Мистецтво у змісті професійної підготовки


Близькість педагогічної і акторської дії



Сторінка79/106
Дата конвертації04.04.2019
Розмір0,96 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   75   76   77   78   79   80   81   82   ...   106
Близькість педагогічної і акторської дії 1

Педагогічна практика переконує у тому, що від уміння вчителя бачити, чути та сприймати залежить не лише розуміння ним світу природи і творів мистецтва, але й досконалість його професійного мислення. Тому так важливо розвивати у майбутніх спеціалістів художнє бачення оточуючого світу, що здатне підносити інтелект, сприяти розвитку логічного мислення, формувати специфічне пізнавальне поле.

Цьому сприятиме досвід Л. Курбаса щодо використання музичного мистецтва, зокрема, музичного тренажу з метою вивчення психології творчості і сприйняття у сценічному мистецтві. Шукаючи нетрадиційні засоби виразності у сценічному мистецтві, Л. Курбас звертався до музичного ритму, вважаючи його основою сценічної майстерності. Під акторською обдарованістю він розумів здібність “тривалий час знаходитися у створеному уявою ритмі”. Завдяки ритмічності, на його думку, забезпечується безперервність дії.

У цілому, у театральній педагогіці ритмічність визначається як здібність вносити тонкі зміни в окрасу фізичних дій, вияв уміння злагоджено чи контрасно співдіяти з партнером. Здібність пластичної поступливості на інтонацію називають музичною ритмічністю. Це поняття з галузей музичної і театральної педагогіки є дотичним і до професійної підготовки майбутніх педагогів.

Головними чинниками сценічної майстерності, на думку Л. Курбаса, є:



  1. адекватність світосприйняття (правильна інтерпретація почутого, побаченого, відчутого; усвідомлення й оцінка свого ставлення; відповідна реакція у діях чи словах);

  2. послідовність, мотивація дій (“Геть рефлекторність і хаотичність”; доцільність, логіка поведінки, вмотивованість дій не лише психологічна, а й фізіологічна);

  3. перспектива дій (уміння розташовувати матеріал за законами розвитку і вияву почуттів, думок, засобів виразності, “архітектоніка сценічного твору”);

  4. ритмічність (усвідомлення безперервності дії: “У ритмі немає порожнин. Пауза – це теж ритмічна характеристика”);

  5. контрасність (вміння підтримувати динамічність дії за рахунок показу явищ, характерів, вчинків у постійному розвитку, змінах, протиставленні іншим);

  6. виразність мовлення і пластики (вміння добирати доцільні форми, промовисті, виразні жести і рухи);

  7. ощадливість у засобах виразності (“Мінімум засобів – максимум вражень, впливу на глядачів”).

Педагогічна дія, як і сценічна, складається з найтонших змін у фізичних і психічних пристосуваннях. Таким чином, організм майбутнього спеціаліста має володіти здібністю раптово оцінювати і пристосовуватися до змін темпоритму у будь-який момент педагогічної дії. Ефективність професійного навчання визначається якістю створення у студентів психофізичної бази, здатної забезпечити умови для органічної творчості. Великий потенціал такого впливу зосереджено у театральній педагогіці, зокрема, у театральних тренінгах, етюдах, вправах тощо.

Представник курбасівської школи, відомий український театральний педагог В. Василько вказував на те, що основна властивість актора, режисера – щирість, заразливість його творчості. Режисер, як і шкільний педагог, повинен розуміти, що кожний актор (учень) – індивідуальність, і треба вміти “підібрати ключик” до нього, пам’ятаючи при цьому, що талант не завжди виявляється відразу, він може довго “мовчати”, і лише при правильних взаєминах режисера й актора може “заговорити”. Отже, педагогові, як режисеру педагогічної дії, повинна бути притаманною варіативність тактик, гнучкість у виборі засобів впливу на особистість учня, сміливість і винахідливість у спілкуванні з колективом.

В основу вчення К. Станіславського покладена театрально-педагогічна система, яка розглядає органічну природу театральної творчості через природу актора як людини-творця. У ній вперше в історії театральної педгогіки розв’язується питання свідомого оволодіння підсвідомим довільним процесом творчості, виявом таланту особистості в творчій діяльності. Як зазначає І.Зязюн, “система К Станіславського – це не лише наука про акторську творчість, але й наука про те, як, спираючись на об’єктивні закони, вирощувати, розвивати, збагачувати різноманітні здібності, і не лише сценічні. Вона є вагомим засобом підвищення “коефіцієнту корисної дії” всякого обдарування”.

Актуально звучать рекомендації видатного режисера щодо спрямованості професійної підготовки: важке зробити звичним, звичне – легким і приємним. Цінним є зауваження, що стосуються психорегулятивних умінь майбутніх спеціалістів. Зокрема, К. Станіславський зазначав: “У творчому стані провідну роль відіграє повна свобода тіла, тобто звільнення його від напруги м’язів, яка несвідомо для нас самих володіє ним не тільки на сцені, але й у житті, мов би сковуючи тіло і заважаючи йому бути провідником наших психічних рухів. Тому розвивати у собі звичку до звільнення тіла від зайвої перенапруги – означає усунути одну із суттєвих перешкод до творчої діяльності”. На думку видатного педагога, творча праця має бути пов’язана з незначною витратою фізичної (м’язової) енергії; вона вимагає затрати не стільки фізичних, скільки душевних та інтелекутуальних сил.

Використання акторських тренінгів, розроблених К.С.Станіславським для виховання сценічної свободи, може допомогти майбутнім учителям практично вивчити мускулатуру свого тіла, навчити знаходити мускульну скутість і знімати перенапруження, правильно розподіляти свою енергію і, як результат – керувати своєю увагою та увагою класу.

За висловом К.Станіславського, “Майстер повинен володіти своїм інструментом. А він у артистів (і в учителів) – складний. Ми маємо справу не тільки з голосом, як у співаків, не тільки з руками, як у піаніста, не тільки з ногами і тілом, як у танцюриста, але одночасно і відразу з усіма елементами духовної і фізичної природи людини. Щоб володіти ними, необхідні час і велика систематична праця, програму якої і дає вам, так звана, “система”. “У кожній галузі мистецтва є свій матеріал, з якого художник творить свій витвір. У живописця – це фарби, у скульптора – глина; у музиканта – звуки і т.д. Артист же творить із самого себе … Його матеріалом є він сам – його зовнішність, голос, дикція, манера, заразливість”.

«Профессия учителя для общества – самая значительная, она сродни профессии ваятелей, создающих шедевры искусства, которые приносят людям радость» (Г. Щукина).

Головними ворогами сценічної творчості В. Немирович –Данченко вважав “дві небезпечні отрути”, котрі псують і руйнують усі творчі починання: сентиментальність як “усіляке згладжування гострих кутів в оцінці явищ” і раціоналізм як “схематичну оголеність думки, не опосередкованої емоціями, творчо безплідної, хоча й вірної за своєю суттю”.

Особливої ваги педагог надавав заразливості актора. За його висловом, “Будь-який талант – і письменницький і акторський – полягає у здібності заражати інших людей своїми “переживаннями”. Це і є талант, поряд з “даними” – сценічними чи не сценічними”.

В. Немирович-Данченко високо цінував хороші зовнішні дані (зріст, статуру, красивий тембр голосу), включаючи їх у свої вимоги сценічності. Однак, часто залишався незворушним до красивої зовнішності й відмінного звучання голосу, якщо над усім цим не відчував цікавої особистості художника – його розуму, духовного змісту, внутрішнього горіння, потреби творчо висловитися з докорінних питань життя.

Розмірковуючи над проблемою саморегуляції вчителя, А. Макаренко зауважував: «Не можна ж допустити, щоб наші нерви були педагогічним інструментом, не можна допустити, щоб виховання дітей відбувалося з допомогою наших сердечних мук, мук нашої душі. Адже ми люди … Педагог не може не грати … Але не можна грати лише сценічно, зовнішньо. Є якийсь приводний пасок, який має поєднувати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гра, техніка, а справжнє відображення тих процесів, які є у нашій душі».

Розуміючи сутність емоційно-творчої природи педагогічної діяльності, А Макаренко говорив про необхідність етюдної роботи з педагогами-початківцями і запровадив цю форму у педагогічному колективі, де працював: «Тим, хто готується до артистичної діяльності, дають цілу систему вправ на уяву, які так і формулюються: уявіть собі … А наша професія – зрідні артистичній. Була б моя воля, я дав би подібні завдання студентам педагогічних інститутів і молодим вчителям. Хай би вчилися уявляти себе учителями того чи іншого класу; учнями, яким важко вчитися; учнями, яких вигнали з класу, і т.д.».

Ю.Львова: “Вчитель – маг, віртуоз, фокусник, який вміє зробити урок “безрозмірним”, таким, що вміщує в себе великі історичні періоди, складні літературні і наукові долі, епохальні відкриття; він володар дум, лікар, духівник, і він же тягач, трудівник, “асенізатор і водовоз” .



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   75   76   77   78   79   80   81   82   ...   106


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка