Пономаренко І



Скачати 71,66 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації18.04.2019
Розмір71,66 Kb.
  1   2
Пономаренко Ірина Григорівна – методист з виховної роботи методичного кабінету відділу освіти Золотоніської міської ради та виконавчого комітету
СПІВПРАЦЯ БАТЬКІВ ТА ШКОЛИ В ОРГАНІЗАЦІЇ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ.
Дана стаття має на меті переконати читача, що виховання учня в школі й сім'ї — це єдиний нерозривний процес. Автор вважає, що така співпраця передбачає виявлення та активізацію виховних можливостей сім'ї, підвищення педагогічної культури батьків та ор­ганізацію спільної діяльності сім'ї та школи. Стаття, сподіваємося, допоможе переглянути засади родинно-шкільного виховання, стосунки між школою і сім'єю, орга­нізувати спільну діяльність, спонукатиме до пошуку нових шляхів, форм і методів взаємодії вчителя з учнями та їхніми батьками.

Сьогодні потребують перегляду погляди та установки у відносинах усіх ланок системи соціального розвитку особистості. Передусім це стосується школи і сім'ї. Традиційний підхід до виховання дітей через систему відносин спільних зусиль школи і сім'ї та педагогічного керівництва сімейним вихованням малоефективний. Причинами такого стану є, по-перше надзвичайно мала увага і сім'ї, і школи до особистості учня, по-друге, недостатнє вивчення сім'ї як чинника формування особистості, психолого-педагогічних умов родинного виховання, їхнього виховного потенціалу і, насамкінець, прорахунки у професійно-педагогічній організації стосунків учителів і батьків (слабка підготовка деяких педагогів до роботи з батьками, розрив між шкільним і родинним вихованням).

Сьогодні, нажаль, розрив між сім'єю і школою посилюється. У сім'ї відбувається переорієнтація на інші цінності, діти включаються у ринкові відносини. Нові ідеологічні установки часто призводять до конфліктів у стосунках дідів, батьків і дітей. Школа ж продовжує захищати ідеали добра й безкорисливості, чесності й милосердя.

Давайте ж дослідимо, що означає слово «сім’я»? Сім'я, родина — найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Але батьки мають усвідомити, що вони виконують важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. М. Стельмахович розглядає родину як перше соціальне й емоційне мікросе­редовище, у якому розвивається та виховується людина з моменту її народження [5; с.14]. Виховний феномен, як і саму сім'ю, нічим замінити не можна. Родина формує ставлення до праці, до іншої людини, до світу природного і надприродного, до суспільства, до себе самої. Досвід переконує, що ніякі виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконувати роль, яку відіграє сім'я у вихованні дітей, не можуть ефективно функціонувати без участі й допомоги сім'ї, без взаємодії з батьками.



Зміни в суспільстві, які відбулися, дали нам прискорену фізіологічну дорослість (акселерацію), значну поінформованість, більш високу матеріальну забезпеченість батьків частини дітей, збільшення кількості малодітних сімей, високий освітній рівень батьків і їхню високу соціальну активність. Усе це негативно вплинуло на виховний процес у сім'ї. У частини дітей з цих причин громадянське становлення відбувається зі значним запізненням, для багатьох із них характерні політична наївність, споживацьке ставлення до життя, прагматизм.

Із плином часу проблеми сімейного виховання ускладнюються. Збільшилася кількість дітей, які тривалий час залишаються без догляду дорослих, батьків та вихователів. Це пояснюється тим, що нині родина переживає важкі часи — ідеологічну та професійну переорієнтацію, пошуки нової роботи, визначення нових життєвих пріоритетів, а також нерозвиненість соціальних інститутів.

У нинішніх соціальних умовах (прискорений ритм нашого життя, справи, робота, потік інформації, домашні клопоти) стає помітним брак спілкування дорослих з дітьми в сім'ї. Батьки причиною цього називають відсутність вільного часу. Хоча діти вважають, що час для спілкування з ними батьки, якщо бажають, можуть знайти.

Сьогодні духовні контакти батьків і дітей різного віку відчувають значний голод безпосереднього спілкування, яке не замінять ні екран телевізора, ні друзі, ні музика. Далі вчений наголошує, що слід постійно цікавитися справами і проблемами дітей, бо дефіцит спілкування, який сьогодні виникає між батьками й дітьми, спричиняє важкі психологічні наслідки. Виховна функція може бути успішно реалізо­вана лише в благополучній сім'ї, де приділяється увага спілкуванню, а не тільки матеріальному забезпеченню дітей.

В окремих сім'ях виявлені такі недоліки спілкування батьків з дітьми, як конфліктність, наявність психологічних бар'єрів у спілкуванні, обмеженість його змісту.

Величезне значення для сімейного виховання мають психолого-педагогічні знання, загальна ерудиція батьків, їхнє вміння (і здатність) стати для дитини спочатку джерелом інформації про все, що її оточує, а згодом надійним провідником у світ знань, людських взаємин. Якщо батьки не дбають про постійне збагачення своїх знань, про розширення свого досвіду, то дитина, підростаючи, засвоїть поблажливо-зневажливе ставлення до них, і тоді, батьки, на жаль, втратять авторитет, на який спиралась традиційна педагогіка українців.

Сьогоднішнім татам і мамам треба не відгороджуватися від нашої складної дійсності, а цікавитися політичним життям, привчати дітей уникати імпульсивної поведінки та непродуманої емоційної реакції на соціальні події, помірковано оцінювати й аналізувати їх. Батькам необхідно мати чіткий світогляд, широку ерудицію, уміти відповісти собі й дитині на найважливіші питання, що хвилюють усіх, — про людське буття, його сенс, про навколишній світ, державний устрій, про Батьківщину, про місце людини в суспільстві.

Саме приклад батьків переконує дитину, що знання є способом пояснення її власного життя, що сьогоднішнє незнання — не недолік, а стимул для подальшого навчання. Нерідко широкий освітній світогляд, здатність відповісти на дитячі запитання стають основою авторитету батьків. Тому так важливо для них не зупинятись у процесі пізнання, а наполегливо працювати над собою.

Здається, ми розглянули всі найважливіші аспекти виховання дитини в родині…Але що ж потрібно дитині, як повітря? Звичайно ж любов. Дитину можна порівняти з дзеркалом [6; с.10]. Вона відбиває любов, а не починає любити першою. Якщо дітей обдаровують любов'ю, вони її повертають. Якщо їм нічого не дають, їм нічого повертати. Від природи інстинктивно відчуваючи, як життєво необхідна їй любов батьків, будь-яка дитина постійно, всіма відомими їй способами запитує у них: «Ви любите мене?» Вона запитує про це всією своєю поведінкою, іноді — словами. І в житті кожної дитини відпо­відь на це сакраментальне запитання — абсолютно найважливіша. Не отримуючи на нього однозначної відповіді, дитина намагається добитися батьківської любові доступними їй засобами [7; с.12]. На жаль більшість батьків не помічають цього.



Тому для подолання проблем потрібно підвищувати виховний потенціал сім'ї, цілеспрямовано орієнтувати внутрішньо сімейну взаємодію. Ефективну допомогу сім'ї у вирішенні даних проблем повинна надати школа. На перший план виступають взаємодія шкали, учителя із сім'єю, спільна робота вчителя і батьків, яка зумовлена спільністю цілей виховання дітей.

Сфера спілкування вчителя з батьками учнів особливо заслуговує на увагу. Адже від узгодженості зусиль і єдності вимог до учнів у сім’ї й школі значною мірою залежить підвищення ефективності виховання.

Усі мають користь зі співпраці між сім'єю і школою. Це сприяє взаєморозумінню. Діти починають розуміти, що найближчі в їхньому житті дорослі піклуються про них. Учні мають відчувати до себе відповідальне ставлення як з боку батьків, так і шкільного персоналу.

Як школа та батьки можуть співпрацювати на засадах партнерства? Успішний зв'язок батьків зі школою може бути досягнутий двома основними шляхами:

  1. Послідовне двостороннє спілкування.

  2. Різноманітні шляхи залучення.

Зв'язок «батьки—школа» ґрунтується на довірі. Ефективне спілкування зумовлює взаємну довіру. Для того, щоб розпочати реальне спілкування з батьками, учителі мають спочатку обміркувати, що вони хочуть одержати від батьків заради їхніх дітей. Початкова школа вважає батьків найкращими консультантами для кращого розуміння кожної дитини. Для того щоб двостороннє спілкування між учителями та батьками було успішним, учителі мусять уміти вислуховувати батьків. Адже увага до повідомлень батьків сприяє встановленню відкритих взаємин, що допомагає вчителеві створити атмосферу співпраці.

Розглядаючи батьківські збори як один з шляхів встановлення співпраці, слід зауважити, що для початкових класів збори батьків повинні відбуватися регулярно, що забезпечує оптимальне спілкування, спрямоване на прогрес кожної дитини. Додаткові, поточні, неформальні діалоги мають місце зна­чно частіше. Перші збори з батьками відбуваються за тиждень до початку занять. їх мета — познайомитися. У цей час вчитель зустрічається з дитиною та батьками, слухає, чого б батьки бажали для свого малюка, встановлює дружні, відверті стосунки, які будуть підтримуватися протягом усього року. Учитель одержить від батьків інформацію, як співпрацювати з ними для досягнення мсти цього року. Ось список деяких запитань, які вчитель з цією метою може ставити батькам [1; с.13]:

  • Якими б ви хотіли бачити результати навчання вашої дитини в цьому навчальному році?

  • У якій діяльності дитини ви найбільше хочете взяти участь?

  • Чи є якийсь досвід або події у житті вашої дитини, про які ви хочете нам повідомити?

  • Чим у своїй дитині ви найбільше пишаєтесь?

— Яке найулюбленіше місце для гри у вашої дитини?

  • Які найулюбленіші ігри та діяльність вашої дитини?

  • Що ваша дитина робить, коли вона виведена з рівноваги? Який найкращий шлях заспокоїти її?

  • Що б ви хотіли ще повідомити про вашу дитину? Як би ви хотіли бути залученими до життя класу та школи в цьому навчальному році?

Взаємодія, яка відбувається формально або неформально між учителями та батьками, визначає тон для майбутнього співробітництва. Ось перелік додаткових засобів підтримки регулярних спілкувань з батьками в різних видах шкільної діяльності: тижневі або місячні листи-новини, зустрічі груп батьків, ранкова кава, зустрічі в обід, обговорення книг, фестивалі та святкування.

Існують і нетрадиційні форми роботи з батьківською громадськістю [4;с.17]:

  1. Педагогічний десант (виступи педагогів з актуальних проблем виховання дітей на підприємствах, в організаціях, де працюють батьки: влаштування виставок, випуски спеціальних стіннівок тощо).

  2. Дерево родоводу (зустріч поколінь, роздуми над проблемами родинного виховання, звернення до народної педагогіки).

  3. У родинному колі (анкетування батьків, індивідуальна допомога родинам через консультації, практичний показ, зустрічі з лікарями, психологом, юристами).

  4. Родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання дітей).

  5. Народна світлиця (звертання до народних традицій).

  6. День добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей).

  7. Вечір великої родини (участь беруть батьки, школярі, педагоги: організація відпочинку, ігри, вистави театру тощо).

8. Батьківська школа (організовані у формі клубу, рукописних га­зет, інформаційних бюлетенів, бесіди, підбір літератури, практична допомога).

9. Азбука родинного виховання (обговорення проблем, труднощів виховання дітей у неповних сім'ях, виступи лікарів, юристів, психологів, надання батькам індивідуальної допомоги).

  1. Дні довіри {у визначені дні педагоги, лікар, психолог здійснюють прийом батьків і консультують їх з проблем виховання).

  2. Родинні свята в класі (започатковують їх педагоги, об'єднуючи родини для спільного святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Разом з тим, необхідно пам’ятати про цінність неформального спілкування. Поточне регулярне спілкування дає користь кожному в шкільній громаді: батькам, дітям та вчителям. На дітей справляє особливий вплив, коли вони бачать близьких їм дорослих людей, які працюють разом для досягнення спільної мети; це підвищує в них відчуття впевненості та захищеності. Дітям подобається відчувати зв'язок своєї родини зі школою.

Батьки, які відвідують дитячі класи регулярно, мають реалістичне уявлення про місце своєї дитини у школі, їх заохочують поділитися своїми талантами, інтересами та досвідом для того, щоб їх наслідували діти. У цьому разі батьки та діти виховуються у взаємній шані та повазі. Діти спроможні бачити й оцінити своїх батьків у новому світлі. Батьки теж по-новому сприймають своїх дітей під час спостереження та роботи з ними в класі. У них з'являється можливість усвідомити щоденний досвід своїх дітей.

Дуже важливо заохочувати дорослих бути помічниками у класі, особливо коли ваш клас або школа використовує допомогу дорослих уперше. Поміркуйте, хто з дорослих у вашій громаді має здібності до роботи з дітьми. Враховуйте членів родин ваших учнів, а саме матерів, батьків, бабусь і дідусів. Хто ще з дорослих у вашій громаді може допомагати?

Складіть список усіх людей, кого б ви хотіли бачити учасниками вашої програми, та поміркуйте, як ви можете залучити їх. Наводимо деякі ідеї для інформування громади та залучення її до школи [2; с.23]:

  • Через активних учителів, які говорять про це з кожним.

  • Аналіз інтересів школи.

  • Шкільні листи-новини.

  • Телефонні дзвінки до організацій та родин.

  • Статті в газетах.

  • Пропозиції та реклама.

  • Інформаційні листи в організаціях громади.

  • Радіореклама.

Які ще існують шляхи залучення дорослих до вашої громади?

У процесі роботи над створенням програми для дорослих асистентів користуйтеся різними шляхами для знаходження дорослих помічників. Немає значення, який підхід ви використовуєте. Ознайомте потенційних помічників з деякими шляхами допомоги школі. Обов'язково скажіть їм, що вони роблять цінний внесок для учнів.

Учителі й дорослі помічники мають працювати разом для створення в класі відносин співпраці. Фокус цього партнерства зосереджений на дітях, тому що вони є першопричиною всього, що дорослі роблять у школі. Це партнерство пропонує дітям модель того, як дорослі можуть працювати разом над створенням доброзичливої атмосфери навчання.

Учителі повинні бути ініціаторами в створенні партнерства, адже партнерство починається з підготовки орієнтації помічників у класі. Вчасно надіслане запрошення та створення комфортної привабливої атмосфери засідання говорить дорослим помічникам, що їх цінують.

Учителі повинні написати інструкції та вказівки для діяльності асистентів протягом дня. Це забезпечить підтримку дорослих помічників та вивільнить час учителя для основної роботи. Після складання елементарного письмового плану вчителеві достатньо стисло проінформувати дорослого про розпорядок дня. Матеріали та інструкції для дорослого помічника можуть бути залишені в певному місці в класі на маленькому столику, у прикрашеному ящику або, можливо, у великій корзині.

Висловлення вдячності дорослим помічникам є життєво необхідним моментом. Вітайте їх, коли вони входять до класу, дякуйте, коли йдуть, та хваліть їхні зусилля, коли тільки можливо. Цінуйте їхні запитання, ідеї та пропозиції. Такий підхід учителя надихає дорослого помічника, робить його впевненим, він з радістю буде чекати наступного візиту. Ентузіазм та повага, свідками яких були діти, стають для них зразком поведінки.

Таким чином, потрібно залучати батьків і будувати взаємини «школа-родина» на співпраці. Батьки та вчителі дитини мають життєво важливий вплив на її розвиток, навіть якщо вони функціонують у різних соціальних контекстах. Щоб найкраще, відповідально підійти до дитини, батьки і вчителі повинні побудувати партнерство, яке ґрунтуватиметься на взаємній повазі, розумінні перспектив один одного і усвідомленні того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка