О. О. Адаменко (Україна, м. Миколаїв) методологія персоніфікованого дослідження



Сторінка1/5
Дата конвертації24.03.2020
Розмір69,8 Kb.
  1   2   3   4   5


УДК 378. 013

О.О. Адаменко (Україна, м. Миколаїв)

МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРСОНІФІКОВАНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Формування сучасної освіти в Україні відображує тенденції розвитку освітніх систем у світі. Наша держава чітко визначила орієнтир на входження в

освітній  простір  Європи,  поступово  здійснює  модернізацію  освітньої  діяльності  у  контексті  європейських  вимог,  дедалі  наполегливіше  працює  над

практичним приєднанням до Болонського процесу.

Актуальність  статті  зумовлюється  зростаючим  інтересом  громадськості  до  педагогічних  персоналій.  Значна  частина  творчих  біографій  уперше  стає

предметом  наукових  досліджень.  Цей  процес  є  інноваційним  в  історико-педагогічній  науці.  Багато  науковців  сьогодні  звертаються  до  вивчення  питань,

пов’язаних  із  зародженням,  становленням  і  розвитком  вітчизняної  педагогічної  думки,  спадщиною  видатних  учених,  педагогів,  а  саме:  Н.  Гупан,  Н.

Демяненко, Н. Дічек, О. Любар, В. Майборода, Л. Медвідь, О. Мельничук, М. Стельмахович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська,              Т. Усатенко, Д.Федоренко

та ін.

Їхні дослідження дають змогу докладно проаналізувати історико-педагогічні проблеми певного періоду і використати досягнення педагогів-науковців у



сучасному освітньому процесі.

Мета статті – розкрити методологію персоніфікованого дослідження на прикладі вивчення освітньої діяльності та педагогічних поглядів В.З.Смаля (1930-

1987 рр.)

Педагогічна персоналія репрезентує доробок того чи іншого педагога як індивідуального творця, але передусім, як представника педагогічної думки

певної  історичної  епохи.  Звернення  до  педагогічної  спадщини  українських  педагогів,  науковців,  освітян  дає  можливість  ґрунтовніше  вивчити  історичні

закономірності, становлення і розвитку української педагогіки.

Діяльність  людини  в  будь-якій  сфері  передбачає  використання  різноманітних  методів  (грец.  methodos  –  спосіб  пізнання)  –  опанування  дійсності  в

процесі наукових досліджень. Із розвитком науки також відбувається розвиток та диференціація методів. У процесі наукових досліджень використовуються

різноманітні методи пізнання, вивчення яких здійснює спеціальна наука – методологія.

В "Українському педагогічному словнику" дається таке визначення методології:

1.Сукупність прийомів дослідження, що застосовується в якійсь науці.

2.

 



Вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

3.

 



 Розрізняють а) часткову методологію – сукупність методів у кожній конкретній науці; б) загальну методологію – сукупність більш загальних методів;

в) філософську методологію – систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через

загальнонаукову, і через часткову методологію [3, с. 207].

Специфічними особливостями наділена методологія науки – сфера розумової діяльності людства. Методологія науки – вчення про принципи побудови,

форми  і  способи  наукового  пізнання.  У  вітчизняній  науковій  традиції  методологію  розглядають  як  учення  про  методи  пізнання  або  систему  наукових

принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів.

Але  ще  більше  проблем  і  невизначеності  в  методології  персоніфікованого  дослідження  яке  тісно  пов’язане  з  історико-педагогічним  процесом.

Методологія як процес пізнання досліджується з точки зору історичної науки, а принципи і методи, як результат пізнання, відносяться до проблем педагогіки.

Історико-педагогічне  дослідження  –  це  поєднання  дослідження  історичного  періоду,  та  дослідження  розвитку  і  становлення  педагогічних  ідей.  Така

невизначеність історії педагогіки, яка базується на двох різних наукових методологіях, ускладнює процес наукових досліджень даної проблематики.

Це  питання  сприяло  активному  дослідженню  засад  методології  історико-педагогічного  процесу.  Починаючи  з  80-х  рр.  XX  ст.  цією  проблемою

займаються: В. Ковальчук, О. Крушельницька, Н. Кушнаренко, Л. Моїсєєв, І. П’ятницька-Позднякова, Я. Скалкова, М. Скаткін, Г. Цехмістрова, В. Шейко та

інші. З’являються публікації М. Богуславського, Л. Ваховського, Н. Дічек, О. Сухомлинської, присвячені обґрунтуванню нових методологічних підходів до

історико-педагогічних досліджень.

З  огляду  на  специфіку  методології  історико-педагогічного  дослідження  спробуємо  визначити  основні  принципи  і  методи,  на  яких  базується

персоніфіковане дослідження.

Методологічний  апарат  включає  в  себе:  принципи  організації  і  проведення  історико-педагогічного  дослідження;  основні  підходи  до  висвітлення

педагогічних  персоналій;  методи  наукового  дослідження,  що  складають  загальний  напрямок  і  визначають  стратегію  дослідження;  науковий  апарат:

актуальність, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, об’єкт, предмет, гіпотезу, мету і завдання дослідження.

В основу принципів організації і проведення даного історико-педагогічного дослідження нами було покладено загальноприйняті принципи наукового

пізнання. У дослідженні ми опиралися на класифікації принципів, запропонованої І. П’ятницькою-Поздняковою, яка визначає:

1.

 





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка