Навчально-методичний посібник з кредитно-модульної системи організації навчального процесу для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня



Pdf просмотр
Сторінка43/148
Дата конвертації04.04.2019
Розмір3,79 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   148
Парадигма
— сфера вільних ідей, як першообраз, зразок, відповідно до якого бог-деміург створив світ сущого, в античній та середньовічній філософії; у сучасному трактуванні — система творчих методологічних й аксіологічних (ціннісних) установок, взятих усіма членами наукового співтовариства за зразок вирішення наукових завдань.
Найбільший внесок у сучасне вчення про парадигму зробив американський філософ, історик Томас Кун (1922—1996 р.р.). Парадигму він розглядав як основну одиницю виміру процесу розвитку науки.
Найзагальніше її можна тлумачити як концептуальну схему, яку протягом певного часу наукове співтовариство визнає як основу своєї практичної діяльності.
Парадигма є тим, що об’єднує членів наукового співтовариства, а наукове співтовариство формується з учених, які визнають певну парадигму.
Як правило, вона втілюється у підручниках, класичних працях вчених, на багато років визначає коло проблем у конкретній галузі науки і методи їх розв’язання. До парадигм Кун відносив, наприклад, арістотелівську динаміку, ньютонівську механіку. До цього поняття він звертався не раз, уточнюючи і конкретизуючи його зміст. Вихідне його тлумачення міститься у передмові до його праці “Структура наукових революцій” (1962р.): “під парадигмою я розумію визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх вирішення науковому співтовариству”.
Будучи загальноприйнятою моделлю (хоча цим не обмежується), парадигма є історичним феноменом, відкритим для розроблення й конкретизації в нових умовах (рис. 8).
Поняття “парадигма” часто використовують у двох різних значеннях: як сукупність переконань, цінностей, технічних засобів тощо, характерну для членів співтовариства; як один, вирішальний, провідний елемент у цій сукупності. Перше значення терміна, назване автором “соціологічним”, є основним.
Заслуга Куна полягає в тому, що у понятті “парадигма” він виразив ідею наявності передумови у будь-якого знання, тобто переконливо довів, що

формування і розвиток знань відбувається у певному просторі передумов, у середовищі, яке їх породжує. Такий підхід під час засилля антиісторизму і формалізму у філософи й методології науки був помітним кроком уперед.
Розвиток науки зумовлюється різноманітними чинниками; до найважливіших належить досвід дослідника. Суттєво впливає на розвиток науки індивідуальний спосіб мислення вченого, сукупність фактичного матеріалу, на якому ґрунтується діяльність співтовариства, й інші особистісні та історичні чинники, які здебільшого є випадковими, довільними.


















Рис. 8. Еволюція наукових парадигм [1]
Допарадигмальний період
Факти
Нормальна наука
Аномальні факти
Факти, що підтверджують парадигму
Нормальна наука – непевне- ність і криза
Аномальні факти
Нова теорія
Факти, що підтверджують парадигму
НАУКОВА РЕВОЛЮЦІЯ
Виникнення нової парадигми
Нормальна наука
Факти, що підтверджують парадигму
Аномальні факти
7 5
4 6
8 2
3 1 парадигма парадигма парадигма
Наукова школа



Як зауважував Кун, учені, наукова діяльність яких вибудовується на основі однакових парадигм, спираються на одні й ті самі правила і стандарти наукової практики. Ці загальні установки називають “правилами-приписами” або “методологічними директивами”. Забезпечуючи узгодженість зусиль учених, вони передують формуванню і розвитку нормальної науки, тобто генезису і спадкоємності у певному напрямі дослідження.Ці директиви є важливими чинниками історико-наукового процесу. Вони регулюють наукову діяльність, не дають (якщо вони правильні) науці відхилятись від обраного напряму. На ранніх стадіях розвитку науки дуже важливо нічого не інтерпретувати за відсутності, хоча б неявної, теоретичних і методологічних передумов, принципів, які уможливлюють відбір, оцінювання і критику фактів. Тому на кожному етапі наука, за словами Куна, є “сукупністю фактів, теорій і методів”. Жоден із цих елементів не може бути вилученим з науки як із цілісного утворення, оскільки разом з ним буде усунена сама наука як така.
У кожній галузі науки функціонують відповідні їм парадигми. В економічній науці розрізняють вартісну, кориснісну і соціальну парадигми.
Тенденції у розвитку людства до гуманізації, соціалізації, інтелектуалізації й екологізації диктують необхідність і відкривають унікальні можливості розробки нової наукової мета парадигми. У розвинутих країнах поступове нагромадження її елементів відбувається в межах і вартісної, і кориснісної парадигм. Але з точки зору перспектив еволюції суспільного організму й адекватності їх відображення безперечним є пріоритет соціальної парадигми, яка поєднує попередню (економічну) і нову
(гуманістичну) мета парадигми. Такої думки Дотримується багато сучасних учених (У. Баумоль, Дж. Бхагваті, Дж.-К. Гелбрейт, Ф. Хан, Е. Маленво, М.
Морісіма), передбачаючи посилення гуманітарного характеру сучасної науки. Чи стане вона окремою парадигмою гуманістичної мета парадигми, залежатиме від багатьох обставин, у тому числі від якості й повноти зняття інших окремих парадигм і ступеня розроблення відповідної фундаментальної цілісної теорії або теорій. Якщо вона справді оформиться як парадигма, то її співвідношення з мета парадигмою визначатиметься співвідношенням раннього і зрілого постіндустріалізму, бо саме йому відповідатимуть розвинуті форми мета парадигми.
У контексті сучасних тенденцій розвитку світової економічної думки окреслюється специфіка основних складових соціальної і гуманістичної мета парадигм. Якщо соціальна парадигма спирається на світоглядний принцип соціальності і не може не враховувати принципу економічного раціоналізму, навіть кваліфікуючи його як похідний, то новій мета парадигмі адекватний більш загальний і фундаментальний принцип гуманізму. Це зумовлює відповідні зміни в предметному просторі економічної теорії. Формально його межі, як і раніше, окреслені проблематикою багатства. Проте змінюється його сутність. Тепер уже важко заперечити реальну тенденцію до зміщення

пріоритетів з багатства економічного до багатства соціального, гума- ністичного.
Історія свідчить, що інтернаціоналізація виробництва й капіталу, розвиток міжнародних виробничих систем, світового ринку є необхідною, але не достатньою умовою гармонійного єднання людства. Не випадково саме на рубежі індустріалізму та постіндустріалізму, коли посилилися постіндустріальні тенденції в розвинутих країнах, інтенсифікуються й оптимізуються інтеграційні процеси.
Це стосується формування регіональних міждержавних об’єднань (наприклад, Європейський Союз) і загальнолюдської суперцивілізації.
На світанку індустріальної доби заявили про себе вартісна, кориснісна та соціальна наукові парадигми. Очевидно, ранньому індустріалізму із властивими йому експансією капіталу в матеріальне виробництво, пріо- ритетами абстрактної праці й ринком продавця більше відповідала вартісна парадигма, її контури окреслені в історично спадкоємних щодо меркантилізму вченнях англійського економіста Вільяма Петті (1623—
1687 р.р.) та фізіократів, які інтуїтивно спиралися на теорію трудової вартості (ТТВ). У значно розвинутішому вченні А. Сміта ця антиномія
(суперечність між твердженнями) проявилася ще виразніше — різні економічні процеси він аналізував з позицій то абстрактної, то конкретної праці. Англійський економіст Давид Рікардо (1772—1823 р.р.) вже не інтуїтивно, а свідомо спирався на ТТВ у дослідженні економічних процесів сучасного йому суспільства.
Не менш складною була еволюція кориснісної парадигми, її розроблення здійснювали представники австрійської школи політичної економії, які почали вивчати раціональну поведінку суб'єкта щодо багатства, його виробництва і споживання. Поставивши у центр досліджень граничну корисність блага для окремого суб’єкта-споживача, використовуючи абстрактно-логічний підхід, евристичні можливості сходження від абстрактного до конкретного й причинно-наслідкові зв'язки, маржиналісти
(франц. — край, межа), які вважали, що попит і ціна є суб'єктивними гранич- ними оцінками корисності благ, спромоглися створити цілісну теорію. Вона охопила всі розділи політекономії — від визначення цінності блага його граничною корисністю (австрійський економіст Фрідріх Візер (1851 —
1926 р.р.)) до системи загальної економічної рівноваги (Вальрас).
Долаючи маржиналістську абсолютизацію субєктивного, відмовившись продовжувати пошуки єдиної субстанції вартості, А. Маршалл на основі поєднання окремих складових теорій граничної корисності (ТГК) і теорії витрат виробництва (ТВВ) розробив оригінальну теорію ціни, започаткувавши неокласичний напрям економічної думки.
Збагачення, конкретизація і прагматизація теорії факторів виробництва (ТФВ), ТТВ і ТГК у їх взаємозв’язку зумовили створення теорії поведінки фірми (виробника). На основі поєднання її з теорією поведінки

споживача досліджуються взаємодія споживачів і виробників на ринках досконалої та недосконалої конкуренції, умови досягнення рівноваги, а також оцінка ресурсів і розподіл доходів між ринковими суб’єктами. Все це інтегрально втілюється у розвитку мікроекономіки як науки і навчальної дисципліни.
Теоретичною відповіддю на неспроможність ринкової системи забезпечити повну зайнятість ресурсів і сталу економічну рівновагу за допомогою механізмів ринкового саморегулювання, а також на історичну не- минучість підвищення економічної ролі держави стало кейнсіанство. Саме йому зобов’язана своїм народженням та змістом макроекономіка. Водночас є не менше підстав для висновку про внутрішню єдність неокласики та кейнсіанства. І справді, вони єдині, бо спираються на єдину кориснісну парадигму. Водночас відрізняються одна від одної, бо досліджують різні зрізи економічних реалій. У певному розумінні інтегральним вираженням цієї єдності у відмінностях та відмінностей у єдності стали “неокласичний синтез” і сучасна “економікс”.
Проте зміст “економікс” багато в чому обмежений лише предметною сферою кориснісної парадигми. Явний брак уваги до результатів досліджень представників соціально-інституціонального напряму економічної думки лише підкреслює їх парадигмальні відмінності, “невмістимість” соціально- інституціональних ідей у кориснісні рамки. Історія соціальної парадигми свідчить про переважну опозиційність її концепції панівним теоріям. Не випадково історична й соціальна школи виступали як альтернатива класиці та марксизму, а соціальний інституціоналізм — як “бунт проти ортодоксії” маржиналізму й неокласики.
Вихідні положення сучасного парадигмального зрушення полягають у тому, що економіка (принаймні, сучасна) є гігантською інформаційною мережею зі своїми згущеннями (вузлами) — фірмами, де виробляється, циркулює і споживається інформація. У цих згущеннях-вузлах формуються ієрархії для ефективнішого опанування інформацією. Подібною мережею стає і сучасне суспільство, в якому функції вузлів виконують численні й різнорідні інформаційні центри — економічні, наукові, навчальні, культурні, адміністративні, військові. Така структура докорінно відрізняється від смітівських уявлень про економіку як сукупність атомізованих виробників і споживачів, що є анонімними незалежними продавцями-покупцями, яких пов'язує лише “невидима рука” ринку.

Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Тема: Безпека вулиці: азбука дороги
123456789 -> Методичні вказівки до вивчення дисципліни сво «доктор філософії»
123456789 -> Регіональний підхід до дослідження формування ціннісних орієнтацій студентів мистецьких вишів україни н. Г. Тарарак
123456789 -> Методологічне підґрунтя дослідження формування ціннісних орієнтацій студентів вищих навчальних закладів мистецького профілю україни
123456789 -> Загальна характеристика роботи
123456789 -> Інформаційне суспільство в контексті політичної культури суспільства
123456789 -> Заліщицька районна державна адміністрація Відділ з питань освіти Районний методичний кабінет Використання активних та інноваційних технологій як засіб активізації
123456789 -> Україна тернопільська область опис досвіду роботи учителя біології


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   148


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка