Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів


Проблеми сімейного виховання у спадщині видатних педагогів



Pdf просмотр
Сторінка7/218
Дата конвертації26.03.2020
Розмір1,63 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   218

2. Проблеми сімейного виховання у спадщині видатних педагогів
Сім'я та школа є тими важливими інститутами соціалізації, які паралельно з громадськістю, дитячими й молодіжними об'єднаннями сприяють прилученню індивіда до культури та формують його як повноправного громадянина суспільства, особистість з притаманними їй якостями, цінностями, характером. Важливе значення утворенні емоційного


11 світу дитини має сім'я, в умовах якої відбувається становлення особистості, укріплюються її якості, здібності, таланти. За умов тісної співпраці сім'ї з іншими виховними центрами нахили дітей постійно розвиватимуться, вдосконалюватимуться. Першими зародками педагогічної теорії були праці грецьких і римських філософів Сократа, Платона, Аристотеля, які поширювали прогресивні ідеї про творення державної системи освіти, розширення змісту навчання, виховання дітей дошкільного віку всім ї. Одним із перших в історії педагогіки необхідність активної участі батьків у вихованні дітей, велике виховне значення сім'ї відстоював Аристотель, якому, до речі, належить і перша спроба вікової періодизації. В епоху Відродження поширюється педагогіка гуманізму, що характеризується критикою попередньої середньовічної системи схоластичної освіти, посиленням уваги до людини. Це зумовлює пошук нових форм організації освіти і виховання. З метою гармонійного всебічного розвитку особистості педагоги намагаються оптимально поєднати переваги сімейного та шкільного виховання шляхом заборони тілесних покарань, врахування вікових та психологічних особливостей дитини, поглиблення і розширення змісту освіти. Серед освітніх діячів другої половини XVIII - початку XIX ст. одним із тих, хто відстоював питання співпраці сім'ї та школи у вихованні дітей, був швейцарець Й. Песталоцці – представник соціальної педагогіки і водночас палкий прихильник сімейного виховання. Цю суперечність легко збагнути, якщо взяти до уваги, що Й. Песталоцці трактував сім'ю як перший елементарний осередок соціального виховання, наголошуючи, однак, що школи не можуть охопити виховання людини в цілому, замінити собою повністю сім'ю, вони можуть служити лише доповненням до сімейного виховання. А зв'язок між сім'єю та школою є очевидним і необхідним. У створених ним закладах (Установа для бідних в Нейгофі, Притулок для сиріт у Станці, Бургдорфський інститут) Й. Песталоцці виконував роль


12 турботливого батька, згуртовував вихованців водну сім'ю. Не розкриваючи детально педагогічних поглядів ученого, зазначимо, що саме в Станці у нього зароджується ідея елементарної і освіти, за допомогою якої кожна сільська жінка могла б дати своїй дитині найпотрібніші знання. Елементарна освіта Й. Песталоцці поділяється на інтелектуальну, фізичну й моральну. За його переконанням, всі ці три сторони освіти повинні здійснюватися в нерозривній єдності, причому починаючи з першого дня життя людини. Виходячи з того, що час народження дитини є першою годиною її навчання, Й. Песталоцці висуває вимогу – різнобічно й гармонійно розвинути всі природні сили і здібності людини. Стосовно розумової освіти, то її елементи, як, зрештою, й фізичної та моральної, закладаються всім ї, проте мова йде не про загальне навчання, яке здійснюється в школі, а про виділення в процесі ознайомлення учнів з предметами найпростіших елементів для спостереження, оволодіння якими сприятиме розвиткові логічного мислення дітей та успішному здобуттю ними освітив майбутньому. Тому педагог виділяє такі елементи навчання як число, форма, назва, ігноруючи, проте, низку інших суттєвих ознак і властивостей предмета. Велике значення, на думку вченого, має співпраця сім'ї та школи й для здійснення фізичного виховання дітей, оскільки всім ї мають місце його елементи – рухи суглобів, що є початком цього виду виховання. Природно- домашня гімнастика починається зразу після народження дитини, коли мати пеленає її, допомагає сидіти, стояти, вчить ходити. Отримавши природне фізичне виховання всім ї, дитина, переконаний Й. Песталоцці, повинна засвоїти розроблену ним шкільну елементарну гімнастику, яка складається з ряду вправ суглобів. На елементарній гімнастиці базується у Й. Песталоцці теорія елементарної професійної освіти. Враховуючи специфіку жіночої та чоловічої праці, він розробляє ряд послідовних вправ для хлопчиків, які б сформували силу їх руки, і дівчаток – для вироблення спритності пальців. Ці методи радить використовувати і всім ї, наприклад, у


13 процесів язання, виготовлення мережива тощо. Центром педагогічної системи Й. Песталоцці є елементарна моральна освіта, в основі якої лежить формування почуття діяльної любові до людей. Тут зв'язок між школою і сім'єю беззаперечний і особливо сильний, оскільки в основі любові до людства лежить природна любов дитини до матері. Турбота матері про свою дитину викликає любов, яка є джерелом усіх інших моральних почуттів вдячності, слухняності, довір'я. Мистецтво виховання полягає втому (тут школа має докласти максимум зусиль, щоб цю любов перенести з матері на інших членів сім'ї, потім – на друзів, близьких людей, аж поки дитина не обіймається любов'ю до всього людства. Отже, ведучи мову про співпрацю сім'ї та школи у вихованні дитини, Й. Песталоцці розглядає і ряд інших важливих питань. В контексті розроблення ученим завдань морального виховання варто наголосити й на тому, що він вперше дав глибоку розробку методики вивчення дітей, розробив схеми проведення спостережень, підведення підсумків та висновків. Він настоює на необхідності ведення щоденника учителями і, що цікаво, пропонує вносити в нього й записи батьків, які також зобов'язані спостерігати за поведінкою дітей у вільний від занять час. Така співпраця батьків і вчителів, за переконанням Й. Песталоцці, уможливить правильний аналіз поведінки дітей та їх окремих рис. Вивчення задатків дітей, їх здібностей, нахилів рекомендує батькам і вчителям проводити в комплексі, цілісно В історії української педагогічної думки питання співпраці сім'ї та школи має свої глибокі корені. Уже в епоху родового суспільства в перших виховних закладах слов'янських народів – будинках молоді – вихованці знайомилися з історією свого роду, традиціями, моральними нормами. З прийняттям християнства в Київській Русі спостерігається активізація освітньої діяльності, проте на початку розвитку шкільної справи не доводиться говорити про співпрацю сім'ї та школи, оскільки, коли в 988 р. князь Володимир наказав віддавати дітей знаті в ученье Божье», то це


14 наштовхнулося на несприйняття збоку батьків, та й у новостворених навчальних закладах діти були ізольовані від домашнього впливу. Аж в кінці
ХІ - на початку XII ст., коли у пам’ятках давньоруської писемності з'являється термін навчання грамоти, що було аналогічне елементарній початковій освіті, заможніші батька жертвують кошти на утримання такого типу шкіл. В контексті висвітлюваної теми зазначимо, що уст, час захоплення польською культурою, значна частина незаможної селянства й міщанства вчила своїх дітей у церковних школах або мандрівках дяків, оплачуючи курс навчання, оскільки міцно трималися своєї віри, так як вбачали в ній запоруку збереження своєї національності. Особливе місце в історії розвитку освітив Україні посідають братства, які стали на захист православної віри й національної культури, засновували свої школи в Перемишлі, Рогатині, Києві, Вінниці, Львові, Луцьку та інших містах. Організація навчального процесу Львівської братської школи зафіксована у Статуті, який став зразком для інших братських шкіл. Стосовно питання, що нами висвітлюється, то Статутом було передбачено такий порядок прийому учня у школу коли батько приводив сина, то зобов'язаний був підписати угоду з учителем, в якій зазначалося, чого школа має навчити учня крім того, визначалися обов'язки батьків чи опікунів – сприяти навчанню та вихованню своєї дитини. Угода підписувалася у присутності двох свідків, якими найчастіше були сусіди. До обов'язків батьків відносилася й перевірка домашніх завдань, виконаних сином-учнем . Дотримуючись хронології, наведемо міркування Дмитра Туптала
(св. Дмитрій Ростовський, вихованця Києво-Могилянської колегії, про плекання дітей всім ї Мала дитина подібна до дошки, приготовленої для картини (порівняй з Дж. Локком – душа дитини нагадує чисту дошку який образ намалює на ній мистець, такий назавжди й залишиться. Такі дитина яке виховання дадуть їй батьки, якого способу життя її навчать – богоугодного чи богоненависного, янгольського чи бісівського, в такому


15 вона й залишиться на все життя. Саме родина є першою школою для дитини, де закладається мова. Першими вчителями перших слів є мати- батько. Найважливішу роль у вихованні завжди відводили матері. У народі казали Тільки в світі правди, що рідна мати, В дитини пальчик заболить, а в матері – серце, Що мати навчить, той батько не перевчить. Так вважали і галицькі педагоги, громадські діячі початку XX ст. Зокрема, І. Бартошевський писав Мати відіграє загалом важливішу роль при вихованні дитини, ніж батько, оскільки батько найчастіше занятий, змушений працювати на утримання цілої родини, а інколи не вистачає йому потрібних властивостей або охоти. Мати є для дитини найкращою учителькою моральності, прищеплення любові до Бога та ближнього прикмети добрі (наприклад, лагідність і доброта серця, працьовитість, ощадність, справедливість, побожність, скромність, вірність) які злі гнівливість, марнотратство, легкодушність) швидше від матері, ніж віл батька переходять па дітей. Навіть талант до науки, музики тощо більше унаслідують по матері ніж по батьку. Наслідки відсутності матері дуже красномовно вказано у цих рядках Діти, виховані без тепла, материнської любові бувають звичайно похмурі, самозакохані, злі, скриті і піддатливі до скоєння гріха їх душа подібна на тінистий закуток, до якого не доходить промінь сонця і в якому водяться жаби, змії, оводи та інші гидкі створіння. З огляду нате, що виховання – дуже відповідальна справа,
І.Бартошевський застерігав від сліпої материнської любові, яка може привести до розвитку такої негативної якості як розпещеність. З цього приводу він зазначав Розпещена дитина не зможе колись у світі з відповідною силою духа боротися з труднощами і перепонами, що зустрічатимуться на шляху. Важливу роль у вихованні дисциплінованості науковець відводив батьку Без участі батька материнська любов може легко виродитись у велику поблажливість дитині. Тож саме батько при своїй


16 фізичній силі, духовній вищості є для дитини першим авторитетом, якого вона має безумовно поважати. Народна педагогіка виходить з того, що виховання дитини слід розпочинати в ранньому віці. Таке виховання, на думку Г. Ващенка, власне, слід розпочинати з раннього дитинства, основою для якого повинна слугувати гідна поведінка самих батьків та злагода в родинному житті, що потверджується словами самого педагога Дійсно любові згода, що панують у родині, роблять життя її приємним і щасливим навіть за несприятливих зовнішніх умові закладають основи для розвитку у дітей доброї вдачі, що є однією з передумов щасливого життя у зрілому віці. Особливо велике значення у родинному житті мають перші роки життя дитини і навіть умови народження її. Численні факти свідчать проте, що діти, які народилися в ненормальних умовах, або ті, що жили ненормальним утробним життям, часто в дозрілому віці мають великі хиби фізичній психічні, а іноді - навіть родяться каліками. Усе це треба мати на увазі батькам, коли вони хочуть, щоб їхні діти виросли здоровими, працездатними й розумними. Народна педагогіка, сповідувана Г. Ващенком, широко використовує принцип природо відповідності, який в свою чергу висуває інші виховні принципи. Серед них – принцип гуманності уставленні до дитини. Традиційне поняття, сформоване у народу в сиву давнину, що дитина, які всі живі істоти, вимагає піклування від батьків, протягом віків доповнюється емпіричним знанням дитячої психології, аз прийняттям християнства підсилюється впливом релігійної моралі, яка розглядає дитину як дар божий. Найбільш природо відповідним вихованням українська народна педагогіка вважає виховання всім ї.
Сім'я, на думку народу, може забезпечити нормальний розвиток дитини, її всебічне виховання. Українська народна педагогіка задовго до наукової довела, що у формуванні людини вирішальну роль відіграють перші роки її життя. Така педагогіка особливо високо підносить авторитет жінки- матері. Великої поваги заслуговує жінка й тому, що на ній лежить головна


17 турбота про виховання дітей. Основним фактором виховання, як уже говорилося, в українській педагогіці є сім'я. Сім'ї відводиться роль первісного колективу, де в перші роки життя дитина формується іде в основному здійснюється її підготовка дожиття. З сім'ї дитина виносить перші враження, поведінка членів сім'ї є першим прикладом для наслідувана дитиною. Від взаємин усім ї великою мірою залежить, якою буде дитина у своєму ставленні до людей. Всім ї здійснюється перше трудове, моральне, естетичне, патріотичне виховання підростаючого покоління, і воно тим успішніше, чим розумніше будуються взаємини в ній. Друга, дуже важлива справа у родинному вихованні, наголошує Г. Ващенко, – це релігія, яка в усьому нашому суспільстві відсутня. А саме родинна школа - то практика релігійного життя. Ту закладаються перші навички молитви Хресного знамені, перше бачення ікони як символу всюди присутності Бога. Саме в родині практикується релігійне життя - молитва вранці і ввечері, в родинній школі релігія схоплюється, практикується, бачиться в щоденному житті, як цінну вартість, як конечність, як потребу для життя людини й її гідності. У педагогічній спадщині Г. Ващенка робиться акцентна поєднанні перших понять про Бога з молитвою. Всі розмови з дитиною в дошкільному віці про Бога зводяться до однієї теми все нам дав Бог і дерева, й сонце, й воду, і звірят. Ми його не бачимо, але він нам усе дав. Про нього нагадують нам ікони, до яких молимось. Цей Бог дав нам усе, бо Він нас любить. Ось такою повинна бути програма родинного католицизму для батьків. Занепад релігійності в родині викликає занепад найкращого суспільства. Є цілий ряд релігійних нагод чи подій в родині, що мають виховне значення. Такими є молитви за померлих своїх рідних, предків, річниці їхньої смерті чи всякі інші родинні ювілеї, що повинні на першому місці мати релігійно- молитовний характер. Подальшим завданням родинної школи є любов до книжки. Потім – плекання таких чеснот, як пошана до старших, допомога старшим і


18 релігійність, милосердя, особиста чистота, любов до порядку, ощадність, доброта, гарна поведінка за столом, у розмові, в товаристві, різні практичні щоденні функції, правдомовність, готовність допомогти, щирість, а також патріотизм, любов дорідної історії. Це формується тільки в родині. Таких міркувань стосовно релігійного родинного виховання притримувався Г. Ващенко. Яку вихованні в цілому, такі у вихованні релігійному, наголошував науковець, – перше слово належить родині. Основним засобом для цього є приклад дорослих, як уже зазначалося вище, бо слово тут, хоч і має силу, але далеко не першочергову. Отже, оточення, в якому живе дитина, на думку Г. Ващенка, мусить бути у всьому християнським. Вчений робить акцентна релігійному вихованні дитини, яке розпочинається з перших років її життя дитини і поглиблюється в дошкільному періоді. В цьому вихованні провідну роль відіграють родина і дошкільні заклади як одне органічне ціле. Також велику роль в релігійному вихованні дітей дошкільного віку, на думку педагога, відіграє природа, якщо підхід до цього питання є вмілим збоку родини і педагога. Як стверджує вчений, негативний впливу родинному вихованні має розходження батьків у своїх вимогах до дітей, що спричиняє дезорієнтацію дитини та підриває авторитет батьків. У родинному вихованні дитини потрібно йти середнім шляхом, тобто уникати зайвої суворості і не покладатися на природу, задовільнити тільки здорові потреби дитини, застосовуючи при цьому певну дисципліну. Професор Г. Ващенко включав родинне (сімейне) виховання до системи національного виховання як органічну її підсистему здебільшого з позиції етнопедагогіки і етнопсихології, хоча таких термінів як родинне виховання не вживав. У систему національного виховання повинно входити також родинне виховання, причому мати повинна бути увільнена від праці до трьох років після народження дитини, бо ніщо не зможе замінити материнської любові, так необхідної втому віці для в щеплення тієї властивості вдушу дитини. Це зумовлює в свою чергу знання педагогіки і дитячої психології, без чого сліпа любов може призвести до звихнення


19 дитячої психіки. До повного виховного процесу мусить бути міцний зв'язок між школою і родиною, виховними молодечими організаціями, які можуть мати великий доповнюючий вплив на виховання волі, характеру й патріотизму. Наслідуючи українські національні традиції, педагог закликає виховувати в юнацтва моральну чистоту, свідомість дівочої та юнацької честі, стриманості, підкорення статевих почувань принципам моралі. Його хвилює плекання наших традицій щодо виховання у молоді потреб здорового родинного життя, пошани до батьків і взагалі до старших, що він вважає основою державного і суспільного ладу. Такими вбачає переконання Г. Ващенка в педагогічній концепції родинного виховання дослідниця А. Бойко. В основі народного виховання лежить трудовий принцип Першим обов'язком батьків народна педагогіка вважає підготовку молоді до праці, а згідно з принципом природо-відповідності у навчання і вихованні, до праці необхідно привчати з раннього дитинства.
Невід'ємним та обов'язковим компонентом гармонійного розвитку підростаючих поколінь, за традиціями народної педагогіки, є естетичне і фізичне виховання.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   218


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка