О.Є. Перова філософські аспекти біоетики навчальний посібник



Сторінка14/25
Дата конвертації09.01.2020
Розмір2,02 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25
Тема ІV. Епістемологічні аспекти біоетики

Теоретичні засади біоетики
Як було показано в попередніх розділах, білетика є системою аксіолого – етичних та світоглядних орієнтацій, що регулюють ставлення до живого. Однак, виявляють вони свій зміст на підставі певних теоретичних та методологічних принципів, які визначають можливості біоетики як сфери пізнання. Осмислення теоретико – пізнавальних можливостей білетики потребує осмислення біологічного пізнання, а саме - форм пізнання в цій науці. В.М. Розін вважає, що складається «мозаїчний образ біологічної науки», який включає різнорідні біологічні дисципліни, знання про біологічну реальність. Типи біологічної реальності не лише різні, але й в принципі не можуть бути зведеними одне до одного або до деякої супербіологічної реальності. Навпаки, як зазначає В.М. Розін, в теоретичних узагальненнях науки така гомогенізація здійснюється - кожне явище має зводитися до вже вивченого. Така наукова робота породжує гомогенне уявлення про дійсність. (В.М. Розін, 2004)

Дослідження теоретичної бази біоетики потребує звернення до різних наукових галузей (біології, етики, соціології, психології тощо). Враховуючи думку, що кожна наукова робота породжує гомогенне уявлення про дійсність, то дійсність, вже в межах науки, розколюється на низку несхожих одна на одну реальностей. На нашу думку, є потреба дослідити ідентичні частини «життєвої» реальності (в дусі «філософії життя») Йдеться про неспівмірні галузі дослідження (натурфілософське, філософське, наукове) де єдина наукова інтегрована картина життя має враховувати принципову можливість появи нового в реаліях біологічного світу.

Методологи ставлять питання, чи потрібно систематизувати знання біологічних дисциплін у межах загальної біології, чи корисним для її розуміння є пошук принципів кореляції між ними. Переосмислюються підходи до розуміння теоретичного виміру біології , усвідомлюється потреба узгодження науково-біологічного знання з розумінням наукової теорії. Наприклад, поважаючи дарвінівську теорію, К.Поппер використовує термін «метафізична дослідницька програма» (1958 р.). Метафізична тому, що не підлягає перевірці на науковість (фальсифікації), а дослідницька тому, що проміжні ланки, які призводять до істотних змін виду, потребують вивчення.Про гетерогенність біологічного знання пишуть Р. Карпінська, А. Альошин, В. Борзенков, А. Любіщев, С. Мейєн. У працях цих авторів підкреслюється думка, що діяльність біолога зумовлюється його філософсько-методологічними установками, які необхідно опредметнити. Сучасний образ біологічної реальності зумовлюють: знання про життя, багатоманітні форми життя і практика конструювання живого. Практика на постнекласичному етапі розвитку науки є найбільш суттєвим параметром формування образу біологічної реальності.

Звернемося до методологічного аналізу В.М. Розіна. Філософ виділяє не типи науки і наукової раціональності, а аналізує форми знання, серед яких виділяє античне, природничонаукове і гуманітарне знання. Античний ідеал науки передбачає відсутність суперечностей в організації знання, доведення, різні засоби теоретичного пояснення явищ. Природничонауковий теоретичний ідеал, не знімаючи попередньої установки, додає експериментальне обґрунтування теорій, можливість виявити закони природи, на основі яких можна створювати «другу природу». Гуманітарний ідеал наукового пізнання потребує врахування позиції самого того, хто пізнає, а також розуміння рефлексивної природи гуманітарного знання. В.М. Розін пропонує варіанти, яким чином повинна утворюватися організація біологічного знання. «...В царині живого можна розрізнити особливі плани, або рівні організації, які можна описати з точки зору природничонаукового підходу. До них відносять такі, де дослідник може передбачати дію константних умов (взагалі або для певних проміжків часу). Навпаки, особливо в наш час біолога все більше цікавлять ситуації, суттєво відмінні щодо позиції дослідника або їх характер впливу на життєві процеси. В цьому випадку природничонауковий підхід втрачає своє значення, поступаючись гуманітарному. Але не менш часто трапляються пізнавальні ситуації, які потребують поєднання природничонаукового і гуманітарного підходів. Врешті, можливо, існує і специфічний «біологічний підхід», або ідеал наукового пізнання...» Згадаємо К. Поппера, який визначав дарвінівську теорію як «метафізичну дослідницьку програму» і що ця теорія має право на існування, хоча вона є «не строго універсально достовірною». Наукова інтуїція дослідників щодо існування «біологічного ідеалу» наукового пізнання, орієнтує переосмислити підходи і засоби класифікації живого.

Є інший погляд на цю проблему. Засновник біоетики В.Р. Поттер виходив з того, що людству потрібна нова мудрість. Під «мудрістю» В.Р. Поттер розуміє «знання про те, як використовувати знання» для виживання в сучасних умовах. Нам здається, що доцільно пере формулювати це так: винайдення методів, які дають науковому знанню про живе, отриманому за допомогою селекції та конструкторськими засобами, цінність та легітимність теоретичного знання. Наука виживання має бути не просто наукою, а новою мудрістю, яка об’єднала б два найважливіші елементи – біологічне знання і загальнолюдські цінності.

Інтенсивний розвиток наук медико-біологічного комплексу породжує складні проблеми онтологічного, гносеологічного і етичного характеру. Питання відношення до живого передбачає ретельний аналіз підходів до розуміння його сутності і походження. Самі ж підходи до розуміння живого, його сутності і походження обумовлені пізнавальною традицією, в якій існують різні відповіді на питання: «що існує?», «що таке знати?», «що таке істина?», чим «знати» відрізняється від «розуміти», що складає зміст гносеології. Однак, розуміння живого передбачає і звернення до природничонаукового комплексу безпосередньо, до осмислення пізнавальних підходів, що зародилися в науковому пізнанні, формування ідеалу наукового пізнання, який може називатися «біологічний ідеал наукового пізнання» (В.М. Розін, 2004). В ньому осмислюються підходи до класифікації живого, здійснюється аналіз поглядів на живе в історичному розвитку біології, а головне – надається пріоритет філософським аспектам сучасного наукового дослідження.

На нашу думку, істотним у підходах до аналізу постнекласичного ідеалу наукового пізнання є звернення до поняття «класифікація» в новому контексті його розуміння в історико-філософському ракурсі та особливості використання цих підходів систематизації живого світу. В процесі маніпуляції біологічним (контроль за власною еволюцією, ідея поліпшення біологічного тощо) формулюється основне питання, яке може поставити сучасний дослідник біоетики: яким є принцип підпорядкування представлений на рівні постнекласичного наукового пізнання?

Поттер, давши визначення нової дисципліни, зазначив, що «біоетика – поєднання біологічного знання з пізнанням системи людських цінностей». Окресливши такий ракурс дослідження, В.Р. Поттер проголошує вимогу «більше науки і нової науки». Що він розуміє під новою наукою? Можливо, як дослідник і інтелектуал, на інтуїтивному рівні відчув потребу звернутись до нелінійного принципу еволюції наукового знання як до “нового виду мудрості. Тоді біоетику можна зрозуміти в поттерівському тлумаченні як науку про виживання людства, відповідно до пізнавальних підходів, які дозволять аналізувати онтологічні моделі світу живого. Методологічно такий підхід може бути зрозумілим по аналогії з античними спробами аналізу багатоманітних форм дійсності, більш досконалих, ніж уже реалізованих - «ідея віріабельного буття», але на рівні репрезентації цієї ідеї вже в межах наукового світогляду.

Біоетика, на наш погляд, може також розглядатися як відображення варіативного буття живого. Слід зазначити, що явище дегуманізації суспільства розглядається в біоетиці як пов’язане не тільки з морально-етичним виміром, а й з регулятивом, що покладається в основу підходів до пізнання живого, побудованих на підґрунті метафізики Р.Декарта і репрезентованих в науковому світогляді.

У межах досліджень фундаментальної біології можна проаналізувати методологічні «невідповідності» і «прорахунки» завдяки осмисленню феномену дарвінізму. Звернемося до логічної структури теорії Ч. Дарвіна і до оцінок дарвінізму методологами.



Такий аналіз здійснено науковцем, філософом і методологом В.І. Назаровим у своїй фундаментальній праці «Еволюція не по Дарвіну». Підкреслюючи актуальність проблеми методу, В.І. Назаров зазначає, що Дарвін цікавився сучасною йому методологією, знав основні тенденції розвитку методів пізнання, особливо в сучасному йому природознавстві. Вважається, що найбільший вплив на Ч.Дарвіна здійснили праці Гершеля, Увела, Міля, Конта. Однак, питання філософського методу в його працях посідали не досить важливе місце. Характерними тенденціями в розвитку природничих наук у ті часи було поширення двох філософських доктрин: емпіризму, який виступає альтернативою натурфілософії і «університетської науки». Нагадаємо, що в традиції емпіризму пріоритетним розглядається індуктивний метод, який зумовлює загальні параметри дослідження: а) джерело пізнання – чуттєвий досвід, збирання і опис фактів; б) об’єкт вивчення – причинно-наслідкові відносини між явищами; в) достовірність індуктивного висновку ґрунтується на можливо більшій кількості фактів, охопленні їх багатоманітності, вмінні виділяти найбільш репрезентативні факти в групі схожих явищ; г) умовивід має характер узагальненого опису (але не функції теоретичного пояснення). На дарвінівські підходи істотний вплив здійснили праці Міля. (В. І. Назаров, 2005) Розробляючи логіку наукового пізнання Міль не включає в неї дедуктивного висновку, як рівнозначний елемент і не відмовляється зводити пізнавальні операції до однієї індукції. Проте Міль визнає, що індуктивний метод не гарантує достовірного знання (воно зберігає гіпотетичний характер). Той же індуктивний метод – в основі позитивної філософії французького філософа О. Конта. Створюючи «Походження видів», Ч. Дарвін вибірково читав 6 - томний «Курс позитивної філософії» Конта. Тоді вчення О. Конта все більше поширювалось. О. Конт, як і його прихильники, намагався звільнити науку від спроб розкрити «сутність» явищ, причин, «засобів походження (і органічних істот також) як назавжди неосяжних (це – домисли). Смислом самої позитивної науки був збір емпіричних даних, їх опис, систематизація і встановлення зовнішніх зв’язків (законів) між ними. Коли закони знайдені, позитивна наука повинна звести їх до мінімуму, тоді досягнута ціль позитивної науки як «системи наук». Сам О. Конт тлумачить категорію закону так – вона відображає сукупність схожих і узгоджених у часі зовнішніх зв’язків і протиставляється поняттю причинного зв’язку. В тлумаченні О. Конта, наука відповідає на запитання «як», а не на запитання «чому». Відповідним є в нього і розуміння гіпотези - вона «може» брати участь у науковому пізнанні. Але гіпотеза повинна завжди припускати хоча б віддалену позитивну перевірку. Сама гіпотеза повинна відноситись тільки до «законів» явищ, а не засобів їх виникнення. Найкращі завдання О. Конта - бути захисником науки, сприяти реалізації безмежних можливостей людського розуму - не були здійснені. Такий підхід принижував роль наукового знання і зменшував об’єктивну цінність наукового знання. (В.І. Назаров, 2005) Хоча значення позитивної науки давати ідейно-теоретичне осмислення реальній дійсності і здійснювати передбачення, виявилося, що О.Конт сприяв обмеженню творчої думки, відмовлявся від пізнавальної ролі теоретичного мислення, що не сприяє розвитку методології. (В.І. Назаров, 2005)

У процесі створення теорії природного добору Ч. Дарвін знаходився саме під впливом таких традицій. Але теорія Ч. Дарвіна виводить його за межі позитивізму. Створивши гіпотетико – дедуктивну теорію, він порушив «заповідь позитивізму» і подолав названу (позитивістську традицію).

Логічна структура дарвінівської теорії включає три витокові положення. і дві дедукції. Дарвінівські положення: існування в природі індивідуальної мінливості, невідповідність між кількістю організмів, що народжуються, і кількістю організмів у дорослому віці, спрямування організмів розмножуватися в геометричній прогресії (вважається, що цей постулат менш наочний, ніж два перших). (В.І. Назаров, 2005) З другого і третього положення Ч. Дарвін виводить «боротьбу за існування» (перша дедукція). З першого положення і першої дедукції – «природній добір» (виживання найбільш пристосованих) – друга дедукція. Треба підкреслити, що перші обидва положення отримані індуктивним шляхом, третє положення – дедукція, запозичена у Мальтуса. Дослідники дійшли висновку, що підсумкова дарвінівська дедукція має складну природу (продукт синтезу індукції і дедукції).

Основою для міркувань Ч Дарвіна про існування природного добору є дані геології, палеонтології, систематики, біогеографії, які були отримані індуктивним шляхом. Також, Ч. Дарвін використовував аналогію з природним добором, а це факт, який теж має індуктивну природу. В той же час Ч Дарвін читав книгу Мальтуса про народонаселення і використав з неї ідею надмірного розмноження, яка була ключовою ланкою, якої не вистачало Ч.Дарвіну для завершення його логічної схеми. Після цього теорія Дарвіна набуває цілісності, і він шукає її фактичного обґрунтування. Але треба зазначити, що Дарвін був вихований у традиціях старого емпіризму, тому він шукає підтвердження теорії в межах індуктивної методології, (що потребує доведень отриманих прямим шляхом). Предмет його теорії прямому спостереження не підлягає, пошуки індуктивної перевірки вважаються приреченими. (В.І. Назаров, 2005)

Дарвінівський науковий підхід проаналізовано в різних традиціях розуміння наукової теорії. відкриття здійснювалося в різних ракурсах підходів до його теорії. (Майр, Р’юз, Гізелін, Поппер, Халл та ін.). Всі підходи передбачали оцінку такої фундаментальної інтелектуальної революції, хоча, під «революцією» кожен розумів своє. (В.І. Назаров, 2005)

Е. Майр розуміє її як зміну креаціоністської догми, відкриття природних механізмів еволюції, перетворення поняття «природний добір» в універсальний принцип природознавства, що ініціює зміни у світогляді філософів і представників природничої науки. Дослідник А.А. Парамонов підкреслює, що теорія дає причинне пояснення еволюційного процесу, а сам процес виступає як «форма біологічної необхідності», що визначає подальші тенденції розвитку природознавства. Саме тому складається враження, що начебто не існує потреби її доведення. В.А. Красілов вважає, що йдеться про «послідовну каузальну теорію».

На думку В.І. Назарова, своєрідною формою заперечення дарвінізму виступає позиція А.А. Любіщева. Він вважає, що дарвінізм включає а себе світоглядні постулати і в деяких випадках виконує функції завершеної світоглядної системи. А.А. Любіщев проводить аналогію між дарвінізмом і теологією. Він вважає, що такий тип селекціонізму має прихильників, тому що включає в себе філософські постулати – віра в них породжує некритичне відношення до цієї теорії. Сам А.А. Любіщев підтверджує це висловлюванням біолога Н. Данілевського: «Дарвінізм не стільки біологічне, скільки філософське вчення, купол на будівлі механістичного матеріалізму». («Еволюція не по Дарвіну») Хоча А.А. Любіщев вважає теорію Дарвіна науковою, але її не можна порівнювати з коперніканською, ньютонівською та ін. При цьому А.А. Любіщев підтримує позицію Ю.В. Чайковського щодо неможливості тлумачення прогресу як постійної боротьби за існування і нехтування значенням революцій. Сам Ю.В. Чайковський вважає дарвінізм соціально-психологічною моделлю, перенесеною на живу природу. В її принципових моментах замість суто наукових понять – метафори. (Ю.В. Чайковський, 1992)

К. Поппер був у захваті від дарвінізму: «без цієї теорії не може зростати наше знання» і приймає його в якості моделі для створення еволюційної епістемології – науки про розвиток наукового знання. Однак теорія Дарвіна суперечить попперівській філософії - можливість фальсифікації не виправдана. Дарвін створив, вважає Поппер, не наукову теорію, а метафізичну дослідницьку програму. Хоча К. Поппер вважає, що дарвінівська теорія не універсальна, вона може бути вдало пристосована до спеціальної, навіть унікальної ситуації. Вона «практично передбачає незвичайну багатоманітність форм життя. В інших галузях її прогностична сила «невелика». Тому К Поппер бачить у дарвінізмі «одну з ідей ситуативної логіки» і виводить її зі сфери дії власних критеріїв. На його думку, біологічний дарвінізм дає «пояснення в принципі». Це відрізняється від того самого пояснення в деталях, яке вимагають від фізики і хімії. В 80-х роках ХХ ст. К. Поппер аналізує високу специфічність і винятковість біологічних теорій (а можливо і теорій взагалі) серед концепцій природничих наук.

Існує й інший підхід до осмислення дарвінізму. М. Р’юз, канадський історик і методолог науки, прихильник дарвінізму, аналізує складність самого феномену. Він вважає, що в основі його формування лежить взаємозв’язок трьох контекстів: філософського, наукового і релігійного, де науковий і філософський мають дещо схоже: намагання вилучити метафізику, дати пояснення природних явищ (як закони і принципи ньютонівські). Він вважає, що теорія Ч. Дарвіна не була суто дедуктивною, хоча деякі компоненти підпадали під критерій формалізованого знання. В ХХ ст. процес «формалізації» дарвінізму продовжується, тому що «природний добір» приймається як аксіома або факт, який доведення не вимагає. (В.І. Назаров, 2005)

Від чого залежить успіх дарвінізму проаналізували М. Р’юз та Е. Майр – від руйнування західної інтелектуальної традиції, яка йде від старогрецької філософії і середньовічного реалізму – так званий типологізм (есенціалізм). Типологічне мислення виникає разом зі спробами класифікувати природу за допомогою категорій. Філософським підґрунтям такої форми мислення виступає платонівське вчення про «ейдоси» (сутності), пізнання речей – розкриття їх сутності. Сутність вчення полягала в тому, що нові якості можуть виникати внаслідок кардинальної перебудови сутностей. Спираючись на такий підхід, заперечується можливість поступової еволюції, тому що між типами не існує перехідних форм. У цьому полягала сутність типологічного підходу. Щодо формування популяціоністського мислення. Дослідження такого типу мислення починається з англійської філософії, де превалює емпіристське мислення (номіналізм) – реальним є кожний індивід, спроба визначити його сутність є абстракція. Прихильники емпіризму підкреслюють винятковість біологічних об’єктів, а опис їхніх якостей можливий виключно статистичним шляхом. Наприклад, «типовий індивід» - звичайна статистична абстракція. Таким чином, можна зробити висновок. що емпірики були готові до сприйняття популяціоністського мислення.

М. Р’юз і Е. Майр вважають, що «перемога» теорії Ч. Дарвіна і переворот у природознавстві (і в суспільному світогляді) пов’язані із заміною типологічного стилю мислення популяціоністським. Тільки при такій заміні і структура органічного світу, і його еволюція отримали новне пояснення. Таки ґрунтовні висновки щодо аналізу дарвінізму дає в своїй праці В.І. Назаров.

Враховуючи структуру дарвінівської теорії і особливості постнекласичного дослідження живого на основі постнекласичного типу раціональності (включення аксіологічних принципів в процес наукового дослідження) може бути осмислений такий методологічний підхід. Діалог культур в умовах збільшення масштабів міжкультурної комунікації в світі спонукає до діалогізму, що постає як філософський принцип, сприяє відкритості в стосунках із зовнішнім світом.

Осмислення наслідків загальної кризи європейської культури і відповідних їй форм свідомості, визначення як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників виникнення такої кризи, а саме розвитку духовності людини привертає увагу дослідників до виникнення особливих пізнавальних підходів. Одним з таких є крос - культурний пастиш – «вільний політ», «клапотна ковдра», «усяка всячина», колаж, який складається з ідей та поглядів, включаючи протилежні елементи. Техніка крос - культурного пастишу не визнає логіки або симетрії. (Термін «пастиш» використовується в постмодерністській філософії для передачі колажності, різнорідності, еклектизму об’єкта і адекватності його сприйняття суб’єктом). Вважається, що крос - культурний пастиш формує нові підвалини солідарності людей як обов’язкової умови їхнього життя в нову добу третього тисячоліття (феномен крос - культурного пастишу є проявом змін у соціокультурних системах під впливом глобалізації і формування інформаційної цивілізації). Основне питання – можливість індивіда здійснювати свободу своїх взаємовідносин разом з іншими суб’єктами соціального життя засобами крос - культурного пастишу.

Методологічно потенціал такого феномену можна відтворити й на матеріалі сучасної біоетики, яка в змістовному вимірі включає: проблеми сучасної філософії моралі (перспективи створення глобальної етичної системи, зміст поняття «етичний мінімум», визначення статусу моралі в історичному ракурсі, проблему теоретизації в біології і перспективи використання сучасних біотехнологій; проблематика філософії науки (дилема опису і пояснення, ракурси обґрунтування переходу історичної практики в науковий концепт тощо). Окрім того, незважаючи на широке використання пріоритетних біоетичних принципів на практиці – всі вони “хибують” на відсутність чіткої межі демаркації (наприклад: принципи утилітаризму і деонтологічні принципи) і апеляцію до суто філософських визначень (традиція, інтуїція тощо). (В.Л. Кулініченко, 2001). В такому розумінні феномен біоетики може бути розглянуто лише як прикладний аспект етики, або використавши методологічний потенціал крос - культурного пастишу.

Такий методологічний підхід має на меті врахувати взаємозалежність філософського, історичного і медико-біологічного знання. В біоетиці відтворено методологічний підхід до розуміння живого в його багатоманітних проявах.


Каталог: biblio
biblio -> Вагнер Т. Створення інноваторів: [як виховати молодь, яка змінить світ] : [пер з англ.] / Тоні Вагнер
biblio -> В. А. Жадько доктор філософських наук, професор
biblio -> Педагогічна бібліографія
biblio -> Гуманістично-психологічний підхід в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами
biblio -> Словник педагогічних термінів
biblio -> Василь Михайлович Бровдій
biblio -> «методичні поради щодо роботи з батьками» для курсантів – слухачів вчителів початкових класів, класних керівників Рівне 2012


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка