О.Є. Перова філософські аспекти біоетики навчальний посібник



Сторінка16/25
Дата конвертації09.01.2020
Розмір2,02 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   25
Біоетика як сфера постнекласики.
Біоетика як міждисциплінарне дослідження може бути розглянута за аналогією з філософським дослідженням як така галузь пізнання, де є потреба осмислювати одночасно антропологічні і неантропологічні ракурси існування живого. З іншого боку, біоетика розглядається як аксіолого - пізнавальна форма постнекласичної науки. Суто «наукового» об’єкта як такого для біоетики не існує, можна говорити тільки про вихідну точку міркувань, з якої починається дослідження.

Говорячи про завершення смислової епохи (В.Г. Кремень, 2006), аналіз біоетики як аксіолого - пізнавальної форми постнекласичної науки має важливе значення для розвитку подальших наукових стратегій. «Перехідний період, у якому головним стає беззмістовність, розчиняються ідеологеми минулого і теперішнього, є простором світоглядного розладу і одночасно – нового змісту. Це стан світу, коли все можна і водночас нічого не можна, коли все є важливими і водночас ніщо не має значення, коли фантомними є всі ціннісні критерії. і тому важко розрізнити істинне від хибного, розумне від дурного, добро від зла». (В.Г. Кремінь, 2006) Попередні підходи до розуміння наукового пізнання, без осмислення тих пізнавальних форм, які з’явилися в постнекласичній науці, стає таким, що не відповідає вимогам цивілізаційного розвитку. Дослідження в біоетиці не пов’язані з об’єктом науки. Йдеться про те, як такий об’єкт можна критично осмислити відповідно до постнекласичних вимог наукової раціональності. Засіб отримання знання про об’єкт білетики, виявляється таким що потенційно притаманний іншій галузі дослідження. І тому в дослідженні живих систем історична реконструкція об’єкта (живого) не стала перспективною стратегією його пізнання в постнекласиці.

Виявляється, «методологічні вимоги» до одного типу предметності в біоетиці стають «придатними» і до іншого типу предметності. Йдеться про розуміння пізнавального прототипу, який конструюється в предметності. Ось такий «епістемологічний паритет» пропонує осмислити сучасна біоетика.

Французький філософ і математик, один із співавторів французької енциклопедії Борда (аналога відомої Британіки) – Р. Каратіні приділяє велике значення розумінню відношень епістемології і квантової теорії. Розуміючи, що неможливо порівняти те, що неможливо порівняти в принципі (теорію пізнання і фізичну теорію), Р. Каратіні звертається до алегорійної форми, використовуючи приклад Шалтая -Болтая, вигаданий Льюїсом Керолом. «В передмові до «Полювання на Снарка» (1876 г.) Льюїс Керол пише декілька рядків про те, що він називає, стосовно цього тексту, «словами-валізами», в яких можна побачити поетичне передбачення корпускулярно-хвильового дуалізму: теорія Шалтая-Болтая це теорія двох значень, замкнених в одному слові, як у валізі. Л. Керол описував ситуацію, коли треба сказати два слова («роздратований» і «сердитий»), і людина каже те з них першим, до якого вона більш схильна. Р. Каратіні нагадує, що Л. Керол був логіком. В його розумінні слово «валіза» відображає дуалізм реальності сенсу змісту, але само воно є лише оформленням змісту. «В англійському тексті слова, які треба «ущільнити», це - fuming (роздратований) і furious (сердитий), що дає frumious; переклад «не з’ясовуйте» не надто точний: в англійському тексті – «leave it unsettled», тобто «залиште неоформленим, в тому розумінні, в якому речення може бути оформленим чи неоформленим… Це логіко-гумористичне зауваження відмінно відповідає відмові від виключеного третього (існує третє можливе рішення між «роздратований» і «сердитий») і принципу доповнюваності». (Р. Каратіні, 2003)

Біоетику ми розуміємо як феномен на якому реалізовано особливий механізм пізнання (живого), де чітко простежується потреба вирішення сенсових дилем взагалі. Саме тут можна говорити про те, що біоетичне знання виступає особливим видом знання (постнекласичного). Але маються на увазі не особливості постнекласичного наукового теоретичного дослідження, йдеться про постнекласичну науково-філософську гносеологію. Біоетичні дилеми не передбачають ані альтернативного рішення проблеми, ані додаткового нового наукового знання. Наприклад, деякі медики наголошують, що проблеми розуміння живого в медицині принципово виходять за межі медичної науки і не можуть бути вирішеними за наявності відповідної кількості накопичених наукових фактів.

У першій главі книги «Міст в майбутнє» В.Р. Поттер розглядає людину за аналогією з кібернетичною машиною, яка може помилятись, і вважає, що «найбільш важливим внеском науки в розвиток суспільства є прояснення уявлень, за допомогою яких людство зможе розрізняти «порядок» і «безлад» у житті окремих людей і при вирішенні своїх довгострокових проблем». Слово «помилятися» в поттерівському розумінні набуває філософського змісту, якщо застосовувати його по відношенню до проблем наукового характеру, спираючись на гносеологічне підґрунтя класичного раціоналізму, що розглядається як філософська основа науки (метафізика Р. Декарта).

В постнекласичній науці враховується вплив суб’єкта на процес отримання наукового знання. І якщо перенести поттерівську позицію на суб’єкт наукового дослідження, то така ситуація може бути осмислена і як суто філософська. Право на помилку є умовою існування суб’єкт-об’єктних відносин. Потенційну можливість пізнання на філософському рівні обґрунтував саме Р. Декарт, використовуючи власний підхід у процесі обґрунтування пізнання (принцип «cogito» і його заперечення «я не мислю). Розуміння біоетики як аксіолого - пізнавальної форми постнекласичної науки, як наступний «вдосконалений» етап пізнавального процесу, демонструє помилку, що має епістемологічну природу. Начебто з’являється форма знання, де чітко простежується руйнування попередніх вимог щодо стандартів отримання об’єктивного знання, в процес пізнання занурюється аксіологічний чинник. Якщо такі зрушення визнавати за «вдосконалення» суб’єкт-об’єктної схеми, то, в поттерівському розумінні, відбулася плутанина «порядку» і «безладу» (в пізнавальному процесі).

Як бачимо, хоча неможливо чітко визначити методологічної бази біоетики, осмислення її епістемологічний потенціалу є важливим з точки зору філософської рефлексії над постнекласичним науковим знанням. Така аксіолого - пізнавальна форма насправді виконує роль «я не мислю» (заперечення), відтворюючи діалектичний вимір пізнавального процесу. Таким чином, осмислення епістемологічного виміру біоетики є важливим кроком до осмислення проблем сучасної філософії науки.

В.Р. Поттер зазначав, що людина від народження намагається впорядкувати своє життя. Цим пояснюється тяжіння багатьох людей до релігії або науки як до певних механізмів, які впорядковують людську дійсність. Він вважає, що «наука стала такою силою, яка змогла опрацювати масу сирих фактів, що було необхідно людині для зміни і керування природою…Але вона ж породила «небезпечне знання» і дезорганізацію». В.Р. Поттер наголошував, що наука може допомогти людині поліпшити умови її існування, але підкреслював вимогу узгодити людську потребу впорядкувати своє життя і нездатність людини регулювати значну кількість процесів дезорганізації і невизначеності, притаманних реальному світу. Користь суспільству від науки, на думку В.Р. Поттера, полягає в опрацюванні засобів для чіткого розподілу «порядку» і «безладу». Саме набуте знання – «сила, яка безперервно змінює середовище існування людини і призводить до нової розмірності «порядку» і «безладу». Складається враження, що наука як механізм впорядкування дійсності реалізує свій внутрішній потенціал на основі нових розробок молекулярної біології (наприклад, дослідження поліомієліту і раку). Але невідповідність успіхів у дослідженні механізмів життя і в той же час неможливість отримати пряму відповідь на питання щодо причини онкологічного захворювання, дозволяє робити висновки. «Молекулярні біологи розробили і сповідують свою власну релігію, в якій Нобелівський лауреат Френсіс Крик виступає пророком, а модель ДНК молекули – іконою». (В.Р. Поттер, 2002) Знову відбувається зміна механізму осягнення дійсності людиною. На початку останньою виступає релігія, яка змінюється наукою, а надалі знову ж таки перетворюється на «наукову релігію». «Якщо в минулому наука визначалась як засіб збільшення матеріального статку і засіб систематизації нових знань, то сьогодні багатьма визнається що фактично, наукове знання є джерелом значного безладу і омани суспільства, одна з яких – здатність уже зараз керувати світом». (В.Р. Поттер, 2002)

Як вже зазначалося, засновник біоетики В.Р. Поттер наголошував, що потрібна нова наука і «більше науки». Що він мав на увазі? Філософською основою класичної науки, її філософськими засадами була метафізика Р. Декарта. В дослідженні пізнання, така ситуація осмислена як пріоритет мислення по відношенню до існування. Наука виникає насамперед як пізнавальний феномен, а не феномен культури. Феноменом культури наука стає завдяки своєму обґрунтуванню як пізнавального феномену. Вона виникає як новий тип пізнання світу, а потім лише як науковий тип пізнання світу («усвідомлення того, що людина як суб’єкт може нескінченно розсувати сферу потенційного опредметнювання...» М. Хайдеггер «Час картини світу»). По відношенню до попередніх підходів до пізнання світу (релігійні та релігійно-філософські підходи) наукове пізнання світу не ставало «справжньою» новацією, воно лише отримало обґрунтування. Наукове пізнання світу, виникло на основі пріоритету мислення по відношенню до існування.

Говорячи про історичні етапи розвитку науки (класичний, некласичний, постнекласичний) і аналізуючи зміну філософських засад наукової раціональності виникає логічне запитання: чи є підстави говорити про наукові новації, в розумінні останніх як нового бачення світу, коли необґрунтоване повністю філософське підґрунтя нового бачення світу (наукового) – «існування» на відміну від «обґрунтованого» мислення. Неактуальним виглядає філософське підґрунтя нового бачення світу (наукового) у вигляді пріоритету мислення по відношенню до існування? Подальша “деформація” обґрунтованої філософської установки Р.Декарта не дає підстав говорити про спадкоємність етапів розвитку науки, на розумінні некласичної, постнекласичної науки як переосмислення того засобу пізнання, який виникає в декартівській філософії. Науку, як феномен культури, в спадкоємності можна розглядати, а феномен наукового пізнання – ні. Справедливою реакцією на такі неправомірні спроби є виникнення постмодерністських «жахів», звинувачення науки в неспроможності побудувати відповідну картину світу, щодо іншого, то, знов ж таки – В.Р. Поттер наголошував, що потрібно «більше науки і нової науки».

Аналізуючи матеріал сучасної біоетики, можна дійти висновку щодо перспектив використання її пізнавальних підходів в постнекласичній науці. Феномен біоетики можна розглянути таким чином: визначення статусу живого, одиниці (або одиниць) його класифікації, що відповідало б вимогам постнекласичної біології. Філософські ракурси біоетики – дослідження феномену живого і осмислення його подальшого розвитку. Увагу привертають дослідницькі підходи до «без свідомого» живого (ембріон, людина в стані коми). Зараз практично в усіх країнах світу смерть мозку визнана критерієм дійсної біологічної смерті. Радянська медицина прийняла його одна з останніх. У 1985 р. цей критерій було введено інструкцією Міністерства охорони здоров’я , а в 1992 р. –затверджено федеральним законом. Однак, висновки, які можна зробити після «справи трансплантологів», підтверджують, що редукціоністські підходи до розуміння живого себе не виправдали, російська спільнота виявилася не готовою визнати, що людина із серцем, що б’ється, може бути мертвою. Інша ситуація – смерть кори головного мозку. Смерть кори мозку не призводить до таких швидких і незворотних наслідків, як смерть усього мозку. Вегетативні функції організму (кровообіг, дихання, травлення тощо. відбуваються без втручання кори. У ньому функціонують механізми, які підтримують температуру тіла. Такі стани (кома) при цьому не завжди спричиняються смертю кори. Якщо кора жива, то можна мати надію, що «хазяїн» повернеться, – в тілі знову з’явиться особистість. Вважається, що коли кора мертва, такого не відбудеться ніколи. Дослідники вважають, що надійна діагностика смерті зазвичай залишається привілею патологоанатомів, коли організм помре. Таких пацієнтів з легкої руки англомовних медиків називають «овочі». Вважається, що такі форми існування живого і визначення його статусу підпадають під сферу компетенції науки, а не суду, який «вимушений» вирішувати: чи вважати пацієнта мертвим чи ні.



У ракурсі нашого дослідження можна говорити про спробу поєднання метафізичного і дослідного (позитивного) шляхів до істини (що виявляється при аналізі біоетики).


Каталог: biblio
biblio -> Вагнер Т. Створення інноваторів: [як виховати молодь, яка змінить світ] : [пер з англ.] / Тоні Вагнер
biblio -> В. А. Жадько доктор філософських наук, професор
biblio -> Педагогічна бібліографія
biblio -> Гуманістично-психологічний підхід в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами
biblio -> Словник педагогічних термінів
biblio -> Василь Михайлович Бровдій
biblio -> «методичні поради щодо роботи з батьками» для курсантів – слухачів вчителів початкових класів, класних керівників Рівне 2012


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   25


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка