Основні проблеми філософії науки



Сторінка8/53
Дата конвертації26.07.2020
Розмір0,89 Mb.
ТипПротокол
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   53
Питання для самоконтролю

  1. Які проблеми розглядає філософія науки?

  2. Які основні проблеми розглядає філософія науки сучасності?

  3. Назвіть історичні типи зв’язків філософії та науки?

  4. Які основні ідеї позитивізму?

  5. У чому сутність концепції „верифікації”?

  6. Які позитивні ідеї позитивізму ?

  7. Назвіть основних представників постпозитивізму і проблемне поле їх досліджень?

  8. У чому сутність прагматизму ?

  9. Яка основна ідея феноменології ?

  10. Що таке герменевтика?


2 НАУКОВЕ ЗНАННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ
1 Феномен науки. Критерії науковості

У сучасній літературі можна знайти багато визначень науки. Одне з них таке: наука – форма суспільної свідомості та духовної діяльності людей, яка націлена на виробництво знань про природу, суспільство, людину і саме, пізнання, що має за мету досягнення істини і відкриття об'єктивних законів дійсності на основі узагальнення реальних фактів у їх взаємозв'язку, для того щоб передбачати тенденції розвитку дійсності та сприяти їх зміні. Наука багатогранне явище. Його можна розглядати в таких вимірах:

- складний суперечливий процес отримання нових знань;

- результат цього процесу, тобто об'єднання отриманого знання в цілісну, органічну і динамічну систему;

- соціальний інститут з усією своєю інфраструктурою: організація науки, наукові організації, етос науки, професійні об'єднання вчених, ресурси, фінанси, наукове обладнання, система наукової інформації, різного роду комунікації вчених;

- особлива сфера діяльності людини і важливий елемент культури.

Суттєві ознаки науки:

- об’єктом науки не може бути об’єкт буденного досвіду;

- безпосередня мета і вища цінність науки – об’єктивна істина;

- наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до рівня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі;

- єдність у цьому знанні описування, пояснення та передбачення;

- наявність методологічної операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;

- наявність особливої мови;

- категоріальний зміст знання, тобто наявність орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз іншої реальності;

- наявність висхідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

- принципова можливість емпіричної перевірки;

- задоволення певної соціальної потреби.

Вище були перераховані основні риси науки, які одночасно можуть характеризуватись як критерії наукового знання. Називають й інші критерії, зокрема, логічної несуперечливості, принципи простоти, когерентності тощо.

Проблема розмежування науки і ненауки є однією із центральних у філосо­фії науки. У наш час з'являється багато псевдотеорій, які претенду­ють на науковість. Це зовнішні наукоподібні концепії, за допомогою яких автори пояснюють будову світу або історію людства. Їх ще називають “лженаукою”. Вони побудовані на помилкових дослідженнях.

Існують також багаточисельні вчення парапсихологів, астрологів, "нетрадиційних цілителів", які нази­ваються паранаукою. На перший погляд вони нагадують наукові теорії, але мають принципову іншу будову, їх неможливо заперичити і тому з точки зору нормальної науки вони не мають сенсу.

Ми зустрічаємо сьогодні й такий термін як “науковий кіч”. Йдеться не про помилки в наукових дослідженнях, не про “лженауку”, а про “наукову макулатуру”. Сам термін “кіч” означає масову продукцію, розраховану на зовнішній ефект. У мистецтві кіч − це вияв масової культури, для якої характериний: примітивізм, комформізм, культ успіху, орієнтація на масові спрощені смаки. На жаль, такі публікації з'являються в збірниках тез конференцій, симпозіумів. Для них характерно: поверховість, недостатня глибина дослідження, методична бідність, принцип повторення чужих досліджень (не прямий плагіат, здубльовані дослідження, заміна конкретної дослідницької пошукової роботи міркуванням, псевдофілософським трактуванням тощо).

Уперше проблему демаркації науки і ненауки взялись розв’язувати неопозитивісти. Вони виходили з того, що можливість емпіричної перевірки − один із важливих, майже загальнопринятих критеріїв науки. Якщо в чуттєвому досвіді неможливо вказати на будь-які об’єкти, які позначає це поняття, то воно не має сенсу. У ХХ столітті у неопозитивістів ця вимога отримала назву верифікації: поняття чи судження має значення, якщо його можна перевірити емпірично, у чуттєвому досвіді.

Але, як зазначив К. Поппер, цей критерій обмежений, він не працює там, де ми маємо справу з об’єктами, які безпосередньо не спостерігаються. Критерієм демаркації науки і ненауки, на його думку, є не критерій верифікації, а критерій фальсифікації – принципової можливості заперечення будь-якого твердження, що належить до науки. Якщо теорія сформульована таким чином, що її не можна заперечити, то вона знаходиться за межами науки. Дійсно, наукові те­орії не повинні боятись заперечення, раціональна критика і постійна корекція фактами є сутністю наукового пізнання. Усе людське знання відносне, щодо будь-якого положення можливий сумнів і будь-які положення повинні бути відкриті для критики.

Усвідомлення обмеженості критеріїв науковості призвело до формування

Т. Куном парадигмального критерію. У кожній науці є одна (інколи кілька) парадигма, якої в певний період дотримується наукове співтовариство, і на основі якої відокремлюється наукове знання від ненаукового. Парадигмою в концепції Т. Куна називають сукупність фундаментальних теоретичних принципів, законів і уявлень, зразків виконання дослідженнь, методологічних засобів, які визнаються всіми членами наукового співтовариства.

Філософія науки визнає відсутність абсолютних критеріїв науковості.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   53


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка