Плачиндас. П. П 37 лебедія. Як і коли виникла Україна



Сторінка12/19
Дата конвертації26.03.2020
Розмір6,22 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19




Дівоча держава зайняла причорноморські степи. Войовничі, дебелі, гарні дівчата з важкими мечами на чересі носили ще й довгі коси до п’ят—як ознаку своєї незалежності, нескореності чоловічій зверхності. Тому їх так і називали в народі — КОСАЧКИ. Греки ж їх згодом назвали АМАЗОНКАМИ (тобто — безгрудими). Історія назви така. Щороку на свято ЯРИЛА косачки мали злюб (шлюб) з молодими оріями, згодом — із молодими скіфами. Виховували лише дівчаток. За описом Геродота, дівчинці у п’ятнадцятирічному віці амазонки випікали праву грудь, аби молода войовниця могла вільно володіти мечем і луком. Але про цей факт Геродот писав із вуст старих скіфів, які ставилися до амазонок упереджено і навіть вороже (про причину такого ставлення скажу далі). Тому Геродот помилявся. Проте «батька історії» поправив «батько медицини» Гіппократ. Він ретельно вивчав народну медицину амазонок і встановив, що ніякого каліцтва над своїми доньками амазонки не чинили: вони накладали на праву грудь малої дівчинки мідну пластинку спеціального виготовлення, внаслідок чого молочна залоза не розвивалася і права грудь не росла, зате «вся сила переходила до правого плеча і правої руки дівчини». Гіппократ пише, що амазонки калічили народжених ними хлопчиків, аби не дати їм потім можливості воювати проти жінок (у дитинстві хлопцям накладали на ніжку спеціальну колодку, що чинила травму порівняно безболісно). Покалічених таким чином чоловіків амазонки використовували як ремісників, скотарів, рибалок тощо. Косачки — вправні вершниці, хоробрі, витривалі й дужі воячки, які добре володіли мечем, бойовою сокирою, списом, луком і стрілами. Вони займалися військовим добутництвом, але водночас — і скотарством (надто дбали про коней), і мисливством, і рибальством, і хліборобством, і ремісництвом. Але чому ж про них так уперто замовчують сучасні вчені? Надто — російські та малоросійські. Та тому, що етнокультура косачок, як бачимо з археологічних даних, — давньоукраїнська. А вдача — і поготів. Се були українські дівчата — і в сьому їхня «вина», і тому їх «не помічають». Якби таке явище було в історії будь-якої іншої європейської чи західної держави — скільки б телесеріалів, романів, монографій, драматургічних творів явилося на світ! Зате ми не знайдемо жодного античного історика, який би не писав про цих гордих і хоробрих дівчат із пониззя Дніпра та приазовських і причорноморських степів. Ось античний історик Лісій (насправді — Лисий, українець за походженням, 459—380 роки до н. е.) пише, що амазонки ПЕРШИМИ ВИНАЙШЛИ ЗАЛІЗНУ ЗБРОЮ Й СІЛИ НА КОНЯ, чим довгий час переважали своїх піших ворогів. Се дало можливість амазонкам захопити великі території, підкорити сусідні й віддалені народи. Се підтверджує Страбон (68 р. до н. е. — 20 р. н. е.), який зазначає, що амазонки свого часу захопили Малу Азію, Мізію, Лідію, Кірію, а також частину Кавказу. Амазонки, за свідченням Страбона, відіграли значну державотворчу роль у Малій Азії, де заснували багато міст. Діодор Сіцилійський (І ст. до н. е.) розгорнуто описує подвиги цариці косачокФЕМІШКІРИ (Феміскіри), котра зі своїм хоробрим, мобільним жіночим військом «підкорила багато народів заТанаїсом» (Доном) і сама героїчно загинула в одній із битв. Ще більшої слави зажила її донька (її ім’я, на жаль, до нас не дійшло), яка з великим військом косачок підкорила Фракію, частину Азії й завоювала Сирію. На ті часи військо амазонок сягало кількості 120 тисяч хоробрих войовниць. Пише Діодор Сицилійський і про велику царицю амазонок ПАНТЕСИЛАЮ, котра у бойовому союзі з царем ЕНЕЄМ брала участь у Троянській війні й мужньо загинула у двобої з Ахіллом. Після цього її військо розпалося, окремі бойові жіночі громади косачок розбрелися по всьому світу — саме з них і утворилося поселення африканських, острівних та південноамериканських амазонок, які, до речі, добре оволоділи морською справою (їхнє життя глибоко досліджував французький історикXVI ст. Андре Теве). Діонісій Скіфобрахіон (II ст. до н. е.) пише про стародавні племена амазонок, які захопили Лівію «за багато поколінь до Троянської війни». Діонісій розповідає про царицю амазонок МИРИНУ, яка на чолі свого війська пройшла Єгипет і Аравію, підкорила Сирію, великим походом пройшла через Малу Азію, захопила Фракію і там загинула з частиною свого війська. Велику увагу приділяють античні автори зв’язкам амазонок з Олександром Македонським, котрий походив із пелазгів. Зокрема, Діодор Сицилійський пише про царицю «незвичайної краси і фізичної сили» ФА-ЛЕСТРУ, яка забажала одного разу зазнайомитись з Олександром Македонським. Для цього вона залишила своє стотисячне військо в Гіккії, взяла триста бойових подруг і рушила в стан Македонського. Великого полководця занепокоїло її наближення (Фалестра була непереможною в бою), і він з військом рушив їй назустріч. Вони зустрілися серед випаленого сонцем степу. Фалестра зіскочила з коня, взяла у правицю три дротики й підійшла впритул до великого полководця, що теж спішився й ступив наперед. «Се ти?» — запитала трохи здивовано, тримаючи напоготові короткі списи. Вона була дещо розчарована: думала зустріти велетня, але Македонський не відзначався богатирською статурою. А дротики тримала напоготові, бо така була звичка амазонок розмовляти з чоловіками: як тільки співрозмовник чимось ображав войовницю, вона тут же пронизувала його списом. Саме амазонки привчили чоловіків до лицарства, тобто по-лицарському ставитися до жінок. «Так, се я...», — трохи розгублено мовив Македонський. І він, і все його військо були заворожені виглядом косачок. ... Сяють їхні золоті шоломи. З-під них звисають довгі тугі коси. В кожної красуні оголена, за звичаєм, ліва грудь та дівочі коліна й стегна. Довгі кіммерійські мечі звисають із могутніх рамен. Далі Фалестра проказала слова, на які здатна лише безпосередня й щира українська дівчина: «Я прийшла, аби мати від тебе дитину. Із усіх чоловіків ти здійснив найбільші подвиги. Кажуть, немає в світі й жінки, гарнішої та хоробрішої від мене. Мені здається, що від таких визначних людей, як ми з тобою, має народитися дитина, яка перевершить усіх смертних». Олександр Македонський провів із Фалестрою тринадцять днів і з великими почестями та дарунками супроводив її в далеку Сарматію. Відомостей про їхю дитину античні історики не подають. Усі античні автори пов’язують історію амазонок із виникненням могутнього племені сарматів. Сталося це так. У середині І тисячоліття до н. е. проти причорноморських косачок вели постійні війни греки, котрі прибували в гирло Дніпра з метою колонізації краю. Останню битву косачок із греками описав Геродот. У цій битві перемогли греки й забрали полонених косачок на кораблі, аби повезти до Еллади й узяти шлюб зі степовими красунями. Коли парусники вийшли в Південне (Чорне) море, греки відзначили свою перемогу вином. До полонянок вони вже ставилися як до коханок. Цим скористалися горді войовниці, що дружно повстали й перебили своїх переможців. Але невдовзі на морі здійнялася буря. Степові косачки не знали морської справи, тому віддалися на милість стихії. Вітер заніс кораблі через Керченську протоку до Меотійського озера (Азовського моря) і там викинув їх на берег. Ступивши на землю, косачки захопили табуни скіфських коней, погромили місцеві стійбища, деякі скіфські городища. Скіфські царі надіслали загін молодих воїнів, щоби приборкати бешкетниць. Проте битви міжкосачками і молодими скіфами не відбулося: обидва табори зійшлися і мирно одружилися. Так настав кінець вольниці амазонок. Але косачки не захотіли жити «в приймах». Вони примусили своїх чоловіків піти до батьків, «узяти належну частину майна», повернутися і «жити окремо». Так скіфські юнаки і вчинили. Тоді косачки повели їх у дикі й суворі степи за рікою Рос (давня назва Волги). Далі утворилося нове могутнє давньоукраїнське плем’я, що дістало назву САРМАТИ (САР-МАТИ, ЦАР-МАТИ). У назві відбилася сутність сімейних взаємовідносин: у родині сарматів головувала жінка. Найістотніші ознаки племені: жінки їздили на полювання й на війну нарівні з чоловіками, носили чоловічий одяг тощо. Дівчина-сарматка не мала права вийти заміж, доки не вб’є ворога. Із часом старі косачки намовили своїх синів та онуків напасти на Скіфію й відібрати в «розпанілих» батьків і дідів «свої законні землі». Загартовані за суворих умов сармати пішли війною й нещадно розгромили скіфів, які, захопившись збагаченням, певною мірою втратили свої бойові здібності. Замість Скіфії утворилася... САРМАТІЯ




Лише на заході, між Дніпром і Дунаєм, зберігалася певний час Мала Скіфія. Криваві битви міжсарматами і скіфами, між синами і батьками — перша трагічна сторінка в історії Стародавньої України, як свідчення самоїдства й самознищення нації. Проте не всі сармати повернулися в Оріану бити скіфів: дві групи осіли на Північному Кавказі, де з них згодом утворилися дві невеликі держави — Чеченія й Аланія. Ось чому нещодавно навіть чеченські жінки зі зброєю в руках відстоювали свою незалежність, на смерть стояли у битві з російськими окупантами: вони, горді чеченки, є прямими нащадками давньоукраїнських племен, що були об’єднані під спільною назвою — Сарматія. Запорізькі козаки XVI—XVIII ст. у різних документах (зокрема в листах до польського короля) гордо йменували себе «нащадками сарматських царів», що свідчить про давнє українське походження сар-матів, а отже, й амазонок. Велику роль відіграла Амазонія — держава коса-чок — в історії Стародавньої України. Найголовніша їхня заслуга полягає в тому, що вони вклали меча в чоловічі руки давніх українців саме перед загрозою їхнього знищення дикими племенами і народами. Саме амазонки, на моє глибоке переконання, є засновницями української козацької вольниці. Підтвердження цього — горельєфне зображення давньоукраїнського козака з «оселедцем» (на тім’ї) та довгою косою, що спадає на плече. Це зображення, що знайдене у гробниці єгипетського фараона Хоремхе-ба (XIV ст. до н. е.), підтверджує припущення про походження назви КОЗАК від слова КОСА. Свого часу громадськість України бурхливо відзначала один вельми куций і зухвало підкорочений окритими ворогами української історії ювілей — 500-річчя козацтва. Саме цю дату «підсунули» керівництву люди, яким безмежно чужа Україна. Але ж свято очолювали видатні письменники, діячі культури! Виступали вони вельми патетично, не замислюючись, що творять наругу над нашою пам’яттю. Бо 500 років тому «вільні козаки Богдан Голубець і ВаськоЖила погромили московських купців на Дніпровому перевозі», що й було задокументовано 1489 року. Але ж це не перша згадка про козаків! Уперше слово КОЗАК (у розумінні: легкоозброєний український воїн) ПИСЕМНО зафіксоване в «ТАЄМНІЙ ІСТОРІЇ МОНГОЛІВ» (1240 рік). Отож 1990 року можна було б відзначити 750-річчя українського козацтва. Але ж на той час уже була добре відома знахідка у гробниці фараона Хоремхеба, ми вже знали портрет КОЗАКА-КОСАКАз московських публікацій 1984 року. Отже, українській козацькій вольниці — принаймні 3400 років. До речі, період зародження українського козацтва відповідає періодові, коли давні українці (гиксоси) протягом 110 років володіли і правили Єгиптом, тобто — 1680—1570 рр. до н. е.3 Ось звідки такий чудовий портрет КОСАКА, який конвоює полонених у дар фараонові (саме така подія зображена на горельєфі)4. Щодо відзначення 500-річчя козацтва, то воно мало позитивне значення, бо якоюсь мірою повернуло народові добру пам’ять про українське козацтво, бодай на якийсь час консолідувало українські сили, пробудило в багатьох добрі почуття національної гордості. Десятки тисяч людей прибуло тоді з різних куточків України до степової Капулівки, до могили Івана Сірка, до інших місць козацької слави. Та, на жаль, на цьому все й закінчилося: роз’їхалися всі, та й — по консолідації. Вельми прикро, що ніхто з провідних діячів не згадав на святі 500-річчя козацтва славних українських войовниць-косачок. Не згадують їх і досьогодні навіть на зібраннях козацького товариства. Тим часом косачки мають посісти своє почесне місце в історії України. Не по-лицарськи ставилися до нихдосі історики, краєзнавці, письменники. Косачки заслуговують на монографії, книги, пам’ятники, телесеріали, пісні, художні полотна. Слід, нарешті, відновити справедливість у ставленні до цього могутнього племені, з якого й починається українське козацтво. Має посісти також почесне місце в історії України й САРМАТІЯ як держава. Адже з IV століття до н. е. по II ст. н. е. це була давньоукраїнська супердержава, що простяглася від Уралу на Сході до ріки Лаби (нині — Ельба) на Заході та від моря Скіфського (Чорного) до моря Сарматського (Балтійського). Понад 90 давньоукраїнських племен об’єднувала ся диво-держава. І шістсот років мирного життя — незвичайне явище у світовій історії. Секрет довголіття мирної квітучої Сарматії—в тому, що об’єднаними давньоукраїнськими племенами керували ЖІНКИ. Се чудовий урок для нашого сьогодення. Проте не тільки косачки-амазонки та сармати перебувають у забутті. Час відновити в пам’яті народній зумисне замовчувані шовіністичними, космополітичними та угодницько-малоросійськими істориками забуті давньоукраїнські держави ПЕЛАЗГІВ, ВЕНЕДІВ, ЕТРУСКІВ, АНТІВ, УКРІВ... Я не пропоную писати про них романи, розлогі епічні полотна. Зараз не до цього. Йде шалене опошлення всього українського. Посилюється геноцид українського народу. Нація вимирає: на 1000 осіб населення 16 умирає і 6 народжується — катастрофічна депопуляція! Від цих бід Україну може врятувати лише висока національна свідомість мас. А ніщо так не будить національну свідомість, як історія України, уроки нашої історії. І будити національну гідність можуть зараз лише лаконічні й динамічні, гострі, простою й дохідливою мовою написані письменницькі та журналістські есе. Тож маємо добувати з близьких та далеких історичних глибин і овидів забуті й замовчувані досі факти, явища, які можуть слугувати євшан-зіллям для народу нашого. Такими явищами є, зокрема, й давньоукраїнські держави. Ось чому хочу бодай коротко з’ясувати, що таке... ПЕААЗГІЯ АБО АЕБЕДІЯ







Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка