Навчальний посібник / Л.: Ромус-Поліграф, 2002. 128 c



Pdf просмотр
Дата конвертації04.04.2019
Розмір5,01 Kb.
ТипНавчальний посібник





Марцин В.С., Міценко Н.Г., Даниленко О.А. та ін.
Основи наукових досліджень
Навчальний посібник / Л.: Ромус-Поліграф, 2002.- 128 c.

У підручнику викладено основні відомості про організацію науки в
Україні, методологічні засади наукового пізнання і творчості, пошук та опрацювання наукової інформації, методи теоретичних та експериментальних досліджень із застосуванням ЕОМ, оформлення результатів наукових робіт.
Для студентів вищих навчальних закладів.


ЗМІСТ
1. Роль та завдання науки при переході до ринкової економіки
1.1. Поняття, функції і значення науки
1.2. Організація науки і наукових досліджень в Україні
1.3. Склад та підготовка наукових кадрів
2. Основні напрямки наукових економічних досліджень в сучасних умовах
2.1. Об´єктивна необхідність наукових досліджень на сучасному етапі розвитку економіки
2.2. Види і класифікація економічних наук
2.3. Загальні проблеми розвитку економічної науки на сучасному етапі

3. Теоретичні основи наукових досліджень
3.1. Поняття, мета, особливості науково-дослідної роботи
3.2. Класифікація об´єктів наукового дослідження
3.3. Класифікація наукових досліджень
3.4. Принципи організації наукової праці
3.5. Вимоги ергономіки щодо організації наукової праці
4. Науково-дослідна робота студентів, її форми і роль у підготовці спеціалістів
4.1. Поняття, мета та завдання науково-дослідної роботи студентів у підготовці спеціалістів для народного господарства
4.2. Види та форми науково-дослідної роботи студентів
4.3. Організація роботи студентського наукового гуртка
4.4. Керівництво, планування та облік науково-дослідної роботи студентів
5. Зміст і етапи науково-дослідної роботи
5.1. Процес наукового дослідження в економіці та його характеристика

5.2. Наукова проблема та обгрунтування теми дослідження. Гіпотези у наукових дослідженнях
5.3. Критерії вибору теми наукового дослідження, порядок її конкретизації і затвердження
5.4. Бібліотека - інтелектуальний центр наукових досліджень.
Структура і організація економічної бібліографії
5.5. Дослідна і завершальна стадії науково-дослідного процесу
6. Основи методології наукового економічного дослідження
6.1. Загальні методи наукових досліджень
6.2. Спеціальні методи наукових досліджень в економіці
7. Інформаційне забезпечення, обробка та аналіз матеріалів дослідження
7.1. Поняття та класифікація інформаційного забезпечення наукових досліджень. Роль і функції інформації
7.2. Економічна інформація, її класифікація та призначення у науково- дослідному процесі


7.3. Вибір об´єкта обстеження та визначення системи показників, що підлягають збору в процесі спостереження
7.4. Організація збору і документальне оформлення інформації
7.5. Порядок обробки інформації в економічних дослідженнях. АСУ обробки інформації на ЕОМ та застосування їх у наукових дослідженнях
7.6. Проведення аналітичної роботи в науково – дослідному процесі
8. Оформлення результатів наукового дослідження та впровадження їх у практику господарської діяльності
8.1. Систематизація результатів наукового економічного дослідження
8.2. Форми подання цифрового та ілюстративного матеріалу
8.3. Бібліографічний опис джерел, використаних у науковому дослідженні
Література

1.1. Поняття, функції і значення науки

Навколишній світ-це значною мірою створений людиною світ інформаційних технологій, техніки та наукових досягнень. Він визначає рівень цивілізації людства, різноманітність та глибину експлуатації земних ресурсів. XXI століття - епоха науки, її грандіозного поступу вперед та впливу на розвиток цивілізації.
Поняття "наука" має декілька значень, з одного боку, наука - це динамічна система достовірних, найбільш суттєвих знань про об´єктивні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Знання виступають продуктом науки і в той же час її матеріалом, який знову залучається до наукової діяльності для отримання нових знань. При цьому знання про навколишній світ можуть бути звичайними, буденними і науковими. Наукові знання відрізняються від звичайних послідовністю, систематичністю, а також тим, що створюють нові поняття, закони і теорії. Наукові знання не тільки розкривають і пояснюють нові явища в природі, суспільстві чи господарський практиці, а й дозволяють вдосконалювати людську діяльність, передбачати її результати і наслідки.
Наука - не тільки система наукових знань, які пояснюють навколишній світ, але й засіб його вимірювання та перетворення. Вона впливає на пізнання природи людиною не через емоційне сприйняття, а шляхом систематизованої логічної взаємодії інтелекту, природи і суспільства.
З іншого боку, наука являє собою спеціально організовану діяльність людей. Як галузь людської діяльності, наука є складним соціальним інститутом, який сформувався у процесі розподілу праці, поступового відмежування розумової праці від фізичної і перетворення пізнавальної

діяльності в специфічний вид занять окремих осіб, колективів та установ.
Першими матеріалізованими продуктами наукової діяльності були стародавні рукописи і книги, пізніше почалося листування між дослідниками, яке призвело до появи у другій половині XVII століття наукових журналів.
Але остаточне становлення науки як сфери діяльності відбулося тоді, коли почали створюватися спеціальні наукові установи, частину з яких фінансувала держава.
Наука як діяльність людей включає такі процеси:
1) формування знань, що відбувається внаслідок спеціально організованих наукових досліджень;
2) передавання знань, що виникає внаслідок комунікацій вчених та інших осіб, зайнятих науково-дослідною роботою. Комунікації можуть бути як формальними (наукові монографії, описи винаходів, матеріали наукових зібрань, форумів, конференцій, симпозіумів, наукові звіти, дисертації), так і неформальними (листування, бесіди, обмін препринтами, відбитками статей, а також поширені в теперішній час електронні журнали, електронна пошта, електронні конференції);
3) відтворення знань, що полягає у підготовці наукових кадрів, формуванні наукових шкіл.
Об´єктом науки виступають природа і форми руху матерії, людське суспільство в його розвитку, людина та її діяльність.
Суб´єктами науки є люди, що мають певну кількість знань і готові до наукової діяльності.
Суть науки розкривається в її функціях. Пізнавальна функція науки відбиває велике прагнення людського розуму до пізнання і виправдовує саме існування людини на землі. Пізнавальна функція науки - це вияв найбільш суттєвих знань про закони розвитку природи, суспільства і мислення та їх взаємозв´язок. Критична функція науки полягає в оцінці виявлених закономірностей, властивостей, тенденцій з метою підсилення позитивних сторін явищ, процесів і усунення негативних. З цими функціями пов´язана і практична, яка полягає у вдосконаленні оточуючого світу, особливо системи матеріального виробництва і суспільних відносин.
Як відомо, в економічному розвитку будь-якої держави поєднується три типи технологій-доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні. В доіндустріальних та індустріальних технологіях провідна роль належить матеріальним ресурсам, праці та способам їх поєднання у технологічному процесі. У постіндустріальних або мехатроннихтехнологіях чільне місце

займають знання й інформація. Саме галузі, які використовують мехатронні технології, розвиваються в 5-10 раз швидше. Тому наука і "високі" технології стають головними джерелами економічного розвитку окремих держав, величезною продуктивною силою суспільства.
Поняття, які мають відтінок спеціального наукового значення, називаються термінами. Це може бути слово чи словосполучення, яке несе конкретний науковий зміст (наприклад, дисконтування, процентна ставка, фіскальна політика).
Поняття, які набувають широкого змісту і вживаються у різних значеннях з декількома відтінками, перетворюються у категорії (наприклад, категорії ринку, попиту, грошей, фінансів, підприємства, торгівлі).
Основою формування науки як системи знань виступають принципи - певні ключові, вихідні положення, перший ступінь систематизації знань. На відміну від законів принципи об´єктивно в природі не існують, а визначаються науковцями. Так, загальним принципом усіх досліджень служить принцип діалектики - розглядати усі явища й процеси у взаємозв´язку і русі як у просторі, так і в часі. В економічних науках найбільш широко вживаними є принципи комплексності, контролю та інші.
Різновидом принципів є постулати - твердження, які приймаються в межах певної наукової теорії за істину, хоч і не можуть бути доведені засобами цієї теорії і тому виконують у ній роль аксіом. Аксіома, в свою чергу, - це положення, яке приймається без логічних доказів через свою безпосередню переконливість, наочність, безсумнівність. Наприклад, одним із постулатів у економічних науках є постулат про обмеженість ресурсів.
Наукові закони - це твердження (з використанням принципів, понять і категорій), які відображають необхідні, суттєві, стійкі і повторювані об´єктивні явища та зв´язки у природі, суспільстві і мисленні. Закони носять об´єктивний характер, існують незалежно від волі і свідомості людей.
Пізнання законів - завдання науки, яке стає основою перетворення людьми природи і суспільства. Існує три основних групи законів: специфічні або часткові (наприклад, закон попиту і пропозиції, закон вартості), загальні, тобто характерні для великих груп явищ (наприклад, закон збереження енергії, закон природного відбору, закон циклічного розвитку) і всезагальні або універсальні (наприклад, закони діалектики).
Наукова теорія - найвищий ступінь узагальнення і систематизації знань. Під теорією розуміють систему основних ідей, положень, законів у тій чи іншій галузі знань, яка дає цілісне уявлення про закономірності та класифікацію.


Логічний підхід доповнює два вищеназваних і заснований на виділенні різних сторін певного об´єкту науки, врахуванні загального і часткового, абстрактного і конкретного.
Слід відзначити, що навіть поєднання цих підходів не дозволяє зробити досконалої і незмінної класифікації наук, бо зв´язки між об´єктами природи і суспільства та науковими знаннями дуже багатогранні і взаємозалежні. Крім того, з бурхливим розвитком науки народжуються нові знання, які доповнюють і об´єднують різні галузі наук.
У найбільш загальному вигляді всі галузі наукових знань об´єднують у три групи: знання про природу (математика, фізика, хімія, біологія, географія та ін.); знання про суспільство (економічні науки, історичні, правові та ін.); знання про мислення (філософія, логіка, психологія та ін.). Якщо мова йде саме про науки, цю класифікацію можна видозмінити і поділити всі науки на наступні укрупнені групи: природничі науки (математика, фізика, хімія, біологія та ін.); технічні науки - система знань про цілеспрямоване перетворення природних сил і процесів у технічні об´єкти; медичні науки; суспільні науки (економіка, соціологія, політологія, правові науки, демографія та ін.); гуманітарні науки (історія держави, історія мистецтва, церкви, теологія, мовознавство і літературознавство, філософія, логіка, психологія та ін.).
Кожна з названих наук має свої "парості" знань, які весь час розгалужуються. Процес розгалуження, народження нових "гілок" на "дереві науки" називається диверсифікацією наук. Диверсифікація наук-це поява нових наук на стику раніше відомих або в результаті відокремлення від них.
Внаслідок цього неперервного процесу сформувалися у свій час такі підгалузі наук, як фізика твердих тіл, статистика попиту, товарознавство, фінанси міжнародних страхових операцій, ергономіка та ін.
Розгалуження наук сприяє їх переплетенню, взаємопроникненню, інтеграції. Інтеграція - це об´єднання наук в нову науку. Результатом інтеграції стали такі відомі науки, як біохімія, математична статистика, інженерна генетика тощо.
Загалом в Україні прийнято виділяти наступні основні галузі наук: фізико-математичні, хімічні, біологічні, геолого-мінералогічні, технічні, сільськогосподарські, історичні, економічні, філософські, філологічні,

географічні, юридичні, педагогічні, медичні, фармацевтичні, ветеринарні, мистецтвознавство, архітектура, психологічні, соціологічні, політичні, інші.
За характером своєї спрямованості і відношенням до суспільної практики науки поділяються на фундаментальні і прикладні.
Фундаментальні науки направлені на пізнання основ і об´єктивних законів розвитку природи, суспільства та мислення взагалі. їх основна мета - пошук істини, яку потім можна застосовувати у різного роду дослідженнях як у самих фундаментальних науках, так і у прикладних. До фундаментальних наук належать математика, окремі розділи фізики, хімії, філософія, економічна теорія, мовознавство та інші.
Прикладні науки, розвиваючись на базі фундаментальних, розробляють шляхи і методи застосування та впровадження у практику результатів фундаментальних досліджень. Показником ефективності дослідження в області прикладних наук виступає не стільки отримання істинного знання, скільки безпосереднє практичне значення. До прикладних наук належать всі технічні науки, більша частина медичних, економічних наук та ін. В теперішній час майже кожна укрупнена галузь науки поєднує в собі фундаментальні і прикладні науки.
1.2. Організація науки і наукових досліджень в Україні

Подальший розвиток країни в сучасних умовах пов´язаний виключно з орієнтацією на постіндустріальні тенденції суспільного відтворення. Суть цих тенденцій - дедалі зростаюче використання інформації і знань, як найважливішого виду ресурсів, який все більшою мірою визначає майбутнє держави. У стратегії економічного й соціального розвитку України на 2000-
2004 рр. на основі науки запрограмовано стратегічні пріоритети цього періоду, політику економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, завдання та напрями соціальної політики, економічну та екологічну безпеку. Саме капітал знань, який містять у собі досягнення науки і техніки, може привести до так званого "економічного дива", тому держава зацікавлена у правильній науково- технічній політиці, такій організації науки, яка дала б змогу ефективно управляти нею.
Держава надає пріоритетну підтримку розвитку науки як визначального джерела економічного зростання і невід´ємної складової національної культури та освіти, створює необхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечує використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для вирішення соціальних, економічних, культурних та інших проблем.


Верховна Рада України формує державну науково-технічну політику на основі щорічного звіту Уряду України. Верховна Рада України: визначає основні цілі, напрями, принципи державної науково-технічної політики і правові основи діяльності в науково-технічній сфері; встановлює обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень, відрахувань бюджетних коштів до Державного фонду фундаментальних досліджень, Державного інноваційного фонду та розміри державного резерву матеріально-технічних і сировинних ресурсів для забезпечення науково- технічної діяльності; затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, перелік національних науково-технічних програм та обсяги фінансування по кожній з них на весь строк виконання з щорічним уточненням в бюджеті; створює систему кредитно-фінансових, податкових та митних регуляторів у науково-технічній сфері.
Загальне керівництво науковими дослідженнями здійснює Кабінет
Міністрів України, який розглядає і затверджує на Верховній Раді основні напрями розвитку науки та наукових досліджень; організує розробку національних та державних науково-технічних програм; визначає порядок їх фінансування; координує заходи щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності.
Управління наукою покладене на Міністерство освіти і науки України.
Міністерство освіти і науки України визначає головні заходи щодо підвищення ефективності наукових досліджень та впровадження їх результатів у народне господарство, забезпечує науково-технічною інформацією, координує розробку міжгалузевих проблем, організовує науково-технічне співробітництво із зарубіжними науково-дослідними установами. При вирішенні наукових питань Міністерство освіти і науки спирається на думку наукової громадськості. З цією метою створюються наукові ради, які виконують роль науково-консультаційних органів.
В Україні наука організаційно ділиться на п´ять взаємопов´язаних сфер
(секторів). До першого сектору відносять академічну науку, яка включає заклади Національної Академії наук України, Української академії аграрних наук, Академій медичних, педагогічних та правових наук України, а також галузевих академій: Української екологічної академії наук,
Українській академії архітектури, Академії інженерних наук України,
Академії наук вищої школи України, Української академії економічної

кібернетики, Міжнародної академії комп´ютерних наук та систем,
Міжнародної академії біоенерготехнологій.
Провідне місце у наукових дослідженнях займає Національна Академія
Наук України. НАНУ очолює і координує фундаментальні дослідження у різних областях науки. До її складу входять науково-дослідні інститути, лабораторії, музеї, астрономічна обсерваторія, ботанічний та акліматизаційний сади, біологічна станція, друкарня та бібліотека.
Започаткована Академія наук України ще в листопаді 1918 року. За статутом вона повинна була розробляти понад 60 наукових напрямків у трьох відділах.
Перший відділ - це історія українського народу, писемності, мистецтва, історія української церкви, загальне мовознавство, мова і література, слов´янська історія, історія всесвітньої літератури, філософія та ін. Другий відділ об´єднував математику, механіку, астрономію, фізику, хімію, геологію, ботаніку, зоологію, географію та інші. Він називався фізико-математичним.
Третій відділ об´єднував два підвідділи: юридичних наук (філософія права, слов´янське законодавство, державне, адміністративне та міжнародне право, церковне право, кримінологія, цивільне право та ін.) та економічних наук
(теоретична економія, соціологія, економіка промисловості, сільського господарства, економіка підприємства, бухгалтерський облік, аудит, статистика, фінанси, кредит, банки та грошовий обіг, демографія та ін.).
В теперішній час перелік галузей наук значно розширився і змінився, а
Національна Академія наук організаційно включає п´ять наукових центрів:
Південний, Донецький, Придніпровський, Західний, Північно-Східний.
Кожний центр має відділи, які відповідають основним галузям досліджень у певному регіоні. Так, Придніпровський науковий центр розробляє проблеми екології; Західний - концепцію здійснення земельної реформи, створення комп´ютеризованого інформаційного банку земельних ресурсів; Донецький комплексну програму економічного і соціального розвитку Донбасу;
Південний проблеми раціонального водокористування, еколого-економічне обґрунтування будівництва другої черги Дунайсько-Дністровської зрошували геми; Північно-Східний - виконує значний обсяг експертних робіт по технічному переозброєнню підприємств та інше. Кожний науковий центр має у своєму складі науково-дослідні інститути або їх відділення.
Галузева наука є другою сферою організації науки в Україні. Вона включає самостійні наукові організації, підпорядковані органам державного і галузевого управління (міністерствам і відомствам) та самостійні науково- дослідні інститути, конструкторські бюро, науково-виробничі об´єднання.
Галузеві науково-дослідні установи працюють на певну галузь і найбільш наближені до проблем її розвитку. Вони підпорядковані наступним міністерствам: Міністерству палива та енергетики, Державному комітету промислової політики, Міністерству охорони здоров´я, Міністерству транспорта, Міністерству аграрної політики, Державному комітету

будівництва, архітектури та житлової політики, іншим міністерствам та відомствам.
Вузівська наука (третій сектор) представлена вищими навчальними закладами, які мають спеціальні підрозділи (проблемні та галузеві лабораторії, науково-дослідні частини тощо), а також які виконують науково- технічні роботи на кафедрах.
Заводська наука (четвертий сектор) включає як самостійні науково- дослідні підрозділи, які входять до складу виробничих об´єднань, так і конструкторські, технологічні і інші технічні служби, підрозділи у структурі підприємств, які не є юридичними особами.
Позавідомча наука (підприємницький сектор) об´єднує недержавні наукові організації, створені останнім часом, як правило, у формі малих підприємств різноманітних організаційно-правових форм. До цієї сфери можна віднести створені комерційними структурами потужні наукові організації, у тому числі із залученням іноземного капіталу. Сюди ж треба віднести малі інноваційні (венчурні) підприємства, приватні консультаційні осередки. Розвиток організаційних форм у сфері прикладної (галузевої) науки в сучасних умовах породив нові організаційні структури -інкубатори, технопарки, технополіси.
Інкубатор спеціалізується на створенні сприятливих умов для започаткування і ведення ефективної діяльності малих інноваційних
(венчурних) фірм, зайнятих реалізацією оригінальних науково-технічних ідей. Це досягається через надання малим інноваційним фірмам матеріальних
(перш за все, наукового обладнання і приміщень), інформаційних, консультаційних та інших необхідних послуг.
Технопарк - це компактно розташований комплекс, який може включати в себе наукові установи, вищі навчальні заклади і підприємства промисловості.
Технополіс схожий на технопарк, має форму невеликого містечка
(населеного пункту), в якому розташовані наукові і науково-виробничі комплекси. Це свого роду конгломерат із сотень розміщених на одній території дослідних установ, промислових фірм (переважно малих), впроваджувальних організацій, які об´єднані зацікавленістю у появі нових ідей та якнайшвидшій їх комерціалізації. Об´єднання дрібних фірм створює інфраструктуру, достатню для крупних нововведень. Основною ланкою технополісу переважно є крупний університет - генератор фундаментальних знань, що виступають основою інновацій. Технопарки як організаційні форми науково-технічної діяльності створені у США, країнах Західної
Європи. В Японії сформовано 19 технополісів, у яких нагромаджений

потужний потенціал для розробки досконалих технологій у пріоритетних областях науки. Україна почала запровадження цих прогресивних і ефективних форм наукової діяльності.
У 2000 році наукові дослідження й розробки в Україні виконували 1490 організацій. При цьому 20,6% їх належали до академічної науки (їх частка зменшилась проти 1991 року і іа 1,0%), 63,0% - до галузевої науки (їх питома вага зросла порівняно з 1991 роком на 3,2%), 10,7% - до вузівської науки (їх частка зменшилась на 0,2%), 5,7% - до заводської науки (їх питома вага скоротилась на 2,0%).
Переважна кількість організацій, що виконували наукові та науково- технічні роботи, знаходиться в державній (70,5%) та колективній (28,3%) власності, в приватній власності лише 0,3%. 58,8% всіх організацій здійснювали наукові дослідження в галузі технічних наук, 12,5% - в сфері сільськогосподарських наук, 5,0% - в медицині, 3,4% - в економічних науках.
1.3. Склад та підготовка наукових кадрів

Закон України "Про наукову та науково-технічну діяльність" трактує поняття наукової та науково-технічної діяльності, наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Науково-технічна діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. При цьому їх ефективність безпосередньо залежить від складу наукових працівників.
Станом на 1.01.2001 року чисельність працівників основної діяльності у наукових організаціях складала 188,0 тис.чол., в тому числі безпосередніх виконавців наукових та науково-технічних робіт - 120,8 тис.чол. В різних галузях економіки працювали 69,1 тис. фахівців, які мали науковий ступінь доктора або кандидата наук. Чисельність докторів наук порівняно з 1991 роком зросла на 27,1% і склала 10,3 тис.осіб, а кандидатів наук - на 2,0% і склала 58,7 тис.чол. Понад 60% загальної чисельності науковців вищої кваліфікації мали вищі вчені звання. Більше половини загальної чисельності докторів та кандидатів наук, зайнятих науково-технічною діяльністю, працюють у вищих навчальних закладах, близько 30,0% - в організаціях академічного профілю, понад 14,0% - у галузевих наукових організаціях і лише 17 докторів і 146 кандидатів наук (0,3% загальної кількості) зайняті у заводській науці.
Певна частина висококваліфікованих фахівців виїздить до країн з більш привабливими для наукової діяльності умовами. Загалом за останні п´ять років за кордон виїхав 851 науковець з вченими ступенями, чверть

яких-у віці до 40 років. Незважаючи на постійне зниження чисельності спеціалістів в науково-технічній сфері, насиченість держави науковими кадрами у порівнянні з розвиненими країнами світу залишається досить високою. У 2000 році чисельність науковців в розрахунку на 1000 осіб економічно активного населення становила 5,2 особи (в Японії- 13,7,
Німеччині - 11,6, Іспанії - 5,9, Польщі - 5,1, Угорщині - 5,1 особи відповідно).
Помітно збільшилась чисельність молодих фахівців. їх питома вага у загальній кількості працівників галузі склала 19,5%. В той же час, майже кожний другий фахівець, що працює в галузі науки - пенсіонер. Середній вік доктора наук складав 59,1 років, кандидата наук - 50,7 років.
Відповідно до закону "Про освіту" в Україні встановлена система наукових ступенів і наукових звань. Випускникам коледжів, інститутів, академій, університетів за результатами кваліфікаційної роботи присуджується перший науковий ступінь - бакалавра відповідної спеціальності.
Випускникам інститутів, академій, університетів, інших до них прирівняних навчальних закладів за результатами захисту кваліфікаційної роботи присуджується другий науковий ступінь - магістра відповідної спеціальності.
Наукові ступені кандидата і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами у встановленому порядку за результатами захисту дисертацій.
Основною формою підготовки науковців є аспірантури, які функціонують при академічних та науково-дослідних інститутах. Протягом останніх років в Україні спостерігається активізація роботи аспірантур.
Кількість закладів, що здійснюють підготовку аспірантів, збільшилась в 2000 році до 418, в тому числі 224 науково-дослідних інститути та 194 вищих навчальних закладів. Переважна більшість закладів, що здійснюють підготовку аспірантів, підпорядковані шести міністерствам (відомствам):
НАНУ - 30%, Міністерству освіти і науки
- 28%, Українській академії аграрних наук - 8%, Міністерству охорони здоров´я та Академії медичних наук - по 6%, Міністерству аграрної політики-
5%.
Аспірантура може бути з відривом від виробництва (на 3 роки) та без відриву від виробництва (на 4 роки). Скасовано віковий ценз для вступу до аспірантури. В 2000 році чисельність аспірантів складала 23,3 тис.чол. При цьому 91,9% з них навчалися за рахунок державного бюджету, 5,2%


- на комерційній основі та 2,9% - за рахунок інших джерел фінансування. Кожний п´ятий аспірант в Україні навчається у галузі технічних наук, кожний шостий - економічних наук.
Іншою формою підготовки науковців є співпошукацтво.
Співпошукувачі - особи, які мають вищу освіту і значний досвід роботи за спеціальністю та можуть самостійно працювати над дисертацією.
Наукові працівники мають можливість поглибити свої знання чи завершити наукову роботу шляхом використання творчих відпусток і переведення на посади наукових співробітників.
Для підготовки докторів наук в 209 закладах функціонують докторантури, в яких зараз навчається 1,1 тис. осіб. Переважна більшість докторантів (94,2%) навчаються за рахунок державного бюджету, 1,0% -на комерційній основі, 4,8% - за рахунок інших джерел фінансування.
Наукові звання старшого наукового співробітника, доцента, професора присвоюються вченими радами вищих навчальних закладів і затверджуються в установленому порядку. Найбільш видатні вчені обираються зборами НАН
України, галузевими і громадськими академіями членами-кореспондентами і дійсними членами - академіками. Науковим працівникам і працівникам вищої школи за великі заслуги у науці і педагогіці присвоюються почесні звання "Заслужений діяч науки і техніки України", "Заслужений працівник
ВИЩОЇ школи" та ін.
Отже, організація науки в Україні зберігає свої традиційні форми і, разом з тим, набуває нових більш досконалих і здатних працювати в умовах ринку видозмін.
2.1. Об´єктивна необхідність наукових досліджень на сучасному етапі розвитку економіки

Науці належить винятково важлива роль у забезпеченні подальшого прогресу світової цивілізації. В Декларації "Про науку і використання наукових знань", прийнятій на Всесвітній конференції з науки в Будапешті, підкреслено, що наукові дослідження завжди мають бути спрямовані на підвищення добробуту людства. У Посланні Президента України до
Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2001 рр." інноваційний шлях розвитку проголошено серед стратегічних пріоритетів держави.
Необхідні передумови стабільного економічного зростання на основі інноваційного розвитку і досі в нашій державі не створені. Статистичні дані

свідчать про довготривалу тенденцію падіння рівня інноваційної активності в усіх галузях виробництва. За останні 10 років кількість винахідників та раціоналізаторів скоротилася більш яку 20 разів і склала в 2000 році 45,1 тис.чол., або в середньому 27 осіб на одне підприємство, що займалось винахідництвом та раціоналізацією. У 2000 році видано понад 3 тисячі патентів на винаходи. 1 найбільша їх кількість отримана підприємствами та організаціями галузей "Наука і наукове обслуговування", "Чорна металургія",
"Машинобудування та металообробка", "Хімічна та нафтохімічна промисловість". Спостерігається постійне падіння рівня наукоємкості вітчизняної продукції. Як наслідок, вітчизняна продукція менш конкурентоспроможна на світовому ринку. Відсутність інноваційного розвитку обумовлює вкрай високу енергоємкість виробництва і цей показник не тільки в кілька разів вищий, ніж у розвинених країнах, а й з кожним роком зростає. Роздержавлення ряду великих наукоємких підприємств дасть змогу посилити перехід на інноваційний шлях розвитку економіки в цілому.
Незважаючи на значні втрати останніх років, вдалося зберегти досить потужний науково-технічний та науково-виробничий потенціал, провідні наукові школи в різних галузях науки. Залишаються високими загальний рівень освіти та кваліфікація фахівців. Останнім часом з´явилося чимало науково-технологічних розробок, які можуть бути конкурентоспроможними на світовому ринку. Слід врахувати наявність реальних зовнішніх ринків збуту готової продукції українських підприємств в окремих галузях, зокрема, в машинобудуванні, металообробці, біотехнології, харчовій промисловості.
Існують зразки успішної роботи в ринкових умовах окремих наукоємких підприємств. Наприклад, під Києвом вводиться в дію найсучасніше виробництво голографічних засобів захисту продукції.
Україна - одна з найбільших країн Європи - має досить розвинутий науково-технічний, промисловий і аграрний потенціал. Вона посідає провідне місце в Європі по видобуванню руди, виробництву чавуну і сталі, виробництву міндобрив, тракторів і цукру, по видобуванню вугілля і газу, по виробництву металообробних верстатів, електроенергії і цементу. Проте сьогодні міжнародну вагу і престиж країни не можна оцінювати цими показниками. Кризове становище країни вимагає фундаментального наукового підходу до розв´язання багатьох економічних проблем. Саме здійснення наукових досліджень дозволить знайти шляхи виходу з кризи, визначити перспективні напрямки розвитку економіки і входження її в цивілізоване ринкове середовище, оцінити можливості використання закордонного досвіду економічного розвитку для рішення проблем народного господарства України.
Тому об´єктами наукового дослідження в економіці є продуктивні сили; виробничі відносини; засоби виробництва; ціноутворення; функції

управління народним господарством; трудові ресурси; фінансові ресурси та ін.
Єдиний шлях, який дасть змогу Україні підняти економіку та вийти на світовий ринок, - власний інноваційний розвиток.
2.2. Види і класифікація економічних наук

Самостійною галуззю класифікації наук виступає економічна наука. Як і кожна наука, вона розвивається на основі притаманних їй законів та у відповідності з конкретною суспільно-економічною формацією.
Розвиваючись в умовах формацій, що історично змінювались, економічна наука, перш за все, вивчала економіку виробництва, тобто розвиток виробничих сил, виробничих відносин за певних історичних умов.
Кардинальні перетворення ринкового характеру, що відбуваються в нашій державі, інша природа економіки, що народжується і розвивається, нові проблеми вимагають нового погляду на економічну науку в цілому, її предмет і систематизацію.
Відомо, що економічна наука зародилася в стародавній Греції як наука про закони домашнього господарства, а свою назву вона дістала від слів "Оікоз" - дім і "N011103" - закон. Термін "Оікопошіке" з´явився наприкінці V
- на початку IV століття до нашої ери, і вперше його вжив грецький філософ
Ксенофонт. Цим словом тривалий час називали великі господарства. В інтерпретації Ксенофонта, економіка - це наука про ведення господарства, управління майном, домом. Філософ відносив до економіки і діяльність по збору коштів для утримання господарства тощо.
Пізніше найвидатніший вчений стародавнього світу Арістотель значно розвинув вчення про господарство. Тому саме з його іменем пов´язується походження назви "економіка". Отже, з самого початку зародження економічної науки її предметом були проблеми, які ми називаємо мікроекономічними.
Наприкінці середніх віків, коли склалися великі держави, зв´язки між господарствами і окремими регіонами в їх межах настільки розширилися і поглибилися, що виникло нове утворення - народне господарство. Важливу роль почало відігравати фінансове господарство держави, яка стала виконувати і економічні функції, сприяти розвитку землеробства, ремесел і торгівлі. За цих умов почав зростати інтерес економічної науки до проблем розвитку народного господарства або економіки в цілому. Розширення об´єктів дослідження привело до уточнення і назви економічної науки.
Французський економіст А. де Монкретьєн ввів для цього термін "політична

економія", назвавши свою працю "Трактат політичної економії" (1615 р.).
Предметом дослідження у А.де Монкретьєна були питання державних фінансів, зовнішньої і внутрішньої торгівлі, джерел багатства тощо.
Назву "політична економія" сприйняли англійські економісти-класики
Д.Рікардо, А.Сміт. Цей термін використовували також К.Маркс, Ф.Енгельс і послідовники їх школи.
Після виходу в світ праці видатного англійського економіста
А.Маршалла "Принципи економіки" (1980 р.) назва "політична економія" в багатьох країнах почала змінюватися терміном "економіка" (Есопотісз) або "економічна теорія".
Сучасна економічна теорія відображає підсумок розвитку економічних досліджень, доробок у сфері вивчення багатьох економічних проблем, які в минулому не існували або не були актуальними. Отже, економічна теорія - це наука, яка вивчає те, як окремі суб´єкти господарства і суспільство в цілому досягають своїх цілей в умовах обмеженості ресурсів.
Економічна теорія - це фундаментальна економічна наука. На її основі виникло багато інших економічних наук та навчальних дисциплін, які в своїй сукупності становлять систему економічних наук.
Економічні науки - це сукупність наук, які вивчають об´єктивні економічні закономірності, здійснюють статистичну обробку і теоретичну систематизацію явищ господарського життя, розробляють практичні рекомендації для вдосконалення сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Економічні науки об´єднані загальною метою - допомогти людству найкращим чином вирішувати свої завдання у сферах виробництва, обміну, розподілу та споживання, досягти найбільшого достатку, прискорити економічний розвиток.
Для реалізації цієї мети кожна з економічних наук підпорядковує та систематизує свої знання таким принципам:
1) досягнення економічного росту - виробництво більшої кількості і кращої якості товарів і послуг;
2) забезпечення економічної ефективності - максимальної віддачі від мінімуму затрат ресурсів;
3) економічна свобода: вільний вибір сфери та роду діяльності, можливість прийняття оптимальних рішень для подальшого розвитку;


4) соціально-економічна забезпеченість як працюючих, так і непрацездатних; повна зайнятість усіх, хто може і хоче працювати;
5) справедливий розподіл доходів;
6) створення належних умов для виконання державою своїх функцій;
7) сприяння формуванню раціонального торговельного балансу міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових операцій.
Економічні науки розглядають проблеми, що стосуються окремих господарств, підприємств і економіки як єдиного цілого. Норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш чітко поділив економічні дослідження на мікроаналіз і макроаналіз. Звідси з´явилися назви "мікроекономіка" і "макроекономіка".
Під терміном "мікроекономіка" розуміють дослідження економічних процесів у домашніх господарствах, на підприємствах і в організаціях.
Предметом вивчення тут є, насамперед, такі явища, як ринок, попит, пропозиція, ресурси, витрати, доходи, їх розподіл тощо.
Макроекономіка вивчає функціонування і розвиток цілісних господарських організмів. Предметом її дослідження є народне господарство і його основні підрозділи, господарські об´єднання країн, світове господарство. У межах окремих держав макроекономіка займається проблемами економічного розвитку, господарської кон´юнктури, зайнятості і безробіття, грошей та фінансів і т. п.
Як уже відзначалося, економічна теорія (мікро- і макроекономіка) є фундаментом для виникнення і розвитку багатьох інших економічних наук.
На базі мікроекономіки виникли такі науки і навчальні дисципліни, як "Економіка підприємства", "Фінанси підприємства", "Бухгалтерський облік",
"Аудит", "Маркетинг", "Менеджмент" та інші. На основі макроекономіки -
"Гроші і банки", "Економіка зовнішньої торгівлі", "Державні фінанси",
"Міжнародні фінанси" та інші.
В останнє десятиріччя швидко розвивається третій напрям економічної науки - мезоекономіка ("мезо" - означає проміжний, посередині). її розвиток викликаний тим, що в сучасній економіці все більшу роль відіграють господарські суб´єкти середнього рівня - картелі, великі господарські об´єднання, спілки працюючих, промисловців, споживачів. Господарської самостійності набувають регіони, посилюється роль галузей і підгалузей народного господарства. Це нове, специфічне середовище, в якому діють господарські мікроодиниці, і є об´єктом вивчення мезоекономіки.


Мезоекономіка стала основою для розвитку галузевих і регіональних економік.
У спрощеному вигляді перелік економічних наук показаний на рис. 2.1.


Рис. 2.1. Класифікація економічних наук і навчальних дисциплін

Усі економічні науки поділяють на шість груп: теоретичні; історичні; науки світової економіки; науки регіонів країни; економічні науки народного господарства; науки функціональних економік.
Кожна з економічних наук використовує специфічні категорії і поняття та притаманні їй методи дослідження. Необхідність вивчення внутрішньої структури економіки обумовила поділ економічних наук на галузеві економіки і науки з певних економічних функцій. Спеціалізація галузевих економічних наук базується на відокремленні галузей суспільної трудової діяльності. Формування наук з певних економічних функцій привело до створення таких наук, як ціноутворення, фінанси і кредит, статистика, бухгалтерський облік та ін.
Таким чином, економічні науки вивчають виробничі сили і виробничі відносини. Всі економічні науки, перш за все, є історичними та відображають історію людства з точки зору розвитку способу виробництва.
Економічні науки у своїх дослідженнях грунтуються на багатьох інших науках або тісно стикаються з ними, а саме, з математикою, математичною статистикою, соціологією, політологією, психологією, історією, комп´ютерними технологіями. Кількість економічних наук, особливо

прикладних, швидко збільшується внаслідок розміщення і ускладнення господарської діяльності.
Усім економічним наукам властива певна структура знань, яку вони відображають (рис. 2.2).


Рис.2.2 Структура знань, що відображають економічні науки
Як бачимо, в кожній економічній науці є теоретична і прикладна
(практична) частини. Теоретичний рівень називають позитивною наукою
- вона аналізує факти і зв´язки між ними, шукає закономірності в економічних процесах. Прикладний рівень має назву нормативної науки
- системи знань про те, як поліпшувати економічні умови життя людей.
Вона знаходить свій вияв у розробці економічної політики - системи заходів органів державної влади і управління, які визначають мету, завдання, пріоритети, методи, засоби і шляхи їх досягнення в економіці. Економічна політика має багато складових - цінова, фінансово-бюджетна, інвестиційна, грошово-кредитна, валютна, зовнішньоекономічна, антимонопольна, митна політика тощо. Економічна політика не завжди є складовою певної економічної науки, але основи економічної політики розробляються державними виконавчими органами, науково-дослідними установами, підприємствами з врахуванням наукових положень.
Таким чином, економічні науки повинні відіграти важливу роль в обґрунтуванні шляхів виходу України з кризи і становленні ринкових відносин.
2.3. Загальні проблеми розвитку економічної науки на сучасному етапі

Напрями досліджень в економіці визначаються роллю і призначенням економічної науки в суспільстві на певному етапі його розвитку.


Дослідження в економіці підпорядковані вирішенню економічних завдань суспільства.
Науковою основою вирішення таких завдань є національні науково- технічні програми. Вони являють собою комплекс соціально-економічних, науково-дослідних, організаційно-господарських і інших програм, направлених на вирішення великих народногосподарських проблем.
Національні науково-технічні програми формуються, виходячи з довгострокових інтересів розвитку матеріальної та духовної культури народу
України. Ці програми виходять за межі окремих галузей і регіонів, однак мають певну цільову орієнтацію на вирішення найважливіших загальносуспільних проблем.
Законом України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" визначено наступні головні напрями розвитку науки і техніки на період до
2006 року: фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук; проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу та формування громадянського суспільства; збереження навколишнього середовища та сталий розвиток; новітні біотехнології і методи лікування найпоширеніших захворювань; нові комп´ютерні засоби та технології інформатизації суспільства; новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі; нові речовини і матеріали.
Основним засобом реалізації національних програм та пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки є державні науково-технічні програми.
Державні науково-технічні програми формуються і реалізуються на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах. Головними видами державних науково-технічних програм є:
1.науково-технічні, направлені на вирішення фундаментальних проблем в різних сферах науки;
2.виробничо-технічні, пов´язані з вирішенням значних проблем розвитку і вдосконалення виробництва, підвищенням його технічного рівня та економічної ефективності;
3.соціально-економічні, пов´язані з вирішенням проблем розвитку і вдосконаленням соціально-економічних факторів підвищення ефективності суспільного виробництва;


4.екологічні, направлені на розробку і здійснення заходів по раціональному природокористуванню, проведенню важливих природоохоронних акцій;
5. регіональні, направлені на розвиток великих народногосподарських територіально-виробничих комплексів.
Велику роль у пошуку шляхів подальшого розвитку економіки України відіграють наукові економічні дослідження. Основними напрямками сучасних економічних досліджень є: проблеми соціального розвитку суспільства: формування демографічної політики, розвиток трудового потенціалу та мотивації праці, соціального захисту та соціального страхування; проблеми формування зовнішньоекономічної політики держави та забезпечення конкурентоспромоможності національної економіки в глобальному конкурентному середовищі; державне регулювання відтворювальних процесів через цінову, інвестиційну, бюджетну та кредитну політику; методологічні, методичні та інформаційні проблеми прогнозування розвитку економіки країни на шляху до фінансової стабілізації; вивчення економічного потенціалу країни та напрямів його ефективного використання з урахуванням структурних змін; прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил України; розробка методологічних підходів до оцінки технологічних змін в народному господарстві України, формування інформаційного банку даних для економічного моніторингу структурних технологічних змін; прогнозування їх впливу на основні макроекономічні параметри розвитку країни; аналіз і прогнозування результатів виробничої та ф інансової діяльності підприємств, об´єднань, регіону з метою виявлення їх виробничого потенціалу; управління фінансовою діяльністю підприємств в умовах ринкових відносин для запобігання можливому банкрутству; моделювання взаємопов´язаних макроекономічних процесів, сценарію можливого розвитку України; прогнозні розрахунки макроекономічних показників соціально-економічного розвитку України до 2010 р.; розробка концептуальних основ управління регіоном як цілісною системою, що має окремий потенціал розвитку, визначення напрямів реструктуризації господарського комплексу промислового регіону; формування сучасної регіональної пол ітики в умовах ринкових трансформацій та забезпечення цілісності й унітарності держави; дослідження місця наукового комплексу в розв´язанні соціально- економічних проблем держави на регіональному рівні; удосконалення управління народним господарством (організаційних структур управління, взаємопов´язаного розвитку галузей і регіонів країни, матеріальних і вартісних пропорцій);

визначення шляхів входження в ринок, роздержавлення економіки і створення багатоукладного народного господарства; впровадження ринкових відносин у виробництво, ефективних методів оцінки результатів господарської діяльності, нових форм і методів господарювання, ціноутворення, планування, обліку, аналізу тощо; підвищення ефективності виробництва (ріст продуктивності праці і якості продукції, створення конкурентоспроможних видів продукції для виходу на світовий ринок, раціональне використання ресурсів та ін.); розвиток конкуренції товарів та товаровиробників; розробка і реалізація зовнішньоекономічних програм співробітництва, програм інтеграції, залучення іноземних інвестицій в народне господарство та ін.
У найближчі роки вчені-економісти України сконцентрують свої зусилля на дослідженні глибинних трансформаційних процесів в українській економіці, розробці наукових основ стратегічного зростання та підвищенні конкурентоспроможності національної економіки. Значна увага буде приділена проблемам відтворення, інвестиційно-інноваційній складовій економічного зростання, науковим основам створення соціально орієнтованої ринкової економіки.
3.1. Поняття, мета, особливості науково-дослідної роботи

Наукове дослідження - це цілеспрямований процес пізнання, який здійснюється з метою викриття закономірностей зміни об´єктів в залежності від певних умов місця і часу їх функціонування для подальшого використання їх в практичній діяльності. Це - організований процес розумової праці, безпосередньо направлений на виробництво нових знань.
Отримання нових наукових даних - соціальна потреба суспільства, яка зросла в останній час, в епоху НТР.
Кожну науково-дослідну роботу можна віднести до певного напрямку.
Під науковим напрямком розуміють науку або комплекс наук, в сфері яких ведуться дослідження. В зв´язку з цим розрізняють технічний, біологічний, соціальний, історичний та інші напрямки з можливою подальшою деталізацією. Основою наукового напрямку виступає спеціальна наука, а також притаманні їй методи дослідження та технічні засоби їх здійснення.
Структурними одиницями наукового напрямку є комплексні проблеми, проблеми, теми та наукові питання. Комплексна проблема -це сукупність проблем, об´єднаних єдиною метою. Проблема являє собою ряд складних теоретичних та практичних завдань, вирішення яких назріло в суспільстві. З соціальних позицій проблема - це відображення протиріччя між суспільною потребою в знаннях та відомими шляхами їх отримання, протиріччя між

знанням і незнанням. В залежності від масштабу завдань, що виникають, розрізняють глобальні, національні, регіональні, галузеві та міжгалузеві проблеми. Тема є складовою частиною проблеми. В результаті здійснення науково-дослідних робіт по тій чи іншій темі одержують відповіді на певне коло наукових питань, що охоплюють частину проблеми. Узагальнення результатів досліджень по комплексу тем може дозволити вирішити наукову проблему. Під науковими питаннями розуміють дрібні наукові завдання, що відносяться до конкретної теми наукового дослідження.
Специфіка наукової праці обумовлює мету науково-дослідної роботи.
Мета наукового дослідження - всебічне, достовірне вивчення об´єкту, процесу чи явища, їх структури, зв´язків та відносин на основі розроблених в науці принципів і методів пізнання, а також отримання та впровадження в практику корисних для людини результатів. Сучасні наукові дослідження мають певні особливості, що впливають на ефективність наукової праці: спадковість характеризує зв´язок між живою і уречевленою науковою працею в раніше виконаних дослідженнях. Науковець творить, використовуючи спадок минулого, що дозволяє уникнути паралелізму і помилок в науково-дослідній роботі; імовірний характер результатів дослідження проявляється в тому, що воно направлене на створення нової інформації. В зв´язку з цим результати наукового дослідження можуть значно перевершити сподівання дослідника, а можуть бути і мізерними. Ця особливість наукових досліджень вимагає від наукових працівників вольових та моральних якостей (організованості, настійливості, твердості); унікальність дослідження знаходить своє відображення в обмеженні використання багатьох умов або типових методів та нормативних матеріалів, що полегшують організацію праці в матеріальному виробництві
(технологічних карт, норм виробітку і т.ін.). Це потребує від дослідника самостійності, оперативності, ініціативності; складність та комплексність дослідження підвищують вимоги до наукових працівників - до їх здібностей, професійної кваліфікації та організованості - і створюють додаткові труднощі при кооперації праці дослідників різного профілю. В першу чергу це відноситься до економічних аспектів досліджуваної проблеми. Вони вимагають не лише розширення економічного світогляду, але й використання знань суміжних професій, залучення кваліфікованих економістів; масштабність та трудоємкість дослідження ґрунтуються на вивченні великої кількості об´єктів та експериментальній перевірці отриманих результатів;

тривалість дослідження вимагає від наукового працівника чіткого планування робіт як в часі, так і в просторі; зв´язок дослідження з практикою обумовлений необхідністю перетворення науки в безпосередню виробничу силу. Він передбачає постійний контакт науковців з практиками та кооперацію їх праці.


3.2. Класифікація об´єктів наукового дослідження

Наукові дослідження є формою розвитку науки. Кожне наукове дослідження має свій об´єкт та предмет. Слід розрізняти поняття "об´єкт" і "предмет" пізнання. Об´єктом наукового дослідження вважають те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника; це може бути матеріальна або ідеальна система. Предметом пізнання є досліджувані з певною метою структура системи, закономірності взаємодії елементів всередині системи та поза нею, закономірності розвитку, властивості системи та ін.
Під класифікацією об´єктів дослідження розуміють їх поділ на групи за певними ознаками з метою вивчення та наукового узагальнення.
Найбільш поширеними є методи класифікації об´єктів дослідження за наявністю та відсутністю ознак, а також за видозміною ознак. Поділ об´єктів за наявністю і відсутністю ознак дозволяє виділити два їх класи, з яких один має певну властивість, а другий - не має. При цьому поділ може бути деталізований в межах кожного класу. Класифікація об´єктів за видозміною ознак передбачає виділення сукупностей об´єктів, в кожній з яких загальна для всіх ознака виявляється особливим чином.
Досліджувати можна як теоретичні об´єкти (дія закону попиту та пропозиції), так і емпіричні (прибуток підприємства, якість торговельного обслуговування).
Емпіричні об´єкти поділяють на натуральні (фізичні), які існують в природі незалежно від волі людей, та штучні (технічні), які створюються в результаті людської діяльності.
В залежності від ступеня складності розрізняють прості та складні об´єкти дослідження. Прості об´єкти звичайно складаються з кількох елементів, а складні - мають невизначену структуру і вимагають виявлення

зовнішніх та внутрішніх факторів впливу. При цьому розрізняють матеріальні, енергетичні та інформаційні фактори впливу.
Вивчення факторів, що обумовлюють розвиток об´єкта дослідження, дозволяє охарактеризувати його оточуюче середовище. Середовище -все те, що оточує об´єкт дослідження та впливає на його елементи. Результати наукового дослідження в значній мірі обумовлюються повнотою і глибиною вивчення впливу середовища на об´єкт дослідження.
Об´єкти, що вивчаються в науковій роботі, розглядаються в процесі їх діалектичного розвитку, у взаємозв´язку та взаємообумовленості, оскільки як явища природи, так і технічні системи, не існують відособлено.
Характерною рисою сучасної науки є системний підхід до вивчення об´єктів дослідження. Це означає, що останні розглядаються не ізольовано, а як складне ціле, виявляються не лише структура та властивості об´єкта, але й зв´язки його частин, підсистем, їх функції, встановлюється його взаємозв´язок з навколишнім середовищем, тобто об´єкт дослідження вивчається як частина більш загальної системи.
3.3. Класифікація наукових досліджень

Наукові дослідження класифікують за різними ознаками (рис.3.1)
В залежності від методів дослідження, що використовуються, наукові дослідження можуть бути теоретичними, теоретико-експериментальними та експериментальними.
Теоретичні наукові дослідження грунтуються на використанні логічних та математичних методів пізнання. їх результатом може бути встановлення в досліджуваних об´єктах залежностей, якостей, зв´язків тощо. Наприклад, дослідження суті та ролі витрат обігу в торгівлі.
Теоретико-експериментальні наукові дослідження - це дослідження теоретичного характеру, пов´язані з одночасною дослідною перевіркою виявлених залежностей, якостей, зв´язків тощо. Наприклад, дослідження чинників, що впливають на суму та рівень витрат обігу в торгівлі.
Експериментальні наукові дослідження - це дослідження, що проводяться в конкретних об´єктах з метою виявлення нових залежностей, якостей, зв´язків, або перевірки висунутих раніше теоретичних положень.
Наприклад, дослідження формування витрат обігу в торговельних підприємствах.


В залежності від сфери використання результатів наукові дослідження поділяють на фундаментальні, прикладні та розробки.
Фундаментальні наукові дослідження - це експериментальні або теоретичні дослідження, що спрямовані на одержання принципово нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв´язку. Необхідність таких досліджень обумовлена потребами народного господарства чи галузі. Вони можуть закінчуватися рекомендаціями щодо постановки прикладних досліджень для визначення можливостей практичного використання отриманих наукових знань, науковими публікаціями тощо. Наприклад, дослідження шляхів прискорення
НТП в торгівлі.
Прикладні наукові дослідження - це наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей, пошук найбільш раціональних шляхів практичного використання результатів фундаментальних наукових досліджень в народному господарстві. Кінцевим їх наслідком є рекомендації щодо створення технічних нововведень (інновацій). Наприклад, дослідження ефективності механізації праці в роздрібних торговельних підприємствах.



Рис. 3.1 Класифікація наукових досліджень
Фундаментальні та прикладні наукові дослідження є основними формами наукової діяльності.
Розробки - це цілеспрямований процес перетворення прикладних наукових досліджень в технічні додатки. Вони направлені на створення нової техніки, матеріалів, технологій тощо. До обсягу розробок включають проектно-конструкторські і технологічні роботи, роботи по створенню дослідних зразків (партій) виробів (продукції), а також проектні роботи для будівництва.
За видами зв´язку з суспільним виробництвом розрізняють науково- дослідні роботи, спрямовані на створення нових процесів, машин, конструкцій та ін., що повністю використовуються для підвищення ефективності виробництва; науково-дослідні роботи, направлені на поліпшення виробничих відносин, підвищення рівня організації виробництва без створення нових засобів праці; науково-дослідні роботи в сфері суспільних, гуманітарних та інших наук, що використовуються для удосконалення суспільних відносин, підвищення рівня духовного життя людей.
За ступенем важливості для народного господарства наукові дослідження класифікують на найважливіші роботи, що виконуються за планами Національної Академії Наук України; науково-дослідні роботи, що виконуються за планами галузевих міністерств та відомств; науково-дослідні роботи, що виконуються за ініціативою науково-дослідних організацій.
В залежності від джерел фінансування наукові дослідження ділять на держбюджетні
(фінансуються за рахунок засобів держбюджету), госпдоговірні (фінансуються у відповідності з укладеними договорами організаціями-замовниками) та нефінансовані.
За тривалістю розробки наукові дослідження поділяють на довгострокові, що розробляються протягом кількох років, та короткострокові, що виконуються звичайно за рік.
За стадіями дослідження науково-дослідні роботи диференціюються на пошукові, науково-дослідні та науково-виробничі розробки.
При формулюванні будь-якої науково-технічної проблеми прикладного характеру увага дослідника направлена, перш за все, на розгляд результатів виконаних фундаментальних досліджень та практичних досягнень в тій чи іншій сфері.
Якщо ж така інформація відсутня, виконується пошукове дослідження.
Пошукові дослідження направлені

на відбір факторів, що впливають на об´єкт, пошук шляхів створення нових технологій та техніки на основі способів, запропонованих в результаті фундаментальних досліджень.
Наприклад, дослідження принципів матеріального стимулювання праці в торгівлі.
Науково-дослідна розробка порівняно з пошуковим дослідженням носить більш конкретний характер і направлена на створення нових технологій, дослідного обладнання, приладів, рекомендацій. Наприклад, рекомендації по матеріальному стимулюванню праці в торгівлі.
Науково-виробнича розробка передбачає доведення результатів науково-дослідної розробки до умов практичного використання та включає дослідну перевірку рекомендацій науково-дослідних розробок, їх узгодження з потребами конкретних організацій та підприємств. Наприклад, рекомендації по удосконаленню матеріального стимулювання праці в торгівлі.
Дослідження, пов´язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії їх практичного використання (дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові, проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції), є основними формами науково-технічної діяльності.
В залежності від місця проведення наукові дослідження поділяють на лабораторні та виробничі. Місце проведення обумовлює організацію дослідження, методи, засоби, дослідницький інструментарій, що використовується, а також вибір об´єкту дослідження.
За складом якостей об´єкту розрізняють комплексні та диференційовані наукові дослідження. Сучасні наукові дослідження переважно носять комплексний характер. Комплексні роботи передбачають виконання ряду незалежних за місцем та строками, а також методами та засобами досліджень різних груп якостей певного об´єкту. Наприклад, дослідження шляхів підвищення ефективності господарської діяльності торговельного підприємства.
До диференційованих відносять дослідження однієї з якостей, або групи однорідних якостей об´єкту. Наприклад, дослідження шляхів підвищення ефективності використання основних фондів торгового підприємства.
Класифікація наукових досліджень дозволяє дати визначення предмета науково-дослідної роботи студентів економічних вузів. Ним виступають

прикладні теоретико-експериментальні та експериментальні, комплексні та диференційовані дослідження в сфері економіки.
3.4. Принципи організації наукової праці

Покращення рівня використання наукового потенціалу є важливим напрямом підвищення ефективності науки, яке залежить від організації праці науковців. Необхідність наукової організації творчої праці виникла у зв´язку з НТП та посиленням потреби в координації і взаємному ув´язанні цілого ряду однорідних за технічним характером процесів колективної праці, коли застарілі методи організації, що ґрунтуються на практичному досвіді окремого дослідження, вже не забезпечують оптимальності творчого процесу.
Наукова праця, як особливий вид пізнавальної діяльності, базується на ряді принципів: творчий підхід, плановість, динамічність, колективність, самоорганізація.
Творчий підхід передбачає вивчення та узагальнення досягнень в даній галузі знань, їх критичне осмислення та створення нових концепцій. Він направлений на виробництво нових знань і, зокрема, на пізнання об´єктивних законів та тенденцій розвитку явищ, що дозволяють вирішувати нові науково-теоретичні та науково-практичні проблеми.
Наукова творчість є надзвичайно складним видом людської діяльності.
Досвід свідчить, що не кожен спеціаліст, навіть висококваліфікований, має нахили до виконання наукових досліджень. Ефективність наукової діяльності залежить від моральних, вольових та інших якостей працівника і, особливо, від його інтелектуального рівня.
Під інтелектом наукового працівника розуміють захопленість працею, незадоволеність досягнутим, готовність до самопожертви заради наукової істини. Захопленість працею формується у дослідника на основі впевненості в справедливості та важливості справи, якій він віддав свої сили.
Незадоволеність досягнутим проявляється у постійному пошуку кращих шляхів вирішення наукових проблем. В кожній науковій праці вчений повинен намагатися зробити хоча б невеликий крок вперед порівняно з раніше виконаними ним чи його попередниками роботами. Готовність до самопожертви заради наукової істини є найвищим проявом вольового характеру вченого - рішучості, настійливості, чесності.
В економічних дослідженнях творчий підхід використовується при вивченні передового досвіду роботи підприємств, узагальненні закордонного

досвіду реформування економіки, оцінці теоретичних розробок проблем в літературних джерелах тощо.
Основою організації наукової праці є план, а вихідним організаційним принципом - плановість. Особливості сучасного наукового дослідження і, перш за все, його складність, трудоємкість, тривалість виконання вимагають організуючої сили плану. Крім того, через пов´язаний з науковою працею ризик тут особливо значна небезпека невиправданих витрат часу та засобів.
Плановість в науковій роботі втілюється в різноманітних формах: програмах, попередніх та робочих планах дослідження, індивідуальних планах та графіках виконання робіт. Плануються обсяг робіт, строки їх виконання, підготовка експерименту та ін.
Програма дослідження визначає його завдання, загальний зміст та народногосподарське значення, ідею, принципи вирішення завдань, методику, обсяг робіт та строки виконання.
Попередній план дослідження є завершальним елементом в процесі конкретизації теми. В ньому передбачаються період виконання робіт, витрати та джерела їх фінансування, очікувані результати дослідження та ефективність, місце впровадження.
Робочий план складається після того, як дослідник добре ознайомився з темою, її теоретичною розробкою, вивчив практику, висунув та обгрунтував робочу гіпотезу, перевірка та розвиток якої і складе основний зміст наступної роботи. В робочому плані вказується не лише те, що треба зробити, але і яким шляхом: деталізується виконання роботи на основі розчленування її на етапи, визначаються періоди їх завершення та конкретні виконавці. В процесі роботи план необхідно своєчасно уточнювати.
Індивідуальний план розробляється кожним дослідником на ту частину роботи, яка визначена йому в робочому плані. В ньому відображається взаємозв´язок робіт, що виконують інші виконавці, визначаються очікувані результати та їх реалізація, строк виконання роботи. Цей план затверджує керівник теми чи її розділу. План дисциплінує виконавця, скеровує його на організовану, систематичну, інтенсивну працю та полегшує контроль за виконанням теми.
Графік виконання роботи складається на підставі робочого плану з врахуванням індивідуальних планів окремих виконавців. В ньому вказують строки завершення робіт по кожному етапу, впровадження результатів та

осіб, що відповідають за дотримання цих строків. Графік затверджує керівник наукового підрозділу, що відповідає за виконання даної теми.
Динамічність організаційних форм праці визначається тим, що в умовах прискорення темпів розвитку науки, змінюються форми розподілу та кооперації праці (розподіл кадрів, рівень колективності праці, розподіл роботи на етапи, організація робочого місця та ін.). Вона викликає необхідність оперативного забезпечення координації дій працівників в процесі дослідження. На підставі отриманих результатів в робочі плани та методику виконання робіт вносяться корективи, направлені на успішне завершення досліджень в передбачені строки.
Колективність праці в наукових дослідженнях обумовлена зростанням спеціалізації працівників, масштабами і складністю досліджень, розвитком матеріально-технічної бази науки. В сфері розумової праці спілкування між її учасниками опосередковується усною мовою та письмом, що не завжди дозволяє досягти швидкості і точності взаєморозуміння. Тому виникла необхідність об´єднання сил багатьох науковців, хоча безпосередній процес творчості має індивідуальний характер.
* Оптимальна організація колективної праці передбачає поєднання кадрів різних демографічних та психологічних типів, старших з молодими, чоловіків з жінками, "генераторів" ідей з виконавцями, ініціативних з самокритичними та ін., що і дозволяє їм досягти взаємодоповнення та взаємозбагачення. Колективна праця ефективна лише у тому випадку повного взаєморозуміння між учасниками, якщо на чолі стоїть керівник, який оперативно синхронізує та гармонізує їх працю. Найбільш поширеними організаційними формами колективної наукової праці є комплексні бригади, тимчасові творчі колективи, наукові дискусії.
Із зростанням спеціалізації працівників, масштабів та складності досліджень зростає колективність наукової праці, поглиблюється взаємозв´язок між науковцями. Залучення науковців до вирішення тих чи інших проблем передбачає, перш за все, вільну дискусію в досягненні наукової істини, свободу критики, обмін та боротьбу точок зору. Для активізації наукових дискусій використовуються різні методи та прийоми.
Прийом "мозкового штурму" - це метод інтенсивного генерування нових ідей шляхом творчої співдружності групи спеціалістів.
Метод синектики грунтується на обговоренні різнорідних елементів проблеми спеціалістами різних професій.


Метод контрольних питань дозволяє за допомогою навідних питань підвести науковців до вирішення певної проблеми.
Прийом колективного блокноту дає можливість поєднати висування ідей кожним членом робочої групи з колективною їх оцінкою та процесом продукування рішення.
Морфологічний аналіз заснований на комбінаториці - системному дослідженні всіх теоретично можливих варіантів, що виходять із закономірностей побудови досліджуваного об´єкта.
В тому випадку, коли масштаб роботи незначний і є авторитетний працівник, знайомий з проблемою, доцільніше розробляти проблему окремому спеціалісту.
Самоорганізація праці - це комплекс заходів соціологічного та психофізіологічного характеру, які здійснюються самим науковцем для забезпечення системи і порядку в роботі. В зв´язку з тим, що дослідження економічних процесів пов´язані з обробкою значних масивів цифрової інформації, дослідник повинен виробити в собі такі риси характеру, як зосередженість, уважність, аналітичність мислення, що дозволяє критично оцінювати результати виконаних розрахунків.
Основними елементами самоорганізації праці є організація робочого місця і зони, режим робочого часу, систематичність, послідовність, дисципліна праці, використання засобів механізації та автоматизації допоміжних операцій, самостійність, самопідготовка, самопланування та самонормування, саморегулювання, самооблік, самообмеження, самокритика, самоконтроль.
3.5. Вимоги ергономіки щодо організації наукової праці

Ергономіка - це наука, яка вивчає людину та її діяльність в умовах сучасного виробництва з метою оптимізації умов і процесу праці.
Дослідження та розробки ергономіки направлені на створення передумов для розгортання людського потенціалу, що є особливо актуальним для наукової роботи, де вирішальну роль відіграє особа дослідника.
Метою ергономічних рекомендацій є підвищення ефективності та якості наукової діяльності, збереження здоров´я та розвиток особистості.
Розглянемо основні елементи самоорганізації праці науковця з точки зору вимог ергономіки.


Робоче місце - це зона трудових дій, оснащена предметами та засобами праці і робочими меблями. Завдання удосконалення робочого місця включає в себе оснащення його всім необхідним у відповідності з характером роботи, раціональне розташування оснащення, створення зручних умов праці, запобігання шкідливому впливу на людину негативних факторів зовнішнього середовища.
Основні вимоги до робочих меблів: а) набір меблів (столи, крісла, шафи, полиці) повинен бути достатньо повним, а їх розміри - відповідати характеру виконуваної роботи; меблі повинні використовуватись за призначенням, на робочому місці не повинно бути зайвих речей; б) розміри меблів повинні відповідати антропометричним даним працівника (див.табл .3.1).
Таблиця 3.1.
Оптимальні параметри робочих меблів (см)
Показники
Ріст людини до 160 161-170 171-180 більше 180
Висота робочої поверхні стола при читанні та писанні
70 72 75 78
Висота робочої поверхні стола при друкуванні на машинці та роботі з персональним комп´ютером
65 66 68 70
Висота сидіння робочого крісла
43 45 47 49


Відстань між сидінням і нижнім краєм стола

17 19



В цьому контексті необхідно контролювати висоту робочої поверхні стола, висоту сидіння робочого крісла, відстань між сидінням та нижнім краєм стола, кут нахилу робочої поверхні стола. З фізіологічної точки зору велике значення має величина кута, під яким розташована робоча поверхня стола. Традиційне горизонтальне положення негативно впливає на зір та поставу людини. Найбільш правильним вважається кут в 60° при роботі сидячи та в 30° при роботі стоячи; в) раціональне розміщення робочих меблів, забезпечення досяжності, оглядовості, ізольованості, освітлення, опалення і т.ін.
Досяжність передбачає таке розташування технічних засобів і робочих матеріалів, яке дозволяє працювати без даремних рухів, що ведуть до втомлення та додаткових витрат часу (використання шаф, полиць, рухомого робочого крісла, раціональне компонування меблів).
Оглядовість - це вимога організувати своє робоче місце так, щоб всі без винятку матеріали в будь-який час були на видноті. Кожна річ повинна мати постійне місце.
Ізольованість має велике значення для продуктивної наукової праці, оскільки дає можливість ліквідувати нервову напругу, що виникає при необхідності працювати в присутності сторонньої особи. Це досягається продуманим розміщенням робочих меблів, використанням різних перегородок, ширм, жалюзі тощо.
Раціональний режим робочого часу передбачає: а) дотримання правильного в психофізіологічному відношенні режиму робочого часу - робочого року (щорічні відпустки), тижня
(щотижневі дні відпочинку) і, особливо, робочого дня.
Найбільш плідним є ранковий пояс (з 8 до 15 год.); максимальна працездатність відрізняє період з 10 до 13 год.; потім - пообідній (з 16 до 19 год.) та вечірній (з 20 до 22 год.). Ступінь уваги та ефективність

запам´ятовування змінюється в бік зниження та уповільнення до кінця кожного поясу. Тому зранку слід виконувати найбільш складну теоретичну роботу, аналізувати та узагальнювати експериментальні дані; б) використання різних форм активного відпочинку в робочий та позаробочий час. Для працівників розумової праці важливо, щоб відпочивала центральна нервова система та органи чуття. Мозок краще відпочиває, коли немає зовнішніх подразників, тобто коли людина спить. Гігієна сну вимагає лягати та пробуджуватись в суворо визначений час; припиняти напружену розумову працю не пізніше, ніж за 1,5-2 год. до сну.
Для активного відпочинку при розумовій праці необхідне фізичне навантаження, оскільки розумова праця майже повністю виключає фізичне напруження. Гімнастика зранку, ходіння пішки, обов´язкові прогулянки перед сном, фізкультпаузи протягом робочого дня покликані відігравати значну роль у боротьбі із втомою при розумовій праці; в) дотримання індивідуально вибраного ритму, тобто однакового темпу і напруженості роботи. Науковець сам обирає ритм своєї роботи: визначає її початок, кінець, перерву на обід, тощо. Через кожні 1-1,5 год. роботи слід робити перерви на 10-15 хв., а після 3-4 год. роботи - на 0,5-1год.; г) раціональне чергування різнохарактерних робіт: тяжкої розумової праці (читання) з легкою (переписування), творчої і стандартної, пов´язаної з рухом або виконуваної в непорушному стані, вимагаючої напруги зору або надаючої очам відпочинок; д) чергування в кожній роботі при можливості різнорідних процесів
(говорити, читати, слухати, дивитись, писати та ін.).
Систематичність передбачає дотримання єдиної методики та техніки при виконанні однорідних робіт, використання єдиної термінології, єдність форм при викладенні однорідного Матеріалу і єдність стилю, одноманіття прийомів оформлення систематичної роботи. Основні правила систематичної роботи наступні: не працювати без плану; перш ніж стати до роботи, розрахувати свої сили і час; попередньо підготувати все необхідне для виконання роботи, розвантажити себе від дрібних справ - вони відволікають увагу; складну роботу робити перед простою, тяжку перед легкою, творчу перед механічною, неприємну перед привабливою; поки не закінчена одна справа, не починати без необхідності іншу;

постійно контролювати свою роботу та вчасно вносити потрібні виправлення; займаючись будь-яким питанням, бачити не тільки проміжкову, але і кінцеву мету.
Послідовності необхідно дотримуватися як в межах кожної окремої наукової праці, так і протягом всього творчого життя. Необхідно привчити себе до послідовності в накопиченні знань. Перш ніж перейти до дослідження, треба добре вивчити всю теорію та практику питання, розроблені попередниками.
Самодисципліна включає в себе не лише дотримання трудового режиму та графіку робіт, але й дисципліну думки: під час роботи важливо зосередитись, не відволікатись, не відступати від логічного розвитку ідей.
Особливо актуальним є дотримання науковцем термінів виконання дослідження.
Використання засобів механізації та автоматизації допоміжних операцій дає можливість прискорити наукову працю, полегшити, зробити більш продуктивною. До технічних засобів та пристосувань, що пов´язані з розумовою працею відносять: обчислювальну техніку (мікрокалькулятори), засоби для копіювання та розмноження матеріалів (друкарські машинки, ротатори, ксерокси, сканери і т.п.), засоби для механізації операцій накопичення наукової інформації (кіноапарати, фотоапарати), засоби для демонстрації інформаційних матеріалів та читання мікрофільмів
(діапроектори, епідіоскопи, апаратура для мікрофільмування та читання мікрофільмів), апарати для запису та відновлення звуку (магнітофони, диктофони, посилювачі звуків тощо). В сучасних умовах ускладнення досліджуваних явищ все більше науковців віддають перевагу персональним
ЕОМ, які дозволяють автоматизувати цілий комплекс допоміжних операцій.
4.1. Поняття, мета та завдання науково-дослідної роботи студентів у підготовці спеціалістів для народного господарства

Прискорення науково-технічного прогресу та переведення економіки
України на ринкові засади розвитку висувають певні вимоги до підготовки спеціалістів для народного господарства та його галузей. Сучасні кваліфікаційні характеристики спеціалістів, яких готує Львівська комерційна академія, передбачають: професійне призначення, загальні вимоги до їх ідейно-політичного рівня, знань загальнотеоретичних, загальноекономічних та спеціальних дисциплін. Сучасного фахівця в сфері економіки повинні відрізняти висока компетентність, вміння поновлювати та розширювати базові знання, здатність до самостійного вирішення проблем. У зв´язку із

складністю вирішуваних сьогодні питань все більшої актуальності набуває здатність працівника творчо підходити до практичних питань; вміння використати в своїй роботі все нове, що з´являється в науці та практиці; постійно удосконалювати свою кваліфікацію; швидко адаптуватись до умов виробництва; застосовувати наукові методи в організації планово- економічної та фінансової роботи, прогнозування, обліку та аналізу господарської діяльності підприємств, а також використовувати сучасну комп´ютерну техніку, економіко-математичні методи і моделі. Всі ці якості необхідно виховувати у вищому навчальному закладі через активну участь студентів у виконанні науково-дослідних робіт.
Науково-дослідна робота студентів - один із важливих засобів підвищення якості підготовки та виховання спеціалістів з вищою освітою, які здатні творчо використовувати в практичній діяльності новітні досягнення науково-технічного прогресу.
Сучасне поняття науково-дослідної роботи студентів включає в себе два взаємопов´язаних елементи: а) ознайомлення студентів з елементами дослідної праці, привиття їм навичок цієї праці; б) власне наукові дослідження, які здійснюються студентами під керівництвом професорсько-викладацького складу вузів.
Науково-дослідна робота студентів являє собою комплекс форм та методів формування у майбутніх спеціалістів творчого мислення, засвоєння теоретичних знань, набуття навичок дослідника. Лише у "живій" науково- дослідній роботі можна оволодіти методами та технікою дослідження, розвинути в собі почуття нового, привчитись до самоосвіти. Науково- технічна творчість дозволяє студентам бачити прикладне значення науково- дослідної роботи та взаємозв´язок дисциплін, що підвищують рівень її успішності, творчу та наукову активність. Водночас, розвиток наукових досліджень у вузах безпосередньо впливає на якість навчального процесу: вони змінюють вимоги до рівня знань студентів, структуру процесу навчання, підвищують ступінь підготовленості майбутніх спеціалістів, їхній практичний творчий світогляд.
Існує дві точки зору щодо залучення студентів до науки. Одна з них полягає в тому, що до науки слід залучати особливо здібних студентів, які мають відповідні нахили, не витрачаючи непродуктивно сили і час вчених.
Друга точка зору: до науки слід залучати всіх студентів, тому що сучасна наука потребує великої кількості технічних і допоміжних працівників. Крім того, навички наукового дослідження стануть у нагоді майбутньому

спеціалісту в якій би галузі він не працював. Істина лежить десь посередині між цими точками зору, оскільки для того, щоб виявити здібних студентів, треба попередньо залучити всіх студентів до наукових досліджень.
Мета залучення студентів до науково-дослідної роботи - це розвиток і використання їх творчого потенціалу для вирішення проблем підвищення ефективності діяльності організацій і підприємств, виховання активних, всебічно розвинених фахівців з економіки.
Вміння студентів творчо підходити до вирішення завдань являє собою дійовий внесок в інтенсифікацію економіки, вимагає постійної систематичної роботи по посиленню наукового рівня їх знань.
Дослідна діяльність передбачає високу здатність студентів до творчого науково-технічного мислення. Ця здатність знаходить відображення в тому, щоб спираючись на сучасний рівень знань з природничих та суспільних наук, набувати нові наукові знання та впроваджувати їх в практику з високою ефективністю для народного господарства загалом.
Основною передумовою творчого мислення студентів є обсяг та глибина їх наукових знань, ерудиція, володіння сучасними засобами і методами науково-технічного пізнання. Без ґрунтовних знань, їх постійного поповнення та оновлення науково-творче мислення розвиватися не може.
Науково-творче мислення включає аналітичне та синтетичне мислення в якості рівнозначних факторів. Важливим елементом науково-технічного мислення є здатність до прогнозного мислення та творчої фантазії.
Розвиток та використання творчого потенціалу студентів для підвищення ефективності різних аспектів господарської діяльності ставить перед науково-дослідною роботою студентів певні завдання, головні з яких наступні:
-вивчення методології дослідження та використання її для поглибленого та творчого засвоєння навчального матеріалу, а також в майбутній практичній діяльності;
- ознайомлення студентів з основними напрямками НТП в економіці, впровадження досягнень НТП в практику;
- ознайомлення студентів з методами планування і організацією науково-дослідної роботи;
-вивчення методики та засобів самостійного вирішення наукових проблем по обраній спеціальності;


-набуття творчих трудових навичок у використанні наукових методів при вирішенні виробничих завдань.
4.1. Поняття, мета та завдання науково-дослідної роботи студентів у підготовці спеціалістів для народного господарства

Прискорення науково-технічного прогресу та переведення економіки
України на ринкові засади розвитку висувають певні вимоги до підготовки спеціалістів для народного господарства та його галузей. Сучасні кваліфікаційні характеристики спеціалістів, яких готує Львівська комерційна академія, передбачають: професійне призначення, загальні вимоги до їх ідейно-політичного рівня, знань загальнотеоретичних, загальноекономічних та спеціальних дисциплін. Сучасного фахівця в сфері економіки повинні відрізняти висока компетентність, вміння поновлювати та розширювати базові знання, здатність до самостійного вирішення проблем. У зв´язку із складністю вирішуваних сьогодні питань все більшої актуальності набуває здатність працівника творчо підходити до практичних питань; вміння використати в своїй роботі все нове, що з´являється в науці та практиці; постійно удосконалювати свою кваліфікацію; швидко адаптуватись до умов виробництва; застосовувати наукові методи в організації планово- економічної та фінансової роботи, прогнозування, обліку та аналізу господарської діяльності підприємств, а також використовувати сучасну комп´ютерну техніку, економіко-математичні методи і моделі. Всі ці якості необхідно виховувати у вищому навчальному закладі через активну участь студентів у виконанні науково-дослідних робіт.
Науково-дослідна робота студентів - один із важливих засобів підвищення якості підготовки та виховання спеціалістів з вищою освітою, які здатні творчо використовувати в практичній діяльності новітні досягнення науково-технічного прогресу.
Сучасне поняття науково-дослідної роботи студентів включає в себе два взаємопов´язаних елементи: а) ознайомлення студентів з елементами дослідної праці, привиття їм навичок цієї праці; б) власне наукові дослідження, які здійснюються студентами під керівництвом професорсько-викладацького складу вузів.
Науково-дослідна робота студентів являє собою комплекс форм та методів формування у майбутніх спеціалістів творчого мислення, засвоєння теоретичних знань, набуття навичок дослідника. Лише у "живій" науково-

дослідній роботі можна оволодіти методами та технікою дослідження, розвинути в собі почуття нового, привчитись до самоосвіти. Науково- технічна творчість дозволяє студентам бачити прикладне значення науково- дослідної роботи та взаємозв´язок дисциплін, що підвищують рівень її успішності, творчу та наукову активність. Водночас, розвиток наукових досліджень у вузах безпосередньо впливає на якість навчального процесу: вони змінюють вимоги до рівня знань студентів, структуру процесу навчання, підвищують ступінь підготовленості майбутніх спеціалістів, їхній практичний творчий світогляд.
Існує дві точки зору щодо залучення студентів до науки. Одна з них полягає в тому, що до науки слід залучати особливо здібних студентів, які мають відповідні нахили, не витрачаючи непродуктивно сили і час вчених.
Друга точка зору: до науки слід залучати всіх студентів, тому що сучасна наука потребує великої кількості технічних і допоміжних працівників. Крім того, навички наукового дослідження стануть у нагоді майбутньому спеціалісту в якій би галузі він не працював. Істина лежить десь посередині між цими точками зору, оскільки для того, щоб виявити здібних студентів, треба попередньо залучити всіх студентів до наукових досліджень.
Мета залучення студентів до науково-дослідної роботи - це розвиток і використання їх творчого потенціалу для вирішення проблем підвищення ефективності діяльності організацій і підприємств, виховання активних, всебічно розвинених фахівців з економіки.
Вміння студентів творчо підходити до вирішення завдань являє собою дійовий внесок в інтенсифікацію економіки, вимагає постійної систематичної роботи по посиленню наукового рівня їх знань.
Дослідна діяльність передбачає високу здатність студентів до творчого науково-технічного мислення. Ця здатність знаходить відображення в тому, щоб спираючись на сучасний рівень знань з природничих та суспільних наук, набувати нові наукові знання та впроваджувати їх в практику з високою ефективністю для народного господарства загалом.
Основною передумовою творчого мислення студентів є обсяг та глибина їх наукових знань, ерудиція, володіння сучасними засобами і методами науково-технічного пізнання. Без ґрунтовних знань, їх постійного поповнення та оновлення науково-творче мислення розвиватися не може.
Науково-творче мислення включає аналітичне та синтетичне мислення в якості рівнозначних факторів. Важливим елементом науково-технічного мислення є здатність до прогнозного мислення та творчої фантазії.
Розвиток та використання творчого потенціалу студентів для підвищення ефективності різних аспектів господарської діяльності ставить

перед науково-дослідною роботою студентів певні завдання, головні з яких наступні:
-вивчення методології дослідження та використання її для поглибленого та творчого засвоєння навчального матеріалу, а також в майбутній практичній діяльності;
- ознайомлення студентів з основними напрямками НТП в економіці, впровадження досягнень НТП в практику;
- ознайомлення студентів з методами планування і організацією науково-дослідної роботи;
-вивчення методики та засобів самостійного вирішення наукових проблем по обраній спеціальності;
-набуття творчих трудових навичок у використанні наукових методів при вирішенні виробничих завдань.

Рис. 4.1 Класифікація форм організації науково-дослідної роботи студентів у вузі


До науково-дослідної роботи студенти залучаються з першого дня навчання. Однак, активне їх залучення починається з часу надходження на випускаючу кафедру, тобто з семестру, коли кафедри починають читати перші дисципліни по обраній студентами спеціальності. Найбільш активно науково-дослідна робота студентів проводиться в наступних семестрах. При цьому обсяг окремих видів науково-дослідної роботи студентів та ступінь їх ускладнення зростають в міру становлення майбутнього спеціаліста - від вивчення загальнометодологічної дисципліни "Основи наукових досліджень" до підготовки, написання та захисту дипломної роботи.
Основний напрям у розвитку студентської науки - дедалі ширше впровадження елементів наукових досліджень в навчальний процес.
Поєднання наукового пошуку студента з його навчанням взаємно збагачує обидва процеси, бо знання, здобуті у творчих пошуках, особливо цінні.
Виконання студентами науково-дослідних робіт передбачає вивчення основ наукових досліджень, зокрема, поняття науки, методики наукового дослідження та наукової організації праці при його виконанні, самостійної роботи з літературою, обробки експериментальних даних. З цією метою на початкових курсах студентам читають дисципліну "Основи наукових досліджень". Після вивчення курсу студенти використовують отримані знання в сфері методики наукового дослідження при виконанні практичних занять по спеціальних дисциплінах та на семінарах.
Навчально-дослідна робота виконується у відведений розкладом занять навчальний час по спеціальному завданню в обов´язковому порядку кожним студентом під керівництвом викладача-наукового керівника. Основним завданням навчально-дослідної роботи є набуття студентами навичок самостійної теоретичної та експериментальної роботи, ознайомлення з реальними умовами праці в лабораторії, в науковому колективі. Основними елементами навчально-дослідної роботи виступають: науково-дослідна робота на лабораторних заняттях; науково-дослідна робота на семінарських заняттях; написання курсових та дипломних робіт; робота студентів за індивідуальним планом навчання. Для проведення навчально-дослідної роботи студенти одержують робоче місце в лабораторії, необхідні пристрої і матеріали. Тема роботи та обсяг завдань визначаються індивідуально. Кафедра, яка включає в свій навчальний план навчально- дослідну роботу, попередньо розробляє тематику досліджень, забезпечує її науковими керівниками, готує методичну документацію, рекомендації по вивченню спеціальної літератури.


Головний склад керівників навчально-дослідною роботою становлять викладачі, що активно ведуть наукову роботу, а також наукові співробітники та аспіранти.
Перспективним напрямком організації навчально-дослідної роботи є створення у вищих навчальних закладах навчально-наукових лабораторій, в яких ведуться наукові дослідження та одночасно організується науково- дослідна робота студентів.
Важливою формою науково-дослідної роботи студентів, що включена до навчального процесу, є впровадження елементів творчості в навчальні лабораторні та практичні заняття. При виконанні таких робіт студент самостійно складає план досліджень, підбирає необхідну апаратуру, здійснює математичну обробку і аналіз результатів експерименту, оформлює науковий звіт. Перед студентами економічних спеціальностей на таких заняттях ставляться проблемні ситуації, які вимагають пошуку оптимального рішення.
Студенти самостійно розробляють варіанти таких рішень та обґрунтовують вибір найкращого з них. Пріоритетною в навчальному процесі повинна стати діалогова форма занять, яка сприяє формуванню навичок колективної творчості, організація спілкування по типу проблемних лекцій, спільно- послідовне спілкування по типу "круглого столу", полемічне спілкування по типу телевізійних передач, ділове спілкування по типу ділової гри.
Практикуються також індивідуальні домашні завдання з елементами наукового пошуку.
Формою, що поєднує навчальну і дослідну роботу студентів, є проведення спеціальних наукових семінарів при кафедрах. Підготовка семінару організується так, щоб протягом семестру кожен студент міг виступити на ньому з доповіддю чи повідомленням, присвяченим підсумкам виконаного дослідження. Діяльність семінарів починається з підготовки студентами старших курсів спеціальних наукових доповідей на основі виробничого матеріалу. Проведення наукового семінару передбачає поглиблене вивчення проблем, що цікавлять студентів. На семінарах кожен студент виступає з виконаною під керівництвом викладача доповіддю по науково-дослідній роботі, захищає свої висновки і пропозиції, отримані в результаті проведеного дослідження. Доповідь рецензують студенти, в її обговоренні приймають участь, як правило, два опоненти з числа учасників семінару. Опоненти попередньо знайомляться з доповіддю, вивчають літературу по темі доповіді та при обговоренні дають їй розгорнуту оцінку. В обговоренні доповіді приймають участь всі учасники наукового семінару. Керує студентським науковим семінаром завідуючий кафедрою або викладач, що активно веде наукові дослідження.


Робота над конкретними темами науково-дослідного характеру проводиться в декілька етапів у спеціально відведений час. На першому етапі складаються огляди та реферуються літературні джерела по обраній темі. Це найбільш проста форма науково-дослідної роботи студентів. Вона, як правило, передує більш поглибленій науковій роботі студента, однак, на перших курсах може носити і самостійний характер. Така форма науково- дослідної студентської роботи завершується підготовленим літературним рефератом по обраній темі.
Робота над наявною літературою та іншими джерелами інформації є первинним науковим пошуком. Починаючи наукову розробку, студент зобов´язаний ознайомитись із станом інформації по даному питанню, врахувати та максимально використати проведені раніше дослідження. В процесі підготовки оглядів та реферування студенти складають бібліографічний перелік використаної літератури по темі дослідження.
В курсових роботах із загальнотеоретичних та спеціальних дисциплін закріплюються елементи науково-дослідної роботи студентів у вигляді наукового пошуку; складається огляд літератури та розробляються пропозиції, що містять елементи новизни з теми роботи; використовуються економіко-математичні методи, обчислювальна та організаційна техніка; узагальнюється передовий досвід; оптимізуються пропозиції з використанням економічних критеріїв, направлених на підвищення ефективності і якості роботи. Тема курсової роботи повинна відповідати науковим інтересам виконавця, що є необхідною умовою творчого підходу до неї.
Елементи наукового пошуку, які містяться в курсових роботах по обраному напрямку дослідження, повинні потім знайти відображення в дипломній роботі.
Дипломна робота студента економічного факультету повинна носити дослідний характер. Тому якість її підготовки в значній мірі залежить від рівня використання елементів дослідного пошуку, передбаченого всіма видами науково-дослідної роботи студентів за весь період навчання. В дипломній роботі практично перевіряється здатність та підготовленість студента теоретично осмислити актуальність обраної теми, її науково- прикладну цінність, можливість виконання самостійного наукового дослідження та використання отриманих результатів в практичній діяльності базового підприємства. В процесі підготовки курсових і дипломних робіт студент одержує конкретне завдання по проведенню наукового дослідження від викладача-керівника. Результати досліджень оформлюються в спеціальному розділі цих робіт.


Виконання дипломних робіт є найвищим ступенем участь студентів в науково-дослідній роботі. Воно направлене на комплексну розробку конкретних напрямів удосконалення господарської діяльності та підвищення її ефективності, а також на впровадження розроблених студентами рекомендацій в практику роботи організацій та підприємств різних форм власності. Такі дипломні роботи іноді закінчуються впровадженням (що відображається в рецензії на дипломну роботу практичної організації) і тому дійсно є реальними.
Тематика дипломних робіт розробляється відповідними кафедрами згідно з науковими інтересами кафедри та галузі. Допускається також розробка реальних комплексних дипломних робіт за темами, сформульованими практичними організаціями і підприємствами, якщо вони відповідають профілю навчання студентів та тематичній скерованості наукових робіт кафедри.
Захист дипломних робіт проводиться на відкритому засіданні
Державної екзаменаційної комісії, де здійснюється оцінка кожної дипломної роботи, виконаної окремим студентом, а також приймається рішення про рекомендацію до використання тих чи інших пропозицій. В процесі публічного захисту дипломної роботи слово для викладення результатів наукового дослідження і рекомендацій надається студенту. Захист реальних дипломних робіт може проводитись в тих організаціях та підприємствах, по замовленню яких виконувались дипломні роботи.
Значний обсяг досліджень здійснюється студентами під час проходження виробничої практики. В цей період студент глибоко вивчає звітно-статистичні, бухгалтерські та планово-економічні матеріали, проводить на цій основі самостійний економічний аналіз господарської діяльності підприємства і виявляє додаткові резерви для підвищення економічної ефективності його діяльності. Зібрані під час практики матеріали студенти використовують для підготовки наукових робіт. Крім загальних завдань, передбачених програмою практики, кожний студент відповідно до своєї спеціальності та обраної теми дослідження отримує від викладача- наукового керівника індивідуальне завдання дослідного характеру. Таке завдання затверджує завідуючий кафедрою, воно фіксується у щоденнику та узгоджується з підприємством, на якому проводиться практика. Виконане індивідуальне завдання відображається у спеціальному розділі звіту про проходження практики і може використовуватись в інших видах науково- дослідної студентської роботи (на семінарі, при підготовці курсової і дипломної роботи, у виконанні госпдоговірноїта бюджетної тем кафедри і т.ін.).
Наукове керівництво студентами на практиці здійснюють спільно викладачі вузу та спеціалісти базового підприємства. За результатами

навчально-наукової роботи, виконаної на практиці, студенти готують звіт, який захищають на кафедрі.
Наукова робота студентів, що виконується в позанавчальний час, також має різноманітність форм і видів (рис.4.1)
Поряд із студентськими науковими гуртками, основною формою науково-дослідної роботи студентів, виконуваної в позанавчальний час, є участь студентів в наукових дослідженнях, що проводяться кафедрами та науковими підрозділами вузу по госпдоговірній та бюджетній тематиці. До таких досліджень залучаються студенти останніх курсів, які проявили здібності до ведення досліджень і активно приймають участь в науково- дослідній роботі. Таким студентам, як правило, доручають розробку певного науково-технічного завдання, яке входить до виконуваної теми. Звичайно до групи, котра приймає участь в розробці наукової теми, включаються кілька студентів найчастіше різних курсів, що дозволяє забезпечити спадковість, неперервність та чітку організацію їх роботи. Студенти старших курсів оформлюються на посади лаборантів з оплатою. При цьому студентам відкривають трудові книжки та роблять в них відповідні записи. Роботу студентів спрямовують викладачі, наукові співробітники, аспіранти, що працюють в групі. У вищій школі все більш міцно утверджується порядок, при якому кількість студентів на кожну тему та фонд зарплати для оплати їх праці плануються раніше при затвердженні плану розробки теми. Студенти, які успішно виконали завдання по своєму розділу, включаються в число авторів звіту в якості виконавців.
В ряді економічних вузів отримали розвиток такі форми зв´язку науково-дослідної роботи студентів з виробництвом як госпрозрахункові студентські техніко-економічні бюро (СТЕБ) та лабораторії (СТЕЛ), студентські бюро економічного аналізу (СБЕА) і інші. Вони є формами колективної науково-дослідної студентської роботи і організуються у вузах на правах їх структурних підрозділів. Економічні бюро укладають господарські угоди з виробничими підприємствами, їх члени в груповому чи індивідуальному порядку приймають участь в розробці госпдоговірної тематики, що здійснюють кафедри та наукові підрозділи навчальних закладів.
Студентське бюро як організаційна форма гармонійно включає в себе такі необхідні для становлення спеціаліста фактори, як навчання в безпосередньому контакті з висококваліфікованими спеціалістами в процесі виконання науково-дослідної роботи; виховання, набуття і формування професійних творчих якостей і навичок в атмосфері колективної творчості та персональної відповідальності; можливість отримати науковий результат та визначити точку відліку наукових інтересів майбутнього спеціаліста; інтенсифікація навчального, наукового та виховного процесів через їх

інтеграцію; широкі можливості для розвитку творчої активності, ініціативи та самостійної роботи; використання отриманих результатів в курсових та дипломних роботах; поглиблення знань по спеціальності шляхом самоосвіти.
Штат співробітників СТЕБ складають, головним чином, студенти, які виконують роботу під керівництвом професорсько-викладацького та інженерно-технічного складу вузу. Поряд з проведенням науково-технічної роботи студенти виконують в СТЕБ різні організаційні, управлінські функції, що дозволяє їм набути відповідних навичок.
Для розвитку наукової творчості на кафедрах, у наукових школах, важливе значення мають групування навколо провідних вчених студентів, що цікавляться науковою тематикою, розробленою вченими і виявляють бажання працювати разом з ними. Такі студентські об´єднання, в основу яких покладена спільність наукових інтересів, найбільш доцільні.
Прогресивною формою організації науково-дослідної роботи студентів є наукові проблемні групи, в яких студенти залучаються до розробки проблеми, над якою працює науковий керівник групи. При кафедрі може бути створено кілька наукових проблемних груп. Наукове керівництво студентами здійснюють провідні вчені кафедри. Вони безпосередньо направляють кожного студента-члена проблемної групи; допомагають підібрати тему з врахуванням його нахилів та можливостей; визначити об´єкт дослідження; рекомендують відповідну літературу; консультують студента протягом роботи над науковою темою; оцінюють наукове значення студентських праць; дають характеристику науковим здібностям кожного члена проблемної групи. Щоб підвищити науковий рівень студентських досліджень, керівники проблемних груп організують збір, вивчення і узагальнення студентами первинного матеріалу. Науковий керівник проблемної групи може ознайомлювати студентів з тими фактичними матеріалами, над якими працює по своїй науковій темі, давати студентам завдання щодо проведення відповідної обробки зібраних матеріалів, які будуть використані в науковій роботі вченого-керівника і студента-науковця.
На засіданнях проблемної групи вивчаються методи і прийоми дослідження складних економічних явищ та процесів, обговорюються результати наукового пошуку, кращі дослідження рекомендуються до друку і на конкурси.
Цікавою формою наукової підготовки студентів є студентські школи молодого лектора. Ці школи комплектуються із студентів старших курсів та аспірантів вузу. Керують ними відповідні кафедри, а викладачі цих кафедр здійснюють наукове керівництво при підготовці рефератів, текстів лекцій, проводять консультації. Школи ведуть роботу в тісному контакті з товариством "Знання", кращі лектори приймаються в дійсні члени цього

товариства. Важливу роль в активізації науково-технічної творчості студентів відіграють організаційно-масові заходи, що проводяться в країні: олімпіади, конкурси та огляди-конкурси на кращу організацію наукової роботи студентів, на кращу дипломну роботу, республіканські наукові студентські конференції та семінари, виставки робіт студентської наукової творчості, стенди науково-дослідної роботи студентів та інші. Керівництво вузів має право рекомендувати студентів для участі в цих заходах.
Підсумковими результатами студентської науково-дослідної роботи є конкурси на кращу студентську наукову роботу. Основним завданням конкурсу є виявлення кращих науково-дослідних робіт в сфері теоретичних досліджень, реальних розробок та застосування їх результатів в різних галузях економіки. Конкурси проводяться для: підвищення рівня підготовки молодих спеціалістів; посилення науково-технічного рівня робіт; зростання уваги до науково-технічної творчості та зацікавленості в своїй майбутній спеціальності у студентської молоді; подальшого зміцнення взаємозв´язку навчального процесу та передового наукового пошуку.
Більшість робіт, які подаються на конкурси, є актуальними для народного господарства, виконані на належному науковому рівні і присвячені розробці важливих питань науки і виробництва.
Одним з найбільш масових заходів в рамках науково-дослідної роботи студентів у вузах є наукові студентські конференції, які в деяких вищих навчальних закладах країни проходять як Дні науки. Як показує досвід ряду вузів країни, цікавими, науково значимими виявляються ті конференції, де приймають участь, виступають з доповідями та повідомленнями не лише студенти, але й аспіранти, молоді вчені, викладачі. Спільна робота, наукове співробітництво сприяють посиленню почуття відповідальності в науковому пошуці, розумінню місця та значення результатів власних досліджень в загальному контексті існуючої проблеми, визначають для студентів критерії оцінки наукової роботи, завдання на майбутнє. Найбільш цінні студентські роботи публікуються у збірниках студентських наукових доповідей.
Важливою умовою, що визначає формування пізнавальної активності студентів, є використання нових форм роботи конференції -"круглих столів",
"діалогів", знайомства з відкритими виставками та обговорення нових видань

навчальної і науково-методичної літератури. Такі форми дають студенту можливість не лише доповісти про результати власної наукової роботи, але й прийняти участь в обговоренні хвилюючої його проблеми на якісно більш глибокому рівні, обмінятись думками з питань, що його цікавлять, з ведучими спеціалістами в цій сфері.
Розроблений ряд спеціальних форм заохочення студентів за успіхи в науково-дослідній роботі. Так, науково-дослідна робота, успішно виконана студентом та оформлена у відповідності до встановлених вимог, може бути зарахована в якості курсової роботи по спеціальній дисципліні.
Кафедра сприяє зарахуванню студентів, що приймають участь у виконанні науково-дослідної роботи, на роботу лаборантів за умови їх доброї успішності. В період переддипломної практики студенти можуть зараховуватись на відповідні посади на повний робочий день.
За успіхи, досягнуті в науково-дослідній роботі, кафедра висуває студента до нагородження грамотами вузу; преміювання грошовими преміями, безкоштовними путівками на відпочинок, екскурсіями на підприємства, виставки, конференції.
Студенти-лауреати республіканських, міських, вузівських конкурсів, виставок, конференцій та олімпіад можуть по висуванню кафедри на основі діючих положень нагороджуватись відзнаками Національної академії наук
України, Міністерства освіти та науки України, грамотами, дипломами, грошовими преміями і іншими нагородами Укоопспілки, профспілкових організацій, науково-технічних товариств та інших зацікавлених організацій.
Студентам, які поєднують активну науково-дослідну роботу з гарною успішністю, можуть бути встановлені кафедрою індивідуальні графіки виконання навчального плану, а студентам-відмінникам - іменні стипендії.
Участь студентів у науково-дослідній роботі протягом всього періоду навчання дає можливість ведучій кафедрі обгрунтувати висновок про можливість зарахувати студентів у резерв для набору до аспірантури, а також для рекомендації на роботу, пов´язану з економічними дослідженнями. При цьому в якості рефератів при вступі до аспірантури приймаються роботи, відмічені на конкурсах та конференціях, наукові публікації студента. Таким чином, всі види і форми науково-дослідної роботи студентів направлені на активізацію творчого мислення студентів, використання наукових методів у вирішенні конкретних економічних ситуацій, що сприяє підвищенню якості підготовки спеціалістів для економіки.


4.3. Організація роботи студентського наукового гуртка

Традиційною формою організації наукової студентської роботи, яка широко використовується для залучення студентів по спеціальних, загальнонаукових та суспільних дисциплінах у вузах є студентські наукові гуртки. Студентські наукові гуртки при кафедрі чи науковій лабораторії являють собою порівняно невеликі колективи, об´єднані розробкою певної наукової проблеми. Студентський науковий гурток об´єднує велику кількість ентузіастів, які вивчають принципи, методи та прийоми ведення наукової роботи. Кожний студент в гуртку виконує самостійне завдання наукового керівника.
Зміст роботи в гуртках та форми підведення її підсумків в кожному вузі мають свої особливості. Для більшості гуртків у вузах характерне написання рефератів та доповідей, їх активне обговорення, винесення кращих доповідей на студентські вузівські та міжвузівські конференції, висування на студентські конкурси. Саме на засіданні гуртка обговорюються наукові доповіді, часто вперше в житті написані студентами. На обговорення членами гуртка виносяться не лише студентські наукові доповіді, а й доповіді, написані під керівництвом вчених групою студентів або індивідуально. Разом з тим, гурток ще не вичерпав всіх можливостей залучення студентів до науково-дослідної роботи. На гуртку студенти можуть зустрічатись з провідними вченими, досвідченими практичними працівниками, аспірантами і обговорювати оголошену тему, проводити дискусію з питань, які їх цікавлять.
Наукова спрямованість студентських гуртків - глибока розробка найважливіших теоретичних питань економічної науки загалом та окремих її профілюючих напрямків. Специфічною особливістю в організації роботи гуртків є спільність наукових інтересів викладачів, студентів та аспірантів.
Керівництво гуртком здійснює звичайно викладач кафедри, при якій функціонує гурток. Залучення студентської молоді у гуртки починається з першого курсу (в гуртки із загальноекономічних дисциплін) і продовжується в гуртках при випускаючих кафедрах протягом всього навчання студента у вузі.
4.4. Керівництво, планування та облік науково-дослідної роботи студентів

Керівництво, планування та облік науково-дослідної роботи студентів спрямовані на досягнення кінцевого результату - оволодіння методами наукового дослідження, набуття навичок застосування їх у практичній та науковій діяльності.


Керівництво науково-дослідною роботою студентів є обов´язковим елементом діяльності професорів та викладачів вузів, співробітників їх науково-дослідних підрозділів. Ця робота очолюється у вузі ректором, на факультеті - деканом, на кафедрі - завідуючим кафедрою.
Загальне методичне та організаційне керівництво науково-дослідною роботою студентів здійснює Рада з науково-дослідної роботи студентів вузу, яка затверджується ректором. До її складу входять проректори, декани факультетів, провідні викладачі.
Рада з науково-дослідної роботи студентів вищого навчального закладу виконує наступні функції: не рідше 3 разів на семестр на своїх засіданнях аналізує стан науково- дослідної роботи студентів та розробляє пропозиції щодо її удосконалення; заслуховує звіти і розглядає плани Рад з науково-дослідної роботи студентів факультетів та кафедр; організовує проведення студентських конференцій, конкурсів, олімпіад тощо; забезпечує публікацію наукових праць студентів; узагальнює досвід організації науково-дослідної роботи студентів на окремих факультетах та рекомендує шляхи вдосконалення її форм та методів.
За поданням деканів наказом ректора затверджуються Ради з науково- дослідної роботи студентів на кожному факультеті. Основними завданнями факультетських Рад з науково-дослідної роботи студентів є: залучення студентів до науково-дослідної роботи на факультеті; організація на факультеті конференцій, олімпіад, конкурсів та інших заходів; забезпечення участі студентів факультету в заходах інших вузів, що сприяють розвитку науково-дослідної студентської роботи; узагальнення досвіду організації науково-дослідної роботи студентів на кафедрах факультету, поширення його на інші кафедри, розробка заходів з активізації науково-дослідної роботи студентів на факультеті; планування, контроль і облік науково-дослідної роботи студентів на факультеті та кафедрах.
Науково-дослідна робота студентів здійснюється під керівництвом відповідних кафедр та направлена на виконання завдань, що стоять перед економікою. Науково-дослідна робота студентів з окремих спеціальностей повинна повністю відповідати профілю навчання студентів. Організація такої роботи проводиться окремими кафедрами у відповідності із загальними планами навчальної та наукової роботи вузу.


Кафедра розробляє тематику науково-дослідних робіт і рекомендує її студентам для ознайомлення та вибору конкретної теми дослідження. На засіданні кафедри затверджується тема дослідження для кожного студента та науковий керівник з числа викладачів кафедри або наукових співробітників вузу.
Науковий керівник разом із студентом складає комплексний індивідуальний план науково-дослідної роботи на всі роки його навчання^
Головною метою розробки індивідуального плану є визначення форми організації і змісту науково-дослідної роботи студента та розподіл її у часі по семестрах. Календарний план виконання досліджень повинен відповідати навчальному плану. В індивідуальному плані науково-дослідної роботи студента слід обов´язково передбачити впровадження результатів наукових досліджень, оскільки це має великий виховний ефект і сприяє посиленню інтересу студента до науково-дослідної роботи.
Виконання комплексного індивідуального плану кожним студентом контролюється науковим керівником. Індивідуальний план (приблизний індивідуальний план представлений в додатку) складається у двох примірниках: для студента і для наукового керівника. Для контролю в складі індивідуального плану передбачають відомість обліку виконання окремих етапів за темою дослідження, де вказують термін виконання роботи та її оцінку науковим керівником.
Науково-дослідна робота студентів, яка виконується в позанавчальний час, на загальноосвітніх кафедрах та із загальнотеоретичних дисциплін, обліковується в окремій відомості, де вказують вид науково-дослідної роботи, термін її виконання, наукового керівника та оцінку виконаної роботи.
В індивідуальному плані передбачається завершення окремих етапів науково-дослідної роботи в кінці кожного семестру, що дозволяє систематично контролювати стан науково-дослідної роботи кожного студента.
5.1. Процес наукового дослідження в економіці та його характеристика

Наукове дослідження - це цілеспрямований процес виробництва нових знань, які розкривають нові явища у суспільстві і природі, для використання їх у практичній діяльності людей. Методологія наукових досліджень у природознавчих, технічних та інших науках має багато спільного, проте процес наукового дослідження економічних явищ має деякі відмінності.
Особливість економічних досліджень полягає в тому, що, на відміну від природничих чи технічних досліджень, експеримент із втручанням в об´єкт дослідження здійснювати досить складно, частіше - практично

неможливо. Тому в економічних дослідженнях застосовують такий прийом як абстрагування - виділення із системи основних складових та абстрагування (відхилення) інших з метою виявлення тенденцій поведінки об´єкта. За допомогою абстракції в процесі дослідження виявляють закономірності та залежності, визначають взаємозв´язки між економічними явищами та процесами, прогнозують їх розвиток.
Закономірності розвитку суспільства - це передусім, закономірності розвитку матеріального виробництва. Основою будь-якого суспільства є матеріальне виробництво, де люди вступають у певні виробничі, економічні відносини, що є основними серед усіх суспільних відносин, з якими вони пов´язані. Прикладом таких взаємозв´язків є зв´язок між продуктивними силами і виробничими відносинами, між галузями господарства країни, між споживанням та нагромадженням, Постачальниками і покупцями та ін.
Дослідження економіки показує, що зв´язки між її явищами неоднакові за силою, характером і спрямованістю. Зв´язки можуть бути істотними та неістотними, безпосередніми та опосередкованими, випадковими та необхідними, внутрішніми і зовнішніми. Тому в процесі дослідження добирають лише ті методи, які дають змогу правильно розрахувати та охарактеризувати суттєві зв´язки з метою їх економічного регулювання. Так, за допомогою математичної статистики можна правильно сформулювати завдання, які виникають при аналізі закономірностей розвитку економічних явищ і процесів.
Отже, науково-дослідний процес в економічній науці є системним впливом на об´єкт дослідження з метою вивчення, виявлення способів удосконалення та оптимізації його використання у практичній діяльності людини.
Науково-дослідний процес - це сукупність організаційних, методичних і технічних прийомів, що здійснюються за допомогою певних процедур. Він складається з таких стадій: організаційної; дослідної; стадії узагальнення і апробації результатів дослідження (рис.5.1).
На організаційній стадії вивчається стан об´єкта дослідження та виконується організаційно-методична підготовка дослідження.
Дослідна стадія наукового процесу складається з двох етапів. На першому-вибирають критерії оцінки дослідження, збирають інформацію для обробки її на ЕОМ відповідно до програми і методики дослідження. На другому - здійснюється дослідження зібраної інформації, доводять поставлені гіпотези, висувають нові, попередні висновки піддають апробації, коригують щодо показників та оприлюднюють.


Стадія узагальнення і апробації результатів дослідження включає узагальнення, що відображають у звітах про виконану науково-дослідну роботу, дипломних роботах, монографіях, дисертаціях. Результати дослідження обговорюють публічно, здійснюють рецензування роботи, вносять при необхідності певні корективи. Після цього здійснюється реалізація висновків і пропозицій, які обґрунтовані у роботі.
В найбільш загальному вигляді економічне дослідження як процес виробництва знань включає в себе наступні етапи:
1) визначення цілі і завдань;
2) вивчення теорії і методики;
3) виділення об´єкту, одиниць дослідження, їх ознак;
4) отримання інформації та оцінка її за достовірністю, однорідністю, порівняльністю і повнотою;
5) обробка отриманої інформації, її аналіз із застосуванням статистично-математичних методів;
6) формулювання висновків за результатами проведеного аналізу;

Рис. 5.1. Процес наукового дослідження теми конкретної економіки



7) оформлення рекомендацій та пропозицій щодо втілення у практичну діяльність результатів дослідження.
Перший етап найвідповідальніший і важливий, бо від встановлення мети і завдань залежить можливість і корисність отримання результату дослідження. При цьому актуальним є коректне формулювання проблеми.
Шлях до цього формулювання лежить через свідомо-логічну розумову діяльність дослідника. На цьому етапі досліднику доцільно абстрагуватись від частковостей і випадкових величин (для запобігання розсіювання уваги дослідника).
Другий етап здійснюється на основі історичного підходу, враховуючи погляди, які існували в минулому, а також критичної оцінки цих поглядів, виходячи з умов сучасності. Цей етап методологічно базується на твердженні про відносність і динамічність всіх знань.
Третій етап передбачає вивчення явищ чи процесу в економіці через виділення об´єкту економічного дослідження. Вивчення кількісних характеристик об´єкту, що досліджується, дозволяє в комплексі оцінити і якісні його характеристики. Наприклад, встановивши обсяг діяльності підприємства за певним кількісним показником, товарооборотом, та скориставшись певним методом розрахунку, визначимо кількісну величину прибутку, а співставивши прибуток і обсяг діяльності (товарооборот) у процентному виразі, отримаємо якісну характеристику діяльності підприємства - рентабельність.
Четвертий етап є своєрідним забезпеченням процесу економічного дослідження інформаційними ресурсами. Даний етап виступає передумовою проведення аналізу, що є основним завданням економічного дослідження.
Аналітичні розрахунки вимагають такої економічної інформації, яка відповідає вимогам повноти (насиченості), достовірності (об´єктивності), порівняльності і однорідності. Такі характеристики інформації дозволяють досліднику в процесі аналізу здійснювати її узагальнення, формулювати висновки.
П´ятий етап передбачає наявність у дослідника певного набору знань статистично-математичних методів. Ця вимога обумовлена методикою та методологією економічних досліджень, а саме економічного аналізу як методу.
Зібрана на попередньому етапі інформація повинна бути приведена до зручного та наочного вигляду. Наочність інформації забезпечується складанням дослідником таблиць і занесенням у них зібраної інформації, об´єднанням даних декількох таблиць в одну згруповану і т.ін. Обробка зібраної інформації здійснюється і через її узагальнення (розрахунок середніх

величин, виділення груп, класів інформації, систематизацію інформації за структурою об´єкту дослідження і т.ін.). Лише оброблена статистично і математично інформація може бути безпосереднім ресурсом для здійснення аналітичних розрахунків.
Шостий етап є завершальним у дослідженні. Він показує, наскільки вміло були поєднані результати знань теорії і практики дослідником, сформульовані висновки як результат узагальнення. Останній етап знаходить своє відображення у апробації результатів наукового дослідження. Виходячи з того, що дослідження в конкретних економіках носять прикладний характер, даний етап висвітлює результат дослідження.
5.2. Наукова проблема та обгрунтування теми дослідження. Гіпотези у наукових дослідженнях

Наукова проблема - це сукупність нових, діалектично складних теоретичних або практичних питань, які суперечать існуючим знанням або прикладним методам у науці і потребують вирішення за допомогою наукових досліджень. Наукові проблеми виникають в економіці не стихійно, а закономірно під дією економічних законів у зв´язку з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин. Вирішуються вони за допомогою наукових методів. Проблеми є рушійною силою у розвитку економічної науки.
Для вирішення наукової проблеми в сучасних умовах НТП необхідні зусилля великого колективу фахівців різного профілю (економістів, бухгалтерів, статистиків, математиків, кібернетиків). Кожний член наукового колективу повинен мати вольові якості у проведенні досліджень, бути цілеспрямованим у досягненні наукової істини. Вибір проблеми дослідження обґрунтовується насамперед її актуальністю: обраний напрям дослідження повинен сприяти економічному і соціальному розвитку країни.
Оскільки наукова проблема являє собою сукупність складних теоретичних або практичних питань, то в процесі наукового дослідження або визначення їх параметрів, проблеми поділяють на складові компоненти - теми.
Тема (від грец. thema - основна думка, завдання, положення, яке необхідно розвинути) - частина наукової проблеми, яке охоплює одне або кілька питань дослідження.
Виходячи з мети дослідження, яка повинна передбачати розробку

нових концепцій або напрямків розвитку певної науки, вдосконалення існуючої методології або розробку нових методик (рекомендацій) з окремих розділів економічної науки, дослідник вибирає тему наукової роботи. Теми наукових досліджень з конкретної економіки формуються в межах проблем цілої науки та поділяються на теоретичні, методологічні та організаційні.
Теоретичні теми передбачають дослідження окремих концепцій теорії певної науки, що стосуються її наукових законів, розробки аксіоматичних знань.
Методологічні теми стосуються методів певної науки, що застосовуються в процесі вивчення її об´єктів.
Організаційні теми включають організацію досліджень з певної науки і застосування її результатів у практичній діяльності.
Вибір і побудова методології наукового дослідження відбувається через розробку гіпотези.
Гіпотеза (з грец. - передбачення розв´язку) - спрямовуюча наукова ідея, що потребує подальшої перевірки з точки зору якісних характеристик.
Гіпотеза-це науково-обгрунтоване припущення про факт, що знаходиться за межами безпосереднього спостереження або про закономірні зв´язки і закономірний порядок явищ, не перевірені науковими методами. Розрізняють наступні типи гіпотез: необгрунтовані, теоретично обгрунтовані, емпірично обгрунтовані та повністю обґрунтовані.
Гіпотеза повинна бути такою, що перевіряється; володіти певною передбаченістю; не повинна бути логічно суперечливою.
Необхідність розробки гіпотези полягає в тому, що, по-перше, неможливо здійснювати дослідження, не маючи певної цілі (ідеї) та методів її досягнення; по-друге, передбачення розв´язку (гіпотеза) дає уявлення про достатність матеріалу, що є в наявності у дослідника, чи його недостатність.
Знання методики дослідження скеровує дослідника на необхідний масив інформації, що потрібно зібрати в процесі дослідження.
Процес прийняття гіпотези складається з декількох етапів (рис.5.2):
-розгляд власної ідеї дослідника і співставлення її з вивченим матеріалом;
-опрацювання літератури з теми дослідження;
-вибір однієї найбільш ймовірної чи декількох альтернативних гіпотез;


-уточнення, доповнення, вдосконалення вибраної гіпотези в процесі дослідження.


Рис. 5.2 Блок-схема гіпотези дослідження
5.3. Критерії вибору теми наукового дослідження, порядок її конкретизації і затвердження

Початковим етапом наукового дослідження є вибір теми наукового дослідження. Для того, щоб забезпечити відповідну ефективність економічного дослідження, тема, обрана дослідником, повинна відповідати таким критеріям:
1) актуальність, тобто необхідність і невідкладність її висвітлення в сучасних умовах. Наприклад, тема "Вдосконалення системи управління підприємством на основі розвитку адміністративно-командних принципів" - неактуальна. "Ринкові механізми регулювання діяльності підприємств споживчої кооперації" - актуальна тема;


2) припустима ефективність розробки передбачає, що дослідження даної теми повинно дати очікувані результати при визначених затратах. В залежності від ступеня актуальності теми результат дослідження буде більш чи менш ефективним;
3) новизна теми гарантує розгляд нових недосліджених об´єктів або дослідження відомих об´єктів нетрадиційними методами і з нетрадиційної точки зору;
4) перспективність теми передбачає можливість подальшої її розробки
(дослідження вглиб і вшир). Такий процес можливий в тому випадку, коли тема має достатній ступінь глибини. У практиці перспективність теми дозволяє студенту, який виконав курсову роботу за певною темою, продовжити дослідження даної теми у дипломній роботі. Як дослідники, студенти, вивчаючи різні економічні питання у колективі студентського наукового гуртка, обирають найцікавіше для себе питання і займаються його дослідженням і в курсовій, і в дипломній роботі;
5) відповідність теми профілю навчання студента означає, що тема відображає спеціальність студента і повинна входити у спектр знань, які їй відповідають;
6) можливість розробки теми студентами в умовах навчального закладу означає достатність і вільний доступ до технічних засобів, інформаційних джерел та інших необхідних матеріалів для розробки (дослідження) даної теми;
7) ступінь відповідності теми теоретичній спрямованості науково- дослідної роботи кафедри, при якій виконується дана тема, передбачає, що викладачі, як наукові керівники виконання тем економічних досліджень, повинні бути достатньо компетентні у проблематиці вибраних студентами тем.
Конкретизація і затвердження обраної теми здійснюється в наступному порядку: формулювання проблеми (теми); визначення в загальних рисах очікуваних результатів; розробка структури теми, складання плану; обгрунтування актуальності питань плану; затвердження (формальне) теми і плану наукового дослідження; визначення шляхів впровадження отриманих результатів дослідження в практику господарської діяльності.


5.4. Бібліотека - інтелектуальний центр наукових досліджень.
Структура і організація економічної бібліографії

Бібліотека (від грец. biblio - книга, theke - сховище) вперше заснована ще у Месопотамії у III тис. до н.е. як сховище пам´яток шумерської культури, де зберігалися глиняні пластинки з клинописними текстами. Найбільшою бібліотекою Стародавнього світу є бібліотека царя Асирії Ашшурбаніпала.
Він зібрав літературу на кількох мовах. У бібліотеці зберігалися медичні трактати і граматичні довідники, книги релігійного змісту і міфи, літописи, записи астрологічних досліджень. Бібліотеки у Стародавньому Єгипті вважали зосередженням мудрості. Існували вони здебільшого при храмах.
При багатьох бібліотеках навчалися писарі, які вели також облікові записи коштів, господарських операцій.
УІІІ-ІІ ст. до н.е. в епоху проникнення греків на Схід, книга стала необхідним джерелом відомостей про світ. Виникла Олександрійська бібліотека, де книги досліджували, вивчали і розмножували переписуванням.
В цей час була створена академія наук Стародавнього світу з бібліотекою, що налічувала 700 тис. текстів на багатьох мовах. В 642 р. правитель арабів
Халіф Омар зайняв Олександрію, знищив бібліотеку, наказавши опалювати книгами і рукописами лазні.
У Римі на початку IY ст. н.е. було близько 30 великих бібліотек. Книги зберігались у шафах у систематизованому порядку, з´явились каталоги і посібники з комплектування бібліотек. Існувало центральне управління бібліотек, яке очолював особливий чиновник - прокурор.
У
Західній
Європі найбільш значними були бібліотеки
Кентерберійського абатства (Англія, YI ст), Празького єпископату (Чехія, X ст.), Шартрського собору (Франція, ІХ-Х ст.) та ін. Фонди цих бібліотек складались переважно з богословських книг і лише незначна кількість їх була творами античних авторів.
Виникнення книгодрукування відносять до середини XY ст., коли у
Німеччині Йоган Гутенберг виготовив із виноробного преса друкарський верстат (1448 p.). Перші слов´янські книги з´явились спочатку у Чехії, потім у Польщі. У 1564 р. Іван Федоров і Петро Мстиславець вперше видали у
Москві книгу "Апостол". Пізніше вони ж продовжили книгодрукування у
Львові та інших містах України. У 1037 р. князь Ярослав Мудрий у
Софійському соборі у Києві заснував першу бібліотеку. Перша бібліотека у
Києві була свого часу найбільшим зібранням рукописних книг, сприяла зростанню кількості освічених людей у Київській державі. Доля бібліотеки
Ярослава Мудрого досі невідома. Крім монастирських бібліотек, в Київській
Русі було багато бібліотек при училищах. В Україні були відомі бібліотеки

князів Острозьких, Київської академії, Львівського університету. На сьогодні провідне місце займають масові і наукові бібліотеки.
Масові бібліотеки в Україні мають універсальні фонди. Вони задовольняють широкі читацькі запити - від художньої літератури до навчальної, науково-популярної і навіть спеціальної з усіх основних галузей знань.
Наукові бібліотеки забезпечують вчених і спеціалістів літературою з відповідних галузей знань, виконують роботи, спрямовані на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів науково-дослідного фаху. В умовах швидкого розвитку електронних мереж та комп´ютеризації знань отримали розвиток електронні бібліотеки. Використання електронних мереж типу ІНТЕРНЕТ розширило доступ наукових працівників до джерел інформації та можливості комунікації вчених.
Отже, забезпечуючи збереження і активне використання знань, нагромаджених у процесі еволюції людства, бібліотеки стали інтелектуальними центрами науки, сприяють підвищенню інтелектуального і морального потенціалу суспільства, гуманізації всіх соціальних процесів, сприяють формуванню наукового світогляду і підвищенню культурного рівня кожної окремої людини.
Бібліографія (від грец. biblio - книга, grapho - писати) - галузь знання про методи і способи складання показчиків, оглядів друкованих творів, списків. Завдання бібліографії полягає у реєстрації друкованих творів з певної галузі знань, окремої проблеми, теми. Подається вона у наукових дослідженнях у вигляді переліку книг, журналів і статей із посиланням на місце і рік опублікування, видавництво та ін.
Бібліографічні джерела економічної інформації представляють собою сукупність літературно оформлених робіт, випущених видавництвами або депонованих у закладах науково-технічної інформації. Депонуються, тобто здаються на зберігання і за запитами видаються користувачам у вигляді копій або мікрофільмів, звіти про виконані науково-дослідні роботи, статті, реферати та інші роботи, які становлять інтерес для вузького кола дослідників.
Залежно від цільового призначення бібліографічні літературні джерела економічної інформації поділяють на такі види: праці відомих представників економічної думки; статистичні матеріали; науково-дослідна література; навчальна література; науково- популярна література; практичні посібники; довідкова література.
Статистичні матеріали - відомості про розвиток господарства країни, подані

у вигляді таблиць, узагальнених у щорічних статистичних збірниках, що видаються Державним комітетом статистики України. Крім вітчизняних, розрізняють і статистичні видання інших країн.
Науково-дослідна література видається у вигляді монографій, збірників статей, збірників наукових праць, авторефератів дисертацій тощо.
Навчальна література - це видання з економічних дисциплін, призначені для підготовки спеціалістів в сфері економіки. За видами її поділяють на підручники, навчальні посібники, програмно-методичні матеріали.
Науково-популярна література - брошури і книги з економічних питань, призначені для реклами серед широкого кола читачів, насамперед зайнятих у матеріальному виробництві, пояснення економічної політики держави.
Практичні посібники - це видання, розраховані на задоволення потреб окремих категорій спеціалістів народного господарства країни в їх повсякденній практичній діяльності. Це література з питань бухгалтерського обліку, статистики, аудиту, фінансів, планування і організації виробництва.
Довідкова література призначена для різних фактографічних довідок.
Вона поділяється на дві групи. До першої належить довідкова література, призначена для широкого кола спеціалістів, незалежно від виробничих функцій (енциклопедії, словники, календарі господарника, довідники, хроніки економічних подій). Другу групу складає література для певних категорій спеціалістів (довідники та різні нормативні документи, необхідні конкретним спеціалістам).
Процес ознайомлення з літературними джерелами з обраної теми необхідно починати із ознайомлення з довідковою літературою.
Традиційними інформаційно-пошуковими системами є карткові каталоги і картотеки. Існує два типи читацьких каталогів, що носять довідково-рекомендаційний характер: алфавітний, в якому картки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи заголовків творів та систематичний, в якому картки розташовані за галузями знань і в алфавітному порядку в межах певної галузі.
В процесі вивчення літератури досліднику доцільно скласти власну бібліографію. Вона формується на основі бібліотечних каталогів, що представляють собою набір карток, в яких містяться дані про книги, журнали, газети і т.д. При складанні власної бібліографії необхідно звертати

увагу на списки літератури, що знаходяться в кінці книг, статей. Оформлення власної бібліографії може здійснюватись за допомогою картотеки, в якій є три розділи: "Прочитати", "Прочитано", "Законспектовано". Така картотека допомагає досліднику систематизувати роботу з літературними джерелами, виділити основний зміст в опрацьованих творах.
5.5. Дослідна і завершальна стадії науково-дослідного процесу

Дослідна стадія науково-дослідного процесу включає в себе створення нової інформації та перетворення її із застосуванням комп´ютерних технологій, теоретичних і емпіричних методів у інформаційні сукупності відповідно до програми дослідження теми конкретної економіки.
Створення нової інформації полягає у проведенні спостережень і виборі оціночних критеріїв досліджуваних економічних процесів, а також збереженні та групуванні інформації. При цьому передбачається вивчення технологічних процесів, застосування прогресивних засобів виробництва, економічних видів сировини, використання досягнень технічного прогресу в управлінні виробництвом, впровадження нових методів і технічних засобів у плануванні, обліку і контролі виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств, корпорацій, галузі. Це дає змогу виявити позитивні і негативні фактори, що впливають на функціонування об´єкта дослідження, та визначити, якими критеріями їх вимірювати.
Збір і групування інформації в дослідній та завершальній стадії використовують для характеристики досліджуваних процесів, виявлення закономірностей і тенденцій їх розвитку. Згрупована інформація далі використовується і перетворюється відповідно до мети дослідження.
Перетворення інформації на ПЕОМ здійснюється згідно з методикою дослідження. Для цього використовують ділові і професійні ПЕОМ. Вони використовуються при створенні автоматизованих робочих місць (АРМ) економіста, бухгалтера, науковця та вивільнюють їх від рутинної обробки даних, розширюють можливості займатися інтелектуальною діяльністю.
Персональний доступ до ресурсів локальних і глобальних обчислювальних мереж розширює інформаційне забезпечення дослідника, дає змогу використовувати інформаційне моделювання у наукових дослідженнях.
Алгоритмізація і постановка завдань є необхідними елементами модельного дослідження, що ґрунтується на декомпозиції моделі на підмоделі, пов´язані інформаційно між собою.


Алгоритмізація - це моделювання завдання для розв´язання на ПЕОМ, виконання науково-дослідних процедур у поточному загальноприйнятому режимі, що передбачає процес перетворення вихідних даних у пошуковий результат.
Алгоритм - це упорядкована сукупність елементів арифметичних і логічних операцій, записаних будь-якою вихідною мовою (математичні формули, структурна схема, запис універсальною алгоритмічною мовою), виконання яких дає змогу розв´язати відповідне завдання.

Постановка завдання - це формулювання вихідних посилань, потрібних для розв´язання завдання та опису його математичного змісту.
Розрізняють такі способи введення інформації в систему обробки на
ПЕОМ для наукового дослідження:
1) клавішне, яке поєднує функції введення, обробки та управління програмними і апаратними засобами;
2) мовне;
3) скануюче введення інформації, що передбачає використання для системи обробки текстових і графічних документів, паперових носіїв;
4) сенсорне введення, що грунтується на використанні сенсорного екрана, за допомогою якого здійснюється безпосереднє введення інформації в ПЕОМ.
Виведення інформації при роботі з ПЕОМ може здійснюватися двома способами: пристрої видають користувачу результати роботи у формівідображення інформації на екрані символьного чи графічного дисплея або друкованого тексту, рисунка чи графіка.
Після створення перетвореної на ПЕОМ інформації виконується дослідження із застосуванням теоретичних та емпіричних методів, яке включає такі етапи, як доведення гіпотез; формування висновків і рекомендацій; науковий експеримент; коригування попередніх висновків і результатів дослідження; оприлюднення проміжних висновків і пропозицій; узагальнення, апробація і реалізація результатів дослідження.
Доведення гіпотез - приведення зібраної інформації у систему, яка підтверджує наукове передбачення, що досліджується, або спростовує його.


В зв´язку з цим виникають нові робочі гіпотези, яким дослідник повинен дати оцінку.
Формування висновків і рекомендацій є попереднім узагальненням результатів доведення гіпотез, обиранням методів перевірки достовірності і обґрунтованості цих результатів.
Науковий експеримент - перевірка попередніх результатів дослідження способом їх апробації у конкретних економічних умовах або їх моделюванням у лабораторних умовах з використанням ПЕОМ.
Коригування попередніх висновків і результатів досліджень здійснюється шляхом внесення виправлень до попередньо сформованих висновків і рекомендацій на основі системи доказів та відповідно до результатів проведеного експерименту.
Оприлюднення проміжних висновків і пропозицій проводиться через повідомлення, доповіді на семінарах та конференціях, публікацію статей за наслідками дослідження окремих питань, розділів.
Узагальненням результатів дослідження є літературний виклад їх у вигляді звіту про виконану науково-дослідну роботу, дисертації, студентської науково-дослідної роботи та інших форм подання завершеної наукової продукції. При цьому визначають призначення продукту інтелектуальної праці та напрями його використання. Якість виконаної роботи визначають апробацією.
Апробація включає в себе колективне обговорення виконаного дослідження на науково-технічних нарадах, його рецензування і експертизу, оприлюднення кінцевих результатів у спеціальних журналах, реферативних збірниках, а також у виступах дослідників на науково-практичних конференціях. Крім того, результати дослідження апробуються зовнішнім рецензуванням, коли рецензентом виступає стороння установа.
Реалізація результатів дослідження здійснюється через дослідне впровадження їх у практику за участю замовника теми. При цьому виявляються недоробки, які потім усуваються дослідником, коригується звіт про науково-дослідну роботу, оприлюднюються кінцеві результати дослідження. Реалізація результатів дослідження завершується складанням акту про впровадження за участю представників дослідника і замовника, а також здійсненням авторського нагляду за виробничим впровадженням результатів науково-технічних досліджень, захистом дисертації.


6.1. Загальні методи наукових досліджень

Основу дослідження складає вибрана дослідником методологія. В перекладі з грецької "методологія" означає вчення про структуру, методи і засоби діяльності. Головною метою методології є вивчення засобів, методів і прийомів дослідження, за допомогою яких набувається нове знання в науці.
Розвиток методології науки пов´язаний з розвитком методів наукового пізнання дійсності.
В усіх галузях науки та на всіх етапах наукового дослідження використовується діалектичний метод. Цей метод визначає шляхи будь-якого наукового дослідження. Він дозволяє дослідити всі явища у взаємозв´язку, взаємообумовленості та історичному розвитку.
Методи наукових економічних досліджень поділяють на дві групи: загальнонаукові та спеціальні методи.
До загальнонаукових методів дослідження відносять методи, що використовуються в окремих галузях науки та на окремих етапах дослідження. Вони поділяються на емпіричні, емпірико-теоретичні та теоретичні. Такий поділ загальних методів дослідження пов´язаний з існуванням двох рівнів пізнання світу: емпіричного, пов´язаного з чуттєвим знанням людини (через відчуття, сприйняття, уявлення), і теоретичного, пов´язаного з науковим знанням теорії (через вивчення теоретичних надбань в різних галузях науки). Емпіричне пізнання дає основу для теоретичного і навпаки. Наприклад, для формулювання певних теоретичних узагальнень
(висновків) спочатку необхідний збір інформації, який відбувається емпірично. Далі дослідник, спираючись на відповідні дані, що мають емпіричний характер, опрацьовує їх аналітично і видає систематизовані результати у вигляді певної теорії.
До емпіричних методів наукових досліджень відносять: спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент.
Спостереження - це систематичне і цілеспрямоване сприйняття об´єкту, при якому дослідник не втручається в поведінку об´єкта, а лише фіксує його властивості.
Порівняння-це встановлення подібностей чи розбіжностей об´єктів та властивостей, що здійснюється як за допомогою органів чуття, так і з використанням спеціальних пристроїв.
Під вимірюванням розуміють визначення числового значення деякої величини за допомогою одиниць виміру шляхом порівняння її з еталоном.


Експериментом вважають вивчення об´єкту, що спирається на активний цілеспрямований вплив на об´єкт штучно створених дослідником умов.
Експеримент може проводитись з метою визначення нових якостей об´єкту
(дослідницький експеримент); перевірки правильності теоретичних положень
(перевіряючий експеримент); демонстрації явища (демонстраційний чи ілюстративний експеримент).
До емпірико-теоретичних методів відносять: абстрагування; аналіз і синтез; індукцію і дедукцію; моделювання; історичний підхід; логічний підхід.
Під абстрагуванням розуміють відхилення несуттєвих думок, властивостей, зв´язків і відносин реальних об´єктів і, одночасно, виділення однієї з декількох сторін. Розрізняють наступні види абстрагування: ототожнювання, ізолювання, конструктивізація.
Аналіз і синтез - комплексний метод дослідження, що базується на послідовному розчленуванні об´єкту на елементи чи властивості (аналіз) та з´єднанні окремих його частин в єдине ціле (синтез).
Індукція і дедукція спрямовує процес пізнання від окремого до загального (індукція) і від загального до конкретного (дедукція).
Моделювання - це процес вивчення об´єкту через пристрої (елементи моделі), що моделюють його поведінку, з перенесенням знань з моделі на оригінал. Моделювання буває фізичне, графічне, аналогове, економіко- математичне, комп´ютерне та ін.
Історичний і логічний підходи використовуються комплексно для дослідження історії економічного об´єкта чи явища та виділення суті історичного процесу розвитку об´єкту чи явища.
До теоретичних методів наукових досліджень відносять узагальнюючі методи (сходження від абстрактного до конкретного; ідеалізація; формалізація; аксіоматичний метод) та часткові методи (визначення, опис, інтерпретація).
Сходження від абстрактного до конкретного - це метод пізнання в русі думки від абстрактних визначень конкретного об´єкту, отриманих в результаті його розчленування і опису за допомогою понять, до конкретного цілісного знання про об´єкт. Теорію, що описує діяльність підприємства взагалі, можна розуміти як абстрактне уявлення про об´єкт - підприємство, а розрахунки кількісних і якісних показників діяльності визначеного конкретного підприємства розуміють як конкретне. Для оцінки і аналізу

діяльності конкретного підприємства необхідно спиратись на теоретичні знання, які є абстрактним описом об´єктивної реальності. Застосування даного метода полягає у співставленні теорії як абстрактного опису і практики як конкретного опису об´єкту дослідження та відповідно формулювання в результаті цього висновків.
Ідеалізація - це вид абстрагуючої діяльності, пов´язаний з утворенням і вивченням ідеальних об´єктів, що наділяються нереальними, неіснуючими властивостями.
Формалізація - метод вивчення економічного процесу шляхом відображення його змісту і структури в знаковій формі. Наприклад, показник продуктивності праці визначається як:

де ПП - продуктивність праці одного працівника, тис.грн./чол., ОД - загальний обсяг діяльності підприємства, тис.грн., г - середньоспискова чисельність працівників підприємства, чол.
Аксіоматичний метод передбачає виділення знань за певними логічними правилами, виходячи з ряду тверджень, що приймаються без доказів. Він найбільш поширений в математичних науках.
Під визначенням розуміють формулювання особливостей об´єкту дослідження, специфічних способів його пошуку.
Описом є фіксація результатів дослідження на основі певної системи визначень.
За допомогою інтерпретації формалізована система приводиться у відповідність певній змістовній теорії.

6.2. Спеціальні методи наукових досліджень в економіці

Всі спеціальні методи досліджень, що використовують в конкретних економіках (економіці торгівлі, економіці промисловості, економіці галузей та ін.) поділяють на окремі групи. Цей поділ здійснений у відповідності з етапами проведення економічного дослідження.


Виділяють наступні групи спеціальних методів: методи збору інформації; методи обробки інформації; методи проведення аналітичної роботи; методи планових розрахунків і обгрунтувань; методи прогнозування.
До методів збору інформації відносять безпосереднє спостереження, опитування, фотографування, хронометраж.
Безпосереднє спостереження - це метод збору необхідної інформації шляхом обстеження досліджуваних явищ чи процесів. Найбільш поширеними його видами в економічних дослідженнях є статистичне та бухгалтерське спостереження.
Через статистичне спостереження відбувається збір первинної інформації про господарські процеси, через бухгалтерське - реєстрація її в документах.
Вивчення окремих сторін об´єктів і процесів, що не відображені у звітності, здійснюється шляхом натурних обстежень.
Опитування як метод збору інформації передбачає її збирання шляхом реєстрації показників від осіб, що опитуються. Інформацію, яку отримують в процесі опитування, поділяють на соціально-економічну, товарознавчу, соціально-психологічну. В залежності від характеру інформації опитування бувають анкетні та опитування-інтерв´ю. За формою проведення розрізняють очні та заочні опитування. За частотою проведення - одноразові, періодичні та панельні (багаторазові опитування однієї і тієї ж групи).
Методи фотографування застосовують в дослідженнях економічних процесів, що відбуваються у виробничій сфері. їх поділяють на такі різновиди: фотографія робочого дня, фотографія часу використання обладнання, фотографія виробничого процесу, маршрутна фотографія, самофотографія. Окремо виділяють такий метод як хронометраж. Дані методи використовують для збору інформації про рівень ефективності використання робочого часу на підприємстві. Така інформація дає можливість досліджувати можливості впливу зміни норм часу, рівня продуктивності праці, в цілому ефективність використання трудових та матеріальних ресурсів.
До методів обробки інформації відносять групування, розрахунок відносних і середніх величин, показники варіації, розробку таблиць, графічний метод, побудову динамічних рядів і розрахунок індексів.
Групування - це метод розчленування зібраної інформації на однорідні групи за суттєвими ознаками. Воно може бути типологічним, структурним, аналітичним, ранжуванням.


В процесі економічних досліджень для порівняння певних економічних явищ і процесів використовують такі види відносних величин: структури, динаміки, виконання планового завдання, дотримання норм, порівняння, координації, інтенсивності.
Відносні величини структури - співвідношення частини і цілого. Вони характеризують склад сукупності та виражаються у формі частки або відсотку. Наприклад, відносна величина питомої ваги товарообороту з продовольчих товарів у загальній сумі товарообороту за певний період визначається як: де ПВ - питома вага товарообороту з продовольчих товарів у загальній сумі товарообороту, %; ТОпрод.тов. - сума товарообороту з продовольчих товарів, тис.грн.;
ТО - загальна сума товарообороту, тис.грн.
Відносні величини динаміки застосовуються для оцінки інтенсивності росту і обчислюються співвідношенням рівнів явища, що вивчається, за звітний та базовий періоди.
Шляхом порівняння фактичних і планових значень показників обчислюють відносну величину виконання планового завдання.
Середні величини дозволяють в процесі дослідження відобразити характерний рівень ознаки, притаманної усім елементам сукупності. Вони характеризують типовий рівень варіюючої ознаки.
Середня величина здатна відобразити в собі те, що спільне, характерне, що об´єднує всю масу елементів, тобто статистичну сукупність. За допомогою середніх величин можна здійснити порівняльний аналіз кількох сукупностей, дати характеристику закономірностей розвитку економічних явищ та процесів. Розрізняють такі види середніх величин: середня арифметична, середня геометрична, середня квадратична, середня гармонійна, середня хронологічна, середня структурна (мода і медіана).
Вибір виду середньої грунтується на тому, що являє собою загальний обсяг варіюючої ознаки.
Показники варіації в економічних дослідженнях визначають для встановлення тісноти зв´язку зміни показника і зміни фактора, що на нього впливає. їх розраховують в тому випадку, коли даний зв´язок незакономірний, тобто стохастичний, нефункціональний. Варіація будь-якої ознаки означає різноманітність значень певного показника в сукупності. Для виміру і оцінки варіації використовують наступні показники: розмах варіації


(різниця між найбільшим і найменшим значенням ознаки), середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, дисперсія.
Для систематизованого викладу отриманих в процесі дослідження абсолютних, відносних та середніх величин застосовують розробку аналітичних таблиць. Вони бувають прості, складні та комбіновані.
Аналітичні таблиці є розповсюдженим методом обробки інформації в економічних дослідженнях.
Графічне зображення економічних даних здійснюється за допомогою геометричних площинних даних: крапок, ліній, площин, фігур та їх комбінацій. За загальним призначенням графічні зображення поділяють на аналітичні, ілюстративні та інформаційні. За функціонально-цільовим призначенням розрізняють графіки групувань, рядів розподілу, графіки рядів динаміки, графіки взаємозв´язку і графіки порівняння; за видом поля - діаграми і статистичні карти; за формою графічного образу - крапкові, лінійні, площинні, просторові і зображувальні.
Індекси - це відносні величини порівняння складних статистичних сукупностей та окремих їх одиниць. Розрізняють індивідуальні та загальні індекси. Індивідуальні індекси відображають зміну окремих одиниць досліджуваної сукупності, а загальні - узагальнені результати зміни всіх одиниць досліджуваної складної сукупності.
До методів проведення аналітичної роботи відносять метод порівняння, метод елімінування, метод балансового зв´язку, кореляційно- регресійні методи.
Метод порівняння є найбільш поширеним та застосовуваним в економічному аналізі. При використанні даного методу важливо виділити базу порівняння і показник, що порівнюють (оцінюють). Результатами порівняння є показники виконання плану, динаміки, структури, абсолютних відхилень. В процесі здійснення аналітичних розрахунків важливо встановити причини певних відхилень. Для цього в економічних дослідженнях використовують факторний аналіз. Факторний аналіз передбачає застосування методів елімінування.
Елімінування - це абстрагування від впливу певної групи факторів і одночасне виділення розрахунків іншої групи факторів. Наприклад, при дослідженні зміни товарообороту методом абсолютних різниць, враховують вплив на нього таких факторів, як чисельність працівників і продуктивність праці одного працівника, та абстрагуються від впливу

всіх інших факторів на зміну товарообороту: АТО = ТОх-ТО0 АТО{г)
= Аг-Во АТО(В) = АВ-Г] де АТО - зміна товарообороту за певний період;
ТОЇ, TOO - товарооборот відповідно за звітний і базовий період;
АТО(г) - зміна товарообороту під впливом зміни чисельності працівників;
Аг- зміна чисельності працівників;
Во - продуктивність праці одного працівника в базисному періоді;
АТО(В)- зміна товарообороту під впливом зміни продуктивності праці;
АВ - зміна продуктивності праці; г- чисельність працівників у звітному періоді.
Метод балансового зв´язку застосовують у тому випадку, коли між досліджуваними показниками існують балансові зв´язки. Наприклад, показники роздрібного товарообороту взаємозв´язані балансово, їх залежність зображається у вигляді виразу:
Зп + Н = Р + Зк, де Зп, Зк - товарні запаси на початок і кінець періоду;
Н - надходження товарів;
Р - реалізація товарів.
Методи кореляційно-регресійного аналізу використовуються для визначення щільності зв´язку між досліджуваними явищами.
/до методів планових розрахунків і обгрунтувань відносять балансовий метод, метод техніко-економічних розрахунків, метод варіантних наближень, програмно-цільовий метод.
Застосування балансового методу та методу техніко-економічних розрахунків у процесі планування доцільне тоді, коли маємо справу із плануванням використання ресурсів. Наприклад, балансовий метод застосовується при плануванні використання трудових ресурсів (баланс трудового потенціалу області, баланс кадрів підприємства, баланс праці).


Поширено застосування даного методу і при плануванні товарного забезпечення у торговельній діяльності.
Метод техніко-економічних розрахунків пов´язаний із використанням при плануванні технічних властивостей певного технологічного процесу. Так, даний метод застосовується при плануванні товарних запасів в торговельній діяльності з окремих груп товарів.
Методи варіантних наближень, а також програмно-цільовий метод використовують при плануванні функціонування складних економічних систем, яким властива характеристика багатофакторності.
До методів прогнозування відносяться метод експертних оцінок, метод екстраполяції, методи економіко-математичного моделювання.
Метод експертних оцінок базується на формалізації методів емпіричного пошуку оптимальних умов функціонування економічної системи, які використовують людський досвід та інтуїцію. Для прогнозування багатовимірних статистичних сукупностей застосовують метод екстраполяції^ методи кореляції, регресії, спектральний, компонентний та факторний аналіз.
Методи економіко-математичного моделювання застосовують як в процесі планування економічної діяльності, так і в її прогнозуванні. Вони лежать в основі всіх математичних методів, що застосовуються в економіці.
В загальному суть цих методів зводиться до формалізації і моделювання складних економічних процесів за допомогою математичного апарату та логіки.
На основі вибору методів для здійснення окремих етапів дослідження визначається загальна методика дослідження - сукупність методів і прийомів, необхідних для його проведення.
7.1. Поняття та класифікація інформаційного забезпечення наукових досліджень. Роль і функції інформації

Основою будь-якого наукового дослідження є інформація -сукупність відомостей (повідомлень, даних), яка визначає міру наших знань про ті чи інші явища, події та їх взаємозв´язки. Дане визначення використовується у широкому розумінні слова. У вузькому розумінні інформація - це відомості, які є об´єктом обробки, передачі і зберігання. Інформація є основним

поняттям кібернетики - науки про загальні закономірності в процесі управління та передачі інформації.
Якість та ефективність інформації у науковому дослідженні визначається за такими критеріями: цілеспрямованість, цінність, своєчасність, достовірність, достатність і комплексність (повнота), швидкодійність, дискретність, неперервність, періодичність надходження, детермінований характер, доступність (зрозумілість), спосіб і форма подання.
Перш за все, дослідник повинен встановити цільове призначення інформації, оскільки одна і та ж інформація може використовуватися для різних цілей: створення нових концепцій, встановлення і вирішення проблем пошуку тощо. Цінність інформації визначається економічним ефектом, який дає її використання. Практичним завданням, що стоїть перед дослідником, є визначення того, яка інформація йому необхідна. Разом з тим, потрібно виключити надлишкову інформацію, яка не має прямого відношення до об´єкту дослідження.
Всі елементи дослідницької діяльності тісно пов´язані із збереженням, переробкою і зберіганням інформації (рис.7.1).
Інформацію класифікують за різними ознаками:


Рис. 7.1 Зв´язки дослідницької інформаційної діяльності
За ступенем наукової новизни розрізняють: а) нову інформацію, що відображає новизну запропонованого рішення теоретичного або практичного завдання; б) релевантну, яка раніше містилась в аналогах (наприклад, в методичних вказівках).
За призначенням виділяють: а) повідомлювальну інформацію, що отримана в процесі дослідження;

б) управлінську інформацію, яка необхідна для прийняття управлінських рішень.
За тривалістю періоду, протягом якого інформація зберігає свою актуальність і використовується для прийняття рішень, інформацію класифікують на: а) теоретичну (наукову) інформацію - це результати фундаментальних чи прикладних наукових досліджень в різних областях, які широко використовуються у виробництві та управлінні; б) стратегічну - інформація, що зберігає актуальність протягом тривалих періодів (10-15 років): довготривалі плани і прогнози, дані про повільно змінювані об´єкти, проектно-конструкторська документація; в) тактичну (кон´юнктурну) - інформація з періодом актуальності
2-3 роки і менше; г) оперативну - інформація, що актуальна в межах одного циклу оперативного управління.
Залежно від об´єкту, який відображає інформацію, вона буває: а) природньонаукова - характеризує зв´язки між природними об´єктами; б) техніко-технологічна - відображає взаємозв´язки між предметами природи, які стосуються технології та технічних засобів; в) економічна - розкриває відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання; г) соціально-політична - інформація про соціальні, політичні, ідеологічні відносини між людьми.
Залежно від того, що в об´єкті відображається, інформація буває наступних видів: а) законодавчі акти, документи уряду, положення, інструкції різних органів управління; б) дані демографічних та соціологічних досліджень;

в) матеріали економічних теорій; г) дані про рівень розвитку техніки, технології і тенденції їх розвитку; д) інформація про господарські зв´язки; є) інформація про процеси виробництва; є) інформація про фактори виробництва; ж)інформація про макроекономічні процеси.
В сучасних умовах, із посиленням вимог до обґрунтованості наукових досліджень, зростає і роль інформації. Роль інформації важлива на всіх етапах дослідження: при виборі і конкретизації теми, вивченні історії питання, створенні гіпотези і т.д. Але найбільшу роль відіграє інформація у формуванні змісту майбутньої роботи. Залежно від складу та якості зібраної інформації може змінюватись не тільки план роботи, але і напрямок самого дослідження. В зв´язку з цим не будь-яка інформація може бути корисна для даного дослідження. Саме тому відбір найбільш значущої для даного дослідження інформації, вміння визначити її місце в ньому - необхідні умови правильного вибору змісту інформації.
Основна роль інформації в дослідженнях полягає в тому, щоб виключити суб´єктивні висновки, дати можливість отримати оптимальне рішення проблеми. Рівень наукових досліджень залежить від достовірності, ступеня використання інформації і здатності дослідника переробити отриману інформацію. Детальніше дослідження цих зв´язків потребує вирішення питання про те, які функції повинна виконувати інформація. Такими функціями є інформативна, стимулююча та орієнтуюча.
Суть інформативної функції полягає в тому, щоб дати знання, відомості про той чи інший об´єкт і предмет дослідження. Реалізація стимулюючої функції дозволяє привести дослідників до нової постановки питання, нового його вирішення, з тим, щоб вдосконалювати практику.
Орієнтуюча функція відображається у положеннях, нормах, цільових настановах, які дослідники сприймають як обов´язкову суспільну регламентацію, щоб в найкоротший термін досягти необхідних наукових результатів. Всі функції інформації взаємопов´язані і в поєднанні сприяють розвитку творчості у дослідній діяльності.
7.2. Економічна інформація, її класифікація та призначення у науково- дослідному процесі

У наукових дослідженнях з проблем економіки використовується в основному економічна інформація. Вихідними джерелами наукової

економічної інформації виступають документи (в тому розумінні, в якому це поняття використовується в інформації), тобто будь-які предмети, які використовуються в економічних дослідженнях. В найбільш загальному вигляді джерела інформації можна класифікувати на такі групи: документи уряду і органів влади; нормативні матеріали; фінансові звіти та статистичні матеріали; планові, облікові, контрольні і аналітичні дані; архівні матеріали; матеріали анкетних обстежень та особистих спостережень; матеріали конференцій, симпозіумів, нарад; наукові документи (літературні джерела). Науково-теоретичною та методологічною базою наукових досліджень в економіці є документи уряду і органів влади з питань господарювання в умовах формування ринкових відносин. В першу чергу сюди відносяться нормативні документи.
Всі нормативні матеріали залежно від джерела можна згрупувати таким чином: Укази Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств і відомств, органів управління. За характером і галузевою приналежністю ці нормативні матеріали поділяються на відомчі і міжвідомчі. В нормативних матеріалах містяться дані, які визначають генеральний напрямок в розвитку народного господарства, його окремих комплексів: агропромислового, промисловості, будівництва та ін. Знання генерального напрямку дозволяє правильно визначити об´єкт дослідження, цільовий напрямок науково-дослідних робіт. Серед нормативних джерел важливе значення мають міжвідомчі положення, в яких містяться методичні вказівки для декількох галузей.
Важливим джерелом інформації при проведенні наукових досліджень є звітні і статистичні матеріали.
Звітні матеріали - це система форм і показників. Звітні показники побудовані стосовно до вимог системи управління. Вони характеризують результати роботи окремих ланок народногосподарського комплексу. В

даний час існує близько 500 форм оперативної, статистичної та бухгалтерської звітності.
Оперативні матеріали оформляються безпосередньо при виконанні господарських операцій і містять реквізити, виходячи із завдань та методологічних вимог бухгалтерського обліку і статистики.
Статистичні матеріали покликані вирішувати завдання інформаційного відображення всього народного господарства та його ланок. їх поділяють натри види: статистична звітність, огляди, збірники.
Матеріали бухгалтерського обліку дозволяють_отримати інформацію про окремі підприємства та організації. Вони повністю грунтуються на даних оперативного обліку.
До планових, облікових, контрольних і аналітичних матеріалів відносяться: плани, прогнози економічного і соціального розвитку підприємства, розрахунки по обгрунтуванню потреби в сировині, кадрах, фонду заробітної плати та ін., баланс, первинні документи по обліку господарської діяльності, бухгалтерська і статистична звітність про роботу підприємства, об´єднання тощо.
В тих випадках, коли статистика і облік не можуть прямо спертися на первинні документи, вони організовують спеціальні анкетні обстеження суцільні, вибіркові та монографічні.
Одним із найважливіших видів джерел дослідження є літературні і, насамперед, наукові документи. Науковий документ - це матеріальний об´єкт, який містить наукову інформацію з певною логічною завершеністю і призначений для її зберігання, передачі і використання. Сукупність наукових документів складає науково-технічну літературу. Це -матеріальна форма існування науки.
Носіями інформації можуть бути різні наукові документи, книги
(монографії, підручники, навчальні посібники), періодичні видання
(журнали, бюлетені, праці інститутів, наукові збірники), нормативні документи (стандарти, будівельні норми і правила, технічні інструкції, вказівки тощо), каталоги й прейскуранти, патентна документація (патенти, авторські свідоцтва), звіти про науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, інформаційні видання (збірники НТ1, аналітичні огляди, інформаційні листки, експрес - інформації, виставочні проспекти та ін.), переклади іноземної науково-технічної літератури, матеріали науково- технічних і виробничих нарад, дисертації та автореферати, виробничо- технічна документація організацій (звіти, акти приймання об´єктів в експлуатацію та ін.).


Наукові документи поділяються на:
1) первинні, які містять безпосередні результати наукових досліджень, нові наукові відомості (книги, статті, брошури, монографії, дисертації);
2) вторинні, які містять результати аналітично-синтетичної та логічної переробки наукової інформації первинних документів (інформаційні видання, каталоги, картотеки, бібліографічні видання і довідкова література).
Первинні документи можуть бути публіковані і непубліковані.
Публіковані документи - це твори друку, які пройшли редакційно-видавничу обробку і призначені для передачі інформації, що міститься в них (книги, брошури, монографії, періодичні видання, науково-технічна документація).
Первинні непубліковані документи - це науково-технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи, інформаційні карти, конструкторська інформація, препринти тощо. Як правило, непубліковані роботи представляють у рукописах або розмножують у невеликій кількості примірників.
Залежно від способу представлення вся інформація, що міститься в наукових документах, поділяється на сигнальну, релевантну, бібліографічну і нову (основну).
До сигнальної інформації відносяться: титульний лист, анотація, заголовки, зміст та ін. Вона допомагає досліднику зорієнтуватись у змісті наукового документу.
Релевантна інформація міститься у тексті, примітках, авторських виступах і роз´яснює окремі положення.
Бібліографічна інформація - це перелік використаних автором літературних джерел з вказанням автора, назви його праці, місця видання, видавництва і року видання.
Новою (основною) інформацією є безпосередній зміст роботи, нові положення, висунуті автором, система доказів, правила, формули.
7.3. Вибір об´єкта обстеження та визначення системи показників, що підлягають збору в процесі спостереження

Організація збору практичної інформації в організаціях та підприємствах передбачає:
1) правильний вибір об´єкта обстеження;


2) обґрунтоване визначення системи показників, які підлягають збору в процесі спостереження;
3) розробку методик отримання певних показників;
4) правильне документальне оформлення даних обстеження. Об´єкт обстеження - це предмет чи явище дійсності, яке піддається дослідженню з метою пізнання його суті, закономірностей розвитку і подальшого використання результатів пізнання в практиці. Об´єктами обстеження можуть бути продукти праці, процеси, явища, події в природі чи суспільстві, окремі сторони процесів пізнання, макети чи моделі, які відтворюють суттєві сторони досліджуваних предметів і явищ, або сукупність одиниць, які вивчаються. Одиниця сукупності - це складовий елемент об´єкту спостереження, який є носієм досліджуваних ознак.
Процес відбору об´єкта обстеження пов´язаний із значними трудовими затратами і є досить складним. Від правильно вибраного об´єкта обстеження залежить цілеспрямованість та результативність наукового обстеження. Тому ефективна науково-дослідна робота передбачає певні особливості об´єкта обстеження, які повинні полягати в наступному:
1. Наявність непізнаних властивостей об´єкта на момент виникнення проблемної ситуації.
2. Динамічність об´єкта обстеження: наукове дослідження не може привести до остаточного вияву і вивчення властивостей об´єктів, що пов´язане з відносним характером всіх знань та їх неперервною мінливістю.
Тому важливо на початку наукової роботи чітко визначити умови відбору властивостей об´єкту.
3. Подільність об´єкта обстеження: будь-яка науково-дослідна робота може бути поділена на окремі, більш дрібні частини, питання яких виконуються по окремих стадіях та етапах.
4. Спадковість об´єкта обстеження. В процесі дослідження виникають нові проблеми, тому результати будь-якої наукової роботи слід оцінювати за складом сформульованих нових проблем і вимог до вихідних умов їх вирішення.
Основний обсяг інформації під час написання курсових, дипломних, магістерських наукових робіт студенти збирають, як правило, в організаціях і підприємствах. Саме в цьому випадку вихідна інформація найбільш підпорядкована меті та завданням їх досліджень. За широтою і глибиною

інформації це джерело значно перевищує інші. В якості об´єкта дослідження вибирають підприємство (організацію), яке працює в нормальних умовах, тобто не виступає і відстаючим, і самим передовим. Окремі наукові студентські роботи виконуються на підставі визначення сукупності підприємств (організацій). Відбір цих підприємств (організацій) відбувається вибірковим шляхом.
Основна ідея вибіркового методу полягає в тому, що відбирається частина з цілого, яка називається вибірковою сукупністю. Вся сукупність, що вивчається і з якої відбувається вибір деякого числа одиниць (вибірки), називається генеральною сукупністю.
Вирішуючи питання про застосування вибіркового методу, дослідник повинен дотримуватися вимог забезпечення достатньої кількості і якості показності
(репрезентативності) об´єктів обстеження.
Під репрезентативністю розуміють відповідність характеристик вибіркової сукупності характеристикам генеральної сукупності. Кількісні похибки репрезентативності виникають внаслідок нелогічного характеру обстежень, тобто відбір одиниць не повністю відтворює генеральну сукупність. Вибірка може здійснюватися способом повторного або безповторного відбору.
Проводити розрахунки дисперсії по всій генеральній сукупності досить складно. Тому розрахунки дисперсії при наявності даних про середнє арифметичне значення ознаки, що вивчається, можна проводити за даними не всієї сукупності одиниць обстеження, а лише її частини.
Коефіцієнт довіри (ґ) залежить від ймовірності, за якою можна стверджувати, що гранична похибка (Дх) буде гарантована в заданих межах.
Чим більше значення коефіцієнта довіри, тим вища ймовірність того, що гранична похибка буде гарантована в більшій чисельності одиниць обстеження. Гранична похибка вибирається довільно, тобто залежно від характеру і ступеня необхідної точності інформації. Наприклад, при формуванні вибірки для збору інформації про продаж товарів можна отримати граничну похибку до 10%, а коефіцієнт довіри рівний 2.
Основними способами відбору одиниць із генеральної сукупності є наступні.
Випадкова вибірка - найпростіший вид вибірки, який складає основу більш складніших методів обстеження. Для отримання випадкової вибірки матеріал, що вивчається, спочатку поділяють на одиниці відбору, потім із всієї сукупності цих одиниць у випадковому порядку відбирають необхідне число одиниць. При випадковому відборі кожна одиниця має однаковий шанс попасти у вибірку.


Механічна вибірка заснована на механічному відборі. При цьому одиниці сукупності (групи, магазини, підприємства, організації) попередньо розміщують в списку у певному порядку, наприклад, по мірі зменшення чи зростання якогось показника, а потім механічно відбирають одиниці через певний інтервал. Таким чином, сукупність ніби розбивається на частини, які складаються із однакової кількості одиниць і від кожної частини відбирається одиниця. Величина інтервалу знаходиться шляхом ділення числа одиниць генеральної сукупності на число одиниць, яке слід відібрати.
Типова вибірка базується на відборі одиниць для вибіркового обстеження не зі всієї генеральної сукупності в цілому, а з її типових груп, утворених за якоюсь ознакою, що суттєво відрізняє одну групу від іншої. В межах кожної типової групи внаслідок випадкового чи механічного відбору виділяється певна кількість одиниць.
Серійна або гніздова вибірка являє собою такий спосіб відбору, при якому вибіркова сукупність утворюється шляхом виділення відразу цілих серій, а не окремих одиниць. У відібраних серіях обстежуються всі без винятку одиниці сукупності. Безпосередній вибір серій відбувається за допомогою випадкового або механічного відбору.
Крім кількісної показовості (репрезентативності) об´єкту обстеження слід забезпечити якісну показовість. Отримана на основі вибірки інформація повинна бути використана для характеристики всієї генеральної сукупності, розробки рекомендацій, спрямованих на досягнення кращих результатів діяльності, прогнозування окремих показників. Водночас, отримана інформація повинна охоплювати всі сторони діяльності об´єкта обстеження та вичерпно їх характеризувати.
При організації збору практичної інформації важливу роль відіграє обґрунтоване визначення системи показників, які підлягають збору. Будь- який показник дає кількісну характеристику тієї чи іншої діяльності, об´єкта, процесу і є результатом виміру або розрахунку. Взаємопов´язані показники, що всебічно характеризують об´єкт (процес, діяльність) згідно з метою дослідження, утворюють систему показників.
Показник складається із основи, якою завжди є числовий вираз. До основи дається основна ознака, яка вказує, до чого чи до кого відноситься основа (наприклад, 130 тонн, 15 тисяч км, 20 літрів і т.п.). Крім основної ознаки, можуть бути і уточнюючі ознаки: супутні та конкретизуючі
(наприклад, 130 тонн вугілля, 15 тисяч км пробігу автомобіля, 20 літрів бензину).


Ознаки які розкривають і характеризують основні показники, є обов´язковими, оскільки без них неможливо дати вичерпну характеристику числовому виразу або основі. Необов´язкові (приховані) ознаки не реєструють в повсякденній роботі і вони можуть не знаходити відображення в документах (наприклад, вологість цукру чи борошна, калорійність вугілля).
За виразом числової ознаки показники поділяють на абсолютні і відносні. Абсолютні величини у статистиці характеризують розміри, обсяги або рівні суспільних явищ та процесів в одиницях міри ваги, об´єму, довжини, площі, вартості. В торговельній діяльності абсолютні величини використовують для кількісної оцінки обсягу надходження і продажу товарів, стану товарних запасів, рівня цін та ін. Всі одиниці виміру абсолютних величин бувають натуральними і вартісними. Натуральні одиниці виміру в свою чергу бувають: а) прості, які відповідають фізичним властивостям вимірюваних величин (кілограми, літри, метри); б) складові (кіловат-години, тонно-кілометри); в)умовні, що використовують для узагальнення даних про випуск однотипової продукції в різних одиницях місткості (наприклад, консерви обліковують в умовних банках масою нетто 400г) чи узагальнення даних по різних типах явищ з однаковим споживчим призначенням (наприклад, при згоранні 1 кг вугілля виділяється 7000 ккал енергії).
Найбільш універсальними є вартісні одиниці виміру (гривні, тисячі гривень), за допомогою яких можна виразити все і узагальнити у грошах. Всі абсолютні величини діляться на індивідуальні і узагальнюючі, їх можна отримати в процесі статистичного спостереження або в процесі статистичного зведення. Індивідуальні абсолютні величини отримуються в статистичному спостереженні при кількісній оцінці ознак, що вивчаються, у окремих одиниць сукупності. Узагальнюючі абсолютні величини вираховуються в процесі статистичного зведення та групування індивідуальних абсолютних величин.
Відносними величинами у статистиці є результати ділення двох вихідних величин, які характеризують те чи інше явище або процес. При розрахунку відносних величин можна порівнювати як однотипові, так і різнотипові величини, які взаємопов´язані між собою.
За стійкістю показники поділяють на постійні і змінні (разові). За призначенням вони бувають робочі і допоміжні, які є основою для розрахунку робочих.


За стадіями утворення показники діляться на первинні, проміжкові, зведені і результативні.
Збирання показників в організаціях і підприємствах проводиться в декілька етапів.
На першому етапі по кожному з питань, що вивчається, визначається коло необхідних показників та складається їх перелік. При цьому розрізняють показники вихідної інформації (індивідуальні) і аналітичні
(узагальнюючі). Перелік показників визначається програмою дослідження.
На другому етапі всі вихідні показники по кожному питанню теми групуються до зведеного переліку. При цьому враховується повторюваність, взаємозв´язок і можливість отримання аналітичних (узагальнюючих) показників.
На третьому етапі по кожному показнику визначаються джерела інформації, які залежно від методу їх отримання, класифікують на наступні: статистична звітність і бухгалтерський облік, натурні обстеження підприємств, спеціальні (особисті) обстеження, матеріали обстежень інших авторів.
Методика збирання показників в кожному із перерахованих джерел інформації має певні особливості. Найменш трудомістким є збирання показників, що знаходяться в матеріалах статистичної звітності та бухгалтерського обліку. Збирання цих показників пов´язане з визначенням назви або номера форми звітності, книги обліку і номера відповідного рядка, періоду, за який відбувається збирання показників, одиниць виміру.
Збирання показників шляхом натурного обстеження підприємств пов´язане з визначенням типу будівлі, режиму роботи, кількості поверхів, розрахункових вузлів, тощо. При цьому період здійснення натурного обстеження повинен бути аналогічним періоду збирання показників статистичної звітності чи бухгалтерського обліку, а також слід забезпечити ідентичність одиниць виміру.
Досить трудомістким є процес збирання показників шляхом проведення спеціальних (особистих) обстежень, за допомогою яких можна отримати ніде не фіксовану інформацію. Наприклад, це - визначення уподобань покупців щодо певних товарів, затрати їх часу на здійснення покупок, кількість обслужених покупців в окремі години роботи магазину тощо. При цьому методика отримання таких показників включає: знаходження шляхів збирання показників
(анкетні опитування, хронометражні заміри, фотографія робочого дня, кіно- або фотозйомка); класифікацію процесів, що вивчаються; визначення кількості спостережень.


Особливе місце в спеціальних обстеженнях займають анкетні або усні опитування покупців чи експертів (представників організацій та підприємств). З їх допомогою можна порівняно швидко нагромадити необхідну інформацію та отримати такі відомості, які іншим шляхом зібрати не можна. Найчастіше - це виявлення ступеня забезпеченості населення окремими видами товарів, виявлення факторів, що формують попит.
Підготувати і успішно провести анкетне опитування можна при точному науковому підході до визначення завдання, яке буде вирішуватися за його допомогою.
Збирання показників за допомогою матеріалів обстежень інших авторів на перший погляд видається досить простим. Однак, воно вимагає ретельного перегляду і опрацювання літературних джерел, що теж пов´язано зі значними затратами часу дослідника.
7.4. Організація збору і документальне оформлення інформації

Збирання і відбір матеріалів для дослідження за значенням і трудомісткістю займають в ньому досить важливе місце. Багато хто з науковців небезпідставно стверджують, що збирання готової інформації по темі дослідження займає не менше, як дві третини від загального часу, використаного на її розробку.
Найбільш зручно і правильно починати збирати матеріали після того, як завершене попереднє ознайомлення з наявними джерелами інформації та історією досліджуваного питання, вияснений сучасний стан проблеми, виявлена вся література, що до неї відноситься, складена її бібліографія, розроблений попередній календарний план науково-дослідної роботи.
При збиранні матеріалів наукового дослідження треба точно і неухильно дотримуватися таких основних принципів, як цілеспрямованість, сумлінність, всебічність.
Науковець в жодному разі не повинен відхилятися від тієї мети, яку він поставив у своєму плані. Всі інші факти слід відкладати до закінчення роботи над темою. В той же час, ті факти, які суперечать гіпотезі теорії, треба сумлінно реєструвати та аналізувати. Ніколи не їх слід підтасовувати на користь власної гіпотези, підганяти факти чи складену попередньо теорію.
Всебічність передбачає вміння бачити дійсність у всій її різноманітності й у всіх її суперечностях, не пропускати нічого, що відкривається під час спостереження чи досліду.


Користуючись даними принципами, дослідник за планом розробки теми науково-дослідної роботи здійснює інформаційний пошук. Як вже відмічалось, інформаційний пошук здійснюється і до, і після вибору теми дослідження.} Його мета - аналіз інформації по темі, висвітлення стану питання (складання аналітичного огляду), уточнення при необхідності теми, обґрунтування мети і завдань наукового дослідження. Інформаційний пошук складається з наступних етапів: безпосереднього пошуку, відбору і опрацювання матеріалів.
Пошук і відбір матеріалів займає важливе місце як при виборі теми дослідження, так і після затвердження плану теми. Що стосується добору літературних джерел та складання бібліографії при виборі теми дослідження, то цей етап науково-дослідної роботи пов´язаний з первісним опрацюванням матеріалу. Після затвердження плану теми робота з літературними джерелами продовжується, тобто дослідник приступає до їх глибокого вивчення й опрацювання. В процесі подальшого вивчення літератури науковець досить часто стикається з посиланням на нові для нього джерела. Тому йому доводиться вдаватися до додаткового пошуку і на наступних етапах науково-дослідної роботи. Однак, пошук матеріалу для розробки теми не може продовжуватися нескінченно. Для того, щоб звузити сферу пошуку, інформацію потрібно проаналізувати (опрацювати) і відібрати з неї найнеобхіднішу. Тому так важливо дотримуватися наступних правил відбору літератури:
1) ретельно вивчати бібліографію;
2) максимально добросовісно відноситись до добору матеріалів;
3) знайомитись з літературою не в прямому, а у зворотному хронологічному порядку;
4) систематично переглядати періодичну літературу, особливо, журнали;
5) значну увагу приділяти вивченню першоджерел;
6) самостійно аналізувати статистичні матеріали; 7)однаково ретельно вивчати як матеріал, що підтверджує концепцію дослідження, так і той, що їй суперечить.
Після опрацювання літератури слід звернутись до вивчення практики економіка торгівлі, промисловості, сільського господарства та інших Галузей народного господарства - прикладні галузі господарської діяльності, тому знання практики з будь-якого питання має тут важливе значення.


В процесі збирання матеріалу не можна повністю довірятись літературним джерелам, обмежуватись роботою лише в бібліотеці, в лабораторії кафедри. Дослідник повинен звернутись до вивчення досвіду практичної діяльності в умовах виробництва, в економічних відділах організацій, підприємств, установі Зв´язок теорії з практикою повинен здійснюватися з найбільшим ефектом ще задовго до впровадження результатів закінченого дослідження. Дослідник, який добре знайомий з практикою, врахує усі особливості технології економіко-аналітичної роботи.
Студенту слід ознайомитись з матеріалами, що відображають діяльність базового підприємства: постановкою економічної роботи, планами, прогнозами, звітами, довідками, пояснювальними записками, архівом, поточною перепискою, інструкціями, наказами тощо. Чим активніше він буде приймати участь у житті організації чи підприємства в період навчальних та переддипломних практик, тим ширшим стане його світогляд, а, отже, і ефективнішою буде розробка теми дослідження.
Центральне місце у збиранні матеріалу займає збирання фактів або фактографічної інформації. Факт або фактографічний матеріал - це щось реально існуюче і твердо встановлене: події, імена, назви, дати, кількісні і якісні показники, цитати та iHjB економічних дослідженнях фактографічна інформація включає описування фактів господарської діяльності підприємств, організацій, установ тощо. До неї відноситься статистична, планова, нормативна, аналітична інформація про діяльність підприємств, об´єднань, галузей, народного господарства загалом.
Факти і фактографічна інформація - основа будь-якого наукового дослідження і економічного, зокрема. Остання формується в системі господарського обліку за допомогою методів статистичного, оперативного і бухгалтерського обліку, які передбачають суцільне та неперервне документування господарських процесів. Облік дозволяє не лише фіксувати факти господарської діяльності та накопичувати фактографічну інформацію, але й впливати на удосконалення цієї діяльності через систему управління.
Дані обліку трансформуються у звітності, створюючи якісно нову фактографічну інформацію, яка узагальнюється в системі державної статистики і відображає результати соціально-економічного розвитку.
Збір та обробка фактографічної інформації підпорядковані головній меті економічного дослідження - розробці наукових рекомендацій з раціонального господарювання, виявленню резервів підвищення ефективності діяльності підприємств (організацій). Відповідно до даної мети критеріями методики використання фактографічної інформації в економічному дослідженні повинні бути обгрунтована достовірність наукових результатів, незаперечність фактів, їх вивчення у сукупності,

конкретність та дійсно наукова добросовісність їх інтерпретації. Тому ця методика включає такі процедури, як відбір даних, перевірку їх достовірності, дослідження і використання у системі доказів.
Відбір даних - це вибір показників, які характеризують об´єкт дослідження, відповідають його меті та завданням. Для їх пошуку на сучасному етапі досить часто використовують електронно-обчислювальну техніку.
Перевірка достовірності даних (по підприємству, організації, галузі, народному господарству) пов´язана з такими прийомами, за допомогою яких здійснюється групування і зведення інформації, що характеризує економічні явища. При цьому слід приділяти увагу вивченню вторинних даних про господарську діяльність.
Дослідження (обробка) даних, які згруповані в системі звітності усіх рівнів узагальнення, полягає у виявленні зведеної інформації про відхилення фактичних показників господарської діяльності підприємств чи організацій від планових (прогнозних). Для обґрунтування результатів дослідження здійснюється вторинне групування показників, отриманих при дослідженні розрахункових даних по кожному досліджуваному об´єкту. Аналітичні
(розрахункові) дані про господарські операції беруть з носіїв (документів) бухгалтерського обліку та статистики.
В економіці підприємства конче потрібною частиною дослідження є старанно продумане особисте спостереження діяльності підприємств, установ чи організацій. Воно пожвавлює та збагачує теоретичне вивчення звітів, статистичних матеріалів, друкованої літератури тощо/ Для організації збору матеріалів при особистому спостереженні можна застосовувати різні форми, що вимагають певного знання і досвіду: вибіркові обстеження, експертні оцінки, анкетні або усні опитування, фотографії робочого часу, кіно-, фото-зйомку тощо.Вони, звичайно, викладаються у підручниках зі статистики, маркетингу, і в даному разі немає потреби давати їх характеристику та оцінку.
У дослідній роботі велике значення мають особисті контакти зі спеціалістами, представниками суміжних дисциплін (професій), колегами.
Особисті контакти - досить важлива умова підвищення ефективності наукової роботи. Вони можуть бути як усними, так і письмовими
(переписування). Коли дослідник ділиться думками й планами з обізнаним фахівцем, він має можливість з´ясувати цілий ряд питань. Визнання ідей та думок підбадьорює його та заохочує до праці. У тих випадках, коли на місці немає відповідного фахівця, можна звернутися з письмовим запитом до відомих фахівців в інше місто. Необхідність стислого і чіткого викладення думки сприяє уточненню наукової позиції дослідника. Письмові контакти

забезпечують обмін досвідом та випереджують дублювання досліджень.
Обидва види особистих контактів найбільш ефективні з особами, які працюють над тією ж чи сумісною темою. Переваги такого спілкування дають можливість отримати необхідну додаткову інформацію по досліджуваній темі, уточнити її, переосмислити і, при необхідності, змінити напрямок та окремі питання теми дослідження, здобути відомості, які іншим шляхом не можна отримати. В сучасних умовах контакти з фахівцями значно прискорюються через використання електронної пошти та інформаційних систем.
Зібрана інформація з різних джерел (література, практика, особисті спостереження і контакти) документально оформляється. За формою це можуть бути текстові, табличні, графічні (схеми, графіки, креслення), аудіовізуальні (звукозаписи), кінофільми, фотографії та інші документи. В економіці досить часто використовують табличні інформативні документи як зведені, так і роздільні, особливо, коли перелік показників, що вивчаються, невеликий. При великій кількості показників використовують декілька форм документів.

Документальне оформлення зібраної інформації слід здійснювати в такій послідовності. Спочатку виводяться показники, отримані з літературних джерел, потім - з форм статистичної звітності, бухгалтерського обліку та інших матеріалів діяльності базового досліджуваного підприємства, далі - показники його натурного та спеціального (особистого) спостереження і, нарешті, отримані при особистих контактах з фахівцями.
У зв´язку з досить великим обсягом оброблюваної інформації, її доцільно піддавати машинній обробці на ЕОМ. Це значно спрощує процес обробки інформації й знижує її трудомісткість. \
З метою зручності зберігання й використання всі види інформативних документів складають в певній послідовності по кожному обстеженому об´єкту і зберігають в окремих папках (файлах, дискетах). Папки номерують і складають реєстр матеріалів по темі дослідження.
7.5. Порядок обробки інформації в економічних дослідженнях. АСУ обробки інформації на ЕОМ та застосування їх у наукових дослідженнях

Зібрана інформація в процесі наукового дослідження підлягає ретельній обробці. Обробці підлягає весь зібраний матеріал від першої до останньої сторінки, - це і є первинна суцільна обробка матеріалу. Вона повинна передувати написанню тексту. З її допомогою можна уявити

загальну картину всієї роботи, створюючи тим самим сприятливі умови для написання тексту на відповідному науковому рівні.
Цей важливий етап науково-дослідної роботи складається з декількох стадій:
1) систематизація матеріалу;
2) оцінка придатності інформації;
3) перевірка достовірності і значущості інформації;
4) співставлення інформації;
5) побудова попередніх і остаточних висновків.
Спочатку слід систематизувати зібрану інформацію, тобто упорядкувати розрізнені факти, створити їх струнку систему відповідно до мети дослідження. Методичними прийомами систематизації є класифікація та типологія. Класифікація - це групування фактів у сукупності за кількісними ознаками, а типологія - за якісними ознаками. В процесі збирання інформації теж слід постійно здійснювати її систематизацію, тобто завжди перечитувати та розкладати матеріал відповідно до плану розробки теми. При цьому по мірі надходження інформації, вона повинна знаходити своє місце у певному параграфі роботи.
Первинна інформація економічного характеру після суцільного опрацювання підлягає статистичній або вторинній обробці. Сутність цієї обробки полягає у складанні таблиць, рядів, схем, графіків (кривих, діаграм, картограм), розрахунку середніх і відносних величин, показників варіації та дисперсії, кореляційних зв´язків при факторному аналізі. Таким чином, створюється нова інформація.
В процесі систематизації слід очистити інформацію від непотрібних і дублюючих та, особливо, помилкових матеріалів, тобто, оцінити придатність інформації з точки зору мети науково-дослідної роботи. При необхідності матеріал слід доповнити додатковими даними.
Вся нагромаджена і систематизована інформація повинна перевірятися за її достовірністю і значущістю. Оцінка достовірності інформації - особливо відповідальна стадія її обробки, яка вимагає високої кваліфікації дослідника.
Одним із способів визначення достовірності зібраної інформації є її математична оцінка, яка може обмежуватися вибірковою перевіркою найвідповідальніших елементів - методик, формул, логічних міркувань. Всю недостатньо достовірну інформацію слід вилучити.


Основним методом побудови наукових висновків в процесі обробки інформації є співставлення даних. Дослідник в пошуках вирішення проблеми повинен порівнювати відомі факти в різних поєднаннях, доки якась комбінація не стане можливим рішенням. Таке рішення є попереднім висновком, який слід критично розглянути, щоб уникнути неправильного розв´язання проблеми. У зв´язку з цим, для отримання достовірних наукових висновків слід максимально зосереджуватись на досліджуваній темі і залучати максимальну кількість фактів та ідей, бути допитливим і зацікавленим, ефективно використовувати результати колективного обговорення зібраної інформації.
Наприкінці дослідник на підставі попередніх висновків, які часто значно розширюють джерела інформації чи, навпаки, відсікають непотрібні дані, підводить підсумок роботи і формулює остаточні висновки. їх рекомендується формулювати ретельно, точно, не перевантажуючи обґрунтування цифровими даними. Остаточні висновки повинні бути стислими та змістовними. З їх допомогою читач повинен легко оцінити роботу, дослідник - ще раз її перевірити.
З метою удосконалення наукових досліджень відповідно до вимог ринку важливо використовувати АСУ обробки інформації на ЕОМ. АСУ обробки інформації - це людино-машинні системи, за допомогою яких • інформація автоматизовано збирається та обробляється. Технічною базою для її здійснення є персональні, універсальні і малі ЕОМ; обладнання для збирання, підготовки та попередньої обробки інформації; засоби зв´язку і попередньої обробки інформації; пристрої тиражування, комплектування і остаточної обробки документів, автоматизованого видавання документів та їх збереження.
Основними етапами обробки інформації на ЕОМ в АСУ виступають: збирання, передавання та підготовка до введення в ЕОМ первинної інформації; введення, нагромадження та обробка інформації; виведення та передавання результатів обробки інформації людині
(досліднику).
Ефективність обробки інформації залежить від якості комплексу експлуатаційних програм та проектування усього циклу робіт з обробки інформації на ЕОМ. Так, зокрема за методом пакетної обробки певна кількість інформації об´єднується в пакет за ознакою дослідження і передається по каналах зв´язку за один сеанс. Дослідник ставить відповідні завдання, ЕОМ їх розв´язує і записує на запам´ятовуючому пристрої. Після повного розв´язання завдання або за спеціальним запитом дослідника
(науковця) ЕОМ видає відповідь. Процедура обробки інформації

здійснюється стандартними засобами операційної системи, що значно її спрощує, прискорює та дає можливість науково обгрунтувати висновки та пропозиції.
Деякою специфікою відрізняється АСУ обробки інформації на ЕОМ у наукових дослідженнях. Послідовність її обробки включає такі етапи:
1. постановка завдань та складання алгоритму їх розв´язання, що повинен здійснювати науковець (дослідник);
2. розв´язання завдань і видавання обробленої інформації, за допомогою якої створюються можливості для доказу гіпотез стосовно конкретної ситуації;
3. виявлення причин недоліків та розробка рекомендацій щодо їх усунення;
4. написання та узагальнення висновків.
Виконання дослідником зазначених етапів обробки наукової інформації вимагає від нього доброго володіння методикою алгоритмізації та постановки завдань для їх наступного програмування та розв´язання на ЕОМ програмістами, системотехніками та іншими спеціалістами у цій галузі.
Дослідник повинен глибоко вивчити інформаційне забезпечення АСУ обробки інформації, тобто усю наявну сукупність засобів, методів, пакетів прикладних програм побудови та обробки інформаційного фонду.
7.6. Проведення аналітичної роботи в науково – дослідному процесі

Оброблена інформація в економічних дослідженнях (науково- дослідному процесі) ретельно аналізується. Важливе місце відводиться економічному аналізу явищ і процесів.
Економічний аналіз - це система спеціальних знань, яка передбачає:
1. дослідження економічних процесів у їх взаємозв´язку;
2. розкриття тенденцій, темпів, пропорцій розвитку;
3. виявлення впливу позитивних та негативних факторів, кількісний вимір цього впливу;
4. наукове обґрунтування планових завдань, договірних зобов´язань, потенційних можливостей та об´єктивна оцінка їх виконання;


5. узагальнення передового досвіду, досягнень науки;
6. визначення невикористаних резервів та розробка відповідних управлінських рішень.
Систематичне та комплексне проведення економічного аналізу вимагає правильної організації аналітичної роботи. Раціональна організація аналітичної роботи передбачає розробку програми повного або часткового
(тематичного) аналізу з відповідним обґрунтуванням мети, складу об´єктів, послідовності та строків розрахунків. Усі ці параметри будуть різними для завершального аналізу за результатами річної діяльності і для поточного за місяць чи оперативного за періоди робіт.
Далі визначають структурні підрозділи з конкретними виконавцями, що вестимуть аналіз, коло даних, що застосовуватимуться, методичні основи знаходження показників та прийомів опрацювання цифрових даних.
Важливою організаційною особливістю проведення аналітичної роботи є забезпечення комплексності і системного характеру, що означає охоплення всіх аспектів діяльності конкретного підприємства.
Економічний аналіз здійснюється в три послідовні організаційні етапи:
1. підготовчий, коли складається програма аналізу, добираються та перевіряються необхідні матеріали;
2. власне аналітичний, коли вивчаються кількісні і якісні показники господарської діяльності підприємства, виявляється ступінь виконання плану, динаміка розвитку господарської діяльності та причини відхилень від планових завдань;
3. оформлення результатів, коли підводяться підсумки аналізу і формулюються його основні висновки.
Проведення економічного аналізу передбачає необхідність дотримування певних принципів:
1. науковості: використання найновіших досягнень галузевих економічних наук, економіко-математичних методів та ЕОМ;
2. об´єктивності аналітичних висновків: дослідження реальних явищ і процесів у господарській діяльності, причинно-наслідкових взаємозв´язків за достовірними даними;


3. системності і комплексності: розгляд всіх явищ і процесів господарської діяльності як складових частин єдиної системи;
4. основної ланки - виділення тієї ланки, поряд з другорядними, яка є найбільш суттєвою для даного підприємства чи даного моменту розвитку;
5. конкретності та дієвості, тобто конкретної спрямованості і прив´язки до потреб економіки;
6. оперативності: чітке та швидке здійснення розрахунків виробничих процесів і негайне втілення в життя прийнятих за результатами аналізу рішень;
7. масовості: залучення до аналізу не тільки працівників економічно- фінансових служб, ай керівників і спеціалістів підприємства, його підрозділів.
Використання цих принципів при проведенні аналітичної роботи в науково-дослідному процесі є передумовою класифікації видів, факторів і показників економічного аналізу, що докладно викладено в курсі "Теорія економічного аналізу".
Загалом економічний аналіз дає багатий цифровий матеріал для узагальнення, виступає основою для формування висновків та конкретних пропозицій. Втілення їх у практику визначає необхідність виявлення резервів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства за рахунок поліпшення використання ресурсів внаслідок впровадження певних заходів.
З метою логічного впорядкування і систематизації всієї роботи щодо пошуку господарських резервів в економічному аналізі їх прийнято класифікувати за рядом ознак.
За місцем зосередження та характером використання резерви поділяються на внутрігосподарські, галузеві, регіональні та народногосподарські. До внутрігосподарських належать резерви, що виявляються і можуть бути використані тільки на конкретному підприємстві чи у його підрозділі. Галузеві, регіональні та народногосподарські резерви об´єднують під назвою "зовнішні", тобто ті, які перебувають за межами підприємства.
За строками використання резерви поділяють на поточні і перспективні. Поточними є ті, що можуть бути реалізовані протягом даного року, а також при незмінних ресурсах. Перспективними є резерви, розраховані на тривалий період використання, пов´язані з додатковими вкладеннями, у тому числі капітальними.


За відношенням до планів та договорів резерви поділяються на втрати, допущені через невиконання завдань, та додаткові можливості, виявлені при виконанні цих завдань.
За характером впливу на результати діяльності розрізняють інтенсивні та екстенсивні резерви. Екстенсивні резерви реалізуються через залучення додаткових ресурсів (працівників, основних фондів). Інтенсивні резерви допомагають скорочувати витрати живої та уречевленої праці. їх поділяють на наступні: скорочення витрат живої праці за рахунок використання досягнень НТП; економія уречевленої в основних фондах праці; скорочення матеріально-грошових видатків. Реалізація інтенсивних резервів забезпечує зростання продуктивності праці, фондовіддачі, економію витрат і збільшення прибутків та рентабельності.
За видами ресурсів виділяють резерви у використанні живої праці, предметів праці та засобів праці. Кожна з цих трьох груп включає заходи щодо поліпшення використання ресурсів, умов їх функціонування, підвищення якісних характеристик, ліквідації втрат, браку, вдосконалення організації виробництва.
Для систематизації та узагальнення всієї аналітичної роботи, спрямованої на виявлення та реалізацію господарських резервів, всі розрахунки здійснюють за напрямами і джерелами. При цьому враховують, що кожен вид резерву має властиві лише йому джерела, з них необхідно починати розрахунки. Для аналізу важливо і необхідно користуватися певними методичними засадами виявлення резервів. Найбільшого поширення набув спосіб порівняння фактичних даних різних організаційних структур між собою або з нормами чи нормативами.
У всіх випадках виявлення резервів слід проводити відповідну організаційно-економічну роботу, з´ясовувати, за рахунок чого окремі підприємства чи підрозділи досягай кращих результатів.
8.1. Систематизація результатів наукового економічного дослідження

Систематизація - це впорядкування набору інформації (зібраної, обробленої та проаналізованої) за певною структурою. Процес систематизації результатів наукового економічного дослідження полягає н приведенні зібраних і опрацьованих (проаналізованих) даних в послідовний науково- аргументований виклад.


Викладення матеріалу дослідження може нести форму спеціального звіту про науково-дослідну роботу, курсової роботи, дипломної роботи, звіту з практики.
Структура звіту про науково-дослідну роботу має такий вигляд:
1. Вступна частина.
2. Основна частина.
3. Додатки.
Вступна частина містить такі структурні елементи: титульний аркуш; список авторів; реферат; зміст; перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів. Титульний аркуш згідно зі стандартами повинен містити таку інформацію: відомості про виконавця роботи - юридичну особу або фізичну особу; повну назву документа; підписи відповідальних осіб, включаючи керівника роботи; рік складення звіту.
В списку авторів наводять ініціали та прізвища-авторів, їх посади, наукові ступені, наукові звання із зазначенням частини звіту, підготовленої конкретним автором.
Реферат - стисла характеристика змісту науково-дослідної роботи.
Реферат повинен містити відомості про обсяг звіту, кількість його частин, кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, об´єкт дослідження, мету роботи, методи дослідження, результати дослідження та їх новизну, ступінь впровадження, галузь застосування, рекомендації щодо використання результатів роботи, економічну ефективність, прогнозні припущення про розвиток об´єкту дослідження. Він може подаватись на мові оригіналу та іноземною мовою одночасно.
Зміст розташовують безпосередньо після реферату. До нього включають: перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів; вступ; послідовно перелічені назви всіх розділів та підрозділів звіту; висновки; рекомендації; перелік посилань; назви додатків і номери сторінок, які містять початок матеріалу.
Усі прийняті у звіті малопоширені умовні позначення, символи, одиниці, скорочення і терміни пояснюють у переліку, який вміщують безпосередньо після змісту.


Основна частина звіту містить наступні структурні елементи: вступ; суть звіту; висновки;
... рекомендації; перелік літератури.
У вступі коротко характеризують сучасний стан наукової проблеми, що досліджується, а також мету і актуальність даної роботи, її взаємозв´язок з іншими роботами.
Суть звіту - це викладення відомостей про об´єкт дослідження, котрі є необхідними й достатніми для розкриття сутності даної науково-дослідної роботи та її результатів. Як правило, основна частина складається із трьох частин: теоретичної (в ній здійснюється огляд теорії щодо теми, яка вивчається); аналітичної (в ній проводиться аналіз питань теми дослідження на практичному прикладі підприємств, організацій), узагальнюючої (в ній містяться пропозиції щодо досягнення основної мети дослідження, яка визначена в темі).
Висновки і пропозиції містять короткий та логічно-послідовний виклад результатів дослідження. Тут наводять оцінку одержаних результатів роботи (негативних також), можливі галузі їх використання, народногосподарську, наукову, соціальну значущість роботи.
Слід розрізняти третю складову основної частини звіту і висновки та пропозиції. У висновках формулюють узагальнення по всіх складових дослідження: як по теоретичній, так і по практичній частині. Зміст останньої складової основної частини містить узагальнення лише по практичній складовій основної частини.
Перелік використаної літератури викладається на мові, якою видане джерело, в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів чи назв книжок. Бібліографічний опис джерела наводять відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. У додатках вміщують матеріал, який: є необхідним для повноти звіту; містить додаткові ілюстрації або таблиці; не може бути послідовно розміщений в основній частині звіту через великий обсяг або способи відтворення; може бути вилучений для широкого кола читачів, але є необхідним для фахівців даної галузі.


Додатки оформляються як продовження звіту. Кожний додаток починають з нової сторінки, поміщаючи посередині сторінки слово "Додаток" та велику літеру українського алфавіту, що позначає додаток.
Кожний додаток повинен мати назву (заголовок).
8.2. Форми подання цифрового та ілюстративного матеріалу

Цифровий та ілюстративний матеріал використовують для наочності зображення інформації. Цифровий матеріал наукового звіту рекомендується оформляти у вигляді таблиць. Таблиці дають можливість співставити показники і виключають багаторазове повторення в тексті звіту однакових словосполучень.
Якщо у звіті тільки одна таблиця, то її не нумерують і слово "Таблиця" не пишуть. Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу. Номер таблиці складається з номеру розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою (Таблиця 2.1). Якщо цифрові дані у будь-якому рядку таблиці не наводяться, то в ньому ставлять прочерк.
Кожна таблиця повинна мати змістовий заголовок, який розміщується під словом "Таблиця" над відповідною її формою. Слово "Таблиця" і заголовок починають з великої літери. Підкреслювати заголовок не рекомендується. Заголовки колонок таблиці повинні починатися з великих літер, підзаголовки - з малих. Ділити головку таблиці по діагоналі не припускається. Колонку "№ п/п" в таблицю включати не слід.
Таблицю необхідно розміщувати після першого згадування про неї у тексті. Якщо звіт містить невелику кількість сторінок тексту і велику кількість таблиць, доцільно розміщувати таблиці за порядком номерів у кінці тексту (у додатках). При перенесенні таблиці на наступну сторінку звіту головка таблиці повторюється. Якщо головка таблиці громіздка, допускається її не повторювати: в цьому випадку нумерують колонки та повторюють їх нумерацію на наступній сторінці. Слово "Таблиця" вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: "Продовження таблиці" із зазначенням номера таблиці. Структуру оформлення таблиці можна розглянути на рис.8.1.
Ілюстративний матеріал подається, як правило, у вигляді графіків, діаграм, карт-схем, схем, фотознімків.
Рисунки слід розміщувати відразу після посилання на них у тексті


8.3. Бібліографічний опис джерел, використаних у науковому дослідженні

Заключним етапом оформлення наукового звіту є складання переліку використаних при дослідженні літературних джерел. Цей перелік оформляється на окремій сторінці і має тематичний заголовок: "Список використаної літератури".
Літературні джерела в списку розташовують в алфавітному порядку прізвищ авторів і перших слів заголовку твору. Авторів з однаковим прізвищем розташовують за алфавітом їх ініціалів, а праці одного автора розташовують за алфавітом перших слів заголовку.
Прізвища вітчизняних авторів, котрі публікувались на іноземній мові, а також прізвища закордонних авторів, що публікувались на українській мові, вказуються в тексті на мові видання.
Першочергово в списку подають опис законодавчих і нормативних джерел, доповідей керівників держави.
Структура розширеного бібліографічного опису книги включає наступні елементи: автор (прізвище, ініціали); назва книги (без лапок); видання (перше не відмічається); з якої мови на яку здійснено переклад; під чиєю редакцією; том; частина; випуск; місце видання; назва видавництва; рік
(тільки цифри); сторінки (при необхідності).
Структура бібліографічного опису статті в збірнику включає наступні елементи: автор (прізвище, ініціали); заголовок статті; назва збірника (без лапок); під чиєю редакцією; том; випуск; місце видання; рік (тільки цифри); сторінки (при необхідності).


Бібліографічний опис журнальної статті включає наступні елементи: автор (прізвище, ініціали); заголовок; назва журналу (без лапок); рік (тільки цифри); том, серія чи номер журналу; випуск; сторінки (якщо необхідно).
Наприклад:
1. Закон України. Про оподаткування прибутку підприємств. -К.:
Україна, 1995.-4с.
2. МарцинВ.С.таін. Економіка споживчої кооперації. Підручник /
В.С.Марцин, І.Т.Петрук, М.В.Панасюк; За ред. В.С.Марцина. - К.: Либідь,
1996.- 400с.
3. Вовчак О. Д. Нові підходи в оцінці ефективності інвестицій/
Торгівля, комерція, підприємництво: 36. наук, праць Львівської комерційної академії.-Львів: вид-во "Коопосвіта" ЛКА, 1999.-С.11-16.
4. Красовська О.В. Аналіз стану фінансування науково-технічних робіт в Україні в 2000 р. // Проблеми науки. - 2000. - № 7. - С.З
Матеріалами по створенню АСУ технологічних процесів, які затверджені урядовими органами, передбачаються кінцеві результати і порядок введення в експлуатацію розробок поетапно зі стадії технічного проекту в міру підготовки робочої документації і введення в експлуатацію технічних засобів, що забезпечують впровадження їх за черговістю технологічних процесів, які можуть самостійно функціонувати.
Впровадження завершених наукових досліджень являє собою застосування наукової продукції у практичному використання (промислову експлуатацію).
Відповідальність за впровадження результатів науково-дослідної роботи лежить на організації-замовнику, а організація-дослідник зобов´язується брати безпосередню участь у виконанні робіт з дослідної експлуатації і введення об´єкта в дію. При цьому оформляється акт здавання- приймання завершеної науково-дослідної роботи по темі за участю представників замовника і виконавця. В акті встановлюють терміни виконання робіт, кошторисні і фактичні витрати, основні дані про виконавців, терміни початку і завершення робіт, апробацію результатів, патентування винаходів, якщо такі були, дані про опублікування статей, рефератів, монографій з виконаної теми. У постановній частині акта приймальна комісія зазначає, що науково-дослідна робота з теми завершена, приймається рішення щодо подальшого використання наукових результатів, а також зазначається місце впровадження, терміни та очікуваний економічний ефект.


Впровадження результатів завершених досліджень включає дослідне випробування розроблених методик, рекомендацій, інструкцій, техніко- економічних обгрунтувань, які мають прикладний характер. Дослідне випробування здійснює комісія, складена за наказом замовника і узгоджена з виконавцем. До наказу додається погоджена з виконавцем програма дослідних випробувань, якою визначаються строки проведення, умови перевірки, порядок виправлення недоліків.
У випадку потреби замовник розробляє методику здійснення дослідних випробувань, критерії оцінки отриманих результатів та готує документацію.
Результати випробувань наукових розробок оформляють протоколом. Якщо виявлено недоробки, помилкові пропозиції і рекомендації, то виконавець вживає необхідних заходів щодо їх усунення. Після завершення доопрацювання пропозицій і рекомендацій комісія складає акт про впровадження результатів науково-дослідної роботи з виконаної теми, який затверджується керівництвом організації-замовника і виконавця. 120
В необхідних випадках за промисловою експлуатацією впроваджених результатів наукових досліджень може здійснюватись авторський нагляд науково-дослідною організацією. Порядок його здійснення встановлюється за домовленістю сторін.
Впровадження результатів завершеної науково-дослідної роботи в практику господарської діяльності підприємств, галузей фінансують ті організації, які його здійснюють.
8.5. Ефективність результатів наукових досліджень, їх критерії та оцінка
Економічна наука як сфера інтелектуальної праці специфічно бере участь у створенні і споживанні всього суспільного продукту і національного доходу. Критерієм її ефективності в кінцевому підсумку виступає підвищення продуктивності і економія всієї суспільної праці та ресурсів завдяки впровадженню досягнень науки в практику господарювання.
Витрати на науку, так само, як і інвестиції, є вкладенням для забезпечення більш високого рівня споживання у майбутньому.
Ефект досліджень - це сукупність добутих наукових, економічних і соціальних результатів. Результат зіставлення ефекту із витратами на його досягнення характеризує ефективність досліджень.
Ефективність наукових досліджень економічного характеру виявляється тільки внаслідок взаємодії з іншими факторами економічного зростання: інвестиціями, робочою силою, освітою, інформацією та ін. Оцінка

економічної ефективності результатів наукових досліджень у прикладній економіці пов´язана з великими труднощами. Жодне економічне дослідження не породжує продукту якоїсь однієї науково-дослідної роботи. Крім того, визначають економічну ефективність не самої наукової продукції, а результату її використання, що суперечить принципу оцінки безпосередньо за кількістю виготовленої продукції.
Критерієм ефективності наукових досліджень є також наукова значущість виконаної роботи. Оскільки результати теоретичних досліджень дають знання, які можна використати пізніше, завдяки новим дослідженням прикладного характеру, то майже всі критерії і методи, які використовуються для оцінки прикладних і фундаментальних досліджень, не мають конкретного виміру. Тому виникають труднощі в оцінці ефективності теоретичних робіт. Здебільшого при цьому беруть до уваги кількість нових наукових принципів, які використовуються, законів, гіпотез, ідей, концепцій, теорій, наявність експериментального підтвердження наукового результату, цитування цієї роботи, науковий напрям, до якого належить робота. Вивчаючи цитування роботи, з´ясовують галузь застосування результату теоретичного дослідження, ступінь впливу добутого результату дослідження на суміжні економічні науки.
Критерієм ефективності науково-дослідних робіт є і обсяг наукової продукції, який вимірюється загальною кількістю або середнім числом публікацій, що припадають на одного наукового співробітника за досліджуваний відрізок часу, виконаних і захищених дисертаційних робіт, завершених тем або зданих звітів тощо. При оцінці ефективності досліджень застосовують кілька критеріїв, виражених показниками.
Разом з тим, економічна наука виконує дві соціально-економічні функції: пізнавальну (створення інтелектуальних нематеріальних цінностей у вигляді теорій, прогнозів, гіпотез та ін.) та продуктивну (перетворення наукових знань у рушійну силу розвитку виробництва і суспільства загалом).
В зв´язку з цим виділяють такі види ефективності науково-дослідних робіт: економічна, науково-технічна, соціальна.
Економічна ефективність характеризується вираженим у вартісних вимірниках показником економії живої та уречевленої праці у виробництві, одержаної від використання результатів науково-дослідної роботи, у порівнянні із витратами на виконання дослідження. Єдиним критерієм економічної ефективності результатів науково-дослідних робіт у сфері виробництва і невиробничій сфері є економія суспільних витрат, виражених приростом економічного ефекту на одиницю корисної роботи.


Науково-технічна ефективність відображає приріст нових наукових знань, призначених для подальшого розвитку науки і техніки.
Соціальна ефективність виявляється у поліпшенні життєвих факторів людей, розвитку охорони здоров´я та культури, науки та освіти, поліпшенні екологічних умов та ін.
Розглянуті види ефективності науково-дослідних робіт взаємопов´язані і впливають один на одного. Ефективність від впровадження результатів дослідження може проявитися у розвитку теорії науки, удосконаленні методів господарювання і у соціальному розвитку суспільства.
При оцінці результатів науково-дослідної роботи, залежно від поставлених цілей, в якості критеріїв приймається один з видів ефекту, а останні використовуються як допоміжні.
Економічний ефект науково-дослідної роботи являє собою економію витрат, призначених для виконання дослідження, ефект у сфері виробництва
(зростання прибутку, зниження собівартості) у зв´язку з використанням нової технології, організації виробництва та інших результатів дослідження.
Соціальний ефект оцінюється переважно якісними показниками. Він особливо широко проявляється при здійсненні великомасштабних програм
(спорудження нафтотерміналів, мостів через великі річки, тунелей, ліній метро, залізниць, портів та ін.). Складні соціальні процеси часто не підлягають прямому вимірюванню, оскільки вони складаються із різних неспіввимірних показників (життєвий рівень, комфорт житла, торговельного і побутового обслуговування та ін.). Тому їх оцінку здійснюють способом розчленування показників на елементні частини з наступним вимірюванням кожного з них у відповідних одиницях. Наприклад, якість торговельного обслуговування характеризується тривалістю витрат часу на одну покупку, постачанням товарів за замовленнями, задоволенням попиту покупців та ін.
Після того, як встановлена кількісна оцінка кожного елементного показника складного соціального процесу, комплексна його оцінка може бути здійснена з урахуванням нормативних "ваг" кожного елемента.
Повний економічний ефект визначається спочатку по кожній сфері застосування з урахуванням обсягу використання, а потім за сукупністю цих сфер за певний період оцінюється використання результатів науково- дослідної роботи.
Література


1. Закон України. Про інноваційну діяльність.
2. Закон України. Про інформацію.
3. Закон України. Про науково-технічну інформацію.
4. Закон України. Про наукову та науково-технічну діяльність.
5. Закон України. Про освіту.
6. Закон України. Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності.
7. Закон України. Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки.
8. Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку України
//Наука та наукознавство. - 1999. - № 3.
9.
Автоматизация информационного обеспечения научных исследований /АН УССР. Под ред. А.А. Стогния. - К.: Наукова думка, 1990.
10. Андреев В.Д. Основы научных исследований: Учебное пособие. -
М.: МКИ, 1990.
11. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підручник. - К.: Вища школа, 1997.
12. Британ В.Т. Організація вузівської науки. - К., 1992.
13. Вачевський М. Основи наукової інформації. Для студентів вузів.-
Дрогобич, 1995.
14. Геєць В. Про підсумки наукової діяльності установ Відділення економіки ПАНУ в 2000 р. та перспективи розвитку фундаментальних досліджень у галузі економічних наук // Економіка України. - 2001. - № 4.
15. Гуревічов М. Державне регулювання науки // Економіка України.-
2001.-№10.
16. ДСТУ Документація, звіти у сфері науки і техніки. - К.:
Держстандарт України, 1995.
17. Дубров Ю. Наука як система, що самоорганізується //Вісник НАНУ
- 2000. - № 2.


18. Економіка наукових досліджень і розробок. - К., 1999.
19. Збір і обробка матеріалів дослідження: Лекція / Під ред. Даниленко
О.А. -Львів: ЛКА, 1997.
20. Злупко С Національне відродження і економічна наука // Економіка
України. - 1992. - № 6.
21. Козаков В.А. Самостоятельная работа студентов и ее информационно-методическое обеспечение. - К.: Высшая школа, 1990.
22. Кузин Ф.А. Дипломная работа. - М.: Изд-во МПИ, 1990.
23. Кузин Ф.А. Магистерская диссертация: Практ. пособие. - М.:Ось-
89, 1997.
24. Леднев В.С. Содержание образования. Сущность, структура, перспективы. - М.: Высшая школа, 1991.
25. Лукінов І. Економічна наука і освіта в національних інтересах держави // Економіка України. - 1999. -№11.
26. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб./
Держкомстат. - К., 2001.
27. Основы научных исследований: Учеб. для экон. вузов / Под ред.
К.Широколава. - К.: Вища школа, 1997.
28. Патон Б. Інноваційний шлях розвитку економіки України // Вісник
НАНУ - 2001. - № 2.
29. Пытьев Ю.П. Методы анализа и интерпретации эксперимента. - М.:
МГУ, 1990.
30. Романчиков В.І. Основи наукових досліджень: Навч. посібник.-К.:
ІЗМН, 1997.
31. Салтыков Б.В., Ломакин И.В. и др. Наука в экономической структуре народного хозяйства. -М.: Наука, 1990.
32. Собко В.П. Основы научных исследований. - К.: Техника, 1992.
33. Сорока І.В. У XXI століття з високим рівнем національної освіти і науки //Фінанси України. - 2000. - № 8.


34. Справочник научного работника. - К.: Наукова думка, 1989. З 5.
Тивончук І. Про предмет і класифікацію сучасної економічної науки //
Економіка України. - 1995. - № 10.
36. Ярмольницький В. Впровадження наукових розробок // Економіка, закон, ринок. - 1994. - № 4.

Каталог: images -> stories -> Upload
stories -> Кафедра педагогіки і психології дошкільної освіти та родинного виховання
stories -> Програма вступного іспиту
stories -> Завдання для самостійної роботи
stories -> Порівняльна таблиця завдань і заходів
stories -> Інтернет-сайти внз як інноваційні канали комунікації в умовах формування інформаційного суспільства в україні
stories -> Програма вступних випробувань загальна педагогіка освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр»
stories -> Методична розробка. Активізація мовленнєвої діяльності дітей на заняттях з розвитку мовлення шляхом використання методу моделювання
stories -> Microsoft Word Форми виховної роботи doc
Upload -> Робоча навчальна програма


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка