Передмова. Хто сам не рухається вперед



Сторінка1/121
Дата конвертації29.03.2019
Розмір0,67 Mb.
ТипУрок
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   121
Зміст

І . Передмов……………………………………………………………………….3

ІІ. Основний зміст


  1. Музичне мистецтво – освітня галузь, що формує людину нового тисячоліття………………………………………………………………….... 6

  2. Методи і прийоми формування культуротворчої особистості на уроках музичного мистецтва………………………………………………………….9

ІІІ. Післямова ……………………………………………………………………38

IV. Публікації автора……………………………………………………………40

V. Додатки……………………………………………………………………….42

VI. Список використаної літератури…………………………………………..

І. Передмова.

Хто сам не рухається вперед,

тому важко підштовхнути інших.



Народна мудрість.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті визначила, що головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості.

Чисельні зміни у соціальному, економічному житті України вказали на необхідність підготовки та виховання компетентної, творчої особистості, яка може швидко адаптуватися до життєвих умов, що змінюються.

Школа XXI століття — школа формування компетентної, відповідальної людини. Це знайшло відображення у провідних освітянських документах — Державному стандарті базової і повної середньої освіти, Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, Концепції профільного навчання в старшій школі. Зокрема, в Концепції загальної середньої освіти зазначено: «Освіта XXI століття — це освіта для людини, її стрижень — розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання та вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни». Тому компетентнісний підхід у навчанні є актуальною проблемою сьогодення. Загальнопедагогічні основи цього підходу розглядають українські вчені Н. Бібік, С. Бондар, І. Єрмаков, О. Пометун, І. Родигіна, О. Савченко, А. Хурськой, Т. Яценко та інші. Водночас потребують подальшої розробки питання практичної реалізації компетентнісного підходу на уроках художньо – естетичного циклу: пошук технологій, методів та прийомів формування компетентної особистості.



Ступінь розробленості теми може бути оцінений лише як початковий, бо, попри величезну кількість публікацій, присвячених “творчості” й “культурі” (праці С. Аверінцева, О. Александрової, Г. Батіщева, М. Бахтіна, А. Берґсона, М. Бердяєва, В. Біблера, О. Боголюбової, Л. Виготського, М. Гайдеґґера, К. Гірца, Я. Голосовкера, Г. Драча, М. Дяченка, В. Зінченка, Е. Кассірера, Б. Кедрова, М. Кисельової, Г. Кнабе, В. Кутирьова, М. Ландмана, В. Лозового, О. Лосєва, Т. Малькової, Е. Маркаряна, В. Межуєва, В. Налімова, Б. Новикова, Х. Ортеги-і-Гассета, В. Полікарпова, М. Поповича, Ж.-П. Сартра, В. Сержантова, П. Симонова, Л. Уайта, Л. Шкляра, О. Шпенглера, К. Ясперса, Т. Ящук та багатьох інших, де обидва поняття мають надто широкий спектр значень), а також людському буттю в культурі (роботи Є. Бистрицького, Г. Горак, О. Золотухіної-Аболіної, В. Малахова, С. Пролеєва, Л. Ретюнських та ін.), філософських досліджень, у яких би всебічно і систематично аналізувалася культуротворчість як здатність і як процес практично немає. Проте у психолого-педагогічних науках, наприклад, у концепціях “розвиваючого навчання” (К. Дусавицький, В. Рєпкін та ін.) і “школи культурної політики” (П. Щедровицький та ін.) деякі ідеї значною мірою співвідносяться з тим, що могло б позначатися у поняттях “культуротворчого”. Попри використання зовсім інших понять, психологія та педагогіка, а також певні напрями сучасної біології накопичили достатньо матеріалу для філософсько-культурологічних узагальнень щодо походження здатності до культуротворчості та оформлення культуротворчого процесу.

У працях таких авторів, як Я. Білик, О. Заздравнова, А. Зімбулі, Ю. Легенький, Л. Левчук, З. Норкус, В. Півоєв, І. Попова, Є. Режабек, О. Тарасова, Н. Хамітов та ін., поняття “культуротворчість” має, скоріше, допоміжний, аніж категоріальний характер; смисли, що дослідники надають цьому поняттю, є до неспівмірності різними (від синонімічності “культуротворчості” “ освоєнню (осмисленню) світу ” – до протиставлення “ життєтворчості ”, “ культуротворенню ”, “ культуровикористанню ”).

Водночас у працях О. Александрової, М. Бахтіна, В. Біблера, Є. Бистрицького, А. Бичко, Я. Голосовкера, В. Конєва, Е. Корета, С. Кримського, М. Мамардашвілі, А. Маслоу, Т. Роззака, В. Розіна, В. Табачковського та інших авторів зміст, близький до того, що, може бути позначено саме як  культуротворчість , фіксується в інших поняттях: “жива культура ”, “ діяльність, яка суттєво твориться індивідом, яка виводить його до справжнього буття напруженням свідомості, волі й почуття ”, “ буття –подія ”, “ живий вольовий стан ”, “ додатковий живий акт ”, “ повністю людяна особистість ” та ін.

Формування культуротворчої особистості розглядається як складне інтегративне особистісне утворення, що забезпечує дитині можливість різних форм адекватного спілкування з музичним мистецтвом у навчанні й житті та є необхідним фактором її різнобічного розвитку та гармонійного виховання.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   121


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка