Оцінки ефективності науки в Україні



Скачати 127,91 Kb.
Сторінка1/6
Дата конвертації03.04.2019
Розмір127,91 Kb.
  1   2   3   4   5   6

Оцінки ефективності науки в Україні



Виправлений нещодавно бюджет на 2005 рік передбачає відчутне скорочення фінансування науки, надто ж Національної академії.

Україні загрожує повторення сумного британського досвіду, коли М. Тетчер скоротила фінансування науки, чим відкинула країну назад. Цю практику засуджено, і наступні керівники урядів Великобританії були змушені вжити заходів для поновлення своєї країни в числі провідників науково-технічного прогресу. США і Японія також ефективно підтримують науку.

Деякі розумники йдуть ще далі. Вони пропонують фінансувати не науку взагалі, а виключно конкретні замовлення науковцям. Ось і уяви собі, читачу, ситуацію, коли державний чиновник щось замовляє вченим, попри те, що він не знає навіть слів, якими можна сформулювати замовлення. Утопія! Згадаймо, що атомну бомбу наприкінці Другої світової війни замовив своїм науковцям не уряд США, а навпаки, американські фізики виступили перед державою з ініціативою розгорнути розробку нової зброї, щоб випередити в цьому Гітлера. Інакше й бути не могло.

…Сподіваюсь, читач зрозумів: немає таких осіб чи організацій, які б були здатні замовити щось принципово нове інженерам чи науковцям-прикладникам, бо лише останні мають знання, необхідні для науково-технічної ініціативи. З цього випливає також, що всі спроби адміністративно керувати наукою марні. Наука – творча діяльність, незрозуміла адміністраторам. Керувати науковцями можуть лише кваліфіковані науковці. І талановитіші, а не ті, що мають вищі наукові ранги.

Цікаве порушення цієї елементарної істини демонструє нам історія СРСР. У нашій колишній країні наука адмініструвалась. Адмініструвалася тому, що вільний пошук абсолютно нових технічних рішень, за винятковими випадками (наприклад, у аерокосмічній галузі), не заохочувався. Заохочувалось копіювання закордонних виробів. А для того, щоб дати наказ про копіювання, знань у можновладців цілком вистачало. Мало хто знає, що СРСР був єдиною країною у світі, де офіційно, на рівні державних стандартів, було заборонено розробляти нові комп’ютери, які б структурно відрізнялися від американської продукції фірм ІВМ та БЕС. Рішення про це офіційно підписали три міністри: радіотехнічної, електронної та приладобудівної промисловості.

Наслідком такого рішення була загибель кількох визначних технічних ідей у галузі обчислювальної техніки. Деякі з них значно випередили свій час й досі не реалізовані в світі. Згадаю видатну українську розробку, ЕОМ МИР – першу і єдину у світі ЕОМ високого інтелекту. На елементній базі 70-х років ця ЕОМ потребувала кімнати. Зараз її можна було б вмістити в ноутбук. Цей комп’ютер володів, крім арифметики, алгеброю і вищою математикою". Сучасні програми комп’ютерної алгебри, втілені на персональних комп’ютерах, значно слабші.

Хочеться згадати ще одну українську розробку. Брати Діанови в нашому Інституті кібернетики розробили першу і єдину у світі 128-бітну ЕОМ, систему "Дельта". Серед сучасних комп’ютерів домінують 32-бітні і стали з’являтися 64-бітні. Але ж "Дельту" виробляли понад 20 років тому! І тоді, коли розробка нових ЕОМ вже була під забороною. Яким чином розробники обійшли державну заборону? Змінили назву! "Дельта" не називалася ЕОМ. Офіційно на її документах було надруковано: "Система передачи и обработки больших массивов информации в режиме реального времени". Замовником "Дельт" були радянські ракетники.

…Я підводжу читача до думки, що прикладна наука потребує не брутального втручання у творчий процес, не адміністрування з боку безграмотних чиновників, а довіри до науковців, пошани до їхнього таланту і, звичайно, фінансування. Багато разів обговорювалося питання, як найкраще організувати фінансову підтримку науки. Всі пропозиції й варіанти виявилися неефективними. Насамперед в Україні. Українська наука має свої особливості. На відміну від колишньої Академії наук СРСР, яка концентрувала переважно фундаментальні дослідження, наша академія складається переважно із інститутів прикладного профілю.

Проблема полягає в тому, що українські прикладні інститути звикли працювати в режимі фундаментальних, тобто отримували бюджетне фінансування і завершували свої роботи паперовими звітами та публікаціями, а також дисертаціями. Іноді створювалися експериментальні зразки нового матеріалу, приладу тощо. Колись окремі інститути мали дослідно-експериментальні виробництва і мали змогу навіть виробляти малі серії розроблених виробів. Українські НДІ були частиною радянської прикладної науки, а відтак, найчастіше залучалися до виконання окремих, здебільшого найскладніших етапів розробок, які провадили вчені московських та ленінградських НДІ. Госпдоговірна тематика давала відчутний внесок до бюджету Академії наук та вищих навчальних закладів України.

Нині Національна академія наук не отримує грошей на дослідження, тобто на обладнання, матеріали, реактиви тощо. Фінансування ледве вистачає на зарплатню та експлуатацію приміщень.

Постають запитання: "Де взяти гроші на науку? Чи спроможна Україна утримувати науку, успадковану від СРСР?" Ось моя незвична й, на перший погляд, парадоксальна відповідь. Не держава мусить утримувати науку, а навпаки, наука має утримувати державу. І в цьому полягає її суспільна роль. Справді, хіба не парадокс, що країни, де практично немає природних ресурсів – Швейцарія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Ізраїль, Японія, Південна Корея, Тайвань – багаті? Навпаки, країни з величезними природними ресурсами – Росія, Бразилія, Китай, Індія, Індонезія – досить бідні. Хто "годує" маленькі, але квітучі країни? Знання. Вміння використовувати науку. Як? Названі країни не можуть жити без імпорту. Імпорт треба оплачувати. Чим? Експортом.

Що експортують багаті країни? Переважно продукцію розуму, тобто товар із високим вмістом доданої вартості. І ця додана вартість створена не фізичною працею робітників, а розумовою працею науковців-прикладників та інженерів, а в Нідерландах і агрономів, які забезпечили весь світ безліччю сортів тюльпанів. Найвищий валовий внутрішній продукт на душу населення в Європі має Люксембург – 52 600 євро. Мінімальна місячна зарплата 1 403 євро, а середня – 46 300 євро на рік. Що експортує Люксембург, країна з населенням 450 тисяч чоловік? Головним чином послуги спеціалістів (банки, проектні фірми). Азійські країни заповнили світ продукцією радіоелектронної та оптичної промисловості. Ось такі приклади країн, які перебувають на утриманні своєї прикладної науки.

Як наука утримує свою державу? Завдяки виконанню своїх функцій у конвеєрах ринкових пропозицій. Типовий конвеєр ринкових пропозицій в промисловості має такий вигляд: вивчення попиту науково-технічний пошук розробка інженерна підготовка виробництва серійне виробництво маркетинг сервіс продовження науково-технічного пошуку створення попиту на нову майбутню продукцію рекламою нова розробка і т. д.

Економіка СРСР працювала в інший спосіб. Попит не вивчався. Замість нього були вказівки директивних органів. Далі визначений цими вказівками замовник доручав виконавцям науково-дослідну та дослідно-конструкторську роботи (НДР та ДКР). Далі йшла інженерна підготовка виробництва й виготовлення дослідних партій та, зрештою, серійне виробництво. Маркетингу не було. Натомість товар, як завжди дефіцитний, примусово розподіляли органи державного планування.

Одразу після розпаду СРСР треба було налагодити конвеєри ринкових пропозицій у всіх галузях промисловості. Для цього кожному прикладному науковому колективу потрібно було підпорядкувати відповідні промислові підприємства з правом фінансувати свою наукову діяльність за рахунок відрахувань від прибутку. Якби ще оплата праці інженера-розробника була поставлена у залежність від його внеску в отриманий прибуток, то Україна не скотилася б із сьомого місця за економічним розвитком до кінця другої сотні держав. Я ще раз підкреслюю: треба було не науку підпорядкувати виробництву, як це здебільшого було в СРСР, а навпаки – підпорядкувати виробництво науці, як було в аерокосмічних радянських галузях.

Цього не зробили. Натомість за порадами іноземних безграмотних економістів-доктринерів, прихильників ліберально-монетаристської концепції, замість реанімації науково-виробничих об’єднань, успадкованих від СРСР, та створення нових, науку почали відокремлювати від виробництва так званою реструктуризацією. Далі припинили її фінансування, виштовхуючи розробників на базари, а молодь – за кордон. Тобто замість інноваційної моделі розвитку Україна під тиском ринкових фундаменталістів йде шляхом деградації і створення сировинно-експортної економіки колоніального типу.

Інноваційна діяльність має кілька особливостей. По-перше, інноваційні проекти часто пов’язані з фінансовим ризиком, бо можливості їхньої попередньої експертизи обмежені. Друга особливість. Завдяки тому, що чим новітнішим є проект, тим важче його оцінити, можливе відверте шахрайство від науки – витягування грошей для реалізації антинаукових проектів. Наприклад, в Україні продають антинаукові вироби: пластикові кружальця для захисту від "торсійного випромінювання комп’ютерних моніторів", зменшені пластмасові копії піраміди Хеопса для захисту від "геопатогенного випромінювання". Голосів науковців, які попереджують, що не існує в природі ані торсійного, ані геопатогенного випромінювання, не чують. Не чують і голосів лікарів, обурених нечуваним розквітом різної шахрайської псевдомедицини.

Третя особливість інноваційної моделі економіки полягає в необхідності великого авансового фінансування розробників-інноваторів, а також розуміння того, що розробка може затягнутися. Наочним прикладом може слугувати розробка електронного телебачення в США. Роботу зі створення електронного телебачення розпочав петербурзький інженер Б.Розинг, який був репресований радянською владою і помер на засланні в Архангельську у 1931 році. Роботу продовжив його учень, В.Зворикін, який емігрував до США. Видатна роль у народженні електронного телебачення належить американському бізнесменові Д. Сарнову. Сарнов запросив Зворикіна до фірми КСА, створив йому лабораторію і фінансував його роботу. Спершу В. Зворикін вважав, що розробка обійдеться у 100 тис. доларів, але, на думку Д. Сарнова, результат мав з’явитися не раніше, ніж у справу буде вкладено 100 млн доларів. Оцінка Д. Сарнова виявилася реалістичнішою. 1931 року Зворикін запатентував передавальну електронну трубку – і коноскоп. Кінескоп створили ще раніше. До комерційного рівня телебачення було доведене лише у 1938 році.

Важко уявити сучасне життя без телебачення, воно дає величезні прибутки. Але варто зрозуміти, що виникло воно завдяки довіри Д. Сарнова до В. Зворикіна, його терпінню і багаторічному фінансуванню робіт. Наші українські грантодавці на наукові дослідження вимагають, щоб тривалість дослідження була не більше 2–3 років, фінансують значно менше від потреб. І, зрештою, як тут не згадати А. Гітлера, який наказав не фінансувати вчених, якщо вони не обіцяють за 6 місяців створити нову зброю.

Західні експерти та їхні українські помічники вбачають в українській прикладній науці неабияку загрозу виникненню в майбутньому конкурентоспроможних вітчизняних виробництв. Тому вони наполягають на знищенні фундаментальних та прикладних наук, а також продуктивної вищої освіти, яка готує математиків, природознавців, інженерів та агроспеціалістів. Бажана, на їхню думку, структура українського суспільства повинна мати такий вигляд. Ділери, промоутери та філіали транснаціональних корпорацій, які просувають на український ринок західний (японський, корейський тощо) кінцевий продукт. Інтелігенція, що їх обслуговує і розважає: лікарі, юристи, економісти, рекламники, працівники шоу-бізнесу, готелів та ресторанів... Зрештою, більшість українців має працювати в експортно-сировинних галузях: видобувати копалини, плавити сталь, сіяти соняшник, пасти велику рогату худобу... Меншість – у харчовій промисловості. Варити пиво, пекти тістечка і робити все те, що завозити із-за кордону недоцільно. Такій Україні наука разом із продуктивною вищою освітою не потрібні, цілком вистачить гуманітарної освіти. Хочеться вірити, що ми уникнемо такої долі і станемо на шлях інноваційного розвитку. І слова нашого Президента В. Ющенка про значення української науки стануть не лише деклараціями у передвиборній боротьбі, а практикою нашого життя (Шульман Л. Навіщо Україні наука? // Україна плюс політика. – 2005. – № 4–5).


***




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка