«Пізнавальний статус поняття «соціальний контроль» в об’єктивістських соціологічних теоріях хх століття»



Скачати 188,5 Kb.
Сторінка8/13
Дата конвертації25.03.2020
Розмір188,5 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
У другому розділі – «Парадигмальні протиставлення інтерпретацій змісту поняття «соціальний контроль» в об’єктивістських соціологічних теоріях ХХ століття» здійснено теоретичну інтерпретацію змісту поняття «соціальний контроль», розкрито функціональні особливості в парадигмах структурного функціоналізму та соціального конфлікту.

Розкриваючи методологічне значення об`єктивістських соціологічних теорій у поясненні організованих форм колективної взаємодії індивідуальних та інституціональних суб`єктів аргументується наукова значущість праць теоретиків струкутрного функціоналізму Е.Дюркгейма, Т.Парсонса, Р.Мертона, К.Девіса, В.Мура та ін. Спираючись на функціоналістські ідеї Е.Дюркгейма, автор актуалізує проблематику соціального контролю у конструктивному вимірі, як атрибутивного компоненту процесу розподілу праці, що є онтологічною умовою посилення соціальної солідарності та розвитку людини як індивідуалізованої та автономної (в результаті набуття вузької спеціалізації), а також моральної (як наслідок стримання її егоїзму фактами колективної свідомості та спрямування творчого потенціалу моральними цінностями) особистості.

В межах теоретичної реконструкції дослідницких ідей Т.Парсонса виявлено, що центральною методологічною ідеєю ученого є конструктивні спроби подолання концептуальних відмінностей суб`єктивізму та об`єктивізму, що полягають в актуалізації поняття «соціальний контроль» як умови ціннісно-нормативної інтеграції інституціональних та індивідуальних суб`єктів. Даний процес розкривається через інтерналізацію цінностей у процесі соціалізації, а також через зовнішньо-примусовий вплив інституціональних цінностей. Сприйняття інституціонально-групових цінностей є умовою «абсолютної» інтеграції через формування статусу членства, який відображує рівень лояльності до інституційних механізмів контролю, а також демонструє нерівні діяльнісні можливості статусно-рольових позицій соціальних суб`єктів в залежності від рівня сприйняття (відчуження) індивідами змісту контролюючих норм.

Поняття «соціальний контроль» розкриває макросоціальні процеси структурної диференціації соціальних систем. Дані процеси виявляються, по-перше, в ієрархічному структуруванні стійких зразків поведінки, які на індивідуальному рівні фіксуються у соціальних статусах та ролях, що організовуються під управлінням узагальнених інституціональних норм та контролюються інституціоналізованими цінностями культури. По-друге, у диференціації індивідів, груп, статусів та ролей в межах інституційних систем з визначенням необхідних функцій, які полягають у реалізації цілепокладання та ціледосягнення, інтеграції, адаптації та відтворенні культурного зразка, з використанням інституціоналізованих владно-управлінських форм контролю політичного, економічного та культурно-символічного характеру.

Спираючись на теоретичні дослідження змісту поняття «соціальний контроль» у працях Р.Мертона, К.Девіса, В.Мура та ін., розкрито сутність регулятивного впливу «приписів», «заохочень», «дозволів» та «заборон» як умов регламентації статусно-рольової взаємодії, а також економічних, естетичних та символічних винагород як атрибутивних елементів соціальної структури суспільства, спрямованих на заохочення конформної поведінки. Аргументовано, що в межах функціональної специфіки даних елементів формуються конструктивні індивідуалістичні установки цілепокладання та ціледосягнення, в межах яких розкривається індивідуальний та професійний потенціал особистості, формуються орієнтири на досягнення суспільно значущих та індивідуальних цілей та мотивуються конструктивні індивідуальні дії шляхом заохочення інституціональними благами (престиж, авторитет, економічні винагороди тощо). Встановлено, що вплив механізмів соціального контролю може провокувати конструктивні та дестуктивні відхилення від нормативних вимог та призводити як до стану «аномії» так і до позитивних змін – інституціоналізації нових цінностей та правил поведінки.

На основі аналізу теорій соціального конфлікту встановлено, що поняття «соціальний контроль» розкриває процес організації соціального порядку через «нав’язаний примус» або реалізацію влади в межах соціальних позицій, породжуючи та узгоджуючи рольові експектації (Р.Дарендорф, Л.Козер, Дж.Рекс, Е.Райт та ін..). Поняття «соціальний контроль» як відображення процесу відтворення стратифікаційної системи розкривається через нерівномірний доступ до інституційних механізмів розподілу влади, престижу, авторитету, економічних благ (Ч.Міллс, Г.Ленські, О.Гоулднер, А.Горц, С.Макєєв, С.Оксамитна, О.Симончук та ін..).

Аргументовано, що у критичних соціологічних теоріях (Т.Адорно, М.Горкхаймер, Е.Фром, Г.Маркузе) поняття «соціальний контроль» відображує функціональну специфіку інструментів експлуатації людини капіталістичною системою суспільства – економічної системи, держави, індустрії масової культури, інституту освіти, завданням яких є соціальна інтеграція людини до репресивного світу пануючої «інструментальної раціональності» (Т.Адорно, М.Горкхаймер) та трансформація природних прагнень на «помилкові» потреби, задоволення яких призводить до формування «одновимірної людини» (Г.Маркузе), перетворюючи індивідів на об`єкти маніпулювання із ставленням до життя на основі принципів раціональності та керованості. Головним завданням капіталістичної системи є залучення «уречевленої» людини до процесів споживання, формування примітивного мислення, жаги насолоди з гедоністичним релятивізмом, які обумовлюють політичну пасивність «масової людини», її заклопотаність своїми інтересами – «мовчання масс» (Ж.Бодрийяр).

Аргументовано, що у когнітивній площині теорій глобального капіталізму (І.Валерстайн, Р.Робертсон, Й.Тернборн, Л.Склейр, В.Робінсон, З.Бауман, У.Бек та ін..) поняття «соціальний контроль» відображує ресурсну можливість транснаціональних корпорацій на основі технологічного розвитку інтегрувати виробничу систему у транснаціональне виробництво з формуванням транснаціонального капіталу, контроль над яким забезпечує домінування над урядами та населеннями окремих держав. Такий підхід призводить до аналізу деструктивного впливу глобальної капіталістичної системи, що призводить до поділу цивілізаційної світ-системи на «Центр», «Напівпериферію» та «Периферію» (І.Валерстайн), в межах якої розкривається обмеженість ресурсного забезпечення життя індивідів, а соціальний контроль виступає механізмом відчуження людей від продуктів трудової діяльності. Підкреслюється дискурсивність такого підходу, оскільки: 1) справедливо зазначаючи факт залежності ресурсних можливостей глобального капіталізму від інтересів ТНК (Л.Склейр, В.Робінсон) учені недооцінюють конструктивну роль інноваційних можливостей формування нових каналів взаємодії у глобальному соціальному просторі на основі використання новітніх технологій обміну інформацією та знаннями; 2) відповідно до осмислення ученими боротьби за дефіцитні ресурси наводяться спрощені негативні аргументації феноменів «екстериторіальності капіталу» (З.Бауман), «капіталу без праці» (У.Бек), «гнучкого ринку праці» (Р.Дарендорф) тощо.

У третьому розділі – «Новітня інтерпретація змісту поняття «соціальний контроль» у сучасних об’єктивістських теоріях інформаційного суспільства» розглянуто нові форми соціального контролю, обґрунтовано пізнавальний потенціал даної категорії в умовах інформаційних та глобалізаційних процесів.

Спираючись на наукові здобутки О.Тофлера та М.Кастельса, які загалом підтримували ідеї технологічного прогресу М.Пората, Ф.Махлупа, П.Друкера, Д.Белла, А.Турена, Т.Стоньєра, Ю.Хаяші, Т.Умесао, Й.Масуди, Дж.Гелбрейта, аргументовано, що у другій половині ХХ століття проблематика соціального контролю актуалізувалась у межах інформаційно-технологічної парадигми, в концептуальних межах якої інформація, знання та технології виступають як інструменти реалізації влади та ресурсний потенціал розвитку суспільства, що забезпечує можливість спрямування соціальних змін. Водночас, головна дослідницька увага зосереджувалась на ідентифікації змісту поняття «соціальний контроль», яке відображує зміну форм влади у суспільствах аграрно-індустріального та постіндустріального типу, а саме її «зміщення» у бік знання як самодостатньої форми соціального контролю, так і компоненту ресурсної основи насилля та багатства.

На основі аналізу наукових ідей О.Тофлера, М.Кастельса у дисертації аргументовано, що революція в інформаційних технологіях провокує зміни у функціонуванні соціально-економічних та політичних інститутів, які полягають у залученні соціальних суб’єктів до інформаційних мереж здійснення влади та символічного обміну цінностями. Матеріальною основою нової економіки стає «інформаціоналізм» (М.Кастельс) або «суперсимволічна» економіка (О.Тофлер) як спосіб виробництва матеріальних та духовних благ на основі залучення знань та технологій до процесу виробництва. Автором звернено увагу, що у межах глобальної економіки її суб’єктами стають транснаціональні корпорації, які використовують інформаційні та технологічні мережі як мережі соціального контролю над індивідами та групами, інтегруючи або відштовхуючи уряди та світові регіони в залежності від їх технологічного та інтелектуального потенціалу. Залучення до виробництва знань та технологій як інструментів соціального контролю закладає основи соціальної інтеграції економічних систем в організаційні структури, такі як «адаптивна корпорація» (О.Тофлер), «мережеве підприємство» (М.Кастельс) з високим рівнем автономності їх елементів, індивідуалізацією праці та «прос`юмеризмом» як явищем суспільного життя. Такі структури формують стратифікаційні відмінності між «вузькокваліфікованим» та «самопрограмованим» видом трудової діяльності, зокрема, конкурентною перевагою другого є об’єктивні умови доступу до знань та освіти та суб’єктивні властивості сприйняття інформації, інноваційного розвитку та стратегічного планування.

Автором констатовано, що у дослідницькій перспективі «зміщення влади» О.Тофлера поняття «соціальний контроль» є способом відображення нових масштабів взаємодії політичних суб’єктів, які у боротьбі за владу використовують технології «третьої хвилі» та спеціалізовані «інформтактики», які полягають у: 1) організованому поширенні інформації; 2) дезінформації; 3) приховуванні джерел; 4) використанні таємних каналів; 4) регулюванні доступу реципієнтів до інформації; 5) маніпулюванні змістом повідомлень. Водночас, на основі досліджень інформаційних мереж соціального контролю у праці М.Кастельса встановлено, що останні виступають загальнодоступною технологією, яка дозволяє розрізненим групам встановити контроль над «простором потоків», «соціальним простором» та «позачасовим часом» та регулювати символічний обмін цінностями між фізично роз’єднаними позиціями у соціальній структурі суспільства. Інформаційні технології стають основою культури віртуальної реальності, яка абсорбує цінності та знання традиційних культур та соціальних систем, доступ до яких дає можливість соціальним акторам, орієнтуючись на цільову аудиторію споживання, програмувати соціальні мережі, встановлювати стандарти комунікації.

На основі аналізу теорій інформаційного суспільства, дисертантом виявлені наступні технологічні можливості реалізації соціального контролю, які посилюють інтеграцію соціальних систем різних типів.

По-перше, впровадження електронних систем («E-Government», «E-Democracy», «E-Data», «E-Tender» тощо), які посилюють взаємодію громадянського суспільства та влади, обмежують можливості маніпулювання інформацією, посилюють між індивідуальну взаємодію в соціальних інститутах та поза ними (Й.Масуда, А.Етціоні, Л.Гросман, Б.Барбер, Г.Рейнгольд та ін..).



По-друге, впровадження інформаційних технологій накопичення, збереження та обробки інформації, стратегічного планування, моделей розвитку електронного бізнесу дає змогу подолати відчуження індивідів від роботи та продукту діяльності, скоротити витрати робочого часу, посилити самоорганізацію трудової діяльності (П.Друкер, М.Кастельс, О.Тофлер та ін..).

По-третє, використання інформаційних технологій дистанційної передачі інформації дозволяють створювати міцні зв’язки на основі спільних цінностей, формувати мережеві спільноти, групи впливу та ін.. Інтернет технології дозволяють оперативно поєднувати зусилля однодумців з різних регіонів для артикуляції інтересів широких груп, сприяти розвитку громадянської самосвідомості та соціальної активності (М.Вершинін, М.Кастельс, Н.Бойко та ін..).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка