«Потреби та програми для впо. Взаємодія з місцевими громадами»


Ставлення до ВПО в місцевих громадах



Скачати 433,5 Kb.
Сторінка12/19
Дата конвертації29.03.2020
Розмір433,5 Kb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19
Ставлення до ВПО в місцевих громадах

У всіх містах було виявлено напруження у стосунках місцевих жителів та ВПО. Негативне ставлення до ВПО є фоново-усталеним і пов’язане воно з рядом чинників, які ускладнюють адаптацію ВПО і відносини з місцевим населенням. Так, навколо ВПО, і також значною мірою навколо відповідного регіону – Донбасу – та його вихідців, існує ряд усталених негативних стереотипів, в тому числі пов’язаних з президентом В.Януковичем, ПР і їх політичною діяльністю. З іншого боку, існує об’єктивна культурна, ментальна (в тому числі політична і ідеологічна) різниця, яка стає причиною напруження, конфліктів і подальшої дискримінації ВПО. Частина непорозумінь також пов’язана безпосередньо з воєнним конфліктом, мобілізацією і колективною відповідальність ВПО за війну у їх регіоні. Іншим важливим чинником негативного ставлення до ВПО є соціально-економічне напруження і конкуренція за дефіцитні ресурси, так, напруження виникає через пільги, які отримують ВПО і не отримують місцеві жителі: місця в дитячих садках, невиплата платежів в садках чи школах, отримання дітьми безкоштовної допомоги, пільги для ВПО тощо.



«Как лично я слышал – ни один человек говорил, что те, кто с Донецкой и Луганской области, тех надо вообще всех бомбить. Без разборов уничтожить, и все. Разные слова бывают, разные разговоры. Но особо ничего хорошего.»« А чего же ты сидишь, не идешь защищать украинскую армию? Чтобы освободить свой этот. Такие высказывания тоже были. Больше на бытовом уровне. Где-то быстро с кем-то пересекаешься, и узнают. Быстро штамп вешают. Но есть и положительное.» «Знаете, как я решаю этот вопрос? Мне когда начинают говорить, что ты с Донбасса приехал, понаехал. Я говорю ребята, а вы что, против объединения? Вы же тут все машете флагом «Єдина Україна». Говорю, ты сепаратист? И все, вопросы прекращаются.» (Київ, ВПО, чоловіки)

Для Сєвєродонецька більш характерне напруження пов’язане з соціально-економічними чинниками, для Києва і Вінниці усі чинники разом. У Києві місцеві жителі частіше говорили про те, що на початку дуже відкрито сприймали ВПО, але вказували на численний негативний досвід - «невдячне, нахабне використання допомоги, негативне ставлення до людей, що надають допомогу» - це спричинило подальше обережне ставлення до ВПО, певну ізоляцію місцевих жителів від ВПО. Кияни наводили реальні ситуації, в яких ВПО дискредитували себе. З іншого боку, місцеві жителі в усіх ФГД розуміють, що кожна ситуація є індивідуальною, тому узагальнення не поширюються на всіх ВПО, одначе ці негативні узагальнення, стереотипи вже склалися і діють.



«Мое наблюдение. Как только женщины с детьми начали переселяться оттуда, я сказала: ни один человек в Киеве потеряет квартиру. Ни одной женщины я не видела такой цепкой, такой хитрой, такой безнравственной, какие приехали оттуда. Честное слово. Грех конечно, я сама женщина. Но я никогда не видела, чтобы из собственной квартиры выселяли киевлянина полтавчанка или еще кто. Только те - со своими детьми приехала и до свидания. Это мой реальный опыт – хозяин не смог выселить, не смог жить и съехал.» «Волонтери багато історій можуть розказати з свого досвіду, на зразок, батько встав, випив вранці, з’їв дитячий сніданок. Типово, що вимагають для себе кращих умов і незадоволені тим, що отримують, немає вдячності. Багато є негативу від спілкування з переселенцями.»(Київ, місцеві жителі)

Вихідців з Донбасу вважають більш забезпеченими, відтак для них можуть піднімати ціни на послуги. Також є сформований стереотип, що вони «наглі, некультурні, неосвічені, випивають, лаються» тощо – є нижчим класом, або ж навпаки багатіями, скоробагатьками, які не рахують гроші. Внаслідок такого іміджу ВПО мають ряд дискримінаційних обмежень – їм можуть не хотіти здавати житло, брати на роботу, підвищувати оплату тощо (ФГД у Києві та Вінниці). Також, на думку місцевих жителів Києва та Вінниці, наслідком появи ВПО стало погіршення криміногенної ситуації, збільшення грабунків, ситуація з безпекою у містах погіршилася.



«Мы живем полтора года на одной квартире, но периодически у нас есть желание улучшить. Уже с работой устаканилось у мужа и заработок стабильный и хочется что-то лучше. И когда начинаешь прозванивать по объявлениям, то вопрос: вы откуда? Мы говорим что давно в Киеве, мы адекватные люди и еще что-то. Но только говоришь, что Луганская прописка – извините – нет. Даже не хотят разговаривать и не хотят смотреть.»(Київ, ВПО, жінки)

«Конфликты по поводу аренды жилья. Не хотят сдавать в аренду жилье переселенцам, часто было такое. Выселяют без всякого предупреждения с детьми на улицу зимой. Реально за сутки искали квартиру, где остановиться людям, они были выгнаны на улицу просто из-за несовпадения взглядов». (Сєвєродонецьк, ВПО, жінки)

Також місцеві респонденти говорили про те, що ВПО надто сильно і штучно виділяють з-поміж іншого населення і це формує образ жертв, а з іншого боку призводить до споживацтва.



«Хватит их разделять в какую-то особую категорию. Я, как психолог, знаю понятие синдром сироты. Когда ребенок-сирота постоянно получает чего-то от государства, от фондов и привыкает к этому. А потом это все убирается и ребенок совершенно неприспособлен к жизни. Точно так же сейчас с переселенцами. Они получают там, где-то что-то, но их нужно научить выживать, максимально адаптировать и стереть эту границу.» (Сєвєродонецьк, місцеві жителі)

«Если мы видим, в чем-то мы можем поддержать, - нужно поддерживать этих людей. И при этом, если мы видим неадекватное поведение в отношении нас, жителей Киева, нужно не молчать, а акцентировать на это внимание и объяснять, рассказывать. А если нужно – вызывать милицию и реагировать должным уровнем.» (Київ, місцеві жителі)

Іншим уявленням про ВПО є те, що більшість з них не є лояльно налаштованими щодо України, є «латентними сепаратистами, які перечікують час і без вдячності використовують надану їм допомогу» (ФГД у Києві, частково Вінниця). Ситуацію з поширеним сепаратизмом у Києві не відкидають і самі ВПО, у Сівердонецьку навпаки – саме місто є більш проросійськи налаштоване, а людей, що втекли з ЛНР можуть назвати «бандерівцями» і «зрадниками». У Вінниці попри емоційний негатив у бік ВПО місцеві жителі відверто не розкрилися і не вказали на глибинні причини негативного ставлення.



«Ну не все одинаковые. Одни приезжают, которые действительно не хотят жить с вот этой ущербностью в голове, которая там. А другие приезжают, потому что им выгодно. Я очень много знаю своих соседей, которых по Дарницкому району можно силком сгребать. Это сепаратисты, которых бы я сама сдала в СБУ. Он приезжает, у него шахтерская пенсия 6 тысяч гривен. За пенсией ездит. Регулярно, нормально. Стоит у нас вот здесь. Но он отъявленный сепаратист, который, если я приеду туда, он меня сразу сдаст. Он знает мои политические взгляды и телевизор смотрит. Поэтому, в первую очередь сдаст. А они тут ходят. Вот как ему помогать? У меня были такие, которые ко мне приезжали, у меня жили. Но они обо мне думали совершенно другое. А приехав туда, начинают говорить, что вы знаете какие они стали? Они же там младенцев едят.»(Київ, ВПО, жінки)

Наслідком негативних уявлень є те, що в будь-якій напруженій ситуації взаємодії ВПО з місцевим населенням може виникнути конфлікт і стереотипне звинувачення на зразок «понаїхали», «ви винні», «наші чоловіки гинуть, чому ваші не воюють», «ви тут жируєте», «а чому ми маємо для вас», «за наш рахунок» тощо. Досвід дискримінації для кожного учасника є індивідуальним – хтось з ним не зіштовхувався, зіштовхувався рідко або не зважав на негативні висловлювання, і, навпаки, має багато позитивного досвіду; хтось, навпаки, часто зустрічається з подібним негативом. Як наслідок ВПО, на всяк випадок, намагаються приховувати свій статус, а якщо його «викрито» і виникає конфлікт, то переважно не вступати у суперечку. Меншість опитаних говорили про те, що захищають себе у цій ситуації і вступають у дискусію, при цьому використовують аргументи – «я/ми такі самі громадяни України, як і ви, ми свідомо обрали Україну», «ви не знаєте, як це бути українцем, прихильником України на Донбасі – це означає ризикувати життям», «ми підтримували Майдан в Донецьку». Таких людей меншість, це переважно активісти. Більшість же ВПО відчувають свою хитку позицію і певну провину, або ж є нерозуміння ситуації, своєї позиції, відтак відсутність аргументів. Часто від ВПО можна почути або ж це переконання є між рядками «ми втратили усе і хоча обрали Україну, ми тепер є чужими і тут, і там». Часом ВПО говорили про те, що навіть місцеві родичі остерігаються спілкуватися і не є відкритими, в той же час, допомогу надавали чужі люди.



«Они не совсем понимают, вообще что нам пришлось пережить. И самое главное – люди не понимают, что такое потерять дом. Мы все сейчас, которые потеряли его, понимаем, что тогда мы тоже не понимали, что где-то идет война в какой-то Сирии, это где-то далеко. А что такое терять самое дорогое, элементарно, какая-то чашка, это мелочь в жизни, а на самом деле это тяжелые вещи, когда ты теряешь. Когда этого больше нет, когда ты не можешь повернуться и сходить к своему соседу и что-то попросить, соли, хлеба, его просто нет. А плюс ко всему еще появилась какая-то негативная реакция. Сейчас появляется такое отношение, что: посмотрите, переселенцы, посмотрите, как они одеты, как они живут. А то, что это только внешние какие-то, мы ж не должны опуститься до какого-то раз мы переехали, то мы должны постоянно страдать, рыдать и плакать.» (Сєвєродонецьк, ВПО, жінки)

«Я хочу сказать, что в разных громадах по-разному. Мы приезжали на тренинг в Новопсков, нам местные жители говорили: мы рады переселенцам настолько… Ну, конечно, люди продвинутые, сами общественная организация, но местные в рядах этой организации говорят: мы рады настолько переселенцам, вы даже себе представить не можете, мы где-то в душе благодарим эту ситуацию, потому что к нам приехало столько активных людей, людей с мозгами, желанием что-то делать, менять, поднимать нашу громаду. У нас, говорит, все здесь умирало, а люди приехали, они давай сюда жизнь, мы вертимся, у нас постоянно какие-то праздники, постоянно какие-то тренинги, семинары, мы куда-то ездим, выигрываем гранты, такого у нас не было до того момента, когда приехали переселенцы. Здесь, в этой громаде, люди себе отдают отчет, что жизнь улучшается с приездом переселенцев.» (Сєвєродонецьк, ВПО, жінки)

Негативні стереотипи щодо ВПО, дискримінація і напружені, конфліктні ситуації врівноважуються позитивним досвідом – респонденти-ВПО розказували про ситуації, коли невідомі люди допомагали речами, давали житло, пропонували роботу. Тобто ситуація не є суціль негативною, одначе є сформоване негативне ставлення до регіону і його вихідців, існує ряд негативних стереотипів, і варто зауважити, що існує підґрунтя для їх виникнення, тобто дані стереотипи не є цілковитими міфами, фейками. Відтак розвіяти чи послабити ці стереотипи можливо через формування нового іміджу ВПО, висвітлення того потенціалу, який є у ВПО, у найкращої частини ВПО, інтелігенції – сила характеру, особистості, стійкість, працьовитість, чесність, особливий патріотизм та любов до України, які сформувалисьу несприятливих умовах, любов та вдячність до нових міст та їх жителів, готовність робити внесок у розвиток міст, високий професіоналізм та фаховий досвід. Важливо показати, що серед ВПО є не тільки неосвічені, некультурні люди, але, навпаки, високоосвічені професіонали, що є не лише «сепаратисти та розчаровані прихильники Партії Регіонів», але люди, які послідовно підтримували Україну в несприятливих культурних та політичних умовах.



«У меня сложилось впечатление, что сейчас пытаются навешать ярлык. Как переселенец, ты как вирусом ВИЧ заражен. Мне кажется, надо все-таки либо размывать этот термин, в плане межличностного общения, либо сделать какую-то информационную программу. А то вроде бы переселенцы украинцы, а вроде бы и не украинцы. Вот как рекламу по телеку пускали про нашу армию. Имидж подняли.» (Київ, ВПО, чоловіки)

З іншого боку, громадським організаціям, державним органам та аналітикам варто ретельніше вивчати цільову аудиторію ВПО, в тому числі кількісно, щоб мати уявлення про те, які категорії населення в ній присутні - яким є потенціал ВПО, як спільноти, а якими є ризики, оскільки негативні стереотипи про «сепаратизм», «алкоголізм», «наглість» тощо, не формуються на пустому місці, так у ФГД переважна більшість учасників були з вищою освітою, одначе з великою ймовірністю ця вибірка не відповідає спільноті ВПО в цілому. Відтак варто знати реальну ситуацію, реальні ризики, можливості і потреби, важливо не прикрашати ситуацію. Про неоднорідність ситуації і самих ВПО і потреби вивчати ситуацію більш глибоко, в тому числі статистично говорили також респонденти ВПО.



«Треба серйозну компанію у ЗМІ. З фахівцями треба пояснювати, що це не відповідає дійсності. І вчити їх відрізняти – я побачив якусь агресивну людину від «всі переселенці агресивні». «З громадських організацій, кожен працює з своєю невеличкою аудиторією – цілісної картини ситуації і потреб ВПО немає. З боку держави – немає такого системного підходу, якщо моніторити навіть сайти державних органів влади. Якась є дуже поверхнева статистика щодо цього. Конкретно систематизованих цифр, конкретно проговорених потреб і стратегій їх вирішення на державному чи на місцевому рівні, не існує. Якщо говорити про ці компоненти, важливим є не тільки співробітництво громадських організацій між собою, а ще й з державними установами. У них є якась інформація. Наприклад, що стосується доступу до правової допомоги, то розповсюдження листівок з інформацією в органах місцевої влади, інших органах державної влади – ми можемо від них отримати якісь списки , імена. Якщо ні, то побачити людей, які до них приходять. Тобто, є різні способи, як цих людей побачити. Якщо вони вас не знайдуть, то як їх знайти. Лобіювати, вимагати від них ведення цієї статистики. Тому що немає такого державного замовлення. У нас також історично викривлена вся статистика, яка стосується смертності, народжуваності, в тому числі і потреб внутрішньо переміщених осіб, тому що державі це невигідно. І вони не мають політичної волі це мати. Тому ми маємо у них це взяти, вимагати.»(Вінниця, місцеві жителі)

Щодо гендеру, то варто зауважити, що чоловіки виглядають більш дискримінованими в порівнянні з жінками ВПО, ставлення до них є на рівень гіршим. Щодо чоловіків з Донбасу у місцевого населення (Київ, Вінниця) є стале очікування, що вони мають йти до лав ЗСУ та воювати на Сході. Чоловіки ж ВПО говорять про те, що це дуже складна для них ситуація, оскільки з іншого боку можуть опинитися родичі і знайомі, це було би певним «спаленням мостів», точкою неповернення і ризиком того, що ти опинишся «зрадником». Окрім того у ВПО є загальна недовіра зусиллям та ефективності дій ЗСУ та політичній волі завершити конфлікт, оскільки респонденти були свідками, як ЗСУ заходили в міста, звільняли їх і чомусь за певний час полишали їх, а невдовзі заходили сепаратисти. Так, чоловіки задля уникнення мобілізації не реєструються та не отримують довідки ВПО, цей факт виник у Києві, одначе аналітик припускає, що такі випадки не є одиничними, і це певним чином впливає на статистичну перевагу жінок ВПО – реєструється жінка і отримує всю необхідну допомогу на себе і дітей, а чоловік присутній нелегально. Також чоловіки уникають офіційно влаштовуватися на роботу, оскільки це може призвести до мобілізації. Окрім цього, навіть на самому початку, допомога ВПО з боку громадських організацій була здебільшого спрямована жінкам та дітям, пенсіонерам, а не чоловікам. Відтак з діяльністю громадських організацій більшою мірою ознайомлені жінки. Чоловіки, як аудиторія лишаються поза увагою ОГС та донорів (Сєвєродонецьк та Вінниця, в Києві усі ВПО мало інформовані про діяльність ОГС та міжнародних організацій).



«Если ситуация касается именно ребят, которые прошли войну, очень негативно относятся к нашим мужчинам. Почему вы здесь? Почему вы отсиживаетесь? Почему вы не идете туда воевать?». Мне в лицо было брошена такая фраза. Тоже были ребята с АТО. И повернулась женщина и говорит: «Это все из-за вас». Я говорю: «Подождите. А вы знаете, что я там делала? Почему вы так говорите?». Это было большое собрание. Она говорит: «Вот бы взять вас всех, туда загнать и расстрелять просто-напросто или взорвать. Тогда бы этой войны не было». Конечно, там долго дискуссия была. Но такое мнение есть. Я хочу сказать, что есть и хорошие люди, есть и плохие. Первая квартира, которую я снимала в Виннице. Хозяйка была просто замечательная! Замечательный золотой души человек. Но вторую квартиру когда сняла, я услышала, что я и «сепаратистка», что и «цыганка лугандонская» и т.п. Т.е. люди бывают разные.» (Вінниця, ВПО, жінки)

«Мне кажется, что мужчинам сложнее. Я лично была на Фроловской (авт. Волонтерський центр допомоги ВПО). Мы получали помощь. Я помню, что подошел один парень и попросил одеяло. Ему отказали. Мне было просто жалко было. Я думала, ну почему же я раньше не узнала? Я бы сама для него взяла это одеяло. Ему нечем было укрываться и было холодно. Наши мужчины тоже голосовать хотят и тоже хотят какие-то перемены в государстве. Они вот им частенько говорят, что «сепаратисты, едьте защищать родину». По поводу мужчин какой-то очень сильный стереотип.» «Мы первое время даже скрывали. Вот с Настюшкой ездим по каким-то этим… муж есть? Ну по наивности по началу – да, мы все. «А что он не защищает? А чего сюда приехали?» Я всегда говорю: послушайте, у меня тоже сын в армии служил, я полжизни там оставила, пока он там служил. Так он в мирное время. Я не посылаю ваших сыновей туда. Вы поймите меня. «Почему твой сын сюда приехал? Почему твой муж? И мы должны ему одеяло давать и мыло. Пусть идет кровь проливает за Родину.» Но мы не затевали эту войну и видит Бог, чтобы и эти деточки тут не гибли.» (Київ, ВПО, жінки)




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка