Мистецтво у змісті професійної підготовки


Мистецтво у змісті викладання психологічних дисциплін



Сторінка23/106
Дата конвертації04.04.2019
Розмір0,96 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   106
2.5. Мистецтво у змісті викладання психологічних дисциплін
Сьогодні загальновизнаним є той факт, що неймовірне прискорення темпів і ритму сучасного життя, зумовлене переходом суспільства до постіндустріального етапу свого розвитку негативно позначається на самопочутті і психо-фізіологічному стані особистості, призводить до перевтоми, інформаційних стресів, депресій і нервових зривів, провокує конфлікти у різних сферах суспільної діяльності. Прагнучи захиститись від цих шкідливих явищ, людство все більше звертається до психології, у якій шукає теоретичне обгрунтування механізмів і практичні рекомендації щодо врівноваження внутрішнього стану особистості, гармонізації її стосунків із соціальним оточенням тощо. Саме цими процесами можна пояснити все зростаючу популярність теоретичної й практичної психології, введення до планів професійної підготовки фахівців різних спеціальностей таких предметів як «Психологія», «Психологія ділового спілкування», «Психологія управління», «Психологія і педагогіка», «Конфліктологія» та ін.

Для студентів педагогічних закладів освіти вивчення психології є особливо необхідним, оскільки успішна педагогічна діяльність неможлива без знання вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів, з якими буде працювати педагог; без розуміння психологічних механізмів впливу різноманітних засобів навчально-виховної роботи, психологічного обгрунтування сутності і змісту педагогічного процесу; без умінь педагога щодо психологічного захисту своєї особистості й саморегуляції власної педагогічної діяльності, володіння психологічними техніками аналізу і подолання конфліктів, технологіями професійного відбору, профконсультації, профорієнтації, сприяння своїм вихованцям у здійсненні професійного самовизначення тощо.

Таким чином, теоретичні здобутки психології стають основою навчально-виховної діяльності і професійної рефлексії педагога. Вони ж слугують частково-методологічним обгрунтуванням доцільності впровадження мистецтва до змісту професійно-педагогічної освіти.

Зокрема, психологічне положення щодо сутності і взаємозумовленості першої й другої сигнальних систем зумовлює закон сенсорности у психології спілкування. Згідно із ним наочна інформація, що сприймається органами відчуттів, запам’ятовується краще, ніж абстрактна. Звідси випливають рекомендації щодо підвищення ефективності сприймання навчального матеріалу, що полягають в :



  • ілюструванні інформації ілюстраціями, уривками із художніх творів;

  • образному викладі інформації;

  • викликанні яскравих образів в уяві слухачів;

  • застосуванні синестезії, активному, але доцільному використання жартів, тропів (епітетів, перифраз, алегорій, аллітерації), риторичних питань, тріад тощо;

  • унаочненні інформації, що викладається, схемами, слайдами та іншими технічними засобами.

Психологічного обгрунтування вимагає також і сама технологія використання наочностей, зокрема, вибір такого кольору, який сприятиме підвищенню ефективності сприйняття зображеного. Д. Льюїс у зв’язку із цим розробив 6 правил найкращого вибору кольору1:

  1. Чим простіше, тим краще. Для слайдів із ключовими пунктами слід використовувати не більше трьох кольорів: один для фону, один для заголовків та виокремлень, один для тексту, додаткові кольори вводяться лише тоді, коли у слайді присутній логотип чи ілюстративні вставки.

  2. У діаграмах доцільно використовувати не більш ніж чотири кольори.

  3. У доборі кольорів слід бути послідовним і виваженим.

  4. Для того, щоб кольори можна було чітко розрізнити, для тексту й фону їх добирають за принципом контрасності.

  5. На 35-міліметровий слайдах легше читається й краще виглядає світлий текст на темному фоні, для діапозитивів і брошур краще, навпаки, використовувати темний текст на світлому фоні.

  6. Для фону доцільно добирати більш холодні тони (наприклад, синій чи зелений), для виокремлення деталей – більш теплі (червоний чи жовтий).

Стосовно вибору шрифтів Д. Льюїс також робить деякі попередження:

  1. З великої відстані краще читаються шрифти без зачіпок типу Гельветика (Helvetica), з малої – із зачіпками типу Таймс (Times).

  2. Слід уникати вишуканих шрифтів типу Готік Скріпт (Gothic Script) або Леттер Готік (Letter Gothic), оскільки вони, хочай виглядають претензійно, погано читаються, особливо, з великої відстані.

  3. Не можна змішувати шрифти на одній діаграмі, а також змінювати їх від діаграми до діаграми, оскільки це вносить безлад і відволікає увагу від змісту інформації.

  4. Для виділення тексту слід використовувати жирний шрифт, курсив або підкреслений шрифт того ж типу. Однак це слід робити домірно і послідовно.

  5. Недоцільно зловживати прописними літерами, оскільки текст, складений з них, читається важче, ніж звичайний.

Наступне положення психології – щодо функціональної асиметрії; психічного й нервово-фізіологічного у роботі правої і лівої півкуль мозку – нерозривно пов’язане із попередніми і, у свою чергу, зумовлює принцип єдності емоційно-почуттєвого і раціонального; конкретно-образного й абстрактно-логічного мислення.

Для педагогіки, особливо професійної, даний принцип сьогодні набуває надзвичайної актуальності, оскільки навчання у вищій професійній (зокрема, і професійно-педагогічній) школі має здебільшого теоретичний характер і спрямоване на засвоєння якомога більшої кількості наукових знань, понять, визначень та ін. Профілюючими предметами у зв’язку із цим є природничо-наукові, фізико-математичні (інакше кажучи – точні науки), а гуманітарним, культурологічним дисциплінам відводиться місце Попелюшки.

У результаті особистість майбутнього професіонала формується негармонійно: по-перше, на фізіологічному рівні, оскільки в нього розвивається лише ліва півкуля; по-друге, на рівні свідомості, оскільки у ній складається переважно наукова картина світу (а вона ж є лише частиною цілісної його картини, яка як обов’язкову складову містить іще й художню картину світу). Несформованість останньої призводить до гіпертрофованої раціоналізації, “роботизації” фахівця, атрофії в нього власне людських якостей: емпатії, рефлексії, альтруїзму, духовності; перетворює його на економічну істоту, спрямовану на егоїстичне задоволення лише власних потреб і досягнення своїх цілей (нехай будь-якою ціною, за рахунок життя і здоров’я інших). Чи не тому світ нині потерпає від екологічних лих, воєн, тероризму, нових хвороб?

Намагаючись врятувати людство від цієї жахливої небезпеки, світова педагогічна спільнота проголосила провідними принципами освіти гуманізацію, гуманітаризацію й культуровідповідність, ефективним засобом реалізації яких є мистецтво.

Використання останнього у процесі опанування психології можливе майже у кожній темі.

Зокрема, під час вивчення теми “Індивід, особистість, індивідуальність” студенти, застосовуючи біографічний метод, характеризують індивідуальність яскравих особистостей, серед яких видатні вчені, педагоги, письменники, митці тощо. Викладач звертає увагу на те, що нерідко творча індивідуальність цих людей виявлялася одночасно у кількох напрямах. Зокрема, Ж.-Ж. Руссо був блискучим філософом, письменником, педагогом і композитором, М.І. Пирогов - лікарем і педагогом, А.С. Макаренко - педагогом і письменником, О.П. Бородін – хіміком і музикантом. Цей перелік можна ще довго продовжувати.



Знайомлячись із психосоціотипами, студенти опановують цифровий тест В. Мегеля – О. Овчарова “Соціотип”, згідно із яким усіх людей можна поділити на 16 типів: Максим Горький, Штірліц, Робеспьєр, Джек Лондон, Габен, Жуков, Бальзак, Дон-Кіхот, Драйзер, Гюго, Достоєвський, Гамлет, Дюма, Наполеон, Єсенін і Гекслі. Визначальними ознаками при цьому є: інтраверсія-екстраверсія, інтуїція-логіка, емоції-воля, сприйнятливість-впливовість1 (опис тесту представлено у Додатку 4.).

Провести заняття з теми “Психологія спілкування” так, щоби воно краще запам’яталося студентам, і яскраво засвідчило значення спілкування у розвитку людства й конкретної особистості, викладач може, використавши протиставлення двох відомих фактів: феномену Мауглі й ефекту Пігмаліона (як негативного і позитивного явищ спілкування).



Такого ж ефективного засвоєння студентами навчального матеріалу можна досягти і, звертаючись до мистецтва в процесі аналізу психологічних бар’єрів спілкування:

  • професійних (“фізики і лірики”);

  • вікових (І. Нечуй-Левицький “Кайдашева сім’я”; І. Тургенєв “Батьки і діти”);

  • соціально-психологічних (І. Котляревський “Наталка-Полтавка”; А. Чехов “Оповідання”, зокрема, “Товстий і тонкий”);

  • індивідуально-психологічних (А.П. Чехов “Людина у футлярі”) тощо.

Дещо мистецьке “забарвлення” має і класифікація бар’єрів педагогічного спілкування, розроблена Н.І. Шеліховою1:

  1. «Я сам» – невпевненість у собі й побоювання, що реакція учнів призведе до втрати контролю над ситуацією, зумовлює таку поведінку педагога, коли він сам задає питання й сам на них відповідає.

  2. «Робот» - через невпевненість у собі педагог, добре підготовлений для однієї ситуації, опинившись у нових умовах педагогічної діяльності, не може перебудуватися, а тому займає позицію Батька стосовно учнів, не рахуючись із ними й не виявляючи до цікавості до їхнього внутрішнього стану.

  3. «Монблан» – педагог поринає у світ високої науки й мало цікавиться особистістю учнів. Свої завдання вбачає лише у переданні їм навчальної інформації, тому байдуже ставиться до них. Така позиція Дорослого або Батька призводить до стандартизованого (функціонально-рольового) рівня спілкування.

  4. «Китайська стіна» – позицяя схожа на попередню, але при цьому вчитель підкреслює своє зверхньо-покровительське ставлення до учнів, тобто займає позицію Батька. Відчуття зверхності, що виникає в педагога, є за своєю сутністю наслідком надкомпенсації через неусвідомлену невпевненість у собі. Рівень спілкування – також стандартизований.

  5. «Тетерев» - у ході спілкування педагог спрямований лише на себе і тому не помічає зворотної реакції учнів. Він прикривається маскою “видатної особистості”, займає позицію Батька, що призводить до стандартизованого рівня спілкування.

  6. «Гамлет» – вчитель такого типу через острах невдачі стурбований лише стосунками з учнями, а не змістовою стороною навчально-виховного процесу. Він намагається подобатися усім своїм вихованцям, тому попадає у залежність від їхньої думки, тобто займає позицію Дитини стосовно них. За наявності інтересу та любові до вихованців, змішаної зі страхом, Гамлет спілкується із ними на маніпулятивному рівні, коли об’єктами маніпуляції стають то вихованці, то він сам.

  7. «Приятель» – педагог має низьку самооцінку, не впевнений у собі, не розуміє, що рушійною силою педагогічного процесу є єдність людської, громадянської культури й професійних знань. Тому займає у спілкуванні позицію Дитини, прикриваючися маскою “свого”, що також призводить до маніпулятивного спілкування, за якого об’єктом маніпуляції виступає він сам.

  8. Локатор» – через невпевненість у собі педагог працює лише із сильними чи слабкими учнями, до інших не виявляє інтересу, Такий вчитель не може піднестися вище стандартизованого рівня спілкування.

У ході роботи над ситуацією необхідно її “програти”, увійшовши у внутрішній стан педагога, а потім обговорити із групою з метою підведення студентів до розуміння сутності бар’єрів педагогічного спілкування, виявлення причин їх появи та пошуку шляхів їх подолання. Під час опрацювання ситуації студентам пропонується дати відповідь на ряд питань:



  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   106


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка