О.Є. Перова філософські аспекти біоетики навчальний посібник



Сторінка2/25
Дата конвертації09.01.2020
Розмір0,75 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
Структурна багатоаспектність біоетики.
Осмислюючи феномен біоетики в контексті історії культури та пізнання М.В. Попов зауважує, «що ХVІІ – ХVІІІ ст. в європейській культурі, з її характерним чуттєво-оптимістичним ставленням до людської діяльності, можливостей людини пізнавати навколишній, а завдяки географічним відкриттям - новий світ, зіткнення культур (європейської і східної чи латиноамериканської) домінуючим стало романтичне сприйняття людини і світу, сформувався романтизм у мистецтві, музиці, літературі. Шану романтизмові віддали представники всіх національних культур, що формувалися в цей період, від П. Шеллі і Дж. Байрона (в Англії), Міллера і Гете (в Німеччині), Мюссе і Гюго (у Франції) в літературі до Гойї, Давида, Айвазовського в живопису. Романтичне сприйняття бурхливого розвитку науки і медицини лише у другій половині ХХ ст. змінилося на скептичне і негативне, що було пов’язане зі зміною соціальних умов функціонування наукових знань, особливо їх техніко-технологічного спектра». Іншим історичним фактом, пов’язаним із соціальним сприйняттям наукового прогресу, дослідники зазначають трансформацію (під впливом романтизму) принципу гуманізму, появою етичних ідей А. Швейцера, який, по-суті, відмовився від етичної інтерпретації світу і зазначив, що етику не можна обґрунтувати, виходячи лише із пізнання світу, з науки. Ще один крок «прогресу» - перехід медицини як науки про людину, на методологію природничих наук (зокрема, фізико-хімічних методів і прийомів дослідження). Четвертий етап розвитку медичної етики і лікарської деонтології, на думку М.В. Попова - етап сучасної доби (кінець ХХ - поч. ХІХ ст.). Цей етап характеризується формуванням міждисциплінарної галузі етичних знань – біоетики, як такої галузі дослідження, де перетинаються етичні проблеми і проблеми дослідження живого як проблеми природничо - наукового комплексу. (М.В. Попов, 2003) Таким чином, вдосконалення пізнавальних підходів на основі трансформації принципу гуманізму, інше розуміння «об’єктивності» знання, використання методології природничих наук в медицині, розвиток медичної етики зрозуміле як прогрес в науці призводить до появи аксіолого-пізнавальних форм в науці постнекласичного типу (біоетика, біофілософія).

Поступово осмислення феномену життя в біоетиці стає пріоритетним порівняно з її етико-правовим полем. Феномен життя осмислюється в біоетиці і як прояв матеріального, і як такий, що належить до духовної сфери людини. Дослідники доходять висновку, що феномен життя має бути осмислений за допомогою особливих мислених підходів – методом мисленевого експерименту. Зазначений далі метод має відношення до теоретичного рівня пізнавальної діяльності і використовується досить давно. З точки зору С.В. Ілларіонова («З лекцій по теорії пізнання і філософії науки») першим прикладом методу мисленевого експерименту є апорії Зенона. Зенон не експериментував з реальним Ахіллесом і реальною черепахою. «Ахіллес» і «черепаха» - є абстрактні поняття, якими Зенон оперує. С.В. Ілларіонов наводить приклади використання такого типу міркувань в філософії та науці (встановлення законів рівноваги тіл Архімедом, демон Максвела, потяг Ейнштейна, ліфт Ейнштейна, мікроскоп Гейзенберга, розуміння закону енергії Г. Галілеєм, експеримент з «мухами» Г. Галілея тощо). Мисленевий експеримент відіграє важливу роль у розвитку науки починаючи з ХVІІ ст. Як зазначає С.В. Ілларіонов, «методологічне осмислення методу мисленевого експерименту почалося на початку нашого століття в межах філософського напрямку – другого позитивізму, в працях видатних його представників Е. Маха і П. Дюгема. Саме в їх працях сформувались два основних розуміння методу. Перше розуміння можна назвати «експерементистським», воно бере свій початок від Маха. В цьому розумінні мисленевий експеримент розглядається як міркування над реальним експериментом або навіть як заміна реального експерименту». (С.В. Ілларіонов, 2005) Подальші міркування дослідника наступні. З загально філософської позиції Маха (єдина реальність та, яка існує в нашій свідомості) С.В Ілларіонов робить висновок, що в підходах Маха має місце наближення мисленевого і реального експерименту. Але, врешті, мисленевий експеримент віддалено пов’язаний з реальним. Тому, надалі вважається обґрунтованою позиція П. Дюгема, що виправдовує теоретичну природу мисленевого експерименту. На його думку, «правильність» наслідку мисленевого експерименту залежить від «правильності» принципу, а останній повинний бути перевірена реальним експериментом. Цю позицію називають «теоретистською».

Прихильники «експеременталістської» позиції (роботи 60 – 70-х рр.) стверджують: мисленевий експеримент є заміна реального. Обґрунтування такої позиції – отримання нового знання. Аналізуючи отримання нового знання на теоретичному рівні в ХІХ і ХХ ст. дослідники наголошують: мисленевий експеримент є метод теоретичного рівня наукового пізнання. («Методологія науки: статус і програми») Показник теоретичної природи мисленевого експерименту - оперування ідеалізованими об’єктами. Однак, на сьогоднішній день, «і так скрізь – метод мисленевого експерименту витісняється формалізованим висновком. Метод мисленевого експерименту перейшов з наукових робіт в евристичне мислення природничників, в кулуарні суперечки. І, можливо, вже назавжди…з 30-х років в науці немає таких вдалих прикладів застосування мисленевого експерименту». (С.В. Ілларіонов, 2005).

Як було проаналізовано, мисленевий експеримент відігравав важливу роль в розвитку фізики як науки. А щодо біології? Чи можна вважати мисленеві експерименти в біології рушієм розвитку наукового знання про живе? Чи можна розглянути тип мислення в біоетиці як евристичне мислення природничників, коріння якого - мисленеві експерименти в науковому дослідженні? Розглянемо такий приклад. А. Швейцер зазначав: « … у новому (раціоналізмі) – він (розум) поставив собі за ціль пояснити волю до життя, закладену в нас». Таке «завдання» потребує звернення до філософського і наукового підходів пізнання «життя». Можливість пояснення волі до життя в людини з позиції наукових реалій була уособлена в певну традицію. В наукових дослідженнях існували підходи до такого пояснення. Наприклад, деякі зазначалися мотивацією пріоритету дослідження генетико-еволюційних основ соціальної поведінки тварин і людини. Шляхи відповіді на питання пояснення волі до життя у людини раціональним чином дослідники намагалися віднайти в зворотній ситуації. Можемо використати такий пізнавальний підхід: якщо не можна дати відповіді на питання «що є певна річ, предмет?», тоді потрібно дати відповідь на питання «чим дана річ не є?». Тобто має бути осмислена спроба відповіді на питання: чому поряд з прагненням людини зберегти життя, існують і випадки, коли вона їм жертвує. При цьому гине не лише соціальна особистість, а й біологічний організм, для якого мав би спрацьовувати принцип біологічного (генетичного) самозбереження. Розробка генетико-еволюційної моделі дозволяє пояснити альтруїстичну поведінку. Концепція зазначеної моделі включала в себе такі постулати. Було визначено, що в ході еволюції в кожній популяції формується «еволюційно-стійка» стратегія реакцій поведінки, яка не може змінюватися за рахунок спонтанної появи рідкісних мутацій, що не стосуються більшої частини популяції. Подальша дослідницька логіка передбачала, що інтегральне пристосування популяції зумовлено не лише репродуктивно активною її частиною, а й носіями тих генів, які не залишаються у потомства, якщо їх поведінка сприяє виживанню і розмноженню популяції. Висновок, який врешті був зроблений: альтруїстична поведінка еволюційно виправдовується тоді, коли вона сприяє виживанню носіїв тих самих генів, що й «жертвуюча собою» особина, навіть якщо вона не вносить свого внеску в генофонд наступних популяцій. Такий підхід не викликав суперечок між дослідниками генетики поведінки тварин. Однак за допомогою цієї загальної моделі була здійснена спроба побудувати соціобіологічну концепцію людини. Отже, виникає проблема екстраполяції моделі.

Загальна методологічна настанова генетико-еволюційної моделі передбачала: соціальну і біологічну еволюцію людини слід аналізувати як взаємопов’язані і взаємозумовлені елементи цілісної системи. Спроби осмислення соціобіологічної концепції людини і розробка в її межах теорії генно-культурної коеволюції були здійснені в працях Е. Уілсона, Р. Докінза, В. Ефроімсона та ін. (Wilson E.O. Socio – biology: the New Synthesis. Cambridge: Harvard Univ., 1975 – 697 p.; Докинз Р., 1993; Ефроимсон В.П., 1971)

Однак погляди представників соціобіології були критиковані за примітивний редукціонізм. Зокрема, американський генетик Р. Левонтин організував «Групу вивчення соціобіології. Критика ґрунтувалася на твердженні, що дослідження біологічних і генетичних основ соціальної поведінки людини обов’язково призводить до соціал-дарвінізму і расизму, до виправдання соціальної нерівності тощо. (Lewontin R.C., Rose S., Kamin L. Not in Our Genes. – New York: 1984)

Продовжуючи осмислення феномену життя, можна виділити філософські й наукові підходи в біоетиці. Проаналізуємо та порівняємо позицію А. Швейцера щодо спроможності розуму пояснити волю до життя, закладену в нас, і позицію представника соціобіології Е. Уілсона (Wilson E.O., 1977), а саме – «інтелект був створений не для того, щоб розуміти атоми, чи навіть самого себе, а для забезпечення здатності людських генів до виживання». Розглядається особлива пізнавальна ситуація, мисленевий експеримент: з одного боку, усвідомлення неможливості тісної кореляції зазначених підходів: філософського (здатність розуму до пізнання) і наукового (інтелект - об’єкт дослідження науки). З іншого, порівняння даних підходів це мисленевий експеримент - порівняння різної «предметності» в спробі створення цілісної картини життєвої реальності. В процесі осмислення феномену життя такі підходи використовують сучасні методологи і філософи науки, усвідомлюючи «вимушену» некоректність. Наприклад - такий методологічний прийом на теренах сучасної філософії науки належить В.Г. Борзенкову «Від філософії життя до біофілософії», досліджуючи постнекласичну ситуацію в науці, науковець шукає порівняльні аналоги і (незважаючи на те, що він досліджує об’єкти науки) знаходить таки аналоги саме в філософії. (Борзенков В.Г., 1998)

Подальші міркування такі. Умовний табір прихильників філософії розглядає розум як здатність людини до пізнання, можливість трансценденції. Інший табір (прихильники соціобіології) розуміє розум як дещо природне, як структуру, яка була розвинута в процесі життя людини, як складову, за аналогією з органом в організмі, який поліпшує здатність людини до виживання (на кшталт печінки, але удосконаленої, що може змінювати параметри організму, параметри «життєвого»). Використавши терміни розум і інтелект, зрозуміла відсутність кореляції і неможливість спів виміру зазначених понять. Тут ми знову використовуємо пізнавальний підхід запропонований В.Г. Борзенковим. По-суті, йдеться про «синергетичний потенціал гносеології» - методологічну можливість використовувати неспівмірні аналоги в пізнанні, мислене вий експеримент, що має теоретичну природу.

Така пізнавальна «ситуація»: елемент системи, в даному випадку, пізнавальної (інтелект), розглянуто як її заперечення, він має емерджентні властивості. Елемент системи (система - пізнавальний процес) як цілого виступає запереченням пізнавального процесу, що дає можливість говорити про подальший розвиток такої пізнавальної системи. Як бачимо, у такому методологічному підході - мисленевому експерименті - можна одночасно виділити і гегелівські тенденції щодо розуміння розвитку і методологічний потенціал попперівського фальсифікаціонізму.

У той же час, біоетика може бути розглянута як особливий світогляд, історично визначений етапом розвитку культури. Феномен життя одержує внутрішні перспективи для розвитку його розуміння. (В.Л. Кулініченко, 2001) Тоді сфера морального починає включати і відношення людини до тварин і рослин, до навколишнього природного середовища взагалі, до свого природного існування, самоідентичності людини в біологічному світі. Розглядаються проблеми екологічної етики засновником якої вважають О. Леопольда. (О. Леопольд, 1980) У біоетиці включення в сферу моралі відношення людини до своєї духовності передбачає звернення до досліджень нейрофізіології, де здійснена спроба проаналізувати особливості формування індивідуума і побудувати віртуальний аналог особистості, «нехтуючи» біологічним носієм.

Наукові контексти біоетики дають можливість проаналізувати особливості теоретичної бази вивчення живого, методологічні підходи, врахувати філософські аспекти розуміння об’єкта біоетики. Біоетика розглядається як система, що тяжіє до самопізнання в процесі свого розвитку. В такому розумінні, вона стає справжнім об’єктом наукового і філософського дослідження. Постає питання про місце біоетики в системі знання, «пізнавальний потенціал» біоетики (не лише в системі наук) про людину, гносеологічні особливості біоетичного знання. Зазначимо, що біоетика як біомедична етика не претендує на забезпечення єдності теоретичного знання про живе, оскільки обмежена конкретною галуззю буття.

В деяких дослідницьких працях формується розуміння біоетики як системи норм і оцінок, що повинна регулювати поведінку людей у їх відношенні до живого. Тут мета відбувається процес становлення біоетичної освіти.

Біоетика визначається і як розділ філософської дисципліни, що вивчає проблеми моралі стосовно всього живого. Особливої ваги набувають підходи до розуміння принципів розрізнення живого та неживого. У філософській традиції вчення про єдність усього сущого було покладено в основу ведичної та даоської літератури. Таке світорозуміння було наслідком усвідомлення єдності і взаємозв’язку всіх речей і явищ, сприйняття явищ природи як проявів вищої реальності (Брахман в індуїзмі, Дао в даосизмі). Індуїст і даос можуть виділяти різні аспекти світобудови, але основні елементи світобудови цих традицій збігаються – моральна зрілість людини, яка пізнає.

У підходах до осмислення біоетичних проблем усвідомлення загрози діяльності людини по відношенню до довкілля сприяло потребі збереження природної рівноваги. Звертаючись до такого розуміння природного, дослідники наголошують на потребі створення категоричного імперативу для біоетики, використовуючи методи герменевтики для розв’язання проблем довкілля. Йдеться про розуміння природи саме як суб’єкта, смисли якого треба зрозуміти.

У формуванні категоричного імперативу з позиії біоетики розглядається відповідальність як категорія, яка останнім часом опинилася в межах міждисциплінарного дослідження. Вважається, що поведінка людини в соціумі як атрибут відповідальності визначається її розумінням, інтерпретацією світу і причинно-наслідкових зв’язків у ньому. Розглядаючи питання про ставлення людини до свого здоров’я, необхідним стає розуміння людиною механізмів, закономірностей, що визначають її взаємодію зі світом, «особистісні біологічні» ресурси.

Шляхи пошуку відповідей на біоетичні питання можуть бути такі. Йдеться про розуміння біоетики як мораторію на проведення певних наукових досліджень, гіперболізується принцип «давайте будемо обережні, доки не будемо впевнені». Однак треба врахувати позицію самого засновника біоетики В.Р. Поттера, який вважав, що потрібно «більше науки і справжньої науки». Таким чином, питання розуміння «справжньої науки» залишається відкритим. (В.Р. Поттер, 2002)

Окремою площиною предмету біоетики є аспекти біомедичної практики. В біоетиці використовуються різні етичні правила і принципи: утилітарні, деонтологічні, теологічні, зміст яких є неспівмірними і суперечливими. Наприклад, «першорядними етичними принципами філософ Р. Віч вважає добродійність, автономію особистості, чесність, прагнення уникнути смерті, справедливість. Т. Бошам і Дж. Чайлдресс вважають первинними такі принципи: автономія, неспричинення зла, добродійність, справедливість. Представники утилітарної і деонтологічної етики виходять із різних філософсько - світоглядних основ». (В.Л. Кулініченко, 2001) Таким чином, філософи говорять про непевність історичних, офії є, безсумнівно пріоритетним, порівняно з багатьма іншими проблемами. Такі завдання потребують побудови відповідної логіки наукових стратегій. Йдеться про спроби передбачити можливості розвитку світу живого і осмислити логіку такого розвитку. Відповіддю на такі вимоги стають сучасні концепції біоетики.

У біоетиці дослідження живого розглянуті в багатоманітному теоретичному змісті. Найчастіше біоетику визначають як таку галузь дослідження, яка має сприяти посиленню духовно-етичного спрямування подальшого цивілізаційного розвитку людства. Головний принцип біоетики – повага автономії, свободи і блага особистості, визнання моральної відповідальності людини перед собою і світом.





Каталог: biblio
biblio -> Вагнер Т. Створення інноваторів: [як виховати молодь, яка змінить світ] : [пер з англ.] / Тоні Вагнер
biblio -> В. А. Жадько доктор філософських наук, професор
biblio -> Педагогічна бібліографія
biblio -> Гуманістично-психологічний підхід в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами
biblio -> Словник педагогічних термінів
biblio -> Василь Михайлович Бровдій
biblio -> «методичні поради щодо роботи з батьками» для курсантів – слухачів вчителів початкових класів, класних керівників Рівне 2012


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка