Модуль «Основи права» Лекція 1



Дата конвертації14.04.2020
Розмір83,5 Kb.
ТипЛекція

Модуль «Основи права» Лекція 1.

Автори: Ковальова Т. В., Дубовик К. Є.


З чого починається закон?
Серед багатьох правил, які існують у людському суспільстві, є особливі, які встановлює держава. Такі правила отримали назву «норми права». Отже, що ж таке право? Це слово має два значення. З одного боку, право розуміють як можливість для людини щось робити: кожен із вас має право безоплатно навчатися в школі, лікуватися в закладах охорони здоров'я, звертатися до державних органів для захисту своїх інтересів. Ваші батьки мають право на власність, зокрема житло, право на своєчасне отримання заробітної плати, ваші дідусь і бабуся мають право отримувати пенсію. Можливість особи задовольняти свої потреби законним шляхом називають суб'єктивним правом.

З іншого боку, термін «право» має ще одне, ширше значення. Об'єктивним правом називають систему загальнообов'язкових, формально визначених норм, правил поведінки, що встановлюються й підтримуються державою та регулюють важливі суспільні відносини.

На основі поданого визначення можна виокремити певні ознаки, властиві саме праву та його нормам. По-перше, право регулює найзагальніші, найважливіші відносини між людьми, установами, організаціями, державою в ситуаціях, які неодноразово повторюються й стосуються багатьох учасників суспільного життя. Право - це вияв волі держави, тільки вона може запроваджувати правові норми. Важливо зазначити, що норми права мають системний характер, це — система норм. І норми, закріплені в різних правових актах, не існують незалежно одна від одної, вони узгоджуються між собою, не можуть суперечити одна одній, а навпаки — повинні взаємодоповнюватися. Держава не тільки запроваджує правові норми, а й забезпечує їх дотримання, використовуючи для цього в разі потреби апарат примусу. Отже, держава гарантує дотримання норм права.

На відміну від багатьох інших правил, норми права є загальнообов'язковими для всіх, хто перебуває на території держави, яка їх прийняла, незалежно від бажання, ставлення до права і держави. Ще одна важлива ознака норм права — їх формальна визначеність. Це означає, що норми права закріплюють у чітких нормах і правилах поведінки, поданих здебільшого в спеціальних документах.

Норми права регулюють відносини майже в усіх сферах суспільного життя. Саме вони визначають порядок улаштування на роботу та звільнення, відносини покупця з магазином і порядок спадкування, укладання та припинення шлюбу, порядок притягнення до відповідальності злочинця й отримання землі в оренду. Зрозуміло, що норми, які регулюють надзвичайно різні відносини, теж суттєво відрізняються між собою. Норми, які регулюють відносини в певній сфері суспільного життя, об'єднуються в групи. З одного боку, їх об'єднує те, що вони регулюють (одні норми стосуються праці людини, другі — сім'ї, треті — відносин щодо землі). З іншого — ці групи різняться методом (способом), за допомогою якого правові норми регулюють відносини.

Якщо людина купує продукти на ринку, вона домовляється про покупку з продавцем. Обидва вони, діючи в межах закону, мають певний вибір у діях (вони домовляються про ціну, товар, який купуватиме покупець, тощо). Так само мають вибір у діях особи, які укладають шлюб. Учасники відносин рівні між собою. У цих випадках право дає вибір учасникам відносин. Метод регулювання, який дає право вибору, називають диспозитивним. А от коли йдеться про покарання злочинця — убивці, злодія, грабіжника, ніхто не дає йому право на вибір — відбувати покарання чи ні. Так само ніхто не погоджує з людиною необхідність сплати податків. У цьому разі правова норма не залишає людині вибору, навіть передбачає можливість застосування сили з боку держави, один з учасників має можливість диктувати свою волю іншому — у цьому разі йдеться про імперативний метод регулювання відносин.

Отже, систему норм права, яка регулює певну сферу суспільних відносин за допомогою визначеного методу правового регулювання, називають галуззю права. Нині в Україні розрізняють такі галузі права: конституційне право; цивільне право; трудове право;сімейне право; земельне право; адміністративне право; кримінальне право та ін. Для виникнення правовідносин потрібно кілька умов. По-перше, має бути правова норма, що регулюватиме ці відносини. По - друге, необхідні учасники правовідносин — фізичні або юридичні особи. Крім того, повинні відбутися події, що матимуть правові наслідки. Вступаючи в правовідносини, їх учасники використовують свої права, виконують обов'язки, змінюють своє правове становище.

Учасниками правовідносин можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, а також різні юридичні особи. Із перших хвилин свого життя дитина може бути учасником правовідносин. Вона ще не отримала свідоцтва про народження, не має навіть імені, але в неї вже є певні права (наприклад, право на охорону здоров'я, на житло, у якому живуть її батьки). Сама того не усвідомлюючи, вона бере участь у правовідносинах (наприклад, може отримати подарунок або спадщину). Для цього дитині достатньо лише існувати фізично. Саме тому людину, учасника правовідносин називають фізичною особою, тобто особою, яка фізично існує. Крім того, у правових відносинах можуть брати участь підприємства, організації, фірми тощо. Однак їхнє існування й участь у правових відносинах можливі лише в разі виконання певних юридичних процедур розробки й затвердження статуту, державної реєстрації тощо. Отже, така особа має не лише виникнути фізично, наприклад побудувати приміщення магазину та повісити вивіску, а й зафіксувати цей факт юридично. Таких учасників правовідносин називають юридичними особами. У цьому процесі важливо визначити, хто може бути учасником правових відносин.

Людина бере участь у правовідносинах з моменту свого народження. Однак чи можете ви вже тепер одержати як подарунок дорогий фотоапарат, а потім подарувати чи продати його? Чи можете ви взяти участь у виборах Президента України? Для відповіді на ці запитання треба ознайомитися з поняттями правоздатність і дієздатність.



Як ви вже знаєте, з моменту народження людина має певні права — право на життя, громадянство, медичну допомогу. Цими правами вона користується все життя. Можливість мати юридичні права й обов'язки називають правоздатністю. Правоздатність людини виникає з моменту її народження та зберігається до смерті. Для виконання якихось дій, прийняття рішень, що змінюють правове становище людини, створюють для неї нові обов'язки чи права, потрібно, щоб вона усвідомлювала значення своїх дій, розуміла їхні можливі наслідки, тому для виконання певних дій — продажу чи купівлі цінних речей, їх дарування, участі в управлінні державою (голосування на виборах або референдумі) тощо — установлено більш жорсткі правила. Можливість своїми діями набувати юридичні права та обов'язки, самостійно нести юридичну відповідальність називають дієздатністю. Дієздатність людини зростає поступово, з віком. Так, із 6 років дитина може вступати до дитячої громадської організації, у 14 років за згодою батьків піти на роботу, у 16 років людина може бути притягнута до адміністративної відповідальності, у 18 — отримує право брати участь у виборах, може бути призвана до армії тощо. Саме з досягненням повноліття - 18-річного віку — людина набуває повної дієздатності в більшості галузей права.
Каталог: licej


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка