«Потреби та програми для впо. Взаємодія з місцевими громадами»


Адаптація у містах, актуальні проблеми. Державна політика у питаннях ВПО



Скачати 433,5 Kb.
Сторінка13/19
Дата конвертації29.03.2020
Розмір433,5 Kb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19
Адаптація у містах, актуальні проблеми. Державна політика у питаннях ВПО.

На питання з гайду про інтеграцію ВПО в місцеву спільноту респондентам здебільшого було важко відповісти, оскільки інтеграція в громаду, на їх думку, логічно передбачає участь в житті міста, громади, участь в міських заходах. ВПО, з одного боку, згадували про те, що вони не мали змоги взяти участь у виборах в місцеві органи влади, а з іншого боку, говорили про те, що увесь час витрачають на те, щоб забезпечити свої базові життєві потреби, відтак часу на участь у житті міста просто не лишається. Таким чином на даному етапі актуальніше говорити не про інтеграцію ВПО у місцеву спільноту, а про адаптацію до нового місця проживання, в тому числі про позитивне чи негативне сприйняття міста/нового середовища, забезпечення базових та ширших потреб ВПО, про сприйняття нового місця проживання і в найширшій перспективі – про налагодження каналів комунікації із місцевими жителями. Також говорячи про адаптацію ВПО важливо згадати і державну політику, оскільки, на думку респондентів, від держави залежать базові умови і життєві перспективи для ВПО .



«Учитывая, что нас лишили права голоса, мы не можем влиять на город… У нас нет до конца рычагов, когда мы могли бы помогать с влиянием на город. То есть, прописку эту менять, не знаю… Во-вторых, множество работы, которой приходится заниматься, опять же, не дает возможности ходить на мероприятия. То есть, иногда с волонтерами, пойдешь поможешь, иногда пообщаешься. Но это все банально и в целом с городом не связано.» (Сєвєродонецьк, ВПО, чоловіки)

В переважній більшості респонденти-ВПО призвичаїлися до нових міст і сприймають їх позитивно та з симпатією, вважають їх новим домом, бачать переваги свого проживання в нових містах (більшою мірою Київ та Вінниця, меншою мірою Сєвєродонецьк), у них є бачення переваг (і також певних недоліків) цих міст порівняно з рідними містами. Здебільшого ВПО позитивно сприймають місцевих жителів, акцентують увагу на доброзичливому ставленні, з розумінням ставляться до негативних відгуків та конфліктних ситуацій, говорячи про те, що якби ситуація була дзеркальною, то ставлення до переселенців із Заходу у Донбасі було би на кілька порядків гірше. Також відзначають, що чим далі від зони конфлікту, тим більш лояльним є ставлення до ВПО, так у Херсонській, Запорізькій та інших близьких до Донбасу областях ставлення до ВПО є на порядок гіршим, ніж скажімо у Києві та Вінниці. Хоча, з іншого боку, ВПО хотілося б, щоб місцеві жителі з більшим розумінням і відкритістю ставилися до їх життєвих ситуацій – досвіду війни, втрати житла та майна, психологічних складнощів тощо.



«Я привык уже здесь, мне здесь нравится, это европеский город, музеи и так далее. Там не вижу никаких перспектив. Ни для детей даже. Если было бы два выбора, там или здесь, то я выбрал бы здесь. Но есть бытовой аспект. Жена скучает за домом. Просто за стенами... пройдет время, она перестанет скучать. Время лечит. А то, что там свое жилье осталось, что не надо платить опять...» (Київ, ВПО, чоловіки)

«Созданы все условия для развития детей в Северодонецке. Потому что у меня дети посещают, каждый день недели они идут то ли на хореографию, то ли посещают здесь Центр детского творчества. То ли Каритас, есть такая организация, проводит с детьми занятия. Очень интересно.» (Сєвєродонецьк, ВПО, жінки)

«Я хотела сказать о том, что город очень нравится. Город красивый, исторический. Ловлю себя часто на мысли о том, что иду, наслаждаюсь. Чувство дома появилось, что это уже родное твое. Но меня не перестает удивлять этот факт, как Ольга сказала, что люди не понимают, что там происходит.» «Я работаю, я здесь хорошо устроилась на работу. Да, у меня карьерный рост, хорошая у меня зарплата. Меня все устраивает. Но меня не устраивает то, что я опять бомж. Да, я жду, что когда-то случится такое чудо и у меня будет свое жилье. Представьте. У меня в Луганске частный дом с большим огородом, с беседочкой, где мы жарили шашлыки, где я могла посадить огурчик-помидорчик. А здесь я живу в съемной квартире. Та я ненавижу квартиры! Я не могу, меня она душит!»( Вінниця, ВПО, жінки)

Можна сказати, що базова адаптація респондентів-ВПО відбулася – люди знайшли роботу, винаймають житло, діти вчаться у школах. Одначе усі ВПО говорили про те, що їх життєва ситуація лишається невизначеною, оскільки в країні триває війна і перспективи врегулювання конфлікту неясні. Допоки війна не завершиться більшість ВПО лишається у невизначеному стані, у більшості опитаних на території ДНР/ЛНР є нерухомість, у частини респондентів в зонах конфлікту залишаються батьки. Значним чинником життєвої невизначеності є відсутність чіткої державної політики щодо найбільш актуального питання для ВПО – житла. Житлова ситуація є досить непевною і часто напруженою, оскільки доходи недостатньо високі (рівень зарплат в середньому є нижчим, ніж у Донбасі) і більшість доходу іде на оплату житла. Така ситуація не є надто комфортною для респондентів і не сприймається як довготривала життєва перспектива, в той же час перспективи вирішення житлового питання неясні. Для респондентів питання виглядає так - або держава має вирішити житлові питання, або треба виходити на зовсім інший рівень доходу, задля того, щоб заробити на власне житло – на це готова меншість респондентів. Таким чином здебільшого у вирішенні питання житла відповідальність респонденти покладають на державу. Невизначені перспективи щодо житла є основним чинником неясної життєвої перспективи для респондентів-ВПО, і доки це питання не буде вирішене більшість ВПО не можуть відчувати себе адаптованими до нових місць проживання.



«Дело в том, что государство не защитило нас. У меня там тоже что-то осталось, но я же не могу этим пользоваться. Поэтому, должна быть программа. Вот жилье осталось – это же не я не смог всех защитить. А какие-то обязательства должно на себя взять государство!» (Вінниця, чоловіки, ВПО)

В сфері житла респонденти ВПО від держави очікують ряду рішень, пропозицій серед яких можна було би вибрати прийнятну: безвідсоткова іпотека, компенсація або часткова компенсація втраченого житла, надання землі чи будівель (можливо занедбаних, можливо у селах, але недалеко від міст) у власність ВПО/кількох сімей ВПО. Так частина респондентів-ВПО розглядають як прийнятний варіант сплачувати ті ж гроші, які вони платять за оренду житла в якості оплати за іпотеку. Частина респондентів очікує компенсації за втрачене майно, і ця сума могла б стати першим внеском на нове житло. Частина респондентів очікує, що зможе продати свою нерухомість у випадку миру та відбудови регіону, одначе така перспектива не надто ясна. Наразі респонденти ВПО стикаються з тим, що банки не видають їм кредити «Я сейчас плачу за квартиру 3 тысячи + коммуналка. Выходит 4 тысячи. Если бы я получила кредит на вторичное жилье, я бы платила за свое жилье эти 4 тысячи. Я бы тогда чувствовала себя полностью интегрированной в Винницу.» (Вінниця, ВПО, жінки)



«Если бы такая программа, что человек приехал квартиру приобрести. На каких-то 5-10 лет. Я сейчас снимаю, по 4-5 тысяч плачу за жилье. Лучше бы не давало государство мне, как переселенцу. Лучше бы я 4 тысячи платил этому государству, но квартира через 5-10 лет осталась мне. Вот представьте. За 5 лет я по 4 тысячи. Там выйдет пол миллиона. Я сейчас пол миллиона просто отдам кому-то и квартиры не будет. А если бы была программа – я бы лучше платил. И она осталась семье, мне. Я бы работал, налоги платил. И все это официально было. Хотя жилья в Киеве очень много, нет таких программ.»(Київ, ВПО, чоловіки)

Отже базовими проблемами адаптації є перш за все житлова проблема, а також проблема оренди житла та низьких зарплат. Робота, працевлаштування є другим важливим питанням адаптації. Не всі респонденти-ВПО працюють за фахом, найбільше про проблеми з працевлаштуванням за фахом говорили респонденти у Вінниці. Частина респондентів у Вінниці та Сєвєродонецьку почали працювати у громадських організаціях, у Києві можливості працевлаштування є ширшими. Складністю є відновлення діяльності для ВПО-підприємців, не завжди можливо влаштуватися на відповідну роботу респондентам, що працювали у бюджетній сфері чи державних органах (Вінниця). Так, підприємці часто працюють у відповідних сферах найманими працівниками, що є незадовільним (Вінниця). Значна частина респондентів, частіше жінки розглядають можливості додаткового заробітку, перекваліфікації, отримання додаткової кваліфікації чи навиків. Без вирішення на державному рівні проблем житла, інші проблеми та потреби респонденти-ВПО вважають другорядними, похідними, такими, що не вплинуть значною мірою на їх становище.



«Я вот сам работал наемным рабочим, хотя был предпринимателем, я поначалу пошел работать обычным продавцом, в ту сферу, где я умел. Так что приходится подстраиваться.» (Вінниця, ВПО, чоловіки)

«Если ты нормальный человек, работаешь, у тебя должна быть нормальная зарплата. Если действительно ты отдаешь все за квартиру или за обувь ребенку (зимнюю), и действительно какую-то неделю мы сидим на хлебе и воде. Я бы не отказалась от помощи.» (Вінниця. ВПО, жінки)

«Да, статус как бы сразу упал. Настолько, что я как мужчина – мне надо справится со своим психологическим состоянием. Чтобы я победил себя, взять себя в руки и выйти на тот же уровень зарабатывания денег. Сначала победить себя надо. Я понимаю, что я приехал в другой город, и мои способности и таланты не ценятся так, как ценились где я уже сформировался.» (Вінниця, ВПО, чоловіки)

Отже для більшості респондентів-ВПО бачення майбутнього не є сформованим, оскільки невизначеною є житлова перспектива і перспектива завершення конфлікту в регіоні, ці питання часто є між собою пов’язані.



У питаннях адаптації до нових міст, житлових проблемах та працевлаштуванні гендерна різниця не була дуже помітною, респонденти не рефлексують на дану тема – тема не актуалізована, скоріше важливий був сімейний стан і розподіл ролей у сім’ях. Якщо жінка є фахівцем чи підприємцем, є соціально активною, то вона у новому місті також намагається знайти відповідну роботу і реалізувати себе (Вінниця, Сєвєродонецьк). Хоча помітно також, що одружені жінки більшу фінансову відповідальність покладають на чоловіків. Частина жінок-респонденток були домогосподарками і могли шукати довільний заробіток (Київ), схожа ситуація у жінок-одиначок, що виховують маленьких дітей – вони теж шукають насамперед підробіток. Для чоловіків ВПО, як і для більшості чоловіків, робота, заробіток і сфера реалізації є дуже значущою, відтак важливо відновити втрачений статус і заробіток – ця проблема найбільш гостро звучала у чоловіків-підприємців у Вінниці. Питання значущості (втраченого) статусу і відновлення діяльності, більшої фінансової відповідальності чоловіків є гендерною різницею, яку можна відзначити.

  • Окремо варто зауважити про проблеми адаптації ВПО самотніх жінок з дітьми. Вони частіше були в складному емоційному стані, їм складніше було ділитися своїм досвідом адаптації в нових містах. Про ймовірні найбільші складнощі самотніх жінок з дітьми, порівняно з одруженими чоловіками та жінками, згадували інші респонденти. Цим жінкам набагато важче, адже жінки заробляють менше чоловіків і для утримання родини доводиться набагато більше працювати, плюс облаштовувати побут, плюс дбати про дітей тощо. Даній категорії треба приділити окрему увагу.

«Всем тяжело. Сложно в плане бытовом, психологическом, потом у что у детей нет своей территории, у каждой семьи свой вклад, надо совмещать. Есть проблема людей, которые живут в общежитии, переселенцы, им все равно хочется кушать. Им дали помощь, она закончилась. У них многодетных семей много, по 3-4 ребенка. Есть семья, взрослый инвалид ребенок, которому 40 лет, но он просто умственно не развит. И женщине тяжело, она не может работать, находится рядом с ним, а помощи государства не хватает. Люди живут только за счет пособия, 900 гривен или сколько.» (Сєвєродонецьк, ВПО, жінки)

«С одной стороны, что мужчина, что женщина в вопросах выживания в сегодняшних условиях не различаются никак. Но если брать индивидуальные потребности, конечно, это два разных организма, психологические потребности индивидуальные, гигиенические.» (Вінниця, ВПО, жінки)

«Что касается физических потребностей, то мужчине выжить проще, потому что он по природе своей добытчик, это заложено. А женщине легче приспособиться к этим психологическим нагрузкам..» (Сєвєродонецьк, місцеві жителі)

«Мне кажется, мужчинам тяжелее. Допустим, у меня друг работал в Луганске, у него была зарплата 15 тысяч, приехал сюда, сейчас зарплата 6 тысяч. Он работу на больше сумму здесь не может найти.» (Сєвєродонецьк, ВПО, жінки)

«Ты всю жизнь зарабатывал сам. Ты был главой семьи. Ты понимал, что как, куда движется твоя семья, планировал все. И тут все меняется. Ты где-то уже ходишь, ищешь что-то. Ты уже не уверен в себе, в завтрашнем дне. Вот в этом проблема. Повторюсь, женщина как минимум за мужчиной…Мне кажется, что мужчине сложнее.» (Вінниця, ВПО, чоловіки)

«Я думаю женщинам. Женщины привязаны к детям. Мужчине проще трудоустроиться, потому что мало у нас в стране такого, что мужчины сидят с детьми в декрете.» (Київ, ВПО, чоловіки)

Щодо державної політики в питаннях ВПО респонденти, як місцеві, так і ВПО зазначають, що державна підтримка є недостатньою, окрім житла, важливим є питання участі у виборах, юридичні нюанси (неможливість закрити юридичні особи, отримати необхідні довідки, наприклад, для отримання пенсій). Багато питань щодо ВПО не є врегульовані, законодавство розробляється із запізненням. Щодо статусу ВПО та існуючих пільг, виплат, ставлення є двозначним. З одного боку початкові виплати для багатьох стали необхідною і значущою допомогою – про це більшою мірою відзначають жінки, з іншого боку, в нинішніх умовах статус ВПО стає певним клеймом, стигмою, яка створює проблеми, але не створює переваг – про незручність даного статусу здебільшого говорять чоловіки, жартують, що почувають себе як «умовно засуджені». Статус ВПО є бар’єром для адаптації у новому місті, оскільки прописка все одно лишається донецькою, луганською.



«…я вот считаю, что это проблема, это государство бросило этих людей. Оно им сказало, пообещало. Они даже переезжали за собственный счет. Государство пообещало им, ну не знаю, кисельные берега. А ведь ничего не сделало, абсолютно.» (Київ, місцеві жителі)

«До этой ситуации выборы это было такое, долг государству и все. А когда сейчас мы ощутили, когда мы не можем… С одной стороны я понимаю, - почему я должна голосовать за местную власть в Северодонецке, я все равно не знаю никого? Но то, что местные все пошли, они могут, они это делают, а мы нет. Эта часть населения все равно чужая здесь. Мы не используем свое право, которое дает нам государство, вот и все. Ты себя чувствуешь недогражданином своей страны. То есть, у тебя нет никакого политического участия в данный момент... все властьдержащие говорят о том, что переселенцы должны интегрироваться в местную громаду. Так вот как раз в этом случае мы никак не можем интегрироваться. И при всем желании, хочу я голосовать или нет, но у меня этого права нет. Я никак не могу повлиять на то, что будет происходить в этой громаде.» (Сєвєродонецьк, ВПО, жінки)

Ймовірно в цілому дещо іншою є ситуація для ВПО з Криму, для кримчан більш актуальні юридичні нюанси та банківські відносини, ймовірно меншими є упередження, одначе оскільки завданням дослідження була оцінка потреб і бачення більшої частини ВПО (які є мешканцями окупованих територій в Донецькій і Луганські областях) дані дослідження щодо ВПО з Криму в цьому питанні є обмеженими, лиш 2 респонденти, чоловік та жінка, у Вінниці були ВПО з Криму.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка