинах згадували чоловіки.



«Я не могу сказать обо всех женщинах. Но я так заметил, что если даже есть недвижимость, я психологически поставил крест. То женщины мои, они надеются, верят в то, что вернутся, держаться за прошлое. Я думаю, что еще нужны психологические тренінги, которые помогут победить себя, трудности и переживания. Которые помогут ей стабилизировать себя.» (Вінниця, ВПО, чоловіки)

«Мужчина консолидировался, собрался и пошел рабо тать, а женщина остается в эмоциях – переживает, плачеет. Но женщины, извините, болтушки, они друг с другом разнакомились и помогают друг другу пережить стресс, а мужчины больше сами по себе, не очень коммуникабельные – нагрузка больше, и со временем этот стресс может дать о себе знать.» (ВПО, Вінниця, чоловіки)

«Мужчины оторваны от своего привычного круга, своей среды, они могут очень и очень растеряться, женщина быстрей привыкает.» (ВПО, Київ, жінки)

Отже комунікація для ВПО є важливою і потрібною, не всі респонденти це чітко усвідомлюють, одначе всі відзначають, що такі зустрічі, як ФГД, корисні, спілкування і знайомство з ВПО покращують самопочуття. Гуртування ВПО під різні цільові програми і просто для спілкування є важливим завданням для ОГС. Більшими є бар’єри до комунікації у чоловіків – чоловіки більш сконцентровані на своїй діяльності, менш комунікабельні, одначе ці бар’єри варто долати, оскільки наслідки ПТСР для чоловіків можуть мати більш довгостроковий характер, ніж у жінок. І чоловіки, і жінки відзначають погіршення самопочуття і втому, загострення хвороб внаслідок пережитого стресу, відтак актуальними є програми дозвілля, відпочинку, а також медичні програми для ВПО, як для жінок, так і для чоловіків.



«Эти два года - это очень тяжелый период и постепенно понимаешь, что стресс и усталость дают о себе знать, что самочувствие ухудшается, и организму нужен качественный отдых, уход, отключка. Мы сейчас в большинстве не уделяем себе внимание, потому что нужно выживать, зарабатывать, но это нужно делать. Да, и не только переселенцам, местные люди, все сейчас в стрессе.» (Сєвєродонецьк, ВПО, чоловіки)

Якщо говорити про уявлення свого майбутнього у ВПО, то воно переважно не є сформованим, теперішнє є хитким, а минуле залишається болісним. Минуле здебільшого вже є пережитим, хоча для багатьох респондентів потребує додаткової уваги, усвідомлення, відпускання. Меншість респондентів впевнено говорили, що готові до нового життя, що починають все з чистого листа тощо. Для частини респондентів травматичний досвід є досі болісним і гострим, були жінки, що плакали під час ФГД, для частини жінок дуже болісною є втрата власного будинку , не вдається забути залишені улюблені речі. Для чоловіків болісною є втрата бізнесу, нерухомості (наприклад, у одного з респондентів втрати близько мільйону доларів, ледве вдалося зберегти життя, матеріально не лишилося нічого). Частина респондентів потребують індивідуальної терапії, допомоги у пережитті минулого і допомоги в прийнятті теперішнього заради того, щоб знайти сили та впевненість рухатися в майбутнє.



«Для меня лично и с самого начала и сейчас уже острее стоит только то, что я не знаю, когда это закончится. У меня такое ощущение, что я застыла, я живу в каком-то черновике, я все жду того момента, когда же я начну жить. Я иногда забываю, что я живу и есть вот сейчас, мне кажется, что через полгода, вот начнется. А через полгода ничего не начинается. При всем при том, что мы работаем, есть круг общения.» «Да, непонятно что будет завтра. Пусть это будет не так, но человек так устроен, что он думает, что через полгода я сделаю то-то и то-то. Пусть жизнь внесет свои коррективы и это все будет совершенно по-другому. Но не думать о том, что будет через полгода, люди не могут. А в нашей ситуации и думать… не знаешь о чем думать.» (Сєвєродонецьк, ВПО)

«Прошлое отзывается, конечно, потому что некоторые вещи мы уже сами для себя не можем озвучить. Какие-то процессы, которые в нас происходят, куда мы идем. Мы же не можем дать название. О той же системе ценностей, о переоценке, о взгляде на жизнь, о каких-то моментах. Ситуация научила любить жизнь...» (Вінниця, ВПО, жінки)




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка