Положення щодо виконання науково-дослідної роботи та оформлення її результатів



Скачати 198,94 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/6
Дата конвертації16.04.2019
Розмір198,94 Kb.
ТипПоложення
  1   2   3   4   5   6


Вимоги
до написання і оформлення
студентських науково-дослідних робіт
І. Загальні положення щодо виконання науково-дослідної роботи
та оформлення її результатів
1.1. Основні етапи виконання наукової роботи
Будь-яке наукове дослідження, виконується в такій логічно взаємозумовленій послідовності:
1) вибір теми, її конкретизація та узгодження з науковим керівником;
2) добір літератури й критичний її огляд;
3) збір, відбір та вивчення інформації;
4) складання робочого плану викладення;
5) розширення, доповнення даних, їх уточнення й конкретизація;
6) виклад матеріалів та результатів дослідження;
7) формулювання висновків і пропозицій;
8) попереднє оформлення роботи;
9) усунення зауважень і недоліків після попереднього захисту та остаточне оформлення роботи;
10) зовнішнє рецензування роботи та оформлення відгуку наукового керівника;
11) написання доповіді й підготовка ілюстративного матеріалу;
12) захист роботи.
Наукова робота будь-якого рівня має бути присвячена такій темі, яка спрямована на розв’язання актуальних проблем сучасної теорії та практики освітньої діяльності. Студенту надається право обирати теми в межах орієнтовної тематики, що визначена спільно з викладачем з урахуванням наукового та практичного інтересу. Основними критеріями, окрім інтересу студента є також актуальність, новизна і практична цінність; наявність теоретичної бази та необхідної статистичної інформації; можливість

отримання від упровадження результатів дослідження навчально-виховного ефекту.
1.2. Процедура добору та опрацювання літературних джерел
Починаючи роботу з науковою темою, студент має ознайомитися з літературою з наукової проблеми. Основна література на початку роботи рекомендується науковим керівником. Вона допоможе охопити коло тих питань, з якими доведеться працювати. Цієї літератури достатньо лише на початок роботи. У процесі ознайомлення із змістом досліджуваної проблеми буде виникати все більше питань, які недостатньо або зовсім не висвітлено в рекомендованій літературі. Тому перше, на що варто звернути увагу — це знаходження джерел, що містять необхідні відомості.
1.3. Вимоги щодо змістовного наповнення структурних елементів
роботи
Незалежно від обраної теми та виду наукової роботи вона складається з таких структурних елементів:

титульний аркуш;

план або зміст (залежно від виду наукової роботи);

вступ;

основна частина (розділи та підрозділи);

висновки;

список використаних джерел;

додатки (за необхідності).
1.3.1.Титульний аркуш
Титульний аркуш наукової роботи оформлюється виключно згідно з наведених зразків (Додаток 1). Прізвище, ім’я та по-батькові студента та керівника роботи повинні зазначатись повністю.
1.3.2.План та зміст роботи
Важливим етапом написання роботи є складання плану, для правильної побудови якого потрібно проаналізувати наявну літературу з обраної теми.
План повинен бути логічно витриманий, послідовний, відображати коло

окреслених питань, що будуть розглядатись при розкритті теми, з виділенням основних питань, яким підпорядковуються всі інші. Він має бути коротким, чітким та змістовним. Необхідно намагатися зробити так, щоб усі питання плану являли собою єдину структуровано-логічну систему, в якій кожний наступний пункт розвиває і доповнює попередні. План наукової роботи повинен послідовно містити назви всіх структурних елементів: вступ, основну частину, висновки, список використаної літератури.
1.3.3.Вступ
Вступ має наступні структурні елементи:

сутність наукової проблеми, її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми;

актуальність теми;

рівень розробленості в працях вітчизняних та зарубіжних учених;

обґрунтування необхідності проведення дослідження;

об’єкт та предмет дослідження;

мету та завдання дослідження;

перелік застосованих методів дослідження.
Обсяг та наповнення вступу визначається видом наукової роботи.
Актуальність дослідження. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями наукової проблеми обґрунтовується актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, особливо на користь України.
Актуальність визначається не близькістю проблеми до сьогодення чи її нерозробленістю, хоч це, безперечно, суттєво на неї впливає. Актуальність теми – це її відповідність сучасним запитам науки та суспільства.
Обґрунтування актуальності повинно вміщувати чітке хронологічне і тематичне визначення. В основі актуальності лежить, як правило, суперечливість між наявним – обмеженим, неточним чи навіть неспроможним знанням та елементами знання нового, яке не набуло

завершеної форми; тому часто найкращим способом обґрунтування актуальності теми є розгляд її “оточення” – інших, пов'язаних з нею тем.
Загалом актуальність повинна виконувати дві функції:
1) показати місце цієї роботи (дослідження) у загальній проблемі;
2) визначити, що саме у загальній проблемі є нерозв’язаним та, відповідно, на спробу розв’язання чого спрямоване дослідження.
Висвітлення актуальності не повинно бути, з одного боку, багатослівним, а з іншого — формальним, таким, що лише повторює загальновідомі речі.
Ступінь дослідженості проблеми. Для того, щоб визначити ступінь дослідженості, необхідно провести огляд найбільш цінних та актуальних робіт з теми. Він має бути систематизованим аналізом теоретичної, методичної та практичної новизни, значущості, переваг та вад аналізованих робіт. Не варто тут повністю зазначати бібліографічний опис, достатньо вказати прізвище автора, а поруч при необхідності проставити порядковий номер цієї роботи у списку використаних джерел. Основна помилка, яку допускають студенти – огляд має форму анотованого списку і не відбиває рівень дослідження проблеми.
Мета дослідження. Далі необхідно зазначити мету (яка була визначена студентом і його науковим керівником) та основні завдання роботи. Мета дослідження – це те основне, заради чого відбувається власне дослідження.
Мета роботи повинна бути тісно пов’язана з назвою її теми та відображати кінцевий очікуваний результат. Залежно від того, наскільки зрозуміло і точно сформульовано мету роботи, настільки вдалими будуть її основні завдання, зміст, організація виконання, стиль викладу. Правильне визначення мети роботи дасть змогу виділити в ній основний напрямок дослідження, упорядкувати пошук і аналіз матеріалу, підвищити якість роботи, уникнути загальних міркувань. На основі сформульованої мети студент має визначити основні завдання, які необхідно розв’язати в процесі виконання роботи.
Завдання дослідження. Завдання дослідження повинні включати:



вирішення певних теоретичних питань, які входять у загальну проблему дослідження;

всебічне дослідження практики вирішення даної проблеми, виявлення її стану, вад, типових особливостей передового досвіду;

обґрунтування необхідних заходів щодо вирішення даної проблематики;

експериментальна перевірка запропонованої системи заходів;

розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження на практиці.
Об’єкт та предмет дослідження. Під об’єктом розуміють стан, процес або явище, на які спрямоване наукове дослідження з метою визначення сутності, закономірностей, тенденцій або можливостей впливу, використання, поліпшення. Предмет дослідження – це такий елемент об’єкту, через який можна зрозуміти сутність об’єкту. Тобто предмет вказує, який саме аспект об’єкта розглядається, які нові його властивості, відношення, функції. У межах одного об’єкта дослідження можуть бути сформовані різні предмети. Наприклад, якщо темою обрано тему “Державне регулювання сектору малого та середнього бізнесу”, то об’єктом дослідження буде достатньо широка сфера взаємин підприємств малого та середнього бізнесу з органами державної влади. В його межах можуть бути сформульовані різні предмети наукового дослідження, оскільки існують різні проблеми державного регулювання сектору.
Слід пам’ятати, що предмет обов’язково має бути вужчим за об’єкт і стосуватися наукової проблеми, яка реально існує. Ні в якому разі об’єкт і предмет не можуть бути тотожними поняттями. Відзначимо, що предмет дослідження доволі часто визначений у темі дослідження.
Наукова проблема – це сукупність нових, діалектично складних теоретичних або практичних питань, які суперечать існуючим знанням або прикладним методам у науці і потребують вирішення за допомогою наукових досліджень.


Крім того, у вступі потрібно перерахувати методи наукового дослідження, які були використанні під час написання наукової роботи.
Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом.
Методологічна основа дослідження не є самостійним розділом наукової роботи, однак від її чіткого визначення значною мірою залежить досягнення мети і завдань наукового дослідження. Під методологічною основою дослідження слід розуміти основне, вихідне положення, на якому
ґрунтується дослідження. Методологічні основи певної науки завжди існують поза її межами і не виходять з самого дослідження.
Методологія як вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності має чотирирівневу структуру:

методи наукового пізнання;

загальнонаукові методи пізнання;

наукові методи емпіричного дослідження;

наукові методи теоретичного дослідження.
Загальних методів в історії пізнання – два: діалектичний і метафізичний. Це загальнофілософські методи.
Діалектичний метод — це метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності і розвитку.
Метафізичний метод – метод, протилежний діалектичному, з його допомогою розглядають явища поза їх взаємним зв’язком і розвитком.
До загальнонаукових методів належать:

аналіз та синтез;

абстрагування та узагальнення;

порівняння;

дедукція та індукція;

моделювання та аналогія;

класифікація;

логічний та історичний методи.


Аналіз і синтез є найбільш елементарними і простими прийомами, які становлять фундамент людського мислення. Об’єктивною передумовою цих пізнавальних операцій є здібність окремих елементів об’єкту до перегруповування, об’єднання і розділення.
Аналіз – це розчленовування цілого предмету на складові частини
(сторони, ознаки, властивості або відносини) з метою їх всебічного вивчення.
Синтез – це з’єднання раніше виділених частин предмету в єдине ціле.
Абстрагування (ідеалізація) – це особливий прийом мислення, який полягає у відволіканні від ряду властивостей і відносин явища, що вивчається, з одночасним виділенням тих властивостей і відношень, що цікавлять дослідника.
Узагальнення – це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюють загальні властивості і ознаки об’єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від часткового поняття або думки до загального поняття або думки.
Порівняння — це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об’єктам. Метод порівняння досягає результату, якщо виконуються такі вимоги: а) можуть порівнюватись такі явища, між якими можлива деяка об'єктивна спільність; б) порівняння має здійснюватись за найбільш важливими, суттєвими (в плані конкретного завдання) рисами.
Різні об’єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об’єктом (еталоном).
У першому випадку зазвичай отримують якісні результати. Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики.
Такі порівняння називають вимірюванням.
Індукція – це процес виведення загального положення із спостереження ряду часткових одиничних фактів, тобто пізнання від часткового до

загального на підставі міркування, в якому загальний висновок будується на основі часткових висновків.
Дедукція — це спосіб міркування, за допомогою якого із загальних висновків з необхідністю слідує висновок часткового характеру. Вона тісно пов'язана з узагальненням. Якщо початкові загальні положення є встановленою науковою істиною, то методом дедукції завжди буде отриманий істинний висновок.
Дедукція відрізняється від індукції прямо протилежним напрямком руху думки.
Аналогія – це такий прийом пізнання, при якому на підставі подібності об'єктів в одних ознаках роблять висновок про їх подібність в інших ознаках.
Аналогія з простим дозволяє зрозуміти складніше.
Моделювання – це вивчення об'єкту (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміщає оригінал в певних аспектах, що цікавлять дослідника.
Дослідження методом моделювання диктується необхідністю розкрити такі сторони об'єкту, які або неможливо пізнати шляхом безпосереднього вивчення, або невигідно вивчати їх таким чином з чисто економічних міркувань.
Класифікація – розподіл тих або інших об’єктів на групи залежно від їх загальних ознак з фіксацією закономірних зв’язків між класами об'єктів в єдиній системі конкретної галузі знань. Класифікація – це також процес впорядковування інформації. У процесі вивчення нових об’єктів відносно кожного такого об’єкту робиться висновок: чи належить він до вже встановлених класифікаційних груп.
Історичний метод має за мету відтворення історії об’єкту, що вивчається, у всій своїй багатогранності, з урахуванням всіх деталей і випадковостей. Логічний метод – це, по суті, логічне відтворення історії об’єкту, що вивчається. При цьому ця історія звільняється від всього

випадкового, неістотного, тобто це якби той самий історичний метод, але звільнений від його історичної форми.
В основі історичного методу лежить вивчення реальної історії в її конкретному різноманітті, виявлення історичних фактів, і на цій основі при розумовому відтворенні історичного процесу розкривається закономірність його розвитку.
Логічний метод виявляє цю закономірність іншим способом: він не вимагає безпосереднього розгляду ходу реальної історії, а розкриває її об'єктивну логіку шляхом вивчення історичного процесу на вищій стадії його розвитку. Об'єктивною основою такого способу дослідження є наступна особливість складних об'єктів, що розвиваються: на вищих стадіях розвитку вони відтворюють в своїй структурі і функціонуванні основні риси своєї історичної еволюції.
Історичний, і логічний методи виступають як прийоми побудови теоретичних знань. Помилково ототожнювати історичний метод з емпіричним описом, а статус теоретичного приписувати тільки логічному.
До наукових методів емпіричного дослідження відносять:

спостереження;

експеримент.
Спостереження – цілеспрямоване, організоване сприйняття предметів і явищ. Це один з найважливіших методів емпіричного дослідження.
Спостереження використовується, як правило, там, де втручання в досліджуваний процес небажано або неможливо. Під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, в ході якого ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості і відносини об'єктів, що вивчаються. Процес наукового спостереження не є пасивним спогляданням світу, а особливим видом діяльності, куди включається не лише об’єкт спостереження, але і засоби спостереження (прилади, засоби зв’язку, інформації). Цілеспрямованість спостереження зумовлена наявністю попередніх ідей, гіпотез, які становлять задачі спостереження. Наукові

спостереження здійснюються задля добору фактів, що підтверджують або спростовують ту чи іншу гіпотезу і є основою для певних теоретичних узагальнень.
Експеримент — спосіб дослідження, відмінний від спостереження своїм активним характером.
Це спостереження в спеціальних контрольованих умовах. Експеримент дозволяє, по-перше, ізолювати досліджуваний об’єкт від впливу побічних неістотних для нього явищ. По- друге, в ході експерименту багато разів відтворюється хід процесу. По-третє, експеримент дозволяє планомірно змінювати саме протікання процесу і стану об'єкту, що вивчається.
Науковими методами теоретичного дослідження є:

формалізація;

аксіоматичний метод;

статистичні методи;

сходження від абстрактного до конкретного.
Формалізація полягає в побудові абстрактно-математичних моделей, які розкривають сутність процесів дійсності, що вивчаються. При формалізації міркування про об’єкти переносяться в площину операцій із знаками (формулами). Відношення знаків замінюють собою висловлення про властивості предметів і їх зв’язки. Таким чином, створюється узагальнена знакова модель деякої наочної області, що дозволяє знайти структуру різних явищ і процесів при відволіканні від якісних характеристик останніх.
Висновок одних формул з інших за строгими правилами математики представляє формальне дослідження явищ.
Специфічним методом побудови теорії є аксіоматичний метод. При аксіоматичній побудові теоретичного знання спочатку задається набір початкових тверджень, що не вимагають доказів. Ці твердження називаються аксіомами або постулатами. Потім з них за певними схемами правил виводу будуються тези. Сукупність початкових аксіом (тверджень, доказ істинності

яких не вимагається) і виведених на їх основі тез, утворює аксіоматично побудовану теорію.
Велике значення в сучасній науці мають статистичні методи, які дозволяють визначати середні значення, характеризуючи всю сукупність предметів, що вивчаються.
Для того, щоб створити уявлення про природу явища та процеси його розвитку, необхідно в думках відтворити об’єкт у всій повноті і складності його зв’язків і відносин. Такий прийом дослідження називається методом сходження від абстрактності до конкретного. Застосовуючи його, дослідник знаходить спочатку головний зв'язок (відношення) об’єкту, що вивчається, а потім, крок за кроком простежуючи як він видозмінюється в різних умовах, відкриває нові зв’язки, встановлює їх взаємодію і таким шляхом відображає у всій повноті сутність явища, що вивчається.
Всі методи пізнання в науковому дослідженні завжди працюють у взаємодії. Їх конкретна системна організація визначається особливостями предмету, що вивчається, а також специфікою того або іншого етапу дослідження.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка