О.Є. Перова філософські аспекти біоетики навчальний посібник



Сторінка10/25
Дата конвертації09.01.2020
Розмір2,02 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   25
Сучасна біофілософія: вітчизняна і західна традиції

Постнекласична наука, що утверджує пізнання природи на нових засадах, у біології проявляється в цікавих та складних феноменах. Одним з найсуттєвіших є розвиток біофілософії. Становлення біофілософії стало можливим насамперед завдяки виходу біології на надорганізмовий рівень структурної організації живих систем, потребі розвитку методології дослідження життя як цілісності. Іншим важливим фактором становлення біофілософії є соціокультурна детермінація біологічної реальності й у цілому ціннісно-гуманістична орієнтація біології. Значний імпульс формуванню нової світоглядної парадигми, пов'язаної зі зміною місця і ролі в Універсумі суспільства як специфічної форми буття живого, додав весь комплекс екологічних наук, у тому числі й екологія людини, соціальна екологія, глобальна екологія.



Проблематика біофілософії найбільш структурована і змістовно виражена в дослідженнях західних вчених. Там термін у певному концептуальному змісті почали застосовувати з кінця 1960-х років. Вже в 1968 р. вийшла в світ монографія одного з класиків сучасного еволюціонізму, німецького вченого Б. Ренша, яку автор так і назвав –«Біофілософія». У 70-ті роки з'явилися декілька монографій під назвою «Філософія біології», серед яких найбільш значними були праці М. Рьюза та Д. Халла. У 80-ті роки вийшли фундаментальні підсумкові монографії з філософії біології та біофілософії А. Розенберга «Структура біологічної науки» та Р.Саттлера «Біофілософія». З 1986 р. за редакцією М. Рьюза починає видаватися міжнародний журнал «Біологія і філософія», в якому питання біофілософії отримують систематичну розробку. Ідеї біофілософії знайшли своє відображення в працях з біоетики. В цьому контексті слід особливо зазначити відносну самостійність біоетики (як дисципліни), що аналізує моральні проблеми людського буття, відношення людини до життя і конкретних живих організмів і розробляє в парадигмі екологічного імперативу моральні норми і принципи, що регламентують практичні відносини людей у процесі природокористування, а також моральні критерії (у термінах «добра» і «зла») соціальної діяльності в природі. Термін біофілософія неодноразово використовувався багатьма методологами, причому кожний з них вкладав у нього свій зміст. Наприклад, у біофілософії Р. Саттлера представлена панорама поставлених питань, що, на його думку, напевно виражають проблеми, які виникають при розгляді життя як явища в усій його повноті. По суті, ці питання можна звести до двох основних: 1) що є життя, 2) як відповісти на перше питання, як пізнати явище життя, в чому буде полягати це пізнання й отримане в результаті його знання.

Р. Саттлер вважає, що розв’язати ці питання, спираючись на класичну методологію наукового пізнання, неможливо, оскільки суть даного способу пізнання – фрагментарність. Кожна з наукових чи філософських концепцій виділяє тільки якийсь один аспект світобудови властивим їй способом, залишаючи непоміченим усю нескінченну безліч інших. Тому не можна навіть говорити про більшу адекватність (істинність) однієї концепції стосовно іншої, оскільки вони відтворюють різні аспекти реальності і являють собою різні способи її бачення. Виникає питання: чи можна якось сприйняти світобудову в усій її цілісності?

У працях сучасних методологів науки проаналізовано рух міркувань Р. Саттлера. Він уявляв хід пізнання об’єкта в межах традиційної методології. За допомогою абстрагування розчленовується реальність на окремі кінцеві фрагменти, «вихоплюючи» в такий спосіб окремі «шматки», при цьому дослідник перестає усвідомлювати присутність у собі цілісної інформації. Є емпіричні дані, які можуть бути підтвердженням цього, здавалося б, умоглядного висновку, зробленого за допомогою абстрактного мислення. Насамперед – це інтуїція, явище, що, також називається натхненням, осяянням, знанням. Суть його - в одержанні деякого нового знання без яких-небудь попередніх логічних побудов, цілеспрямованого раціоналістичного оброблення наявного (тобто усвідомлюваного) об'єкта інформації. Виходить, десь у нашій підсвідомості йде процес оброблення величезного обсягу інформації. Інакше, на підставі чого з'явилося б нове знання? Відповідно до останніх досліджень, швидкість оброблення інформації в ході певного процесу багаторазово перевищує швидкість оброблення інформації за допомогою абстрактного мислення. Навпаки, воно лежить в основі всіх логічних умоутворень. (цит. за А.В. Варапутіним, 1997) Адже прийнято вважати очевидним те, що з однієї конкретної передумови ми з необхідністю повинні перейти до іншої. Насправді в будь-якому випадку шляхів руху думки виявляється нескінченно багато. І саме за допомогою інтуїції (процесу, в ході якого відбувається пророблення всієї наявної в пам'яті людини інформації) здійснюється вибір потрібного нам напряму. Звичайно, практично зовсім невідомий ні механізм цього процесу (як він здійснюється), ні шлях надходження у свідомість усього обсягу інформації, на основі якої він здійснюється. Але це явище (відоме з найдавніших часів) цілком може розглядатися як підтвердження іншого способу обробки інформації, що надходить, ніж висновку логічних умовиводів на основі абстрагування.

З міркувань Р. Саттлера можна зробити висновок про те, що він вважає потрібним для пізнання живого як цілісності нового типу методології, принципово відмінного від класичного біологічного пізнання. Розробкою такої методології, не традиційної, а нової некласичної має займатися така галузь як біофілософія. Виходячи з міркувань Р. Саттлера, можна зробити висновок про його переконаність у тому, що явище життя не можна звести до всіх основних фізичних, хімічних та інших явищ, і разом з тим воно виникає на їхній основі, вбирає їх у себе, існує в тісному сплетенні з ними як зі своїм оточенням, причому це сплетення настільки тісне, що являє собою єдину систему, розчленовування якої в процесі вивчення неприйнятне, оскільки приводить до помилкових перекручувань. Крім того, з викладеного напрошується висновок, що життя з'явилося підставою для виникнення такого явища, як пізнання. Адже тільки живі істоти в змозі пізнавати світ.



Отже, за Р. Саттлером, біофілософія – це уявлення про живе як цілісність, яке не зводиться до фізичних чи хімічних характеристик живого. Проблема розкриття сутності живого в теоретико-методологічному плані як раз полягає не в зведенні форм життя до фізико-хімічних характеристик, а у виведенні їх одної з іншої – від простих до складніших, до тієї точки, де життя як біологічне явище органічно переходить у соціальне. У цьому відношенні для осмислення сфери біофілософії перспективною є позиція теорії коеволюції – взаємозумовленого, сполученого, гармонійного розвитку системи «природа – життя – суспільство». Зокрема М. Рьюз, спираючись на теоретичні дослідження своїх однодумців і колег – Ч. Ламсдена і Е. Уілсона, дійшов висновку, що існує вроджений обмежувальний початок у психіці людини (з відповідним йому фізичним субстратом у мозку), що направляє наше мислення і впливає на нього. Ч. Ламсден і Е. Уілсон, зробивши спробу інтегрувати нашу культурну природу з біологічно генетичним субстратом, що лежить в її основі, пишуть таке про генетичні правила: існуючу інформацію про пізнання можна організувати найефективніше на підставі генно-культурної теорії, поділяючи епігенетичні правила на два класи, що послідовно виникають усередині нервової системи. Первинними епігенетичними правилами є переважно автоматичні процеси, які рухаються від сенсорної фільтрації до сприйняття. Саме вони, за переконанням М. Р’юза, впливають на сприйняття й організовують оброблення сенсорної інформації про світ і про нас самих. Епігенетичні правила іншого, вищого порядку - так називані «вторинні епігенетичні правила» перетворять сприйняту базисну інформацію в напряму оцінки самого сприйняття, що саме й робить людину здатною віддавати перевагу одним «культурогенам» порівняно з іншими. (Цит. За Ю.М. Плюснін, 1997)

Вперше поняття «культуроген» було введено в науковий лексикон еволюційно - епістемологічною теорією Е.Уїлсона. І хоча вона припускає узгодження, здавалося б, несумісного, насправді поняттям «культуроген» автор концепції позначає дуже широкий спектр супутніх понять і навіть будь-яку окремо взяту одиницю культурної інформації: артефакт, специфічний фрагмент людського поводження тощо. Для нас зрозуміло те, що в самому змісті цього поняття відбивається коеволюційна насиченість, яка пронизує і всю авторську позицію.

Відповідно до теорії, що її відстоює Е.Уілсон, а слідом за ним – і Ч. Ламсден, у людській психіці присутній еволюційно закладений обмежувальний початок, відмінний і далекий від тваринного інстинкту, чи навіть того феномена, що одержав назву інстинкту самозбереження. Автори нової теорії говорять про обмежувальний початок у психіці як про регулятор, генетично зумовлений і відображаючий схильність, перевагу, яка випливає на людину в її діяльності і поводженні. Відповідно до теорії Е. Уілсона – Ч. Ламсдена, весь напрям розвитку людського мислення виявляється перед детермінованим генно-культурними механізмами. (Lumsden Ch.J., Wilson E.O., 1981)

Така постановка проблеми розвертає дослідження в напрямі пошуків відповіді на питання про шляхи і механізми здійснення взаємозв'язку генетичної і культурної еволюції, чи, в даному контексті, коеволюції біогенетичного і пізнавального.



По-новому біологічний зміст таких глобально-еволюційних проблем, як проблема обґрунтування і пояснення умов переходу від неживого до живого, тлумачився з позиції теорії самоорганізації і синергетики, проблема опису виникнення порядку з хаосу – також стосується загальнонаукових завдань глобально-еволюційного, синергетичного плану. Проблема коеволюції, тобто погодженого спільного протікання розвитку деякої цілісності, в філософії науки була вперше сформульована як проблема співрозвитку природного і соціального в межах біосфери. Завдяки еволюційному підходу стала можливою побудова сучасної концепції глобального еволюціонізму, в межах якої еволюція розуміється як єдиний, незворотний глобальний процес, з єдиних позицій описуваний у макро - і мікрогалузях еволюції, і гіпотетично застосовний до процесів, що відбувають у Всесвіті.

Поряд з розробкою проблем біофілософії на Заході, у вітчизняній традиції також виникли певні гілки дослідження цієї проблематики. Теорія генно-культурної коеволюції серед вітчизняних філософів викликала широку дискусію, що знайшла відображення, зокрема, в книзі Р.С. Карпинской і С.А. Нікольского «Соціобіологія. Критичний аналіз». Вперше у вітчизняній філософській літературі термін «біофілософія» запропонувала Р.С. Карпінська (1993) для позначення деякого самостійного науково-філософського підходу, що фіксує новий синтез біологічного і філософського знання. Такий специфічний напрям пізнання дійсності як би підводить підсумки дослідженням філософських проблем біології на порозі третього тисячоріччя і ставить завдання їхнього збагачення проблематикою онтологічної, соціальної й аксіологічної значимості життя. Проблеми біофілософії, переважно в аксіологічному та етичному аспектах, цікаво представлені в працях М.М.Кисельова.

На думку Р.С. Карпінської, аналіз теоретичних передумов формування біофілософії припускає осмислення – з виявленням усього позитивного – минулих і існуючих концепцій гілозоїзму і пантеїзму, преформізму і епігенезу, механіцизму і віталізму, креаціонізму і зв'язаного з ним теологізму, філософії життя і життєвого пориву. Утім, таке осмислення з неминучістю повинне супроводжуватися переглядом деяких фундаментальних світоглядних уявлень, пов'язаних з формуванням нової універсальної науково-філософської картини світу. Концептуальним ядром біофілософії Р.С. Карпінська вважає поняття життя, яке в наш час здобуває статус багатозначної філософської категорії й основного принципу розуміння сутності світу і людського існування в ньому.

Витоки сьогоденних спроб здійснити синтез філософських уявлень про живе розпочалися приблизно в 60-ті роки ХХ ст., коли вітчизняні вчені приділяли особливу увагу розробці онтологічних, гносеологічних і методологічних засад дослідження феномена життя. У 1964 р. колектив натуралістів і філософів опублікував книгу “Про сутність життя”. У 1967 р., в Києві вийшла етапна робота Костюк Н.Т. «Про сутність живого». Була почата спроба з нових світоглядних і наукових позицій розібратися з питаннями: «Що таке життя? Яка його сутність?». Відповіді на поставлені питання осмислюють не тільки теоретичні та експериментальні дослідження, а й філософський аспект явищ життя, тому що проникнення людської свідомості в сплетення процесів різного ступеня організованості живої матерії немислимо без ефективних методів і засобів філософської рефлексії. У 1969 р. вийшла монографія В.І. Кремянського «Структурні рівні живої матерії. Теоретичні і методологічні проблеми», у якій даний аналіз організмічних концепцій і теорій «інтегративних рівнів», формулюються принципи дослідження процесів виникнення нового в живій природі, визначаються джерела, умови й діючі причини самоорганізації предбіологічних і живих систем. Через п'ять років (1973) вийшла праця «Філософські проблеми біології», присвячена інтегративному аналізу філософських проблем еволюційної теорії, генетики, молекулярної біології, біокібернетики. Велика увага в ній приділена методологічній проблемі взаємодії наук при вивченні живого, а також системному підходу в біології.

Фундаментальні дослідження київської школи філософії біології в 60 - 80 роки були представлені працями Костюк Н.Т., Депенчук Н.П., Кисельов М.М., Крисаченка, Сидоренко Л.І., Огородніка І.В., Гардашук Т.В. та ін., в яких зроблені вагомі гносеологічні і методологічні узагальнення, що є основою для широкого підходу – біофілософії.

Концептуальне обґрунтування біофілософії реалізується в підготовці Інститутом філософії РАН серії книг під загальною назвою : «Філософський аналіз основ біології». Перша книга «Природа біологічного пізнання» вийшла в 1991 р. Колективна праця «Біофілософія» – у 1997 р. Проводилася робота над третьою книгою «Життя як цінність». Світоглядній проблематиці біології були присвячені дослідження Фролова І.Т., Мамзіна О.С., Пастушного С.О., Карпінської Р.С., Лісеєва І.К., Огурцова А.П. і багатьох інших. Під керівництвом Р.С.Карпінскої підготовлена колективна праця «Біологія в пізнанні людини», в якому акцентована увага на природничонаукових і соціокультурних засадах філософії біології.



На думку дослідників, проблема предметної сфери біофілософії може бути розв’язана за аналогією зі структурою предмета соціальної філософії. Виокремлюється три основних напрями дослідження предмета соціальної філософії: субстанціональне, аналітичне і нормативне.

Беручи до уваги той факт, що зміст біофілософії представлений двома рівнями - фундаментальним і прикладним, правомірно їх виділити. Так, фундаментальний рівень є філософська рефлексія над життям, дослідженням його виникнення, місця і ролі в Універсумі, перспективи розвитку. Тут підкреслюється теоретичний зв'язок біофілософії з природознавством, філософією науки і наукознавством у цілому. Прикладний рівень указує на матеріально практичне і естетичне відношення до живої природи на вихід біофілософії за межі фундаментального знання в сферу конкретного розпредмечування й об’єктивування змісту її концепцій та ідей у етології, біоніці, біоенергетиці, біотехнології, біоестетиці і т. п., проникнення теоретичної фундаментальний біофілософії до рівня емпіричного і повсякденного знання, її реалізації в суспільній практиці.

У концепції Є.Н. Шульги біофілософія структурована на методологічній основі еволюційно - епістемологічних концепцій західно - європейських соціобіологів, у яких визнається кульмінаційна роль генно - культурних факторів еволюції, в тому числі й на сучасному її етапі. (Г.Н. Шульга, 1997) Продовжує думку соціобіолог Фр. Дж.Айала. Він зазначає, що етична поведінка укорінена в біологічному складі людини, а етичне поводження не виникло як саме по собі адаптивне пристосування, а було опосередкованим продуктом еволюції вищих інтелектуальних здібностей. (Фр.Дж. Айала, цит. за Г.Н. Шульга, 1997) Мова йде про узгодження «етики» і «біології», то цей розділ соціобіології можна визначити як дослідження еволюційної етики.

На противагу розуміння етики в кантівській системі (витлумачення її як феномену неприродного), представники натуралістичного напрямку етики вважають мораль фундаментальною властивістю живого. Наприклад, академік Умов М.О. вважає, що етичні ідеали мусять бути виведені з життя, з «первинних форм гармонічностей», властивих органічному світу, й розвиватися до етичних ідеалів добра та любові – необхідної передумови збереження та утвердження життя на Землі.

До натуралістичного напряму етики життя слід віднести П.О.Кропоткіна -концепцію альтруїзму. Піддаючи критичному аналізу дарвінівську боротьбу за існування, він доходить висновку про те, що зазначений еволюційний чинник слід доповнити принципом взаємодопомоги (альтруїзму), який є наслідком взаємозалежності організмів і своєрідним індикатором прогресивної революції як у природі, так і в соціальній сфері. А оскільки інстинкт спілкування та взаємодопомоги властивий усьому тваринному світу, то етичні норми є вкоріненими ще в світі органічної природи. До цього слід додати також цікаві спроби виявити еволюційно-генетичні передумови вищих етичних та естетичних якостей людини в тваринному світі, що були здійснені в дослідженнях В.П. Ефроімсона, Б.Л. Астаурова, Л.В. Крушинського, С.М.Панова та ін.

Кожен з позначених напрямів дослідження пов'язаний з виконанням біофілософією специфічних функцій. Гносеологічна функція біофілософії пов'язана з аналізом структури біофілософського знання, способів і механізмів його одержання, відновлення і нагромадження, виявленням специфіки суб’єктно-об’єктних і суб’єктно-суб’єктних відносин у механізмі розвитку знань про живу речовину і саме життя. Прогностична – з рішенням питання про те, яким буде життя в майбутньому, з виробленням біотехнологічних основ майбутньої цивілізації. Проектно-методологічна функція біофілософії пов’язується із соціально-практичними і насамперед з екологічними і естетичними потребами людини, тобто з рішенням питання про те, як вийти з кризової екологічної ситуації за допомогою біофілософских цільових програм організації розвитку науки, політики, економіки, системи утворення і т. п., словом, людської культури і цивілізації.

Філософське осмислення сучасного стану біології свідчить про зростаючий методологічний вплив філософії на розуміння процесів буття живого, матеріальної і духовної діяльності людей. На думку В.Г. Борзенкова, біофілософія є цілісна єдність трьох складових частин: філософії біології, філософії життя (термін «філософія життя» вживається в контексті реального, предметного життя, а не в змісті філософських інтерпретацій знань про життя) і відповідної їм аксіології (оцінне відношення до філософії біології і філософії життя). Філософія вносить оцінюючий момент у розуміння життя, її місця і ролі у світобудові і світогляді. В міру подальшого розвитку біофілософії її сфера досліджень буде все більше розширюватися і поглиблюватися на основі використання філософського інструментарію пізнання буття і насичення її філософською проблематикою. З іншого боку, конкретні біологічні дослідження будуть здійснюватися у світлі нових філософських ідей, нового філософського бачення світу.

Сам термін – «біофілософія» усе більш наполегливо висувається на роль виразника суті нового руху. На думку В.Г. Борзенкова, ХХ століття почало з «філософії життя» і завершує його «біофілософією» ( за тими напрямкам розвитку філософської думки, для яких феномен життя грав і відіграє основну роль в осмисленні сутності світу і людського існування в ньому). І філософія життя, і біофілософія виникли під сильним впливом того бума, що переживала біологічна наука. У свій час вплив біології на формування концепцій Ф. Ніцше, А. Бергсона, М. Шелера й інших представників філософії життя кінця ХІХ - перших десятиліть ХХ ст. був настільки значним, що це дало підставу Г. Ріккерту, що присвятив ретельному аналізу новомодного тоді (у 20-і роки) напряму, спеціальну монографію. Але «біофілософія» і «філософія життя» – не тотожні. У всіх варіантах «філософії життя» вихідне поняття цієї філософії – «життя» розумілося як позначення реальності недоступній розумовому, науково-раціональному збагненню, тоді як у межах «біофілософії» «життя» розуміється в тому його вигляді, як воно виступає через призму насамперед сучасної біологічної науки ( і природознавства в цілому). Але саме в цьому і можна було б бачити спрямованість історичної динаміки філософської думки: від світогляду, основу якого становить «життя» у її експресивно-ірраціональній інтерпретації, до світогляду, основу якого складає також «життя», але вже в науково-раціональному його трактуванні (збагаченому і конкретизованому в світлі усіх видатних результатів розвитку природничих наук). На думку В.Г. Борзенкова, в такому розумінні співвідношення «біофілософії» з «філософією життя» і їхнього місця на єдиній історичній шкалі розвитку філософської думки багато вірного. Однак, ідея проведення прямої лінії від «філософії життя» до «біофілософії» стикається із серйозними труднощами методологічного і теоретичного порядку. «Ніхто з працюючих нині в галузі «біофілософії» не почуває себе спадкоємцем традиції, закладеної філософами життя. У відповідних працях з «філософії біології» і «біофілософії» немає посилань навіть на А. Бергсона, не говорячи вже про Ф. Ніцше, Г. Зіммеля, М. Шеллера. І це стосується не тільки англомовної літератури, а й праці Б. Ренша, виконаної зовсім в іншій манері і філософській традиції.» (Борзенков В.Г., 1997)

«Філософія життя», на що особливо звертає увагу В.Г. Борзенков, це саме філософія. І, відповідно, поняття «життя» в ній, як би воно не трактувалося в тім чи іншому різновиді школи, за універсальністю і широтою свого змісту було цілком порівняне з такими поняттями класичних філософських систем, як космос, субстанція, матерія, суб'єкт і т.д. Що ж стосується біофілософії, то тут ситуація інша й у багатьох важливих моментах зворотна: існує чітка визначеність в основній орієнтації саме на біологію (і природничі науки в цілому) як основне джерело прийнятних на сьогодні уявлень про те, що таке «життя». Але ясно, що як би широко не розумівся феномен життя в рамках сучасної науки, в будь-якому випадку воно являтиме собою лише частину світу і не може бути безпосередньо покладено в основу цілісного миро - і життєогляду. У цьому змісті не можна побудувати «біофілософію» як деякий раціоналістичний аналог «філософії життя», у якому б науково-раціональне трактування життя зайняло місце суто ірраціоналістичного трактування, яке властиве різним варіантам «філософії життя».

Борзенков вважає, що існують щонайменше три напрями досліджень у сучасній науці, які так чи інакше мають відношення до того, що може бути назване «біофілософією».

1) Дослідження в галузі філософських проблем біології, що чітко окреслені останніми кількома десятиріччями навкруги проблем редукції, телеології, структури еволюційної теорії, одиниць еволюції, проблем реальності виду і надвидових таксонів, співвідношення мікро - і макроеволюції, проблем побудови системи живого світу й ін. Беззастережно термін «біофілософія» можна віднести тільки до цієї предметної сфери, хоча в такому випадку він не несе в собі ніякого додаткового значення. Можливо, має сенс говорити про біофілософію у вузькому й у широкому змісті чи біофілософскому значенні якихось даних, досліджень тощо. Ця частина біофілософії ( в широкому змісті) найбільше відпрацьована в предметному відношенні, хоча в плані одержання тут якихось нетривіальних і в той же час загальнозначущих результатів вироблення єдиного розуміння суті цих проблем і єдиного підходу до їхнього рішення на сьогодні значного прогресу не проглядається.

2) Дослідження в сфері біологічних основ усього, що пов'язано з людиною, людською культурою, соціальними інститутами, політикою, етикою, епістемологією і т.д. Тут тон задають дослідження, що спираються на могутній теоретичний і математичний апарат популяційної генетики і синтетичної теорії еволюції, але іноді (наприклад, у біоетиці) і які виходять за ці рамки. У цій галузі сформувалися вже зрілі програми, що часом претендують на статус особливих і самостійних дисциплін (біополітика, еволюційна етика, еволюційна епістемологія й ін.). У цілому ряді випадків відбувається те, що сугубо науковими (біологічними) методами вторгаються у свята святих філософії (наприклад, природа в моралі людського пізнання), границі і сама правомірність чого, як відомо, являє велику філософську проблему. М. Фолмер, один з найактивніших представників сучасної еволюційний епістемології, пише: «на філософське питання (яким чином виявилося, що суб'єктивні й об'єктивні структури відповідають і навіть узгоджуються один з одним) дається відповідь за допомогою наукової теорії, а саме теорії еволюції. Чи законно це? Чи можна на філософське питання давати наукову відповідь? Можна. Якщо ми переступаємо межі власне філософії, щоб знайти рішення для філософських проблем, і це виправдано, якщо рішення знаходяться по той бік межі. Саме це неодноразово відбувалося в історії філософії»



  1. Цей напрям, у свою чергу, має як би два вектори інтересу, один із яких пов'язаний з дослідженням життя під якимось більш загальним кутом зору, чим це характерно для самої біології (скажемо, в рамках кібернетики, з позиції інформаційного підходу, у рамках загальної теорії систем, синергетики і теорії самоорганізації і т.д.), а з іншої - з перенесенням як власне біологічних, так і більш загальних понять, напрацьованих при дослідженні життя, на весь клас природних і соціальних систем, у тому числі і на Всесвіт у цілому. Так виникають концепції і моделі «Всесвіту, який самоорганізується» «глобального еволюціонізму» та інших варіантів сучасних універсалістских побудов і світових схематик у традиціях наукового натуралізму. Важливо відзначити, яку роль відіграли міркування над природою життя в становленні ідей тієї ж кібернетики, теорії дисипативних структур і синергетики, не говорячи вже про загальну теорію систем Л.Берталанфі, а також яка роль специфічно біологічних понять (адаптації, добору й ін.) у сучасних загальних теоріях самоорганізації й у деяких варіантах концепції глобального еволюціонізму (наприклад, розроблювального Н.Н. Мойсеєвим).

На підставі розглянутих і проаналізованих західних і вітчизняних концепцій біофілософії можна зробити певні висновки. Як бачимо, має місце значне різноманіття інтерпретацій об'єкта і предмета біофілософії, оскільки повною мірою ще не викристалізувалася її проблематика, не відбулося остаточне її конституювання в системі наукового знання. Така багатозначність визначень предмета біофілософії свідчить про те, що ця галузь знання знаходиться в процесі становлення і потребує пошуку адекватних методологічних засобів. У різних концепціях предмет біофілософії представлений під власним кутом зору дослідників. З позиції Р. Сатлера, біофілософія – нова методологія, що принципово відрізняється від класичної, від редукціонізму. Ч. Ламсден та Е. Уілсон ведуть біофілософські дослідження в напряму пошуків відповіді на питання про шляхи і механізми здійснення зв’язку генетичної і культурної еволюції. В концепціях Карпінської Р.С., Лісеєва І.К., Огурцова А.П. біофілософія розглядається як самостійно-науковий підхід, який здійснює синтез філософського та наукового знання. Біофілософія розглядається як принцип формування нової універсальної науково - філософської картини світу. В концепції В.Г. Борзенкова обґрунтовується погляд на біофілософію як галузь, орієнтовану саме на біологію і природничі науки в цілому, як основне джерело уявлень про те, що таке життя. Але поки що проблемою залишається осмислення співвідношення філософії біології та біофілософії.

Представлена різноманітна картина оцінок пізнання в біології та підходів до їх осмислення однозначно свідчить про те, що процес формування предметної сфери новітнього підходу триває.




Каталог: biblio
biblio -> Вагнер Т. Створення інноваторів: [як виховати молодь, яка змінить світ] : [пер з англ.] / Тоні Вагнер
biblio -> В. А. Жадько доктор філософських наук, професор
biblio -> Педагогічна бібліографія
biblio -> Гуманістично-психологічний підхід в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами
biblio -> Словник педагогічних термінів
biblio -> Василь Михайлович Бровдій
biblio -> «методичні поради щодо роботи з батьками» для курсантів – слухачів вчителів початкових класів, класних керівників Рівне 2012


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   25


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка