Мистецтво у змісті професійної підготовки


Мистецтво у змісті навчального курсу “Культура мовлення і основи ораторського мистецтва”



Сторінка21/106
Дата конвертації04.04.2019
Розмір0,96 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   106
2.4. Мистецтво у змісті навчального курсу “Культура мовлення і основи ораторського мистецтва”
Навчальний курс “Культура мовлення і основи ораторського мистецтва” за своєю сутністю є продовженням курсу “Основи педагогічної майстерності”, зокрема, таких його тем як: “Професійні і особистісні якості педагога професійного навчання», «Педагогічна техніка педагога професійного навчання», «Техніка мовлення педагога професійного навчання», «Майстерність педагогічного спілкування».

Головною метою вивчення курсу є формування комунікативних якостей і мовленнєвої особистості майбутніх педагогів ПТНЗ, сприяння їм в усвідомленні себе як комунікативних лідерів педагогічної взаємодії.

Необхідність цього зумовлюється приналежністю педагогічної професії до типу соціономічних, сутність яких зводиться до організації міжособистісної комунікативної взаємодії й керування нею, і які вимагають від професіонала високого рівня володіння мистецтвом красномовства і переконливого мовлення.

Освіта, у розумінні відомого вченого-мовознавця О. Розенштока-Хюссі, це наполегливе слухання і говоріння; але з іншого боку, це просто нев’януча мова людства1. Тому справедливою є педагогічна мудрість, що стала афоризмом: педагогом можна вважати не того, хто говорить, а того, кого слухають. Разом із тим, комунікативні задачі, виявляючись прямим, головним і підчас єдиним виразом педагогічних, "відливаються" у форми й нормативні категорії, які є предметом культури мовлення.

Розуміння важливості цих фактів зумовило відведення на вивчення курсу «Культура мовлення і основи ораторського мистецтва» у професійно-педагогічних закладах освіти досить значної кількості годин - 72 год., з яких 42 лекційні і 30 практичні. У кінці курсу передбачено екзамен.

Основні завдання курсу полягають у:



  • теоретичному ознайомленні та практичному оволодінні студентами нормами сучасної української літературної мови, різними її стилями;

  • навченні їх складати партитуру промови та виразно й переконливо виступати перед аудиторією;

  • підготовці до складання доповіді та виступу на захисті дипломної роботи;

  • ознайомленні із правилами українського ділового мовлення та нормами оформлення сучасних ділових документів;

  • опануванні основами мистецтва полеміки, ерістики (суперечки);

  • засвоєнні техніки ділової бесіди та ведення переговорів;

  • озброєнні майбутніх педагогів професійного навчання уміннями красиво і правильно говорити, чітко й зрозуміло викладати свою думку, використовувати своє професійне мовлення як дієвий інструмент педагогічного впливу.

Розпочинаючи заняття, викладач зорієнтовує студентів на те, що «Культура мовлення і основи ораторського мистецтва» - дисципліна, не лише професійно, але й етично орієнтована. Педагогові професійного навчання як комунікативному лідерові повинні бути притаманні 3 основні якості оратора, визначені іще філософами і ораторами античності:

  1. Логос – культура оперування поняттями, судженнями, висновками й аргументами.

  2. Пафос – вміння оратора засобом власного красномовства викликати у слухачів естетичне задоволення й емоційне піднесення від почутого. У зв’язку із цим Марк Фабій Квінтіліан у педагогічному трактаті "Про підготовку оратора" писав про те, що оратору "необхідно користуватися суто акторськими прийомами, щоб викликати у слухачів потрібні хвилювання душі"1

  3. Етос власний позитивний імідж ритора, вплив його на слухачів власними моральними якостями, вміння толерантно організовувати спілкування.

Г.М. Сагач трансформує ці «3 кити» античної риторики у 4 головні якості ділової людини, які дозволяють їй бути комунікативним лідером – «чотири К»:

  • культура мислення (самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, оперативність, відкритість);

  • культура мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, образність, стислість, доцільність);

  • культура поведінки (ввічливість, тактовність, коректність, точність, розкутість);

  • культура спілкування (повага до співрозмовника, врахування його інтересів, управління поведінкою слухачів, згуртування однодумців, відповідальність за мовленнєвий вчинок)1.

Педагогу неетично припускати огріхи у власному мовленні, оскільки усе, що сказане ним, не лише запам'ятовується учнями, але й потім багаторазово повторюється. Учні орієнтуються на педагога, як на взірець мовлення, а тому у разі його помилки не пробачать йому. І якщо педагог не відповідає їхнім очікуванням, він перестає бути для них лідером і втрачає свій авторитет, а отже й можливість педагогічного впливу на вихованців.

Отже, культуру мовлення педагога можна визначити як володіння ним нормами літературної мови й уміннями щодо вибору засобів, які дозволяють у певній ситуації педагогічного спілкування забезпечити найбільший ефект у досягненні поставлених навчально-виховних завдань.

Культура педагогічного мовлення не є окремою навчальною дисципліною, однак, виявляючись конкретизацією культури мовлення як такої, вона враховує дані багатьох наук (передусім - мовознавства й педагогіки) і зосереджує увагу на оптимізації процесу педагогічного спілкування у відповідності із цілями й завданнями "викладання-учіння-навчання" (В.В. Краєвський).

Особливої уваги слову вчителя надавав А.С. Макаренко, називаючи його репрезентантом особи, яка говорить: її освіти, культури, розуму. Для вчителя "мова - це ще і методика, і теорія, і практика". Макаренко був перконаний, що вихованець сприймає душу і думки педагога не тому, що знає, що у нього в душі відбувається, а тому, що бачить і слухає його2 .

"... Вчитель вирішує значну кількість комунікативних задач, що постійно виникають, регулює процес спілкування, стимулює процес участі у ньому учнів, ... шукає відповідність методики впливу й системи спілкування" (В.А. Кан-Калик). Це випливає з особливостей самої діяльності педагога, однак, якою б своєрідною не виявлялася його мовленнєва манера, вона повинна точно узгоджуватися із нормами і якостями культурного, грамотного мовлення.

Основними з них є: правильність, чистота, точність, логічність, виразність, доречність та багатство мовлення.

Культура мовлення - це своєрідна геральдика мовленнєвої особистості. Як не можна змінити хоча б найнезначніший елемент гербу чи співвідношення зірочок на погонах без втрати смислу, так і в мовленні не можна припускати будь-яких відхилень від норми слововжитку. Мова як найважливіша ознака національного менталітету - перестає бути мовою нації у вустах тієї людини, яка довільно змінює наголоси, засмічує мову лайкою, іноземними словами-паразитами, плутає слова тощо. І якщо культура мовлення є однією з навйважливіших характеристик загальної культури будь-якої людини, то для педагога вона у поєднанні її філологічного, педагогічного та етнологічного аспектів стає фактором державної значущості, гарантом національної безпеки, оскільки відображає стан та перспективи культурного розвитку усієї нації.

Це і є філологічним обгрунтуванням педагогічної риторики як науки про оптимальне, педагогічно доцільне і дієве висловлювання й спілкування і водночас – як ораторського мистецтва.

Інтелектуальну силу і користь цього мистецтва Арістотель визначив так: "Риторика - мистецтво, відповідне до діалектики (мистецтво мислити), тому що обидві вони торкаються таких предметів, знайомство з якими може певною мірою вважатися спільним надбанням усіх і кожного... Мета промови дорадчої - користь, користь - благо".

Платон високо підносив риторику як синтез усіх мистецтв: "Красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом ... Адже воно зібрало і тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв!"; "Риторика ... - найбільше для людей добро ... джерело влади".

Оволодіння основами ораторського мистецтва на заняттях з курсу відбувається у взаємодії з іншими видами мистецтв, передусім – літературою.

Читання художньої літератури великою мірою зумовлює систему цінностей педагога, накладає відбиток на формування його творчої індивідуальності: той, хто захоплюється читанням історичних романів, може більш цікаво й емоційно розповісти про певні історичні події; той, хто любить і знає поезію, буде використовувати її у своїй педагогічній діяльності тощо. У зв’язку із цим можна, перефразовуючи народну мудрість, сказати: Скажи мені, що ти читаєш, я скажу тобі – хто ти (В.Висоцький: «ты нужные книжки в детстве читал»).

Читання художніх творів збагачує педагога новими знаннями, привчає його розуміти інших людей, проникати до їхнього внутрішнього світу, оцінювати їх вчинки з гуманістичних позицій, виявляти причини певної поведінки учнів тощо. Володіння ж засобами художнього слова дозволяє педагогові делікатно, влучно й ефективно спрямовувати ці вчинки у необхідне русло, керувати педагогічною взаємодією, бути комунікативним лідером.

Збагачене засобами художньої виразності, мовлення педагога стає образним, цікавим для учнів і тому дієвим. Цитування ним художніх творів не лише свідчить про його широкий світовид, знання ним значної кількості художніх творів, але й посилює авторитетність викладеної ним думки чи ідеї, забезпечуючи підтримку її видатними письменниками минулого.

Художні тести є основою вивчення цілого ряду тем з «Культури мовлення та основ ораторського мистецтва», передусім, теми «Роль художньої літератури у розвитку культури мовлення педагога», а також тем: «Ознаки культури мовлення педагога професійного навчання», «Багатство і виразність мовлення», «Усне й писемне мовлення», «Функціональні стилі мовлення», «Типи мовлення», «Контексти мовлення», «Основи словесної майстерності педагога», «Взаємозумовленість риторичної, сценічної і педагогічної мовленнєвої діяльності», «Риторика як наука і мистецтво», «Історичний розвиток ораторського мистецтва і риторики», «Ораторське мистецтво в Україні», «Красне слово Т.Г. Шевченка і відродження національної школи красномовства» тощо.

Художні твори використовуються також для відпрацювання інтонації, логічного наголосу, розширення висотного й динамічного діапазону голосу майбутніх педагогів ПТНЗ і оволодіння ними перспективою розподілу його висоти тощо.

Так, з метою розвитку політності голосу студентам пропонується виконати вірш не з виразною інтонацією, а з однаковою протяжною окличною мелодикою. Наголошені голосні подовжуються не в усіх словах, а лише у тих, де у тексті позначається їх потроєння. Наприклад:

Менііі! тринааадцятий! минааало!

Я пааас! ягняяята! за селооом!



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   106


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка